Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3609)
З потоку життя (6843)
Душі криниця (3685)
Українці мої... (1500)
Резонанс (1588)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1752)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТУКА╢ У ДВЕР╤ ОС╤НЬ...
Наш╕ традиц╕╖


ШУКАЙТЕ РАЙ У Н╤Г ЩЕ ЖИВИХ МАТЕР╤В СВО╥Х!
Я буду ждати – кожно╖ хвилини, В далекому чи близькому краю – Тебе одну, тебе –...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» - В КРИМУ!
Ми вже не раз зверталися по допомогу до наших читач╕в, щоб продовжити життя кримського...


ЗАСЯ╢ КРАСНЕ СОНЕЧКО...
28 липня насамперед вшанову╓мо Святого р╕вноапостольного князя Ки╖вського Володимира Великого


ДВ╤ ╢ВДОК╤╥
20 липня — свято ╢вдок╕╖. Але йдеться не про ту ╢вдок╕ю, яку вшанову╓мо 14 березня,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2020 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 03.07.2020
ВАСИЛЬ МАРСЮК: ГЕНЕРАЛЬСЬКА ТЕЩА

«Любви все возрасты покорны,
её порывы благотворны…» –
сказав колись один п╕╖т, –
«але бувають ╕ потворн╕», –
я проказав йому усл╕д.

Таки бувають. Так я мислив,
з села вертаючись до м╕ста,
бо все не йшла ╕з голови
розмова з гостею з Москви…
Я розкажу ╖╖ вам стисло.

В сел╕, ну себто, в Шелепухах,
де прожива моя р╕дня
╕ де люблю бувати я,
живе соб╕ одна старуха
(бабуся – краще так для слуху),
сус╕дка наша – як своя.
Ус╕ зовуть ╖╖ Палазя,
живе самотньо, без с╕м’╖,
а веселенькою вдалася,
аж любо стр╕нути ╖╖.

Живе в хатиночц╕ мал╕й,
ну трохи б╕льш╕й в╕д гор╕ха –
╓дина хата на сел╕,
солом’яна в яко╖ стр╕ха.
Палазя св╕й город навп╕л
щороку зас╕ва╓ житом
й пече такий ╕з нього хл╕б –
вс╕ упл╕тають з апетитом.

Завжди усм╕хнена, одна
серед зими, одна ╕ вл╕тку,
мен╕ здавалася вона
не сьогосв╕тн╕м вже в╕дбитком.
У б╕л╕й хусточц╕ завжди
весь день гребеться на город╕.
Коли до не╖ не зайди,
угостить квасом у господ╕.

А в т╕й господ╕ т╕льки п╕ч,
щоб там варити, там ╕ спати,
та скриня – найдорожча р╕ч,
а у куточку – Божа мати –
╕кона з церкви, що ╖╖
поруйнували на сел╕
недавно зовс╕м комун╕сти,
немов вона просила ╖сти.

Стояла ще з час╕в козацьких –
м╕цна, ставна, як д╕вка хвацька.
Аж тракторами дерли зруб –
такий м╕цний церковний дуб!
Палазя теж взяла соб╕
╕конку з церкви – вкрала наче,
╕ вечорами тягне-плаче
до не╖ руки у мольб╕.

…П╕д рушником – портрет у рамц╕:
Палазин батько – теж як дуб,
немов метеличок, на шапц╕
сидить петлюр╕вський тризуб…
Я м╕г би б╕льше розказати
про цю бджолу вам, читач╕,
та знаю: м╕ру треба знати,
розмову з вами ведучи.

А ще, панове, ви прав╕,
под╕╖ люблячи нов╕.
Сп╕шу подать. В сел╕ вс╕ знали:
в Палаз╕ ╓ сестра в Москв╕,
що служить в дом╕ генерала.
╤ ось з’явилась та сестра –
така ж росточком, як Палазя,
але св╕женька, не стара,
у пол╕, видно, не пеклася.
╤ капелюшок, ╕ вбрання –
як у столично╖ людини,
╕ зубки золотом дзвенять,
╕ на руц╕ блищить годинник.

Вона д╕вчам п╕д час в╕йни
╕з дому зникла – й ось явилась…
А щоб послухать дивини,
сус╕ди теж не забарились.
За ст╕л ус╕лись п╕д кленком,
╕ кожний висловитись пнеться.
Не т╕льки теплим молоком
нас пригощають, як ведеться.

А на закуску завжди сп╕в
╕з добре злитих голос╕в:
«Поза га╓м зелененьким
брала вдова льон др╕бненький…»

Я тут би слухав без к╕нця
п╕сн╕ розложист╕, як ця:
«Ой, на╖хали хлопц╕ з Укра╖ни,
попускали коней по долин╕,
почепили с╕дла на калин╕,
запалили гн╕зда солов’╖н╕…»

Заст╕лля в нас завжди чудне:
говорять вс╕ – н╕хто не слуха.
В╕д гост╕ я почув одне:
живе – н╕чого, ма╓ внука.

***
Другого дня вже тет-а-тет
ми говорили, п’ючи каву.
Я ╖й сказав, що я – поет,
╖╖ судьба мен╕ ц╕кава.
«З поет╕в я люблю Тараса,
все перечитую «Кобзар»,
тому ╕ мови не зреклася,
бо в╕н для мене, як буквар.

Хоча життя всьому навчило…
А нащо вам мо╓ життя?
Було без дол╕, без пуття,
таким ╕ п╕де до могили.
Людину наче не чужу
у вас я бачу – сядьте ближче!
Я справд╕ дещо розкажу,
не дуже, правда, та╓мниче.

Ви, мабуть, чули, як мене,
коли тут наш╕ н╕мц╕в гнали,
д╕вчисько гарне, хоч дурне,
взяли у в╕йсько, в сан╕тари.
А там побачив генерал
╕ взяв до себе борщ варити.
Який там з мене кул╕нар!?
В╕н просто став з╕ мною жити.

З ним ╕ в Герман╕╖ була,
коли вже н╕мц╕ склали зброю,
а генерал вагон добра
прив╕з на дачу п╕д Москвою.
Такого ср╕бла ╕ картин
ви не побачите в музе╖.
«Кто победил – тот господин!» –
хваливсь до брат╕╖ сво╓╖.

╤ по в╕йн╕ жила при н╕м,
а коли стала вже брюхата,
й дитя знайшлось – сказали вс╕м,
що в╕д солдата.
А скоро генерал помер.
Така вже доля моя клята –
мене служницею тепер
взяли на дачу його брата.

Теж генерал, ще вищий чин –
над тюрмами вс╕ма начальник.
Там надивилась я картин –
хоч генерал, а чорний бабник.
Привозив з друзями д╕вчат –
гуляють, п’ють, як у бордел╕.
╤ не було для мене свят,
усе перу для них постел╕.

Кому що скажеш? Де втечеш?
Так╕ кнури, де хочеш, знайдуть.
Дитя мо╓ маленьке ще –
у н╕м знаходила розраду.
╤шли артисточок гурти…
А тут якраз впоко╖всь Стал╕н.
Кнури притихли, мов коти.
М╕й генерал побл╕д, постар╕в.

Хоч довго ще носив мундир –
вже й доня фельдшеркою стала,
а пот╕м зл╕г, лиш пив кеф╕р –
а то вина було все мало.
Дочка у госп╕таль п╕шла –
робота близько б╕ля дому,
та генерал наш пожелал,
щоб чергувала лиш при ньому.

Йому в н╕чн╕ години зле –
то б╕ля нього ма╓ бути.
Все наче владилось. Але…
Аж соромно признатись людям!
Призналась ╕ мен╕ дочка,
коли вже стало дуже п╕зно.
А справа вийшла тут така…
(╤ залилася ж╕нка сл╕зьми).

Дочку той блудень ублагав
лягати з ним, хоч би в халат╕ –
йому полегша╓, мовляв,
╕ Стал╕н спав лиш при д╕вчат╕,
а як хвор╕в Мао Цзе-дун,
то з двох бок╕в д╕вчата гр╕ли.
Заговорив проклятий бздун
дитин╕ розум… Боже милий!

Дочка соромилась сказать,
що по невол╕ согр╕шила,
що з╜валтував в╕н. Сто проклять
цим генералам!.. Т╕льки шила
не ута╖ш в м╕шку. Родила
невдовз╕ хлопчика вона.
Сказали знову – в╕д солдата.
Тод╕ – в╕йна, тепер – в╕йна…

Аж соромно розпов╕дати!
А що?! В╕зьм╕ть та напиш╕ть,
як╕ в нас славн╕ генерали!
╤мен лиш наших не вкаж╕ть,
а так як╕сь ╕н╕ц╕али.
…Дали нам волю, щоб скандал
не вибухнув. Дали квартиру.
Помер зятьок м╕й – генерал,
вже десь чорти здирають шк╕ру.

А я нав╕далась сюди.
Можливо, скоро пере╖ду
на Укра╖ну. В╕д б╕ди
подал╕. Боже, ск╕льки стиду!
До Канева переберусь,
захоче, може, ╕ Палазя…
Ви напиш╕ть! Я не боюсь –
уже довол╕ натряслася.

Селянки заздрять тут мен╕,
що у Москв╕ живу понин╕.
Чого ви заздрите, дурн╕!?
Жила я г╕рше в╕д рабин╕.
На буряках увесь св╕й в╕к,
ви, знаю, гнули рабськ╕ спини,
та все ж були серед сво╖х –
мене ж топтали на чужин╕.

Була п╕дстилкою гр╕ха.
За що так доля покарала?
Не покарала, н╕! Ха-ха!..
Тепер я – теща генерала!» –
чи то см╕ялась, чи ридала
сивенька ж╕ночка суха.
А пот╕м стрепенулась: «Год╕!
Наговорила вам дурниць.
Он ╕ Палазя на город╕
мене вже кличе до суниць».

P. S.
Цю р╕ч я написав давно,
та т╕льки в схрон╕ все лежала:
не надрукують все одно
книжков╕ наш╕ генерали.
Знайшов цей списаний блокнот,
стар╕ гортаючи папери.
Художн╕х мало тут красот,
та не багато ╕ химери.

Я мав би зараз не сп╕шить –
щось п╕длатати, перешить,
перш як виносити на шпальти,
та час вт╕ка╓, час б╕жить –
я вже шаную кожну мить
╕ все, як ╓, кладу на шальки.
Просила ж╕нка: напиш╕ть!
А я прохаю: почитайте!

05.07.2013 р.,
с. Шелепухи на Черкащинi

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2020 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22461

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков