"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема "Резонанс"
#11 за 13.03.2020
З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: ШЕВЧЕНКО ╤ ПОСТКОЛОН╤АЛЬНА СВ╤ДОМ╤СТЬ
Сучукрл╕т як явище постав ╕з постколон╕ально╖ св╕домост╕, ╕ як т╕льки ця св╕дом╕сть перестане дом╕нувати в нашому сусп╕льств╕, в╕дбудеться прорив ╕ в л╕тератур╕. А Тарас Шевченко в нас один на вс╕ в╕ки й ╕ншого не буде.
В ╤вана Нечуя-Левицького ╓ нарис «Шевченкова могила», де в╕н розпов╕да╓ про сво╖ в╕дв╕дини могили в Канев╕ у 1880 роц╕. Опису╓ маг╕чну красу кра╓вид╕в ╕ не забува╓ зауважити, що на високому почорн╕лому хрест╕ лишали автографи численн╕ в╕дв╕дувач╕, ╕, намагаючись туди д╕статись, добряче поруйнували насип. Н╕ Нечуя-Левицького, н╕ Панаса Мирного, н╕ Анатоля Свидницького, як╕ жили в темн╕ часи пересл╕дування всього укра╖нського, не звинуватиш у колон╕альн╕й св╕домост╕. Та й неб╕жка Австр╕я, яку так обожнюють не вельми об╕знан╕ з ╕стор╕╓ю л╕тератори, утискала що чех╕в, що укра╖нц╕в, що поляк╕в, аж гай гуд╕в. Тобто, дв╕ половини Укра╖ни були п╕д страшним ментальним тиском двох ╕мпер╕й, ╕ нав╕ть не скажеш, чий тиск б╕льше зашкодив.
П╕сля здобуття Незалежност╕ зам╕сть В╕дродження, на пульс╕ якого мала тримати руку держава, ми отримали в культур╕ цирк, схожий на той, що зараз у пол╕тиц╕. Була оголошена анафема вчителям, як╕ «в╕двернули д╕тей в╕д укра╖нсько╖ л╕тератури», радянським ╕сторикам л╕тератури, шароварам, Г╕мну ╕ нав╕ть вишиванкам. Практично на 30 рок╕в було зупинено розвиток укра╖ноцентрично╖ культури на користь псевдо╓вропейсько╖ чи то пак космопол╕тично╖. З Шевченком теж намагались розправитись, але в╕н – м╕цний гор╕шок. Зараз т╕, хто вимагав зняти з нього кожуха чи перетворити на пияка ╕ м╕фотворця, п╕сля двох Майдан╕в замовкли ╕ потрохи робляться патр╕отами на кон’юнктурн╕й основ╕. Я впевнена, що то була спланована спецоперац╕я КДБ по дискредитац╕╖ укра╖нсько╖ нац╕онально╖ культури, ╕ вона наробила чимало лиха. В останн╕ роки голосили здеб╕льшого про пол╕ткоректн╕сть та толерантн╕сть, без яких не пустять на св╕товий книжковий ринок. Але й те ск╕нчилось. Кров – не вода. Запах кров╕ на Хрещатику дос╕ не вив╕трився.
Власне, п╕д кожухом у Шевченка був ╓вропейський модний костюм, а в наших культуртрегер╕в кожух прир╕с до т╕ла, як у невдатного вовкулаки. Т╕льки др╕мучий, боязкий пров╕нц╕ал може встидатися нац╕онально╖ традиц╕╖ та культури. Французьк╕ чи японськ╕ аристократи духу, коли творили високу куртуазну культуру, чудово знали, зв╕дки треба черпати натхнення – з народних п╕сень. А не п╕дм╕няли його блатняком з м╕ських вулиць. Ясна р╕ч, ол╕гархи п╕дтримували блазн╕в з комсомольським активним минулим, а державн╕ оч╕льники, як╕ сам╕ страждають комплексом меншовартост╕, теж клювали на те, що плавало на поверхн╕, ╕ так у нас з’явилась не ╕нтелектуальна ел╕та, а пров╕нц╕йна богема, яка н╕чого не дала св╕тов╕, бо н╕чого не дала Укра╖н╕. В св╕т╕ вистача╓ свого такого добра значно кращо╖ якост╕.
Аристократизм Шевченка ╕ Франка, як Лес╕ Укра╖нки чи Ольги Кобилянсько╖, сяга╓ кор╕нням шляхетського стану ╕ шляхетсько╖ традиц╕╖, суть яко╖ поляга╓ не в дурному гонор╕, а в почутт╕ г╕дност╕: шляхтичами не народжуються, а стають. Зам╕сть царського гранту Шевченко отримав солдатчину ╕ заслання, зам╕сть професорсько╖ кафедри у В╕дн╕ Франка на очах нагу╓вицького бидла повели в кайданах до Стрия (не односельчан, а бидла, яке дос╕ його зневажа╓, не зг╕рше н╕ж раф╕нован╕ члени укра╖нсько╖ ф╕л╕╖ Пен-клубу, т╕льки не вм╕╓ висловитись так кучеряво). Як прийняли пот╕м мученицьку смерть з рук Стал╕на саме аристократи, а не плебе╖. Саме плебе╖, готов╕ писати будь-що на будь-чи╓ замовлення, отримали колосальну п╕дтримку мед╕а за вм╕ння проходити м╕ж краплями дощу ╕ влаштовувати сором╕цьк╕ епатаж╕, й мають ╖╖ дос╕ за ╕нерц╕╓ю. Вони виг╕дн╕ постколон╕альному режиму. Для незручних залишаються самвидав ╕ фейсбук. З ким би був зараз Шевченко – не треба нав╕ть вгадувати. В╕н дос╕ залиша╓ться найнад╕йн╕шим гарантом нац╕онально╖ безпеки ╕ варт б╕льше, н╕ж ц╕ле в╕йсько чи дипломатичний корпус. Дов╕ртеся його чуттю – в╕н н╕коли не помиля╓ться.
Написи «турист╕в» на мученицькому хрест╕ позмивав дощ. Пам’ята╓те: «Слова дощами позмивало… ╕ не дощем… ╕ не слова»? Березень 8, 2020
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22104
|