Версiя для друку Обговорити в форумi

Майже так писав Нобелівський лауреат, белетрист і шовініст першої руки, прагнучи облаштувати Росію. Мої акценти будуть протилежними, бо той прозаїк думав про долю імперської Росії, а я говоритиму про Крим - невіддільну частину України, яку Росія робить яблуком розбрату у ставленні до українського народу. Тож моя позиція самозахисна.
До розмови про цей регіон України мене схилила стаття в газеті "Літературна Україна" (1.VII 2004) "Селище Лугини і Крим: який зв'язок?" відомого мовознавця Станіслава Караванського, який нині мешкає в США. Скажу однозначно: я глибоко поважаю мовознавчі виступи цього автора, хоча дехто в ньому вбачає і одвертого пуританина.
Я, навпаки, шаную його. Та з ідеєю названої вище статті категорично не згоден. Адже Станіслав Караванський пропонує... повернути Росії Крим в обмін на території, які вона відрізала від України, коли в 1954 році передала цю тодішню область нам.
Я, житель Слобожанщини, знаю ці землі, що відійшли до Росії, як і раніше приєднані до неї Кубань, Східна Слобожанщина (Бєлгородщина, частини Воронезької і Курської губерній), Стародубщина. Ці славні чорноземні території Росія вже ніколи не віддасть Україні. До речі, вся духовно-освітня структура там зруйнована, хоча в селах ще можна почути суржик з переважанням українських слів. Це факт доконаний. Як і те, що світ визнав Україну з Кримом включно у її складі.
Отже, Крим наш. Це також доконаний факт, назавжди! Проблеми його (руйнування аграрної інфраструктури, відсутність достатку питної води, обмаль електрики) Росія не змогла розв'язати і тому покликала Україну. Зовні схоже на данайський дар. Так воно чи ні? Але давайте звернемося до історії. Хто має більше право на Крим: Україна чи Росія?
Опісля грецької державності, кіммерійців, готів, таврів перше державне утворення в Криму у післяхристову епоху заснувала Україна у Х столітті - Тмутараканське князівство. Київський князь Святослав-завойовник заклав його підвалини. Той самий, що в 965 році зруйнує Хозарський каганат, звідки втечуть у Крим караїми. Кримські татари тут з'являться значно пізніше, опісля розвалу Золотої Орди. Враховуючи часову відстань, їх можна вважати теж автохтонами Тавриди (опісля українців, як і мають право на свою віднайдену нову батьківщину угорці (прийшли туди з Уралу) і болгари (прийшли з Волги). Чи має юридичне право на Крим Росія? Аж ніякого, бо вона його дістала в кінці ХVIII століття шляхом обманного договору. Це гіркий урок усім, хто підписав з нею договір, і насамперед Україні, які підписувала з нею різні угоди (Переяславська Рада, СРСР, СНД, ЄЕП)... До речі, Росія на політичній шахівниці завжди бере собі білі фігури.
Крим настільки прив'язаний до України економічно і географічно, що відлучення його від неї немислиме ніяк (рішучі санкції справді українського уряду, якщо такий буде колись) викличуть у Тавриді колапс. Щоб тримати Крим у складі Росії, треба день і ніч душити Україну чорними піратськими засобами. Це розуміли В. Ленін і Л. Троцький, які влітку 1918 року пішли на один з найганебніших кроків в історії сусідніх народів: потопили український флот, чим завдали удару по найбільш державницькому українському режимові того часу - Гетьманатові Павла Скоропадського.
Хто винен сьогодні, що Крим є каменем спотикання між Росією та Україною? Однозначно: Україна! Саме відсутність справді української влади в Криму, як і по всій материковій частині, створює проблеми, чесно кажучи, загрозливі.
В 1991 році за сприяння хитрого-прехитрого Леоніда Кравчука півострову дано так звану територіальну автономію. Абсурд, якого не знає цивілізація. Справа в тому, що територіальних автономій не буває: автономії завжди вимагають автохтонів. Навіть підмандатна територія ООН Західна Сахара в цьому плані логічніше утворення, аніж Крим. Насправді Леонід Кравчук цим кроком завуалював безроздільне панування в Криму не автохтонних народів, а прибульців - росіян.
І швидко поплатився - Росія забрала в нього з рук Чорноморський флот, посадила його в Севастополі, не сплачує мільярдних боргів за оренду портів, бухт, землі, а Україні для галочки дала якісь іржаві ночви. Плавайте, хлопці!..
Замість того, щоб проводити політику нормального державного будівництва, Україна по суті нічого не робить, а спостерігає за галасом шовіністичних газет і діяльністю різних промосковських антиукраїнських утворень. Я, сотник українського козацтва, не маю навіть театрального пістолета, зате по Криму роз'їжджають на автомобілях добре озброєні проросійські козаки. Отож!
Директор єдиної в Ялті української школи № 15 Оксана Ємельянова в 2003 році не могла взяти в 5, 6, 7, 8-мі класи близько 40 дітей (здебільшого із Західної України - внутрішня міграція іде), бо нікуди, а нового приміщення для школи не будують. Автор цієї статті 27 січня 2004 року з цього приводу мав аудієнцію у міністра освіти і науки України Василя Кременя. Він обіцяв допомогти вирішити цю проблему і тут же дав по телефону вказівку. Дай то Бог!
До речі, в новозбудовану українську гімназію в Сімферополі вже конкурс - відтак, на півострові багато людей, спраглих українського слова.
Ялтинський театр мусить мати і українську трупу. До речі, українська трупа могла би працювати саме в курортний сезон - з квітня по жовтень. І мала б аншлаг, бо скільки охочих вечорами тиняються по скверах, не знаючи, куди себе подіти.
Крім "Кримської світлиці", в Криму треба мати кілька державних працездатних газет українською мовою. Мусить виходити також газета, скажімо, "Єдність" чи "Дружба" і мовами малих етносів - караїмів, кримчаків і т. д. - під кожною статтею мусить бути резюме державною (українською) мовою. Мовами цих крихітних етносів слід вести теж і радіопередачі. Для прикладу, у Фінляндії влаштовують звуковий і візуальний ефір мовами народів, носіїв яких залишилося по 400 чи 500 осіб. Оце вона, європейська інтелігентність! Оце приклад для нас усіх!
І чи не найважливіша проблема - взаємовідносини українців і кримських татар. Добре, що ці два історично ошукані етноси знаходять між собою взаємопідтримку і порозуміння. Особисто я, поет і перекладач, з великою радістю зустрів вихід українською і кримськотатарською мовами антології кримськотатарської поезії "Окрушини сонця". Тим більше, що в її підготовці велику роботу здійснив мій давній приятель, поет і перекладач-тюрколог Микола Мірошниченко.
В історичній ретроспективі українці і кримські татари часто сходились. Прикро, що татари зрадили Іванові Богуну під Берестечком (1651 рік), але саме вони допомогли виграти Іванові Виговському битву з московитами під Конотопом (1659 рік, недавно минуло 345 років). До речі, в тій славетній битві брав участь сам хан Мегмед-Гірей ІV, який там склав присягу на вірність у бою. Про високий культурний рівень кримських татар свідчить і той факт, що більшість ханів були талановитими поетами.
Подальші взаємини українців і кримських татар рано чи пізно визначить посутня перебудова нонсенсу - територіальної в логічну - автохтонну автономію. Але це вже конституційні зміни. До них треба чесно і спокійно, враховуючи інтереси, прийти обом народам. Як на мій погляд, у цій перебудові, враховуючи стратегічні інтереси держави, Україна мусить контролювати усе побережжя. Слід відкинути одразу як грубу ідею деяких сімферопольських урядовців передати берег у довготривалу оренду Росії. То буде майже назавжди. Натомість треба ставити питання про якомога швидше перебазування російського ЧФ з Криму, скажімо, в Новоросійськ. І робити це активніше. Теоретично перебудова АРК можлива і за сценарієм автономних країв у РФ. Коли сам край має свою столицю (в данім разі, Сімферополь), а вже автономія на правах області в ньому має свій адмінцентр (приміром, Бахчисарай). Це все, звичайно, мої прожекти: рішення підкаже життя...
Анатолій ГРИЗУН,
член НСПУ, кандидат філологічних наук, докторант КНУ ім. Т. Г. Шевченка.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 06.08.2004 > Тема "Крим - наш дім"