Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3468)
З потоку життя (6707)
Душі криниця (3633)
Українці мої... (1488)
Резонанс (1549)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1730)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КНИГА ПРО ТАРАСОВИХ ОНУК╤В ╤ Д╤ТЕЙ МИКОЛИ М╤ХНОВСЬКОГО
Нещодавно вийшла друком нова книга в╕домого досл╕дника Визвольно╖ боротьби укра╖нського народу...


Л╤НА КОСТЕНКО. ПОЕТЕСА ЕПОХИ
19 березня Л╕н╕ Васил╕вн╕ Костенко виповнилося 90 рок╕в


ЯКЩО У РЕКТОРА П╤СЕННА ДУША
Це р╕дк╕сний випадок, коли ректор – ф╕лософ, закоханий у народну творч╕сть, ще й сам сп╕ва╓.


╤ВАН НИЗОВИЙ
╤ван Низовий (03.01.1942 – 30.09.2011) – укра╖нський поет-ш╕стдесятник, проза╖к,...


НЕ ВСЕ ОДНО, ХТО ЯК ГОВОРИТЬ, ЯКИМ БОГАМ МОЛИТЬСЯ…
Останн╕м часом укра╖нц╕ все част╕ше згадують одного з найвизначн╕ших письменник╕в XX стол╕ття...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 13.03.2020
НА ПОВЕН ЗР╤СТ, НА ПОВЕН ГОЛОС

Пропону╓мо уваз╕ читач╕в передн╓ слово до нещодавно видано╖ у С╕мферопол╕ поетично╖ книги Данила Кононенка «Життя мо╓, вклоняюсь я тоб╕...», написане його л╕тературним побратимом, членом НСПУ з Криму Василем Латанським.
До ц╕╓╖ книги ув╕йшли вибран╕ поез╕╖ Д. Кононенка з п’яти його поетичних зб╕рок, виданих у попередн╕ роки, а також в╕рш╕, опубл╕кован╕ в газет╕ «Кримська св╕тлиця», де в╕домий письменник ╕ журнал╕ст впродовж понад двох десятил╕ть, аж до само╖ смерт╕, незм╕нно очолював в╕дд╕л л╕тератури. Останн╕й розд╕л книги складають поетичн╕ переклади Д. Кононенка з кримськотатарсько╖, б╕лорусько╖, рос╕йсько╖ та ╕нших мов, б╕льш╕сть з яких публ╕куються вперше.
Сл╕д зауважити, що видавалася ця книга у «фронтових» кримських умовах досить непросто (а х╕ба було тут комфортно укра╖нськ╕й книжц╕ ╕ в спок╕йн╕ш╕ часи?), тож, на жаль, не об╕йшлося без деяких пол╕граф╕чних огр╕х╕в. Дасть Бог, д╕йдуть колись руки в Нац╕онально╖ л╕тературно╖ Сп╕лки чи «материкових» видавц╕в-патр╕от╕в, аби вшанувати достойним ╕ якомога повн╕шим виданням твор╕в письменника ╕ журнал╕ста Данила Андр╕йовича Кононенка, скаж╕мо, до його 80-л╕ття, до якого залиша╓ться менше двох рок╕в. А поки що ма╓мо книгу, яка ув╕брала в себе найпом╕тн╕ше з Кононенк╕вського поетичного доробку, з╕ стор╕нок яко╖ поста╓ перед нами, про що йдеться у передмов╕ В. Латанського, «поет високо╖ культури, культури в╕рша, слова, образу, думки… «Вибране» спонука╓ думати про подан╕ в ньому зразки талановито╖, висококультурно╖ Поез╕╖, сповнено╖ убол╕ванням за справжн╓ в мистецтв╕ Слова…»

***
  Його кор╕ння в славному козацькому краю – сел╕ Ребедайл╕вц╕ Кам’янського району, що на Черкащин╕, де побачив цей кольоровий св╕т першого с╕чня на другий р╕к в╕йни. Певна р╕ч, у хл╕боробськ╕й с╕м’╖. Тут, у Кам’янц╕, яка пам’ята╓ декабрист╕в, О. Пушк╕на, П. Чайковського, серед розк╕шно╖ природи, на кам’янистих берегах р╕чечки Тясмин, зак╕нчив десятир╕чку ╕ зразу ж почав трудитись на посад╕ л╕тпрац╕вника в м╕сцев╕й райгазет╕. На ╖╖ стор╕нках публ╕кував не т╕льки кореспонденц╕╖, а й в╕рш╕. Тут ще семикласником надрукував св╕й перший в╕рш з оцими ось простими ╕ водночас на диво образними рядками:
  Яблука на яблун╕,
    мов рожев╕ зор╕,
  Вечори над Тясмином,
    мов меди прозор╕.
  Пахне чорнобривцями,
    травами чубатими,
  М╕сяць б╕лим лебедем
    проплива над хатами.
  Одного разу наважився показати проби пера Василев╕ Симоненку, тепер уже класиков╕ нашо╖ л╕тератури, коли той на початку 60-х рок╕в працював в обласн╕й газет╕ «Молодь Черкащини». Василь п╕дтримав «юний голосочок», його кращ╕ в╕рш╕ в╕д╕брав для друку в ц╕й же газет╕. Тож недарма в поез╕╖ «Василь Симоненко» з╕зна╓ться:
  Василь живий у пам’ят╕ ╕ слов╕,
  У п╕сн╕-дум╕, виплекан╕й ним.
  В╕н – брат мен╕ по духу ╕ по кров╕,
  В╕н – м╕й земляк, ╕ я пишаюсь цим…
  В╕д тих юних л╕т чимало води спливло в р╕ку часу. П╕сля трир╕чно╖ арм╕йсько╖ служби в С╕мферопол╕ Данило Кононенко назавжди прописався тут. Залишився, щоб, за словами в╕домого л╕тератора з Канади Яра Славутича, стати «пров╕дною зорею укра╖нського Криму». ╤ це – аж н╕як не переб╕льшення. В╕н – один з орган╕затор╕в Товариства укра╖нсько╖ мови на п╕востров╕, був першим його головою; один з фундатор╕в ╓дино╖ на теренах Криму укра╖нсько╖ газети «Кримська св╕тлиця», очолював у н╕й (в останн╕ роки ╕ на громадських засадах) в╕дд╕л л╕тератури й мистецтва; шеф-редактор дитячо╖ газети «Джерельце» (додаток до «Кримсько╖ св╕тлиц╕»); двадцять п’ять рок╕в очолював Кримську орган╕зац╕ю Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, – перел╕к його посад можна продовжити. Лишень скажемо, що з першого ж року проведення конкурсу з укра╖нсько╖ мови ╕мен╕ Петра Яцика був головою жур╕ третього, республ╕канського етапу цього конкурсу в Криму. Аби стимулювати дитячу творч╕сть, в╕н як редактор «Джерельця», газети на восьми стор╕нках, у кольор╕ (до реч╕, до кожного номера вс╕ матер╕али готував сам-один ╕ теж на громадських засадах!) орган╕зову╓ р╕зн╕ конкурси, зокрема, «Мен╕ тринадцятий минало», «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!». За кращими матер╕алами конкурсу видано десять колективних зб╕рок, як╕ упорядкував з власними передмовами.
  Робив добро для людей, спов╕дуючи слова земляка Тараса Шевченка: «Раз добром нагр╕те серце в╕к не прохолоне». Хоча поважн╕ нагороди не оминули його, невтомного роб╕тника на нив╕ культури: лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Степана Руданського, лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника, мав звання «Заслужений журнал╕ст Укра╖ни» та «Заслужений д╕яч мистецтв Криму». Мене (та й не т╕льки мене) завжди вражала скромн╕сть Данила Андр╕йовича, його людян╕сть, душевн╕сть. В╕н н╕коли не хизувався н╕ сво╖ми нагородами, н╕ посадами, н╕ книжками. В╕н просто в╕дчував високий вогонь свого поетичного таланту. ╤ того йому було досить. Одначе не досить було душевного спокою, отого обивательського «Доки живу – не хочу знать спокою…» чи «Не полишай мене, тривого…». Як кожен житт╓люб, не скупився на сердечне тепло, часом ╕з нестримним, в╕дчайдушним виверженням пристрастей. Може, тому ╕ згор╕в неспод╕вано ╕ передчасно. Але то вже – стор╕нки спогад╕в.
  Дал╕ поведемо розмову про книжку ««Життя мо╓, вклоняюсь я тоб╕...» (╕ не т╕льки про не╖), до яко╖ вв╕йшло все найвагом╕ше з поетичних зб╕рок «Джерело» (1972), «На весняному берез╕» (1979), «Кв╕тучих сонях╕в оркестр» (1982), «З любов╕ й добра» (1989), «Ми виростали в пово╓нн╕ роки: вибран╕ поез╕╖» (1995), виданих Д. Кононенком протягом б╕льш як сорокал╕тньо╖ л╕тературно╖ прац╕. У книжц╕ також чимало поез╕й ╕ переклад╕в, опубл╕кованих упродовж двадцяти рок╕в на стор╕нках пер╕одичних видань, найб╕льше – у газет╕ «Кримська св╕тлиця». Кажу «упродовж двадцяти», бо саме за ст╕льки л╕т, як св╕дчить вищеподаний перел╕к виданих зб╕рок, не з’явилось жодно╖ його поетично╖ книжки, окр╕м переклад╕в. Причини? Дума╓ться, вимоглив╕сть до написаного (нехай, мовляв, прос╕╓ться кр╕зь сито часу) ╕, безперечно, несприятлив╕ видавнич╕ умови.
  Як би там не було, перед нами дбайливо упорядковане, найнов╕ше видання вибраних поез╕й ╕ переклад╕в Данила Кононенка. З нього в╕н поста╓ як талановитий л╕рик ╕ перекладач. Поста╓ на повен зр╕ст, на повен голос. Уже перша його зб╕рка «Джерело» засв╕дчила, що в укра╖нськ╕й л╕тератур╕ з’явилася неперес╕чна творча ╕ндив╕дуальн╕сть з ос╕бним, непов­торним св╕тобаченням. ╤ та ╕ндив╕дуальн╕сть просв╕чу╓ться у нов╕й книз╕ найяскрав╕ше. Зачарову╓ конкретн╕сть поетичного мислення, емоц╕йн╕сть, ясн╕сть, розма╖ття «словесних фарб» з найщ╕льн╕шим по╓днанням лакон╕зму ╕ стриманост╕ – риси, що приваблюють найдужче. Недарма на його в╕рш╕ написано близько трьох десятк╕в п╕сень.
  Чи не найкращ╕ в нашого поета л╕ричн╕ стор╕нки про його мал╕ батьк╕вщини – Черкащину й кримську землю. Т╕льки людина, глибоко закохана в землю, де народилася, ╕ в край, де живе, може так щемно опов╕сти про «син╕й цв╕т квасол╕, в╕ночки ╕з цибул╕» («Мати»), про «зи╜за╜и хвиль, мов спалах блискавиц╕» («Б╕ля моря»), дошукатися пракореня свого села («Ребедайл╕вка»), вкотре осв╕дчитися в любов╕ до р╕чки («Тясмин») ╕ друго╖ мало╖ батьк╕вщини («Признання», «Земле моя кримська»). Доречно нагадати: п╕сля в╕дходу Данила Андр╕йовича за межу в╕чност╕ в одному з його блокнот╕в знайдено запис, що в╕дкрива╓ книгу спогад╕в про нього «Цю землю я любив» (2016):
  На ц╕й земл╕ я жив,
  Цю землю я любив.
  ╤ в не╖ перейду,
  З╕ллюсь нав╕ки з нею…
  ╢ в Д. Кононенка в╕рш, сповнений психолог╕чного драматизму, ╕ хоч тема ц╕╓╖ л╕рично╖ м╕н╕атюри не нова (хто з поет╕в не писав про во╓нне чи п╕сляво╓нне лихол╕ття), але автор зум╕в н╕кого не повторити ╕, кр╕м того, надати гостро╖ сучасност╕ ╕ зм╕стов╕, ╕ сам╕й опов╕д╕. Це – в╕рш «Останн╕й день в╕йни», що став уже хрестомат╕йним, часто циту╓ться в оглядах про творч╕сть поета. Наведу ╕ я цю м╕н╕атюру, щоб читач ще раз переконався, яким ум╕лим, емоц╕йно конкретним майстром психолог╕чного малюнка може бути цей тонкий л╕рик:
  Ой, не грала гармонь,
  А плакала.
  Ой, ридала гармонь ридма…
  Тихо зойкнула
  Хв╕ртка злякано:
  – Мамо! Ма…
  А в сел╕ «Перемога!» – чулося,
  Б╕гли з поля
  Худ╕ ж╕нки…
  Мати в чорну печаль запнулася
  На в╕ки.
  «Ридала гармонь ридма», «зойкнула хв╕ртка злякано», «б╕гли з поля худ╕ ж╕нки»… Так, очевидно, сказати може той, хто вм╕╓ бачити ╕ в╕дчувати людське горе (похоронка прийшла разом з╕ зв╕сткою про Перемогу!), хто прагне творити «з любов╕ й добра». Взагал╕ ус╕ його поез╕╖ оповит╕ серпанком людяност╕, поваги до трудово╖ людини ╕ то╖ краси, яка завжди з ними. Це – т╕тка Ганна; майстровитий скиртоправ; старий учитель, якому й веч╕рн╓ небо нагаду╓ розгорнуту книжку; дядько Панас, одв╕чний шофер… Л╕ричний герой (читай: сам поет!) нев╕д’╓мний од ╖х турбот, ╕ в ц╕й нев╕д’╓мност╕ – джерело його внутр╕шнього збагачення:
  Я ╕з лиха та кривди
  Пово╓нних рок╕в,
  Я ╕з чорно╖ крихти
  Золотих колоск╕в.
  Я з похило╖ хати,
  Що стар╕ша за св╕т:
  В н╕й жила моя мати
  ╤ родився м╕й д╕д…
  Як уже мовилось, перша поетична зб╕рка Д. Кононенка мала промовисту назву – «Джерело». Воно, джерело, – один з наскр╕зних образ╕в у його творчост╕. Ув╕бравши в себе багатоман╕тний зм╕ст, метафора джерела з синон╕мами – криниця, кор╕нь, колиска, початок, зародок, св╕точ – це шукання шляху до морально╖ ╕стини. ╤ в останн╕х сво╖х поез╕ях, опубл╕кованих на шпальтах р╕дно╖ йому «Кримсько╖ св╕тлиц╕» за 3 с╕чня 2014 року, знову висв╕чу╓ться метафора джерела. Характерна вже сама назва чималого за обсягом поетичного циклу «Черкащино, п╕сень мо╖х колиско…» . Кожен в╕рш цього циклу зач╕па╓ за живе, бентежить. Ось рядки з елег╕╖ про р╕чечку Лаврусиху, яка «до Тясмину б╕жить соб╕, б╕жить»:
  З ╖╖ джерел моя зростала доля,
  Й добром заколосилися л╕та.
  ╥╖ люблю й не розлюблю н╕коли,
  Вона мен╕, як мат╕нка свята…
  В ╕ншому в╕рш╕ мовиться про джерельце в р╕дному краю з ц╕лющою живою водою. ╤ згадалося наймення дитячо╖ газети в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» – «Джерельце». Зда╓ться мен╕, що ╕м’я для улюбленого видання для д╕тей п╕д╕брав саме поет Данило Кононенко, багатол╕тн╕й шеф-редактор, доклавши неабияких зусиль, щоб воно стало одним з найкращих серед дитячих газет в Укра╖н╕…
  Зовс╕м не хочу сказати, що л╕ричн╕ теми Д. Кононенка зводяться до к╕лькох окреслених тут дом╕нант. Це було б неможливим уже тому, що ма╓мо в його особ╕ поета, який може писати, лише скоряючись спонтанним внутр╕шн╕м трепетам душ╕. Здавалося, в╕н не писав сво╖х в╕рш╕в, а вони сам╕ писалися, вихлюпуючись з неспок╕йного серця – так╕ були щир╕, людян╕ ╕ правдив╕, здатн╕ сколихнути твою душу. Цей л╕рик ум╕в повноголосо писати на теми ╕з сусп╕льного буття, пейзажно-психолог╕чн╕ картини, про чари кохання, про в╕рну супутницю – дружину Н╕ну Микола╖вну, з якою встиг ще разом в╕дзначити «золоту» юв╕лейну дату, п╕вв╕ку подружнього життя. ╤ в╕рш╕ ╖й присвячував, як╕ ставали п╕снями. Один з них – «Дружиноньц╕» з оцими щемкими словами:
  Вже ст╕льки л╕т на тебе я молюсь,
  Дружинонько, життя мого над╕я!
  Тв╕й погляд зачарову╓ ╕ гр╕╓,
  Без нього сиротою я лишусь…
  В╕н був талановитим в усьому. Однаково майстерно творив поез╕╖, переклади, публ╕цистику, л╕тературно-критичн╕ статт╕, есе╖, упорядковував, редагував силу-силенну вс╕ляких зб╕рник╕в, антолог╕й ╕ книг побратим╕в-письменник╕в. Як приклад, п╕дготував ╕ випустив у св╕т двома виданнями (1988 ╕ 2008 рр., причому останн╓ за власний кошт) зб╕рки в╕рш╕в «Люблю тебе, м╕й Криме» – антолог╕ю поез╕й про Крим укра╖нських автор╕в, починаючи в╕д ╢вгена Греб╕нки й зак╕нчуючи наймолодшими сучасниками. 132 поети, близько 300 стор╕нок, 13 друкарських аркуш╕в – такий обсяг ц╕╓╖ книги.
  Г╕дний подиву д╕апазон його зац╕кавлень як висококвал╕ф╕кованого перекладача. В╕н перекладав рос╕йських, кримськотатарських, казахських, чуваських, молдавських, адигейських, алтайських поет╕в. Особливу увагу ╕ масштабн╕сть виявляв до б╕лорусько╖ л╕тератури. Маючи добрий л╕нгв╕стичний смак, майстерно ╕, зв╕сно, без п╕дрядника, бо ще в молодост╕ до глибин вивчив братню б╕лоруську мову, перекладав з не╖ поез╕ю й прозу, твори для д╕тей. 2011 року, прим╕ром, видав (теж власним коштом) зб╕рку «Розумний п╕вник», ум╕стивши в н╕й сотню казок й опов╕дань для юних читач╕в. А ск╕льки сил, житт╓во╖ енерг╕╖ треба було покласти, щоб добитися видання ц╕╓╖ книжки в радянськ╕ часи. Одначе видати тод╕ так ╕ не вдалося. А загалом його вагомий перекладацький доробок склав би к╕лька том╕в. П╕сля майстр╕в слова з Б╕лорус╕ на другому м╕сц╕ – кримськотатарськ╕ твори, яких укра╖нською не втомлювався в╕дтворювати. Серед них «М╕й друг – Руслан» Нузета Умерова, у ки╖вському видавництв╕ «Етнос» побачило св╕т об’╓мне видання «Кримськотатарськ╕ народн╕ казки та легенди» в його перекладах, а в кримських видавництвах – «П’ять грон винограду» (кримськотатарськ╕ казки). ╤ добре, що у «Вибраному» знайшлося м╕сце з цього доробку.
  Ризикуючи втомити читача подробицями з творчо╖ майстерн╕ Данила Кононенка, не шкодую, проте, коли наводжу приклади, йдеться-бо про талановитого поета високо╖ культури, культури в╕рша, слова, образу, думки. Чита╓ш цю книжку й диву╓шся: чому ╕м’я ╖╖ автора все ще мало пом╕чене, майже нечутне? Чи тому, що в╕н тривалий час вважався, за м╕сцем проживання, поетом з далеко╖ пров╕нц╕╖, з Криму, ╕ вс╕ його книги виходили в м╕сцевому видавництв╕ «Тавр╕я» та були недоступними для критики? Чи тому, ╕ це най╕мов╕рн╕ше, що в╕н був не з тих, хто вм╕в наполегливо тиснутись наперед? У кожному раз╕, «Вибране» спонука╓ думати про подан╕ в ньому зразки талановито╖ (повторимось!), висококультурно╖ Поез╕╖, сповнено╖ убол╕ванням за справжн╓ в мистецтв╕ Слова. А щодо пом╕ченост╕… Г╕рка ╕рон╕я: вона прийшла, як це частенько бува╓, п╕сля в╕дходу митця в засв╕ти. Кам’янська м╕ська рада Черкасько╖ област╕ та Черкаська обласна письменницька орган╕зац╕я НСПУ 2018 року заснували л╕тературну прем╕ю ╕мен╕ Данила Кононенка за кращ╕ зразки л╕рично╖ поез╕╖ в сучасн╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕. ╤ ще, колись започаткований поетом щор╕чний всекримський конкурс «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!», в╕дроджений у 2016 роц╕ вже як всеукра╖нський, також носить ╕м’я Данила Кононенка.
  Василь Латанський,
  член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
***
Фоторозпов╕дь про книгу див╕ться на Фейсбук-стор╕нц╕ «КС»:
https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22099

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков