Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 23.07.2004 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 23.07.2004
Павло МОВЧАН:"ЩОБ ТІСНО ВСІМ БУЛО ЗА БАТЬКІВСЬКИМ СТОЛОМ"
Валентина КЛИМЕНКО. "Україна молода"

Минулого четверга відбувся авторський вечір поета, публіциста, народного депутата України, голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" Павла Мовчана з нагоди його 65-річчя.
"Такий дощ, шкода, не пощастило Павлу Михайловичу з ювілеєм", - думала я, зіщулившись і підбігаючи до Будинку кіно. Та коли побачила в холі статечних чоловіків у вишиванках, хористів у чорних костюмах, на сходах і поверхах людей, що поспішали вітати Мовчана, стало зрозумілим, що ніщо не може завадити привітати хорошу людину. Авторський вечір Павла Мовчана, який зрежисерував Сергій Архипчук, як і можна було передбачити, був зосереджений на слові: вірші ювіляра у власному виконанні, під джаз і бандуру, під музику Станковича, у художньому виконанні читців, роздуми Павла Михайловича про мову як космічне явище, мініфільм присвячено цій же темі, виступи друзів - Дмитра Павличка, Івана Драча - все оберталося навколо ідеї, яка стала покликанням цієї людини. До того ж Павло Мовчан не тільки "на папері", в творчості - поезії, публіцистиці, перекладах, критиці - культивував рідну мову, він як ніхто багато зробив для захисту української мови в парламенті, в суспільному житті, в діяльності товариства "Просвіта", яке послідовно і жорстко захищало і захищає духовні права й інтереси українців.
Це недосліджене явище, коли в 90-х минулого століття українські літератори масово пішли в політику, і на сьогодні виглядає феноменом. Як складно поету займатися прагматичною і "економічною" політикою, і як важко політику перевтілюватися у справедливого і тонкого поета. Про це не задумуються колеги під куполом і навряд чи враховують у Спілці письменників, виміряти цей тягар може лише та "шкіра", на яку доля наклала таке двояке випробування.
У Павла Мовчана багата біографія: вчився в Київському університеті, закінчив у Москві Літінститут імені Горького, Вищі сценарно-режисерські курси, працював токарем, диспетчером, начальником гідрометеорологічної експедиції АН СРСР, журналістом, перекладав Г. Метевосяна, В. Распутіна, Ю. Марцінкявічуса, М. Каріма, написав кіносценарії "Наш дім", "Зозуля з дипломом", "Незручна людина", писав вірші для дітей, за "дорослу" поезію у 1992 році отримав Державну Шевченківську премію. А оскільки його "скіфської, половецької, хозарської і ще чорт зна якої енергії" (цитую Івана Драча) вистачає на всі сфери життя, то у Червоному залі Будинку кіно зібралося багато різних людей із різних кругів: політики - Юрій Костенко, Ігор Юхновський, Іван Заєць, Валерій Асадчев, письменники - Іван Драч, Дмитро Павличко, Марія Матіос, Софія Майданська, Ярема Гоян і всі інші свідомі українці. Іван Заєць подарував ювіляру від "Нашої України" чималу коробку, Ігор Юхновський - свою "Квантову механіку", Дмитро Павличко передав два фотоальбоми від відомого львівського фотохудожника Василя Пилип'юка, один із них про відомого львівського композитора Миколу Колессу, якому виповнилося 100 років. Очевидно, з натяком. До речі, забула відзначити ще одну важливу річ: ювіляр у чудовій формі.


СРІБНА КРОВ
Зникає слово в тиші й слід сріблястий гине;
Себе ти видихаєш щокроку - не злічить
Тих близнюків, шнурком прив'язаних до спини, -
І кожен за тобою слідком біжить, біжить...
Ти озирнувсь - позаду в замет останній пада,
За ним наступний миттю коліна в сніг схилив...
Вперед біжи, вперед, бо згинуть всі до щаду,
Та ніг не відірвати від білої смоли...
Архангельська труба співа срібноголосо,
Тебе луна штовхає, прикваплюючи крок,
Виблискують в повітрі срібно-співучі коси,
І звабливо біліє наметаний стіжок...
Спинився, бо з-під лиж спурхнула грудка біла,
Назад поглянув: коси стинають двійників,
Оточений металом закляк осиротіло
І слухав: холод дзвонить у тисячу дзвінків...
Метал захолоняє, бо срібло зір судомить,
І мармурові губи зімкнулись, щоб мовчать...
Зійшов із постаменту й спинивсь за крок від дому,
І слухаю, як коси під п'ятами сичать.
Ти сам себе побачив очима тих, що впали,
Слухняно за тобою йдучи шнурком, слідком.
І позоставсь один, відлитий із металу,
З останнім уже віддихом, посрібленим ковтком.

* * *

У воду мінливу задивлений, в плинне,
У струм безупинний, в якім розчинивсь,
Нарешті збагнувши, що ти - крапелина,
Яка щохвилини струмує кудись...
І спільно з тобою в єдинім потоці
І верби пливуть, і пташки, й очерет;
Відбився весь світ у біжучому оці,
А ти сам струмуєш назад та вперед.
Назад - до початків, вперед - до безмежжя,
Від витоків власних до спільних джерел,
Пливеш разом з небом, з крутим узбережжям,
А вітер хвилясту поверхню стриже...
Попереду бачиш краплини знайомі,
Позаду - обабіч: краплини все ті ж,
Чим далі від витоків - ближче додому,
Куди всі добутися прагнуть скоріш...
Течуть краєвиди, багаття мелькочуть,
І ти ніби видовживсь в руслі віків,
І тесані вітром стоять по обоччях
Боги мовчазні - каменюки важкі...
На них запікається послід пташиний,
Немов письмена - нерозгаданий слід,
Щоб хтось прочитав переліт журавлиний
І рушив донизу за плином на схід...
Вже промінь тебе вириває із плину,
Угору підносить краплину дрібну, -
Він з хмари додолу дощиною кине,
Аби гіркоту увібрав ти земну.
І виринеш потім з підземного споду,
Почавши з кринички скупенької путь,
Щоб згодом того, хто задивлений в воду,
Як власний відбиток, ув око втягнуть.

* * *

Зневажений, знечулений до всього,
Прийнявши в себе спис далекої дороги,
Ліс чорно височів, заслуханий у себе,
Пускаючи вітри в позеленіле небо.
На весну вже пішло. Відлуння рідкувате,
Проріджуючи слух - дощем намоклу вату,
Верталося назад, так низько, ледве й чути,
І слідкома за ним тяглася повстю сутінь...
Співзвучний ти чи ні глухій гущавині,
Веселий чи сумний в передсвяткові дні?
Це байдуже. Візьми, зніми з душі замки,
І зерен зачерпни у спраглі дві руки,
І кожен кірх землі сівбою позначи,
Щоб кожен новий крок був щасний на почин:
Де не ступнеш - зело,
Де не копнеш - живло,
Щоб тісно всім було
За батьківським столом...
Ось караван на всіх,
Ряхтить щасливо сіль,
Лунає з лісу сміх -
Йдуть гості звідусіль.

* * *

Покрапи в листя... покрапи з глиці додолу...
Щем дощовий... запахущий вощаний капіж...
Хмара роїста, де сонячні бджоли
Швидко снують волокнисту крутіж.
В складках доби можна стільки всього розшукати:
Мшаний острішок, цибулі вінок на стіні
І порівці бузинові у затінку хати -
Ще забагато всього, як на мене, мені.
Надмухи сизі на шкірках сливових,
На павутинці всохлий круглявий листок,
Сонях-похнюпа весь сухобровий,
В бур'яні поріділім - батьків ціпок...
Все щемковказне і все підсумково-осіннє,
Ніби прочитана повість давно;
Мов розгортається час самосійний
Житнім снопом та лляним полотном...
Там і ціпилно, і мірка, і ківш хваткорукий,
Там проступають обличчя на світлім тканні:
І, що не нагад, то радісна мука,
Мовби звеліли з усім розпрощатись мені...


КОЗИНЕ БОЛОТО

Відскакують від скла камінчики зіниць:
затемнене життя безглузде своїм змістом,
і хмара, що лежить на площі горілиць,
пульсуючи, кона, конає разом з містом.
Спалахують тіла спокусливих гетер,
І жаби скрекотять в Козиному болоті,
Який сьогодні вік: субота чи четвер?
І хто в чому відбивсь: музей чи банк навпроти?..
Це - сон... безмежний сон...
Колона підняла
У плахті кам'яній повію чи покритку?!
Поганьблена юрба вола: - Хвала! Хвала!
Злодюзі, що свистить уранці напідпитку.
Це - сон... Це дійсно сон...
 Чи марення тривке?
Чи вигадка чиясь, що переходить в дійсність?
Шум дужих свистунів і кумкання лунке,
Ударники гримлять, зміїться срібно пісня...
Кружляє Михаїл і спурхує Тарас,
Муштрують жебраків на Європейській площі...
О неповторний час! Для нас! Для нас! Для нас!
І дзвони в Лаврі б'ють. Співають в Пирогощі.
Вже незалежні ми належно до віків,
Та вас тут не було ні завтра, аніколи;
Не мова - жест зоставсь у нас, у жебраків,
Що йдуть у куфайках, в яких обтяті поли...
З Подолу суне тлум - захоплення в очах,
У раковини вух закручений Кіркоров,
І майорить ганьба на світлих прапорах,
І квакотять: ганьба! - в болоті жаби хором.
Поміж юрбою біс на роликах снує,
Угору підкида смальцьовану ярмулку:
- Куди не кинь її - потрапиш у моє!
Земля моя, моя! - лунає голос лунко.
Все підібрав довкруж: квартали, приварки,
Гаї, ліси, річки - усе, усе до грудки...
Вам - жуйки в рот набив, звихнувши язики,
Що тонко дзеленчать об губи, як обручки...
В розтоплений асфальт занурюється плоть,
І пацюки снують у тебе під ногами...
І зримішим стає на Банковій кубло
В золоченій парчі, насичене чортами...
Проте летючий Хрест над містом зависа:
А може, Божий меч із Княжої правиці...
І нуриться твій зір в блакитні небеса,
І голос: "Аз воздам..." -
 лунає, як з криниці.
("Слово Просвіти", липень 2004 р.).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 23.07.2004 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2231

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков