Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3579)
З потоку життя (6822)
Душі криниця (3673)
Українці мої... (1499)
Резонанс (1576)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1749)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МО╥ СПОГАДИ ПРО В╤ЙНУ
Все менше лиша╓ться очевидц╕в, як╕ бачили ╖╖ початок, жили в окупац╕╖ чи евакуац╕╖ (╕ важко...


СЛАВНИХ ПРАД╤Д╤В ВЕЛИКИХ ПРАВНУКИ ПОГАН╤ – ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ ТА╢МНИЧ╤ П╤ДЗЕМЕЛЛЯ Р╤ВНОГО?
Кому ╕ нав╕що потр╕бне вта╓мничення справжньо╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни такими галасливими, але пустими по...


ПЕРЕГОВОРИ БОЙОВИК╤В ╤ ОЧЕВИДЕЦЬ ЗАПУСКУ З “БУКА”: СУД ЗАВЕРШИВ ШОСТЕ ЗАС╤ДАННЯ У СПРАВ╤ МН17
Ще у зал╕ суду заслухали перехоплен╕ телефонн╕ розмови, за ними змогли ╕дентиф╕кувати бойовик╕в.


СААКАШВ╤Л╤ РОЗПОВ╤В ПРО П╤ДГОТОВКУ КРЕМЛЕМ КРИМСЬКОГО ВАР╤АНТУ
Президент Груз╕╖ Миха╖л Саакашв╕л╕ заявля╓, що Рос╕я п╕дживлю╓ сепаратизм у Криму для тиску на...


ВИЖИТИ, ЩОБ ПЕРЕМОГТИ: П'ЯТЬ КРИМСЬКИХ ╤СТОР╤Й ПРО ДЕПОРТАЦ╤Ю ╤ НЕ Т╤ЛЬКИ
Наша розпов╕дь – про тих, кому пощастило вижити ╕ завдяки кому в╕дроджу╓ться...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 13.03.2020
МИРОСЛАВ МАМЧАК: ЛОТОФАГИ

(Зак╕нчення: книга друга, частина 23; початок в № 48 за 2019 р.)

23
Камн╕ с н╓ба! Ми в Рассе╖! - гримить на площ╕ Нах╕мова у Севастопол╕. Ще не завершився орган╕зований окупантами референдум, ще оф╕ц╕йно не оголошен╕ його п╕дсумки, а тут вже знають його остаточний результат – ми в Рос╕╖! Людей пор╕вняно з недавн╕ми м╕тингами не так вже й багато, але не лише ╖х, а мешканц╕в всього 400-тисячного м╕ста, "з поверненням в лоно матер╕-Рос╕╖" вже в╕та╓ голова м╕сько╖ ком╕с╕╖ по орган╕зац╕╖ референдуму. У б╕льшост╕ з присутн╕х палають рад╕стю щаслив╕ ╕ одночасно презирлив╕ до Укра╖ни ╕ всього укра╖нського оч╕.
Вон к╕╓вскую хунту! Кан╓ц двадцат╕л╓тн╓му хохлятскому рабству! Кан╓ц к╕╓вскому ╕гу! С╓вастополь н╓ сдайотся! Ми в Росс╕╕! – горланять п’ян╕ голоси, чолов╕ч╕ ╕ ж╕ноч╕. Так звана самооборона з прийшлих з Кубан╕ козак╕в та м╕сцевих сепаратист╕в веде себе розгнуздано, звучать погрози "хохлам", яким тут м╕сця вже не передбача╓ться. На майдан виносять к╕лька ящик╕в конфет "Рошен", висипали на брук╕вку ╕ вс╕ взялися несамовито ╖х топтати ногами: "Вон ╕з Севастополя!", "Севастополь - неприступний для хохлов!", "Жр╕т╓ хохляцк╕╓ конфети сам╕", - ╕ топчуть ногами, розтягують по брук╕вц╕, мовби укра╖нськ╕ конфетки стали причиною ╖х презирства до Укра╖ни. З трибуни юрбу п╕д╕гр╕вають закликами про пох╕д проти майдануто╖ хунти до Ки╓ва, що настала пора "стряхнуть с хохлов украинскую шкуру"…
Подогреваемая кровожадными статьями выходящих тогда (1917 р. – М.М.) в Севастополе "интернациональных газет" "Таврическая правда" и "Путь борьбы" и кровожадными телеграммами Троцкого и других комиссаров разнузданная, звериная банда матросов, "красы и гордости революции", от которых отшатнулось все светлое и чистое, собрала свой митинг и дала Ганнибалову клятву уничтожить всю интеллигенцию, офицерство и буржуазию. (В. Лидзарь. "Варфоломеевская ночь в Севастополе 23 февраля 1918 года". Морской сборник (Бизерта). 1922. № 4.)
Для мене, севастопольця, под╕бн╕ м╕тинги ╕ зневагу до Укра╖ни бачити ╕ чути тут не вперше. Але зараз серцем ╕ душею в╕дчув: ось тут, сьогодн╕, на ц╕й площ╕ вихлюпнулася вже не нелюбов, а в╕дкрита ненависть до Укра╖ни ╕ всього укра╖нського справжня. Не причепурена, як ран╕ше, словоблуддям, технолог╕я зради, нарешт╕, явила вс╕м свою конечну ц╕ль, скинула маску "слов’янського ╕ православного братства", ╓дност╕ народ╕в ╕ багато чого ╕деолог╕чно накрученого для запаморочення укра╖нц╕в. Силою в╕днявши в Укра╖ни Кримський п╕востр╕в, ╕ дал╕ просувають вже уярмлену ними "дружбу ╕ братство народ╕в" п╕д нацистськими гаслами: де ми, там Рос╕я!
Коли в 2003 роц╕ я стояв на Тузл╕, то теж чув, що укра╖нськ╕ нац╕онал╕сти провокують Рос╕ю, що ми "один народ ╕ нас не розд╕лити", що ми ╓дино╖ в╕ри, а тим часом бачив, як вперто насипали дамбу поперек Керченсько╖ протоки ╕ гуртувалися на Кубан╕ в╕йська – була то робота по присилуванню нас до "╓д╕нства ╕ ╓д╕ного государства". Чув, як т╕ ж бабус╕ ╕ ветерани проголошували, що у нас "одна ╕стор╕я", що Голодомор "бил в╓зд╓", що "поб╓д╕л╕ вм╓ст╓", але ось гинули в╕д голоду чомусь укра╖нц╕, та чую, що "у поб╓ди русск╕й язик", що Рос╕я змогла б виграти в╕йну ╕ без укра╖нц╕в. Про ╓диний народ багато говорив ╕ виходець з К╕ровоградщини, командувач рос╕йськими окупац╕йними частинами, введеними в Крим, заступник командувача П╕вденним Во╓нним округом РФ генерал-лейтенант ╤гор Турченюк. Його, укра╖нця, укра╖нського колаборанта, спец╕ально прислали "упокорювати" Крим, шматувати т╕ло Батьк╕вщини. Та з сьогодн╕шнього дня ╓дн╕сть слов'янська ╕ ╓дина в╕ра кудись под╕лися, ╖х мовби змила штормова хвиля. ╥х зам╕нила "╕стор╕ч╓ская справедл╕вость" лише одного, старшого над ус╕ма народу.
Анекс╕я Криму, загарбання чужого, ось вона вся суть ╖хнього братства народ╕в по-рос╕йськи, русского м╕ра, який нав’язували тут два десятил╕ття посп╕ль. По-сут╕, нелюбов до Укра╖ни, ╖╖ ╕стор╕╖ ╕ геро╖в формувалася тут весь час, пост╕йно ╕ р╕зними методами. ╤ чим б╕льше Укра╖на вкладала в розвиток м╕ста, тим б╕льше ╖╖ зневажали – бо Севастополь м╕сто слави лише "русск╕х моряков", ╖м належить лише брати. Тут м╕сця "хохлам" та ╕ншим ╕нородцям вже не передбача╓ться, ╕ укра╖нська влада, як у центр╕, так ╕ в Криму, з цим погоджувалася роками. Слава та була кровожерною, бо щоб заполонити собою св╕дом╕сть б╕льшост╕ мешканц╕в Севастополя, потребувала двох "Варфолом╕╖вських кривавих ночей" в 1917 ╕ 1918 роках, репрес╕й, геноциду на флот╕, руйнування всього укра╖нського ╕ кримськотатарського в м╕ст╕, п╕дм╕ни ╕сторичного минулого та депортац╕й б╕льшовицько╖ доби.
- Гд╓ ми, там Расс╕я-я-я-я! - раз за разом вигуку╓ група по-парадному виряджених ветеран╕в Чорноморського флоту. – Крим бил рос╕йск╕м ╕ вернулся в Росс╕ю! Севастополь н╓пр╕ступний для хохлов, - рад╕сно засп╕вали учасники хору "Русь".
Технологи зради як одне з сво╖х головних завдань постаралися найперше внести в╕дразу до нац╕онально-визвольного руху в Укра╖н╕, до справжн╕х геро╖в-укра╖нц╕в. ╤ не щадили тут н╕кого. Як т╕льки Герой Радянського Союзу в╕це-адм╕рал Володимир Пилипенко порозум╕вся з укра╖нськими повстанцями-ветеранами УПА ╕ закликав до порозум╕ння з ними вс╕х ветеран╕в в╕йни, на нього в Севастопол╕ посипалася злива образ ╕ брехн╕ у м╕сцев╕й прес╕. Почали в╕дверто ╕гнорувати факт отримання Володимиром Степановичем звання Героя старшим лейтенантом за зв╕льнення в╕д н╕мецько-фашистських окупант╕в Севастополя, м╕ська влада в╕дсторонилася в╕д Героя, в╕дмовила йому у визнанн╕ почесним жителем Севастополя, усунула в╕д посади голови ради ветеран╕в в╕йни, його перестали запрошувати на ветеранськ╕ ╕ м╕ськ╕ заходи. Не п╕дтримав героя-ветерана ╕ командувач ВМС Укра╖ни.
- Ти чого до них ╖хав? - в╕друбав л╕тньому в╕це-адм╕ралу, герою ╕ ветерану в╕йни на прохання п╕дтримати у протистоянн╕ з комун╕стами ╕ антиукра╖нською згра╓ю шов╕н╕ст╕в командувач ВМС адм╕рал Михайло ╢жель.
У незалежн╕й Укра╖н╕ ветерана-патр╕ота зрадили б╕льше, чим у роки в╕йни, п╕дтримала його лише севастопольська "Просв╕та" ╕ Сп╕лка оф╕цер╕в Укра╖ни.
П╕дживлювана рос╕йською спецпропагандою технолог╕я зради у Севастопол╕ прогресувала. ╤ чим глибше ╖╖ метастази несприйняття всього укра╖нського - культури, традиц╕й, ╕стор╕╖ - проникали в св╕дом╕сть мешканц╕в, тим б╕льше зд╕ймався крик про м╕сто-герой ╕ його геро╖чних захисник╕в. Геро╖ - це рос╕яни. Укра╖нц╕ – зрадники, фашисти ╕ майданута хунта, на завад╕ яким в Укра╖н╕ сто╖ть виключно м╕сто-герой Севастополь. Жодне м╕сто-герой Укра╖ни ╕ Рос╕╖ так не кичилося цим званням, як Севастополь. ╤ причини цього явища в╕дом╕. ╤ вони на поверхн╕: легендарною славою ╕ геро╖змом прикрива╓ться масовий колаборац╕он╕зм минулого. Севастополь безславно здали ворогу у 1942 роц╕, корабл╕ перебазували до порт╕в Кавказу, командування флоту ╕ м╕ське начальство ганебно втекли з оточеного м╕ста, кинувши напризволяще, на поталу ворогу стотисячну голодну ╕ обеззбро╓ну арм╕ю. ╤стеричними криками ╕ заявами про "геро╖зм захисник╕в" прикривався горезв╕сний факт, що з радянських в╕йськовополонених п╕д Севастополем в 1942 роц╕ н╕мц╕ сформували 11-у польову арм╕ю, що з 15 тисяч севастопольц╕в, як╕ мешкали п╕д час окупац╕╖ у м╕ст╕, п'ять тисяч сп╕впрацювали з нацистами. У Севастопол╕ було розпочато, а у С╕мферопол╕ завершено формування штабу, управл╕ння ╕ двох батальйон╕в 1-╖ Гренадерсько╖ див╕з╕╖ СС "Рос╕я" ╕ розпочато формування 2-╖ див╕з╕╖. З мешканц╕в ╕ в╕йськовополонених у Севастопол╕ було сформовано 381-у Севастопольську учбово-польову див╕з╕ю Вермахту. Берегову оборону в╕д Севастополя до Феодос╕╖ в 1942-1944 роках забезпечувала команда "Кр╕гсмар╕не Чорного моря", в як╕й оф╕церами були н╕мц╕, а солдатами – виключно рос╕яни, набран╕ з м╕сцевих жител╕в ╕ в╕йськовополонених.
Окремо, напевно, сл╕д згадати про кримськ╕ пол╕цейськ╕ батальйони Х╕В╕ – в╕д н╕м. Hilfswilliger - так званих добров╕льних пом╕чник╕в Вермахту, що набиралися з м╕сцевого населення на окупованих територ╕ях СРСР ╕ радянських в╕йськовополонених. У Севастопол╕ в 1942 роц╕ такий батальйон був сформований з 450 м╕сцевих мешканц╕в та полонених ╕ охороняв морський порт, а у Криму так╕ ж "пом╕чники" блокували партизан╕в в г╕рських л╕сових масивах. Кр╕м того, у Севастопол╕ ╕снували ще допом╕жний пол╕цейський батальйон (300 рос╕ян, 35 кримських татар ╕ 5 укра╖нц╕в) та батальйони пол╕ц╕╖ бургом╕страту ╕ зал╕зничний - в╕дпов╕дно 750 ╕ 445 чолов╕к. А ще були колаборантськ╕ буд╕вельн╕ батальйони Вермахту, як╕ зам╕нили собою н╕мецьких ╕ румунських в╕йськовослужбовц╕в на буд╕вництв╕ в╕йськових об’╓кт╕в в Криму. (Вадим Махно. Справочник. Полный перечень объединений и соединений 3-го Рейха из граждан СССР и эмигрантов, а также жителей Прибалтики, Западной Белоруссии и Украины. Севастополь, 2009).
Масовий м╕сцевий колаборац╕он╕зм севастопольц╕в в роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни був облудно п╕дм╕нений зливою наклеп╕в про кримськотатарський колаборац╕он╕зм ╕ пропагандою проти укра╖нського визвольного руху, на правду про яких було накладене оф╕ц╕йне табу. В умовах п╕дм╕нених духовних ╕ ╕сторичних ц╕нностей протягом вс╕╓╖ сво╓╖ ╕стор╕╖ Севастополь став м╕стом, в якому зрада ╕ колаборац╕он╕зм д╕стали поживний ╜рунт для свого закор╕нення у св╕дом╕сть практично денац╕онал╕зованих мешканц╕в м╕ста. ╤ на ц╕й основ╕ виховувалася нелюбов до сво╓╖ держави у ц╕лого покол╕ння нав╕ть в роки незалежно╖ Укра╖ни. ╤ "свято пад╕ння укра╖нського ╕га" це п╕дтвердило.
В╕дсутн╕сть державно╖ пол╕тики здорового прагматизму, викривлена духовн╕сть ╕ ╕сторичне минуле, небажання бачити ╕ провадити проф╕лактику та л╕кв╕довувати метастази зради, пост╕йна поступлив╕сть наступу кремл╕вських пропагандист╕в привели до втрати нац╕ональних традиц╕й, до духовного обеззбро╓ння арм╕╖ ╕ флоту, до формування ст╕йкого антиукра╖нського соц╕уму в Севастопол╕ ╕ в Криму, до його пол╕тизац╕╖, до анекс╕╖ територ╕й, до масового запроданства як соц╕ально╖ проблеми, до пролиття укра╖нсько╖ кров╕. В роки незалежност╕ Укра╖нська держава майже н╕чого не зробила для повернення кримських укра╖нц╕в до нац╕ональних ╕ духовних основ, натом╕сть вс╕ ц╕ роки Рос╕я наполегливо привертала ╖х до "лона матер╕-Рос╕╖", виплекувала зраду. У ц╕ роки укра╖нц╕ ╕ кримськ╕ татари Севастополя ╕ Криму були поставлен╕ в ситуац╕ю перебування на "наш╕й не сво╖й земл╕", а п╕сля анекс╕╖ стали од╕рваною галузкою укра╖нського роду, бо окупанти не лише накинули на мешканц╕в п╕вострова москов╕йське громадянство, в╕дд╕ляючи ╖х таким чином в╕д р╕дно╖ держави, але й звели фактично нан╕вець укра╖нську мову. Попри те, що вона, так само як ╕ мова кримськотатарська, були лицем╕рно визнан╕ на п╕востров╕ мовами державними, насправд╕ ╖х було загнано у п╕дп╕лля.
Мова в пер╕од анекс╕╖ стала вир╕шальним чинником нац╕онально╖ ╕дентичност╕. Тому автори плану анекс╕╖ протягом вс╕х рок╕в незалежност╕ Укра╖ни наполегливо величали кримчан окремим в╕д укра╖нц╕в "народом", тим самим п╕дбивали ╖х на шлях сепаратизму ╕ державно╖ зради. Для формування цього "народу" наполегливо вт╕лювалися настанови Михайла Фрунзе, оголошен╕ ним на одному з партз’╖зд╕в: здолати укра╖нц╕в в Укра╖н╕ можна лише п╕сля позбавлення ╖х р╕дно╖ мови. Бо мова ╓ запоб╕жником колаборац╕он╕зму ╕ зради. Тож в╕йна точилася не лише на фронт╕, але ╕ у св╕домост╕, ╕ душ╕ кожного укра╖нця Криму, кожного в╕йськовослужбовця.
Задля загарбання Кримського п╕вострова, задля анекс╕╖ його до в╕дновлювано╖ ╕мпер╕╖, Кремлем були використан╕ вс╕ детерм╕нанти психолог╕╖ м╕жетн╕чних конфл╕кт╕в, що мали м╕сце в СНД ╕ ╢вроп╕. При цьому ╕нформац╕йно ╕ пропагандистськи виховувався синдром страху, бо страх йде попереду зради. ╤деологеми про бандер╕вц╕в, фашист╕в, западенц╕в, Правий сектор, бази НАТО в Севастопол╕ - у сукупност╕: "фашистська загроза", мали зародити ╕ таки зародили у м╕сцевих мешканц╕в, надто у пенс╕онер╕в, синдром страху за сво╓ майбутн╓, перетворили окупант╕в на "рят╕вник╕в в╕д нависло╖ фашистсько╖ загрози".
Особливого значення Кремль надавав урахуванню етн╕чних особливостей мешканц╕в Криму ╕ велико╖ частини особового складу Збройних Сил Укра╖ни, ╕сторичному тяж╕нню етн╕чних рос╕ян до колись покинуто╖ батьками Рос╕╖. За безвольно╖ пол╕тики Ки╓ва та сприяння колаборант╕в у влад╕, завдання по недопущенню до╓днання ц╕╓╖ частини кримського населення до нац╕ональних ╕ духовних традиц╕й укра╖нського народу було неважким. Упродовж вс╕х рок╕в Незалежност╕ рос╕йськ╕ агенти впливу в Криму широко, використовували в пол╕тиц╕ вих╕дц╕в з Рос╕╖ як "м'яку силу". В останн╕ перед анекс╕╓ю роки це робилося ц╕лком в╕дкрито. А проте, попри неодноразов╕, власне, пост╕йн╕ намагання кримських укра╖нц╕в привернути до того вкрай загрозливого процесу увагу укра╖нсько╖ влади, вона, влада, споглядала на те байдуже, як на щось неважливе, другорядне, яке мине, розсмокчеться саме собою. Але ж, н╕! – саме воно й виявилося вир╕шальним у питанн╕ збереження територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕ ╕ соборност╕ нашо╖ держави.

 
Зам╕сть еп╕логу

Ще три тисяч╕ рок╕в тому давньогрецький поет Гомер назвав лотофагами людей, як╕, скуштувавши солодкого лотоса, забули свою батьк╕вщину, фактично, в╕дмовилися в╕д не╖, зрадили ╖╖. Зрада ╓ злояк╕сною пухлиною на здоровому т╕л╕ любого народу у вс╕ часи. Якщо з нею не боротися, вона ма╓ властив╕сть розповсюджуватися небезпечною ╕нфекц╕╓ю. З╕ зрадниками, з перекинщиками до золотоординц╕в – "татарове люде" - р╕шуче боровся ще Данило Галицький. Найтяжчим злочином вважали зраду ╕ в середовищ╕ козацтва. В незалежн╕й Укра╖н╕ ╕з зрадою не лише не боролися - ╖╖ випещували посадами ╕ нагородами, ╖╖ облудно видавали за демократичне право кожного чинити, виходячи з власних переконань. Зрада присяги держслужбовцями, зрада депутатами сво╖х виборц╕в, парт╕йна зрада не сприймалися сусп╕льством як щось неприпустиме, тож не дивно, що вона дуже швидко поширила сво╖ вбивч╕ метастази у середовище в╕йськовослужбовц╕в: мовляв, теж ма╓мо право вибору!
Тритижневе – неприпустимо довге! - оч╕кування заблокованими, ╕зольованими в сво╖х гарн╕зонах, на кораблях, в╕йськовослужбовцями на так╕ вкрай необх╕дн╕ розпорядження та накази в╕д свого командування, п╕дм╕на ╖х гаслами на кшталт: "Тримайтеся!" та "Не п╕ддавайтеся на провокац╕╖", привело до морального виснаження ╕ духовно╖ деградац╕╖ б╕льшост╕ з них. На жаль, найвище кер╕вництво держави ╕ Збройних Сил виявилося нездатним усв╕домити, що надто тривале оч╕кування наказ╕в на вкрай необх╕дн╕ д╕╖ за таких критичних обставин, в умовах вимушено╖ пасивност╕, а ще б╕льше - гн╕тючо╖ невизначеност╕ – деморал╕зу╓, знищу╓ бойовий дух заблокованих в╕йськовослужбовц╕в. Ще б╕льше дезор╕╓нтувало незапровадження визначеного Конституц╕╓ю для таких ситуац╕й во╓нного чи, бодай, надзвичайного стану. Для п╕дтримки морального стану заблокованих в╕йськових частин флоту командири потребували ч╕тких розпоряджень, наказ╕в, в╕йськових вказ╕вок на застосування активно╖ оборони до того часу, доки не будуть прийнят╕ в╕дпов╕дн╕ р╕шення на р╕вн╕ держави. Але ╖х не було. Ан╕ во╓нного, н╕ надзвичайного стану на п╕востров╕ так ╕ не було запроваджено. Чи ж треба дивуватися, що все те привело до знев╕ри в сво╖ сили, поширення занепадницьких настро╖в ╕, як результат, до в╕дступництва та колаборац╕он╕зму.
Вельми серйозно сприяло виникненню ганебних явищ зради бездумне ╕гнорування владою важливост╕ мовного фактору. На жаль, державна мова в укра╖нському в╕йську не була тим чинником, який на п╕дсв╕домому р╕вн╕ ╓днав би його в ╓дине ц╕ле, ╓днав би його з питомо укра╖нським народом, з Укра╖ною. Натом╕сть, мова, якою воно послуговувалося була мовою ворога. Але ж, де мова, там ╕ традиц╕╖ ╕ ╕сторична пам’ять, усв╕домлення себе частинкою того чи ╕ншого народу.
Угодницька пол╕тика укра╖нсько╖ влади в Криму, яка не лише йшла у т╕сному зв’язку з рос╕йською ╕мперською пол╕тикою – "русск╕м м╕ром", а пост╕йно йому п╕д╕гравала, в╕ддаючи йому перш╕сть у всьому ╕ ╕гноруючи укра╖нський ╕ кримськотатарський чинник, стала ╕деолог╕чним п╕д╜рунтям окупац╕╖, парал╕зувала волю до спротиву б╕льшост╕ мешканц╕в Криму, в╕дкрила широке в╕кно ╕деолог╕чним диверс╕ям проти укра╖нсько╖ держави. Рос╕я змогла швидко окупувати Крим ╕ запалити частину територ╕╖ Донбасу завдяки тому, що саме тут протягом вс╕х рок╕в незалежност╕ Укра╖ни дом╕нували малорос╕йство та радянщина, як╕ стали поживним ╜рунтом для зради ╕ ренегатства. В Укра╖н╕ все те подавалося п╕д машкарою "дружби народ╕в-брат╕в", "╓дино╖ в╕ри", "братства по збро╖" ╕ "братства флотами". При тому не бралося до уваги, ╕гнорувалося в╕дступництво на користь Рос╕╖. ╤ ось саме тут, в Криму, де рос╕йська ╕деолог╕я проникла у св╕дом╕сть людей найглибше, де була найслабша ланка в оборон╕ держави, вона позбавила б╕льш╕сть во╖н╕в нац╕онально╖ г╕дност╕, парал╕зувала ╖х волю ╕ спротив агрес╕╖, уможливила швидку окупац╕ю п╕вострова ╕ повалення укра╖нсько╖ влади, яка чи не вс╕ роки Незалежност╕ жила тут сво╖м окремим в╕д сусп╕льства життям.
На жаль, Укра╖на не зробила висновк╕в з ╕стор╕╖ колаборантства ╕ ренегатства у часи нац╕онально-визвольно╖ в╕йни в Укра╖н╕ в 1917-21 рр. та в роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Н╕чого з того не було взяте до уваги, фактично про╕гнороване. А раз так, то мат╕нц╕-╕стор╕╖ не залишалося н╕чого ╕ншого, як вкотре змушувати вчити той самий урок. ╤ Укра╖на вимушена була заплатити надто високу ц╕ну того г╕ркого навчання, де змарнован╕ роки, поруйнован╕ дол╕, понищен╕ життя… Чи п╕де воно на користь? Чи зробимо належн╕ висновки, бачивши на власн╕ оч╕, як т╕, хто мали б чинити ворогов╕ спротив, стали на його б╕к, а ╕нш╕ мовчки спостер╕гали за тим, як ╕нтервенти з сепаратистами скидали жовто-блакитн╕ прапори з державних установ, як накручена публ╕ка голосувала за так званого "народного мера" на орган╕зованому окупантами "референдум╕"? Адже саме через ╖х в╕дступництво, ренегатство ╕ в╕дверту зраду Укра╖на втратила Крим, м╕льйони його мешканц╕в – укра╖нських громадян – опинилися в окупац╕╖, поза межами ╖╖ правового поля.
Анекс╕я Криму вкотре засв╕дчила ту очевидну ╕стину, що п╕дм╕на основ нац╕онально╖ пол╕тики чужою ╕деолог╕╓ю, байдуж╕сть до зради пол╕тично╖, в╕йськово╖, нац╕онально╖ ╕ духовно╖ б╕льше терпимими бути не можуть, що непокарана зрада, як недоброяк╕сна пухлина, проника╓ ╕ знищу╓ здорове т╕ло держави, ╖╖ арм╕ю ╕ флот, нищить нац╕ональну ╕дентичн╕сть народу, його св╕дом╕сть, веде до втрати незалежност╕ ╕ само╖ держави. Руйну╓ Укра╖ну!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22101

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков