"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема "Українці мої..."
#11 за 13.03.2020
НА ПОВЕН ЗР╤СТ, НА ПОВЕН ГОЛОС
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в передн╓ слово до нещодавно видано╖ у С╕мферопол╕ поетично╖ книги Данила Кононенка «Життя мо╓, вклоняюсь я тоб╕...», написане його л╕тературним побратимом, членом НСПУ з Криму Василем Латанським. До ц╕╓╖ книги ув╕йшли вибран╕ поез╕╖ Д. Кононенка з п’яти його поетичних зб╕рок, виданих у попередн╕ роки, а також в╕рш╕, опубл╕кован╕ в газет╕ «Кримська св╕тлиця», де в╕домий письменник ╕ журнал╕ст впродовж понад двох десятил╕ть, аж до само╖ смерт╕, незм╕нно очолював в╕дд╕л л╕тератури. Останн╕й розд╕л книги складають поетичн╕ переклади Д. Кононенка з кримськотатарсько╖, б╕лорусько╖, рос╕йсько╖ та ╕нших мов, б╕льш╕сть з яких публ╕куються вперше. Сл╕д зауважити, що видавалася ця книга у «фронтових» кримських умовах досить непросто (а х╕ба було тут комфортно укра╖нськ╕й книжц╕ ╕ в спок╕йн╕ш╕ часи?), тож, на жаль, не об╕йшлося без деяких пол╕граф╕чних огр╕х╕в. Дасть Бог, д╕йдуть колись руки в Нац╕онально╖ л╕тературно╖ Сп╕лки чи «материкових» видавц╕в-патр╕от╕в, аби вшанувати достойним ╕ якомога повн╕шим виданням твор╕в письменника ╕ журнал╕ста Данила Андр╕йовича Кононенка, скаж╕мо, до його 80-л╕ття, до якого залиша╓ться менше двох рок╕в. А поки що ма╓мо книгу, яка ув╕брала в себе найпом╕тн╕ше з Кононенк╕вського поетичного доробку, з╕ стор╕нок яко╖ поста╓ перед нами, про що йдеться у передмов╕ В. Латанського, «поет високо╖ культури, культури в╕рша, слова, образу, думки… «Вибране» спонука╓ думати про подан╕ в ньому зразки талановито╖, висококультурно╖ Поез╕╖, сповнено╖ убол╕ванням за справжн╓ в мистецтв╕ Слова…»
*** Його кор╕ння в славному козацькому краю – сел╕ Ребедайл╕вц╕ Кам’янського району, що на Черкащин╕, де побачив цей кольоровий св╕т першого с╕чня на другий р╕к в╕йни. Певна р╕ч, у хл╕боробськ╕й с╕м’╖. Тут, у Кам’янц╕, яка пам’ята╓ декабрист╕в, О. Пушк╕на, П. Чайковського, серед розк╕шно╖ природи, на кам’янистих берегах р╕чечки Тясмин, зак╕нчив десятир╕чку ╕ зразу ж почав трудитись на посад╕ л╕тпрац╕вника в м╕сцев╕й райгазет╕. На ╖╖ стор╕нках публ╕кував не т╕льки кореспонденц╕╖, а й в╕рш╕. Тут ще семикласником надрукував св╕й перший в╕рш з оцими ось простими ╕ водночас на диво образними рядками: Яблука на яблун╕, мов рожев╕ зор╕, Вечори над Тясмином, мов меди прозор╕. Пахне чорнобривцями, травами чубатими, М╕сяць б╕лим лебедем проплива над хатами. Одного разу наважився показати проби пера Василев╕ Симоненку, тепер уже класиков╕ нашо╖ л╕тератури, коли той на початку 60-х рок╕в працював в обласн╕й газет╕ «Молодь Черкащини». Василь п╕дтримав «юний голосочок», його кращ╕ в╕рш╕ в╕д╕брав для друку в ц╕й же газет╕. Тож недарма в поез╕╖ «Василь Симоненко» з╕зна╓ться: Василь живий у пам’ят╕ ╕ слов╕, У п╕сн╕-дум╕, виплекан╕й ним. В╕н – брат мен╕ по духу ╕ по кров╕, В╕н – м╕й земляк, ╕ я пишаюсь цим… В╕д тих юних л╕т чимало води спливло в р╕ку часу. П╕сля трир╕чно╖ арм╕йсько╖ служби в С╕мферопол╕ Данило Кононенко назавжди прописався тут. Залишився, щоб, за словами в╕домого л╕тератора з Канади Яра Славутича, стати «пров╕дною зорею укра╖нського Криму». ╤ це – аж н╕як не переб╕льшення. В╕н – один з орган╕затор╕в Товариства укра╖нсько╖ мови на п╕востров╕, був першим його головою; один з фундатор╕в ╓дино╖ на теренах Криму укра╖нсько╖ газети «Кримська св╕тлиця», очолював у н╕й (в останн╕ роки ╕ на громадських засадах) в╕дд╕л л╕тератури й мистецтва; шеф-редактор дитячо╖ газети «Джерельце» (додаток до «Кримсько╖ св╕тлиц╕»); двадцять п’ять рок╕в очолював Кримську орган╕зац╕ю Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, – перел╕к його посад можна продовжити. Лишень скажемо, що з першого ж року проведення конкурсу з укра╖нсько╖ мови ╕мен╕ Петра Яцика був головою жур╕ третього, республ╕канського етапу цього конкурсу в Криму. Аби стимулювати дитячу творч╕сть, в╕н як редактор «Джерельця», газети на восьми стор╕нках, у кольор╕ (до реч╕, до кожного номера вс╕ матер╕али готував сам-один ╕ теж на громадських засадах!) орган╕зову╓ р╕зн╕ конкурси, зокрема, «Мен╕ тринадцятий минало», «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!». За кращими матер╕алами конкурсу видано десять колективних зб╕рок, як╕ упорядкував з власними передмовами. Робив добро для людей, спов╕дуючи слова земляка Тараса Шевченка: «Раз добром нагр╕те серце в╕к не прохолоне». Хоча поважн╕ нагороди не оминули його, невтомного роб╕тника на нив╕ культури: лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Степана Руданського, лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника, мав звання «Заслужений журнал╕ст Укра╖ни» та «Заслужений д╕яч мистецтв Криму». Мене (та й не т╕льки мене) завжди вражала скромн╕сть Данила Андр╕йовича, його людян╕сть, душевн╕сть. В╕н н╕коли не хизувався н╕ сво╖ми нагородами, н╕ посадами, н╕ книжками. В╕н просто в╕дчував високий вогонь свого поетичного таланту. ╤ того йому було досить. Одначе не досить було душевного спокою, отого обивательського «Доки живу – не хочу знать спокою…» чи «Не полишай мене, тривого…». Як кожен житт╓люб, не скупився на сердечне тепло, часом ╕з нестримним, в╕дчайдушним виверженням пристрастей. Може, тому ╕ згор╕в неспод╕вано ╕ передчасно. Але то вже – стор╕нки спогад╕в. Дал╕ поведемо розмову про книжку ««Життя мо╓, вклоняюсь я тоб╕...» (╕ не т╕льки про не╖), до яко╖ вв╕йшло все найвагом╕ше з поетичних зб╕рок «Джерело» (1972), «На весняному берез╕» (1979), «Кв╕тучих сонях╕в оркестр» (1982), «З любов╕ й добра» (1989), «Ми виростали в пово╓нн╕ роки: вибран╕ поез╕╖» (1995), виданих Д. Кононенком протягом б╕льш як сорокал╕тньо╖ л╕тературно╖ прац╕. У книжц╕ також чимало поез╕й ╕ переклад╕в, опубл╕кованих упродовж двадцяти рок╕в на стор╕нках пер╕одичних видань, найб╕льше – у газет╕ «Кримська св╕тлиця». Кажу «упродовж двадцяти», бо саме за ст╕льки л╕т, як св╕дчить вищеподаний перел╕к виданих зб╕рок, не з’явилось жодно╖ його поетично╖ книжки, окр╕м переклад╕в. Причини? Дума╓ться, вимоглив╕сть до написаного (нехай, мовляв, прос╕╓ться кр╕зь сито часу) ╕, безперечно, несприятлив╕ видавнич╕ умови. Як би там не було, перед нами дбайливо упорядковане, найнов╕ше видання вибраних поез╕й ╕ переклад╕в Данила Кононенка. З нього в╕н поста╓ як талановитий л╕рик ╕ перекладач. Поста╓ на повен зр╕ст, на повен голос. Уже перша його зб╕рка «Джерело» засв╕дчила, що в укра╖нськ╕й л╕тератур╕ з’явилася неперес╕чна творча ╕ндив╕дуальн╕сть з ос╕бним, неповторним св╕тобаченням. ╤ та ╕ндив╕дуальн╕сть просв╕чу╓ться у нов╕й книз╕ найяскрав╕ше. Зачарову╓ конкретн╕сть поетичного мислення, емоц╕йн╕сть, ясн╕сть, розма╖ття «словесних фарб» з найщ╕льн╕шим по╓днанням лакон╕зму ╕ стриманост╕ – риси, що приваблюють найдужче. Недарма на його в╕рш╕ написано близько трьох десятк╕в п╕сень. Чи не найкращ╕ в нашого поета л╕ричн╕ стор╕нки про його мал╕ батьк╕вщини – Черкащину й кримську землю. Т╕льки людина, глибоко закохана в землю, де народилася, ╕ в край, де живе, може так щемно опов╕сти про «син╕й цв╕т квасол╕, в╕ночки ╕з цибул╕» («Мати»), про «зи╜за╜и хвиль, мов спалах блискавиц╕» («Б╕ля моря»), дошукатися пракореня свого села («Ребедайл╕вка»), вкотре осв╕дчитися в любов╕ до р╕чки («Тясмин») ╕ друго╖ мало╖ батьк╕вщини («Признання», «Земле моя кримська»). Доречно нагадати: п╕сля в╕дходу Данила Андр╕йовича за межу в╕чност╕ в одному з його блокнот╕в знайдено запис, що в╕дкрива╓ книгу спогад╕в про нього «Цю землю я любив» (2016): На ц╕й земл╕ я жив, Цю землю я любив. ╤ в не╖ перейду, З╕ллюсь нав╕ки з нею… ╢ в Д. Кононенка в╕рш, сповнений психолог╕чного драматизму, ╕ хоч тема ц╕╓╖ л╕рично╖ м╕н╕атюри не нова (хто з поет╕в не писав про во╓нне чи п╕сляво╓нне лихол╕ття), але автор зум╕в н╕кого не повторити ╕, кр╕м того, надати гостро╖ сучасност╕ ╕ зм╕стов╕, ╕ сам╕й опов╕д╕. Це – в╕рш «Останн╕й день в╕йни», що став уже хрестомат╕йним, часто циту╓ться в оглядах про творч╕сть поета. Наведу ╕ я цю м╕н╕атюру, щоб читач ще раз переконався, яким ум╕лим, емоц╕йно конкретним майстром психолог╕чного малюнка може бути цей тонкий л╕рик: Ой, не грала гармонь, А плакала. Ой, ридала гармонь ридма… Тихо зойкнула Хв╕ртка злякано: – Мамо! Ма… А в сел╕ «Перемога!» – чулося, Б╕гли з поля Худ╕ ж╕нки… Мати в чорну печаль запнулася На в╕ки. «Ридала гармонь ридма», «зойкнула хв╕ртка злякано», «б╕гли з поля худ╕ ж╕нки»… Так, очевидно, сказати може той, хто вм╕╓ бачити ╕ в╕дчувати людське горе (похоронка прийшла разом з╕ зв╕сткою про Перемогу!), хто прагне творити «з любов╕ й добра». Взагал╕ ус╕ його поез╕╖ оповит╕ серпанком людяност╕, поваги до трудово╖ людини ╕ то╖ краси, яка завжди з ними. Це – т╕тка Ганна; майстровитий скиртоправ; старий учитель, якому й веч╕рн╓ небо нагаду╓ розгорнуту книжку; дядько Панас, одв╕чний шофер… Л╕ричний герой (читай: сам поет!) нев╕д’╓мний од ╖х турбот, ╕ в ц╕й нев╕д’╓мност╕ – джерело його внутр╕шнього збагачення: Я ╕з лиха та кривди Пово╓нних рок╕в, Я ╕з чорно╖ крихти Золотих колоск╕в. Я з похило╖ хати, Що стар╕ша за св╕т: В н╕й жила моя мати ╤ родився м╕й д╕д… Як уже мовилось, перша поетична зб╕рка Д. Кононенка мала промовисту назву – «Джерело». Воно, джерело, – один з наскр╕зних образ╕в у його творчост╕. Ув╕бравши в себе багатоман╕тний зм╕ст, метафора джерела з синон╕мами – криниця, кор╕нь, колиска, початок, зародок, св╕точ – це шукання шляху до морально╖ ╕стини. ╤ в останн╕х сво╖х поез╕ях, опубл╕кованих на шпальтах р╕дно╖ йому «Кримсько╖ св╕тлиц╕» за 3 с╕чня 2014 року, знову висв╕чу╓ться метафора джерела. Характерна вже сама назва чималого за обсягом поетичного циклу «Черкащино, п╕сень мо╖х колиско…» . Кожен в╕рш цього циклу зач╕па╓ за живе, бентежить. Ось рядки з елег╕╖ про р╕чечку Лаврусиху, яка «до Тясмину б╕жить соб╕, б╕жить»: З ╖╖ джерел моя зростала доля, Й добром заколосилися л╕та. ╥╖ люблю й не розлюблю н╕коли, Вона мен╕, як мат╕нка свята… В ╕ншому в╕рш╕ мовиться про джерельце в р╕дному краю з ц╕лющою живою водою. ╤ згадалося наймення дитячо╖ газети в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» – «Джерельце». Зда╓ться мен╕, що ╕м’я для улюбленого видання для д╕тей п╕д╕брав саме поет Данило Кононенко, багатол╕тн╕й шеф-редактор, доклавши неабияких зусиль, щоб воно стало одним з найкращих серед дитячих газет в Укра╖н╕… Зовс╕м не хочу сказати, що л╕ричн╕ теми Д. Кононенка зводяться до к╕лькох окреслених тут дом╕нант. Це було б неможливим уже тому, що ма╓мо в його особ╕ поета, який може писати, лише скоряючись спонтанним внутр╕шн╕м трепетам душ╕. Здавалося, в╕н не писав сво╖х в╕рш╕в, а вони сам╕ писалися, вихлюпуючись з неспок╕йного серця – так╕ були щир╕, людян╕ ╕ правдив╕, здатн╕ сколихнути твою душу. Цей л╕рик ум╕в повноголосо писати на теми ╕з сусп╕льного буття, пейзажно-психолог╕чн╕ картини, про чари кохання, про в╕рну супутницю – дружину Н╕ну Микола╖вну, з якою встиг ще разом в╕дзначити «золоту» юв╕лейну дату, п╕вв╕ку подружнього життя. ╤ в╕рш╕ ╖й присвячував, як╕ ставали п╕снями. Один з них – «Дружиноньц╕» з оцими щемкими словами: Вже ст╕льки л╕т на тебе я молюсь, Дружинонько, життя мого над╕я! Тв╕й погляд зачарову╓ ╕ гр╕╓, Без нього сиротою я лишусь… В╕н був талановитим в усьому. Однаково майстерно творив поез╕╖, переклади, публ╕цистику, л╕тературно-критичн╕ статт╕, есе╖, упорядковував, редагував силу-силенну вс╕ляких зб╕рник╕в, антолог╕й ╕ книг побратим╕в-письменник╕в. Як приклад, п╕дготував ╕ випустив у св╕т двома виданнями (1988 ╕ 2008 рр., причому останн╓ за власний кошт) зб╕рки в╕рш╕в «Люблю тебе, м╕й Криме» – антолог╕ю поез╕й про Крим укра╖нських автор╕в, починаючи в╕д ╢вгена Греб╕нки й зак╕нчуючи наймолодшими сучасниками. 132 поети, близько 300 стор╕нок, 13 друкарських аркуш╕в – такий обсяг ц╕╓╖ книги. Г╕дний подиву д╕апазон його зац╕кавлень як висококвал╕ф╕кованого перекладача. В╕н перекладав рос╕йських, кримськотатарських, казахських, чуваських, молдавських, адигейських, алтайських поет╕в. Особливу увагу ╕ масштабн╕сть виявляв до б╕лорусько╖ л╕тератури. Маючи добрий л╕нгв╕стичний смак, майстерно ╕, зв╕сно, без п╕дрядника, бо ще в молодост╕ до глибин вивчив братню б╕лоруську мову, перекладав з не╖ поез╕ю й прозу, твори для д╕тей. 2011 року, прим╕ром, видав (теж власним коштом) зб╕рку «Розумний п╕вник», ум╕стивши в н╕й сотню казок й опов╕дань для юних читач╕в. А ск╕льки сил, житт╓во╖ енерг╕╖ треба було покласти, щоб добитися видання ц╕╓╖ книжки в радянськ╕ часи. Одначе видати тод╕ так ╕ не вдалося. А загалом його вагомий перекладацький доробок склав би к╕лька том╕в. П╕сля майстр╕в слова з Б╕лорус╕ на другому м╕сц╕ – кримськотатарськ╕ твори, яких укра╖нською не втомлювався в╕дтворювати. Серед них «М╕й друг – Руслан» Нузета Умерова, у ки╖вському видавництв╕ «Етнос» побачило св╕т об’╓мне видання «Кримськотатарськ╕ народн╕ казки та легенди» в його перекладах, а в кримських видавництвах – «П’ять грон винограду» (кримськотатарськ╕ казки). ╤ добре, що у «Вибраному» знайшлося м╕сце з цього доробку. Ризикуючи втомити читача подробицями з творчо╖ майстерн╕ Данила Кононенка, не шкодую, проте, коли наводжу приклади, йдеться-бо про талановитого поета високо╖ культури, культури в╕рша, слова, образу, думки. Чита╓ш цю книжку й диву╓шся: чому ╕м’я ╖╖ автора все ще мало пом╕чене, майже нечутне? Чи тому, що в╕н тривалий час вважався, за м╕сцем проживання, поетом з далеко╖ пров╕нц╕╖, з Криму, ╕ вс╕ його книги виходили в м╕сцевому видавництв╕ «Тавр╕я» та були недоступними для критики? Чи тому, ╕ це най╕мов╕рн╕ше, що в╕н був не з тих, хто вм╕в наполегливо тиснутись наперед? У кожному раз╕, «Вибране» спонука╓ думати про подан╕ в ньому зразки талановито╖ (повторимось!), висококультурно╖ Поез╕╖, сповнено╖ убол╕ванням за справжн╓ в мистецтв╕ Слова. А щодо пом╕ченост╕… Г╕рка ╕рон╕я: вона прийшла, як це частенько бува╓, п╕сля в╕дходу митця в засв╕ти. Кам’янська м╕ська рада Черкасько╖ област╕ та Черкаська обласна письменницька орган╕зац╕я НСПУ 2018 року заснували л╕тературну прем╕ю ╕мен╕ Данила Кононенка за кращ╕ зразки л╕рично╖ поез╕╖ в сучасн╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕. ╤ ще, колись започаткований поетом щор╕чний всекримський конкурс «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!», в╕дроджений у 2016 роц╕ вже як всеукра╖нський, також носить ╕м’я Данила Кононенка. Василь Латанський, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни *** Фоторозпов╕дь про книгу див╕ться на Фейсбук-стор╕нц╕ «КС»: https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22099
|