Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавнє висловлювання «слуги народу», Голови комітету ВР з соціальної політики пані Галини Третьякової про те, що Україна має виплачувати своїм громадянам з непідконтрольних територій пенсії, незалежно від тих, які виплачує їм окупант, збурило Україну. Як же так – запроданцям ще й платити маємо з нашого і без них злиденного гаманця?!
Почуття народу можна зрозуміти. А от зрозуміти публічних осіб, тим більше, політиків, які апріорі мають в першу чергу керуватися правом, а не емоціями, тим не менш, шалено опонують ініціативі пані Третьякової, дуже складно. Схоже, дурман популізму в їхніх мізках розрісся так густо, що паросткам мудрості просто не пробитися...
Поміркуймо: чи має держава Україна зобов'язання перед тими громадянами, яким вона ж призначила пенсії? Безсумнівно, якщо вона правова держава. Більше того, особи, які досягли пенсійного віку вже після втрати нею контролю над територіями їх замешкання, також мають повне право на пенсійне забезпечення від держави Україна. Аби не бути голослівним, додам, що це було підтверджено рішеннями ЕСПЛ у справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», та Постановою Пленуму Верховного суду України від 24 квітня 2015 року №6 у справі мешканця міста Сімферополя Володимира Іоффе проти Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя, АР Крим. У згаданій Постанові ВС України прямо зазначено, що «…незалежно від подальшого місця проживання, громадянин має такі самі можливості для реалізації свого права на пенсію, як і громадянин, який проживає на території України».
Інша річ, що на окупованій/непідконтрольній території держава Україна може, з незалежних від неї причин, не мати можливостей для виконання вищезгаданих і неназваних тут своїх зобов'язань. Але ж на території, де панує її юрисдикція, свої зобов'язання вона має виконувати повною мірою, чітко і без затримки. І то – без жодних додаткових умов, без дискримінації, без утисків і принижень своїх громадян. Якщо вважає себе правовою державою, звісно.
Чи повинно, при тому, мати значення для держави, отримує та чи інша особа пенсію чи якісь інші виплати на окупованій території з рук окупанта? З точки зору права, – ні, не має. Вдумаймось: яке діло українським чиновникам, призначеним виключно для того, аби неухильно дотримуючись закону, виконувати зобов'язання держави щодо своїх громадян, до того, що окупант буде ощасливлювати бідах, які потрапили в його лабета, виплачуючи їм ще й свою пенсію? Очевидно, що ніякого.
Але тут на поверхню виповзає добре всім відома "жаба". І тоді кулявлобні прем’єри забороняють ПФ виплачувати пенсію кримчанам, перш ніж їх паперові пенсійні справи не будуть переведені на підконтрольну територію. Так, ч. 4 Постанови КМУ від 2 липня 2014 р. №234 (чинна до сьогодні) накладає на територіальні підрозділи ПФУ обов’язок робити запит до ПФ країни-окупанта з метою витребування в них паперової пенсійної справи того звихнутого мешканця Криму, який замість втроє більшої московійської пенсії забажав отримувати свою, українську. Чого тут було більше – отої давучої «жаби», а чи холопської запопадливості – як би не завдати збитків Пенсійному фонду «дружньої» держави, яка щойно відхопила добрячий шмат твоєї території – важко вгадати. Як би там не було, маховик ганьби було запущено. Чи було при тому розуміння, що змушування чиновників ПФУ до співпраці з чиновниками ПФ РФ на рівні урядової постанови було нічим іншим, як примусом до колаборації з країною-окупантом в часі війни з нею? Чи було розуміння, що передача «партнерам» з ПФ РФ конфіденційних даних кримчан, в тому числі учасників АТО, було нічим іншим, як актом зради щодо своїх громадян? Чи є розуміння що така ганебна поведінка влади підриває довіру громдян до держави, руйнує її імідж в очах світу?
Я цілком свідомий того, що ці мої міркування є не надто близькими для публіки, якої не торкнулися, на щастя, ні окупація, ні війна, ні пов’язані з ними проблеми. Я здогадуюся, що моя позиція є ще більш дивною, а то й неприйнятною для тих, хто плавають де глибше, живуть – де краще, хто звично зневажає право, не вірить в справедливість закону, в непорушність зобов'язань держави перед своїми громадянами. Проте, маючи після відмови від накидуваного тут, в Криму, московійського громадянства, а відтак і від значно більшої пенсії, сумний досвід принижень у намаганні отримати свою ж, накопичену на старість пенсію, коли ПФУ відразу і безповоротно відмовився виплачувати свій борг переді мною за перші вісім місяців окупації, потім не платив пенсії по півроку, по сімнадцять місяців, ігноруючи навіть однозначні рішення судів та виконавчої служби, досі уникає виплати пенсійного боргу за півтора роки, знаючи не з чуток про кола пекла, якими моя влада (ПФУ, УСЗН, гройсманівське фіскально-ідентифікаційне кодло, наші найсправедливіші в світі суди) прогнала десятки тисяч українських пенсіонерів, зокрема, колишнього кримчанина, учасника АТО Павла Довбиша, який, втративши надію добитися справедливості у власній країні, не бажаючи залишатися обєктом знущань чиновників, був змушений виїхати з сім’єю за межі України, я бачу, що політика системних утисків, обмеження та порушення прав тих українських громадян, які поза своєю волею опинилися на загарбаних територіях, і далі націлена на їх підштовхування в обійми Москви, а отже, на подальше відторгнення загарбаних Московією територій. Чи треба казати, що факти колаборації на найвищому рівні держави-жертви агресії і агресора лише посилюють це відчуття?
Хтось скаже, - то, мовляв, окремий випадок. Справді, кримчан, які відмовилися від значно більшої московійської пенсії, не так багато. Знаю, проте достеменно, що моя землячка пані Ксенженко, яка також перевела свою пенсійну справу до Білопільського відділення ПФУ, так і не діждала своєї пенсії, померши ще до того, як з Криму надійшла її паперова пенсійна справа.
Чи не те саме й з ЛуганДонією? Ба! – тамтешні пенсіонери потрапили ще в гіршу халепу. Якщо кримським пенсіонерам Московія платить нарівні зі своїми і вони не потребують ще й української пенсії, то тамтешнім без своєї української пенсії на одну лише московійську подачку в дві тисячі рублів просто не вижити.
Звісно, як певна частина кримської публіки, так і якась кількість тамтешніх, є прихильниками «рускаваміра» і воліли б жити не під тризубом, а в затінку розчепірених крил двоголового орла. Але чи то означає, що відповідальна українська держава має трактувати навіть цих якось інакше, перетворювати їх звернення за СВОЄЮ пенсією на хресний щлях? Відповідь на це питання стане ще зрозумілішою, якщо розвіявши дурман пропаганди та проплачених відомо ким «соціологічних досліджень», усвідомимо: як в Криму, так і на загарбаних територіях Донеччини та Луганщини залишаються мільйони громадян, які ніколи й не відхрещувалися від України.
Тож, якщо ми всерйоз збираємося, рано чи пізно, повертати загарбані території, дуже важливо, аби ставлення тамтешніх мешканців до держави Україна було максимально прихильним. А таким воно може бути лише тоді, коли держава ставитиметься до них справедливо, поводитиме себе гідно. Гідність і справедливість для держави – то, без перебільшення, неоціненні якості. І не лише для внутрішнього користування. Скажімо, назовні, в очах світу, дуже негарно виглядає, коли ПФ окупанта, хоч-не-хоч, а виконує свої зобов'язання, а ПФ країни, який, власне, й сформований страховими внесками її громадян, робить все можливе, аби уникнути виконання своїх зобов'язань.
Тож емоції, панове, то одне, а право – таки дещо інше. І якщо хочемо будувати не якогось покруча, а правову державу, маємо і поводитися відповідно. А та наша публіка, з мізків якої ще не випарувався отруйний туман совкових уявлень про справедливість, де простіше не дати, відняти і розділити, аніж знайти причину, чому не додається, не примножується, має затямити, що пенсійні проблеми українців – а це не лише дискримінація прав переселенців і мешканців окупованих територій, але й мізерні, часто за межею реального прожиткового мінімуму розміри пенсійних виплат більшості пенсіонерів – не в тому, що ПФ платить «сєпарам», а в тому, що нездарні уряди, сформовані з обраних тією публікою нікчем та шахраїв, не роблять нічого суттєвого задля реанімації вітчизняної економіки – єдиного джерела, здатного не лише наповнити пустий гаманець Пенсійного фонду, але оживити країну в цілому. Робімо висновки, товариство.

Валентин БУТ
9 cічня 2020 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 10.01.2020 > Тема "Резонанс"