Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…


ДАР╤Я В╤КОНСЬКА: В╤Д «РАЙСЬКО╥ ЯБЛ╤НКИ» ДО ЗБ╤РКИ «ЗА СИЛУ Й ПЕРЕМОГУ»
Наче досв╕дчений х╕рург, вона препару╓ укра╖нське тло, аби укра╖нц╕ позбулися тих негативних рис...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 13.11.2020
БЕЗКОМПРОМ╤СНА, М╤Л╤ТАРНА, ГОРДА…

 ╤м’я Олени Пч╕лки (Ольги Петр╕вни Косач) тривалий час сприймався довол╕ спрощено, виключно як матер╕ Лес╕ Укра╖нки. Пом╕ж тим, доробок само╖ Ольги Петр╕вни - укра╖нсько╖ письменниц╕, публ╕цистки, педагога, етнографа, фольклориста – потребу╓ ретельного вивчення та переосмислення.
 Народилася Олена Пч╕лка 17 липня 1849 року в м╕стечку Гадяч на Полтавщин╕ в родин╕ пом╕щика Петра Драгоманова – високоосв╕чено╖ людини, знавця ╓вропейських мов, який передплачував книжки, журнали, ц╕кавився етнограф╕╓ю. Цю родину не зачепила «мода малорос╕йських п╕дпанк╕в» - говорити у родин╕ «культурним язиком». У родин╕ звучала укра╖нська мова, панували радикальн╕ пол╕тичн╕ настро╖. Родина Драгоманових була нац╕онально св╕домою ╕ дотримувалася укра╖нських традиц╕й. «Жили ми в дуже близьк╕м оточенн╕ нашо╖ дворово╖ челяд╕ ╕ взагал╕ др╕бно╖ гадяцько╖ челяд╕. Можна сказати, що укра╖нська теч╕я оточувала нас могутньо: се була укра╖нська п╕сня, казка, все те, що створила укра╖нська народна думка ╕ чого держався тод╕шн╕й народний побут…А п╕сень чули ми за дитяч╕ л╕та ст╕льки, що й не зл╕чити! Усяк╕ народн╕ обрядност╕ не минали нашого двору: колядування, посипання, запросини на вес╕лля. Чи можна ж було нам не взнати укра╖нського слова, коли воно було нашою р╕дною, притаманною стих╕╓ю?» - писала вона згодом про сво╓ дитинство. Зростаючи у родин╕, в як╕й шанували та ц╕нували все укра╖нське, Олена Пч╕лка назавжди визначила св╕й подальший житт╓вий шлях.
 У 1866 роц╕ Ольга Петр╕вна зак╕нчила «Зразковий панс╕он шляхетних д╕виць», а через два роки вийшла зам╕ж за Петра Косача та ви╖хала на Волинь, до Звягеля. Саме тут продемонструвала свою любов до укра╖нських традиц╕й, ретельно збираючи по селах зразки народних вишивок. Книга «Укра╖нський народний орнамент», яка побачила св╕т у 1876 роц╕, вразила читач╕в ╜рунтовним викладом, блискучим знанням матер╕алу. Безпрецедентна праця, яка м╕стила розлогий матер╕ал, принесла Олен╕ Пч╕лц╕ славу авторитетного знавця укра╖нсько╖ вишивки. Письменниця вклала у книгу всю душу та св╕й неперес╕чний талант. Тож не дивно, що письменниця вважала працю «Укра╖нський народний орнамент» сво╖м вагомим здобутком А д╕алектний ном╕натив «пч╕лка» обрала сво╖м псевдон╕мом.
 Ота «пч╕лка» - труд╕вниця працювала не покладаючи рук. Палко прагнула, аби ╖╖ д╕ти всотували та плекали усе р╕дне, укра╖нське. Розум╕ючи, що навчання у школ╕ зрусиф╕ку╓ малих учн╕в, Олена Пч╕лка орган╕зову╓ ╖хн╓ навчання вдома. Разом з чолов╕ком дбайлива мати оточила д╕тей такими обставинами, щоб «укра╖нська мова була ╖м найближчою». Педагог╕чн╕ принципи, що ╖х спов╕дувала Олена Пч╕лка, не втратили сво╓╖ актуальност╕ в наш час. Шляхетн╕сть, нац╕ональна св╕дом╕сть, ╜рунтовна осв╕та, мислення, необтяжене шаблонами – ╕деал, до якого прагнула Олена Пч╕лка. Та чи завжди прогресивн╕ погляди письменниц╕, педагога знаходили в╕дгук в серцях найближчого оточення?
 Парадокс: Олена Пч╕лка лишалася самотньою, ╖╖ не розум╕ли, нав╕шували ярлики. «Упродовж десятил╕ть намагалися з╕терти той сл╕д, який залишила Олена Пч╕лка в укра╖нськ╕й культур╕, робили все для того, аби вбити пам’ять про не╖, - пише науковець Любов Дрофань. – Бо не могли ╖й вибачити ту безкомпром╕сн╕сть, яку вона виявляла в усьому, що стосувалося Укра╖ни (а це ╕ протести проти утиск╕в та русиф╕кац╕╖), ╕ посл╕довне об╜рунтування спроможност╕ укра╖нсько╖ культури пос╕сти ч╕льне м╕сце в св╕тов╕й культур╕, пропагування укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, що будила в нащадк╕в нац╕ональну св╕дом╕сть».
 Вона була надто см╕лива, надто мужня та безкомпром╕сна. Такого не вибачають – ╕ вчорашн╕ «сво╖» перетворюються на ворог╕в. Неперес╕чний талант ц╕╓╖ самотньо╖ «одиначки» високо оц╕нив Дмитро Донцов, присвятивши письменниц╕ блискучу статтю «Мати Лес╕ Укра╖нки (Олена Пч╕лка)».
 «Була це постать, яка трохи осторонь стояла в╕д укра╖нсько╖ сусп╕льност╕, - пише Дмитро Донцов. – Було багато питань, як╕ д╕лили ╖╖ в╕д то╖ сусп╕льност╕. А головне – ╖╖ вдача, безкомпром╕сна, м╕л╕тарна, горда, що можна побачити ╕ на ╖╖ портрет╕..н╕чого з солодкавост╕ укра╖нсько╖ Марус╕». Н╕би пророкуючи сво╓ майбутн╓, письменниця в лист╕ до дочки Лес╕ писала: «Бачу, що не бути мен╕ з мо╖ми «творами»(се слово наш╕ критики завжди пришпилюють кавичками)…не бути мен╕ мо╖ми творами пророчицею у сво╓му царств╕, чи то пак в княжеств╕ ки╖вському».
 «Що ж ма╓мо сьогодн╕? – риторично запиту╓ Любов Дрофань. – Не знайшлося м╕сця Олен╕ Пч╕лц╕ – письменниц╕, публ╕цисту, видавцю, редактору, сусп╕льно-культурному д╕ячев╕, етнографу ╕ фольклористу, зрештою, академ╕ку – нав╕ть у шк╕льн╕й програм╕ з л╕тератури(згаду╓ться лише як мат╕р Лес╕ Укра╖нки). Що це? Знову ╕гнорування чи просто недбал╕сть укладач╕в програм? Ми багато говоримо зараз про те, що саме Олена Пч╕лка сформувала талант нашо╖ нац╕онально╖ гордост╕ Лес╕ Укра╖нки, дала ╖й псевдон╕мом ╕м’я сво╓╖ нац╕╖, ╕ це справд╕ так. Але чи ознайомляться наш╕ д╕ти з напрочуд ф╕л╕гранними за манерою письма творами письменниц╕ про шк╕льне життя, тонкими психолог╕чними образками знайомого нам ╕ сьогодн╕ м╕щанського побуту, з роздумами про нац╕ональне виховання, методи якого модно нин╕ шукати в досв╕д╕ ╕нших нац╕й?» Справедливе зауваження з огляду найб╕льшо╖ загрози, що нависла сьогодн╕ над гуман╕тарною пол╕тикою держави. Йдеться про скасування обов'язкового ЗНО з укра╖нсько╖ л╕тератури у 2021 роц╕, про що пов╕домляв Укра╖нський центр оц╕нювання якост╕ осв╕ти. Схоже, що випускник╕в, як╕ складатимуть наступного року ЗНО, готують до ц╕лковито╖ амнез╕╖. Адже без знання л╕тератури навряд чи матимемо осв╕чену молодь, яка шануватиме сво╖ св╕точ╕в ╕ дбатиме про культуру сво╓╖ держави.
 Олена Пч╕лка залишила р╕зноман╕тну творчу спадщину, яка ще чека╓ сучасного прочитання: пов╕ст╕ («Св╕тло добра ╕ любов╕»), опов╕дань («Товаришки», «П╕гмал╕он», «Чад», Золота писанка»), новел («Збентежена вечеря»), нарис╕в, ориг╕нальних поетичних твор╕в та поем. Дмитро Донцов докладно анал╕зу╓ творчу спадщину письменниц╕: «Критики не були ласкав╕ до не╖, бо була в опозиц╕╖ в до сучасного, духово скал╕ченого б╕льшовиками, ╕ до вчорашнього, скал╕ченого царатом укра╖нства…╥╖ белетристичн╕ твори, особливо з огляду на тематику, були явищем видатним на св╕й час. ╥╖ займала боротьба за нову людину, не лише за скибу земл╕ або з «народною недолею»…Кожне ╖╖ опов╕дання – це якийсь глибший конфл╕кт, не простий соб╕ малюнок, щоб зворушити читача. Це якась проблема – або протест проти оф╕ц╕йно╖ московсько╖ церкви («За правдою»); або проти чужо╖, московсько╖ культури («П╕гмал╕он», «Б╕ла кицька»). А над ус╕м дом╕ну╓ питання, незнане ╖╖ сучасникам, але яке ╖╖ безнастанно займало – змаг активно╖ одиниц╕ з ╕нерц╕╓ю, з безрухом власно╖ сусп╕льност╕…»
 Олена Пч╕лка прагнула створити новий св╕тогляд, п╕днести дух народу, спонукати до розмисл╕в над власною долею. Вона була фанатично в╕ддана ╕де╖ – п╕днести св╕дом╕сть народу до найвищого р╕вня, коли юрба в╕дходить у минуле; натом╕сть поста╓ нац╕я. У сво╖й педагог╕чн╕й, л╕тературн╕й ╕ громадськ╕й д╕яльност╕ намагалася створити новий св╕тогляд з опертям на нац╕ональну ╕дею. Якось р╕зко виступила проти святкування в укра╖нських «Просв╕тах» юв╕лею Льва Толстого. Поставила питання руба: «А чому не Шевченка?»Ця ╖╖ нац╕ональна усв╕домлен╕сть, самопожертва призводила до ╕зольованост╕, самотност╕. Тому й писав Дмитро Донцов, що вона була «не оц╕нена за життя ╕ часто висм╕ювана короткозорим загалом». ╥й оголосили в╕йну нов╕тн╕ ком╕сари, прагнучи знищити «вчорашню буржуаз╕ю». Видатну письменницю, мати Лес╕ Укра╖нки, арештовують у 1920 роц╕, збиткуються над нею в Гадяч╕. Проте Ольга Петр╕вна не боялася нов╕тньо╖ «червоно╖ м╕тли», а продовжувала обстоювати сво╖ ╕деали. На Шевченк╕вському свят╕ обгорнула бюст поета жовто-блакитним прапором. Ком╕сар Крамаренко рвучко п╕днявся на сцену, з╕рвав цей прапор, кинувши соб╕ п╕д ноги. У зал╕ запанувала гн╕тюча тиша. Лише не розгубилася Олена Пч╕лка, яка п╕дняла прапор ╕ голосно вигукнула: «Ганьба Крамаренков╕!»
 Настали важк╕ часи, потр╕бно було елементарно виживати. З великими труднощами до матер╕ в Гадяч при╖жджа╓ ╖╖ донька ╤зидора ╕ забира╓ ╖╖ до м╕ста Могил╕в -Под╕льський. Там вона мешка╓ до 1925 року. Академ╕я наук видала письменниц╕ мандат для збирання на Под╕лл╕ етнограф╕чних матер╕ал╕в, завдяки чому письменниц╕ вдалося врятуватися в╕д арешту.
 На початку 1929 року Олена Пч╕лка була в театр╕ ╕м. ╤вана Франка на прем’╓р╕ вистави. Через те, що в прим╕щенн╕ було прохолодно, письменниця захвор╕ла. Грип дав ускладнення, сили танули з кожним днем. Коли до тяжко хворо╖ письменниц╕ прийшли вноч╕ чек╕сти з ГПУ з ордером на арешт, вона з останн╕х сил п╕двелася. Поки т╕ нишпорили по к╕мнат╕, ретельно оглядаючи кожну р╕ч, Ольга Петр╕вна мовчали. Т╕льки хворобливий рум’янець з’явився на ╖╖ обличч╕. «Одягайтеся, п╕дете з нами» - наче постр╕л, пролунав наказ агента ГПУ. «Я сама не можу йти, - в╕дпов╕ла з г╕дн╕стю. – Я тепер ходжу т╕льки, як мене п╕дтримують. Геб╕ст вийшов з к╕мнати, по телефону радився з кер╕вництвом. А за дек╕лька хвилин над╕йшов дозв╕л: «Может оставаться». Та письменниця залишилася в р╕дних ст╕нах ненадовго. 4 жовтня 1930 року ця мужня ж╕нка, яка не побоялася схреститися у двобо╖ з системою, в╕д╕йшла у засв╕ти.
 …Св╕тло ╖╖ душ╕ з╕гр╕вало не лише власних д╕тей, а й ус╕х св╕домих укра╖нц╕в, як╕ прагнули кращого життя, наповненого духовним сенсом. «В д╕тей хот╕ла перелити всю душу ╕ думки», - з╕знавалася письменниця. ╤ не шкодувала для цього ан╕ сил, ан╕ власно╖ енерг╕╖. Як не шкодувала всього життя задля утвердження нац╕онально╖ ╕де╖. Вона не любила гучних сл╕в про меценатство, проте щедро жертвувала кошти на осв╕тн╕ та культурн╕ потреби. Разом з Михайлом Старицьким видавала альманах «Рада», сво╖м коштом видавала «часопис «Р╕дний край» та додаток до нього «Молода Укра╖на». У 1901 роц╕ разом з Наталею Кобринською п╕дготувала до друку альманах «Перший в╕нок», де були з╕бран╕ твори письменниць з╕ сх╕дних та зах╕дних областей. Саме завдяки Олен╕ Пч╕лц╕ побачили св╕т «Сп╕вомовки» Степана Руданського. А ще разом з ╕ншими письменниками активно реформувала р╕дну мову – так з’явилися прикметники «палкий» ╕ «променистий». Вона й сама була «променистою» з╕ сво╓ю кипучою енерг╕╓ та св╕тлою душею. Тож осмислення, нове «прочитання» ц╕╓╖ неперес╕чно╖ особистост╕ ще попереду.
 Натал╕я Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22765

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков