Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3476)
З потоку життя (6713)
Душі криниця (3636)
Українці мої... (1489)
Резонанс (1551)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1733)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАЛЕНТИН БУТ: ЩЕ ОДИН КОРОНАВ╤РУСНИЙ КРИМСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ
напередодн╕ анекс╕╖ Криму я написав в╕дмову в╕д накидуваного мен╕ громадянства, пояснивши, що не...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: К╤НЕЦЬ "СВ╤ТУ БЕЗ КОРДОН╤В"
Китайськ╕ ╕мператори вкладали величезн╕ ресурси у побудову Велико╖ ст╕ни – кожен наступний...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: МОВА НА КАРАНТИН╤
Нав╕ть агон╕зуючи, к╕стлява рука влади буде намагатися знищити укра╖нську мову, як опору...


ВАЛЕНТИН БУТ: COVID-19. КРИМ ╤ НЕ ЛИШЕ
Перш╕ пов╕домлення про вогнище зараження у Вухан╕ сприймалися тут, як репортаж╕ з ╕ншо╖ планети.


В╤РУС ЗАБУТТЯ. ЧАС ЗНОВУ РЯТУВАТИ УКРА╥НСЬКУ КУЛЬТУРУ
Минають роки, зм╕ню╓ться пол╕тики, але стаб╕льним залиша╓ться ставлення до гуман╕тарно╖ сфери....




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2020 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 06.03.2020
З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: НЕДОЛЮБЛЕНА ГАЛИЧИНА

Ви зна╓те, про що я. Про пост╕йне самобичування галичан, як╕ в╕дчувають сором, що не вс╕ вони пас╕онар╕╖, не вс╕ патр╕оти, а деяк╕ взагал╕ покидьки. ╤ одв╕чне галицьке (укра╖нське): що про нас подумають люде. О, мен╕ подоба╓ться, коли галичани сам╕ з себе кпинять: це здоровий гумор, ╕ чим б╕льше його, тим краще. Часом не-галичанин не вловлю╓ тонкощ╕в нашого гумору, часом намага╓ться посм╕ятися над нами, ╕ тод╕ см╕х його ста╓ жорстоким. ╤ природною реакц╕╓ю нормального галичанина мало би стати невдоволення, обурення, образа, але в╕н замовка╓, або почина╓ п╕д╕грувати глузувальнику.
Галичина мусить себе чомусь поводити як нев╕стка в лихо╖ свекрухи – т╕╓╖ Укра╖ни, що по той б╕к Збруча. Вс╕ ╖╖ чесноти – шляхетн╕сть,працьовит╕сть, дбайлив╕сть, толерантн╕сть, в╕ддан╕сть родин╕, побожн╕сть ╕, звичайно, патр╕отизм – це тр╕ска в очах совкового зрос╕йщеного населення, яким ман╕пулюють не лише з Кремля ╕ Банково╖, а й ус╕ляк╕ гуру, що втекли до столиц╕ чи ╢вропи, не витерп╕вши галицького непотизму ╕ корупц╕╖, затхлого простору, який унеможливлю╓ будь-який соц╕альний л╕фт. ╤ це правда. Але…
Нев╕стц╕ повсякчас нагадують, що ╖╖ доньки по╖хали на зароб╕тки в ╤тал╕ю чи Польщу. Так н╕би доглядати за старенькими ╕ д╕тьми – це ганебно й принизливо. Принизливо красти, просити ╕ пиячити. Практично вся промислов╕сть Галичини була знищена, в маленьких м╕стах взагал╕ неможливо знайти роботу. ╤ за те, щоб вижити, галичанки ╕ галичани платять ╕нод╕ дуже дорогу ц╕ну – зруйнуванням власних родин. Бо в Укра╖н╕ людина без грошей не може н╕ на що спод╕ватись. Вона – пар╕я, нуль, а ╖╖ д╕ти не мають жодних перспектив.
Поки Донбас «годував» Галичину, живучи на дотац╕ях, сюди найменше вкладали грошей. Галичина ╕сну╓ завдяки зароб╕тчанам, багато з яких уже к╕лька рок╕в допомагають пораненим, сиротам, воякам на передов╕й. Але, не дай боже, галичанинов╕ сказати щось спересердя чи в╕дчаю про неможлив╕сть порозум╕ння з певною частиною населення на Сход╕ чи П╕вдн╕, образити донецьких сепаратист╕в – його роз╕пнуть. Довго ╕ бол╕сно розпинатимуть чуж╕ й сво╖. Бо в╕н галичанин, бо в╕н ма╓ бути ╕деальним. В╕н повинен приймати вс╕х б╕женц╕в ╕ переселенц╕в, серед яких чимало сепаратист╕в ╕ укра╖нофоб╕в, тримати для них рос╕йськ╕ школи, ╕ мовчки втиратись в╕д плювк╕в. Пристосовуватись до них. Льв╕в’яни на в╕дм╕ну в╕д одесит╕в мусять бути толерантн╕, ╕ вони такими ╓. А пот╕м ╖х починають звинувачувати у надм╕рн╕й толерантност╕ й проникненню у Льв╕в «русскаго м╕ра».
Галичани винн╕ в ус╕х б╕дах, а найперше у в╕йн╕. Якби вони не нав’язували укра╖нську мову вс╕й Укра╖н╕, то не було б в╕йни з Рос╕╓ю. Жили би з сус╕дом дружно, як дос╕, ганяли б за довгим рублем у Тюмень. Видавали б книжки у Рос╕╖ та ╖здили на гастрол╕ та науков╕ конференц╕╖. Галичину треба вир╕зати як ракову пухлину з Малорос╕йсько╖ губерн╕╖, в╕ддати полякам, а тод╕ знищити разом з поляками та прибалтами, як таких, що не п╕ддаються перевихованню.
Все, що трапля╓ться в Укра╖н╕ лихого, в т╕м числ╕ й вибори президента, на сумл╕нн╕ маленько╖, не дуже багато╖ ╕ забуто╖ державою Галичини. Бо нащо ╖й допомагати, вони й так патр╕оти ╕ п╕дуть на смерть задля того, щоб зберегти державу ╕ нац╕ю. Де ще знайдеш таких придурк╕в?
╤ остання ф╕шка: галичани нелюди ╕ бидло, бо не хот╕ли прийняти на карантин вивезених з Китаю громадян. За що себе сам╕ шмагали два дн╕ посп╕ль у Фейсбуку.
╤ як тепер з цим жити?
Галичина часом мен╕ зда╓ться нав╕ть не нев╕сткою в дом╕ лихо╖ свекрухи, а й ув’язненою, в╕чною заручницею промосковсько╖ б╕льшост╕, яка не ма╓ права на протест, на свободу слова, на в╕докремлення, але яку в доленосн╕ часи використовують як форпост, щоб пот╕м в╕дсунути на марг╕нес знову, ╕ обзивати бандер╕вцями та фашистами.
Зрештою, н╕хто не примушу╓ любити галичан ╕ Галичину, бо ╕ у вас, ╕ в нас ╓ достойн╕ ╕ недостойн╕ люди, останн╕х нема д╕йсно за що любити. Досить того, щоб ми любили себе ╕ св╕й край, ╕ захищали честь цього краю. Любили себе за те, що збер╕га╓мо для майбутн╕х покол╕нь живу укра╖нську мову, що створили мовний комфорт для укра╖нц╕в свого св╕ту. ╤ просто так любили, бо тут наше кор╕ння, ╕ р╕дна земля. Недолюблена Галичина, як недолюблена дитина, хвор╕тиме ╕ нид╕тиме. Як ╕ недолюблен╕ Волинь, Под╕лля, Буковина, С╕верщина, Полтавщина…
________________________________

НЕКОРОТКИЙ КОМЕНТАР В╤Д «КС», ЯКИЙ
МОЖНА БУЛО Б НАЗВАТИ «НЕДОЛЮБЛЕНА НАМИ Укра╖на»

... як ╕ недолюблений Крим, - подумалося, читаючи ц╕ рядки. А вт╕м, чи не погр╕шив би, скаржачись на недолюблен╕сть? Н╕-н╕ - Крим скаржитися на те не може. Крим любили - щиро ╕ самов╕ддано. Саме так, бо ж щол╕та к╕лька м╕льйон╕в волинян, подолян, полтавц╕в - галичан, в тому числ╕ - в╕ддавалися теплим прозорим чорноморським хвилям, золотому п╕ску кримських пляж╕в, романтичним осв╕дченням п╕д шепот╕ння бризу на н╕чних набережних, в╕ддавалися мр╕ям, в╕д яких, як ото в╕д запаху екзотичних п╕вденнобережних кв╕т╕в, блаженно паморочилася голова, а щастя видавалося таким близьким, таким досяжним.
Напевно ж, саме за ним, за щастям - хто вже як там його уявляв ╕ сприймав! - на по╖здах, на автобусах, на персональних авто, на мото-, а то й на простих роверах, з дружинами ╕ коханками, з д╕тками, кошаками ╕ цуциками, з╕ старими д╕дами ╕ бабцями, з кумами ╕ кумасями, з колегами ╕ колежанками, з товаришами ╕ друзяками, з ледь знайомими ╕ геть незнайомими пройдисв╕т(к)ами, правилися сюди мо╖ залюблен╕ в Крим земляки. А х╕ба не такий самий пот╕к виповню╓ Льв╕в, Франк╕вськ? Х╕ба можуть поскаржитися на недолюблен╕сть Верховина, Ворохта, Яремча?
А проте ж, авторка мовить тут, вочевидь, дещо про ╕нше. Але чи можна називати сходи драконових зуб╕в, так довго ╕ так старанно с╕яних пом╕ж нашого тихого народу, сам╕ зна╓мо ким, недолюблен╕стю? Т╕ зуби були с╕ян╕ не про любов-нелюбов ╕ вже точно не задля яко╖сь анем╕чно╖ недолюбленост╕. С╕ян╕ на самопожирання, на самознищення. ╤ з╕йшли вони не сьогодн╕. Гриземо ж одне одного в╕ками. На вт╕ху ворогам.
Природно, що авторка бачить ту б╕ду галицькими очима. Але чи не те саме могли б пов╕дати як╕сь берег╕вчани, гагаузи чи кримц╕? Особливо ж, кримц╕. Може, хто не зна╓, але саме кримц╕ були визначен╕ як одна з найб╕льших загроз НЕЗАЛЕЖН╤Й Укра╖н╕, ╖╖ територ╕альн╕й ц╕л╕сност╕. На них роками збирали компромат, заводили справи наш╕ доблесн╕ спецслужби, на них, за найменшо╖ нагоди, спускали славних беркутят (не забули ж могил╕вське побо╖ще на Ай-Петр╕?), ╖х тримали п╕д невсипним наглядом чи не до останн╕х дн╕в. Власне, до сьогодн╕. Бо т╕, хто займався тим за Укра╖ни, роблять те й донин╕. Х╕ба що б╕льш в╕дверто. А х╕ба не в╕дголоском прищеплено╖ ╕мпер╕╓ю п╕дозр╕ливост╕ був той нестямний гвалт, що зд╕йнявся на пропозиц╕ю Меджл╕су кримц╕в надати Криму статус нац╕онально-територ╕ально╖ автоном╕╖ - це п╕сля того, як держава здала його ворогов╕ без спротиву?! Х╕ба в╕д велико╖ любов╕ ╕ розум╕ння на кримц╕в, на кримчан загалом, посипалися докори ╕ прям╕ звинувачення за непох╕д вс╕м кагалом в партизани? А може "долюблен╕шими" почувалися в сво╖й кра╖н╕ кримськ╕ укра╖нц╕ - друга за чисельн╕стю етн╕чна група на п╕востров╕, яких - не сус╕дська! - ╖х власна держава чверть стор╕ччя тримала тут у мовному гетто: 7 укра╖нськомовних шк╕л, одна в ус╕ часи нелюба влад╕ газета та 14 годин м╕сцево╖ телев╕з╕╖ р╕дною мовою на тиждень? Це все в╕д надм╕ру любов╕?
- Не пересмикуйте, скажуть мен╕, авторка мовить не про ставлення держави - про сприйняття галичан з боку укра╖нського загалу: про упередження до них з боку п╕вденц╕в та сх╕дняк╕в.
- О, так. Але ми вже згадували про те. Пол╕тика divide et impera - то давн╕й ╕ д╕╓вий ╕нструмент, у волод╕нн╕ яким ╕мпер╕╖ удосконалювалися в╕ками. Протид╕я ╖й одна: ╓днатися попри все. Але авторка нар╕ка╓ ╕ на нелюбов з боку держави, згадуючи поруйновану промислов╕сть Галичини, через що молодь (╕ не лише вона) мусить микатися св╕тами у пошуках заробку. ╤ то справжня б╕да, бо поруйновано не надбудову, а базис держави - економ╕ку Краю. Та чи то б╕да одн╕╓╖ Галичини? Х╕ба на Сумщин╕, на Черн╕г╕вщин╕, на Микола╖вщин╕ з тим якось ╕накше? Х╕ба там не закривали фабрики, не банкрутили ц╕лком усп╕шн╕ п╕дпри╓мства, не вир╕зали на металобрухт завод╕в? Х╕ба зв╕дти не посунувся по св╕тах люд, що сам же допустив до того? Ото й того лише, що ╖хали з тих кра╖в здеб╕льшого не у Европу, а до Москов╕╖. В 2006 роц╕, будучи запрошеним товаришем в якост╕ консультанта, оглядав яхту, яку той збирався придбати. Яхта знаходилася на ст╕нц╕ Микола╖вського суднобуд╕вного заводу - того самого, на верфях якого упродовж в╕к╕в будували Чорноморський флот. В╕зит той справив враження наст╕льки гн╕тюче, що видихав його роками. Картина, скажу, була апокал╕птичною: щось на кшталт картин в╕домого сер╕алу "П╕сля людей": г╕гантськ╕ стапел╕, титан╕чн╕, укрит╕ ╕ржею металев╕ конструкц╕╖, безлюдн╕ цехи з вир╕заним обладнанням, ╕ над всим тим оглушлива, мертва тиша.
Чи не в тому наша проблема, що зам╕сть братися до справ, ╕ то - впритул, з жаром! - ми як не чубимося, то б╕дка╓мося, зам╕сть п╕дн╕мати економ╕ку, займа╓мося валянням комуняцьких ╕дол╕в, перейменовуванням вулиць та перелаз╕в?
Ми велика кра╖на, товариство, аби множити жал╕, аби плакатися в жилетку, скаржитися на недолюблен╕сть, на злу долю, аби спод╕ватися, що наш╕ проблеми "розрулить" популярний ком╕к чи сп╕вак, що витягти з╕ злидн╕в нас зможе рудий Ганс з волохатими руками, чи заморський дядько Трамп. Ма╓мо братися до того сам╕, ╕ то - якнайскор╕ше.
В.Б.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2020 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22080

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков