"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2020 > Тема "Душі криниця"
#28 за 10.07.2020
Галина ЛИТОВЧЕНКО: Я В╤ТРУ НЕ БОЮСЬ!
Сьогодн╕шня «Л╕тературна Св╕тлиця» пропону╓ нашому читачев╕ доб╕рку в╕рш╕в кримсько╖ укра╖нсько╖ поетеси, справжньо╖ майстрин╕ художнього слова Галини Литовченко.
ПРОВЕС╤НЬ
Залива╓ блакиттю шибки – н╕ хмарини на неб╕ нема. У рабатках злодюжки-шпаки першоцв╕ти скубуть крадькома.
Не принадно ╕ще солов’ям без розмаю та п╕нних сад╕в. ╥хн╕ сп╕ви лиш сняться гаям доки зр╕ють брунькu молод╕.
Переспiв ╕м╕тують шпаки – пересвистом пов╕тря дзвенить. Сонце стука╓ пальцем в шибки, розлива╓ться небом блакить.
*** Сад убравсь одежиною б╕лою, видно буйне цв╕т╕ння здаля. Вже щасливою пород╕ллею усм╕ха╓ться в небо земля.
Шален╕╓ барвисте та врунисте у довк╕лл╕ зело молоде, ╕ пиша╓ться присмаком юност╕ на лиц╕ ластовиння руде.
Ц╕ небажан╕ сонця в╕дм╕тини не вдалось в╕дб╕лити н╕як. Та махнула рукою, як т╕льки-но полюбив ╖х красивий юнак.
Заглядаю в люстерко ╕ згадую найщаслив╕ш╕ сонячн╕ дн╕, й не дивуюсь, що б╕льше досадою не було ластовиння мен╕.
В ТОЙ ВЕЧ╤Р
З черемхи линули мотиви солов’я, ╕ сипав м╕сяць блuск╕тки на р╕чку. В той теплий веч╕р подруга Мар╕чка була, без сумн╕ву, красив╕ша н╕ж я.
Конвал╕я – на шовку сукн╕-кльош, гарненьк╕ н╕жки – на шпилькaх-п╕дборах. А я у ситець вбралась, як на горе, та у взуття не краще в╕д калош.
Була б доречн╕шою подруга тоб╕ стрункому та привабливому в пару. ╥й догоджали ╕ з╕рки, й г╕тари, а ти мене чомусь углед╕в у юрб╕.
В╕дтод╕ ти – м╕й в╕рний кавалер ╕ людний танцмайданчик – нам за сцену. От лиш Мар╕чка сердиться на мене. Ми майже не сп╕лку╓мось тепер.
*** «Кринична корбо, цить! Пшениця зр╕╓…» (Костянтин Мордатенко)
Не гримайте громи, бо полов╕ють ниви. Хай сп╕ють колоски п╕д жайворонка сп╕в. Хай буде в ц╕й пор╕ вам благодать властива – спочиньте на меж╕, зм╕н╕ть на мил╕сть гн╕в.
Жовт╕ють колоски на тихому п╕дсонн╕, де й стрибунця н╕хто не см╕╓ сполохнуть, де колом сокиркu застигли в оборон╕, осмисливши ураз свого наймення суть.
Не гримайте громи, бо нива при над╕╖. Не буйствуйте в╕три – найм╕ться до млина. П╕д жайворонка сп╕в нехай пшениця зр╕╓. Ще трохи – ╕ зерном розродиться вона.
ОС╤НН╤Й СВ╤ТАНОК
А н╕чка на ладан безпом╕чно диха – св╕танок на хв╕ртку злет╕в когутoм. Скривилась в╕д диму ранкового стр╕ха – вже в’╓ться над комином сивим джгутом.
Муркоче в п╕чурц╕ розн╕жено котик. З╕бралася бабця до╖ти козу. У в╕кнах шибки, ще волог╕ на дотик, стирають ф╕ранкою з виду сльозу.
Зв╕ря╓ годинники рад╕оточка, в розр╕джену синь задивилась герань: самотн╕й сус╕да – роз’╖хались дoчки – кудись чимчику╓ в довколишню рань.
Спл╕та╓ св╕танок щоденну основу, ос╕нн╕х пейзаж╕в розводить печаль. Лежить на осл╕нчику майже готова ╕з б╕ло╖ вовни нев╕сточц╕ шаль.
*** А що в╕три? Я в╕тру не боюсь. Ну, дах знесе, ну, витолочить жито, ну, ще добавить прудкост╕ комусь на виднокол╕ чесно та в╕дкрито.
Зляка╓ протяг з хитр╕стю зм╕╖, коли п╕дступно заповзе в шпарину, тихцем розпустить каверзи сво╖: проду╓ м╕зки, поперек ╕ спину.
Свою дов╕ру випущу з долонь в шалений в╕тер, що лама╓ й веж╕. На розсуд св╕й розпалить хай вогонь чи навпаки втаму╓ в н╕м пожежу.
*** Бабця життям просува╓ться п╕шки. Та ╕ куди ╖й, скаж╕ть, посп╕шати? Б’╓ молоточком волоськ╕ гор╕шки внукам щовечора посеред хати.
Помисли бабц╕ старенько╖ щир╕: щоб не забулися р╕дн╕ причали, щоб у м╕ськ╕й не см╕тили квартир╕, час на абищиц╕ не витрачали.
До вих╕дних наготу╓ гостинц╕в – переда╓ ╖х шофером маршрутки. ╢ чим займатися ╖й наодинц╕, марно ридати в оточенн╕ смутку.
Он, назбирали одеж╕ торбину – нев╕дпов╕дно╖ модним вимогам. Тра* перебрати ту щедру купину та килимк╕в нав’язати п╕д ноги.
Краще – й сама залюбки ще поносить, перекладе в переповнену скриню. Д╕тям спасиб╕ – не гола й не боса, зять ╕з руками й дочка господиня.
Вперто бурмоче в кутку телев╕зор, про╕гнорований вкотре думками. Щось ╕з минулого в голову л╕зе – те, що п╕д пресом лежало роками.
В доньки на першому план╕ робота, не в╕дпуска╓ м╕ська аритм╕я. Хоче, напевне, й поспати в суботу – бабця д╕тей, як н╕хто, розум╕╓… * треба
ЛИСТ ╤З КОЛИМИ
(В 70-х роках моя старша (вже пок╕йна) сестра Ал╓╓ва Люба мешкала з родиною в селищ╕ ╕мен╕ Матросова Магадансько╖ област╕, де в той час в╕дбував заслання ще не вс╕м в╕домий Василь Стус)
Тримають нас за барки Колима й висок╕ сопки, що на виднокруз╕. Не знала, що пригр╕╓ так зима й родитиму в якомусь Усть-Омчуз╕.
Якби ж то сам по╖хав чолов╕к на ц╕ копальн╕ з гарним зароб╕тком. А в пар╕ загубився часу л╕к ╕ вже ростуть колимськ╕ наш╕ д╕тки.
Та незадовго матимемо д╕м десь недалечко в╕д Дн╕пра-Славути. Поживемо ще трохи в кра╖ ц╕м – вже звикли, наче так ╕ ма╓ бути.
Яка в цих м╕сць ╕стор╕я сумна, хто лиш не рвав тут п╕д землею жили! Тут ╓ «завмаг» у селищ╕ одна – як кажуть – у есес╕вц╕в служила.
Той – висланий куркуль, той – пол╕цай, той – пол╕тв’язень… Вже м╕сцев╕ люди. А молод╕ мандрують зазвичай на щедр╕ зароб╕тки зв╕дусюди.
Не вс╕, звичайно, з власно╖ жаги. ╢ ╕ так╕, що рухались етапом. Не нехтують колимськ╕ береги ╕ нин╕ непок╕рним нашим братом.
Не спить, чату╓ спок╕й КДБ – хто не копа╓ться, для того до╜ма звична. Знедавна в шахт╕ золото довбе в бригад╕ чолов╕ка «пол╕тичний».
Який ╕з нього золотокопач? Обличчя с╕ре, виразка у шлунку. Хоч плач, на нього дивлячись, хоч скач, бо не високого шахтар ╜атунку.
П╕дняти б чолов╕ка на-гора. Йому – що у копальню, що на плаху. Лишив сво╓ здоров’я в таборах – худий-худий, як тр╕ска, б╕долаха.
╤ чим той Стус накликав переляк, що й тут газети хлюпають поми╖? Ти чула щось про нього: що та як? Хоча й в╕д тебе вже далеко Ки╖в…
Василь ╕з наших, начебто, терeн, св╕й виб╕р, кажуть, визначив св╕домо. ╤дуть йому посилки з ФРН, чи то з Канади – в╕н вже там в╕домий.
Побачила сьогодн╕ у двор╕ в руках – м╕тла, лопата ╕ в╕дерце. Невже знайшлась робота нагор╕, не захололо в бригадира серце?
Пишу, а в шибку стука бурундук – в╕кно з прич╕лка упритул з землею. Чи зголодн╕в, чи проситься до рук? Ц╕кавиться персоною мо╓ю?
Хоча й велика, та т╕сна ж яка м╕сцев╕сть та╓мнича ╕ лукава! Як щось д╕зна╓шся про земляка, то напиши, мен╕ – ще й як ц╕каво.
СПОКОНВ╤ЧН╤ СУС╤ДИ
Споконв╕чн╕ сус╕ди кримчаки й козаки протоптали давно через меж╕ стежини. Один одному м’яли гарно ши╖ й боки, по-сус╕дськи й д╕вчат соб╕ крали в дружини. Необх╕дн╕сть була – на п╕дмогу ╕шли, святкували гуртом в переможн╕м загул╕. А коли вр╕знобiч розвертали столи, с╕човик за Сиваш тицяв з берега дул╕. Так в╕ками й жили з канчуками в руках: ворожнеча ╕ мир,то студено, то парко. Не дивуюсь в Надросс╕ смуглявим ж╕нкам чи як стр╕ну в Криму синьооку татарку. Наламали колись наш╕ предки дровець, в╕дс╕кали г╕лля, та спл╕талось кор╕ння. У пшеничн╕м колосс╕ шепоче в╕трець про минул╕ в╕ки молодим покол╕нням.
Ятаганом п╕вм╕сяць над плесом бол╕т, мов козацьк╕ списи, на сторож╕ топол╕. Сплять в прадавн╕х могилах, де верб живопл╕т, кримчаки й козаки в Берестецькому пол╕.
*** Мен╕ сьогодн╕ море по кол╕на: гриваст╕ хвил╕ котяться з-п╕д н╕г, ╕ тане на п╕ску солона п╕на, мов осоружний залишковий сн╕г. Щоб вимести ╕з пам’ят╕ непотр╕б та хвилями загнати в глибину, на позитив лаштуюся вже вкотре, а як минути смiтник – не збагну. Нема м╕стка м╕ж зрадою ╕ мною, хоч опонент╕в б╕льше у стократ: пишаються, братаючись з в╕йною, ╕ що ярлик на лоб╕ – «старший брат». Нема-нема, та й липнуть до долон╕, на роздор╕жжях в’ються, як вуж╕. Приспало сов╕сть градусне осоння, не осягнуть, що вже давно чуж╕. На виб╕р, зв╕сно, кожен ма╓ право. Але, якщо полуда все ж мине, я маю до в╕дступник╕в лукавих прохання не тривожити мене. 06.07.2020
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2020 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22504
|