Версiя для друку Обговорити в форумi

Скільки років незалежній Україні – стільки часу триває її медична (та хіба ж лише вона одна?) реформа, й кінця тим потугам не видно. В архіві «КС» за 2008 рік знайшлася присвячена цій темі публікація професора Кримського медінституту, доктора медицини Василя Пикалюка. Чи багато з тих змінилося – порівняймо…

***
Міністр охорони здоров'я Максим Степанов заявив, МОЗ не збирається згортати другий етап медичної реформи, а виправлятиме помилки у плануванні. Як передає кореспондент УНІАН, про це він повідомив під час онлайн-брифінгу. "Щодо розвитку та реформування медичної галузі. Вчора президент України Володимир Зеленський звернув свою увагу саме на цю галузь під час свого відеозвернення. Президент доручив уряду та МОЗ вирішити проблеми медичної реформи України - це справді актуальна тема, і ми з президентом маємо спільне бачення: українська медицина потребує справжньої реформи, яка має запрацювати як для медичних працівників, так і для пацієнтів, яка забезпечить українським лікарям гідну оплату праці, яка забезпечить українські лікарні сучасним обладнанням, яка забезпечить пацієнтів гідним обслуговуванням", - наголосив він.
За словами Степанова, той процес, який стартував 1 квітня, "важко назвати справжньою реформою". На переконання глави МОЗ, цей процес "не передбачає нічого доброго ані для медиків, ані для пацієнтів. Більше того, ніхто з адептів цих процесів остаточно не усвідомлює катастрофічних наслідків, які відчують на собі українці. Я кажу це не просто так, а спираючись на цифри і факти, які ми отримали за результатами аудиту медичної сфери". Степанов зауважив, що «медреформа у тому вигляді, в якому ми її отримали, означає звільнення близько 50 тисяч медичних працівників, закриття 332 лікарень - усе це через дефіцит фінансування. Якщо ситуацію залишити напризволяще, то поодинокі відеозвернення про звільнення лікарів та страйки медиків стануть щоденними масовими явищами. Ми не допустимо цієї несправедливості". За його словами, дефіцит фінансування спостерігається у 984 лікарнях із 1747, які уклали договори з Національною службою здоров’я України. "Тобто більше половини наших лікарень у 2020 році отримають фінансування менше, ніж у 2019 році. Якщо нічого не змінити, то мільйони українців будуть позбавлені доступу до нормального медичного забезпечення, розпочнеться стрімке поширення таких хвороб як туберкульоз", - наголосив він. Степанов підкреслив, що команда МОЗ працює над тим, щоб невідкладно змінити ситуацію, щоб запобігти масовому звільненню медиків та закриття лікарень. "Це не означає, що ми збираємося згортати реформу, навпаки - її треба реалізувати, але суттєво змінивши, враховуючи українські реалії та виправивши допущені під час планування помилки", - резюмував він.
Як повідомляв УНІАН, 4 травня президент Володимир Зеленський закликав міністра охорони здоров’я Максима Степанова, голову профільного комітету Верховної Ради Радуцького та головного санітарного лікаря Віктора Ляшка невідкладно запропонувати шляхи вирішення проблем, які виникли через новий механізм фінансування в рамках другого етапу медичної реформи. За словами президента, через новий механізм фінансування може бути звільнено близько 50 тисяч медиків та закрито 332 лікарні по Україні. Майже тисяча лікарень отримає набагато менше грошей, ніж у минулому році. Під загрозою опинились екстрена медична допомога, багатопрофільні лікарні, онкоцентри, госпіталі ветеранів, більшість дитячих лікарень, психіатрична та туберкульозна служби. Серед іншого, він зауважив, що обласні дитячі лікарні недоотримають майже 200 млн грн, а більшість протитуберкульозних лікарень і диспансерів - на межі закриття.
***
З архіву «КС»
ЯКИХ ЗМІН ЗАЧЕКАЛАСЬ МЕДИЦИНА?

Три загальнодержавні речі визначають соціальний статус громадянина цивілізованої держави: юридична захищеність, доступність освіти і рівень медичної допомоги.
 Найскладніше з медициною. За роки державної незалежності вона все більше дрейфує із розряду загальнодоступних і гарантованих благ суспільства у «ексклюзив для окремих соціальних груп» під заставу власного гаманця. І саме його товщина визначає якість і обсяг наданих (отриманих) медичних послуг без будь-якої сором’язливої залежності від конституційних гарантій. Спробуйте госпіталізувати в стаціонар пацієнта з хронічною патологією, якщо він пенсійного віку, а ви, його син чи дочка, не належите до «касти держслужбовців»: депутатів, прокурорів, служителів адміністрацій і виконкомів різного рівня! Тут навіть корпоративна професійна взаємодопомога безсила. А до вас не приїжджала спеціалізована кардіологічна бригада швидкої допомоги без кардіографа і елементарного набору медикаментів?! Ви не лікували онкологічно хвору близьку людину з первинною легеневою чи гастроентерологічною локалізацією пухлинного процесу ІІІ - ІV стадії? І вберегла вас від банківського кредиту під заставу власного житла загальнодержавна програма «онкологія», яка гарантує безоплатний висококваліфікований лікувальний процес у спеціалізованому відділенні?! Може, хоча б один з наявних трьох НДІ онкології при життєвих показах зможе провести кваліфіковану пересадку кісткового мозку пацієнту дошкільного віку? Ви не платите кожні 3 - 6 місяців «добровільні пожертви» у лікарняні каси за можливість пройти контрольне обстеження на КТ (комп’ютерному томографі) чи ЯМР (ядерно-магнітно-резонансному), щоб, не дай Бог, не пропустити рецидив метастазування у прооперованого онкохворого? Чи, може, вас вберегла від фінансового дефолту при діагнозі «туберкульоз» ще одна не менш всеосяжна і розрекламована загальнодержавна програма? Скажіть, ви все ще наївно будете чекати у своєму селі чи навіть селищі карету «швидкої допомоги» з райцентру, коли фельдшер поставить діагноз «гострий живіт», «колька нез'ясованої етіології» чи просто констатує факт, що у вагітної жінки «води відійшли і пологи почались»? Вас не принижує необхідність при госпіталізації в стаціонар нести (везти) з собою білизну, шприци, засоби асептики (про медикаменти не згадуємо!), складати графік відвідувань для родичів і близьких, які освоять премудрість дієтичної кухні і не дадуть вам за час тривалого стаціонарного лікування переформуватись у вішалку для одягу? Вас не обурює факт-закономірність, коли великі правдолюбці - служителі народу з депутатськими значками, незалежно від партійного кольору фракції, відриваючи щорічно не найменший шмат бюджетного пирога на оснащення не найгіршої лікарні у Феофанії, лікуватись там не поспішають (хіба що надають перевагу перед медсанчастиною Лук’янівської в'язниці), - а навіть хронічний риніт, чи пак нежить, правда, «із симптомами отруєння», не кажучи вже про хвороби колінного суглоба, воліють лікувати у клініках натовських держав, не забуваючи у перервах між медичними процедурами роздавати інтерв’ю про переваги євроазійського економічного простору з центром у північній столиці сусіда?!
 Переконаний, що без різкого збільшення зарплати лікарям про всякі медичні реформи можна тільки говорити. Більше того, виплата реального заробітку - то пряма дорога до повернення у сферу професійної діяльності нинішніх «різноробочих» ринків, комерційних фірм з дипломами медичних ВНЗ (сьогодні до 30% випускників, що вчились на комерційній основі, не доходять до робочих місць після інтернатури або й до самої інтернатури). Ще значнішу частину нинішніх вакансій у закладах охорони здоров’я посядуть істинні професіонали, які сьогодні обслуговують пацієнтів у Польщі, країнах Азії, Африки. І таке різке підвищення лікарської платні (хоча б до 1000 ум. одиниць) фінансово вигідне державі, бо реальна віддача суспільству від діяльності готових високопрофесійних спеціалістів на вакантних місцях значно перевищить капіталізацію заробітної плати.
 Тільки сконцентрувавши усі бюджетні видатки на медицину в одних хазяйських руках МОЗ, ліквідувавши усяку відомчу приналежність медичних закладів (не лише залізничників, а й силових структур - до речі, усі ці поліклініки й стаціонари могли б стати базовими клініками для медичних університетів!), можна чекати реальну віддачу від кожної витраченої гривні. Інакше які б бюджети не затверджували, вони розчиняться у кишенях поетапних кураторів.
 Реальне життя практичної охорони здоров’я вимагає різко скоротити бюрократично-управляючий апарат усіх рівних. Зараз дискутується й лобіюється створення районних управлінь охорони здоров’я як замовників та гарантів розвитку регіональної медицини. Цікаво, а яка роль тоді головних лікарів районних медичних закладів? Тільки у нас та в країнах СНД реально кожен четвертий чи п’ятий працівник системи охорони здоров’я ніяк не впливає на кінцевий результат - здоров’я пацієнта, бо, як правило, управлінський апарат, який вони уособлюють, цікавлять абсолютно інші процеси в системі медицини. Лише напряму з’єднавши фінансовий потік держбюджету і медичні заклади без посередницького управлінського апарату, штатних та позаштатних спеціалістів, можна сподіватись на мінімальні втрати коштів в дорозі після персональних корекцій проміжних інституцій на свою користь.
 На законодавчому рівні необхідно зняти наявне сьогоднішнє протистояння між практичною охороною здоров’я та навчальними медичними закладами різних рівнів акредитації. Практичні стаціонари чи поліклініки повинні стати невід’ємною структурою університетської клініки, у яких інтерни і студенти - не гості зі статусом непрошених, а бажані молоді колеги і помічники; тоді наявний все-зростаючий дефіцит середнього та молодшого персоналу компенсують студенти університетів, коледжів чи навіть ліцеїв.
 Академія медичних наук повинна стати громадською організацією високих професіоналів, а усі підпорядковані їй НДІ та базові стаціонари, уникаючи дублювання, мають перепідпорядковуватися єдиній державній управлінській структурі - МОЗ, заодно відкривши двері спеціалізованих клінік все для тих же інтернів, ординаторів, магістрів.
 Вже сьогодні і назавжди держава повинна гарантувати кожному своєму громадянину по-справжньому загальнодоступну і безоплатну першу медичну та екстрену хірургічну допомогу, відпустивши у вільне плавання приватної медицини за європейським зразком косметично-пластичну хірургію, режим персонального комфорту.
 Дуже популярними стали в якості додаткового (чи альтернативного) джерела фінансування лікарняні каси, благодійні фонди, куди стікаються добровільні (і не тільки!) пожертвування багатих меценатів і простих смертних. От тільки витрачаються ці суми на розсуд головного лікаря, і реального контролю за цим далеко не прозорим процесом практично немає.
 Згідно з нинішньою превалюючою концепцією організації охорони здоров’я, ключовою фігурою первинної ланки став сімейний лікар - спеціаліст загальної практики. Дефіцит їх на сьогодні складає три четверті від заявлених місць. Факультети післядипломної освіти взялися ударними темпами ліквідувати цю невідповідність, готуючи «лікарів-поліпрофесіоналів» з вчорашніх дільничних терапевтів (як правило). А ми ж знаємо, як у медичних ВНЗ проходить відбір на спеціалізацію в інтернатурі. Як правило, саме ті випускники, чий низький рейтинг успішності (а отже, професійної підготовки) не дозволяє претендувати на акушерство-гінекологію, хірургію чи вузьку спеціалізацію (ЛОР, дерматолог, офтальмолог і т. д.) ідуть у терапію (тобто, в сімейну медицину). То якого реального результату можна чекати від «сімейного лікаря» з мінімальною теоретичною підготовкою, без належного матеріально-технічного та інформаційного забезпечення? Якщо створення матеріальної бази через виділені фінансові ресурси - питання часу, то як ліквідувати дефіцит інтелекту? Саме тому необхідно змінити відбір на спеціалізацію за фахом «лікар сімейної практики», стимулюючи фахівців матеріально та соціально.
Василь ПИКАЛЮК,
професор, доктор медичних наук
м. Сімферополь
(«Кримська світлиця» за 23.05.2008 р.)
Розвиток теми - В. Пикалюк: «Лікар європейського рівня: де і коли?» -
http://www.svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=6163

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 08.05.2020 > Тема ""Білі плями" історії"