Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2020 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 10.07.2020
Галина ЛИТОВЧЕНКО: Я В╤ТРУ НЕ БОЮСЬ!

Сьогодн╕шня «Л╕тературна Св╕тлиця» пропону╓ нашому читачев╕  доб╕рку  в╕рш╕в кримсько╖ укра╖нсько╖ поетеси, справжньо╖  майстрин╕ художнього слова Галини Литовченко.

ПРОВЕС╤НЬ

Залива╓ блакиттю шибки –
н╕ хмарини на неб╕ нема.
У рабатках злодюжки-шпаки 
першоцв╕ти скубуть крадькома.

Не принадно ╕ще солов’ям
без розмаю та п╕нних сад╕в.
╥хн╕ сп╕ви лиш сняться гаям
доки зр╕ють брунькu молод╕.

Переспiв ╕м╕тують шпаки –
пересвистом пов╕тря дзвенить.
Сонце стука╓ пальцем в шибки,
розлива╓ться небом блакить.

***
Сад убравсь одежиною б╕лою,
видно буйне цв╕т╕ння здаля.
Вже щасливою пород╕ллею
усм╕ха╓ться в небо земля.

Шален╕╓ барвисте та врунисте
у довк╕лл╕ зело молоде,
╕ пиша╓ться присмаком юност╕
на лиц╕ ластовиння руде.

Ц╕ небажан╕ сонця в╕дм╕тини
не вдалось в╕дб╕лити н╕як.
Та махнула рукою, як т╕льки-но
полюбив ╖х красивий юнак.

Заглядаю в люстерко ╕ згадую
найщаслив╕ш╕ сонячн╕ дн╕,
й не дивуюсь, що б╕льше досадою
не було ластовиння мен╕.

 

В ТОЙ ВЕЧ╤Р

З черемхи линули мотиви солов’я,
╕ сипав м╕сяць блuск╕тки на р╕чку.
В той теплий веч╕р подруга Мар╕чка
була, без сумн╕ву, красив╕ша н╕ж я.

Конвал╕я – на шовку сукн╕-кльош,
гарненьк╕ н╕жки – на шпилькaх-п╕дборах.
А я у ситець вбралась, як на горе,
та у взуття  не краще в╕д калош.

Була б доречн╕шою подруга тоб╕
стрункому та привабливому в пару.
╥й догоджали ╕ з╕рки, й г╕тари,
а ти мене чомусь углед╕в  у юрб╕.

В╕дтод╕ ти – м╕й в╕рний  кавалер
╕ людний танцмайданчик – нам за сцену.
От лиш Мар╕чка сердиться на мене.
Ми майже не сп╕лку╓мось тепер.

***
«Кринична корбо, цить!
  Пшениця зр╕╓…»   (Костянтин Мордатенко)

Не гримайте громи,
бо полов╕ють ниви.
Хай сп╕ють колоски
п╕д жайворонка сп╕в.
Хай буде в ц╕й пор╕
вам благодать властива –
спочиньте на меж╕,
зм╕н╕ть на мил╕сть гн╕в.

Жовт╕ють колоски
на тихому п╕дсонн╕,
де й стрибунця н╕хто
не см╕╓ сполохнуть,
де колом сокиркu
застигли в оборон╕,
осмисливши ураз
свого наймення суть.

Не гримайте громи,
бо нива при над╕╖.
Не буйствуйте в╕три –
найм╕ться до млина.
П╕д жайворонка сп╕в
нехай пшениця зр╕╓.
Ще трохи – ╕ зерном
розродиться вона.


ОС╤НН╤Й СВ╤ТАНОК

А н╕чка на ладан безпом╕чно  диха –
св╕танок на хв╕ртку злет╕в когутoм.
Скривилась  в╕д диму ранкового стр╕ха –
вже в’╓ться над комином сивим джгутом.

Муркоче в п╕чурц╕ розн╕жено котик.
З╕бралася бабця до╖ти козу.
У в╕кнах шибки, ще волог╕ на дотик,
стирають ф╕ранкою з виду сльозу.

Зв╕ря╓ годинники рад╕оточка,
в розр╕джену синь задивилась герань:
самотн╕й сус╕да – роз’╖хались дoчки –
кудись чимчику╓ в довколишню  рань.

Спл╕та╓ св╕танок щоденну основу,
ос╕нн╕х пейзаж╕в розводить печаль.
Лежить на осл╕нчику майже готова
╕з б╕ло╖  вовни  нев╕сточц╕ шаль.

***
А що в╕три? Я в╕тру не боюсь.
Ну, дах знесе, ну, витолочить жито,
ну, ще добавить прудкост╕ комусь
на виднокол╕ чесно та в╕дкрито.

Зляка╓ протяг з хитр╕стю зм╕╖,
коли п╕дступно заповзе в шпарину,
тихцем розпустить каверзи сво╖:
проду╓ м╕зки, поперек ╕ спину.

Свою дов╕ру випущу з долонь
в шалений в╕тер, що лама╓ й веж╕. 
На розсуд св╕й розпалить хай вогонь
чи навпаки втаму╓ в н╕м пожежу.

***
Бабця життям просува╓ться п╕шки.
Та ╕ куди ╖й, скаж╕ть, посп╕шати?
Б’╓ молоточком волоськ╕ гор╕шки
внукам щовечора посеред хати.

Помисли бабц╕ старенько╖ щир╕:
щоб не забулися р╕дн╕ причали,
щоб у м╕ськ╕й не см╕тили квартир╕,
час на абищиц╕ не витрачали.

До вих╕дних наготу╓ гостинц╕в –
переда╓ ╖х шофером маршрутки.
╢ чим займатися ╖й наодинц╕,
марно ридати в оточенн╕ смутку.

Он, назбирали одеж╕ торбину –
нев╕дпов╕дно╖ модним вимогам.
Тра* перебрати ту щедру купину
та килимк╕в нав’язати п╕д ноги.

Краще – й сама залюбки ще поносить,
перекладе в переповнену скриню.
Д╕тям спасиб╕ – не гола й не боса,
зять ╕з руками й дочка господиня.

Вперто бурмоче в кутку телев╕зор,
про╕гнорований вкотре думками.
Щось ╕з минулого в голову л╕зе –
те, що п╕д пресом лежало роками.

В доньки на першому план╕ робота,
не в╕дпуска╓ м╕ська аритм╕я.
Хоче, напевне, й поспати в суботу –
бабця д╕тей, як н╕хто, розум╕╓…
* треба

ЛИСТ ╤З КОЛИМИ

(В 70-х роках моя старша (вже пок╕йна) сестра Ал╓╓ва Люба
мешкала з родиною в селищ╕ ╕мен╕ Матросова Магадансько╖ област╕,
де в той час в╕дбував заслання ще не вс╕м в╕домий Василь Стус)

Тримають нас за барки Колима
й висок╕ сопки, що на виднокруз╕.
Не знала, що пригр╕╓ так зима 
й родитиму в якомусь Усть-Омчуз╕.

Якби ж то сам по╖хав чолов╕к
на ц╕ копальн╕ з гарним зароб╕тком.
А в пар╕ загубився часу л╕к
╕ вже ростуть колимськ╕ наш╕ д╕тки.

Та незадовго матимемо д╕м
десь недалечко в╕д Дн╕пра-Славути.
Поживемо ще трохи в кра╖ ц╕м –
вже звикли, наче так ╕ ма╓ бути.

Яка в цих м╕сць ╕стор╕я сумна,
хто лиш не рвав тут п╕д землею жили!
Тут ╓ «завмаг» у селищ╕ одна –
як кажуть – у есес╕вц╕в служила.

Той – висланий куркуль, той – пол╕цай,
той – пол╕тв’язень… Вже м╕сцев╕ люди.
А молод╕ мандрують зазвичай
на щедр╕ зароб╕тки зв╕дусюди.

Не вс╕, звичайно, з власно╖ жаги.
╢ ╕ так╕, що рухались етапом.
Не нехтують колимськ╕ береги
╕ нин╕ непок╕рним нашим братом.

Не спить, чату╓ спок╕й КДБ –
хто не копа╓ться, для того до╜ма звична.
Знедавна в шахт╕ золото довбе
в бригад╕ чолов╕ка «пол╕тичний».

Який ╕з нього золотокопач?
Обличчя с╕ре, виразка у шлунку.
Хоч плач, на нього дивлячись, хоч скач,
бо не високого шахтар ╜атунку.

П╕дняти б чолов╕ка на-гора.
Йому – що у копальню, що на плаху.
Лишив сво╓ здоров’я в таборах –
худий-худий, як тр╕ска, б╕долаха.

╤ чим той Стус накликав переляк,
що й тут газети хлюпають поми╖?
Ти чула щось про нього: що та як?
Хоча й в╕д тебе вже далеко Ки╖в…

Василь ╕з наших, начебто, терeн,
св╕й виб╕р, кажуть, визначив св╕домо.
╤дуть йому посилки з ФРН,
чи то з Канади – в╕н вже там в╕домий.

Побачила сьогодн╕ у двор╕
в руках – м╕тла, лопата ╕ в╕дерце.
Невже знайшлась робота нагор╕,
не захололо в бригадира серце?

Пишу, а в шибку стука бурундук –
в╕кно з прич╕лка упритул з землею.
Чи зголодн╕в, чи проситься до рук?
Ц╕кавиться персоною мо╓ю?

Хоча й велика, та т╕сна ж яка
м╕сцев╕сть та╓мнича ╕ лукава!
Як щось д╕зна╓шся про земляка,
то напиши, мен╕ – ще й як ц╕каво.


СПОКОНВ╤ЧН╤ СУС╤ДИ

Споконв╕чн╕ сус╕ди кримчаки й козаки
протоптали давно через меж╕ стежини.
Один одному м’яли гарно ши╖ й боки,
по-сус╕дськи й д╕вчат соб╕ крали в дружини.
Необх╕дн╕сть була – на п╕дмогу ╕шли,
святкували гуртом в переможн╕м загул╕.
А коли вр╕знобiч розвертали столи,
с╕човик за Сиваш тицяв з берега дул╕.
Так в╕ками й жили з канчуками в руках:
ворожнеча ╕ мир,то студено, то парко.
Не дивуюсь в Надросс╕ смуглявим ж╕нкам
чи як стр╕ну в Криму синьооку татарку.
Наламали колись наш╕ предки дровець,
в╕дс╕кали г╕лля, та спл╕талось кор╕ння.
У пшеничн╕м колосс╕ шепоче в╕трець
про минул╕ в╕ки молодим покол╕нням.

Ятаганом п╕вм╕сяць над плесом бол╕т,
мов козацьк╕ списи, на сторож╕ топол╕.
Сплять в прадавн╕х могилах, де верб живопл╕т,
кримчаки й козаки в Берестецькому пол╕.

***
Мен╕ сьогодн╕ море по кол╕на:
гриваст╕ хвил╕ котяться з-п╕д н╕г,
╕ тане на п╕ску солона п╕на,
мов осоружний залишковий сн╕г.
Щоб вимести ╕з пам’ят╕ непотр╕б
та хвилями загнати в глибину,
на позитив лаштуюся вже вкотре,
а як минути смiтник – не збагну.
Нема м╕стка м╕ж зрадою ╕ мною,
хоч опонент╕в б╕льше у стократ:
пишаються, братаючись з в╕йною,
╕ що ярлик на лоб╕ – «старший брат».
Нема-нема, та й липнуть до долон╕,
на роздор╕жжях в’ються, як вуж╕.
Приспало сов╕сть градусне осоння,
не осягнуть, що вже давно чуж╕.
На виб╕р, зв╕сно, кожен ма╓ право.
Але, якщо полуда все ж мине,
я маю до в╕дступник╕в лукавих
прохання не тривожити мене.
06.07.2020

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2020 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22504

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков