Версiя для друку Обговорити в форумi

Літнього дня, коли липнева спека розсипала щедро струмені гарячого повітря, а нахмурене в передчутті грому небо сплітало сірі кубельця з хмар, я завітала до творчої майстерні Івана Палюшка.
Наперекір обставинам, він щодень бере сумку з написаними ним книгами на плечі та виходить до людей, що часто стрічають його неподалік катедральної площі Івано-Франківська. Бо йому є що сказати нам всім і в книжках, і у живій розмові. Ні втрачений три роки тому зір, ні загублені, мовби поцуплені здалою на каверзні несподіванки Долею, рукописи (а це не один рік сповненого титанічної наполегливої праці життя!), не здатні заглушити життєлюбство і потяг до творчості в Іванові Палюшку.
Багатогранність талантів пана Івана, народженого на Львівщині 1932 року, вражає, адже здобутий на подекуди складній і заплутаній життєвій стежині досвід – неоціненний скарб, що пояснює формування цього скромного і, водночас, обдарованого чоловіка, який за 87 літ зумів оволодіти мистецтвом слова як поет, прозаїк та журналіст, а також навчився лікувати за допомогою трав та енергії молитов. Відіграло важливу роль у житті пана Івана і художнє мистецтво: як художник він ілюстрував та оформлював книги. А на виставках люди мали можливість побачити його художні витвори з коріння дерев.

- Скажіть, будь ласка, на Вашу думку, справжній лікар мусить бути релігійною людиною?
- Кожна людина послана від Бога і наділена Божим даром. Чи то даром зцілення, чи якимось іншим. І не завжди лікар мусить бути релігійною людиною. Колись були погани (язичники – С.Г.), вони лікували народними всякими методами. Та і тепер і Божий є лікар, і не Божий. Перш за все, справжній лікар – це той, хто пройшов навчання в інституті, почав допомагати хворим і отримав позитивні результати оздоровлення.
- Тобто Ви не прихильник винятково народної медицини?
- Я – прихильник народної медицини, бо раніше не знали лікарів, а лікувалися скрізь у селах народними методами самі. Треба зберегти знання, передані з діда-прадіда, про лікування травами, молитвами та іншими засобами. Однак лікуватися треба сумісно з науковою медициною. Це дві частини одного цілого.
- А що потрібно знати, щоб стати травником і працювати у сфері народної медицини? Людина просто мусить мати покликання чи цьому можна навчитися?
- Травником може бути кожна людина, але треба вивчати трави з дитинства, знати, як вони ростуть, як вони діють на людину. От кропива пече, обпікає. А вона є лік! Вона лікує тими опіками. Так само, як і інші трави. Вони можуть бути гіркими, але лікуватимуть. Треба всі рослини вивчати, корисні оберігати, а ті, які шкодять, виполювати на грядках і в полі. Ну, і зрозуміло, що людина, яка хоче бути травником сьогодні, мусить мати медичну освіту.
- У книжечці «Боже зілля» Ви пишете поезії про рослини і про їхні властивості та лікарське застосування…
- А для того, щоб людина краще засвоювала, мною був написаний вірш, що дає можливість краще пізнати ту чи іншу рослину, її природу і властивості; розповідається при яких хворобах які трави слід використовувати.
- Як Ви обирали рослини, про які хочете написати?
- Це ще дід з бабою мене навчили. Колись не було ліків в селі, тож вони в лісі збирали чорниці, лохину, брусниці (їх в Карпатах ще «кам’янками» називають). Всі вони мають лікувальні властивості. Чорниці і лохина корисні для очей, журавлина чи не від усіх хвороб помагає, брусничне листя допомагає навіть від нетримання сечі. Але усе треба вміти приготувати: знати, скільки трави взяти, як довго настоювати чи то в холодній воді, чи окропом заливати. Є трави, що їх тільки залити і вже через 10 хвилин можна пити (ця якщо трава свіжа), а є такі, що треба, наприклад, пів години настоювати, а тоді вживати. Треба просто знати, по скільки і як. Бо в мене були різні випадки. От, приміром, пацієнтові треба було пити чистотіл і я призначив дозу – пів чайної ложечки соку чистотілу. Хворий одужав, перевірився в медичній установі і побачив, що хвороба відступала – бо ж казали до того, що хворий на рак! – і вирішив на свій розсуд сам собі допомогти, коли вже добре діє, і взяв столову ложку. Від цього його так скрутило, що ще трохи і пішов би до кращого світу, мусили лікарі спасати від передозування. Це дуже важливо: трави мають свої властивості, і лікують визначеною дозою.
- Пане Іване, а чого на Вашу думку найбільше бракує сучасним людям? Є більше техніки, можливостей, але чи не забули вони чогось важливого?
- Молоді люди більше зайнялися технікою, а не тим, що берегли в своєму житті і використовували наші діди. Зараз топчуться по справжніх ліках, не звертають уваги. Іде людина повз якесь деревце і безцільно може зламати йому вершечок, щоб воно не росло так, як воно має рости. Чи просто затоптують ногами, зривають рослину, бо вона заважає. І це замість того, щоб подивитися, що за рослина, від чого вона. Бо ж може її треба зберегти, зібрати і використати як чай або салат з лікувальною метою.
- Люди порушують гармонію з природою такими вчинками?
- Такими вчинками, таким відношенням до рослини люди порушують навіть своє здоров’я. Бо кожна рослина діє на той вчинок, що його робить людина. Того, хто нищить траву бездумно, вона не даватиме повного лікувального ефекту. Хай що хоче робить: п’є чаї тощо – належної допомоги не отримає.
Це, до речі, стосується всього. Як людина ставиться до навколишнього середовища, і до людей, і до рослин, і до тварин, так і середовище, і люди, і тварини з рослинами будуть ставитись до неї. Навіть пес: як будеш ставитися до нього, так він тебе і зустрічатиме.
- А про що інші Ваші книги? Їх можна розділити за тематикою. Спершу розкажіть, будь ласка, про книги, присвячені здоров’ю людини.
- Перша книжка – «Боже зілля». Там описується все: як зберігати рослини, як сушити і при яких хворобах використовувати. І кожний вірш вчить, як треба поводитись з конкретною рослиною.
До речі, Ви задавали питання про вплив техніки. Так ось, я хочу сказати, що в «Аспектах людського життя та здоров’я» – книжці, що її написано в співавторстві з лікарем, кандидатом медичних наук Петром Івановичем Гостюком, ми писали, що дуже багато руйнівних факторів виникають від надмірного використовування техніки. Випаровування, опромінення зі смартфонів і планшетів, всякі гази, які йдуть з машин – все це, зрозуміло, впливає на здоров’я людини. А також впливає і на рослини, які опісля уже не здатні повноцінно лікувати. Винаходи часто мають дві сторони медалі, і мажуть призводити до захворювання людства.
Людина створена Господом Богом. Вона – Божий комп’ютер. Як звичайний комп’ютер живиться електроенергією, так і людина – насичується необхідною їжею. Продуктами ми задаємо ту чи іншу програму, кожен орган споживає якусь потрібну йому часточку їжі, яка продукує в ньому клітини, потрібні для організму.
І коли людина правильну їжу споживає, то ніяка хвороба до неї не вчепиться і не буде її мучити. В іншому випадку людина хворітиме. От палить людина цигарки, добре їй. Але ж як може бути здоровою така людина, якщо не тільки дихальну систему собі порушує, а й зрушує весь організм? Ця енергія іде і в кров, іде і в м’язи, в усе тіло та послаблює його здатність боротися з хворобами.
- У Вас є не тільки книги, присвячені лікуванню народною медициною, а й поетичні і прозові збірки. Яка збірка є найціннішою для Вас?
Поезія допомагає людині заспокоюватись, бо вона читає і відсторонюється від всього іншого, занурюючись в той чи інший твір. Уважний читач здатен зробити висновки про те, як слід жити, як ставитись до інших, аналіз поезії дає важливі підказки.
А сказати, яка збірка найцінніша, не можу. Всі збірки мають велику вагу для мене і мають своє спрямування. Порушена в них і любовна, і лікувальна тематика, є збірки про Україну. Ось у збірці «Моя лелеча Україна» я й новий текст гімну написав. І варто було б покласти його на музику і використовувати замість «Ще не вмерла», бо Україна ніколи не вмре, а ми кажемо: «ще не вмерла»! Подумаймо, люди, який ми гімн співаємо! Ми ж самі себе ним вбиваємо, оскільки будь-який вірш, кожне слово має свою силу. Слово йде в народ і проникає в душі та діє в тій чи іншій людині своєю силою – в комусь ненавистю, в комусь добром. Адже слово – це проводир нашого життя, в ньому усе наше майбутнє заложено, бо ж і мету ми ставимо спочатку словом. Першокласникові дають Буквар і він вивчає спершу всі слова, а опісля розуміння розширюється, розтлумачується, поповнюється і діє.
Збірка «Життя» – найперша збірка, видана власним коштом в Україні. Її ще боялися друкувати, тож я сам її і оформляв. А редактором був Б. Рокетський – член Спілки журналістів, він і в Сибіру на засланні був, і в тюрмі був ув’язнений за Україну. У збірці написано, щоб люди жили в добрі-злагоді. От я написав після закінчення школи у 1951 році такий вірш: «Україно моя, / Мордована, / Нечистю топтана, / Окована, / Не заздри комусь, / Борись, / Ненависть відкинь, / Озирнись. / Народе мій, / Одумайсь, мужній, / Здружись. / За волю свою / Борись: / Скинь пута раба, / Устань із колін, /Піднімись!».
Є у мене збірочка «Прозріння». Я так її назвав, бо йдеться в ній про людей, які животіли, мов у темряві, під утиском радянської влади, але, зрештою, прозріли, про Голодомор. У одному з оповідань я розповів історію дівчинки, яка вижила, втекла зі Східної України сюди, у Калуш, але згодом знову зазнала переслідування і втекла до Таджикистану. Свою історію розповіла мені персонально, адже втікала в Душанбе, де я був у той час.
Збірка «Мережива років» про те, як радянська влада прийшла в Україну в 1939-му році і як вона поводилася, як священників знищували, як учителів вивозили до Сибіру, як спустошували села і намагалися заселити своїми людьми, щоб знищити українську мову, цілий народ. У книзі розповідається, як вивозили українців з рідних земель в Сибір, щоб не могли повернутися і не могли продовжувати свій рід, свою українську національність щоб забули. Нас прагнули русифікувати, розпорошити і, навіть, змінити прізвища. Наприклад, прізвище «Заєць» замінити на «Зайцев», «Федорович» на «Федоров». І усе це для того, аби перевести нас на свій лад, щоб ніхто не пам’ятав свого роду. Якщо ми піддавались цій переміні прізвищ – ми власноруч себе знищували, а цього робити не можна було. Є прізвище, приміром, «Заєць», значить воно мусить таким бути. Бо навіть тварину, зайця, не назвемо козлом, бо він – заєць. Слона не назвемо зайцем, бо він – слон. Так і все: так і наша культура повинна триматись одного напрямку, одної течії нашого українського народу, нашої самобутності, нашої історії, споминів наших предків про те, хто ми на цій землі і як маємо поводитись.
- У Вас є дві книжечки «Зірниця вічності». Одна меншого формату, а інша – більшого. Розкажіть про них докладніше, будь ласка.
- «Зірниця вічності». Чому я так назвав? Бо ця зірниця – це є мамине слово, що породилося разом зі мною. Бо саме мама вселила мені це слово. І це слово є вічне. В цій збірці я описую, що вперше за руку до школи вела мене мама, перший Буквар дали мені мама і тато. Вони разом навчали мене, як розуміти кожне слово, що воно означає; як треба говорити, а як – ні. Слово накреслило мою життєву стежину. Я відчував потребу розвивати його, щоб втілювати його і в лікувальні засоби, і в поезію.
- У Вас дуже глибоке розуміння важливості слова. Навіть збірка Ваша називається «На крилах слова».
- Збірку я назвав «На крилах слова», оскільки слово несе в собі все наше життя. Бо якщо б ми не володіли словом, то як би ми спілкувалися з людьми? Як би ми спілкувались з Богом? Ми б ні одної молитви не знали. Ми ж все здійснюємо через слово: свої думки, свій розум втілюємо в слово і з ним ідемо в житті, долаємо всі незгоди на всіх своїх стежках, і де якась неправда – все долаємо словом.
- До речі, книги «На крилах слова» та «Волемислення» написані у досить цікавій поетичній формі – триряддях. Якою є ціль трирядь?
- Читаючи ці збірки, «Волемислення» зокрема, треба не зациклюватися на якомусь одному значенні слова, треба розуміти і відчувати слово, в багатьох його відтінках. Триряддя непрості, вони змушують спинитись, спонукають розмірковувати і поступово розкривати зміст, як мушлю.
- Ви звертаєтесь і до юних читачів, у вас вийшла збірочка «Дитяча скарбничка», сповнена зворушливих і добрих поезій, які прищеплюють дітям доброту і правильне ставлення до всього живого.
- «Дитяча скарбничка» — це вірші, які повчають дітей, як треба поводити себе і з тваринами, і з людьми, і як слід ставитися до старших. Адже кожен повинен поводитись з іншим так, як це нам заклав у душу Бог словом добра, злагоди та любові.
Розмовляла Станіслава Гальба

P.S. Шановні читачі, три роки тому Іван Степанович Палюшок їхав поїздом зі Стрия до Львова і в поїзді забув теку з рукописами «Дитяча скарбничка» та поему про Шевченка та інші твори, які віз, аби показати і надрукувати у видавництві «Каменяр». Це понад п’ять років наполегливої творчої праці! Якщо хтось знайшов рукописи, зберіг, але не знає, як і кому їх повернути, то тепер отримає нагоду сотворити маленьке Диво. Автор просить повернути знайдену теку за винагороду. Звертатися можна за телефоном: +38097 660 5932.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 07.02.2020 > Тема "Душі криниця"