Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3435)
З потоку життя (6666)
Душі криниця (3603)
Українці мої... (1481)
Резонанс (1538)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1711)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЮЛ╤Я СТИРК╤НА: КОЛИСЬ Я ВЕРНУСЬ ДО ТЕБЕ
Сьогодн╕ «КС» радо представля╓ сво╓му читачев╕ чудову поетесу Юл╕ю Стирк╕ну.


ГОРТАЮЧИ СТОР╤НКИ СВОГО ЖИТТЯ…
Згадуючи т╕ р╕дн╕ укра╖нськ╕ села, де колись довелося жити, хочеться б╕льше д╕знатися про ц╕...


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
ВПИШ╤ТЬ СВО╥ ╤МЕНА В ╤СТОР╤Ю В╤ДРОДЖЕНОГО УКРА╥НСЬКОГО КОНКУРСУ «З КРИМСЬКИМ...


ГРОМНИЦЯ — ЗИМИ ПОЛОВИЦЯ
15 лютого — величне церковне свято Стр╕тення Господнього, яке у народ╕ називають просто...


НА ТЕПЛО НАД╤Я...
8 лютого у церквах сх╕дного обряду вшановують благочестивих Ксенофонта ╕ Мар╕ю, як╕ жили у V...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 07.02.2020 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 07.02.2020
НАТАЛ╤Я ХАММОУДА: ШЕЙМА

Проза життя

1.
Коли я т╕льки пере╖хала до сво╓╖ осел╕ в маленькому сел╕ Ель Хажеб, перша, ╕з ким я познайомилася, була моя сус╕дка Шeйма. Вона була ╓диною молодою ж╕нкою. Решта вс╕ були пенс╕онерами. Тод╕ я ще мало що розум╕ла арабською ╕ зовс╕м н╕чого не говорила окр╕м "Салам алейкум", але Шейма зум╕ла знайти до мене п╕дх╕д. Вона знала к╕лька сл╕в "╕тальяно". Не багато, але нам вистачало, щоб пояснити одна одн╕й як╕сь найнеобх╕дн╕ш╕ реч╕. Вона першою прив╕талася до мене, гукнувши через город "бон джорно", ╕ мен╕ стало так тепло в╕д того в╕тання на чуж╕й на той час мен╕ земл╕, що я готова була ╖╖ обняти.
На мо╖й вулиц╕, окр╕м мо╓╖ осел╕, було ще зо тридцять, але пост╕йно там мешкало т╕льки чотири-п'ять родин. Вс╕ ╕нш╕ були дачниками ╕ пере╖жджали до сво╖х осель у вих╕дн╕, або т╕льки вл╕тку, аби бути ближче до моря.
У Шейми була дочка Неср╕н. Красиве д╕вчатко рок╕в п'яти ╕з густим кучерявим волоссям, яке Шейма н╕коли не розч╕сувала. Його просто неможливо було розчесати, тому ж╕нка нез╜рабно згр╕бала коси д╕вчинки на потилиц╕ ╕ стискала ╜умкою так т╕сно, що ╖╖ оченята робилися схожими на дв╕ чорн╕ мигдалини.
Д╕вча н╕коли не трималося хати. Я ан╕ разу не бачила, щоб Шейма, як наш╕ укра╖нськ╕ матус╕, притулила дитину до себе, розпов╕ла ╖й казку чи засп╕вала колискову... Н╕! Вже змалку Неср╕н жила сво╖м життям покладаючись т╕льки на себе саму. Мати кудись часто зникала, а д╕вчинка сама соб╕ давала раду ╕нколи по к╕лька дн╕в. Сус╕ди крадькома сл╕дкували за дитиною, бо Шейма н╕коли ╖х про це не просила.
Шейма могла вийти по хл╕б, а повернутись через день, або й тиждень. Неср╕н блукала в╕д осел╕ до осел╕, заглядаючи на чуж╕ подв╕р'я. Сус╕ди не запрошували до хати, а д╕вча без дозволу н╕коли не п╕дступало до чужого порога. Тод╕ люди виносили ╖й кусень хл╕ба з ол╕╓ю та цукром, миску кус-кусу чи смажено╖ картопл╕, а вона, вхопивши поживу, швидко верталася якомога ближче до дом╕вки. ╤нколи дитина й ц╕лий день могла просид╕ти на кам'яному мур╕, що зостався в╕д старо╖, розвалено╖ ще французькими колон╕стами, осел╕ ╖╖ прад╕да, ╕ невпинно дивитися на дорогу, по як╕й мала б повернутися ╖╖ мати.
Мати верталася завжди. Ледь пересуваючи посин╕л╕ в╕д набряк╕в ноги, вона волочила важк╕ торби повн╕ р╕зного краму. У них були й продукти харчування, ╕ засоби г╕г╕╓ни, ╕ зр╕дка нав╕ть щось ╕з одеж╕ для Неср╕н. Для себе Шейма н╕коли н╕чого не приносила. З року в р╕к вдягала вона одну ╕ ту ж стару чорну бурку ╕ взувала як╕сь розтоптан╕ пантофл╕ з потороченим в╕д часу вишитим в╕зерунком.
Повернення матер╕ для мало╖ було святом. Неср╕н з╕скакувала ╕з невисокого муру ╕ босон╕ж б╕гла кам╕нною дорогою назустр╕ч матус╕, широко розпростерши руки. Б╕гла без страху упасти ╕ розбити соб╕ кол╕на. Б╕гла, наступаючи на м╕лк╕ кам╕нц╕ ╕ не в╕дчуваючи болю. Обаб╕ч д╕вчинки мерехт╕ли пальми та акац╕╖, блимали жовтими серединками придорожн╕ кв╕ти, але вона ╖х не пом╕чала. Центром ╖╖ уваги в той момент була чорна постать, яка з кожним кроком все зб╕льшувалась ╕ робилась ч╕тк╕шою. Хоча Шейма була не ╓диною ж╕нкою у бурц╕, та Неср╕н вп╕знала б ╖╖ ╕з тисяч╕...
При зустр╕ч╕ ╕з дочкою Шейма не в╕талася. Вона не ц╕лувала ╖╖, не об╕ймала. "Чи ти сьогодн╕ ╖ла?" "Чи тоб╕ не страшно було ночувати сам╕й?"... Такого Шейма у дочки не запитувала н╕коли. Вона т╕льки гладила дитину по кучерявому волоссячку ╕ тихо шепот╕ла "Аль-хамду-л╕ллях!" Дякувала Богу, що застала дитину живою ╕ здоровою.
Через к╕лька хвилин Неср╕н вже виб╕гала ╕з осел╕, стискаючи великий шматок св╕жого б╕лого хл╕ба, перемащеного товстим шаром запашно╖ халви, який щедро д╕лила ╕з добрим десятком кот╕в-безхатьк╕в - сво╖х найкращих друз╕в у хвилини самотност╕.

2.
Шейма приб╕гла до мо╖х дверей ще до того, як почало св╕тати. Вона била кулаками у зал╕зн╕ ╜рати ╕ голосно кричала. Я вп╕знала ╖╖ голос, а з усього почутого зрозум╕ла т╕льки "Неср╕н". Зб╕гши по сходах я в╕дчинила та ув╕мкнула св╕тло. Перед╕ мною стояла розпатлана з син╕ми колами п╕д очима ж╕нка. (Я н╕коли ран╕ше не бачила ╖╖ обличчя, т╕льки одного разу вона в╕дкрила сво╖ оч╕. Тод╕ вони мен╕ здалися бездонними ╕ дуже сумними. А зараз я бачила, наск╕льки вона була вродливою ╕з таким самим, як у Неср╕н, кучерявим волоссям. Вдягнена у рожеву п╕жаму ╕з б╕лими цятками, виглядала Шейма рок╕в на тридцять, хоча я чомусь завжди вважала ╖╖ набагато старшою. Мабуть, через низький тембр ╖╖ голосу ╕ важку ходу). Сльози ст╕кали по ╖╖ щоках. Груди високо зносилися. Було видно, що ╖й важко дихати.
– Неср╕н! Неср╕н не у тебе? – розгублено кричала вона.
Вона в╕дштовхнула мене в╕д дверей ╕ почала б╕гти сходинами нагору, пот╕м ╕з залу до кухн╕. Зв╕дти до спалень, де спали мо╖ д╕ти.
– Нема╓? Нема╓? Неср╕н не тут? – кричала не сво╖м голосом.
– Н╕, не у мене, – розгублено в╕дпов╕ла я. – Вона до мене н╕коли не приходила. Коли вона пропала?
Вона дивилася на мене, мов бачила вперше. В ╖╖ погляд╕ був розпач. Я не стала запитувати ╖╖, як так сталося, що вона не знайшла дитину удома, чи де сама провела минулу н╕ч. Не вперше ж була поза домом...
– Зараз ми п╕демо ╖╖ шукати, – заспокоювала я. – Ми неодм╕нно ╖╖ знайдемо. Я т╕льки взую капц╕ ╕ д╕тей замкну.
Вулиця наша не ╓ довгою. Може, ╕ п╕вк╕лометра нема╓. Але тод╕, коли ми обходили кожний закуток у пошуках дитини, вона мен╕ здалася ц╕лим м╕стом. Ми заглядали у в╕кна кожно╖ ╕з зачинених осель, п╕д кожен кущ, за кожним шматком муру дивилися, але Неср╕н н╕де не було. Важко дихаючи, Шейма прис╕ла на старого пня, вказавши мен╕ рукою шукати дал╕. Доб╕гши до к╕нця буд╕вель безрезультатно, я повернулася. Шейми вже не було. Вона поб╕гла на ╕нший к╕нець вулиц╕, де було ще к╕лька недобудованих гараж╕в, але й там дитини не знайшлося.
Ми поверталися обидв╕ до ╖╖ осел╕. Шейма плакала.
– Ти впевнена, що добре всюди шукала? – запитала я.
– Так, – в╕дпов╕ла, ╕, витерши мокрого носа рукою, занурила пальц╕ у волосся. – Я помру, якщо ╖╖ не знайду.
Ми п╕дходили до осель, де жили ╕нш╕ наш╕ сус╕ди. Одн╕ ще спали п╕сля ран╕шньо╖ молитви. ╤нш╕, визираючи у причинен╕ в╕конниц╕, з лускотом зачинили ╖х, щойно ми п╕д╕йшли.
– Може Неср╕н у сус╕д╕в? – запитала я.
– Вона б до них не п╕шла, – заперечила Шейма. – Та вони б ╕ не впустили...
– Ти зна╓ш, – озвучила я спогад, який раптом майнув у мене в голов╕, – коли я була малою ╕ знала, що батьки можуть мене за щось покарати, я завжди ховалася п╕д л╕жком. Ти шукала п╕д л╕жками?
– У мене нема╓ л╕жок, – в╕дпов╕ла. – Ми спимо на циновках.
– У тебе ╓ сходи? Ход╕мо! – взяла я за руку Шейму ╕, не запитуючи дозволу, першою ув╕йшла до ╖╖ осел╕.
Розсунувши ф╕ранку, якою були в╕дд╕лен╕ входи в╕д основного житла, ми побачили, як Неср╕н, скрутившись калачиком ╕ об╕ймаючи двох котенят, тихенько спала.
Неср╕н прокинулась в╕д об╕йм Шейми ╕, здалося, була дуже здивована повед╕нкою матер╕. Щаслива, що дитина в╕днайшлася, я вийшла на дорогу, щоб вертатися й будити сво╖х до школи. Шейма випровадила мене за пор╕г ╕ кинулась об╕ймати, дякуючи за допомогу. Але, коли у дом╕вц╕ напроти розчинилася в╕конниця ╕ за шибою показалося обличчя суворо╖ пл╕ткарки Фатми, Шейма мене в╕дштовхнула в╕д себе.
– Йди! Краще тоб╕ з╕ мною не дружити! Дякую за Неср╕н.
– Не розум╕ю? – в╕дпов╕ла я. Але вона, ще раз глянувши у шибку сус╕днього в╕кна, п╕шла до дверей.
– Колись я тоб╕ все розпов╕м.

3.
На в╕дм╕ну в╕д Укра╖ни, до тун╕ських осель не прийнято заходити без попередження. Тому ╕з Шеймою ми ╕нколи зустр╕чалися т╕льки б╕ля см╕тт╓вого бака, на базар╕ чи у ╓дин╕й крамниц╕ в нашому сел╕. У м╕ст╕ вп╕знавала мене вона, бо серед ╕нших ж╕нок у бурц╕ я вп╕знавала ╖╖ не завжди. Неср╕н перед тим, як п╕ти до школи, ц╕ле л╕то так само провела серед розвалених мур╕в, т╕льки тепер уже ╕з крейдою у руц╕, виводячи на гладких кам╕нцях л╕тери арабського алфав╕ту, як╕ ╕нколи ╖й показувала Шейма.
Сама Шейма так само зникала, як ╕ ран╕ше, ╕ поверталась завжди ╕з набитими торбами. ╤нколи ╖╖ п╕двозила дорога авт╕вка ╕з темними шибами. ╤нколи красива молода д╕вчина допроваджувала Шейму додому, допомагала ╕з торбами, тим самим викликаючи ще б╕льшу ц╕кав╕сть сус╕д╕в щодо ╖╖ життя.
Тод╕ вона зн╕мала ╕з себе душну одежу, розчиняла навст╕ж в╕кна та двер╕ у сво╖й осел╕, викидала см╕ття, виносила та стелила на мур╕ невеличк╕ матраци та вер╕тки, зам╕тала ╕ мила дол╕вку, готувала дочц╕ щось смачне... Сус╕ди, минаючи оселю Шейми, в╕двертали голови, голосно з╕тхали, супроводжуючи сво╖ з╕тхання ненависним "Уффф". Шейма все чула, але н╕коли не ховалася, н╕коли н╕чого н╕кому не доводила, просто жила так, як ум╕ла.
Ми не товаришували, хоча й не уникали одна одно╖. Темами для бес╕ди були д╕ти ╕ кв╕ти. Вона, як ╕ я, кохалася у мушкательках* ╕ ми досить часто д╕лилися щепками. Мен╕, новоприбул╕й ╓вропейц╕, сус╕дки-старожили старалися натякнути, щоб я не ставала з нею до бес╕ди, бо вона не така "правильна", як ус╕ вони. Хтось нав╕ть робив спроби дуже здалека пояснити мен╕, яким саме чином Шейма заробля╓ соб╕ на прожиття. Але це ╖╖ життя ╕, як каже м╕й чолов╕к, "перед Богом кожен в╕дпов╕сть за власн╕ гр╕хи ╕ кожному воздасться за д╕╖ його", тому уваги на так╕ застороги я не звертала. ╤нколи й соб╕ на шкоду.
Минуло вже к╕лька рок╕в з того часу, як маленька Неср╕н б╕гала босон╕ж з╕ скуйовдженим нечесаним волоссям дорогами старого Хажеба. Зараз вона уже д╕вчина. Красуня. В╕дм╕нниця. ╥й п'ятнадцять. Мр╕╓ стати л╕каркою, ╕ я в╕рю, що стане. Вона ж така вперта, якщо чогось захоче, то неодм╕нно свого доб'╓ться. Вона в╕рить, що змогла переконати Шейму не зникати б╕льше ╕з дому. Нав╕ть на одну-одн╕с╕ньку н╕ч. Зараз ж╕нка завжди ночу╓ поряд ╕з донею. Отримала вод╕йськ╕ права, придбала стареньку авт╕вку, щоб возити доню до коледжу у сус╕дньому м╕ст╕. Помалу облаштову╓ житло. Добудувала к╕мнату ╕ кухню. Ма╓ вже л╕жка ╕ шафу. ╤ вс╕ ц╕ маленьк╕ досягнення - то т╕льки ╖╖ заслуга, бо ан╕ р╕дн╕, ан╕ язикат╕ сус╕ди н╕яким чином не доклалися, щоб ╖й допомогти.
Недавно заходила до мене. Просто так. Постукала, як тод╕, коли шукала Неср╕н.
– Я тоб╕ мушкательку принесла. Це рожева. У тебе тако╖ ще нема. Тримай щепку, я у французки вкрала, – см╕╓ться, – ╕ не дякуй, бо не прийметься.
Усм╕хаюся, бо й у нас в Укра╖н╕ теж в╕рять у таку прикмету щодо кв╕т╕в.
– Зайдеш? – запрошую. – Д╕ти у школ╕, чаю вип'╓мо, або кави.
– А тво╖? – кива╓ у сторону р╕дн╕, що проживають поруч. – Н╕чого не скажуть, що я тут?
– Хм, – усм╕хаюся. – Ми х╕ба ╖х бо╖мося?
– Я боюся, аби тоб╕ б╕ди не наробити, – поясню╓. – А мен╕ вже боятися нема чого.
– Не б╕йся, – кажу. – Тепер я вже й сама ╖м в╕дпов╕сти можу, ще й до того ╖хньою мовою.
Я заварила чаю ╕з укра╖нсько╖ липи. Шейма пила його м╕лкими ковтками, вдихаючи медовий аромат, а на ╖╖ очах блищали сльози. Здавалося, вона ось-ось розплачеться.
– Що ╓? – запитую.
– А н╕чого, – каже. – Просто думаю, як╕ то люди р╕зн╕.
– Чому?
– Тому, що я тут чужа, як ╕ ти, – почина╓ виливати св╕й жаль. – Т╕льки ти чиста ╕ незаплямлена. А я гор╕тиму в пекл╕. Мене так ╕ називають в оч╕ - гр╕шниця, пов╕я, кагба*. Кому я така потр╕бнаЮ окр╕м сво╓╖ дитини? Колись вона не розум╕ла, то було легше. А зараз ╖й соромно...
– Не кажи так. Неср╕н тебе дуже любить. Я н╕коли не пом╕чала, щоб вона соромилась тебе.
– Я знаю, що кажу. Неср╕н мовчить, але я знаю, що у школ╕ ровесники ╖╖ називають дочкою пов╕╖. Недавно вона добряче за так╕ слова в╕длупцювала одного хлопчину. Мен╕ директор коледжу скаржився. Сказав вплинути на дочку.
– А чому ти не просила директора поговорити ╕з тим хлопчиною? – запитала я.
– Чи поможе? – махнула рукою. – Вс╕ т╕ слова ╓ правдою.
– Якщо ╕ так, то це тво╓ життя. Тоб╕ з тим жити, а ╕ншим зась!
Вона сумно усм╕хнулася.
– Я народила Неср╕н без батька. Ти це мабуть чула? Помилилася, я знаю. У мене ще ╓ старша дочка - М╕р'ям. У не╖ також нема тата. Тобто, мене не навчила перша похибка ╕ я помилилася вдруге.
– Де ж вона? Я ╖╖ н╕коли не бачила, – дивувалась я.
– Бачила, – заперечу╓. – Це ж вона ╕нколи мене п╕двозить додому. Колись я ╖╖ в╕ддала багатим людям. Вони виростили, як свою. Осв╕ту дали.
– А Неср╕н зна╓?
– Вже зна╓, – хита╓ головою. – Нема сенсу та╖ти. Я ж н╕чого не вкрала. Все, що нажила, то мо╓. Ти гада╓ш, мен╕ було легко, коли люди позаоч╕ шамкали, що я т╕лом заробляю на прожиття? Що ночую ╕з чолов╕ками за грош╕? Мен╕ щодня жити не хот╕лося, але жила. Заради ╖х обох жила. Туди ходила наймитувати, аби лиш дитину бачити. А цю покидала саму, щоб п╕ти ╕ повернутися ╕з харчами, бо ними мен╕ платили за роботу.
Вона заплакала, а з нею ╕ я.
– Ти дуже сильна ж╕нка, Шеймо.
– А що з то╖ сили? – втира╓ мокр╕ оч╕. – Зал╕зо, он, яке сильне, а нав╕ть воно ╕ржав╕╓. А я хочу один день в╕дчути себе ж╕нкою. Слабкою б╕ля сильного плеча. А ще хочу, аби мене не вважали пов╕╓ю. Та х╕ба ж я в сил╕ в╕дкрити свою та╓мницю людям? Моя М╕р'ям зараз дочка м╕н╕стра. Комусь розпов╕м - ╖й т╕льки г╕рше буде. А цю ще навчати мушу. М╕н╕стр об╕цяв допомогти. Тому терплю ╕ мовчу, хоча М╕р'ям давно здогадалася, хто я. Вона тому сюди й при╖жджа╓, щоб бачити сестру хоч ╕нколи. Ми вс╕ мовчимо. А як помру, тод╕ люди ╕ д╕знаються правду про Шейму. А поки що так, як ╓.

Мушкателька - герань.
Кaгба - пов╕я.

© Н. Хаммоуда
2019 р. Тун╕с. Ель Хажеб

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 07.02.2020 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21994

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков