Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3468)
З потоку життя (6707)
Душі криниця (3633)
Українці мої... (1488)
Резонанс (1549)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1730)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СЕЛО ВЕЛИКОС╤ЛКИ
Гортаючи стор╕нки свого життя...


ЗАНЕДУЖАВ Я В ДОРОЗ╤...
Як л╕кувалися чумаки, коли занедужали, тим паче, перебуваючи у дороз╕?..


СТАНЦ╤Я КРАСНЕ (1946-1947 Р╤К)
Гортаючи стор╕нки свого життя…


КРИМСЬКИЙ ШЛЯХ ДО ╢ВРОСОЮЗУ
У 2014 р. гендиректор заводу «Ф╕олент» Олександр Серг╕йович Батал╕н (до слова, з 2012...


МИРОСЛАВ МАМЧАК: ЛОТОФАГИ
Зак╕нчення: книга друга, частина 23; початок в № 48 за 2019 р.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 21.02.2020 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 21.02.2020
ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: ЧОРНА П╤ХОТА З ПРИФРОНТОВОГО СЕЛА

22 лютого в╕дзначатимуть 76 р╕чницю визволення Кривого Рогу в╕д нацистсько╖ окупац╕╖. Та п╕д час оф╕ц╕йних урочистостей ╕ цього разу навряд чи хто згада╓ про чорну п╕хоту, яка полягла у запекл╕й битв╕ за м╕сто руди й металу.
Дана стаття уперше побачила св╕т у лютому 2006 року, коли тему «чорно╖ п╕хоти», або укра╖нських «чорносвитник╕в», ще т╕льки починали активно обговорювати на стор╕нках в╕тчизняно╖ преси. Напередодн╕ 75-р╕ччя перемоги над н╕мецьким нацизмом, яке за радянською традиц╕╓ю готу╓ться гучно в╕дзначати окупац╕йний режим пут╕нсько╖ Рос╕╖, ╕нтерес до такого траг╕чного явища в укра╖нськ╕й ╕стор╕╖ радянського пер╕оду, як «репресивна моб╕л╕зац╕я», в Укра╖н╕ знову пом╕тно зроста╓. Адже справжня ц╕на осп╕вано╖ радянською пропагандою перемоги ще остаточно не з’ясована. На жаль, на братських могилах доби Друго╖ св╕тово╖, як╕ з особливою вдячн╕стю вшановуються в укра╖нських м╕стах ╕ селах, на пам’ятних плитах з ╕менами загиблих визволител╕в з регулярно╖ радянсько╖ арм╕╖ зазвичай нема╓ ╕мен похованих там же земляк╕в з нев╕домих лав так звано╖ чорно╖ п╕хоти…
Село Ганн╕вку Петр╕вського району К╕ровоградсько╖ област╕ передов╕ п╕дрозд╕ли радянських в╕йськ зв╕льнили 23 жовтня 1943 року. Однак швидко просуваючись дал╕ аж до п╕вн╕чних околиць Кривого Рогу, радянськ╕ лави наштовхнулися на м╕цну оборону н╕мц╕в ╕ були змушен╕ загальмувати св╕й наступ. Л╕н╕я фронту зупинилася м╕ж Недайводою та рудником Лен╕на, де майже чотири м╕сяц╕ тривали запекл╕ кровопролитн╕ бо╖. Прифронтове село Ганн╕вка, в якому розташувався штаб 37-╖ арм╕╖ 3-го Укра╖нського фронту, тилов╕ арм╕йськ╕ служби та в╕йськовий госп╕таль, стало основною базою тилового забезпечення фронту. В ход╕ масово╖ моб╕л╕зац╕╖ м╕сцевого чолов╕чого населення в д╕ючу арм╕ю на передову (в основному, п╕д Недайводу та на рудник Лен╕на) в╕дразу були кинут╕ тисяч╕ ненавчених, необстр╕ляних новобранц╕в з навколишн╕х с╕л, у тому числ╕ й к╕лькасот ганн╕вчан. Б╕льш╕сть з них полягли в кровопролитних боях на п╕дступах до Кривого Рогу.
 
Переможний наступ радянських в╕йськ
У серпн╕ 1943 року Червона Арм╕я перейшла в р╕шучий наступ. Внасл╕док ╖╖ потужних нищ╕вних удар╕в, завданих по формуваннях н╕мецьких в╕йськ, було зв╕льнено територ╕ю Л╕вобережно╖ Укра╖ни. Однак, спираючись на добре п╕дготовлену оборону, противник м╕цно закр╕пився на правому берез╕ Дн╕пра. Основу потужного оборонного рубежу складав так званий «Сх╕дний вал», який проходив по р╕ках Сож, Дн╕про в його середн╕й теч╕╖, Молочна ╕ дал╕ на п╕вн╕ч до Нарви ╕ Пскова. Г╕тлер зухвало заявляв: «Скор╕ше Дн╕про потече назад, н╕ж рос╕яни подолають його…».
Битва за Дн╕про стала одн╕╓ю з найвизначн╕ших под╕й Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни. В друг╕й половин╕ вересня радянськ╕ в╕йська у склад╕ чотирьох фронт╕в приступили до зд╕йснення наймасштабн╕шо╖ операц╕╖ – форсування р╕ки Дн╕про одночасно на д╕льниц╕ протяжн╕стю 750 к╕лометр╕в в╕д Ло╓ва до Запор╕жжя ╕, до середини жовтня 1943 року захопивши на Правобережж╕ 23 плацдарми, почали розвивати наступальн╕ д╕╖. За проявлений геро╖зм ╕ в╕двагу в ход╕ ц╕╓╖ надзвичайно складно╖ операц╕╖ 2569 солдат╕в ╕ оф╕цер╕в Червоно╖ Арм╕╖ були удосто╓н╕ звання Героя Радянського Союзу. Одним з Геро╖в Дн╕пра став ╕ ганн╕вчанин – командир гармати 1-го див╕з╕ону 886 артполку 222 стр╕лецько╖ див╕з╕╖ 6-╖ арм╕╖ 1-го Укра╖нського фронту старший сержант Григор╕й Харламп╕йович Онищенко.
На К╕ровоградському напрямку наступальн╕ операц╕╖ розгортали в╕йська Степового (з 20 жовтня - 2-го Укра╖нського) фронту п╕д командуванням генерала ╤. С. Кон╓ва. Усп╕шно форсувавши Дн╕про, в╕йська фронту оволод╕ли дек╕лькома стратег╕чними плацдармами в район╕ Домоткан╕ та Мишуриного Рогу. 15 жовтня радянськ╕ частини перейшли в наступ ╕ оволод╕ли дек╕лькома важливими вузлами н╕мецько╖ оборони, зокрема, селом Дер╕╓вкою. Розширивши плацдарм для подальшого наступу й остаточного розгрому нацистського угруповання «П╕вдень», Червона Арм╕я ув╕йшла на територ╕ю К╕ровоградсько╖ област╕.
Тяжкими, хоча й обнад╕йливими, були для мешканц╕в прифронтових район╕в дн╕ наближення фронту. В╕дчуваючи близький к╕нець, н╕мц╕ намагалися вивезти з захоплених територ╕й майно, худобу, продовольство, повсюдно влаштовували облави з в╕длову молод╕ для в╕дправки на примусов╕ роботи до Н╕меччини. В зв'язку з актив╕зац╕╓ю партизанського руху значно посилились ╕ репресивн╕ заходи щодо м╕сцевого населення.
Дедал╕ част╕ш╕ ав╕анальоти та артобстр╕ли змушували селян залишати сво╖ дом╕вки ╕ пост╕йно переховуватися в погребах та ╕нших укриттях або шукати притулку в безпечн╕ших сус╕дн╕х селах. Для ганн╕вчан, переважно ж╕нок, старик╕в та д╕тей, у дн╕ активних бойових д╕й таким укриттям став Кочубе╖вський кар'╓р на околиц╕ села. За словами мешканки Ганн╕вки В. М. Постернак (Стул╕й), туди перекочувало ледве не все село. «Забирали з собою харч╕, деякий скарб ╕ нав╕ть худобу, – говорить В╕ра Михайл╕вна. – Сид╕ли, як щур╕, – в голод╕, холод╕ ╕ бруд╕. Нав╕ть солома ворушилася в╕д вошей – таке страх╕ття там було».
21 жовтня 1943 року радянськ╕ бойов╕ частини визволили перший райцентр К╕ровоградсько╖ област╕ – село Петрове, а в н╕ч на 23 жовтня внасл╕док усп╕шного наступу штурмом було взято станц╕ю П'ятихатки. На св╕танку передов╕ арм╕йськ╕ п╕дрозд╕ли зайняли станц╕ю Рядова ╕ визволили Ганн╕вку. «Зда╓ться, це була найб╕льша рад╕сть у житт╕, – розпов╕да╓ М. Д. Рева (Кол╕сник), – коли на вулицях села з'явилися радянськ╕ танки. Назустр╕ч визволителям б╕гли стар╕ й д╕ти… Було всього тод╕: ╕ сл╕з, ╕ радощ╕в. Цього н╕коли не можна забути».
Незабаром Ганн╕вка перетворилася на суц╕льний в╕йськовий таб╕р. Вулиц╕ села були вщент заповнен╕ в╕йськовою техн╕кою, п╕дводами та арм╕йськими п╕дрозд╕лами, як╕ сл╕дом за передовими частинами прямували дал╕ на Кривий Р╕г. У середн╕й школ╕ розм╕стився госп╕таль, куди зв╕дус╕ль почали звозити поранених. ╥х було ст╕льки, що не вистачало м╕сця н╕ в прим╕щеннях школи, н╕ в шк╕льному двор╕. Ганн╕вчани пригадують, що в одному з корпус╕в школи ще довго п╕сля госп╕таля кр╕зь дошки п╕длоги проступала кров. Коли фронт зупинився на п╕вн╕чних околицях Кривого Рогу ╕ почалися запекл╕ бо╖ п╕д Недайводою, п╕дводи з пораненими вже стояли по всьому селу ╕ ╖х розм╕щували ледве не в кожн╕й хат╕. Померлих в╕д ран б╕йц╕в ховали прямо в селянських садибах. «У нашому садку було ш╕сть солдатських могил, – розпов╕да╓ Л. ╤. Зу╓нко (Рева), – в яких поховали десь до двадцяти б╕йц╕в. Це вже пот╕м останки загиблих перенесли до сп╕льно╖ Братсько╖ могили».
Надзвичайно траг╕чний випадок стався у т╕ кривав╕ дн╕ поблизу села – фашистськ╕ л╕таки ущент розбомбили великий обоз ╕з пораненими, який прямував ╕з Ганн╕вки на сус╕дню станц╕ю Рядова. Особливо вразила ганн╕вчан смерть двох молоденьких медсестер, як╕ супроводжували обоз. Про це й дос╕ згадують ╕з сумом м╕сцев╕ старожили, складають в╕рш╕ й п╕сн╕ ╖хн╕ д╕ти та онуки.
 
В╕йськов╕ репрес╕╖ ╕ тотальна моб╕л╕зац╕я чолов╕чого населення зв╕льнених територ╕й
З приходом радянських в╕йськ розпочалася масова моб╕л╕зац╕я чолов╕чого населення Ганн╕вки на фронт. На повну потужн╕сть працював особливий в╕дд╕л, з'ясовуючи обставини перебування селян в окупац╕╖. Негайно арештовували тих, що сп╕впрацювали з н╕мецькою окупац╕йною владою – служили в пол╕ц╕╖ або перебували на кер╕вних посадах тощо. В. М. Постернак (Стул╕й), в будинку яко╖ розм╕щувався штаб особливого в╕дд╕лу, пригаду╓: «У двор╕ було повно арештованих – як в╕йськових, так ╕ цив╕льних. Когось в╕дправляли в штрафбат, когось брали п╕д сл╕дство, а декого й розстр╕лювали».
Та найб╕льшого розмаху набула на зв╕льнених укра╖нських територ╕ях в╕йськова моб╕л╕зац╕я чолов╕чого населення, яка також мала репресивний характер. Радянська ╕стор╕ограф╕я цей сумний факт довг╕ роки замовчувала, так само, як ╕ факт наявност╕ в в╕йськах негативного ставлення, сформованого не без впливу головнокомандувача Йосипа Стал╕на та вищого арм╕йського командування, до укра╖нського населення, якому не могли пробачити його деяко╖ нелояльност╕ до радвлади ╕ деяко╖ лояльност╕ до окупац╕йного фашистського режиму, мовляв, «эти хохлы благополучно отсиживались в оккупации». Як зазнача╓ ╕сторик Владислав Гриневич, який одним з перших порушив цю проблему в укра╖нськ╕й ╕стор╕ограф╕╖, п╕сля пережито╖ в 1941 роц╕ катастрофи – жорстоких поразок, масового полону ╕ ганебного пан╕чного в╕дступу в Червон╕й Арм╕╖ нав╕ть сформувався субл╕мац╕йний стереотип про «укра╖нське зрадництво». ╤ цю провину за нищ╕вн╕ поразки на початку в╕йни, яку намагалися звалити на укра╖нське населення, на думку переважно╖ б╕льшост╕ радянських во╓нначальник╕в, укра╖нц╕ мали змити т╕льки в бою сво╓ю кров'ю.
Отже, не випадково, що саме в 1943 роц╕, коли Червона Арм╕я ступила на територ╕ю Укра╖ни, з'явилася спец╕альна директива радянського командування про необх╕дн╕сть якнайширшого використання такого джерела поповнення в╕йськ, як моб╕л╕зац╕я в╕йськовозобов'язаних з визволених район╕в. Над╕лення арм╕╖ не властивими для не╖ моб╕л╕зац╕йними функц╕ями в умовах бойових д╕й мало надзвичайно траг╕чн╕ насл╕дки, оск╕льки при так╕й форм╕ поповнення в╕йськ людськими ресурсами значно знижувалась як╕сть в╕дбору призовник╕в ╕ нав╕ть не передбачалася можлив╕сть забезпечення належного р╕вня ╖хньо╖ в╕йськово╖ п╕дготовки. На укра╖нських новобранц╕в, перш за все, дивилися в в╕йськах, як на штрафник╕в, тому й кидали ╖х в╕дразу в б╕й, почасти нав╕ть не переодягнувши у в╕йськову форму ╕ не забезпечивши збро╓ю, яку вони мали сам╕ добувати в бою. Внасл╕док повсюдного поширення ц╕╓╖ ганебно╖ практики моб╕л╕зованих укра╖нц╕в називали в арм╕╖ не ╕накше, як «чорносвитниками», бо т╕ воювали почасти в домашньому одяз╕. Таке безжальне ставлення в Радянськ╕й Арм╕╖ до сво╖х людей дивувало нав╕ть н╕мц╕в, як╕ називали моб╕л╕зованих укра╖нц╕в «beut soldaten» (трофейними солдатами).
Разом з тим, у районах, зв╕льнених з-п╕д н╕мецько╖ окупац╕╖, налагоджували роботу ╕ в╕йськкомати. Отже, система призову в арм╕ю д╕яла, як здво╓не лезо бритви, – хто уникав арм╕йсько╖ моб╕л╕зац╕╖, того моб╕л╕зовували в╕йськкомати. Протягом вересня 1943 року т╕льки з район╕в Донбасу до бойових частин П╕вденного фронту влилося 120 тисяч моб╕л╕зованих, а в╕йська 2-го Укра╖нського фронту за пер╕од з 1 по 23 с╕чня та в березн╕–кв╕тн╕ 1944 року поповнилися 330 тисячами новобранц╕в з колишн╕х окупованих територ╕й Подн╕пров'я. В 1944 р. кожен трет╕й в╕йськовослужбовець д╕ючо╖ арм╕╖ був укра╖нцем, а в в╕йськах 1-го – 4-го Укра╖нських фронт╕в, особливо в п╕хотних частинах, укра╖нц╕ складали 60–80%. Всього, за даними В. Гриневича, в 1943–1944 рр. в Укра╖н╕ було моб╕л╕зовано в РСЧА 2,5 млн. чолов╕к, а з урахуванням так званих дотерм╕нових моб╕л╕зац╕й 17-л╕тн╕х, трудових моб╕л╕зац╕й та ╕н. протягом 1943–1945 рр. на фронт було в╕дправлено б╕льше 3 млн. чолов╕к (10% населення). Не менше третини моб╕л╕зованих у цей пер╕од загинуло, б╕льш╕сть з них – на територ╕╖ сво╖х же або сус╕дн╕х район╕в та областей. Значна к╕льк╕сть тих, хто похований у братських могилах (нер╕дко всього за к╕лька к╕лометр╕в в╕д р╕дно╖ дом╕вки), ще й до цього часу вважаються такими, що пропали безв╕сти.
Анал╕зуючи моб╕л╕зац╕йн╕ заходи Червоно╖ Арм╕╖ ╕ ситуац╕ю в в╕йськах у цей пер╕од, Владислав Гриневич зазнача╓: «В╕дправлення в б╕й погано навчених, а почасти й погано одягнених ╕ озбро╓них людей б╕льше нагадувало жорстокий акт помсти за проявлену в 1941 роц╕ нелояльн╕сть до стал╕нсько╖ влади, н╕ж надання укра╖нцям можливост╕ в╕дплатити окупантам за знущання та приниження. М. Дорошенко писав у сво╖х мемуарах про те, що п╕д час призову до Червоно╖ Арм╕╖ в його р╕дн╕й К╕ровоградськ╕й област╕ людей гнали в б╕й без збро╖, наказуючи добувати ╖╖ самим у бою. При цьому пол╕труки та командири говорили: «Вы должны своей кровью смыть вину перед Родиной и ее великим вождем товарищем Сталиным».
У перш╕ дн╕ п╕сля зв╕льнення Ганн╕вки було моб╕л╕зовано на фронт близько 50 ганн╕вчан, яких в╕дразу ж кинули на передову в район села Недайвода. З них б╕льше 30 чолов╕к полягло на цьому плацдарм╕ вже в перших великих боях – переважно в листопад╕ ╕ частково в грудн╕ 1943 ╕ с╕чн╕ 1944 року. Т╕льки в листопад╕ 1943 р. в боях п╕д Недайводою загинули ганн╕вчани В.Х.Бабенко (9.11.), М.Г.Бабенко (20.11.), П.╤.Бабенко (листопад), Ф.Я.Бабенко (22.11.), В.К.Б╕бик (21.11.), П.Д.Головатий (19.11), Я.╤.Головатий (20.11.), Д.П.Головко (листопад), Ф.В.Дробязко (10.11.), В.Л.Л╕щина (листопад), ╤.М.Онищенко (листопад), М.С.Пестушко (9.11.), ╤.П.Петренко (9.11.), ╤.А.Скрипник (25.11.), С.В.Сувора (9.11.), П.М.Ф╕рсов (21.11), Д.А.Харченко (21.11.), Д.Г.Чижмак (листопад), ╤.П.Штефан (9.11.), ╤.Т.Яровий (листопад).
Неподал╕к в╕д Недайводи (переважно поблизу села Тернуватки та в район╕ рудника ╕м. Лен╕на) протягом листопада 1943 року загинули, визволяючи сус╕дн╓ Кривор╕жжя, ганн╕вчани М.К.Ведута, Й.╤в.Величко, П.Д.Куцевол, К.К.Левенець, О.А.Мама╓нко, П.О.Овсюк, О.╤.Овчаренко, ╤.╤.Онищенко, О.Н.Ровний, ╤.О.Са╓нко, С.В.Самовол, А.Д.Синиця, О.С.Следь.
У жовтн╕–листопад╕ 1943 року тут же пропали безв╕сти щойно призван╕ й кинут╕ у вир в╕йни мешканц╕ Ганн╕вки С.А.Болдир╓в, Ф.С.Зу╓нко, Л.С.Романенко, П.╤.Тихоступ, ╤.А.Чижмак.
Всього ж у 1943 роц╕ до лав Радянсько╖ Арм╕╖ моб╕л╕зували близько 300 мешканц╕в села, з яких, за даними «Книги пам'ят╕ Укра╖ни», 206 чолов╕к загинули (в основному наприк╕нц╕ 1943 – на початку 1944 р.), у тому числ╕: б╕льше 60 чол. – на територ╕╖ сус╕дн╕х район╕в (переважно Кривор╕зького) Дн╕пропетровсько╖ та К╕ровоградсько╖ областей, 70 чол. – пропали безв╕сти, ╕нш╕ – в╕ддали сво╖ життя, зв╕льняючи сус╕дню Молдову, Б╕лорусь, а також Литву, Польщу, Чехословаччину, Угорщину та Н╕меччину.
Лише к╕лька ганн╕вчан уц╕л╕ло у недайводському пекл╕. Серед тих, хто пройшов кр╕зь горнило запеклих бо╖в за цей важливий плацдарм ╕ залишився живим, були Семен Головатий, ╤ван См╕лий та Олекс╕й Робота. Отримавши поранення п╕д Недайводою, кулеметник-автоматник ╤ван См╕лий пройшов у подальшому з боями на Лозуватку, Кривий Р╕г, Микола╖в, визволяв В╕день ╕ Прагу.
П'ятнадцятир╕чним п╕дл╕тком, працюючи на ритт╕ окоп╕в, додав соб╕ два роки ╕ п╕шов на передову Олекс╕й Робота. «Всього два м╕сяц╕ повоював я на передов╕й п╕д Недайводою, – розпов╕да╓ Олекс╕й Павлович. – Отримавши тяжке поранення, довго л╕кувався, а пот╕м, як ╕нвал╕д в╕йни 2-╖ групи, був ком╕сований. Повернувся додому з госп╕таля на костурах, та, слава Богу, живим лишився. А ск╕льки наших б╕йц╕в полягло тод╕ на пол╕ бою! Н╕мц╕ закр╕пилися на гор╕, а наш╕ п╕дрозд╕ли – внизу в балц╕. Т╕льки п╕дн╕муться в атаку, так в╕дразу вс╕х ╕ скосить шалений кулеметний вогонь.
Пройшли з╕ сво╓ю частиною повз Недайводу ╕ м╕й двоюр╕дний брат Андр╕й, ╕ його батько Серг╕й Михайлович Власенки, – продовжу╓ Олекс╕й Павлович Робота. – Вже на шляху до Кривого Рогу Серг╕я Михайловича тяжко поранило в плече ╕ в груди. Не м╕г Андр╕й покинути непритомного батька на пол╕ бою ╕ потрапив разом з ним у полон. ╤ коли там його вже якось перев'язали, син знову перейшов через л╕н╕ю фронту до сво╖х, то його в╕дразу ж в особливий в╕дд╕л забрали ╕ ледве не розстр╕ляли. Добре, що в╕дд╕л знаходився в Ганн╕вц╕, то його наш╕ комун╕сти захистили. П╕сля того Андр╕й вправно воював, був дв╕ч╕ поранений, але залишився живим. (У 1952 роц╕ Андр╕й Власенко став директором Ганн╕всько╖ середньо╖ школи. – Авт.). Повернувся з полону ╕ його батько».
До батька й сина Власенк╕в фронтова доля була ще досить милосердною, а сотн╕ ╕ тисяч╕ ╖хн╕х земляк╕в, як╕ потрапляли в полон, опинялися в числ╕ в╕дступаючих, або мали як╕сь ╕нш╕ «тяжк╕» провини перед радянською державою, неминуче п╕дпадали п╕д д╕ю стал╕нських наказ╕в №№ 270 та 227, виданих в 1941 ╕ 1942 рр. Зокрема, наказ № 270 вимагав в╕д оточених радянських б╕йц╕в «драться до последнего», а якщо вони вважали за краще здатися в полон, то, зг╕дно його положень, боягуз╕в мусили «уничтожать …всеми средствами, как наземными, так и воздушными». Вс╕ в╕йськовополонен╕ оголошувались «предателями и изменниками».
Наступним кроком у встановленн╕ зал╕зно╖ в╕йськово╖ дисципл╕ни та укр╕пленн╕ бойового духу радянських б╕йц╕в став наказ № 227, який ув╕йшов в ╕стор╕ю п╕д назвою «Ни шагу назад!». «Мы должны установить в нашей армии строжайший порядок и железную дисциплину, – говорилося в наказ╕. – …Паникеры и трусы должны истребляться на месте».
Окремими пунктами цього документа наказувалось сформувати в межах кожного фронту в╕д одного до трьох штрафних батальон╕в (по 800 чолов╕к), сформувати в межах арм╕╖ три–п'ять добре озбро╓них загородзагон╕в (до 200 чол. в кожному), сформувати в межах арм╕╖ в╕д п'яти до 10 штрафних рот (в╕д 150 до 200 чол. у кожн╕й). Зг╕дно з положенням про штрафн╕ батальони в д╕юч╕й арм╕╖, в них могли направляти ос╕б середнього та старшого командного, пол╕тичного та начальницького складу наказом по див╕з╕╖ або бригад╕, корпусу або арм╕╖ терм╕ном до трьох м╕сяц╕в. При цьому штрафник╕в розжалували до рядових, вилучали в них ус╕ нагороди до того часу поки вони не спокутують свою провину в боях. Щоб отримати прощення, штрафник мав залишитися ще й живим, що було надзвичайно складно, поск╕льки штрафбати використовувалися на найб╕льш складних д╕лянках фронту.
Отже, особлив╕ в╕дд╕ли фронт╕в, див╕з╕й ╕ бригад без роботи не нудьгували. П╕сля зв╕льнення Ганн╕вки моб╕л╕зували до штрафбат╕в ╕ дек╕лькох ганн╕вчан. До 37-го штрафного батальону 26 жовтня 1943 року було направлено ╕ старшого лейтенанта С.А.Сухолуцького, який з 17.07.1941 р. перебував на фронт╕, потрапив в оточення ╕, пробившись кр╕зь н╕мецьк╕ заслони, в березн╕ 1943 року повернувся не в д╕ючу арм╕ю, а в р╕дне село до сво╓╖ с╕м'╖. Спокутуючи цю «провину», загинув 5 с╕чня 1944 року в бою на п╕дступах до К╕ровограда.
Про те, як використовували штрафник╕в на найб╕льш гарячих д╕лянках фронту, добре зна╓ й мешканець Ганн╕вки, призваний у жовтн╕ 1943 року до лав Червоно╖ Арм╕╖, ╤.В.Бесараб, який на власн╕ оч╕ бачив ╖х у д╕╖ при взятт╕ висоти Бабина Могила.
«Вс╕ моб╕л╕зован╕, хто потрапив на передову до Недайводи та на рудник Лен╕на, – розпов╕да╓ ╤ван Васильович, – в╕дразу ж п╕шли в б╕й – ненавчен╕, погано озбро╓н╕, необстр╕лян╕… Ск╕льки ж ╖х тод╕ загинуло!.. Особливо багато житт╕в забрала Недайвода. Та й на руднику загинуло чимало. Зв╕дти нас перекинули на напрямок Девладове – Пичугине. Треба було взяти висоту Бабина Могила, на як╕й знаходився н╕мецький укр╕плений пункт. К╕лька наших атак були безрезультатними, тод╕ прислали туди штрафну роту, ╕ вже штрафники взяли ту висоту. Там ╖х ст╕льки полягло! Дуже мало ╖х, б╕дних, ╕ лишилось. Як би ви цього всього не бачили й знали…».
Там, поблизу Пичугиного, на початку лютого 1944 року ╤ван Васильович Бесараб сам отримав важке проникаюче поранення в голову. Коли 8 лютого прийшов до тями, сн╕гу намело ст╕льки, що з окопа не можна було вил╕зти. Та ще й мороз до 30 градус╕в. З передово╖ везли пообморожуваних б╕йц╕в. Забрали ╕ його в польовий госп╕таль у Терни, а зв╕дти в╕дправили до Дн╕пропетровська. В кв╕тн╕ повезли на л╕кування в Баку, а в червн╕ 1944 року демоб╕л╕зували по ╕нвал╕дност╕ ╕ в╕н повернувся в Ганн╕вку».
Недавн╕ новобранц╕ поверталися з фронту ╕нвал╕дами. Село, пригн╕чене безперервним потоком похоронок ╕ безнад╕йним голос╕нням матер╕в ╕ вд╕в, радо зустр╕чало кожного свого фронтовика. В серпн╕ 1944-го з 3-го Б╕лоруського фронту прийшов ╕нвал╕дом ╕ В╕ктор ╤ванович Бабенко. В 1943-му разом з братом Федором розпочав в╕н св╕й бойовий шлях у Смоленськ╕й област╕. Пройшов з боями до В╕тебська, Орш╕, де п╕д час наступу на ворож╕ бл╕ндаж╕ отримав важке поранення – снаряд роз╕рвався прямо в ногах. Поранило праву ногу й вирвало п'яту л╕во╖.
Б╕льше п'яти м╕сяц╕в л╕кували його в госп╕талях – в Пропойську, Рославл╕, Калуз╕, К╕ров╕ ╕ зрештою ком╕сували. А брат – лейтенант Фед╕р ╤ванович Бабенко п╕шов дал╕ на Польщу. Останнього листа отримали в╕д нього з-п╕д Кен╕гсберга у лютому 1944-го. ╤ б╕льше н╕яких в╕стей… Пропав безв╕сти.
Так╕ фронтов╕ дол╕ багатьох ╕ багатьох ганн╕вчан, кинутих у вир в╕йни, яка котилася все дал╕ ╕ дал╕ в╕д р╕дних дом╕вок – на Зах╕д.
Майже ш╕сть м╕сяц╕в тривали кровопролитн╕ бо╖ за визволення К╕ровоградсько╖ област╕. 5 с╕чня 1944 року в╕йська 2-го Укра╖нського фронту вели наступальн╕ бо╖ на п╕дступах до К╕ровограда. На ранок 8 с╕чня обласний центр було зв╕льнено. 17 лютого 1944 року в╕йська 37-╖ ╕ 46-╖ арм╕й, що входили до складу 3-го Укра╖нського фронту, в╕дновили наступ на Кривор╕зькому напрям╕. Протягом 22–23 лютого Кривий Р╕г був повн╕стю очищений в╕д нацистських окупант╕в. У березн╕ 1944 року, зв╕льнивши сотн╕ населених пункт╕в Новгородк╕вського, Бобринецького, Долинського та Устин╕вського район╕в, в╕йська 3-го Укра╖нського фронту остаточно завершили вигнання н╕мецьких окупант╕в ╕ з К╕ровоградщини. «Червона Арм╕я повернулась, прин╕сши на сво╖х прапорах волю ╕ щастя, рад╕сть ╕ життя», – писала з п╕днесенням щойно в╕дновлена радянська газета Петр╕вського району «За б╕льшовицьк╕ колгоспи». Яким було це «радянське щастя», це вже тема ╕ншо╖ розмови.
Володимир СТЕЦЮК
На фото 1: Чорносвитники. Хрестомат╕йне фото час╕в Друго╖ св╕тово╖
На фото 2: Поле бою
«Ск╕льки «чорносвитник╕в» знищив Стал╕н?» П╕д ц╕╓ю фото╕люстрац╕╓ю до названо╖ статт╕ на «Укра╖нськ╕й правд╕» зроблено такий п╕дпис: «Редакц╕╖ не в╕дом╕ фотограф╕╖, як╕ б були достов╕рно атрибутован╕ як св╕тлини «чорноп╕хотинц╕в». Б╕льш╕сть к╕нореконструкц╕й базуються на описах тих «чорноп╕хотинц╕в, хто вижив, або св╕дк╕в под╕й. Приблизно такий вигляд, як на ц╕й св╕тлин╕, мало поле бою в околицях села Балико-Щучинка, на Букринському плацдарм╕ п╕д час битви за Дн╕про восени 1943 року.
Фото Дмитра Бальтерманца, Керч, 1942 р╕к, «Чорна П╕хота». istpravda.com.ua/
Джерела:
1. Ершов И.Д. Военно-политический и стратегический обзор основных операций по освобождению Советской Украины. / Коммунистическая партия – организатор освобождения Советской Украины от фашистских захватчиков. - К., 1975. - С. 31, 32.
2. Гриневич Владислав. Военные мобилизации в Украине в 1943 – 1944 годах. // Зеркало недели. - 2005. - №34. - 3 сентября.
3. Книга памяти Украины: Кировоградская область. - Кировоград: Центрально-Украинское издательство, 1995. - Т. 5. - С. 831 - 852.
4. Шаповал Юрий. Как писать о войне? // Зеркало недели. - 2005. - №36. - 17 сентября.
5. // За б╕льшовицьк╕ колгоспи. - 1944. - №76. - 22 жовтня.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 21.02.2020 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22042

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков