Версiя для друку Обговорити в форумi

Людина народжується для щастя. Для чого ж іще! Який сенс мало б життя, якби не це неймовірне відчуття! Не маючи наміру займатися тут занудними спробами його досконального визначення, зазначу, лишень, що на експертну думку Абрагама Маслоу, сутністю щастя є задоволення потреб:
Фізіологічних — втамування голоду, спраги, сну;
потреби безпеки;
потреби спілкування і любові;
потреби визнання, поваги та
потреби самореалізації.
Отже, наївшись, напившись і добряче виспавшись, засмакувавши в безпечному місці (будь то надійна печера, неприступний замок чи затишна, нафарширована хатинка в Конча-Заспі) радощів кохання з гарненькою, комунікабельною, сповненою визнання і поваги до нас білявкою, самореалізувавшись таким чином, ми вже… щасливі?
- Якесь воно надто спрощене, те ваше маслоуське щастя, - скаже хтось з моїх читачів. – Чогось там бракує. Он, навчитель Олександра Великого, той вважав, що задоволення одних лише примітивних, базових потреб може ощасливити хіба що таких же примітивних істот: птаху, скажімо, досить для щастя насолоди від польоту, мисливському псові - від процесу полювання. Людина ж, на його думку, як істота високоорганізована, може спізнати справжнього щастя лише від процесу мислення чи створення політичних організацій.
- О, ці античні ідеалісти! А проте ж, щось у цьому таки є. Досить пригадати 349 зареєстрованих в Україні партій та когорти їх творців, яких упродовж майже тридцяти років підсаджуємо на Печерські пагорби. Навіть не надто обтяжені здатністю до мислення, на нещасних ці ласкавці аж ніяк не схожі. Навпаки, їхні лисніючі, самовдоволені пики, їхні блукаючі десь у засвітах офшорів погляди небожителів, їхні блудливі рученята, що доять щастя прямо під розчахнутою в небеса банею сесійної зали, наводять на думку про те, що це цілком щасливі люди. Особливо ж, на тлі зубожілого, задуреного, обібраного ними люду.
Не помилився старий і з філософами. Ці щасливі вже від одного процесу мислення, від розуміння того, що щастя, за великим рахунком, не залежить від зовнішніх факторів. Воно всередині нас самих, в нашому сприйнятті світу і себе в ньому. На тому стояв і він сам, і безхатько Діоген, і наш мандрівний український мислитель Григорій Сковорода. На тому стоїть, певно, й мій товариш в мережі ФБ Сергій Дацюк. В глибоко-філософському сенсі вони, безперечно, мають рацію, бо й Гаутама Будда навчав, що істинне щастя не пов'язане з задоволенням незчисленних людських бажань. Навпаки, воно можливе лише за умови повної відмови від них. Задумайтесь над цим, ловці блакитного птаха.
Але правда і в тому, що прогрес людства навряд чи й відбувся б, якби воно тим лише й займалося, що поринало у глибини свого внутрішнього космосу. Необхідність виживання, життєві потреби, незлічимі бажання, невситимі прагнення нового, невідпорні спокуси - ось що не менше рухало ним вперед, змушувало до якісних змін.
Щастя… Годі й казати, яким важливим є це відчуття для кожного з нас. Щастя сповнює наше єство іскристою енергією життя, якнайсвітлішими емоціями, пробуджує, вивільняє, активізує закладений в нас природою потенціал, стимулює, з-поміж іншого, нашу творчість, є однією з найважливіших запорук нашого психічного і фізичного здоров'я.
З іншого боку, цілком очевидно, що неможливість реалізації бодай одної з першорядних базових потреб практично унеможливлює осягнення такого бажаного нам відчуття. Ба! - навіть брак спілкування, поваги, визнання, любові чи непереборні перепони на шляху втілення наших задумів, наших устремлінь та мрій тягнуть за собою не менш драматичні наслідки, адже принижують наше життя до простого існування, роблять його сірим, позбавленим сенсу, а іноді й просто нестерпним. В найгіршому випадку, таке життя знецінене навіть в нашому власному усвідомленні. А це вже вкрай небезпечно, бо тут вмикаються певні процеси, що ведуть до послаблення імунної системи організму, зменшують її здатність протистояти агресивному тиску зовнішнього середовища. Башти зруйновані, мури впали, нещасна (в буквальному тут сенсі) людина стає жертвою хвороб, якість її життя падає ще нижче, і часто вона йде з життя набагато раніше відведеного їй строку. І це ніяка не гіпербола. Механізми того процесу вам можуть фахово і вельми переконливо пояснити імунологи, ендокринологи, кардіологи та психологи.
За прикладами не треба далеко ходити. Я добре пам’ятаю роки, коли будував свої перші яхти. Працюючи тоді по 12-14 годин під палючим кримським сонцем влітку, під пронизливими вітрами сльотавої осені чи у промерзлому корпусі зимою, ба! - навіть бовтаючись по шию у крижаній воді штормового грудневого моря, не мав жодних проблем зі здоров’ям, бо був по-справжньому щасливим. Ще б пак - справджувалися мої мрії! І той внутрішній підйом, те відчуття повноти життя не просто вберігали від застуди чи чогось значно гіршого, - вони окрилювали.
А от роки цькування з боку КДБ, коли проти тебе налаштовувалася місцева громада, плелися підленькі інтриги, розсилалися настійні рекомендації до відповідних інстанцій не реєструвати судна, коли накладали заборону на морські виправи, - все те мало вже інший смак і геть інші наслідки. Так само, як і нескінченно довге десятиліття судових процесів, вже у незалежній Україні, у протистоянні з мафіозною владою, яка, мстячи за виступи проти неї, знищила створений заради виживання бізнес. І те, і інше протистояння найдраматичнішим чином позначилася як на мені особисто, найперше, на здоров’ї, так і на всій моїй родині, підірвавши наші життєві сили, спаплюживши долі. Роки принизливого борсання у борговій ямі, неможливість належного забезпечення родини, сплати за університетську освіту дітей… Як результат, старша донька мусила облишити навчання в авіаційному інституті, виключений з ХІРЕ за несплату за навчання син так і не став програмістом. Чи треба казати, що упродовж всього цього безчасся депресія практично унеможливлювала творчість? Незавершені повісті, романи, неопубліковані книжки, нереалізовані амбітні проекти…
- До чого весь цей опус? – спитаєте.
До того, щоб ще й ще раз звернути увагу на неприпустимість життя, а особливо, виховання дітей у приниженому стані, у стані зневіри і перманентної депресії.
До того, щоб підкреслити неймовірну важливість всього того, що сповнює нас відчуттями визнання, поваги, впевненості в собі, любові, окриленості – всього того, що звемо щастям.
– Та чи й можливе воно в нашій бідній, вкрай занехаяній країні, атакованій ззовні підступним сусідою, а зсередини роздираній засіяними ним же драконячими зубами розбрату?
Безсумнівно! Бо ж мовлю тут про щастя, а не про багатство, про можливість активного осягнення наших бажань – як базових, безпекових, так і всіх інших, а не про безвольне очікування манни небесної, мовлю про наведення ладу в нашім Краї, про витурення ворога за його межі, а не про завішування очей пеленою рожевих міражів, сидячи по шию в смердючому болоті безволля і стагнації. «Щастя в нас самих» - пам’ятаємо? Кажуть, впевнений поступ до мрії вже майже щастя. Згортаймо ж луб’я наших інфантильних розмальовок, якими відгороджуємося від непривабливих реалій, розвіюймо рожеві міражі і вибираймося з остогидлого болота. Дорогу до щастя долають не ті, хто лиш марять про нього, - а ті, хто йдуть.

Валентин БУТ
23 липня 2020 р.

Post scriptum
Принагідно згадався давній мій, трохи сердитий вірш. Але ж це не про нас, чи не так?

БІДАХАМ
Не нарікай на злую долю,
Не белькочи, що щастя в полі
Десь заблукало і не йде,
Що вік твій марно пропаде

Не нарікай, не гнівай Бога,
Ще жде тебе твоя дорога,
Хоч вже й заросла кураєм –
Спасен, хто гріх свій визнає.

Не позіхай, не кліпай тупо,
Затерплу від сидіння д…пу
Від крісла, брате, підійми
І йди собі поміж людьми,

Шукай себе в цім білім світі,
Бо, ніде правдоньки тут діти,
Не всім, не всім вдалось знайти
Шлях до бажаної мети.

Пізнай себе – пізнаєш Бога.
Ступай же, шлях долають ноги.
А хочеш, лінь свою плекай,
Та лиш на себе нарікай…
В.Б., 2008 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2020 > Тема "Резонанс"