Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3476)
З потоку життя (6713)
Душі криниця (3636)
Українці мої... (1489)
Резонанс (1551)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1733)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ТОЧКИ» НАШОГО ЖИТТЯ
В «Кримськ╕й св╕тлиц╕» в╕д 14.03.2020 р. прочитала публ╕кац╕ю В╕тал╕я Лазорк╕на про...


В.╤. ЛАЗОРК╤Н: ТАК ГАРТУВАВСЯ ФЛОТ
За 28 останн╕х рок╕в в Укра╖н╕ ╕ навколо не╖ сталося багато под╕й, як╕ ╓ насл╕дками р╕шень,...


ЧОРНА СМУГА «СВ╤ТЛИЦ╤»
15 рок╕в тому, починаючи десь з середини березня, на перш╕й стор╕нц╕ «Кримсько╖...


СЕЛО ВЕЛИКОС╤ЛКИ
Гортаючи стор╕нки свого життя...


ЗАНЕДУЖАВ Я В ДОРОЗ╤...
Як л╕кувалися чумаки, коли занедужали, тим паче, перебуваючи у дороз╕?..




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 13.03.2020
ВIТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: СПОГАДИ. В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВ╤Л ╤ ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ

Творення незалежно╖ держави передбача╓ наявн╕сть сучасних Збройних Сил. В Укра╖н╕ В’ячеслав Чорнов╕л був ╕дейним натхненником творення як укра╖нсько╖ держави, так ╕ нац╕ональних Збройних Сил цив╕л╕зованим правовим шляхом, тому перший етап створення Збройних Сил Укра╖ни в╕дбувся хоч ╕ не легко, проте цив╕л╕зовано за сприянням громадських патр╕отичних орган╕зац╕й, зокрема, завдяки Народному Руху Укра╖ни п╕д орудою В’ячеслава Чорновола.
Про те, як це в╕дбулося, потр╕бно знати нашим нащадкам, бо хоча ця ╕стор╕я ╕ ╓ яскравою ╕ повчальною та, на жаль, вона в оф╕ц╕йних ╕сторичних джерелах сором’язливо замочу╓ться. Знання ц╕╓╖ ╕стор╕╖ ╕ роль в н╕й В’ячеслава Чорновола дозволить читачев╕ зробити правильн╕ висновки ╕ для себе визначити, а що ж потр╕бно робити сусп╕льству, щоб врешт╕-решт повною м╕рою у наш╕й сторонц╕ запанував здоровий укра╖нський дух.
Доленосний для Радянського Союзу ╕ для вс╕х нас 1985 р╕к, р╕к початку перебудови, застав мене ╕ нашу родину у р╕дному Львов╕, де я проходив в╕йськову службу в Управл╕нн╕ в╕йськ Протипов╕тряно╖ оборони Прикарпатського в╕йськового округу. З огляду на ╕сторичну специф╕ку Зах╕дно╖ Укра╖ни, процес перебудови, започаткований Михайлом Горбачовим, у дуже зрусиф╕кованому Львов╕ набув свого досить гострого нац╕онального забарвлення, особливо завдячуючи створенню ╕ активно╖ д╕яльност╕ ново╖ громадсько╖ орган╕зац╕╖ "Народний Рух Укра╖ни "За перебудову". На проспект╕ ╕мен╕ Лен╕на (нин╕ – проспект Свободи) все гостр╕шими й голосн╕шими ставали розмови льв╕в'ян про майбутн╓ Укра╖ни в оновленому Союз╕. Ще б╕льшо╖ гостроти в пол╕тичне життя м╕ста додали колишн╕ шестидесятники, себто "украинские буржуазные националисты", як╕ повернулися ╕з заслання ╕ вийшли на пол╕тичну арену Укра╖ни. Найб╕льш в╕домими серед них були В’ячеслав Чорнов╕л ╕ Степан Хмара, як╕ швидко легал╕зували ╕дею в╕дродження Укра╖нсько╖ державност╕ та винесли ╖╖ для всенародного обговорення просто на вулиц╕ ╕ площ╕ старовинного Львова.
М╕й особистий ╕нтерес до дебат╕в про майбутн╓ Укра╖ни мав не лише наукове п╕д╜рунтя: мо╓ дитинство ╕ юн╕сть, починаючи з 1945 року, пройшли на В╕нниччин╕, на Буковин╕ та Галичин╕ ╕ в мо╖й голов╕ пам’ять добре закарбувала ╕ пово╓нний голодомор, ╕ смерть Стал╕на, ╕ хрущовську в╕длигу та укра╖н╕зац╕ю к╕нця 50-х рок╕в. Сво╖х пол╕тичних навичок я набував на ╤вано-Франк╕вщин╕, у Коломийському техн╕кум╕ механ╕чно╖ обробки деревини, де разом з╕ мною навчалися ╕ сини вояк╕в УПА. Саме в╕д них ╕ ╖х батьк╕в я багато д╕знався такого, чого не можна було почути н╕ ╕з передач на рад╕о, н╕ знайти у п╕дручниках з ╕стор╕╖, але це була правда нашого сп╕льного буття. Так прих╕д Червоно╖ Арм╕╖ у 1939 роц╕ на Зах╕дну Укра╖ну вони розц╕нювали як окупац╕ю, яка принесла не лише людськ╕ страждання через репрес╕╖ НКВС, примусове виселення людей до Сиб╕ру, а й через руйнац╕ю усього способу життя Укра╖нського народу.
Хрущовськ╕ реформи 1956-1959 рок╕в сутт╓во зм╕нили економ╕чну ситуац╕ю на краще: селяни отримали паспорти, право на збут сво╓╖ продукц╕╖, тому ╕ зросла ╖х ф╕нансова спроможн╕сть на куп╕влю промислових товар╕в.
Життя налагоджувалося, рани загоювалися, образи забувалися ╕ дов╕ра до радянсько╖ влади зростала. Проте це тривало не так вже й довго: починаючи з 1961 року недолуг╕ р╕шення парт╕йного кер╕вництва призвели до р╕зко╖ зм╕ни економ╕чно╖ пол╕тики КПРС: на сел╕ було введено податки на фруктов╕ дерева, на утримання св╕йських тварин ╕ птах╕в.
За два роки в Укра╖н╕ у 1000 раз╕в зменшилося погол╕в’я велико╖ рогато╖ худоби, у м╕стах з’явився деф╕цит молока ╕ м’яса. Як насл╕док тако╖ пол╕тики – новий спад житт╓вого р╕вня на сел╕ та в╕дновлення невдоволення. У деяких м╕стах пройшли стих╕йн╕ масов╕ акц╕╖ протесту, в╕дом╕ под╕╖ у Новочеркаську з розстр╕лом мирного населення.
Налякана масовими виступами влада розпочала репрес╕╖, так з’явилися в╕дом╕ укра╖нськ╕ шестидесятники, серед яких був ╕ В’ячеслав Чорнов╕л.
У м╕ст╕ Коломия, де я навчався в техн╕кум╕, також в╕дбулися м╕тинги ╕ протести, де гучно лунала критика влади, яка продовжувала лютувати.
Згодом у повсякденних турботах виступи припинились, невдоволення зникло, дебати перейшли до кухонних розмов. Все це добре закарбувалося в мо╖й молод╕й пам’ят╕...
╤ от настав к╕нець 80-х рок╕в. З того часу минуло 20 рок╕в життя, насиченого ╕ншими под╕ями, ╕ я, вже кадровий оф╕цер, полковник Радянсько╖ арм╕╖, за плечима якого було двадцять рок╕в бездоганно╖ в╕йськово╖ служби, з них с╕м рок╕в бойового чергування в в╕йськах протиракетно╖ ╕ протипов╕тряно╖ оборони у Заполяр’╖ та в Литв╕. Пот╕м було десять рок╕в набуття досв╕ду управл╕ння в╕йськами на оперативно-стратег╕чному р╕вн╕ у штаб╕ Прикарпатського в╕йськового округу, а у 1987 роц╕ я перейшов на викладацьку роботу до Об’╓днано╖ в╕йськово╖ кафедри Льв╕вського пол╕техн╕чного ╕нституту, де навчалися студенти старших курс╕в Льв╕всько╖ Пол╕техн╕ки. Навчальний процес курсант╕в був ч╕тко налагоджений ╕ охоплював ус╕ сфери студентського життя в╕д нового осмислення ними закон╕в ф╕зики, вт╕лених у в╕йськову техн╕ку, до ╖х духовного буття.
Проблема державност╕, у свою чергу, внесла до порядку денного ╕ майбутню долю Збройних Сил СРСР, дислокованих в Укра╖н╕ – питання, яке було болючим для вс╕х пол╕тичних сил, а серед в╕йськових ця проблема стала пост╕йною дискус╕йною темою п╕д час занять слухач╕в веч╕рнього ун╕верситету марксизму-лен╕н╕зму при окружному Будинку оф╕цер╕в. Серед слухач╕в веч╕рнього ун╕верситету був ╕ я, полковник Лазорк╕н. Оск╕льки заняття проводили досв╕дчен╕ викладач╕ з числа професорсько-викладацького складу льв╕вських вищих навчальних заклад╕в, то дебати на тему укра╖нсько╖ державност╕ в╕дбувались на досить високому науковому р╕вн╕. Природним чином оф╕церство у сво╖х пол╕тичних симпат╕ях поступово почало набувати р╕знополярних погляд╕в на процес демократизац╕╖ сусп╕льства. Б╕льш╕сть в╕йськових за сво╖м соц╕альним походженням традиц╕йно дотримувались консервативних погляд╕в ╕ не сприймала ╕де╖ нац╕онального в╕дродження, а демонстрац╕╖ мирного населення п╕д синьо-жовтими прапорами вони, на жаль, неправом╕рно ототожнювали з фашизмом. Так╕ "непримиренн╕" оф╕цери у запал╕ дискус╕й пропонували: "Пусть командование выдаст нам автоматы и мы быстро наведем на улицах прорядок, разгоним этих бандеровцев". Проте так╕ заяви не могли сприйматися серйозно, бо вони були лише проявом певного пол╕тичного нев╕гластва, яке ╜рунтувалося на в╕домих м╕фах, створених в каб╕нетах НКВС ╕ широко розповсюджуваних радянською пропагандою для боротьби з укра╖нським нац╕онально-визвольним рухом у пово╓нн╕ роки. Так╕ оф╕цери неспроможн╕ були в╕дкинути нав’язану ╖м брехню ╕ сприйняти г╕рку ╕сторичну правду.
Компарт╕йна влада також неспроможна була публ╕чно визнати ╕сторичну правду щодо ско╓ного Геноциду комун╕стичного режиму проти Укра╖нського народу, розум╕ючи, що таке визнання було б крахом ╖╖ панування. Тому залишаючи б╕л╕ плями в ╕стор╕╖ до кращих час╕в, вона ставила оф╕цер╕в Радянсько╖ Арм╕╖ у важке становище противник╕в укра╖нського нац╕онального в╕дродження. Пол╕тична заангажован╕сть та в╕дсутн╕сть серед б╕льшо╖ частини оф╕церства пол╕тично╖ культури ╕ толерантност╕ до пол╕тичних опонент╕в породжували у них хибну в╕ру у силу збро╖ у вир╕шенн╕ сусп╕льних проблем, що суперечило здоровому глузду ╕ несло загрозу братовбивчо╖ громадянсько╖ в╕йни та аж н╕як не сприяло в╕дродженню демократично╖ незалежно╖ Укра╖нсько╖ держави. Це породжувало серед оф╕цер╕в б╕льше запитань, н╕ж в╕дпов╕дей.
Настали часи, коли треба було взяти на себе см╕лив╕сть самому шукати цю ╕сторичну правду ╕ сприйняти ╖╖, якою б г╕ркою вона не була. Хтось першим мав би взяти на себе ╕сторичну в╕дпов╕дальн╕сть за долю в╕йськових в умовах пол╕тично╖ дез╕нтеграц╕╖ Радянського Союзу, повести за собою ╕нших, щоб не залишити арм╕ю в пол╕тичн╕й ╕золяц╕╖, бо арм╕я мала бути з народом! Мо╖ п╕длегл╕ п╕дтримували демократичн╕ перетворення та нац╕ональне в╕дродження ╕ на вимогу студент╕в м╕й цикл усп╕шно перейшов на викладання навчального матер╕алу укра╖нською мовою. Одного дня, у друг╕й половин╕ листопада 1989 року, мен╕ пов╕домили, що колишн╕й пол╕тв’язень В’ячеслав Чорнов╕л буде виступати у будинку культури Шевченк╕вського району Львова. Я був в╕льним в╕д занять, тому швиденько одягнувся ╕ попрямував до м╕сця под╕╖. Там ╕ в╕дбулось наше знайомство з В’ячеславом Чорноволом. У той час В’ячеслав Чорнов╕л працював кочегаром котельно╖ одн╕╓╖ з в╕йськових частин б╕ля Львова ╕ був заре╓стрований кандидатом у народн╕ депутати Укра╖ни по Шевченк╕вському виборчому округу м. Львова. Ув╕йшовши до зали, я протиснулися ближче до сцени. Провладний кандидат, другий секретар райкому КПУ був симпатичною ж╕нкою середн╕х л╕т. Вона мала слово першою ╕ у сво╓му виступ╕ традиц╕йно спиралася на в╕дом╕ тези оф╕ц╕йно╖ парт╕йно╖ пропаганди. Друг╕м виступав В’ячеслав Чорнов╕л. Невеликий на зр╕ст, дуже рухливий ╕ усм╕хнений пан В’ячеслав одразу заволод╕в увагою присутн╕х ╕ сво╖ми аргументами поставив п╕д сумн╕в деяк╕ тези свого опонента, чим отримав прихильн╕сть аудитор╕╖. Волод╕ючи ораторськими зд╕бностями, В’ячеслав Максимович н╕би граючись з╕ сво╓ю опоненткою поставив перед нею дек╕лька незручних риторичних запитань стосовно нац╕онально╖ пол╕тики КПРС, голодомор╕в ╕ майстерно сам в╕дпов╕в на них, викликавши позитивну реакц╕ю зали. Люди н╕би й чекали цього, бо почулися оплески присутн╕х. В’ячеслав Максимович п╕д час свого виступу в потр╕бний момент звертався до зали, залучаючи присутн╕х до дебат╕в ╕ отримував чергову ╖х п╕дтримку. Дебати зак╕нчилися переконливою перемогою В’ячеслава Чорновола. П╕д час виходу ╕з зали, де щойно в╕дбулись дебати кандидат╕в у депутати, пан В’ячеслав серед присутн╕х побачив полковника в с╕р╕й каракулев╕й папас╕ та в довг╕й с╕р╕й шинел╕. В╕н наблизився до нього ззаду ╕ прив╕тався: «Пане полковнику, доброго вечора!». В╕д такого незвичного прив╕тання я в╕дчув певну незручн╕сть, оск╕льки звик до в╕тання: «Товаришу полковник!», але розвернувшись я побачив позаду себе усм╕хненого В’ячеслава Чорновола ╕ також прив╕тно прив╕тався. В’ячеслав Максимович сказав, що хот╕в би з╕ мною поговорити. Ми вийшли на вулицю ╕ п╕сля коротко╖ розмови в╕н запропонував мен╕ зустр╕тись в неоф╕ц╕йн╕й обстановц╕. А оск╕льки виявилося, що ми були сус╕дами, то домовились про зустр╕ч на його квартир╕ у дом╕ номер 9 на вулиц╕ Лев╕тана. У призначений час я натиснув на кнопку дзв╕нка квартири на дев’ятому поверс╕ ш╕стнадцятиповерхового будинку. Двер╕ в╕дкрила пан╕ Атена – дружина пана В’ячеслава.
Побачивши перед собою оф╕цера, вона розгублено прив╕талася. Я пояснив, що ми домовились з паном В’ячеславом про зустр╕ч. У цей час у дверях з’явився В’ячеслав Максимович ╕, побачивши мене, в╕н весело засм╕явся та спитав у пан╕ Атени, чи не налякалася вона, побачивши оф╕цера. Мен╕ запропонували ув╕йти ╕ провели до каб╕нету пана В’ячеслава, де я побачив на ст╕н╕ велику картину, написаною ол╕╓ю, де було зображено лежачого п╕д дубом тяжко пораненого козака, який у страшних муках намагався зв╕льнитися в╕д великого ворона, що нац╕лився дзьобом у його в╕дкриту рану на грудях. Через дек╕лька хвилин до к╕мнати ув╕йшов пан В’ячеслав, приязно прив╕тався ╕ спитав про мо╓ враження в╕д картини. Я в╕дпов╕в, що не оч╕кував побачити тут таку картину, що м╕сце ╖й в картинн╕й галере╖, ╕ запропонував розглянути деяк╕ питання щодо понять держави ╕ права, над якими я вже попрацював ╕ п╕дготував ряд статей. В’ячеслав Максимович з ц╕кав╕стю ╖х почав читати. До зустр╕ч╕ з паном В’ячеславом, я вважав, що ми з ним знаходимось по р╕зн╕ боки пол╕тично╖ “барикади”: В’ячеслав Чорнов╕л – колишн╕й пол╕тичний в’язень, “укра╖нський буржуазний нац╕онал╕ст”, л╕дер пол╕тично╖ опозиц╕╖, а я – бойовий оф╕цер, полковник, викладач в╕йськово╖ кафедри. Та п╕д час нашо╖ розмови з’ясувалося, що пром╕ж нас зовс╕м нема╓ пол╕тичних розб╕жностей ╕ ми, розмовляючи на р╕зн╕ теми, швидко порозум╕лися. В’ячеслав Максимович торкнувся питання здобуття Укра╖ною незалежност╕ ╕ з прикр╕стю у голос╕ сказав, що, на жаль, старше покол╕ння сх╕дних областей не зна╓ ╕стор╕╖, живе в облуд╕ комун╕стично╖ м╕фолог╕╖ про св╕тле майбутн╓, дуже консервативне ╕ буде стояти на завад╕ здобуття державно╖ незалежност╕. Щоб подолати це знадобляться роки ╕ тому в╕н ма╓ над╕ю на тепер╕шню студентську молодь, серед яко╖ ╕ його син Тарас, бо молодь б╕льш революц╕йна, вона багато чита╓ ╕ захоплю╓ться творами Донцова. Вже через п╕вроку п╕сля нашо╖ розмови ми вс╕ переконалися в правот╕ пана В’ячеслава: студенти розпочали страйкувати ╕ домагатися в╕дставки уряду. Це було пот╕м, а в той веч╕р В’ячеслав Максимович под╕лився з╕ мною сво╖ми пророчими думками про приречен╕сть комун╕стичного режиму, що невдовз╕ його буде повалено, а КПРС, як злочинну орган╕зац╕ю, буде заборонено.
Бес╕да була ц╕кавою ╕ затягнулася доп╕зна, що аж пан╕ Атена почала хвилюватися. Домовившись про сп╕впрацю, я подався додому. Через роки я з великим задоволенням констатував, що наша зустр╕ч ╕ майбутня сп╕впраця дала пл╕дний для Укра╖ни результат щодо збереження громадянського миру та створення нац╕ональних Збройних Сил. А в той ос╕нн╕й веч╕р далекого 1989 року я був п╕д враженням почутого ╕ наповнений в╕дчуттям, що за ╕сторичним переб╕гом под╕й ця наша зустр╕ч однодумц╕в неминуче мала статися: ми йшли до не╖ разом, хоча ╕ сво╖ми р╕зними житт╓вими шляхами. ╤ ця зустр╕ч полковника Радянсько╖ Арм╕╖ ╕ колишнього пол╕тв’язня, журнал╕ста, в╕дбулась щоб об’╓днати ╖х зусилля боротьб╕ з тотал╕тарним режимом. На час нашо╖ зустр╕ч╕ В. Чорноволу залишалося зробити ще дек╕лька крок╕в для досягнення висот визнаного народного л╕дера. Ця зустр╕ч н╕би пробила ст╕ну ╕нформац╕йно╖ блокади, що звела навколо В’ячеслава Чорновола оф╕ц╕йна парт╕йно-державна пропаганда: в╕йськовим заборонялося ходити на м╕тинги, де виступали “так зван╕ демократи” С. Хмара та В. Чорнов╕л. Натом╕сть райком парт╕╖ орган╕зував для в╕йськових телев╕з╕йний в╕деопоказ м╕тинг╕в за участю «так званих демократ╕в». Виступ╕в В’ячеслава Чорновола та Степана Хмари не було чути, ╖х коментували сам╕ компарт╕йн╕ прац╕вники ╕ не соромилися зводити брехню на Народний Рух та с╕яти серед слухач╕в розбрат, звинувачуючи Чорновола та Хмару в ус╕х тяжких гр╕хах проти народу ╕ радянсько╖ влади, тому слухач╕ не розум╕ли, а чому ж влада не заарешту╓ цих злочинц╕в? У в╕дпов╕дь лунало щось незрозум╕ле ╕ безпорадне.
Та, нарешт╕, я отримав правду про Чорновола: в╕дкритий, комун╕кабельний, ерудований, розум╕╓ сенс життя, ╕нтел╕гент, борець за щастя р╕дного народу! КПРС в╕н оц╕нював як державний репресивний апарат, що тримав у рабств╕ укра╖нський народ. Його образ був новим ╕ привабливим для тих, хто жадав зм╕н до демократ╕╖, а висока працездатн╕сть ╕ розум робили В’ячеслава Чорновола л╕дером пол╕тично╖ арени вс╕╓╖ Зах╕дно╖ Укра╖ни. Парт╕йна ж номенклатура так ╕ не змогла виставити проти нього достойного опонента, а В’ячеслав Чорнов╕л блискуче перемагав сво╖х компарт╕йних опонент╕в. Його авторитет у народ╕ зростав. Результатом його титан╕чно╖ просв╕тницько╖ роботи стала блискуча перемога на виборах весною 1990 року! П╕сля вибор╕в Льв╕вщина ста╓ остр╕вцем демократ╕╖ в Укра╖н╕, де “укра╖нськ╕ буржуазн╕ нац╕онал╕сти” стають при влад╕, проте, загальнопол╕тична ситуац╕я в Галичин╕ продовжувала загострюватись.
М╕сцева влада вир╕шила демонтувати пам’ятники вождю св╕тового пролетар╕ату, що не мав в╕дношення до Укра╖ни та був винним у створенн╕ концентрац╕йних табор╕в ╕ масових знищеннях безневинних людей. Тому п╕к пол╕тичного протистояння в сусп╕льств╕ припав на к╕нець весни 1990 року, саме на час демонтажу пам’ятника Лен╕ну у Львов╕. П╕д час демонтажу п'╓десталу присутн╕ з жахом побачили, що фундамент п╕д червоним мармуром пам’ятника був складений з надгробного каменю старовинних могил ╕сторичного Личак╕вського кладовища, де були похован╕ в╕дом╕ ╕сторичн╕ постат╕ Укра╖нського народу, серед них ╕ ╤ван Франко з ус╕м знайомим пам’ятником Каменяру. Цей факт викривав цин╕чну сутн╕сть владного компарт╕йного режиму, який дав згоду на руйнування старовинних могил. Ця зв╕стка викликала чергову хвилю протесту мешканц╕в Львова проти комун╕стичного режиму ╕ ще б╕льшу розгублен╕сть у стан╕ його приб╕чник╕в. Така ситуац╕я початку 90-го була незвичною ╕ неоднозначною для 700-тисячного м╕ста, де добру його половину складали мешканц╕, що з'явилися тут п╕сля 1944 року з центральних ╕ сх╕дних рег╕он╕в Радянського Союзу та жили п╕д впливом комун╕стичних м╕ф╕в, не под╕ляли ╕сторично╖ ностальг╕╖ кор╕нних льв╕в’ян ╕ боялися ╕сторично╖ пам’ят╕, бо були або причетними, або знали про тортури НКВС у пер╕од 1939–1941-го та пово╓нних рок╕в, про розстр╕л Льв╕всько╖ професури та ╕нших невинних, про арешти ╕ депортац╕ю льв╕в’ян до Сиб╕ру. Люди пам’ятали, як ц╕л╕ будинки в центр╕ Львова заселяли сп╕вроб╕тники НКВС. Заселялись вони до повн╕стю мебльованих квартир, як╕ були зв╕льнен╕ в╕д ╖х власник╕в арештами, репрес╕ями, як╕ вже н╕коли не повернулися до р╕дних дом╕вок, де залишили улюблен╕ книги, мебл╕, одяг, посуд… Хтозна, де ╕ коли п╕шли вони в ╕нший св╕т. Тому ╕ злякалися ветерани НКВС у 90-му роц╕ перемоги «укра╖нських буржуазних нац╕онал╕ст╕в»! Мабуть, не один з них пригадав жив╕ обличчя сво╖х жертв ╕ зазнав страху можливо╖ помсти, помсти за невинно пролиту кров льв╕в’ян. Саме тому вони ╕ вийшли захищати св╕й пам’ятник Лен╕ну ╕ свою владу у Львов╕, сво╖ прив╕ле╖ та п╕льги “учасник╕в Велико╖ В╕тчизняно╖”, саме тому вони були проти примирення м╕ж ╕стинними учасниками в╕йни та вояками УПА.
Проте минають часи. Св╕т зм╕нився. Зникли ус╕ пам’ятки про Лен╕на у Львов╕. Перемога демократичних сил на чол╕ з В’ячеславом Чорноволом п╕д час вибор╕в у Галичин╕ стала тр╕умфом ╕сторично╖ справедливост╕ та важливою в╕хою в ╕стор╕╖ народу Укра╖ни. Влада у Львов╕ в руках народу. По телев╕з╕йних каналах транслюються зас╕дання сес╕╖ обласно╖ ради п╕д головуванням В’ячеслава Чорновола. М╕сто гуде! Комун╕стична парт╕я в ╕золяц╕╖, першим секретарем Льв╕вського обкому обрано В’ячеслава Секретарюка. В пошуках союзник╕в парт╕йне кер╕вництво скерову╓ свою увагу на в╕йськових, як на орган╕зовану та озбро╓ну силу КПРС ╕ намага╓ться тримати ╖х п╕д контролем.
Хоча командувач в╕йськами Прикарпатського в╕йськового округу генерал-полковник Скоков В.В. ╕ виказу╓ нов╕й влад╕, що дотриму╓ться пол╕тичного нейтрал╕тету та все ж серед в╕йськових на Заход╕ Укра╖ни також зроста╓ напруга: наближався неминучий час вибору, з ким бути: з одного боку – служба ╕ членство в КПРС, а з ╕ншого життя виру╓ – народ п╕д впливом багатих традиц╕й нац╕онально-визвольно╖ боротьби м╕тингу╓, проводить демонстрац╕╖ п╕д синьо-жовтими прапорами, блоку╓ обласний в╕йськовий ком╕сар╕ат, студенти страйкують... Пол╕тична напруга в сусп╕льств╕ зроста╓.
За ╕н╕ц╕ативою студентського братства на в╕йськов╕й кафедр╕ Льв╕всько╖ Пол╕техн╕ки було вир╕шено популяризувати ╕стор╕ю укра╖нського в╕йська ╕ група студент╕в звернулася з ц╕╓ю пропозиц╕╓ю до мене, як до начальника в╕йськового циклу. П╕д впливом об’╓ктивно╖ пол╕тично╖ ситуац╕╖, що склалася, я схвалив ╕н╕ц╕ативу студентства ╕ у широкому довгому коридор╕, де м╕ж заняттями проводилось щоденне шикування учбових взвод╕в, вид╕лив окремий стенд, на якому були розм╕щен╕ матер╕али парт╕йного з’╖зду, ╕ поставив ╓дину вимогу до ╕н╕ц╕атор╕в, щоб матер╕али про ╕стор╕ю укра╖нського в╕йська були оформлен╕ не г╕рше, н╕ж були оформлен╕ матер╕али парт╕йного з’╖зду. Студенти дотримали слова. Цей стенд став першим стендом з ╕стор╕╖ укра╖нського в╕йська у в╕йськових навчальних закладах Укра╖ни ╕ в╕д╕грав певну роль у в╕дродженн╕ нац╕онально╖ в╕йськово╖ св╕домост╕ серед студентсько╖ молод╕ Льв╕вського Пол╕техн╕чного ╕нституту ╕ не тому, що в╕н мав вичерпну ╕сторичну ╕нформац╕ю, а тому, що це сталося у Львов╕ в умовах Радянсько╖ влади! Тому ця под╕я вкрай негативно була сприйнята в╕йськовим кер╕вництвом ╕ неабияк роздратувала заступника командувача в╕йськами ПрикВО генерала Рибяка О.╤., укра╖нця за походженням. В╕н у гн╕в╕ наказав л╕кв╕дувати цей стенд, а на мене накласти стягнення. Проте студенти дали достойну в╕дс╕ч намаганням цього генерала ╕ стенд усп╕шно дочекався сво╓╖ легал╕зац╕╖ у незалежн╕й Укра╖н╕.
Незадовго до цих под╕й я познайомився з головою щойно утвореного Льв╕вського обласного Ком╕тету за в╕дродження укра╖нсько╖ нац╕онально╖ арм╕╖ Серг╕╓м Рудюком. Ми зустр╕лись у мо╓му робочому каб╕нет╕ в ╕сторичному старовинному будинку на вулиц╕ генерала Ватут╕на, де до 1939 року був Льв╕вський м╕ський суд, а на початку ХХ стол╕ття в╕дбувся суд над великим укра╖нцем, ф╕лософом ╕ письменником ╤ваном Франком.
П╕д час нашо╖ зустр╕ч╕ Серг╕й Рудюк розпов╕в мен╕ про мету ╕ завдання д╕яльност╕ Ком╕тету та запросив мене на чергове зас╕дання. В призначений день ╕ час я нав╕дався до Ком╕тету. У к╕мнат╕ сид╕ли зо два десятка молодих та л╕тн╕х чолов╕к╕в. Зас╕дання в╕в Серг╕й Рудюк. Хоча члени Ком╕тету ╕ не були фах╕вцями в╕йськово╖ справи, але вс╕ одностайно з╕йшлися у думц╕, що Укра╖на, як складова частина велико╖ ╕мпер╕╖ – Радянського Союзу, не ма╓ власних Збройних сил ╕, в╕дпов╕дно, нац╕онально╖ ел╕ти – укра╖нського оф╕церства, а тому проблема в╕дродження нац╕ональних Збройних Сил ма╓ бути вир╕шена в╕йськовими профес╕оналами разом в контекст╕ вир╕шення проблеми створення укра╖нсько╖ незалежно╖ держави. Така позиц╕я мене ц╕лком влаштовувала, бо в╕дпов╕дала основним принципам, як╕ ми обговорювали з В’ячеславом Чорноволом.
Проте дехто з присутн╕х говорив про те, що Радянська Арм╕я для Укра╖ни ╓ окупац╕йною ╕ необх╕дно ╖╖ гнати геть з Укра╖ни, що свою нац╕ональну арм╕ю треба творити з нуля. На це я в╕дреагував р╕зким запереченням:
- по-перше, Укра╖на щор╕чно в╕дда╓ 16% кошт╕в на утримання Збройних Сил СРСР, а тому можна вважати, що на територ╕╖ Укра╖ни - це ╖╖ арм╕я;
- по-друге, Радянська Арм╕я стала високотехн╕чною, добре озбро╓ною ╕ на к╕нець 80-х рок╕в ╖╖ не можна де-факто називати окупац╕йною, бо в Укра╖н╕ ╕ на теренах ╕нших радянських республ╕к чесно ╕ г╕дно несе в╕йськову службу велика к╕льк╕сть оф╕цер╕в-укра╖нц╕в, вони, як св╕дом╕ оф╕цери, можуть не сприйняти того, що служать в окупац╕йн╕й арм╕╖, це для них може стати образливим, а вони ще мають в╕д╕грати свою ╕сторичну роль у в╕дродженн╕ Укра╖ни, у в╕дроджен╕ ╖╖ власних Збройних Сил;
- по-трет╓, в Укра╖ни дислоковано 33 в╕йськових навчальних заклад╕в, як╕ готують висококвал╕ф╕кованих в╕йськових фах╕вц╕в, ╕ ц╕ навчальн╕ заклади не можна виганяти з Укра╖ни, бо саме вони мають складати основу для п╕дготовки кадр╕в нац╕онального в╕йська.
На цьому зас╕данн╕ б╕льш╕сть член╕в Ком╕тету п╕дтримала мою думку, що оф╕церство Радянсько╖ Арм╕╖ не ╓ ворогом для незалежност╕ Укра╖ни ╕ тому на сучасному етап╕ сусп╕льно-пол╕тичних под╕й головним завданням Ком╕тету повинна стати просв╕тницька робота, яка ма╓ бути скерована на п╕двищення нац╕онально╖ св╕домост╕ та нац╕онального духу серед оф╕церського складу, що проходить в╕йськову службу в Укра╖н╕ та серед призовно╖ молод╕.
З цим ус╕ погодилися ╕ мен╕ було запропоновано вступити до Ком╕тету. П╕сля коротких роздум╕в я дав згоду стати членом Ком╕тету ╕ через деякий час очолив секретар╕ат Ком╕тету. Ця моя згода була зумовлена впливом на мене наших розмов з В’ячеславом Чорноволом щодо розум╕ння високого р╕вня громадянсько╖ в╕дпов╕дальност╕ за розвиток пол╕тично╖ ситуац╕╖ навколо в╕йськ, дислокованих на Льв╕вщин╕, щоб в╕йськов╕ не стали служницею парт╕йно-державно╖ номенклатури ╕ не були використан╕ проти Укра╖нського народу для громадянсько╖ в╕йни, для придушення демократичних перетворень та для руйнац╕╖ спод╕вань на в╕дродження Укра╖нсько╖ держави. Враховуючи кривавий досв╕д використання арм╕╖ для придушення народних протест╕в в Тб╕л╕с╕, В╕льнюс╕ та Риз╕, проблема забезпечення поступу у в╕дродженн╕ Укра╖нсько╖ держави накладала на Ком╕тет вельми дел╕катне ╕ важливе завдання щодо збереження на Льв╕вщин╕ хоча б т╕╓╖ тенд╕тно╖ стаб╕льност╕ в сусп╕льств╕, яка склалася на л╕то 1990 року. Наближалась ос╕нь 1990 року ╕ парт╕йно-державна номенклатура мала на мет╕ використати проведення традиц╕йного в╕йськового параду 7-го листопада для пол╕тичного реваншу, де було б можливим спровокувати виступи м╕сцевих радикальних груп проти в╕йськового параду та спробувати ввести на Льв╕вщин╕ надзвичайний стан. В’ячеслав Чорнов╕л розум╕в це ╕ закликав не допускати провокац╕й п╕д час в╕йськового параду. В ц╕й ситуац╕╖ позитивну роль з╕грав Льв╕вський обласний громадський Ком╕тет за в╕дродження укра╖нсько╖ нац╕онально╖ арм╕╖, який 27 жовтня 1990 року пров╕в конференц╕ю з питань створення укра╖нсько╖ арм╕╖ ╕ моб╕л╕зував патр╕отичн╕ сили на протид╕ю провокац╕ям. Ком╕тет на ц╕й конференц╕╖ прийняв р╕шення про необх╕дн╕сть створення Збройних Сил Укра╖ни на правов╕й основ╕, про опрацювання Концепц╕╖ творення Укра╖нських Збройних Сил та про п╕дготовку ╕ проведення Першого всеукра╖нського з'╖зду укра╖нських оф╕цер╕в вл╕тку 1991 року. Про це було по╕нформовано кер╕вництво Народного Руху Укра╖ни. В’ячеслав Чорнов╕л схвалив необх╕дн╕сть створення Збройних Сил Укра╖ни у правовий спос╕б ╕ запевнив, що Народний Рух Укра╖ни долучиться до вир╕шення ц╕╓╖ важливо╖ проблеми. Анал╕зуючи сусп╕льно-пол╕тичний стан, що склався в Укра╖н╕, я д╕йшов висновку, що для збереження миру ╕ злагоди в сусп╕льств╕, головним завданням у ц╕й ситуац╕╖ ставало виведення в╕йськ Радянсько╖ Арм╕╖ не з Укра╖ни, а з арени пол╕тично╖ боротьби, недопущення перетворення ╖╖ в жандарма ╕ ката нац╕онально╖ демократ╕╖ та демократичних перетворень. ╤дея збереження громадянсько╖ злагоди як альтернативи громадянськ╕й в╕йн╕ через побудову Укра╖ною власних Збройних Сил наст╕льки мене захопила, що я виклав ╖╖ письмово у сво╖й Концепц╕╖ творення Збройних Сил Укра╖ни ╕ ознайомив з нею близьке оточення та колег з осередку Народного Руху Укра╖ни Льв╕всько╖ Пол╕техн╕ки. Ця концепц╕я була наст╕льки прагматичною, що проректор ╕нституту Марк╕ян Павликевич запропонував мен╕ виступити з нею на Льв╕вськ╕й крайов╕й рад╕ Народного Руху Укра╖ни. Я погодився. Виступ був вдалий ╕ мою Концепц╕ю було схвалено. В к╕нц╕ листопада 1990 року кер╕вництво крайово╖ орган╕зац╕╖ НРУ запропонувало мен╕ виступити з ц╕╓ю Концепц╕ю в Ки╓в╕ 1-го грудня перед делегатами Першо╖ сес╕╖ Велико╖ Ради Народного Руху Укра╖ни, серед яких буде багато народних депутат╕в Укра╖ни. Я був упевненим у правильност╕ обраного шляху творення Збройних Сил Укра╖ни, тому дав згоду виступити у Ки╓в╕ на цьому високому р╕вн╕.
Делегац╕я в╕д Льв╕вщини, куди ув╕йшов ╕ я, в╕д'╖жджала до Ки╓ва ввечер╕ 30 листопада по╖здом Льв╕в - Ки╖в. У ╖╖ склад╕ були члени проводу НРУ Юр╕й Ключковський, Роман Шм╕дт, Всеволод ╤ськ╕в, як╕ згодом стали знаними в Укра╖н╕ пол╕тиками. Сес╕я розпочиналася о десят╕й ранку у зал╕ зас╕дань в Будинку письменник╕в Укра╖ни. Там я побачив В. Чорновола, М. Гориня, ╤. Драча, Л. Лук'яненка, Л. Скорик та багато ╕нших народних депутат╕в Укра╖ни.
В’ячеслав Чорнов╕л представив мене ╕ надав мен╕ слово для виступу.
У сво╓му виступ╕ на Перш╕й сес╕╖ Велико╖ Ради Народного Руху Укра╖ни «За перебудову» я оприлюднив свою Концепц╕ю створення Збройних Сил Укра╖ни, яка була схвалена ╕ стала дорожньою картою для народних депутат╕в Укра╖ни на шляху створенн╕ нац╕ональних Збройних Сил. Протягом 1991-1992 рок╕в ця Концепц╕я була реал╕зована за мо╓ю безпосередньою участю.
 П╕сля свого виступу я зустр╕вся з В’ячеславом Максимовичем. В╕н був задоволений, прив╕тав з вдалим виступом ╕ схвально потис мен╕ руку…
Наступного в╕вторка, 4 грудня 1990 року, до мене п╕д╕йшов начальник ОВК ЛП╤ полковник Якубов В.М. ╕ сказав, що йому пов╕домили: в суботу у Ки╓в╕ на сес╕╖ Народного Руху виступав якийсь полковник на пр╕звище, яке под╕бне до мого пр╕звища. В╕н запитав, чи часом не я ╖здив до Ки╓ва. Я коротко в╕дпов╕в: "Так, це був я!", розум╕ючи, що м╕й в╕зит ╕нкогн╕то до Ки╓ва завдяки робот╕ агент╕в КДБ перестав бути та╓мним, що настав час в╕дпов╕сти перед високим командуванням ╕ за ви╖зд в столицю без його дозволу, ╕ за “нац╕онал╕стичний” виступ на рух╕вському з’╖зд╕, ╕ за Концепц╕ю створення укра╖нсько╖ нац╕онально╖ арм╕╖. Я розум╕в, що небезпека пол╕тично╖ розправи над╕ мною постала на повний зр╕ст, ╕ не помилився: в середу, 5-го грудня, на в╕йськов╕й кафедр╕ Льв╕всько╖ Пол╕техн╕ки в╕дбулися позачергов╕ загальн╕ парт╕йн╕ збори, як╕ проходили спок╕йно до того моменту, допоки полковник Якубов В.М. не виступив з явною дез╕нформац╕╓ю про мене, н╕би я п╕дбурював студент╕в до страйк╕в, зривав учбовий план та про те, що у Ки╓в╕ я виступив проти Радянсько╖ влади.
Ця в╕дверта брехня вражала сво╖м цин╕змом, бо на мо╓му цикл╕ була найвища усп╕шн╕сть серед курсант╕в завдяки нов╕тн╕м методам викладання, що я застосував в навчальному процес╕. Та компарт╕йна аудитор╕я традиц╕йно завжди була готова до боротьби з ворогами народу ╕ мо╓ намагання спростувати наклепи не мало усп╕ху, а ст╕йк╕ комун╕сти-лен╕нц╕ почали вигукувати: “Нац╕онал╕ст, ╕з парт╕╖ ╓во!”, “Исключить ╓го ╕з парт╕╖!”. Мен╕ важко було дивитися на цей театр абсурду! Вийшовши на середину аудитор╕╖ я голосно та р╕шуче промовив, що те, що тепер в╕дбува╓ться – спланована провокац╕я, наруга над правдою та порушення ус╕х демократичних принцип╕в, тому на знак протесту я припиняю сво╓ членство у парт╕╖!”. Гучно промовивши це, я гордо п╕дняв голову ╕ вийшов ╕з зали, попрямувавши до свого каб╕нету.
Ув╕йшовши до каб╕нету, я важко с╕в за ст╕л, взяв чистий аркуш паперу ╕ написав заяву про вих╕д з член╕в КПРС. ╤стор╕я повторю╓ться, подумав я, згадавши, як у 1935 роц╕ так звана “тр╕йка” п╕дступно засудила мого батька, Лазорк╕на ╤ллю Васильовича, на 10 рок╕в ув’язнення за звинуваченням у “троцьк╕зм╕” на п╕дстав╕ “св╕дчень” двох п╕дставних “св╕дк╕в”.
П╕сля збор╕в я повертався додому з важкими думками, бо самочинний вих╕д оф╕цера з член╕в КПРС начальство не проща╓. Розправа неминуча ╕ нев╕домо, як це в╕д╕б'╓ться на д╕тях, на кохан╕й дружин╕, яка, як кор╕нна льв╕в’янка, пишалася мо╓ю роботою у в╕дом╕й на ц╕лий Св╕т Льв╕вськ╕й Пол╕техн╕ц╕. Та неоч╕кувано для мене дружина все сприйняла в╕дносно спок╕йно ╕ сказала, що вважа╓, що я вчинив правильно ╕ що вона п╕дтриму╓ мене, в╕д чого мен╕ стало легше на душ╕. На грудень 1990 року я був першим на Льв╕вщин╕ в╕йськовим, хто залишив КПРС ╕з пол╕тичних м╕ркувань.
Наступного дня до мого каб╕нету ув╕йшло дво╓ оф╕цер╕в з штабу ПрикВО для розсл╕дування повед╕нки бунт╕вного полковника, та ознайомившись з╕ зм╕стом Концепц╕╖, вони зауважили, що н╕чого крамольного в н╕й не бачать. Ось так почалися «в╕зити» начальства, перев╕рки, «бес╕ди», пл╕тки, звинувачення у буржуазному нац╕онал╕зм╕. Були ╕ погрози зв╕льнити мене з╕ служби…
В’ячеслав Чорнов╕л, розум╕ючи, як важко мен╕ наодинц╕ долати шалений тиск радянського чиновництва, викликав мене ╕ запропонував мен╕ п╕ти кандидатом у депутати в╕д Народного Руху Укра╖ни «За перебудову!» на довибори по Новоявор╕вську. На мо╖ сумн╕ви щодо перемоги В’ячеслав Максимович оптим╕стично в╕дпов╕в: «Ми переможимо!».
Мо╓ю дов╕реною особою в╕д НРУ було призначено молодого та енерг╕йного студента-журнал╕ста Георг╕я Гонгадзе. Зненацька я отримав потужну п╕дтримку у сво╖й передвиборч╕й компан╕╖ ╕ в╕д рад╕отехн╕чного факультету Льв╕всько╖ Пол╕техн╕ки, який став для мене р╕дним. Ус╕ як один, викладач╕ ╕ студенти, виказали мен╕ свою дов╕ру, висунувши мене кандидатом в народн╕ депутати в╕д колективу Льв╕всько╖ Пол╕техн╕ки ╕ взявши на себе аг╕тац╕йну роботу з виборцями. Молодий поет Льв╕вщини ╤ван Пазин був призначений мо╓ю другою дов╕реною особою в╕д Народного Руху. На м╕тингах ╕ зборах виборц╕в часто лунали його яскрав╕ л╕ричн╕ в╕рш╕ та балади.
Мене п╕дтримало Товариство укра╖нсько╖ мови “Просв╕та” ╕мен╕ Тараса Шевченка на чол╕ з Юр╕╓м Зимою. Навколо мене з╕бралася досить потужна команда. Виступи на м╕тингах, по рад╕о ╕ телебаченню, статт╕ у прес╕, зустр╕ч╕ з виборцями – все це дозволило якнайширше оприлюднити та довести до в╕дома льв╕в’ян ╕де╖ створення нац╕ональних збройних сил. Мо╖ патр╕отичн╕ виступи с╕яли дов╕ру серед м╕сцевого населення до в╕йськових, зн╕мали вороже ставлення до “окупац╕йного” в╕йська. Наближався день вибор╕в на виборчому окруз╕ № 197 у м╕ст╕ Новоявор╕вську, де змагалися в╕с╕м кандидат╕в. За день до вибор╕в Георг╕й Гонгадзе пов╕домив, що п╕сля вибор╕в, у понед╕лок, о десят╕й годин╕ ранку мене виклика╓ командувач в╕йськами округу генерал-полковник Скоков В.В. Чого виклика╓, сумн╕в╕в не було. Проте в перемоз╕ на виборах в мене сумн╕в╕в також не було. Так ╕ сталося: вже оп╕вноч╕ за попередн╕ми п╕драхунками перемога була за кандидатом в╕д Народного Руху. Як ╕ було наказано, за п'ять хвилин до десято╖ я ув╕йшов до приймально╖ генерал-полковника Скокова В.В. разом з╕ сво╖м начальством та з начальником управл╕ння кадр╕в генералом Дуришевим. Черговий оф╕цер запросив ус╕х до каб╕нету. Генерал Скоков прив╕тався ╕ гостинно показав вс╕м рукою на ст╕льц╕. Ми с╕ли. Генерал Дуришев поклав перед собою мою особову справу, готовий до виконання будь якого р╕шення щодо зв╕льнення цього “некерованого” полковника.
Проте генерал Скоков вже отримав ╕нформац╕ю про результати вибор╕в. В╕н знав, що я перем╕г ╕ отримав статус недоторкано╖ особи, тому виклик до командувача в╕йськами просто втратив сенс. Бес╕да тривала без жодних для мене негативних насл╕дк╕в, ╕ це було для мене великою моральною перемогою. Яка не важка робота була попереду, проте кригу було зламано. А вже наступно╖ сес╕╖, в урочист╕й обстановц╕ Голова Льв╕всько╖ обласно╖ Ради народних депутат╕в В’ячеслав Максимович Чорнов╕л вручив мен╕ значок ╕ посв╕дчення народного депутата. Дал╕ нас чекали головн╕ епохальн╕ для Укра╖ни под╕╖, як╕ завершились проголошенням Укра╖ни незалежною державою та створенням Збройних Сил Укра╖ни за Концепц╕╓ю, оголошеною мною на Перш╕й сес╕╖ Велико╖ Ради Народного Руху Укра╖ни «За перебудову». ╤ за вс╕ма цими позитивними тектон╕чними соц╕альними зрушеннями стояла постать великого сина Укра╖нського народу В’ячеслава Чорновола.
В╕д природи маючи талант стратег╕чного мислення, В’ячеслав Чорнов╕л по праву став пров╕дником нац╕╖, ╖╖ ╕дейним л╕дером.
У березн╕ 1991 року Народний Рух Укра╖ни створив новий структурний орган – В╕йськову колег╕ю НРУ, куди ув╕йшли народн╕ депутати Укра╖ни ╤гор Деркач, Микола Поровський, полковник В╕тал╕й Лазорк╕н, полковник В╕лен Мартиросян ╕ ╕нш╕. Очолив В╕йськову колег╕ю Володимир Мулява, голова Секретар╕ату НРУ. Почалась п╕дготовка до проведення Першого з’╖зду оф╕цер╕в громадян Укра╖ни, який в╕дбувся 27 липня 1991 року ╕ ув╕йшов в ╕стор╕ю як установчий з’╖зд Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2020 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22090

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков