Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3468)
З потоку життя (6707)
Душі криниця (3633)
Українці мої... (1488)
Резонанс (1549)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1730)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КНИГА ПРО ТАРАСОВИХ ОНУК╤В ╤ Д╤ТЕЙ МИКОЛИ М╤ХНОВСЬКОГО
Нещодавно вийшла друком нова книга в╕домого досл╕дника Визвольно╖ боротьби укра╖нського народу...


Л╤НА КОСТЕНКО. ПОЕТЕСА ЕПОХИ
19 березня Л╕н╕ Васил╕вн╕ Костенко виповнилося 90 рок╕в


НА ПОВЕН ЗР╤СТ, НА ПОВЕН ГОЛОС
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в передн╓ слово до нещодавно видано╖ у С╕мферопол╕ поетично╖ книги Данила...


ЯКЩО У РЕКТОРА П╤СЕННА ДУША
Це р╕дк╕сний випадок, коли ректор – ф╕лософ, закоханий у народну творч╕сть, ще й сам сп╕ва╓.


НЕ ВСЕ ОДНО, ХТО ЯК ГОВОРИТЬ, ЯКИМ БОГАМ МОЛИТЬСЯ…
Останн╕м часом укра╖нц╕ все част╕ше згадують одного з найвизначн╕ших письменник╕в XX стол╕ття...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 06.03.2020
╤ВАН НИЗОВИЙ

Поет ╕ час

╤ван Низовий (03.01.1942 – 30.09.2011) – укра╖нський поет-ш╕стдесятник, проза╖к, публ╕цист, журнал╕ст, просв╕тянин, громадський д╕яч.
Народився в с. Рудка Марк╕всько╖ с╕льради Штеп╕вського (нин╕ – Б╕лоп╕льського) району Сумсько╖ област╕. У п╕вторар╕чному в╕ц╕ залишився круглим сиротою. ╤вана Низового та його сестру виховувала бабуся. Майбутн╕й майстер слова довол╕ рано опинився у вир╕ дорослого життя, уроки й випробування якого сформували ╤вана Низового як ц╕л╕сну особист╕сть ╕ палкого патр╕ота Укра╖ни, що яскраво в╕дбилося в ус╕й його творчост╕.
Писати й друкуватися почав 1960 року, працював у редакц╕ях районних газет. Зак╕нчив факультет журнал╕стики Льв╕вського ун╕верситету ╕мен╕ ╤вана Франка. У с╕чн╕ 1964 року в Ужгород╕ за редакц╕╓ю Петра Скунця вийшла перша зб╕рка поез╕й «Народжуються кв╕ти».
╤з весни 1966 року життя ╤вана Низового назавжди пов’язу╓ться з Луганщиною, де протягом 45 рок╕в ╕ до к╕нця сво╖х дн╕в в╕н самов╕ддано й безкомпром╕сно творив укра╖нську Укра╖ну, переймався долею укра╖нсько╖ мови, державност╕. Понад 10 рок╕в працював в обласних газетах, був старшим редактором обласно╖ телев╕з╕╖, консультантом сп╕лчансько╖ орган╕зац╕╖, керував обласним л╕тературним об'╓днанням. Член НСПУ – з 1972 року. 1992–1998 рр. – голова Лугансько╖ обласно╖ орган╕зац╕╖ НСПУ. Член ВУТ «Просв╕та» ╕мен╕ Тараса Шевченка. Заслужений д╕яч культури Слобожанщини.
Автор понад 100 зб╕рок поез╕╖, прози, публ╕цистики, переклад╕в, твор╕в для д╕тей. Книги ╤вана Низового виходили в Ужгород╕, Львов╕, Р╕вному, Ки╓в╕, Сумах, Донецьку, Луганську й ╕нших м╕стах Укра╖ни. Твори письменника перекладалися багатьма мовами св╕ту. Лауреат м╕жнародних л╕тературно-мистецьких прем╕й ╕мен╕ брат╕в Лепких, ╕мен╕ Олекси Г╕рника та прем╕╖ за кращий музичний тв╕р-оратор╕ю «Лелече». Нагороджений медаллю «Буд╕вничий Укра╖ни».
Помер ╤ван Низовий 30 вересня 2011 року. Похований у Луганську. Посмертно нагороджений Орденом Покрови Пресвято╖ Богородиц╕.

* * *
В╕дродись, Укра╖но, не лишень хрестами
На могилах козацьких посеред степ╕в,
А й вс╕ма в╕ковими,
В найглибших глибинах,
Пластами,
Що ховають в соб╕
Незл╕ченн╕сть
Народних
Скарб╕в.
П╕дн╕мись, Укра╖но,
Зд╕ймись над св╕тами,
╤ не т╕льки св╕там,
А й соб╕ доведи,
Що не покритка ти,
Упосл╕джена геть «москалями»
Й байстрюками пропита в нестямн╕м розгул╕
Б╕ди!
Укра╖нься, Вкра╖но...
1990

* * *
Весел╕ ми й дотепн╕, бо – хохли,
╤ справно ведемо хохлячу справу:
Жартуючи, сус╕дам в╕ддали
╤ добру славу, ╕ свою державу,
╤ назву Русь, бо нащо нам вона
На вдачу нашу, розумом ледачу,
Й С╕рковий череп (то вже дивина!) –
До шапки Мономашо╖ вдодачу.
А що вони – сус╕ди – нам дали
Натом╕сть, на веселе розгов╕ння?
Вони дали нам повен в╕з хули
Та повне ╕сторичне безгом╕ння,
Та ще «язык могучий»,
Залюбки
Оздоблений «крутими» матюками,
Щоб власн╕ проковтнувши язики,
Ми «штокали» чужими язиками.
О, ми так╕ – н╕чого нам не жаль:
Н╕ г╕дност╕, н╕ Гоголя, н╕ Гал╕ –
Аби лиш задушевний брат-москаль
Не нахромив нас гузнами на пал╕.
Все забирайте – в нас того добра,
У нас того вина – та й повн╕ чаш╕...
Не можемо в╕ддати лиш Дн╕пра
Та ще могил –
Вони давно не наш╕.
1993

* * *
Моя Вкра╖но – рано в╕кова,
Куди ж бо ти,
Стриножена й безкрила?
Трава
        могили давн╕
                           покрива,
А чим нова покри╓ться могила?
Вони ж згор╕ли, трави запашн╕ –
Один бур'ян буятиме в ру╖н╕,
╤ ми,
Що народились в Укра╖н╕,
Помрем безславно в р╕дн╕й чужин╕.
Не до смаку прокисле вже вино
╤ зг╕ркла хл╕ба житнього шкуринка,
╤ сина-яничара вже давно
Кляне з могили мати-укра╖нка.
1993

* * *
Ми – народ ун╕кальний.
Нам легко ╕ «цвенькать», ╕ «штокать»,
Занехаявши зовс╕м прамову свою золоту,
Обирати чужинця в гетьмани й саджати на покуть
Не святого мес╕ю – вс╕ляку сльоту й страмоту!
Ми зреклися й могил. Бо╖мося творити державу.
Ми не вм╕╓мо стати самими собою –
Людьми...
╤ читаючи нин╕ ту славу, як в╕тер, тужаву,
Й оглядаючи шаблю, в╕д кров╕ чужо╖ ╕ржаву,
Ми не зна╓мо, хто ми:
Чи ми, чи насправд╕ не ми?
1994

* * *
Вони вже ╕дуть – зар╕зяки московськ╕,
Готов╕ давно ╕ на все:
Попереду псевдомоскаль Жириновський
По-фюрерськи голову гордо несе.
Вони вже ╕дуть – «демократи» рос╕йськ╕ –
Без роздум╕в зайвих ╕ сл╕в,
Вони ж бо по-братськи,
Вони ж бо по-св╕йськи,
Вони ж бо смертельно обн╕муть хохл╕в!
А ми у сво╓му нер╕дному дом╕,
В голодн╕й судом╕ й тремт╕нн╕ кол╕н,
На Сх╕д позира╓м,
╤ще не св╕дом╕
Того,
Що гряде ╕з московських стор╕н.
1994

* * *
Прокинувся – держава вже не та
Й народ не той –
Уже нап╕вдержавний,
А древня наша мова золота
╤ св╕тла самост╕йницька мета
Зневажен╕,
╤ славень наш – безславний,
╤ прапор наш – «п╕д сумн╕вом»,
╤ герб
Не до вподоби зрадникам-забродам...
Кричу – мовчу...
Язик м╕й геть отерп,
╤ крик-мовчання розрива╓ рота.
1995

* * *
Яничари ╕ мамелюки –
На козацьких шаблях ╕ржа –
Наша п╕сня вас кожним звуком,
Забуваючи, зневажа.
Мова р╕дна вас кожним словом,
Не оплакавши, забува,
Будякова – не ковилова
Сл╕д нечистий ваш похова
Праземля!
Ви – чужих чуж╕ш╕, –
Проклина╓мо вас ус╕х!
Й не про вас ц╕, м╕ж ╕ншим, в╕рш╕,
А про наш не в╕дмитий гр╕х…
1995

* * *
Держава – це я:
Незалежний ╕ гордий мовчун
Та ще й терпеливець –
У Бога терп╕ння позичив –
Св╕й чорний сухар
У прот╕чн╕й вод╕ розмочу
╤ в╕рш╕,
Не г╕рш╕, н╕ж сит╕ поети,
Мугичу;
Музичу про себе:
Усе протече мимот╕ч,
А п╕сня, мов жайв╕р,
Брин╕тиме у високост╕,
Й Великодн╕ вс╕
З чорнобуддя стоклятих стор╕ч
Водночас настануть
╤ прийдуть до мене у гост╕.
Держава – це я...
11.12.1995

* * *
о Ор╕яно омр╕яна…
                      …р╕яна…
                               …╕яна…
Богу якому молитися…
                           …литися…
                                      …итися…
…предк╕вська слава
           по Дикому полю розв╕яна –
прапранащадкам журитися –
                             не розжуритися
полечко…олечко…ечко…
                          воно ж недалечко
наше минуле замулене забур’ян╕ле
Калку загублено в безв╕стях ╕ Берестечко
горе-м╕стечко козацьке розтерзане т╕ло
о Ор╕яно-княз╕вно-моя-несм╕яно
плачеш п╕снями по ц╕лому…
                                   …╕лому св╕ту
чайки кигичуть…
                 журавки курличуть…
                                            краяни
кличуть сестер ╕ брат╕в
                          ╕ не чують одв╕ту…
10.09.1996

 

* * *
о Ор╕яно духмяно аж п'яно
де чебрецями а де ковилою
синьо-смарагдово-золототкано
понад Айдаром Осколом Сулою
Уб╕ддю Либ╕ддю Уда╓м Супо╓м
Убортю Прип'яттю аж бо до Св╕тязя
древледревлянськ╕ кургани насуплен╕
обер╕гають праки╖вських витяз╕в
у праземл╕ що д╕бровами кри╓ться
╕ прап╕снями до стогону кра╓ться
в Стугн╕ остуджен╕й все переми╓ться
замохов╕ле в минул╕м до крайнощ╕в
Ятрань ятриться ╕ зор╕ мов ятер╕
теч╕ю ноч╕ ф╕льтрують ╕ св╕тяться
оч╕ тво╖ Ор╕яно-праматере
в тисячол╕ттях...
29.09.1996

* * *
Одначе, не треба позиц╕й здавать!

В туман╕ хова╓ться тьма ворог╕в.
Нема╓ п╕дмоги. Не видно бог╕в.
Голодн╕ гармати – а чим годувать?
П╕дмочено й порох – душа не горить.
Знев╕ра чадить – блиск очей ви╖да.
Живо╖ б води, але кров – не вода,
Щоб лити задарма… Та що говорить!
Одначе, позиц╕й не треба здавать,
Бо хто ж тод╕ ляже к╕стьми на пут╕
Тьматьмущ╕й орд╕? Хто знамена свят╕
На сил╕ здобудеться знов п╕дн╕мать?

Смертельне затишшя. Н╕мують сич╕.
Згаса╓ багаття – трава догора.
Лиш ген, п╕д курганом, де вовча нора,
Ще кл╕пають дв╕ зеленяст╕ св╕ч╕.
Куди наступати? ╤з ким воювать?
Довкола – н╕кого з вогнем у душ╕,
Не дишуть приморен╕ товариш╕…

Одначе, не треба позиц╕й здавать!
16.12.1996

* * *
Вор╕женьки св╕йськ╕ та домашн╕,
Ще й от╕, з чужо╖ сторони,
Предков╕чн╕ наш╕ й учорашн╕,
Нин╕шн╕ так зван╕ братани,
Як же ми без вас, до болю кревних,
Аж досмертно кровних –
У майбуть
Шлях прокладемо в часах буремних,
Трупом протору╓м св╕тлу путь?!
Жад╕бност╕ вашо╖ нам треба,
Думки твердолобо╖ нам тра,
Щоб на тризуб нахромити небо
Й прив’язати Бога до Дн╕пра;
Треба нам ординсько╖ жадоби,
Ман╕╖ нам треба, далеб╕,
Щоб з чужо╖ вирвати утроби
Тельбухи,
╤ вставити соб╕;
Ки╓вом, ╕ Щеком, ╕ Хоривом
Закусивши лютий самограй,
Жити, хоч брехливо, та щасливо,
Так, щоб аж грим╕ло з краю в край!
1996

* * *
хохлянд╕╓ ненависна страждаю
тво╖м стражданням
краюсь на шматки
н╕хто не виганя з твойого раю
пекельного ╕ в ньому залюбки
рабу╓мо ╕ зводимось н╕нащо
попихач╕ посм╕ттюхи старц╕
нема╓ краю виродитись краще
в н╕що ан╕ж рай-радощ╕ оц╕
хохлянд╕╓ в╕дновлена ру╖но
св╕домост╕ й традиц╕й в╕кових
в╕дчуй нарешт╕ в м'язах вузлових
священний б╕ль
що зветься – Укра╖на!
чужу парсуну з чистого лиця
з╕рви й спали на вогнищ╕ купальськ╕м
засм╕йся розкр╕пачено й по-панськи
в╕д Сяну до Дн╕пра ╕ до Д╕нця
щоб на Дону почули й на Кубан╕
не посм╕х а козацький дужий см╕х
довол╕ вже ловить москальських бл╕х
в чудному бутафорському жупан╕!
серпень 1996

* * *
Занехаявши р╕дну мову
╤ зневаживши власний р╕д,
╤нш╕й мов╕,
Чужому слову
Не навчилися ви,
Як сл╕д, –
Пр╕сну суржикову полову
Перемелю╓ ваш язик...
Кричите ж про двомовн╕сть
Знову
Так,
Що крик переходить в рик.

Лиш у свята ╕ще
До чарки
Наш мугичите ви
Мотив,
Яничари ╕ яничарки,
Блудн╕ сестри й кати-брати.

1997

 

* * *
Не люб╕ть Укра╖ну лише на словах,
Не складайте присяги лишень паперов╕
╥й на в╕рн╕сть –
Без вас вона в╕чно жива
╤ м╕цн╕╓ в╕д вашо╖ в╕д нелюбов╕!
Не паплюжте ╖╖ поривання святе
Мати власн╕ пут╕ ╕ над╕йн╕ причали –
Укра╖на стократ вам в╕ддячить за те,
Що ╖╖ не любивши
Ви просто мовчали.

1998

 

* * *
Вам ще п╕д силу
Знищити ф╕зично
Мене
Й спалити скромний м╕й
Доробок,
Заплечних справ
Ум╕л╕ чорнороби,
Залюблен╕ в кат╕вство
Фанатично.
Але ж н╕коли,
Виродки без роду,
Безбатченки лих╕
Без Батьк╕вщини,
Не винищити вам
Мого народу,
Що у сво╖х твор╕ннях
                   незнищимий!
1998

* * *
Вироджу╓мось в половц╕в –
Щоправда,
Вони були коч╕вники,
А ми
Ос╕дло живемо в численних градах,
╤, як поет писав,
Нас тьми ╕ тьми.
Пов╕льно перетворю╓мось в гунн╕в –
Та ж т╕ чуж╕ пустошили кра╖,
А ми сво╓, обпльовуючи, гудим,
Обрубу╓мо корен╕ сво╖.
Ми половц╕, ми гунни, ми сармати,
А ще хохли, при сварц╕, й москал╕,
Х╕ба ж нас можна в нац╕ю з’╓днати
На ц╕й – чуж╕й для вс╕х –
Сво╖й земл╕?!
Ми з лютих л╕т не винесли уроку
Патр╕отизму д╕йсного,
Тому
╤ молимось
Чужому богу – Блоку,
╤ безоглядно в╕римо йому,
Що… ск╕фи ми,
Що… Аз╕╖ ми д╕ти,
Покликан╕ ламать чуж╕ хребти, –
А ми ж сво╖м не вм╕╓м волод╕ти,
То де вже нам чуж╕ обнять св╕ти!
Ми – байстрюки безлико╖ комуни,
Праправнуки найб╕льшо╖ орди, –
Не гунни ми!
Давно пощезли гунни
У безв╕ст╕.
╤ нас несе туди.
2000


* * *
Чекати усп╕ху дарма,
Якщо б╕ля керма
Сидить н╕кчема ╕з н╕кчем
╤ маже все квачем.

У нього ж сов╕ст╕ – нема:
В╕н краде крадькома
Усе, що трапить на шляху
В годину цю лиху.

В╕н Бога в серце не прийма,
А чорта – перейма
╤ так укуп╕ з ним гуля,
Що аж дрижить земля.

В╕н зводить храми й терема
Тому, за ким тюрма
Рида╓ ридма. А в тюрм╕
Сидять глухон╕м╕…

А ми – з сумою… Нам сума
Вчепилась не сама
За плеч╕. Той, хто з чортом пив,
╥╖ нам почепив.
2000


* * *
Нашу мову св╕домо псують,
Препарують ╖╖,
А по сут╕
Викривляють сам╕с╕ньку суть
Закор╕нення в р╕дному грунт╕
Укра╖нства. Не може, мовляв,
╤снувати якесь укра╖нство
Там, де «руська справ╕ку земля
╤ московсько-слов’янське ╓динство»!
Що ж я можу сказати на те?
Шов╕н╕сти з П╕вн╕чного Сходу
Посягають на наше святе –
Самобутн╕сть народу ╕ роду,
Що перв╕сн╕ший в╕д москаля
Й несум╕сний з ординським началом,
Адже першою наша земля
Первозванних добром зустр╕чала!
Адже наш╕ велик╕ княз╕
Правували з високого трону
Ще тод╕, як в московськ╕й тайз╕
Не було н╕ хреста, н╕ закону!

Та про що це я, люди, кажу?
Автохтон – ╕... найб╕льша меншина,
Я ж ╕ дос╕ не встав – я лежу
Й п╕д╕ мною лежить Укра╖на;
Хоч моя, та все’дно не моя,
Хоч ╕ в╕льна, та втрич╕ залежна,
Бо схот╕ла вернути ╕м’я
Сво╓ власне, в╕д Бога належне;
Бо по-сво╓му крикнула в св╕т:
«Я – держава, я маю клейноди
╤ не вбили за тисяч╕ л╕т
Ан╕ мови мо╓╖, н╕ вроди!
Я – держава! Я маю права...»
О, Вкра╖но! Кому тво╓ право
До вподоби?! ╤мперська Москва
Тво╓ право касу╓ лукаво.
Яничари – тво╖ байстрюки,
До десятих кол╕н москаленки,
Знову душать тебе залюбки –
Не потр╕бно ╖м р╕дно╖ неньки!
Генетично ╖х вабить чужа,
Не скупа на хабар ╕ подачку,
Ще й до того ж вона – «госпожа», –
╥й подайте Вкра╖ну-кр╕пачку!

Я хрон╕чно хвор╕ю,
Але
Все ж найдужче з обиди хвор╕ю,
Що в╕д╕брано щастя мале –
Укра╖нську мою ейфор╕ю!
Я не можу змиритись н╕як
(Та чи й можна з таким-от змиритись?!):
По-вкра╖нськи лишень до собак
Я звертаюсь, щоб наговоритись.
Л╕зуть злигодн╕ в чесну с╕м’ю,
Що не вм╕╓ н╕чим гендлювати,
Я ж см╕юсь артистично – вдаю,
Що ум╕ю як сл╕д газдувати.
А вноч╕, в глухот╕, в самот╕
Я рахую сво╖ «кап╕тали»:
Ще н╕коли в некращ╕м житт╕
Так брутально мене не топтали!
2000


* * *
Не розсипайте б╕сер сл╕в
Перед усм╕хненими щиро
Данайцями!
Нехай ╕з миром,
Насолодившись щедрим пиром,
С╕длають знов сво╖х осл╕в
╤ жар захмелених гол╕в
Везуть додому, наче вирок
Вже остаточний.
А дари –
На вогнище!
Вони ж бо варт╕
Згор╕ти в очищальн╕й ватр╕,
А поп╕л – поп╕л на в╕три,
На швидкойдуч╕ крутохвил╕,
На кост╕ ворога в могил╕,
На груди висхл╕ та безсил╕
Сус╕дки – «старшо╖ сестри»!
Не розсипайте б╕сер сл╕з –
То ж найкоштовн╕ш╕ перлини,
Не пригортайте жар калини
До обезкровлених бер╕з,
Проливши г╕ркоту кровини
На ╕сторичний б╕лий зр╕з!
2000

 

* * *
Запам’ятав до нових в╕ник╕в,
Коли широкий св╕т сп╕знав:
Усе, що поза Укра╖ною, –
Для мене т╕льки чужина!
Любивши подорожувати,
Н╕коли я не забував
Той край ╕ той л╕сок,
Де мати
Лежить в могил╕ пом╕ж трав.
╤ хоч було мен╕ сутужно
╤ тужно, без полегш╕ сл╕з,
Та в╕дчував я небайдуж╕сть
Стареньких цвинтарних бер╕з
До горя тихого;
Бузкова
Мене вт╕шала голуб╕нь
╤ ковзалась нап╕вказкова
Ставковим плесом хмарки т╕нь;
╤ в очерет╕ шелест╕ли
Мабуть, русалки водян╕;
╤ все,
Роками набол╕ле,
Повол╕ го╖лось в мен╕…
2001

УКРА╥Н╤
Окрали вкотре вже тебе,
Встосоте зрадили…

А небо
Так само горнеться до тебе,
Таке ж господньо-голубе
╤ благов╕сне,
А хмарки,
Мов б╕л╕ янголи,
Над нами
Пливуть так само
╤ так само
Кр╕зь терни св╕тять нам з╕рки…

Тебе окрадуть знов ╕ знов,
╤ ще не раз тебе осудять
На ц╕лий св╕т,
╤, врешт╕, збудять
Тебе, окрадену, ╕ кров
Злама╓ гребл╕ ╕ мости
В розгул╕ мстиво╖ любов╕…

Як╕ густ╕ кущ╕ тернов╕,
А треба ж ╖х перебрести!
2001

 

НЕТРАДИЦ╤ЙНИЙ СЮЖЕТ
Мене сиротою зробили сво╖ ж –
Комун╕сти,
А першим жал╕льником
Був чужоземний солдат:
В╕н гладив мене по гол╕вц╕,
Давав щось по╖сти,
Од в╕тру ховав
П╕д благенький трофейний бушлат,
Насп╕вував щось…
╤ чия то була колискова –
Н╕мецька, словацька,
А чи ╕тал╕йська  –
Мен╕
Не взнати н╕коли,
Та, власне, й не обов’язково
Це знати –
Важливо,
Що я засинав на в╕йн╕
П╕д насп╕ви мирн╕!
…Бездомного,
У п’ятдесят╕
В╕д голоду,
Холоду,
Може, й в╕д смерт╕,
Завжди,
Чуж╕ мен╕ люди,
Що звалися «зеки заклят╕»,
В пекельн╕м гулаз╕ п╕вденн╕ше Караганди,
Гуртом берегли…
Недаремно ж я згадую дос╕
В╕рменина Жору,
Суворих чеченок-ж╕нок,
Як╕ на засланн╕ й сам╕ б╕дували
В ту пору,
Одначе для сир╕т
Знаходили хл╕ба шматок!
…Отц╕-командири
Здирали ╕з мене три шкури
За борг не╕снуючий,
Крили мене матюком –
Та лиш я виходив
За льв╕вськ╕ казармен╕ мури,
Мен╕ усм╕халась «бандер╕вка» В╕ра Франко,
Славетного д╕да чудова онука!
Я з нею
Ставав укра╖нцем,
Хоч лахи москальськ╕ носив, –
Я вперше почув
Про святу укра╖нську ╕дею
╤ вперше д╕знався,
Яко╖ ж я матер╕ син.
Життя мо╓ повнилось ╕ншим,
Осмисленим,
Зм╕стом –
Я став маскуватись:
Для вигляду владу хвалив,
Насправд╕ ставав я
Запеклим антикомун╕стом
╤ св╕т на червоних ╕ б╕лих уже не д╕лив.
Я знав уже, ким замордован╕ батько ╕ мати
╤ весь м╕й великий,
Козацького кореня,
Р╕д –
Сво╖х ворог╕в
Я навчався розп╕знавати
Й гидливо плювати
На╖зникам з п╕вноч╕
Всл╕д.
Я знаю багато хороших людей серед н╕мц╕в,
Казах╕в, чеченц╕в, бандер╕вц╕в з Галичини,
Та бачу й «сво╖х» –
О як╕ вони п╕дл╕ та ниц╕,
Вкра╖нц╕ так зван╕…
Та н╕, не вкра╖нц╕ вони!
Я матиму кожну порядну людину за друга
╤ вип’ю по чарц╕ ╕з будь-ким:
Хай негр чи монгол –
Та хай не п╕дходять до мене
Брудний москалюга
╤ брат його менший –
Смердючий червоний хохол!
Я зв╕в би з╕ св╕ту й запеклого антисем╕та
╤ вс╕х шов╕н╕ст╕в до лисого б╕са послав,
Аби лиш земля,
Вселюдською любов’ю з╕гр╕та,
В╕тчизною сп╕льною
Кожному в св╕т╕
Була!
2001


* * *
Укра╖но моя!
П╕сля потопту б╕йся потопу
В океан╕ брехн╕,
Де загуслий м╕ф╕чний туман...
Через Аз╕ю ти
Не потрапиш н╕коли в ╢вропу –
Недовчив географ╕ю
Нин╕шн╕й тв╕й кап╕тан!

Через кола пекельн╕
Не знайдеш дороги до раю –
Тв╕й пастух не спром╕гся
Завчити святий «Запов╕т» –
Там «Кайдани порв╕те!»
Луна╓ в╕д краю до краю,
Аж здрига╓ться св╕т
Й опада╓ калиновий цв╕т.

Атлантидо моя!
Збер╕гай свою перв╕сну вроду,
Пригадай свою славу,
Аби подолати ганьбу, –
Окр╕м тебе, тако╖,
Нема вже н╕чого в народу,
Що св╕й гн╕в пром╕няв
На плаксиву вербову журбу!

Атлантидо моя –
Укра╖но моя богоданна,
П╕дн╕мися з кол╕н
╤ лежачих д╕тей п╕дн╕ми –
Та не може ж так буть,
Що не знайдеться знову Богдана,
Що не вдарять громи
Й не роз╕рвуть зав╕су п╕тьми!

2002

 

* * *
Не вм╕ли гнути шию,
То й гол╕в
Позбулися…
А т╕, що гнули шию,
Донин╕ ще живуть,
З чужих стол╕в
Харчуються,
Нов╕тньому Батию
П╕дошви лижуть…

Вже не маю сл╕в,
Щоб лаяти «хохл╕в», –
По-вовчи вию
На вс╕х,
Кого недавно ще жал╕в.
2002


* * *
Додушують мат╕р невдячн╕ безбатченки:
Бач, мало да╓, – треба й душу в╕ддати
На продаж чужинцям!
Ми чу╓мо, бачимо,
Як плаче в безсилл╕ затуркана мати,
╤ разом ╕з нею, безпом╕чн╕, плачемо,
«Братам» по мармиз╕ не в змоз╕ вже дати,
Бож нас на стол╕ття вперед розкозачено.
…См╕ються, вмиваючи руки, п╕лати.
2003


ОКО ЗА ОКО

Благослови, Господь,
Того,
Хто зд╕йме руку
На зрадника ╕ вбивцю
Й в╕дверни
В╕д нього помсти меч –
Нема на н╕м вини,
Бо ж не людину вбив,
А лиш саму падлюку!

Прости мен╕, Господь,
Мою антимолитву –
Втомився м╕й народ
В╕д знищення ╕ зрад:
Загине в╕н,
Якщо
Не буде вбитий гад,
А зрештою добро
З╕ злом
Програ╓ битву…
2003


* * *
«Нема пророка у сво╖й в╕тчизн╕…»
Нам ╕ Тарас Шевченко –
Не пророк,
Бо нам, заблудам,
╤ на власн╕й тризн╕
Звучить салютом вибитий корок
З пляшчини дармово╖…
Сит╕, п’ян╕,
Обласкан╕ без черги корчмарем,
Блука╓мо в п╕сенному туман╕
За черговим державним гробарем.
Не сорок л╕т – чотириста! –
Блука╓м
Отарою в пустел╕ св╕тов╕й,
╤ що не день вбива╓ брата Ка╖н,
Не каючись у п╕длост╕ сво╖й.
2003

* * *
Не хочу вмерти я з тавром раба
В держав╕-стайн╕. Буде боротьба
Остання вже. У висл╕д╕ – ганьба
Або ж на вол╕ зрощен╕ хл╕ба!
2004


* * *

                       Яничарам ус╕х мастей

З яких печер до╕сторичних
Вас, прим╕тивно-╕стеричних,
Нещаснороджених кал╕к,
Нал╕зло в двадцять перший в╕к?!

Юродствуюч╕ антиподи
Перв╕сно╖ краси ╕ вроди,
Поклали ноги ви на ст╕л
╤ заплювали все довк╕л!

Нема в житт╕ для вас н╕чого
Криничночистого й святого,
╤ смислом вашого буття
╢ лиш пожадливе жраття.

О люта яничарська згра╓,
У тебе майбуття нема╓ –
Х╕ба ж архангельська труба
Пророкотить тоб╕: «Гань-ба!»
2005


* * *
╥сти н╕чого... Та й не треба –
зайвий клоп╕т: зуб╕в нема...
Просто неба така ганеба
м╕ж св╕тами м╕ж чотирма
розроста╓ться! Може статись,
що й рости вже нема куди,
тож не краще вже розпрощатись
з незалежн╕стю назавжди?!

Не пол╕тик я, не парт╕йний
простор╕ка, але скажу:
«В самост╕йност╕ я пост╕йний
нав╕ть там, де в багн╕ лежу!»

Топчуть орди мо╖ святин╕,
облягають м╕й стольний град...
Укра╖ну рятуймо нин╕,
як ╕ тисячу л╕т назад!
2006


* * *
Душа холопська, зокрема,
не в╕да╓ сама
про те, що носить сорома
холопства вс╕х час╕в…

Сидить на берез╕ холоп
на гран╕ Аз╕й ╕ ╢вроп
╕ хвалить р╕дний Конотоп
за те, що обрус╕в…

А що, в Батурин╕ нема
холопства – винесли Сейма
у син╓ море, де шторма
втопили всю ганьбу?!

В ру╖нах церкви сич мовчить,
зм╕я в розкоп╕ не сичить.
Та п’╓ холопство, живучи
в козацтва на горбу.
2006


* * *
Якому «пахану», якому клану
вже завтра здасть нас ки╖вська «братва»,
╕ я вкра╖нцем бути перестану,
╕ забуття проклюнеться трава
по всьому, що було праукра╖нне
╕ слоб╕дське?

А де ж наш Вашингтон,
бджолиний пастушок, дитя на╖вне,
чому зда╓ в полиновий полон
п╕в-Укра╖ни
              ордам половецьким?
Що – Калка й Крути?!
Програно Майдан…
Нов╕тньою ру╖ною озветься
в ╕стор╕╖ сучасний «дерибан».

Як╕ п╕д кого пишуться закони,
яке на кому ставиться тавро,
по кому б’ють Соф╕╖ древн╕ дзвони
й кого знесе у нев╕д╕ Дн╕про?
2006


* * *
Ще все попереду, ще все...
А що – попереду? Н╕чого...
Вже на ╤таку Од╕ссей
прив╕в св╕й човен;
вже прочовгав
правдивий Нестор до печер –
на в╕чний спочин...
Вже – н╕чого...

Забутий час тече,
й пече
у серц╕,
й з ноч╕ до очей
щось п╕дступа всечорно-чорне...
2006


* * *
Я сам соб╕ ╕ парт╕я, ╕ блок
опозиц╕йний – маю вс╕ засади
критикувати вади трьох г╕лок
ц╕╓╖ одностовбурно╖ влади.

Я – зм╕й на цьому дерев╕,
зум╕й
мене переловчить, немудра владо:
ручним не стану голубом –
я зм╕й,
якого не зробити п╕длим гадом!
2006


* * *
Через свою безхребетн╕сть
                      втрача╓мо нин╕ державу…
А ви мен╕ кажете: думай про себе,
                                 про власне здоров’я
╕ про добробут с╕м’╖!
Ну, звичайно ж, я думаю
нав╕ть про це, хоч ╕ знаю, що це –
                                               другорядне
╕ несутт╓ве. Бо хто я такий
                                    на ц╕м св╕т╕
з добрим здоров’ям,
               при повному шлунку
                              й порожньому серц╕?!
06.11.2006


* * *
На чужин╕ ми патр╕оти,
звичайно, б╕льш╕, н╕ж удома,
бо дома нас дола╓ втома
стол╕ть лежачих,
╕ на спротив
ми ще, виходить, не готов╕:
хоч сила ╓ – нема в╕дваги
на синьо-жовт╕ наш╕ стяги
побризкати росою кров╕?!
2007


БАНАЛЬНИЙ В╤РШИК

Ми – не раби. Раби – н╕м╕…
Ми жертви ╕ жерц╕ системи,
в глух╕й ув’язнен╕ тюрм╕,
гучн╕ склада╓мо поеми.

Н╕коли ми не мовчимо,
немов затят╕, – ми ╕зроду
в шпарину кожну кричимо:
– О дайте, дайте нам свободу!

Поняття ж власного чортма
про в╕к небачену свободу,
й держава наша – все тюрма
для волелюбного народу.
26.01.2007


* * *
Вц╕л╕вши,
зц╕люся в╕д мору ╕ скверни
по вс╕х Вавилонах –
моя купина
ще проб’╓ться кр╕зь терни
з прав╕чного лона
й розкв╕тне на вс╕х
арха╖чних
ру╖нах
м╕ф╕чно╖ правди…

Ти ╕ншою станеш, любове-кра╖но,
позбудешся вади
зрадливост╕ влади –
правдивим законом
утвердишся в св╕т╕
над сяючим Сяном
╕ дзвонистим Доном
в терновому цв╕т╕!
2007


* * *
Сьогодн╕ я – живий – помру...
Сьогодн╕ ж – мертвий – я воскресну...
Так чи ╕накше, я вберу
Цю р╕дну землю пречудесну
В безсмертну душу.
Без Дн╕пра,
Д╕нця й Сули – мене нема╓...
В╕дома ж ╕стина стара:
Добро добром лиш прибува╓!
Що скаже нин╕ Президент
Озл╕лим недругам в╕двертим?
От-от настане той момент,
Коли – чи жити, чи померти...
2007


МОСКОВЩИН╤

Найбрутальн╕ша в св╕т╕ ╕мпер╕я зла,
ти зосталась такою, якою була
ще в епоху бол╕т, за купця Калити –
н╕ на йоту з тих п╕р не зм╕нилася ти!
Вийшла з темряви ти, щоб жахати св╕ти.
Вс╕ цар╕ тво╖ лют╕ – найперш╕ кати
для народу твого ж!
Татарва ╕ мордва
не забула, як ╖х мордувала Москва.
Ти в кров╕ потопила чеченський народ
╕ в геро╖ вознесла розб╕йницький зброд,
всадовила малого чухонця на трон
й дарувала л╕вонцю священний амвон.
Рос╕яни ж слов’яни – одв╕чн╕ раби
ще т╕╓╖ ординсько╖ рат╕-гульби,
що лишила повсюди найглибш╕ сл╕ди,
поховавши Рос╕ю в Москв╕ назавжди.
2007


* * *
З╕ мною доля повелась жорстоко,
Та я ╖й добротою в╕дпов╕в:
Не йшов, наливши злою кров’ю око,
Н╕ на Донецьк в╕йною, н╕ на Льв╕в.

В╕ Львов╕ я всю юн╕сть промоскалив
╤ перв╕стка свого там колисав,
Хоча ╕ був в╕дторгнений, та скарги
В «арх╕ви» кадебешн╕ не писав.

В Донбас╕ все життя я промаячив
На дикоп╕лл╕ соняхом чужим,
Однак не «окозл╕в», не «розсобачивсь»
╤ компарт╕йних благ не заслужив.

У Львов╕ – син. В Луганську маю доню.
По вс╕х усюдах – друз╕ та р╕дня.
На дв╕ частини рвуть ╓дину долю
Найближч╕ вороги мо╖ щодня.

Мов дон К╕хот, позбавлений Ламанч╕,
Воюю з в╕тряками по св╕тах...
А на могил╕ мами в помаранч╕
Сумська буя╓ ос╕нь золота.
2007


* * *
Нижче мене, в п╕двал╕, живуть бомж╕,
вище мене витають лиш янголи бож╕...
Вс╕, повержен╕ в прах,
                             не зречуся, мен╕ не чуж╕,
вс╕, вознесен╕ в лоно небес,
                             присягнусь, не ворож╕.
М╕ж землею ╕ небом роз╕п’ятий я,
нап╕вгр╕шний у помислах, нап╕всвятенний,
молитовно до серця тулю образ тв╕й,
                                                 Укра╖но моя,
фантастична замр╕╓ життя мого,
                                       б╕ль м╕й щоденний!
2008


* * *
Тримали язики за с╕мома замками,
Про мову ж ╕ розмов немовби не було,
╤ тема в╕д╕йшла за Каму ╕ за Кам╕нь
Уральський, забрела в колимський бурелом.

╤ був Драй-Хмара там аж до появи Стуса
Промовистим послом ув’язнених нар╕ч,
╤ завдяки зека не вимерзла спокуса
Словами озорить н╕му полярну н╕ч.

Й полярне сяйво сл╕в, подовжуючи кола,
Пройшло зворотн╕й шлях до сивого Дн╕пра,
Й в╕дтала в╕д мерзлот промова Чорновола
Засв╕дчила, що нам озвучитись пора.

Отож ╕ звучимо в замученому слов╕
В засм╕чених полях засмучених кра╖в,
Де суржик ще г╕рчить, де звуки родников╕
Звучати прагнуть в лад руладам солов’╖в.
28.05.2008


* * *
Яка палка ненависть, «старший брате»,
справ╕к тебе притягу╓ до мене,
╕ я готов тоб╕ в╕дпов╕дати
вза╓мн╕стю! Бажання сокровенне
розбурхалось в мен╕: тебе обняти
досмертними об╕ймами… Шалене
це почуття, м╕й Ка╖не, м╕й кате,
воно кипить ╕ розрива╓ вени!
11–12.08.2008


* * *

                     Мо╖м друзям – кримським татарам

В дик╕м пол╕ нападники с╕яли чвари –
Що Москва, що Варшава,
А врожай пожинали укра╖нц╕ й татари,
На безвинн╕й кров╕ вип╕калась неслава.

Та згадаймо на док╕р учен╕й ╢вроп╕,
Як Виговський з ординцями вкуп╕
Потовкли москаля в Конотоп╕,
Мовби просо у ступ╕!

А згадаймо, як т╕ ж укра╖нц╕ й татари
Побивали нападник╕в зл╕ва ╕ справа,
Аж допоки розв╕ялись хмари
Й заясн╕ла п╕д сонцем ╓дина держава.

А не в╕рмо жодн╕с╕ньск╕й пут╕нськ╕й фраз╕,
Що просякнула наскр╕зь брехнею,
╤ прямуймо в ╢вропу, подал╕ в╕д Аз╕╖,
Шлях Чумацький п╕дм╕вши матнею!
18.05.2008


* * *
Моя земля на к╕стяках прапращур╕в
к╕лькох епох: вже й не земля – твердиня,
не м’яко в н╕й лежати,
але ж кращо╖
в нас не було в╕дв╕чно ╕ донин╕,
й дов╕к в╕к╕в не буде,
тож путящо╖
шукаймо дол╕ тут,
не скн╕м в гордин╕!
28.05.2009


* * *
Я не схoдив з Майдану,
╕ не з╕йду,
доки й вистачить сили
на стояння св╕доме,
допоки й впаду
в чорну пр╕рву могили!

Об╕цянкам-цяцянкам не йняв ╕ тод╕
ан╕яко╖ в╕ри –
усп╕х будь-який твориться т╕льки в труд╕
без ваги ╕ без м╕ри.

Н╕ свинцевого з╕лля я вже не боюсь,
н╕ страмного похм╕лля –
Запор╕жжя за мною,
праки╖вська Русь
й дохристове Трип╕лля!
01.06.2009


* * *
На щедр╕й найродюч╕ш╕й земл╕
Живемо впроголодь
Ще й без тепла у хат╕,
До того ж на одн╕ ╕ т╕ ж грабл╕
Щоразу наступа╓м.
Вайлуват╕...

Хтось каже:
«То ментальн╕сть в нас така...»
П╕дтакують йому:
«Душ╕ безмежн╕сть...»
А в третього аж пика набряка,
Мов той кумач:
«Догрались в незалежн╕сть!»
2009


У ЧАС╤ Й ПРОСТОР╤

К╕стки,
в тисячол╕ттях нашарован╕,
скр╕пляють нашу землю,
а трава
в к╕стках нетл╕нних
дан╕ закодован╕
захову╓ над╕йно.
Тож трива
наш родов╕д прадавн╕й,
закор╕нений
в ╕стор╕ю,
в пласти минулих ер,
захищений тополями й калинами,
св╕й рай земний збер╕г ╕ дотепер.
Н╕ в час╕ не згубився я,
н╕ в простор╕
безсл╕дно не пропав –
моя земля,
безсмертниками вкрита й живокостами,
до мене в╕чне небо прихиля.
24.08.2009


* * *
В╕дверта нелюбов до тебе влади –
найвищий показник тво╖х д╕янь,
за це тоб╕ пробачаться вс╕ вади
й зд╕йсниться б╕льш╕сть щирих спод╕вань.
2010


* * *
Тризубий герб зм╕н╕мо на грабл╕,
на т╕ сам╕, що зв╕ку наступа╓м
на них, –
найкращий символ на земл╕
державницький!
Ми ╕ншого не ма╓м...
2010


* * *
Арештуйте мене й посад╕ть
в неприступну тюрму,
охоронц╕в поставте попереду мене ╕ ззаду,
н╕ води, н╕ бурди не давайте –
все’дно не сприйму,
не прийму н╕ за що вашу п╕длу
й ненависну владу!
Ваша влада мене добива, зарива╓ в жорству –
мало вбити мене:
вона прагне убить мо╓ слово...
...Т╕льки все промине,
╕ зостанеться щастя спадкове,
╕ я з ним не один ╕ще р╕к на земл╕ поживу!
2010


* * *
Йду до ╢вропи – ставлю ╓вротин.
щоб ним в╕д москал╕в в╕дгородитись, –
потойб╕ч Аз╕я,
а тутки я – один,
самост╕йкий поет-громадянин,
яким посм╕в колись я народитись.

╤ дзуськи Аз╕╖ проникнути в м╕й дв╕р
╕зп╕дтишка – чутлива ╓врозона
враз розп╕зна ╕ Пут╕на, й Гапона,
в╕дреагу╓ так, що аки зв╕р,
скона п╕д тином будь-яка «персона»!
26.05.2010

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22077

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков