Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3609)
З потоку життя (6843)
Душі криниця (3685)
Українці мої... (1500)
Резонанс (1588)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1752)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ В╤РТУОЗ БОНД╤
П╕сн╕ Богдана Весоловського – житт╓рад╕сн╕, св╕тл╕ й легк╕, й сьогодн╕ не втратили сво╓╖...


«ТРУД╤ВНИЦЯ ДУХУ» НАТАЛ╤Я КОБРИНСЬКА
Серед потужних постатей ма╓мо й зачинательку емансипац╕йного рух Натал╕ю Кобринську –...


ПОМЕР УКРА╥НСЬКИЙ КОМПОЗИТОР МИРОСЛАВ СКОРИК
Мирославу Скорику 13 липня мало виповнитися 82 роки.


ПАМ'ЯТЬ ПРО ХУДОЖНИКА ВШАНУВАЛИ МЕМОР╤АЛЬНОЮ ДОШКОЮ
22 травня заслуженому художнику Укра╖ни, куратору всеукра╖нських ╕ м╕жнародних пленер╕в...


В╤ТАННЯ З ЕКСКУРСОМ В МИНУЛЕ
Сьогодн╕, у день Весняного Миколи, святку╓ св╕й 66-й день народження (по-сво╓му - кругла дата!)...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 15.05.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 15.05.2020
«╤ВАНОЧКУ! ТИ ЧУ╢Ш, ДОБРООКИЙ?»

Тенд╕тна душа поета ╕ зал╕зна, мов криця, сила духу… Це все про незламного ╕ н╕жного ╤вана Св╕тличного - укра╖нського л╕тературознавця, мовознавця, перекладача, ш╕стдесятника, лауреата Державно╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕м. Т. Г. Шевченка, члена М╕жнародного ПЕН-клубу. Його житт╓вий чин лише п╕дтверджу╓: укра╖нська Донеччина народила справжн╕х патр╕от╕в. Як в╕домо, б╕льшу частину свого життя прожив у Донецьку Василь Стус – талановитий та безкомпром╕сний укра╖нський поет; саме донецька земля народила романтичного поета Володимира Сосюру, якому судилося бути учасником революц╕╖ п╕д проводом УНР. Родом з Донеччини письменники Олекса Тихий, ╤ван Дзюба, Микола Руденко. Проте сьогодн╕ мова про незабутнього ╤вана Св╕тличного – легендарну постать у когорт╕ ш╕стдесятник╕в, якого Василь Стус називав «доброоким».
Народився ╤ван Св╕тличний в сел╕ Половинкине Староб╕льського району Лугансько╖ област╕ 20 вересня 1929 року. П╕сля зак╕нчення середньо╖ школи вступив на навчання на укра╖нське в╕дд╕лення ф╕лолог╕чного факультету Харк╕вського ун╕верситету. Викладач Донецького нац╕онального ун╕верситету Феня Пустова (яка на той час була студенткою Харк╕вського ун╕верситету) у сво╖х спогадах писала: «Вс╕ ми ставилися до ╤вана з глибокою симпат╕╓ю та повагою, дехто називав його «светлой личностью». Це пов’язувалося не ст╕льки з пр╕звищем, ск╕льки з тим, що в╕н, як правило, був усм╕хненим, прив╕тним, випром╕нював доброзичлив╕сть. Людей до себе ╤ван притягував не т╕льки ерудиц╕╓ю, а й кришталевою моральною чистотою, щедр╕стю. На перший погляд здавався м’якою, беззахисною людиною, але в полем╕ц╕ на морально-етичн╕, св╕тоглядн╕ питання виявляв тверд╕сть». До реч╕, на нашу повагу заслугову╓ патр╕отка земл╕ донецько╖ Феня Дмитр╕вна Пустова. Педагог, яка викладала в ун╕верситет╕ Василев╕ Стусу, невтомно пропагувала творч╕сть О. Тихого, В. Гайворонського, Ф. Ковалевського. Безц╕нними були ╖╖ контакти з ш╕стдесятниками В. Стусом та ╤. Св╕тличним. Щиро п╕дтримувала укра╖нська патр╕отка свого земляка Олексу Тихого, який присвятив сво╓ життя боротьб╕ за розум та серце сво╖х земляк╕в, ╖х визволенню з лабет╕в денац╕онал╕зац╕╖. В часи розгулу русиф╕кац╕╖ см╕ливо звучали заклики Олекси Тихого до ╕нтел╕генц╕╖ «н╕де не соромитися говорити р╕дною мовою». На в╕дстан╕ часу нам важно уявити задушливу атмосферу, в як╕й несм╕ливо пробивалося укра╖нське слово. Ма╓мо пам’ятати про людей, як╕ мали мужн╕сть не зрадити себе.
П╕сля зак╕нчення ун╕верситету ╤ван Св╕тличний вступив до асп╕рантури ╤нституту л╕тератури ╕м. Т. Г. Шевченка. Його покликанням стали теоретичн╕ студ╕╖ в галуз╕ л╕тератури. ╤ван Св╕тличний вражав сво╓ю ерудиц╕╓ю, в╕н перекладав Беранже, Лафонтена, Бодлера, Верлена. Творч╕сть завжди була для нього святилищем, про що в╕н писав: «Поез╕я – свобода серця…» Проте на злам╕ 50-60-х рок╕в покол╕ння молодо╖ творчо╖ ╕нтел╕генц╕╖ (Михайлина Коцюбинська, Алла Горська, Василь Стус) в╕дчайдушно прагнуло зм╕н. Одним ╕з засновник╕в Клубу творчо╖ молод╕ (1960 р.) був ╤ван Св╕тличний. Спочатку д╕яльн╕сть клубу була суто культурницькою, працювали р╕зн╕ секц╕╖: поетична, л╕тературна, музична, театральна. Було орган╕зовано вечори пам’ят╕ Лес╕ Укра╖нки, ╤вана Франка, Тараса Шевченка. ╤ван Св╕тличний першим з ки╖вського середовища на початку 60-х рок╕в нав’язав контакт з представниками льв╕всько╖ ╕нтел╕генц╕╖ – братами Михайлом ╕ Богданом Горинями, Стефан╕╓ю Шабатурою. ╤ван Св╕тличний був переконаний, що боротьба словом не менш д╕╓ва, ан╕ж збройна. Поступово середовище ш╕стдесятник╕в ставало б╕льш радикальним, ╕ серед них був ╤ван Св╕тличний. В╕н був одним ╕з тих, хто першим встановив контакт з укра╖нською д╕аспорою, щоб передавати на Зах╕д ╕нформац╕ю. У 1965 роц╕, п╕д час першо╖ хвил╕ арешт╕в ш╕стдесятник╕в, Св╕тличного заарештували. ╤ хоча п╕сля к╕лькам╕сячного арешту ╕ судового процесу його в╕дпустили, проте позбавили права викладати за фахом. Довол╕ ╕нтенсивним був протестний рух за нац╕ональне визволення протягом 1965-1972 рок╕в. Саме на цей пер╕од припада╓ розвиток самвидаву. Св╕тличний ╖здив до Москви, був знайомий ╕з Солжен╕циним, а також ╖здив встановлювати контакти з представниками дисидентського руху в ╕нших республ╕ках. 13 с╕чня 1972 року п╕д час покосу укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ Св╕тличного було заарештовано. 7 рок╕в табор╕в суворого режиму та 5 рок╕в заслання – таким був вирок з╕ звинувачення в антирадянськ╕й аг╕тац╕╖ та пропаганд. Хоча свою д╕яльн╕сть непок╕рний Св╕тличний не припинив нав╕ть в табор╕. Його в╕рш╕ – саркастичн╕, колюч╕, ╕рон╕чн╕ – прориваються кр╕зь грати. А ще – напрочуд н╕жно - щемк╕: «В тюрм╕, за гратами, в невол╕ мен╕ приснилася… тюрма. Але не ця. Н╕ грат нема, н╕ варти. ╤ всього довол╕. ╤ св╕т – ╕дил╕я сама».
А ще в ╤вана був дивовижний дар притягувати до себе талановитих людей, в╕дкривати молод╕ обдарування. До ╤вана Св╕тличного тягнулася не лише творча л╕тературна молодь, а й художники – Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха. «Доброокий» - так назвав ╤вана Св╕тличного Василь Стус. А ще – «вусате сонечко мо╓». Перебуваючи п╕д враженням п╕сля першого арешту ╤вана Св╕тличного, Василь Стус написав пронизливий в╕рш «Не можу я без усм╕шки ╤вана». Його не можна читати без хвилювання, адже поетов╕ вдалося майстерно передати тогочасну атмосферу, що панувала в сусп╕льств╕: «Не можу я без усм╕шки ╤вана оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ноч╕, коли Ки╖в спить, а друга десь оббр╕хують старанно, склепить очей не можу н╕ на мить. В╕н, як зоря, пром╕ниться з туману, але мовчить, мовчить мовчить. ╤ваночку! Ти чу╓ш, доброокий? ╥й-бо, не знаю, що я зле зробив. Чого ж бо й дос╕ тв╕й пор╕г високий ан╕ в╕дчув, ан╕ переступив?».
Згадка про пор╕г високий невипадкова. Помешкання на вулиц╕ Уманськ╕й,35 стало осередком духовного творчого життя. Сюди, на гостину до Св╕тличних, зл╕талися ус╕ т╕, кому система ще не встигла п╕дтяти крила. Василь Стус писав ╕з табору: «Великий м╕й укл╕н сонечку вусатому, низький укл╕н – безусим господарям, де я мав ст╕льки теплих розмов ╕ мовчань. Згадую ст╕ни, завантажен╕ книгами ╕ гравюрами, керам╕кою ╕ книгами – думну сут╕нь, де добре мислилося й почувалося. ╥й-Богу, коли ╓ в Ки╓в╕ найр╕дн╕ш╕ закамарки, то один ╕з них – там, у ласт╕в’ячому гн╕зд╕, п╕д самим дахом». У зб╕рц╕ спогад╕в про ╤вана Св╕тличного «Доброокий» вм╕щено дивовижн╕ спогади людей, як╕ його знали особисто, з ким поет д╕лив тепло свого серця. Серед них – спогади поетеси ╤рини Жиленко, яка дала блискучу характеристику тогочасному л╕тературному середовищу. «Св╕тличний був збирач людей, в╕н був ловець душ у найкращому б╕бл╕йному значенн╕ цього виразу, - чита╓мо спогади ╤рини Жиленко. – Зв╕дки одразу такий букет людей во╕стину прекрасних? Григор╕й Кочур, Михайлина Коцюбинська, Алла Горська, В╕ктор Зарецький, ╢вген Сверстюк, ╤ван Дзюба, Галина Севрук, Людмила Семик╕на, Вен╕ам╕н Кушн╕р ╕ чи не найдивн╕ший у сво╖й доброт╕ й духовн╕й крас╕ – Опанас Заливаха. Тепер я розум╕ю: все це – ╤ван Св╕тличний. Ус╕ ми з╕бран╕ ╤ваном, ус╕ ми з╕йшлися на св╕тло його серця, ╤ван втягував у коло свого тяж╕ння все найкраще, найлюдян╕ше, найталановит╕ше. Зло не мало до нього входу». ╤рина Жиленко наводить еп╕зоди, як╕ закарбувалися в ╖╖ пам’ят╕ на все життя ╕ в╕д╕грали неабияку роль у творчост╕. Пригаду╓ св╕тлу постать Льол╕ Св╕тлично╖ – в╕ддано╖ його супутниц╕ життя. ╤ван Св╕тличний ус╕ляко заохочував сво╖х побратим╕в, просив писати, не в╕др╕катися в╕д свого творчого обдарування. Чи багато нин╕ можна назвати таких от подвижник╕в? ╤ хто готовий працювати в ╕м’я ближнього, особливо в творчому середовищ╕? «╤ван н╕коли не був н╕ здоровим, н╕ сильним, н╕ матер╕ально благополучним, - згадувала ╤рина Жиленко. – Зв╕дки ж в╕н брав сили завжди усм╕хатися, завжди бути готовим прийняти на себе наш╕ проблеми, терзання, ╕стерики – порадити ╕ розрадити?» ╤рина Жиленко пригадувала, як писала у лист╕ до свого чолов╕ка Володимира Дрозда (який на той час служив в арм╕╖): «Так чогось погано на душ╕. П╕ду, мабуть, до ╤вана».
Пор╕внюючи дв╕ епохи – ту, в як╕й пощастило жити та сп╕лкуватися з╕ св╕тлим ╤ваном, ╕ жорстоке сьогодення, ╤рина Жиленко не приховувала сво╖х сентимент╕в. Так, у «часи п╕длост╕, провокац╕й, шпигунства, донос╕в, п╕дкуп╕в, пл╕ток, ╕нтриг ╕ в╕двертих погроз» незайманим залишався духовний остр╕вець, який тримали на соб╕ т╕ св╕тл╕ янголи. Напевно, без них н╕коли б не розв╕ялася темрява та не настав св╕танок. Тому слова–з╕знання ╤рини Жиленко торкаються найпота╓мн╕ших струн людсько╖ душ╕: «Я тверджу: не було ╕ нема в наш час благородн╕шо╖, гуманн╕шо╖ ╕ мудр╕шо╖ (по-державному ╕ по-людськи) людини, як ╤ван Св╕тличний… Потр╕бно докласти немало зусиль, щоб пробудити в молод╕й людин╕ нац╕ональну св╕дом╕сть. Але незр╕внянно б╕льше уваги ╕ прац╕ коштувало зробити з нас мислячих, осв╕чених, благородних людей. Св╕тличний робив це з такою в╕ддан╕стю, з такою безкорислив╕стю, що ц╕лком виправдовував сво╓ пр╕звище. В╕н був Св╕тлом. А сам лишався в зат╕нку. Не любив, коли його хвалили. Зате як пишався нами, як цв╕в, слухаючи в╕рш╕ Симоненка, Драча, В╕нграновського, Л╕ни Костенко, Стуса, Калинця. Як рад╕в за вс╕х нас – поет╕в ╕ художник╕в, музикант╕в ╕ сп╕вак╕в!» Тож недаремно, що в пам’ят╕ вдячних колег назавжди залишився ╤ван Св╕тличний. Представникам його покол╕ння ╤рина Жиленко присвятила в╕рш «За золотими в╕кнами з╕рок…»: «Бо ви були! А отже все було: любов ╕ подвиг, хрест ╕ воскрес╕ння! Хай в╕чно св╕тить лампа над столом в небесн╕м Ки╓в╕, в небесн╕й Укра╖н╕. Хай береже спочинок ваш Господь всю довгу-довгу, всю небесну в╕чн╕сть. А я в╕ршую… Бо казав Св╕тличний: «╤риночко, без в╕рш╕в не приходь…»
Здавалося б, така дел╕катна людина буде страждати за гратами, проте сили вол╕ Св╕тличному не бракувало. За св╕дченнями побратим╕в, ╤ван тримався мужньо. Микола Горинь, який потрапив до табору за написання в╕рш╕в укра╖нською мовою, згадував, як ╤ван Св╕тличний, нав╕ть п╕сля перебування в карцер╕, не втрачав почуття гумору. На запитання побратим╕в про самопочуття незм╕нно в╕дпов╕дав: «Життя чудове!» Побратими Св╕тличного наголошували на головних рисах «доброокого» ╤вана: незламн╕й позиц╕╖, г╕дност╕, чесност╕, доброзичливому ставленн╕ до людей. Чесноти, як╕ не купити за все золото св╕ту. ╤ван Дзюба так характеризував свого побратима: «Жорстокий факт: каторга вбила його т╕ло, але розкрила нов╕ можливост╕ душ╕. Т╕, хто близько знав ╤вана Св╕тличного – неймов╕рно м’якого, дел╕катного – не вп╕знають його у каторжанськ╕й поез╕╖».
В роки перебування в таборах (1973-1978) Св╕тличний був ╕н╕ц╕атором або учасником ус╕х акц╕й колективного протесту в’язн╕в, а також голодувань, найдовше з яких тривало 56 дн╕в. П╕сля цього голодування вага його т╕ла становила 44 кг (а до того важив 70 кг). Треба розум╕ти, що до в’язниц╕ ╤ван Св╕тличний потрапив з п╕д╕рваним здоров’ям. За спогадами його родички Людмили Нен╕, у дитинств╕, п╕д час в╕йни, малому ╤ванов╕ в╕д╕рвало пальц╕ на прав╕й руц╕. Людмила Неня, яка побачила родича п╕сля ув’язнення, була вражена: той виглядав набагато старшим, мав погану пам’ять. ”Прийде моя мати, а в╕н: «Шуро, Льоля листа прислала, почитай». Вона чита╓ листа, а в╕н через п’ятнадцять хвилин знову: «Шуро, читай листа». Забув, забув…», - згадувала Людмила Неня. Якби поряд з ╤ваном не було дружини, нев╕домо, чи пережив би в╕н заслання. Вважаючи на стан здоров’я засудженого, у 1980 роц╕ йому дозволили пере╖хати в селище Майма (околиця Горно-Алтайська). 20 серпня 1981 року у Св╕тличного стався ╕нсульт, п╕сля чого в╕н залишився ╕нвал╕дом. Йому довелося пережити кл╕н╕чну смерть, складну нейрох╕рург╕чну операц╕ю в непристосованих умовах, п╕дозру на рак хребта, частковий парал╕ч. Попри все, ком╕сувати Св╕тличного за станом здоров’я в╕дмовилися. Його зв╕льнили 22 с╕чня 1983 року. Л╕кар╕ не давали жодного шансу. Проте в╕н продовжив писати ╕ … рад╕ти життю. Дивовижний, г╕дний насл╕дування приклад високого служ╕ння ╕де╖, про який мають пам’ятати прийдешн╕ покол╕ння.
╤ван Св╕тличний п╕шов з життя 25 жовтня 1992 року, похований у Ки╓в╕ на Байковому цвинтар╕ неподал╕к в╕д могил сво╖х побратим╕в Василя Стуса, Олекси Тихого ╕ Юр╕я Литвина.
Натал╕я Осипчук,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 15.05.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22310

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков