Серед яскравих ╕мен, якими ма╓мо пишатися, згадаймо Юр╕я Шкрумеляка - в╕домого дитячого письменника, поета, с╕чового стр╕льця, автора твор╕в про визвольну боротьбу УСС-УГА. Саме Юр╕й Шкрумеляк на зразок «Катехизму польсько╖ дитини» Владислава Белзи (1847-1913) написав св╕й в╕домий в╕рш – «Слово укра╖нсько╖ дитини». Юр╕й Шкрумеляк народився 18 кв╕тня 1895 року в м╕стечку Ланчин над Прутом, на мальовнич╕й Галичин╕ (тепер Надв╕рнянський район ╤вано-Франк╕всько╖ област╕). Навчався в с╕льськ╕й школ╕ (1901-1907 роки), до 1914 року – в Коломийськ╕й г╕мназ╕╖. У серпн╕ 1914 року вступив до лав Укра╖нських с╕чових стр╕льц╕в (УСС). П╕дхорунжий Юр╕й Шкрумеляк сп╕впрацював з пресовою квартирою УСС ╕ стр╕лецьким часописом «Шляхи», де виходили його поез╕╖ та дописи. До реч╕, у кол╕ с╕човик╕в Юр╕й Шкрумеляк був б╕льше в╕домим як Юрза-Мурза (саме так назива╓ться одна з його книжок). А в╕рш Юрка Шкрумеляка «Пита╓ться в╕тер смерти» був покладений на музику (1949) композитором Михайлом Гайворонським (1892-1949): «Пита╓ться в╕тер смерти, //Кому треба нин╕ вмерти. //Гей, гей, гей, гей, //Кому треба нин╕ вмерти. //Треба вмерти молодцев╕ та с╕човому стр╕льцев╕». Михайло Гайворонський прославився такими популярними стр╕лецькими п╕снями, як «╥хав стр╕лець на в╕йноньку», «Синя ч╕чка», «Коли ви вмирали». Коли з початком Першо╖ св╕тово╖ в╕йни та розпадом Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖ розпочався нац╕онально-визвольний рух Галичини, Гайворонський вступив до лав Укра╖нських с╕чових стр╕льц╕в (УСС), де у склад╕ сотн╕ Василя Д╕душка брав участь у карпатських боях. З часом Михайло Гайворонський ста╓ п╕дхорунжим, композитором-диригентом, орган╕затором духового оркестру Укра╖нських с╕чових стр╕льц╕в, ╕нспектором в╕йськових оркестр╕в Укра╖нсько╖ Галицько╖ Арм╕╖ (УГА). У 1920 роц╕ в╕н був головним диригентом та ╕нспектором в╕йськових оркестр╕в Арм╕╖ УНР (1920). В цей пер╕од в╕н пише багато твор╕в для духового оркестру та стр╕лецьк╕ п╕сн╕ на слова Левка Лепкого, Романа Купчинського, Юр╕я Шкрумеляка, Василя Бобинського. Така творча сп╕впраця об’╓днала в╕домих поет╕в та композитор╕в того часу. Перебуваючи у лавах Укра╖нсько╖ Галицько╖ Арм╕╖ (УГА), Юр╕й Шкрумеляк пережив перемоги ╕ поразки. Читаючи про випробування, як╕ випали на долю тогочасних вояк╕в, мимох╕ть пор╕вню╓мо ╖х з нашим часом. Власн╕ переживання, трагед╕ю УГА у «Чотирикутнику смерт╕», байдуж╕сть ╢вропи до Укра╖ни Юр╕й Шкрумеляк описав у книжц╕ «По╖зд мерц╕в»: «При╖жджають м╕с╕╖ – американська, румунська, французька, швейцарська, - вс╕ оглядають, роблять об╕цянки на пом╕ч, - ╕ не подають н╕кому руки, в╕д’╖жджають, а з собою забирають вс╕ наш╕ спод╕вання ╕ на╖вн╕ над╕╖». П╕сля в╕йни Юр╕й Шкрумеляк студ╕ював у Льв╕вському ун╕верситет╕ (1922-1924) та на ╕сторико-ф╕лософському факультет╕ Укра╖нського в╕льного ун╕верситету у Праз╕ (1924-1926). У 1920-х роках сп╕впрацював з видавництвом «Св╕т дитини», а у 1930-х – з видавничим концерном ╤вана Тиктора; був головним редактором журналу для д╕тей «Дзв╕ночок». Популярними стали його пригодницько-фантастичн╕ пов╕ст╕ «Чота крилатих» (1928) та «Вогн╕ з полонини»(1930). Головний герой «Чоти крилатих» хорунжий Василь Крук був командиром пробо╓во╖ чоти УГА, яку посилали на в╕дпов╕дальн╕ д╕лянки фронту у боях за Льв╕в, п╕д час Чортк╕всько╖ офензиви, в боях за Збручем. Побратими, як╕ вижили у ц╕й в╕йн╕ та п╕д час еп╕дем╕╖ тифу, повертаються до Галичини, де знаходять багатий скарб. Крук ╕з побратимами перебираються на Закарпаття, де в Ужгород╕ будують завод, на якому створюють зброю майбутнього – л╕таючий п╕дводний човен, щоб воювати за волю Укра╖ни. Ц╕кавим ╓ досл╕дження наукового сп╕вроб╕тника музею Мар╕йки П╕дг╕рянки Василя Левицького, який пор╕вняв творч╕сть двох талановитих поет╕в, як╕ адресували юним читачам ц╕ патр╕отичн╕ рядки Юр╕я Шкрумеляка ╕ Мар╕йки П╕дг╕рянки. Пор╕вняймо: у Юр╕я Шкрумеляка: «Хто ти? Хто ти такий? //Укра╖нець зроду// По що живеш?//Для народу// Який герб тв╕й?//Лев в блакит╕//Любиш нар╕д?//Над все на св╕т╕//Не покинеш? Радше згину//А в що в╕риш?//В Укра╖ну!» А так у Мар╕йки П╕дг╕рянки: «Хто я! //Укра╖нець – мо╓ ╕м’я// Гордий лев – мо╓ знамено //Р╕дна хата – це м╕й рай/Укра╖на – це м╕й край//Любов моя – нар╕д м╕й //Труд для нього не важкий! //За нього в╕ддам життя //Бо Вкра╖ни я дитя». З╕ стор╕нок часопису «Св╕т дитини» Юр╕й Шкрумеляк з любов’ю звертався до найменших читач╕в — «…люб╕ д╕точки, читач╕ «Св╕тика». Варто нагадати, що в╕н, як редактор, запрошував до сп╕впрац╕ з «Дзв╕ночком» та «Св╕том дитини» ╕ Мар╕йку П╕дг╕рянку. Можливо тому на знак вдячност╕ чолов╕к поетеси Августин Домбровський, готуючи розд╕л «Дитяча розвага» для зб╕рника «Укра╖нське дошк╕лля» (Льв╕в, 1936), подав к╕лька в╕рш╕в Юр╕я Шкрумеляка. «Знадобилося багато часу, щоб з╕брати поетичне й прозове колосся з друкованого поля багатотомних р╕чник╕в м╕жво╓нного пер╕оду двох св╕тових во╓н, дитячих часопис╕в «Дзв╕ночок», «Св╕т дитини», «С╕льський господар», «Наша справа», «Календаря «Просв╕ти», календаря «Золотий колос», шк╕льних читанок та окремих книжкових видань плодовитого письменника з Галичини, як╕ помережан╕ б╕льш як двома десятками л╕тературними псевдон╕мами й криптон╕мами», - пише Василь Левицький. Найчаст╕ше Юр╕й Шкрумеляк п╕дписувався п╕д сво╖ми творами так: Юра Шкрумеляк; Ю; Ю. ╤горк╕в; ╤горк╕в; ╤; Ю. ╤; Ю. Ш; Ш; Юра; Юрасик; ╤вась; ╤ван Сорокатий; Смик; О. П╕дг╕рський; Максим Цимбала; ╫нотик; Олекса Залужний; Юрза – Мурза. Л╕тературний побратим Юр╕я Шкрумеляка письменник ╤ван Гришин-Грищук у третьому часопис╕ «Червона калина» за 1991 р╕к у статт╕ «Один з чети крилатих» писав: «П╕сля окупац╕╖ Галичини поляками Шкрумеляк був змушений ви╖хати до Чехо-Словаччини. Зак╕нчив Укра╖нський в╕льний ун╕верситет, в якому лекц╕╖ з укра╖н╕стики читав академ╕к Степан Смаль-Стоцький. Не раз зустр╕чався на л╕тературних вечорах ╕з Олександром Олесем, Спиридоном Черкасенком, Микитою Шаповалом, ╕сториком Дмитром Дорошенком». У 1939-му Юр╕й Шкрумеляк працю╓ вчителем, ста╓ членом Сп╕лки письменник╕в, пише зб╕рку поез╕й «П╕сня про рад╕сну ос╕нь» яка була видана в Ки╓в╕ 1940 року. Ут╕м, вона не принесла поетов╕ радост╕. «Визволител╕» почали встановлювати сво╖ порядки. Чимало побратим╕в Юр╕я Шкрумеляка зазнали репрес╕й. Не уникнув страдницького шляху ╕ стр╕лецький поет Юр╕й Шкрумеляк. «Розпочалися митарства ╕ тортури у кат╕внях НКВД. Нов╕тн╕ ╕нкв╕зитори домагалися не так того, що було, як того, що могло бути. У 1955-му Юр╕й Андр╕йович, в╕дбувши строк «в╕д дзв╕нка до дзв╕нка», повернувся до отчого дому. Деякий час проживав у Коломи╖, пот╕м пере╖хав до Львова. Через р╕к видрукував зб╕рку в╕рш╕в «Соп╕лка сп╕ва╓», з-пом╕ж рядк╕в яко╖ неважко вичитати не так сп╕в, як плач. П╕сля десяти рок╕в невол╕ поет ╕з надзвичайним завзяттям узявся за улюблену справу життя, не п╕дозр╕ваючи, як╕ п╕дводн╕ рифи оч╕кують на нього. Був сповнений великих задум╕в ╕ план╕в, мав що сказати ╕ багато працював. Але видавц╕ не посп╕шали друкувати його: йшлося не так про те, що ╕ як написано, як… ким написано. ╤ це бол╕сно переживав митець». Тому завжди д╕ставалось йому «на гор╕хи» за свою житт╓ву позиц╕ю, за пост╕йне нагадування в сво╖й писанин╕ «чи╖ ми д╕ти». Роками ╕мена славетних галичан – ╕ Мар╕йки П╕дг╕рянки, ╕ Юр╕я Шкрумеляка – були оповит╕ недомовленою та╓мнич╕стю й прямували у забуття з «б╕лими плямами» у б╕ограф╕╖», - пише досл╕дник Василь Левицький. Не менш траг╕чною була доля л╕тературного побратима Юр╕я Шкрумеляка ╤вана Гришина-Грищука, який зазнав пекла Печорлагу, М╕нлагу, Камишлагу, Озерлагу. Так розплачувалися «крилат╕» за сво╓ укра╖нство… Проте, перейшовши кола пекла, Юр╕й Шкрумеляк не втратив найголовн╕шого – в╕ри в людину, любов до укра╖нсько╖ дитини. Нав╕ть перекладаючи поез╕╖ з ╕нших мов, Юр╕й Шкрумеляк вкладав у них щиру укра╖нську душу. Особливо в╕н ц╕кавився творч╕стю польсько╖ письменниц╕ Мар╕╖ Конопн╕цько╖ (1842-1910 рр.), яка тривалий час мешкала у Львов╕. Поез╕я, пересп╕вана Шкрумеляком, вража╓ мелод╕йн╕стю, в як╕й бринить любов до р╕дно╖ земл╕. Ц╕каво, що один ╕ той же патр╕отичний в╕рш Мар╕╖ Конопн╕цько╖ в переклад╕ Мар╕йки П╕дг╕рянки ма╓ назву «Не продам р╕дну землю», а в Юр╕я Шкрумеляка – «Не продам». Його земне життя ск╕нчилося у давньому Львов╕ 20 листопада 1965 року, поховали поета на Личак╕вському цвинтар╕. Та на згадку залишив безц╕нний дар – “Слово укра╖нсько╖ дитин╕»: «Укра╖нцем я зовуся, й тою назвою горджуся!» Натал╕я Осипчук, письменниця, член НСПУ
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
