"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2019 > Тема "Душі криниця"
#51 за 20.12.2019
НАТАЛЯ МАЗУР: ЖУРАВЛЕМ У ВИР╤Й В╤ДПУСКАЮ
Сьогодн╕ завс╕дники Поетично╖ Св╕тлиц╕ мають можлив╕сть знову насолодитися в╕ршами нашо╖ давньо╖ знайомо╖ – чудово╖ поетеси з Под╕лля Натал╕╖ Мазур. Тим же, хто вперше зайшов на наш╕ стор╕нки, нагада╓мо фрагменти ╖╖ творчого шляху. Мазур Натал╕я Павл╕вна (29.07.1961 р., м. Дуна╖вц╕, Хмельницька обл.) – поетичний псевдон╕м Наталя Мазур – поетеса, п╕снярка, перекладачка, казкарка. Учасниця л╕тературно-мистецького об’╓днання ╕м. В.Бабляка «Сонях» м. Дуна╖вц╕, М╕жрег╕онального л╕тературного товариства «Об’╓днан╕ словом» м. ╤вано-Франк╕вськ, Всеукра╖нсько╖ творчо╖ сп╕лки «Конгрес л╕тератор╕в Укра╖ни» та Укра╖нсько╖ асоц╕ац╕╖ письменник╕в художньо-соц╕ально╖ л╕тератури Зах╕дного рег╕ону. Автор книг поез╕╖ «Душа на к╕нчику пера» (кв╕тень 2012 р.), «Мокре сонечко» (листопад 2012 р.), «Трем тиш╕» (вересень 2016 р.), «Забавлянки» (травень 2019 р.), «Потешки» (травень 2019 р.), «Стакато дощу» (листопад 2019 р.). Упорядник та сп╕вавтор зб╕рки поетично╖ ж╕ночо╖ л╕рики «В тонах любви» (2014 р.). Перекладач в╕рш╕в Яра Геначева (Геннад╕я Тукачева) для книги «Вальс листопаду» (2016 р.). Друкувалася у колективних зб╕рках, в журналах, у пер╕одичних виданнях в Укра╖н╕ та за кордоном. ╢ автором понад сотн╕ п╕сень для дорослих та д╕тей. Божий дар писати в╕рш╕ проявився ще в дитинств╕. Змалечку писала в╕ршики про родину та с╕м’ю. Продовжувала писати ╕ в школ╕. Особливо багато в╕рш╕в було написано в пору юност╕. За фахом – економ╕ст, за покликанням душ╕ – поет. П╕сля зак╕нчення Терноп╕льського ф╕нансово-економ╕чного ╕нституту у 1982 роц╕ вийшла зам╕ж. Згодом народилася донечка. Клопоти про родину, праця задля хл╕ба насущного були причиною того, що поез╕я в╕длет╕ла в╕д Натал╕╖ Мазур на довг╕ двадцять рок╕в. Та коли донька виросла ╕ випурхнула з р╕дного гн╕здечка, поез╕я повернулася, не даючи залишитися наодинц╕ з╕ сво╖ми думами та тривогами. В╕рш╕ того пер╕оду лягали в шухлядку стола. ╤нколи прочитувалися родичам чи друзям. А ще оселялися на персональних стор╕нках поетичних сайт╕в. Саме там, в ╕нтернет╕, ╕ знайшлися перш╕ вчител╕, перш╕ прихильники та перш╕ критики. Перший друкований в╕рш з’явився в ╕нформац╕йно-рекламн╕й газет╕ «Фортеця» м. Кам’янець-Под╕льський. З тих п╕р Натал╕я Мазур стала переможницею численних конкурс╕в, учасницею ц╕ло╖ низки фестивал╕в. Ма╓ багато нагород та диплом╕в. Головн╕ з них: Переможець конкурсу «Сто твор╕в, як╕ варто прочитати цього л╕та», (м. Хмельницький, 2013 р.); Ф╕нал╕ст конкурсу ╕м. Юрка Гудзя «Клекот╕нь осен╕» (м. Житомир, 2013 р.); Переможець Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу ╕м. Леся Мартовича (╤ м╕сце у ном╕нац╕╖ «Дитяча книга») (м. Льв╕в, 2014 р.); Дипломант ╤╤ Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу ╕м. Л. Мартовича. (Ном╕нац╕я «Поез╕я, доб╕рки) (м. Жовква, 2015 р.); Переможець л╕тературного конкурсу «Ой весна, весна, днем красна» Сп╕лки л╕тератор╕в «Славутич» (м. Кременчук, 2016 р.); Переможець Першого М╕жнародного загальноукра╖нського л╕тературного конкурсу в╕йськово-патр╕отично╖ прози ╕ поез╕╖ "WARINUKRAINE — 2017"; Лауреат М╕жнародного л╕тературного конкурсу «Каплантида – 2017»: ном╕нац╕я «Мала проза» - ╤ м╕сце, ном╕нац╕я «Поез╕я» - ╤╤╤ м╕сце. (м. Ки╖в, 2017 р.); Гран-Пр╕ М╕жнародного л╕тературно-поетичного конкурсу «Обранц╕ небес» присвячений пам’ят╕ Василя Стуса (м. Ки╖в - м. Родинське, 2017 р.); Дипломант М╕жнародного л╕тературно-поетичного конкурсу «Обранц╕ небес», присвячений пам’ят╕ В. Стуса. Ном╕нац╕я «Громадянська л╕рика» - ╤ м╕сце в ном╕нац╕╖.
ДЕ
Вита╓ к╕мнатою кави м╕цний аромат. Надламаний м╕сяць пливе у в╕конний квадрат До столу малого, де зр╕ють бокали з вином, Де вогник св╕ч╕ д╕лить спогади з темним в╕кном.
Де смак шоколаду ще бродить на спраглих губах, Де в╕чн╕сть ╕ шал пломен╕ють, немов на в╕трах, Де музика сфер долина╓ до нас з висоти, ╤ нота висока в оголених грудях тремтить.
Хмел╕ю тобою, п╕рнаю в нестримн╕ св╕ти, Де все розчиня╓ться, лиш залиша╓шся ти, Де оч╕ навпроти ╕ ми, наче знову в раю, ╤ де невагомо луна╓, як спов╕дь, - люблю...
П╤ЗН╤ ХРИЗАНТЕМИ
Чи дощ, чи сн╕г, чи невагома мжичка Повол╕ пада╓ на вуличн╕ ятки. Ходити п╕д дощем - то давня звичка. Пришвидшу крок.Роз╕м`ят╕ листки
Не шурхотять. ╤ п╕д ногами слизько. Ця п╕зня ос╕нь з╕ткана з краплин. Схилилися хмарини низько-низько Над м╕стом з теракотових цеглин.
Пов╕льно висипають крупи б╕л╕ На вулицю ╕з тьмяним л╕хтарем. Тулю до себе кв╕ти скрижан╕л╕, З г╕рчавим ароматом, хризантем.
Сп╕шу до тебе у тепло к╕мнати, Де чай ╕з трав заварю╓ш мен╕, Нас хризантеми будуть звеселяти З╕гр╕т╕ в син╕й ваз╕ на стол╕.
БАРВИСТА ПАРАСОЛЬКА
Барвиста парасолька повсякчас В╕д погляд╕в ховала ╕ негоди. Ми ц╕лувалися п╕д нею раз по раз, ╤ вушко лоскотав тв╕й теплий подих.
У чорно-б╕л╕ прохолодн╕ дн╕ Нам св╕т здавався р╕знокольоровим. Закохан╕ були ми ╕ чудн╕, На╖вн╕ ╕ см╕шн╕ вели розмови.
Потерта парасолька вже давно Забута десь у ком╕рчин╕ тьмян╕й. ╤ ми удвох в к╕мнат╕ мовчимо... А парасольц╕ сниться дощ весняний.
НЕ БУРЖУА
Холодний ранок. Перше. Листопад. З╕тха╓ м╕сто протягами вулиць, А ми удвох. Неначебто назад У молод╕сть негадано вернулись.
Мороз ╕нкрустував опалий лист, Йдемо повол╕ - н╕куди сп╕шити. Не руки - дол╕ в нас переплелись, Чимало довелося пережити.
Десь у будинках сонних буржуа Нап╕й ранковий в кавнику пару╓. Ми мовчимо, бо зайв╕ вс╕ слова, Бо не потр╕бн╕ т╕ розмови всу╓.
Кав`ярня - випадкова ╕ стара - В╕д зашпор╕в ряту╓ ╕ застуди. Чай ╕ еспрессо. Все. Мен╕ пора. Тво╖ слова: «╤ди. Чекати буду».
I ЗНОВУ РОЗЛУКА
╤ знову розлука роз`ятреним болем пече... У час, коли руки тво╓ залишають плече, Шепочу - люблю, та слова на губах затихають. Знов дн╕ стануть схож╕ на висохл╕ жовт╕ листки, Що впали додолу, хоч праглося ╖м навпаки, У небо злет╕ти, докупи з╕бравшись у зграю.
Гортатиму фото, чекатиму в тиш╕ дзв╕нка, А часу безжального мчатиме поряд р╕ка, Де веч╕р ╕ н╕ч за в╕кном проростають у в╕чн╕сть. ╤ жити прийдешн╕м знов стану, як дос╕ жила, Дарунки шукати, вкладати в них крапл╕ тепла, Бо ти кожен р╕к на Р╕здво при╖зджа╓ш у с╕чн╕.
В╕ршами блукатиму, наче в╕днайденим ра╓м, Хоч кажуть, щаслив╕ не пишуть в╕рш╕, та хто зна╓...
ЗАПИТАЛЬНИЙ ЗНАК
На крилах л╕та зг╕ркла пустота ╤ ос╕нь причастилася сльозою. Чому, скажи, мо╖ н╕м╕ уста Лишились не ц╕лован╕ тобою? Чому усе склада╓ться не так Як хочеться, як в╕риться? Мовчання... Сухий листок - то передзим'я знак, Змарн╕л╕ мр╕╖ - знак рок╕в чекання. Все важче в╕риться, Все важче в╕днайти Святе тепло на дн╕ холодн╕м серця. Десь я прямую, десь пряму╓ш ти... А наше л╕то в пам'ять обернеться. Мрячить ╕з ранку, Тоскно ╕ мрячить. Свинцеве небо накрива╓ м╕сто ╤ я не знаю - будемо, а чи Не будемо з тобою... Зна╓ш, зв╕сно, Мен╕ б хот╕лось бути, але як Розпорядиться доля - я не знаю, Тому ╕ ставлю запитальний знак ╤ журавлем у вир╕й в╕дпускаю.
МЕН╤ Б…
Мен╕ б до тебе схилитись, любий, ╤ не питати, що з нами буде? Погладить н╕жно густе волосся: Чи наше л╕то вже в╕дбулося? В╕дколосилось ╕ в╕дсп╕вало, Чому з тобою любились мало? Чому багато було негоди? Роки промчали, як бистр╕ води... Стаю навшпиньки, щоб трохи вище, Мен╕ б до тебе на в╕дстань тиш╕. На в╕дстань думки, на в╕дстань слова, Щоб лиш очима велась розмова, ╤ поц╕лунком з╕гр╕ти б оч╕, Мен╕ б до тебе на крилах ноч╕! Ця н╕ч-примара з╕йде, не буде, Мен╕ б з тобою нав╕ки, любий!
МАК’ЯТО
Кав'ярня наша. Звичний смак мак'ято, Класичне "Шу", чорничний макарун. За в╕кнами дощу гучне стакато...
А спогад╕в розвихрений табун Летить в минуле, де ╓ ти ╕ м╕сто, Що нас в╕та╓ шурхотом кол╕с. Вогн╕в рекламних райдужне намисто Заманю╓ в кав'ярню, що навск╕с По вулиц╕. Зникають м╕ста звуки – Спок╕йна заводь серед су╓ти. Блюз негучний спл╕та╓ наш╕ руки, Класичне "Шу", мак'ято. Я ╕ ти. За в╕кнами гучне дощу стакато...
Чомусь усе складалося не так... Яка солодка п╕нка у мак'ято! Який г╕ркий у кави п╕слясмак.
В╤КНА ПЛАЧУТЬ
Ви зна╓те, як плачуть в╕кна? Як По шибц╕ зимн╕й котяться донизу Мал╕ краплини, в╕днайшовши шлях Кр╕зь поволоку б╕ловато-сизу?
Ви зна╓те, як плаче ж╕нка? Як Сльоза, прийнявши розпачу потоки Тр╕почеться на в╕ях, наче птах, ╤ пада╓ на розпаш╕л╕ щоки?
Ви зна╓те, як мучиться сумна Моя душа, закована у кригу? Чека╓ сл╕з очищення вона... А в╕кна... в╕кна плачуть на в╕длигу.
ЧОМ, КАШТАНЕ, ПОЖОВК?
Чом, каштане, пожовк? Може, ноч╕ вже зовс╕м холодн╕? Чи бо╖шся, що рине хурделиц╕ б╕лий заг╕н? Ти так довго стояв у зелен╕м вбранн╕, а сьогодн╕ Уноч╕ пожовт╕в, мов за сонцем поб╕г навздог╕н.
Н╕ч минула-майнула, немов надломилася доля, Хоч, насправд╕, убрання жовт╕юче – теж до лиця. Не з╕тхай, не сумуй – це п╕д ос╕нь м╕няються рол╕ ╤ пора позументи скидати з м╕цного плеча.
Ми з тобою, каштане, п╕демо до осен╕ в гост╕ З кособоким дощем – с╕руватим, неначе полин. Про гостини от╕ – р╕знобарвн╕ та золотокос╕, Попроха╓м у не╖ на спомин хоч к╕лька св╕тлин.
З нею будем ходити по ще нев╕домих маршрутах, Аж допоки зима ╖й не вручить сво╖ постоли, А тво╖ каштанята, позбувшись колючого пута, Поб╕жать увсеб╕ч – ти ╖м листям стежки застели.
Н╤ НАР╤КАННЯ, Н╤ ОБРАЗИ, Н╤ ЖАЛЮ
Н╕ нар╕кання, н╕ образи, н╕ жалю... Зима штрихами замалю╓ л╕то. Сн╕жинок у долон╕ наловлю, Як цв╕ту ╕з дерев.
Несамовито Зави╓ хуга, Затр╕щить мороз, Сади одягнуть убрання в╕нчальн╕. На клавесин╕ в╕тер-в╕ртуоз З╕гра╓ св╕тлу музику печал╕.
По вицв╕л╕м небесн╕м полотн╕ Веч╕рн╓ сонце скотиться гор╕хом. Прилине спогад, наче ув╕ сн╕, ╤ я у ньому в╕дшукаю вт╕ху.
Сн╕жинки кришталев╕ у руках Внесу в тепло затишно╖ к╕мнати. ╤ будеш ти у серц╕ та думках, Бо я тебе не зможу не кохати.
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2019 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21841
|