"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2020 > Тема "Душі криниця"
#26 за 26.06.2020
УКРА╥НО, УКРА╥НО, ОЦЕ Ж ТВО╥ Д╤ТИ…
Сп╕шу пов╕домити друз╕в про неабияку под╕ю в Укра╖н╕ - вих╕д у св╕т книги В╕ктора Олекс╕йовича Жадька: «Болять Укра╖н╕ могили ╖╖ покол╕нь». Це книга про тих, кого породила ╕ зростила Укра╖на, кому вдихнула величн╕сть думки ╕ море доброти. Це книга про тих, чий труд прин╕с неабиякий поступ у розвиток св╕тово╖ цив╕л╕зац╕╖, хто боровся за волю Укра╖ни, хто сво╖ думки пов’язував з долею р╕дного краю ╕ все ж був обд╕лений в головному - в прав╕ спочити в р╕дн╕й земл╕. Чи в притюремних кладовищах, чи в сиб╕рському мерзлячч╕, чи хай ╕ на доглянутих кладовищах, а все ж - на чужин╕, в Московщин╕. Багатьох ╕з них Москва викреслювала з пам`ят╕. Коли ж приховати значим╕сть «упрямих хохлов» було неможливо, вона приписувала ╖х до когорти «русск╕х п╕сат╓лей», «русск╕х учоних ╕ мисл╕т╓л╓й». Тобто, обкрадаючи сус╕да, збагачувала свою ╕стор╕ю. Аргументувала Москва св╕й злочин «н╕чтоже сумяшеся»: «А он п╕сал на русском!», «А у н╓го фам╕л╕я на «ов»! ╤ це тод╕, коли укра╖нська мова взагал╕ була заборонена, коли от╕ «ови» дописувались московськими писарями нав╕ть не питаючись згоди. Так нащадок запорозьких козак╕в, внук ╕зюмського хл╕бороба Р╕пи - ╤лля став Р╓п╕ним. Внук таганрозького козака Чеха Антон став Чеховим. Син укра╖нського письменника Василя Гоголя Микола став «русским п╕сат╓л╓м». Чверть м╕льйона могил великих укра╖нц╕в розкидано по св╕ту, значна частина ╖х - у Московщин╕. Автор досл╕див до тисяч╕ славних ╕мен, у книз╕ подав п╕втори сотн╕. На це п╕шли роки ╕ роки. Треба було знайти забут╕ могили на некрополях Московщини. Зафотографувати ╖х, зробити ╕сторичну дов╕дку про саму могилу ╕ упоко╓ного в н╕й. Часом треба було звертатись до закритих арх╕в╕в. Одне слово, автор зробив неможливе ╕, в результат╕, ма╓мо ц╕каву ╕ повчальну книгу, як продовження теми, започатковано╖ автором у попередн╕х роботах: «Укра╖нський некрополь» та «У пам’ят╕ Ки╓ва: столичний некрополь письменник╕в». Прочитавши книгу, розум╕╓ш, що сво╖х усп╕х╕в у арх╕тектур╕, прав╕, музиц╕, медицин╕ ╕ взагал╕ в культур╕ Москва досягла завдяки укра╖нству. Випускники Ки╓во–Могилянсько╖ Академ╕╖ заснували там перш╕ школи. Духовн╕ просв╕тител╕ Укра╖ни ╤нокент╕й Гизель, ╤оаник╕й Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Семеон Полоцький, Теофан Прокопович впорядкували в Московщин╕ духовне життя. Нав╕ть хоров╕ сп╕ви впорядкували укра╖нськ╕ композитори. А до того там сп╕вали «Во что горазд». Чим в╕ддячувала Москва за науку? Часто–густо Петро–Павл╕вським укр╕пленням, ╕ркутськими таборами та п╕вн╕чними «соловками». За словами ╤вана Франка, Москва «укра╖нськими руками прорубала в╕кно в ╢вропу, щоб численн╕ в╕кна в Укра╖н╕ до т╕╓╖ ╢вропи якнайщ╕льн╕ше позамуровувати». Згадаймо, де опинились ╕ гетьман Павло Полуботок, ╕ гетьман Дем’ян Многогр╕шний, ╕ гетьман Петро Дорошенко, ╕ гетьман ╤ван Самойлович, ╕ кошовий Петро Калнишевський. В радянськ╕ часи «повага» до укра╖нського цв╕ту з боку Москви стала ще б╕льшою. До згаданих кат╕вень додалися ╕ сандормохи, ╕ бик╕вн╕, ╕ бутирки, ╕ централи. Ц╕╓╖ приписки зазнали ╕ режисер Лесь Курбас, ╕ письменник Серг╕й ╢фремов, ╕ мислитель Володимир Вернадський, ╕ поет Микола Вороний, ╕ професор Микола Зеров, ╕ л╕тератор Валер╕ан П╕дмогильний, ╕ академ╕ки Матв╕й Яворський та Степан Рудницький… Конструктору косм╕чних корабл╕в укра╖нцю Серг╕ю Корольову на допитах зламали щелепу. Творець багаторазового ракетно-косм╕чного комплексу «Буран» укра╖нець Валентин Петрович Глушко був арештований ╕ працював у заточенн╕ в тюремн╕й «шарашц╕» при спецв╕дд╕л╕ НКВС. А ск╕льки нашого цв╕ту прагло бути похованим у р╕дн╕й земл╕! Не судилося. (Олександр Довженко, ╤лля Р╓п╕н…). Читач д╕зна╓ться, що укра╖нська земля зростила ╕ сп╕вак╕в Леон╕да Утьосова та Клавд╕ю Шульженко, ╕ композитор╕в Святослава Р╕хтера та Серг╕я Прокоф’╓ва, письменник╕в Миколу Островського, Миколу Н╓красова, Михайла Зощенка та Анну Ахматову, ╕сторик╕в Осипа Бодянського та Бантиш–Каменського, директора Пушк╕нського запов╕дника Семена Гейченка та художника Володимира Боровиковського (батько Левко Боровик). Автор книги поставив перед собою благородну мету: показати св╕тов╕, що ми не забули св╕й нац╕ональний цв╕т, який уславив людство ╕нтелектуальними подвигами, а нам став ще й дороговказом у подальшому формуванн╕ нац╕╖. Автор досл╕див основн╕ некропол╕ Московщини, зробив тисяч╕ ╕ тисяч╕ зн╕мк╕в, переглянув десятки ╕ десятки арх╕вних справ ╕ ось результат - 360 стор╕нок ц╕кавих ╕ траг╕чних доль. Книга в тверд╕й обкладинц╕, видана на гарному папер╕ ╕ щедро ╕люстрована. Н╕-н╕, в н╕й не переписування ╕стор╕╖ (цього так бояться деяк╕ блюстител╕ в╕д ╕деолог╕╖), в н╕й лише уточнення ╕ нагадування правдивих факт╕в. В даному випадку, досл╕дник дотримався настанови Максима Тадейовича Рильського: Складна це досить р╕ч – Минулий в╕к судити. Не варто тут рубати з-за плеча. Хай кожен р╕к життя ╤ кожен день прожитий Нас обережност╕ Й розважност╕ навча… Прочита╓те книгу, зробите рев╕з╕ю в сво╖х душах ╕ тод╕ скажете спочилим: «Н╕, ми не забули н╕ ╕мен╕ вашого, н╕ подвигу, ан╕ болей ваших. Во ╕м’я розвою нац╕╖ не забули, во ╕м’я плекання духовност╕ сво╓╖ не забули. Зростимо ╕ нащадк╕в сво╖х також ╕з високою ╕ гордою пам’яттю. Борис Ткаченко, письменник, лауреат прем╕╖ ╕мен╕ В. Стуса Лебедин, Сумщина
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 26.06.2020 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22436
|