Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3708)
З потоку життя (6918)
Душі криниця (3714)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1616)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤СТОР╤Я МИКОЛА╥ВСЬКОГО РУХУ
У монограф╕╖ висв╕тлено створення та д╕яльн╕сть Микола╖всько╖ крайово╖ орган╕зац╕╖ Руху, боротьбу...


ЗЛОВ╤СНА Т╤НЬ ФЕЛЬДМАРШАЛА ГОЛОДОМОРУ НАД РОС╤╢Ю
Нещодавно у Ки╓в╕ вийшла друком книга доктора ╕сторичних наук Василя Марочка «Йосип Стал╕н...


ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...


СТЕПАН ПАВЛЮК. ЩО? ФЛОТ УКРА╥НИ? ЗАБИРАЙ!
Ми давно не бачилися, з часу анекс╕╖ Криму. М╕й давн╕й знайомий, полковник, служив у...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2020 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 11.09.2020
ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО

З письменницького столу

Працюючи на романом про Миколу Аркаса «Грек ╕з душею укра╖нця» я довгий час не м╕г знайти арх╕вн╕ джерела, в яких п╕дтверджувалося б, яким чином ╕ чому, з яких переконань син губернатора Микола╓ва, товариша ╕мператора, генерал-ад'ютанта, адм╕рала Миколи Андр╕йовича Аркаса прихистив у будинку свого батька народовольця Андр╕я Желябова. ╤ т╕льки нин╕шнього року, перебуваючи у французькому м╕ст╕ Н╕цца та працюючи в арх╕в╕ Олександра Герцена, в╕днайшов розгадку сво╖х догадок.
Але розпочну розпов╕дь з Новорос╕йського ун╕верситету, в якому навчалися Аркас ╕ Желябов, коли вони, як студенти, мешкали в к╕мнатц╕ неподал╕к Одеського вузу. Трохи ╕нформац╕╖ про Желябова – цей студент був сином (╕ внуком) кр╕пака. Його корен╕ - в козацьк╕й Полтав╕. Отже, укра╖нство не повинне було стати для нього порожн╕м звуком. В Одес╕ в╕н знався (хоча й еп╕зодично та принаг╕дно) з╕ Старою Громадою. Про це св╕дчить, зокрема, лист народовольця Андр╕я Желябова до Михайла Драгоманова в╕д 12 травня 1880 року. Згадуючи про розгортання сусп╕льно-пол╕тичного руху в Укра╖н╕, в тому числ╕ й в Одес╕, в 70-т╕ роки XIX стол╕ття, в╕н писав: "Я бачив розкв╕т тамтешньо╖ пропаганди, ╖╖ жив╕ починання. Пов╕льно, але невпинно зливалися там в одне русло дв╕ революц╕йн╕ теч╕╖ - загальнорос╕йська ╕ укра╖нська; не федерац╕я, а ╓дн╕сть була недалеко". У Мл╕╓в╕, де Андр╕й мешкав ╕ зв╕дки при╖хав до Одеси та зв╕дки й повернувся назад до Мл╕╓ва, Желябов не почував себе чужим ╕ тому, що чудово знав укра╖нську мову, пам'ятав безл╕ч укра╖нських п╕сень, як╕ охоче й гарно сп╕вав. Нащадок полтавських козак╕в легко з╕йшовся з нащадками козак╕в з Ки╖вщини. 1866 року померли Терент╕й та Степан Яхненки, власники цукрових завод╕в та бурякових плантац╕й. Укра╖ною поповзли чутки, що знаменита ф╕рма «Яхненки-Симиренки» ось-ось лусне. Василь Симиренко саме повернувся в Городище з Франц╕╖. Тут же р╕шуче в╕н узявся рятувати нап╕взбанкрут╕ле господарство, але його завзят╕ старання виявилися марними. Переконавшись у тому, що ф╕рма приречена на банкрутство, Василь Симиренко 1873 року залишив посаду голови адм╕н╕страц╕╖, в╕дмовився в╕д сво╓╖ частки спадщини й по╖хав з Мл╕╓ва. Ось тод╕ в Городище й нав╕дався н╕кому не в╕домий учитель з Одеси Андр╕й Желябов. В╕н легко п╕дкорив серце Ольги Яхненко. Невдовз╕ кузина Левка Симиренка стала актив╕сткою ки╖вського та одеського народницьких гуртк╕в. А наснажений Желябов з нею трохи згодом одружився. Скоро в них ╕ син народився. Щоправда, щасливим шлюб не став. Вже п╕сля 1917 року сл╕ди Ольги Яхненко (╕ ╖╖ сина) й зовс╕м загубилися, за що ╕сторикам народницького руху в Рос╕╖ та Укра╖н╕, очевидно, мало б бути соромно. Саме п╕д час зустр╕чей ╕з Аркасом Андр╕й ╕ розпов╕в сво╓му товаришев╕ по к╕мнат╕ про свою кохану, Соф╕ю Перовську, ╖╖ козацький р╕д та нелегку д╕вочу долю. «Соня розпов╕дала мен╕ й про Микола╖в!» - з╕знався Желябов Микол╕, коли вони вечорами вели довг╕ розмови про навчання в ун╕верситет╕, життя народу. «Зв╕дки ж ╖й знане п╕вденне м╕сто?» - здивовано запитав тод╕ Аркас. «А вона подруга Варвари Подж╕о» - в╕дпов╕в Желябов.
...Справд╕, Перовська приятелювала з донькою декабриста Олександра Подж╕о Варею - д╕вчата познайомилися в Н╕цц╕, коли Перовська гостювала в дядька, Олександра Герцена. Тод╕ до редактора в╕домого “Колокола” зав╕тав ╕ Олександр Подж╕о. Згодом д╕вчата листувалися, разом ╖здили на в╕дпочинок до Флоренц╕╖. Пот╕м Соня Перовська ╕з Варварою Подж╕о в╕дв╕дати Микола╖в, адже там, на вулиц╕ Н╕кольськ╕й, 34 народився батько Варвари, декабрист Олександр Подж╕о, про якого п╕сля провалу заколоту на Сенатськ╕й площ╕ в 1825 роц╕ ╕мператор Микола ╤ сказав: «Розстр╕ляти в 24 години!», але помилував ╕ в╕дправив на в╕чну каторгу до Сиб╕ру. До реч╕, про микола╖вц╕в -декабрист╕в, брат╕в Подж╕о - Олександра та Йосипа я свого часу написав роман рос╕йською мовою "Восставшие против императора".
Ц╕кава доля Соф╕╖ Перовсько╖: вона –позашлюбна донька графа Олекс╕я Розумовського. Не було в Петербурз╕ секретом, що Олекс╕й Кирилович Розумовський мав ╕ще дев’ятьох “бастард╕в”, позашлюбних д╕тей в╕д скрипальки Соболевсько╖. Граф не ухилявся в╕д сво╖х обов’язк╕в ╕ забезпечив сво╖х нащадк╕в, правда, давши ╖м пр╕звище Перовськ╕ – за назвою п╕дмосковного села Перова, де його дядько, Олекса Розум, в╕нчався з Лисаветою Петр╕вною (зараз – це частина Москви, ╕ там ╕сну╓ нав╕ть станц╕я метро Перовська). Вс╕ Перовськ╕ були осв╕чен╕ люди ╕ пос╕дали висок╕ пости в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖. Скаж╕мо, граф Василь Олекс╕йович Перовський протягом чотирьох рок╕в виконував обов’язки ад’ютанта великого князя Миколи Павловича, який пот╕м став царем Миколою ╤. Йому доручили бути оренбурзьким губернатором ╕ командиром Окремого корпусу в Оренбурз╕ тод╕, коли туди заслали Шевченка. Похований нащадок Розума у Георг╕╖вському монастир╕ на околиц╕ Севастополя. А Лев Олекс╕йович Перовський висунувся в м╕н╕стри внутр╕шн╕х справ, Олекс╕й Олекс╕йович – уславив себе в письменств╕, друкуючись п╕д псевдон╕мом “Антон Погор╕льський”. Одна з дочок Олекс╕я Кириловича, Ганна Перовська, вийшла зам╕ж за Костянтина Толстого, але шлюб розпався з самого початку, ╕ син Ганни хоч ╕ д╕став пр╕звище Толстой, виховувалася в укра╖нськ╕й с╕м’╖ матер╕. Це був знаменитий поет, проза╖к ╕ драматург Олекс╕й Костянтинович. Писав в╕н, зв╕сно, рос╕йською мовою, але вважався щирим укра╖нцем ╕ приятелював ╕з Тарасом Шевченком, до якого горнулися також брати Жемчужникови, сини ще одн╕╓╖ дочки Олекс╕я Кириловича – Ольги, кузени О. К. Толстого. В╕рним другом Шевченка стала й онука Розумовського – Варвара Микола╖вна Р╓пн╕на.
Тарас Григорович к╕лька раз╕в в╕дв╕дував ма╓ток Р╓пн╕них-Волконських у Яготин╕. Варвара Микола╖вна була закохана в поета. ╤ нарешт╕, Микола Олекс╕йович Перовський (╕нод╕ п╕дписувався – ╤ванович, маскуючи сво╓ “позашлюбне” походження в╕д Олекс╕я Кириловича Розумовського). В╕н став Тавр╕йським губернатором. Син цього Розумовського, Лев Перовський – пос╕дав м╕сце там же в╕це-губернатора. Його дочка, Соф╕я Льв╕вна Перовська, часто гостювала в ма╓тку сво╓╖ матер╕ – Варвари Степан╕вни на п╕вн╕чному боц╕ Севастополя. Диплом ╖й вручав Олександр II, автор сумнозв╕сного Емського указу 1876 року про заборону укра╖нства. Соф╕я Перовська тримала себе стримано, здавалася, попервах, нав╕ть суворою, та була в╕дданим другом, ╕ знайом╕ ц╕нували ╖╖ н╕жну душу. Вбиралася Соня скромно, носила завжди темне плаття, лише дбала про те, щоб на ньому неодм╕нно був б╕лий ком╕рець. Ось як змалював ╖╖ у сво╖й поем╕ “Возмездие” Олександр Блок (поетов╕ розпов╕дав про не╖ батько):
Вот кто-то вспыхнул папироской,
Средь прочих женщина сидит,
Большой ребячий лоб не скрыт
Простой и скромною прической.
Широкий белый воротник
И платье скромное – все просто.
Худая, маленького роста,
Голубоглазый, детский лик.
Но как-бы что, найдя за далью,
Глядит внимательно в упор.
Й этот нежный милый взор
Горит отвагой и печалью.
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка, невеликого зросту, обличчя красиве, брови темн╕, малорос╕йська вимова”. З╕ сво╖м коханим, нев╕нчаним чолов╕ком, Андр╕╓м Желябовим (псевдон╕м – Тарас), д╕вчина мр╕яла: “Ми будемо жити довго, поселимось в Криму, будемо орати, с╕яти, у в╕льний час читати “Тараса Бульбу”. Та вони обрали шлях боротьби проти кат╕в народу, а не тихе ╕снування. Желябов неспроста натхненно сп╕вав гайдамацьку п╕сню: “Гей, не дивуйте, добр╕╖ люди, що на Вкра╖н╕ повстало”.
…Три дн╕ переховувався Желябов, вибравшись Миколиною каретою з Одеси, у будинку губернатора Микола╓ва, головного командира Чорноморського флоту Миколи Андр╕йовича Аркаса. Царськ╕ нишпорки й гадки не мали, що, поруч ╕з будинком жандармер╕╖ живе на калор╕йних харчах революц╕онер-терорист. Щоб не накликати на Миколу Аркаса гн╕ву суворого батька, Желябов, допоки той не повернувся, вир╕шив залишити свою схованку на роз╕ вулиць Соборно╖ та Адм╕ральсько╖. Коли стемн╕ло, на батьков╕й карет╕ Микола в╕дв╕з Андр╕я на невеличку зал╕зничну станц╕ю Явк╕не. Желябов придбав квитка до Харкова – зв╕дти вже прямий по╖зд до столиц╕. Микола ╕ Андр╕й розпрощалися, м╕цно потиснувши один одному руки. Коли по╖зд рушив, Аркас довго дивився на нього. Андр╕й Желябов пров╕в поглядом юнака, якому був вдячний за притулок тако╖ скрутно╖ хвилини. Це було останн╓ ╖хн╓ побачення…
Соф╕я Перовська та Варвара Подж╕о б╕льше не при╖жджали до Микола╓ва. Коли «Народна воля» стала на шлях «ножа ╕ бомби», Перовська гаряче п╕дтримала цю роботу. П╕сля арешту Андр╕я Желябова, замах на Олександра II очолила сама. Це сталося 1 березня 1881 року, а за 27 дн╕в Перовська й Желябов вислухали вирок царського суду. Перед стратою, третього весняного кв╕тня, Андр╕й ╕ Соф╕я поц╕лувалися, ╕ не чули, як у глух╕й тиш╕ прокашляв в╕шальник... Деяк╕ опов╕дання Олександра Гр╕на зак╕нчуються так: «Вони жили довго й померли в один день». Соф╕я Перовська й Андр╕й Желябов жили недовго, але покинули цей св╕т одночасно, в той же день. ╤ т╕╓╖ ж довгов╕чно╖ в╕шально╖ хвилини…
В╕ктор ЖАДЬКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2020 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22638

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков