Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3539)
З потоку життя (6783)
Душі криниця (3655)
Українці мої... (1497)
Резонанс (1564)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1746)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤ ВОЗН╤ССЯ НА НЕБЕСА...
До головних християнських свят належить Вознес╕ння Господн╓, яке в╕дзнача╓мо на сороковий день...


ЗАВЖДИ В╤ДКРИТА ДОРОГА ДО ХРАМУ
Коронав╕рус. Карантин. На жаль, доводиться слухати Богослуж╕ння здеб╕льшого не в храм╕, а вдома...


ВАЛЕНТИН БУТ: ТРАХТОРНА ╤СТОР╤Я
Уривок з пов╕ст╕ «У пошуках мр╕╖»


ДОМ╤Н╤К АРФ╤СТ: М╤Й КРИМ
я н╕хто тоб╕ – мить кром╕шня – Криме, кармо моя кремезна моя крове – мово...


ДЕРЖИ С╤НО ДО МИКОЛИ!..
22 травня — свято Перенесення мощей Миколая Чудотворця. У народ╕ — Весняного або...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2020 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 20.03.2020
ТАКА ТЕНД╤ТНА МИТЬ ЩАСТЯ…

20 березня в╕дзнача╓ться М╕жнародний день щастя… Ф╕лософське осмислення сенсу життя, яке склада╓ться з щасливих та г╕рких дн╕в. Ц╕каво, що цей день ООН в╕дзнача╓, починаючи з 2012 року – тож ма╓мо вс╕ п╕дстави порад╕ти щасливим митям хоча б раз на р╕к. ╤ все-таки щастя – це щось ефемерне, в╕ртуальне, митт╓ве. Саме навесн╕ хочеться говорити про щастя, насолоджуватися його неповторними митями та захоплюватися людьми, як╕ зум╕ли стати щасливими. А саме таким – щасливим та житт╓рад╕сним - вважав себе улюблений багатьма драматург, перекладач Ярослав Стельмах (30.11.1949 - 4.08.2001). Нашим читачам добре в╕доме його ╕м’я, а на виставу «Син╕й автомоб╕ль» й дос╕ важко купити квитки. Син класика укра╖нсько╖ л╕тератури Михайла Стельмаха, був в╕домий насамперед як драматург. Його п’╓си «Прив╕т, синичко!», «Запитай колись у трав» входили до репертуару багатьох театр╕в колишнього СРСР. Також широко╖ популярност╕ набули п'╓си «Гра на клавесин╕», «Пров╕нц╕алки», «Драма в учительськ╕й», «Шк╕льна драма» ╕ вже згадуваний «Син╕й автомоб╕ль».
Ярослав Стельмах – автор опов╕дань, пов╕стей для д╕тей: «В╕кент╕й Премудрий» «Голодний, Злий ╕ Дуже Небезпечний», «Якось у чужому л╕с╕», «Найкращий намет». Критики в╕дзначають захопливий сюжет, тонкий гумор, яскраво змальован╕ постат╕ твор╕в письменника. Здавалося, його л╕тературне життя складалося навдивовижу вдало та безхмарно. Та було в його короткому та яскравому житт╕ все – ╕ л╕д, ╕ полум’я, ╕ пророцтво у власноруч написан╕й п’╓с╕ «Син╕й автомоб╕ль».
Безц╕нн╕ спогади з╕брала вдова письменника Людмила Стельмах. Мемуарне видання «М╕й к╕т за тобою скучив» - сво╓р╕дний документ доби, який в╕добразив культурний пласт життя, злети та творч╕ пошуки укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. Здавалося, що перед сином класика укра╖нсько╖ л╕тератури Михайла Стельмаха, автора таких хрестомат╕йних твор╕в, як «Хл╕б ╕ с╕ль», «Кров людська не водиця», «Щедрий веч╕р», «Гуси-лебед╕ летять», «Чотири броди», питання «ким бути?» взагал╕ не виникало. Зв╕сно, що письменником, який йтиме вже прокладеною батьком дорогою. Та перед кожною творчою людиною стелеться св╕й шлях, ╕ тут вже родинн╕ зв’язки навряд чи допоможуть. Тож треба працювати ╕ писати так, щоб не почути на свою адресу: «На синов╕ класика природа в╕дпочива╓». Спогади повертають нас у ту мить, коли ще живими були ╕ Михайло Стельмах, ╕ його син – Ярослав.
…З╕ спогад╕в Людмили Стельмах: «При╖жджа╓мо на дачу, в ╤рп╕нь, до Михайла Стельмаха, а в╕н ╕з прикр╕стю так: «Синку, я ж сам так мр╕яв викладати в ун╕верситет╕, так т╕шився, що ти там»… Михайло Опанасович дуже журився за тим, що Ярослав став письменником, ╕ не через сумн╕ви у його талантов╕, а згадуючи про т╕ страшн╕ дн╕, коли його самого приходили арештовувати (в той час в╕н вчителював у Л╕тках), як з «кров’ю» виривали шматки з роман╕в ╕ пост╕йно обвинувачували у нац╕онал╕зм╕. В╕д страшно╖ дол╕ його врятувало диво: в той час, коли у Ки╓в╕ над його головою збиралися хмари, з Москви прийшла зв╕стка про присудження йому Стал╕нсько╖ прем╕╖. Отож, хоча настали ╕нш╕ часи, не хот╕в Михайло Опанасович тяжко╖ дол╕ для сина». З батьком у Ярослава був особливий зв’язок. Так вже судилося в його житт╕, що з р╕дними стосунки були напруженими. Все це не додавало снаги, змушувало так чи ╕накше висв╕тлювати цю тему у власн╕й творчост╕. Це добре в╕домо шанувальникам драматурга, автора блискучо╖ п’╓си «Син╕й автомоб╕ль», яка стала переломним моментом у творчост╕ актора Олекс╕я Вертинського, яскраво засв╕тивши його театральну з╕рку.
Здавалося, шлях Ярослава Стельмаха, сина класика, мав бути устелений трояндами. Проте сам драматург з╕знавався: «Не така це вже й комфортна ситуац╕я – мати за приклад класика. Певний час у мене була скут╕сть, бо я завжди знав, що краще за батька не писатиму н╕коли… Багато рок╕в, коли мене питали, чи не родич я Михайла Стельмаха, я в╕дпов╕дав «н╕», а тепер з горд╕стю кажу «так», бо, зда╓ться, ╕ сам не абищо зробив». А вдова Ярослава Стельмаха згадувала, що майже кожна його п’╓са проходила кр╕зь певн╕ перепони: «В╕н працював над кожною п’╓сою захоплено, рад╕сно, хоча не без творчих мук. А щойно здавши п’╓су в Колег╕ю з драматург╕╖, в╕н нервував, погано спав, почувався зн╕ченим. ╤… сив╕в. ╤ хоча його шлях був менш вибо╖стим, н╕ж в ╕нших, ╕ його особисто н╕хто не цькував, бачила, як п╕дточувалося його здоров’я та нервова система. Можливо, саме тому я намагалася буди терплячою, вс╕╓ю душею сп╕вчуваючи та сп╕впереживаючи».
Попри те, що Ярослав Стельмах мав змогу викладати, в╕н лише чекав слушно╖ нагоди, щоб таки зм╕нити студентську аудитор╕ю на письменницький каб╕нет. ╤ така нагода невдовз╕ трапилася: «Як т╕льки мене прийняли до Сп╕лки письменник╕в, кинув роботу ╕ п╕шов на творч╕ хл╕би. Батько був дуже вчинком незадоволений, бо вважав, що доля письменника дуже м╕нлива. Проте, як людина надзвичайно дел╕катна, в╕н намагався це сво╓ незадоволення притлумити. Ось за що, до реч╕, я ще вдячний батьков╕: в╕н прищепив мен╕ в╕дразу до будь-яко╖ зарозум╕лост╕». Драматург надзвичайно ц╕нував мить творчост╕ - ╕ г╕рку, ╕ водночас солодку, тож любив усам╕тнюватися. В той же час н╕коли не був в╕длюдькуватим сам╕тником-схимником, який цурався людей ╕ уникав сп╕лкування. Був над╕лений найщаслив╕шим даром – любити людей не за к╕льк╕стю «з╕рочок» на погонах. Натом╕сть, вм╕в дружити, ц╕нувати мит╕ сп╕лкування. Одна з перших п’╓с Ярослава Стельмаха мала насм╕шкувату назву «Прив╕т, синичко!». ╤ цю п’╓су, ╕ «Драму в учительськ╕й» Стельмах написав наприк╕нц╕ 1970 року. Втомлений в╕д ╕деолог╕чних нашарувань глядач ╕з вдячн╕стю прийняв ╕ полюбив ц╕ так зван╕ «шк╕льн╕ п’╓си» за правдив╕сть ╕ людян╕сть.
У друг╕й половин╕ 1980–х рок╕в з’явилися не менш популярн╕ п’╓си «Гра на клавесин╕» та «Пров╕нц╕алки», як╕ принесли Ярославов╕ Стельмаху всесоюзну славу, а критика називала його драматургом «ново╖ хвил╕». Без сумн╕ву, справжньою под╕╓ю стала постановка на сцен╕ Молодого театру постановки монодрами «Син╕й автомоб╕ль, яку критики називали спов╕ддю автора про пережите ╕ передумане. Саме у ц╕й п’╓с╕ Стельмах спов╕ду╓ться про сокровенне, про дитяч╕ мр╕╖ ╕ жорстоку реальн╕сть. Вже п╕сля смерт╕ драматурга багато хто згадав про «Син╕й автомоб╕ль» як про розгорнуту метафору, яка дивним чином передбачила долю письменника. Як ╕ про те, що творча людина здатна напророкувати сво╓ майбутн╓… Дв╕ реальност╕ – палаючий автомоб╕ль драматурга на шосе ╕ палаюч╕ рукописи у ф╕нал╕ його спов╕дально╖ п’╓си – об’╓дналися в ╓дине ц╕ле. Письменник, який сам напророкував свою долю, залишив про себе рукописи, як╕, попри все, не горять.
В одному з ╕нтерв’ю Ярослава Стельмаха запитали, з чим пов’язано те, що в╕н все б╕льше почав писати парафрази за мотивами ╕нших автор╕в, ан╕ж ориг╕нальних п’╓с. Влучною вида╓ться в╕дпов╕дь Стельмаха, який пор╕внював ╕нсцен╕вки ╕з роботою скульптора. Аби щось вил╕пити, в╕н мусить накопати глини, роз╕м’яти ╖╖, зм╕шати в певн╕й пропорц╕╖ з водою ╕ лише тод╕ творити… ╤ хоча на п╕дготовчу роботу витрача╓ться маса зайво╖ енерг╕╖, але результат виправдову╓ ус╕ затрачен╕ «творч╕ к╕ловати». У цьому мали змогу переконатися глядач╕ л╕рично╖ комед╕╖ «Кохання в стил╕ бароко», у як╕й Стельмах постав як неперевершений лексиколог, знавець р╕дно╖ мови. В╕н розкошу╓ у мов╕, смаку╓ кожне слово, наче дорогоц╕нн╕ трунки ╕ напо╖. Ут╕м, виноробним смаком в╕н справд╕ був над╕лений. Про його знамениту вишн╕вку («Стельмах╕вку»), рецептом яко╖ так щедро д╕лився, теж згадували друз╕. Як ╕ про те, що гостинний господар робив це в╕д ус╕╓╖ душ╕.
Може, завдяки цьому даров╕ - ум╕нню дарувати людям щастя, в╕н ╕ сам почувався щасливою людиною?
«Принаймн╕, майже щасливою, - уточнював в одному з ╕нтерв’ю. – Адже я роблю те, що мен╕ подоба╓ться. ╤ заробляю соб╕ цим на прожиток. Я не клею шпалери ╕ не кладу плитку. Я нав╕ть можу в╕дмовитися в╕д замовлення, якщо воно мен╕ нец╕каве… Звичайно, я не знаю, що трапиться завтра. Припинять театри мене ставить, ╕ стану я безталанною людиною. Талант залишиться, а талан пропаде. До цього завжди треба бути готовим… У молодост╕ я думав, що людин╕ ма╓ саме собою даватися… А насправд╕ все добува╓ться трудом ╕ терп╕нням, ╕ розум╕нням людей ╕ оточуючого св╕ту, але, на жаль, осяга╓ш це лише з роками. ╤ тому, коли нас вчать кожний день приймати з подякою - це правильно. Не треба милостей в╕д життя. Були б лише сили, щоб жити, ╕ душевний спок╕й, щоб не озлобитися… Тод╕ й сприйма╓ш з подякою момент, коли можеш нарешт╕ розкласти сво╖ папери та словнички, с╕сти за ст╕л ╕ написати к╕лька сл╕в ново╖ п’╓си. Це, на м╕й погляд, ╕ ╓ справжня винагорода за тво╓ терп╕ння».
Ярослав Стельмах зауважував, що навчився сп╕вчувати людям, зазначаючи, що на вс╕х сердитися – не вистачить нерв╕в. Рад╕в, що може обирати, з ким зустр╕чатися, називаючи одним ╕з плюс╕в сво╓╖ профес╕╖… самотн╕сть. Називав себе письменником, який працю╓ за асоц╕ац╕ями. Тобто, якийсь сюжет, або певний типаж м╕г д╕стати, прочитавши хорошу книжку. Це не означа╓, що письменник коп╕ював, «п╕длаштовував» п╕д певн╕ ситуац╕╖ персонаж. Н╕, йдеться про те, що почута фраза, випадкове п╕дслухане слово могли стати якоюсь «зач╕пкою», поштовхом для розгортання характеру, образу, котрий хочеться розробляти. Донька письменника Михайла Чабан╕вського Л╕на пригадувала щаслив╕ часи, коли зав’язалися дружн╕ стосунки з Ярославом Стельмахом: «Простий у сп╕лкуванн╕, скромний, в╕н був бажаним гостем у нашому дом╕. Пам’ятаю прем’╓ру в театр╕ Митницького «Шк╕льна драма». П’╓са була новою за формою на той час – драма. Адже говорити тод╕ про радянську школу у форм╕ драми – це був на той час нонсенс. А п’╓са була якраз про це. В╕н ставав популярним серед молод╕, адже першим заговорив про набол╕ле. Справляючи враження весело╖, оптим╕стично╖ людини, Ярослав не був таким в глибин╕ душ╕. В╕н бачив ╕ в╕дчував те, чого не бачила б╕льш╕сть з нас. В╕н першим в╕дчував злам тод╕шнього сусп╕льства, який ще т╕льки визр╕вав, - ╕ з властивою йому см╕лив╕стю змальовував у сво╖х п’╓сах. Це особливо в╕дчувалося в його п’╓с╕ «Пров╕нц╕алки», де конфл╕кт сусп╕льства ╕ людини в╕дбився на героях п’╓си. Оч╕ його лишалися сумн╕, з якимось натяком на траг╕зм. Залишалося враження недомовленост╕: жарти – це лише маска, за якою хова╓ться його справжн╓ ставлення до життя
Переживаючи за долю останньо╖ книжки батька «Чотири броди», в╕н якось поставив риторичне запитання: «Як ти гада╓ш, що важлив╕ше, бути хорошим письменником чи хорошою людиною?» Славко дуже любив свого батька, але н╕коли не говорив про сво╖ стосунки з мат╕р’ю. Знаю, що вони були непрост╕, але, враховуючи незалежний характер Славка, несприйняття будь-якого тиску, його горд╕сть, бажання досягти всього сво╖ми силами, думаю, що це було ц╕лком природно ╕, можливо, тема батьки-д╕ти проходить через його драматург╕чну творч╕сть. «Прив╕т, синичко!», «Шк╕льна драма», «Пров╕нц╕алки», «Гра на клавесин╕» - це не повний перел╕к п’╓с, де порушувалася ця тема. Кульм╕нац╕╓ю стала п’╓са «Син╕й автомоб╕ль», яка пунктирно в╕дкрива╓ зав╕су над с╕мейними стосунками. Його в╕дверт╕сть межувалася з болючими схованками душ╕. ╤ все це в╕дбивалось на його зовн╕шност╕ – губи посм╕халися, а в очах сум. Власне кажучи, ╕ вс╕ його п’╓си були траг╕комед╕ями…»
Друз╕ Ярослава Стельмаха в╕дзначали, що драматург завжди був «оберненим» у майбутн╓. ╤ то не були велемовн╕ слова-клятви у любов╕ до л╕тератури ╕ мистецтва. Натом╕сть, тривала щоденна кроп╕тка робота. Були спод╕вання на нов╕ творч╕ здобутки. «В╕н щиро любив усе талановите в Укра╖н╕, як ╕ до болю сердечного любив саму Укра╖ну, - згадувала Людмила Стельмах. – Хоча уявити Ярослава, як ╕ Михайла Панасовича, що в╕н проголошу╓ слова на зразок «як я люблю Укра╖ну», просто неможливо». Дружина письменника згадувала, з яким ентуз╕азмом в╕н готував до друку п’╓си молодих драматург╕в. У передмов╕ до зб╕рки-антолог╕╖ Ярослав Стельмах написав: «Драматург╕я – ╕ складний, ╕ невдячний, а нер╕дко й жорстокий та безжальний жанр. Бува╓, на кону йде твоя не краща п’╓са, а ота, найзапов╕тн╕ша, лежить роками десь у режисерських шухлядах ╕ чи й проб’╓ться колись на сцену». Драматург пише про те, що шлях в╕д написаного до сцени складний ╕ тернистий. Чи в кожного маститого письменника, не кажучи вже про початк╕вця, вистачить снаги ╕ терп╕ння витримати ус╕ удари дол╕? ╤ як д╕яти? Прислухаймося до порад Ярослава Стельмаха, який на «б╕с» з╕грав свою головну п’╓су – г╕дно прожив життя: «Як же д╕яти? Т╕льки працювати, ╕ншого виходу нема╓, коли вже обрано цей шлях. ╤ не заздрити… Заздр╕сть з’╖да╓, творч╕сть п╕дносить, усп╕х окрилю╓, хоч в╕н може бути й випадковим. Але лише раз. Р╕дко коли дв╕ч╕. А все ╕нше да╓ться т╕льки трудом». А щастя… Неповторн╕ щаслив╕ мит╕ були в житт╕ Стельмах╕в, як╕ щедро д╕лилися його окрайцями з друзями. Напевно, Ярослав Стельмах залишив нам найц╕нн╕шу спадщину – любов до л╕тератури, театру, мистецтва. А значить - до життя. Бо якщо ти знайшов улюблену справу – тво╓ життя вдалося. А в цьому ╕ ╓ найвищий сенс буття.
Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2020 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22130

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков