Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3468)
З потоку життя (6707)
Душі криниця (3633)
Українці мої... (1488)
Резонанс (1549)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1730)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КНИГА ПРО ТАРАСОВИХ ОНУК╤В ╤ Д╤ТЕЙ МИКОЛИ М╤ХНОВСЬКОГО
Нещодавно вийшла друком нова книга в╕домого досл╕дника Визвольно╖ боротьби укра╖нського народу...


Л╤НА КОСТЕНКО. ПОЕТЕСА ЕПОХИ
19 березня Л╕н╕ Васил╕вн╕ Костенко виповнилося 90 рок╕в


НА ПОВЕН ЗР╤СТ, НА ПОВЕН ГОЛОС
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в передн╓ слово до нещодавно видано╖ у С╕мферопол╕ поетично╖ книги Данила...


ЯКЩО У РЕКТОРА П╤СЕННА ДУША
Це р╕дк╕сний випадок, коли ректор – ф╕лософ, закоханий у народну творч╕сть, ще й сам сп╕ва╓.


╤ВАН НИЗОВИЙ
╤ван Низовий (03.01.1942 – 30.09.2011) – укра╖нський поет-ш╕стдесятник, проза╖к,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 31.01.2020
ПАМ’ЯТЬ ХЛ╤БОРОБСЬКОГО РОДУ

Штрихи до портрета

Коли зустр╕ча╓шся з новим ╕м’ям в л╕тератур╕, неперес╕чним ╕ багатооб╕цяючим, рад╕╓ш сво╓му в╕дкриттю: талант, ще один талант, ╕ще один!.. Летиш на поклик цього ╕мен╕, вишуку╓ш усюди ╕ скр╕зь написане ним ╕ про нього. ╤ все нев╕дпорно трима╓ тебе вже ст╕льки часу, не вив╕трю╓ться з душ╕ оте свято талановитого художнього слова.
Власне, так д╕ялось з╕ мною тод╕, як читав-перечитував ц╕лу когорту поетичних зб╕рок ╢ви Пономаренко – в╕д першо╖ з назвою «Вогонь життя» (1999 р.) до наступних, що з’являлися, як з рогу достатку: «Моза╖ка життя» (2001), «Журавлиний сп╕в» (2005), «Сво╖ слова не стала сповивать» (2011), «Сп╕в, що зринав у голуб╕й блакит╕» (2011), «Заграй, соп╕лочко!» (2017), «Калинова г╕лочка народу» (2017). А ще ж насолоджувався ╖╖ поез╕ями в колективних зб╕рниках та альманахах, що виходили в Криму, починаючи з 1998 року. Як учитель-укра╖н╕ст, я вивчав ╖╖ творч╕сть на уроках в 5-11 класах за темою «Л╕тература р╕дного краю». Т╕шився тим, як в╕д книжки до книжки м╕цн╕ла поетична майстерн╕сть ц╕╓╖ щиро╖ кримсько╖ укра╖нки, ╕, зрештою, д╕йшла «свого зросту ╕ сили» (П. Тичина). Тож не здивувався, коли 2006 року вона стала членом Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.
А початок житт╓вого ╕ творчого шляху – в сел╕ Андр╕╖вка на Житомирщин╕, в багатод╕тн╕й родин╕, там, де вперше глянула на цей св╕т 20 с╕чня 1950 року, де почала в╕ршувати ╕ друкуватись у м╕сцев╕й пер╕одиц╕. В ╖╖ поез╕ях, пройнятих надзвичайною особистн╕стю, в╕ддзеркалюються вс╕ вс╕ етапи змужн╕ння, твердого поступу по життю, по в╕нця наповненого нелегкою ф╕зичною ╕ розумовою працею, ╕ нелегкою ж╕ночою долею. Це ╕ селянський труд «орати, с╕ять зерно, молотити», те, як «привчав нас батько сонечко в╕тати. // Молитися йому навчила мати», як «в Пол╕сс╕ по картопл╕ навесн╕ // Садили з братом соняхи ясн╕». ╤ вже згодом:
На ╕нженера вивчилась була,
Та ╕ тепер селянка я душею.
╤ сад-город таки я завела
На ц╕й земл╕, давно зр╕днившись з нею.
(«На кримськ╕й земл╕»)
Упродовж багатьох рок╕в поетеса ряту╓ться пам’яттю хл╕боробського роду, шляхетн╕шого за будь-як╕ корол╕вськ╕ чи княз╕вськ╕ роди:
Повертаюсь до тебе,
Н╕би з вир╕ю втомлена птаха.
На чужин╕ так довго
Снились р╕дн╕ кв╕туч╕ поля.
Молодою сосною
Та ялицею н╕жною пахне
Незабутня, як мати,
Ця пол╕ська стражденна земля.
(«Ця земля ╕ мене колихала»)
1964 року наша юв╕лярка при╖хала в Крим до старших брат╕в, що трудились тут в сухих степах, куди були завербован╕. Як ╕ ╖╖ батьк╕в у св╕й час на земл╕ Алтаю, так тепер ╕ брат╕в нужда погнала на зароб╕тки, бо, як ╕ тод╕, в болотистому Пол╕сс╕ нав╕ть хл╕ба не було вдосталь в хатах селян. Уже маючи на руках трьох доньок, зак╕нчила Укра╖нський заочний пол╕техн╕чний ╕нститут у Харков╕ ╕ 35 рок╕в на р╕зних посадах пропрацювала на х╕м╕чному п╕дпри╓мств╕ «Титан» в м╕ст╕ Армянську:
Тут мо╖ неспок╕йн╕ л╕та
П╕д в╕трами ╕ сонцем прожит╕.
Доля в мене була нелегка,
Та я маю продовження в св╕т╕:
Маю д╕ток, що тут п╕дросли,
Й м╕сто ╖м п╕дставляло долон╕.
Тут д╕ждусь я, навпевно, зими, -
Сивина ж покрива╓ вже скрон╕…
(«М╕сто молодост╕»)
Поез╕╖ ╢. Пономаренко вражають сво╖м невгамовним темпераментом як л╕ричним, так ╕ громадянським, невпинним биттям живо╖, незашорено╖ думки, гарячим доторком до всього, про що б не писала, як ось, прим╕ром, в цих рядках:
Ос╕нь приходила з тихим плачем
Груш╕, що здавна росла на горбочку.
Падали сльози гнилички дощем,
Я ж ╖х збирала соб╕ у сорочку…
Кличуть в дитинство мене ласт╕вки,
Крик ╖х л╕ку╓ занедбану душу.
Спогад приносить на плесо р╕ки
╤ над стежиною схилену грушу.
(«Спогад криниц╕»)
╥╖ в╕рш╕ взнаються в╕дразу – за багатьма безпомилковими, суто особист╕сними ознаками. Перш за все це внутр╕шня ╕нтонац╕я – стримана, мужня, нер╕дко само╕рон╕чна – неповторна, як ДНК. ╤ – жорстка, з р╕зними градац╕ями гумору – в╕д легко╖ ╕рон╕╖ до ╖дкого сарказму, коли мова про парадокси сучасного життя:
Цурайся, м╕й синку,
Скоринок жебрачих,
Що згорда жбурнули
Нам через плече.
Не грайся, м╕й синку,
З╕ злом нетерпляче,
Коли треба буде –
Удариш мечем.
(«Не спи, м╕й синочку»)
Уже сам╕ назви зб╕рок з ключовими словами «вогонь», «сп╕в», «калина» св╕дчать про нам╕р поетеси заперечити нейтральн╕сть, яка не властива, м╕ж ╕ншим, ╕ сам╕й природ╕ поез╕╖. Ця причетн╕сть до реал╕й сьогодення у не╖ виразно означена:
Я горда тим, що укра╖нка зроду.
╤ що б там не судилося мен╕,
Я, калинова г╕лочка народу,
Н╕коли не схилюся у борн╕!
(«Я - калинова г╕лочка народу»)
Майже вс╕ твори в зб╕рках оповит╕ серпанком людяност╕, поваги до трудово╖ людини ╕ то╖ краси, яка живе з ними у пар╕. Приваблюють у в╕ршах тонка музичн╕сть натури ╕ л╕ричного героя (╕, отже, авторки), поетичн╕сть бачення ╕ в╕дчуття. Конкретн╕сть ╕ точн╕сть, прим╕ром, окремих пейзажних деталей позбавля╓ в╕рш╕ розтягнуто╖ описовост╕, натом╕сть поста╓ проникливий психолог╕чний драматизм. Показовий щодо цього пейзажний малюнок-медитац╕я «Полуниця», в основ╕ якого справжня под╕я, коли в безсн╕жн╕ зими в кримський степ приходили лют╕ морози ╕ в╕д них гинули яг╕дн╕ рослини. В одну з таких зим матуся-полуниця не т╕льки не змогла врятувати сво╖х д╕ток, «що поруч п╕дросли», а й сама «знесилена, замерзла ув╕ сн╕». К╕нц╕вка в╕рша, як контраст до попередн╕х строф, «заземлю╓» тему, - тривога за долю наших д╕тей, - ╕ да╓ вражаючий ефект:
Отак ╕ в мене: дочок напувала
Сво╖ми соками, аж доки сили мала.
Синок – ос╕ння крих╕тка. Нема
Вже сил м╕цних, тому ╕ думка зр╕╓:
Чи кор╕нц╕ пустить синок зум╕╓
До того, як приспить мене зима?..
Ориг╕нально? Так! Авторка змушу╓ нас по-╕ншому глянути на нерозд╕льн╕сть природи ╕ людини. Природа тут не застигла, а живе за людськими нормами.
У доробку ╢. Пономаренко досить приваблива й ╕нтимна л╕рика. У ц╕й царин╕ вона наполегливо прагне сказати сво╓ слово. ╤ це зрозум╕ло. Адже л╕ричн╕ в╕рш╕ про кохання мають тисячол╕тню генеолог╕ю. Тож я не повторитися? При╓мно, що ╖╖ поез╕ям на цю тему притаманн╕ самобутн╕сть ╕ щир╕сть почутт╕в («Любиш – не любиш», «Далекому», «╢ва», «Ти сказав мен╕…» та ╕нш╕).
Якщо говорити про художн╕ засоби в поез╕ях Пономаренко, то вони теж самобутн╕. Пор╕вняння точн╕, метафори здеб╕льшого небанальн╕ ╕ природн╕, як дихання; образам абсолютно чужий нал╕т штучност╕, чим гр╕шать деяк╕ в╕ршувальники заради модних в╕янь. Прочитайте хоча б оц╕ рядки: «зор╕ впадуть на чорнобривц╕»; «неспок╕йна хмара нависла над╕ мною, як примара»; «павутинкою мр╕й затягло мою ос╕нь»; «вже й «вузликом» тугим кохання пов’язала»… Тут, як ╕ в багатьох ╖╖ в╕ршах, образний ряд яскравий ╕ виразний. Так св╕жо може сказати т╕льки людина, яка вм╕╓ бачити ╕ в╕дчувати красу. Варто сказати ╕ таке. Поез╕╖ юв╕лярки, як ╕ саме наше сьогодення, р╕знопланове. В них ╕ м╕нор, ╕ драматичн╕ нотки з роздумами про долю Укра╖ни ╕ Криму (громадянсько-патр╕отична л╕рика чи не найб╕льш вагома в ╖╖ доробку), ╕ пейзажна, ╕нтимна л╕рика, ╕, так би мовити, сатиричн╕ картинки з персонал╕ями про те, як жилося ╕ живеться в м╕ст╕ ╖╖ молодост╕ – Армянську. Одначе попри м╕нор ╕ драматизм, н╕би сонечко серед похмурих хмар, превалю╓ св╕тлий, мажорний настр╕й.
В сво╖й юв╕лейн╕й статт╕ я намагався, як ум╕в, вималювати портрет, окреслити бодай його штрихи, творчого (вперем╕жку з житт╓вим) шляху поетеси ╢. Пономаренко, показати чарод╕йну силу слова в ╖╖ в╕ршах. Залиша╓ться прив╕тати ╢ву Мартиян╕вну з високол╕ттям, побажати м╕цного-прем╕цного здоров’я, бадьорост╕ духу, нових книжок! Многая л╕та!
Василь Латанський,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

На фото: ╢ва Пономаренко(л╕воруч) у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». С╕мферополь, липень 2018 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21969

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков