Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…


ОС╤ДЛАЮ КОНЯ…
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 13.12.2019
ЛЮБОВ ГОЛОТА: М╤Й ГОЛОС ТИХНЕ У БЕЗМОВ’╥

Господиню сьогодн╕шньо╖ Поетично╖ Св╕тлиц╕ нема╓ сенсу представляти, оск╕льки ╖╖ ╕м’я, поза всяким сумн╕вом, добре в╕доме кожному, для кого укра╖нська мова не чужа, хто ма╓ укра╖нську душу, укра╖нський погляд на св╕т.
До ц╕╓╖ доб╕рки, нещодавно оприлюднено╖ поетесою на сво╖й  стор╕нц╕ ФБ, входять в╕рш╕ р╕зних рок╕в, р╕зних пер╕од╕в ╖╖ творчост╕. Та ╖х об’╓днують, неначе два крила, в╕д помах╕в яких у когось серце мл╕╓, кохання в╕чне ╕ щемлива ностальг╕я за юнню й тими, чия доля в╕дцв╕ла. Там ще цв╕те с╕мейник на в╕кн╕, стара криниця лл╓ живлющу воду й допоки ╓ те, голос мого роду не втоне у безмовному багн╕.
В.Б.

"О ЯК МИ ЛЮБИЛИ..."
На в╕трах вигорала у третьому сн╕
╤ лет╕ла,як птиця,назустр╕ч мен╕
Твоя б╕ла сорочка,п╕дсинена в╕тром,
У полинн╕м степу, у полинному св╕т╕,
╤ котилась трава, прибивалась до н╕г,
╤ чуж╕ голоси з перехресних дор╕г
Все гукали мене голосами чужими,
Й наче вихор, тв╕й голос
Завис пом╕ж ними...
Сухов╕й голос╕в закрутивсь над╕ мною:
Перед нами стелись,наче дим над травою!
Вклякла каменем я на толоц╕ полинн╕й.
Та кривавляться сльози кр╕зь оч╕ кам╕нн╕,
╤ л╕та╓ сорочка: порожн╕ рукава
Об╕ймають мене – вже кривав╕, кривав╕...
1983

***
Тут м╕сяць такий волоокий...
До чого ж стол╕ття м╕лк╕!
 – М╕й кор╕нь,шорсткий ╕ глибокий,
Прор╕с в половецьк╕м с╕дл╕.
 – Я тут. Я коня попасаю.
Ти чу╓ш?! Прийди ╕ боли!...
В╕щун ╕ г╕рк╕ молоча╖.
Кривавник. Безсмертник. Полин...
У серденьку л╕та ╕ року,
У вус╕ нетоптаних трав
"ШИРОКО У СВ╤Т╤ ШИРОК╤М”
 – Ковалик сво╓╖ почав...
За те, що удвох в ц╕м стол╕тт╕,
В ц╕м л╕т╕ ми вдвох не були
– В╕джуряться трави ╕ кв╕ти,
В╕дплачуть за нас цв╕ркуни...
1980

***
Туманний перон.
Традиц╕йна "Слов'янка " звучить.
╤ зовс╕м не в такт погойдало блакитн╕ вагони...
А втома така, що вже ╕ душа не болить,
Й дощинка туману кремнисто торка╓ться скрон╕.
А втома така, Що несила кр╕зь натовп пройти:
Чийсь погляд ц╕кавий з розмаху шмагне по обличчю...
Та протяг п╕дземний закрутить ╖╖ у метро –
Цей протяг нестерпний,
цей в╕тер холодний столичний...
Яких же туман╕в, яких ╕ще треба дощ╕в,
Щоб вмилась душа ╕ широко оч╕ розкрила,
Щоби пролилась хоч ╓дина легенька сльоза
Й "Прощанням слов'янки" над син╕м вагоном злет╕ла?!
1984

***
Глибок╕ ос╕нн╕ сл╕ди
Дощами по в╕нця налито.
П╕д знаком земл╕ ╕ води
В минуле пливеш, мо╓ л╕то.
В т╕м л╕т╕ на погук: "Любов!"
Луна озивалась: "Любове!"
╤ кв╕тка цв╕ла покрай слова,
╤ к╕льчився погляд зелом...
В╕длуння кв╕тучих щедрот,
Наповнених св╕тлом зеленим
– Словами обвуглений рот,
Пасемце рум'янку у жмен╕...
Ще тепла вишнева кора
– Кле╖нка ╖╖ г╕ркувата,
В╕дстоявши см╕х ╕ печаль,
М╕й погляд в соб╕ запечата:
Здивований ╕ молодий,
Шукатиме нас в круговерт╕,
В т╕м л╕т╕, де ми – ще безсмертн╕
П╕д знаком земл╕ ╕ води...
1984

***
Втекти ╕ забути. ╤ – жодного сну!
Якщо й полонянка – то т╕льки самотност╕ й вол╕!
Нехай по сл╕дах мо╖х вродять кущ╕ полину.
Полин ╕ цикута нехай мо╓ серденько вволять...
Якщо ╕ сп╕валось – то т╕льки з Дунаю п╕сень,
Бо хто ж то пов╕рить,що можна сп╕вать ненад╕ю?!
Якщо й задивлялась – то т╕льки над╕╖ в лице,
Рукою побожно торкала правицю над╕╖...
Над╕я ╕ знада, ╕ рад╕сть, ╕ ревн╕сть, ╕ кров
– В досаду й нудьгу не зриму╓ нас втома чи зрада.
Як вимерзнуть трави на свято ос╕нн╓ Покров,
Платон╕вськ╕ числа в╕дкриють чар╕вну тр╕аду:
Зр╕каюсь зр╕кань!
Не ловлю чорним речивом зречень.
Не шию сльозами, як ср╕блом, багряний рукав...
Та т╕льки пече, вип╕ка мо╓ серденько втеча.
Нав╕що ти серце – не втечу –
на ймення назвав?!
1984

***
Дощить. Дощить...
╤ це уже – надовго.
Холодний дощ вандру╓ у степи.
Цей дощ як ти – уже сивоголовий.
Дощ – за душею. За минулим – ти.
Дощить. Дощить минуле безгол╕в'я -
Кому тепер ця Троя Степова?
Важке бажання як важке похм╕лля.
Хто ж поверта╓ться в бажання ╕ слова?
Чим пом'янем свого життя ру╖ни,
Як замовлятимем потоптан╕ степи?
╤ де т╕ яблука, де т╕ солодк╕ вина?!
Дощ – за душею. За минулим – ти...
Я вже не вм╕ю – в р╕чку або в н╕чку.
В дощ╕ холодн╕м втоплено м╕й д╕м.
– Сховай мене у кар╕м чолов╕чку!
 – Я ск╕фську бабу прочитала в н╕м.
1999

***
Проживаю сво╖ в╕рш╕.
Давн╕ сни перешиваю.
В св╕т╕ кавових ╕люз╕й
Дим солодких тютюн╕в.
Хтось когось забув – я знаю.
Хтось – простити не зум╕в.
Розум ╓, а без горища.
Човен повен, а без днища.
╤ сн╕ги ус╕ – тор╕шн╕-
Ск╕льки ж зрубано ялин?!
Тож нав╕що – многогр╕шн╕й –
Р╕к новий ╕ ти – ╓дин?
Все╓дин,звичайно ж – в лицях,
Ти вершиш над серцем чин...
Що святенницям насниться?!
А в мо╖х бо снах ро╖ться
Грай закоханих мужчин.
В жовт╕м йду. П╕ски довкола.
Кров погублених троянд.
╤ пустельно, тихо, голо
Заверша Велике Коло
К╕нь стриножений Троян.
2000

***
О, як ми кохались, як солодко й н╕жно любили,
Як вихором дивним зд╕ймало, несло ╕ крутило
Наш д╕м-невидимку, й тулилося т╕ло до т╕ла,
╤ серце до серця на протягах чорних л╕пило,
╤ падала в Бога на б╕л╕м висок╕м пороз╕
Двоглава ╕стота, що Богом не прощена й дос╕...
О як ми любились, о як безпечально кохали
Все те, що безжально одне у одного забрали:
Цей подих нечутний, цей погляд невинний,
Цю душу – небачену ╕ нед╕лиму,
Це чисте св╕т╕ння над головою
– Не видиме мною, не чуте тобою.
По сьомому колу – чи в пекл╕, чи в неб╕, чи скраю
– Проходить життя, ╕ у ньому тебе я не знаю,
Дивлюся сл╕пими в сл╕п╕ ╕ оскл╕л╕ з╕ниц╕,
Уривками подиху гр╕ю скорцюблену птицю
– Стр╕лу принесла, як вел╕ли ╖й враз╕ – вороз╕,
А я п╕дняла ╖╖, мертву, на давн╕м пороз╕
Скрипучо╖ хатки, яку берегла ╕ латала,
В як╕й я так довго, так високо й гр╕шно л╕тала...
╤ страшно мен╕ ╕з порога ступить на дорогу
– Непевна, веч╕рня, розб╕йницьк╕ оч╕ з-за рогу,
Й боюся з порога вернутися знов у цю хату:
Клопочешся ти – треба душу латати,
До пекла лет╕ти, смоли позичати...
О, як ми любили!
1998

***
Тихенько джолом╕я моя гра╓: 
Тр╕поче подих, лл╓ться, не стиха╓
Мелод╕я, що звалвся "для тебе",
╤ серце випруча╓ться з-п╕д ребер
– Хоча б на мить, щоб дух перевести,
Бо вже минувся час його-цв╕сти.
Тихесенько ворожить джолом╕я
╤ раптом ц╕вка видува╓ зм╕я,
Що впл╕вся в п╕сню… Як ╖╖ я виведу,
Коли з соп╕лки випл╕всь ц╕лий виводок?!
Душа, знетямившись, сама соб╕ не рада,
Впритул уздр╕вши мертв╕ оч╕ гада.
Страх розточився. Стихла джолом╕я,
Я кров свою п╕знала в т╕л╕ зм╕я:
У темн╕ крапл╕ бралася повол╕
Причинна кров, яка жадала вол╕,
╤ падала, як чорн╕ виноградини.
Ставало прахом чорне т╕ло гадини...
Химерний сонище! Приблудо ╕ полудо,
З якого дерева ти вир╕зав цю дуду,
╤ кров зманив, ╕ дух загнав у не╖,
Щоб я збулася гадини сво╓╖?!
З грудей мо╖х ти вийняв, як гн╕здечко
Чар╕вний б╕ль, що обвивав сердечко...

Люди зими ╕ л╕та

***
Був л╕тн╕й день.
╤ я була мала.
╤ в нас на вулиц╕ померла баба Варка,
Що все життя в колгоспних куховарках
Борщ╕ варила ╕ хл╕би пекла.
Моя бабуня ╖й була кума.
Вони удвох – колись ще – д╕вували,
Укупочц╕ вдовино б╕дували,
Одн╕ на двох колгоспн╕ гони гнали,
А смерть, бач, Варку вибрала сама
Нас та печаль в гостину привела.
Мл╕в полудень, ╕ шлях курився парко.
Я все чекала, що устане Варка,
Гукне баб╕в Ликерку та Одарку
Й мене спита: "Що робиш тут, мала?!"
Баби прийшли без погуку, сам╕.
Вив'язували з вузлик╕в цукерки.
Й тремт╕ли пальц╕ в╕чно╖ Ликерки,
Сльоза тремт╕ла баб╕ ув╕чу
Й тремкий вогонь оплавлював св╕чу...
Був л╕тн╕й день.
╤ я була мала
Й мен╕ сказали стати за порогом,
╤ я дивилась, як сплива дорога,
Як тремко тане сонячна ╕мла...
Мен╕ хот╕лось плакати й сп╕вать,
Бо щось в мен╕ так гостро забол╕ло,
Уперше – до нестями – забол╕ло.
В левад╕ зозулиця дн╕ л╕чила
╤ я збивалась на рахунку "п'ять"...
...То вперше св╕т заглянув мен╕ вв╕ч╕:
Був л╕тн╕й день. См╕ялася трава,
Сп╕вали й плакали висок╕ дерева
╤ хтось гукнув, що св╕т великий-в╕чний!
А я – не в╕чна. Я ╕ще мала.
1978

СОЛОМ'ЯНА ВДОВА
Оце гостюю – наче в небилиц╕:
Кущ в╕ниччя, кущ тютюну, пасльон…
Уволим волю древньо╖ кабиц╕
– Наситимо соломою вогонь.
На три села вц╕л╕ла, рудобока,
В╕дро по мод╕ носить набакир...
З трьох с╕л новини носить ╖й сорока
– Хова ╖х бабця в скриню, ув алькир,
Щоб не занадились Аяйкало з Агакалом,
Щоб той Патякало й на хвилю не прис╕в.
Х╕ба сус╕ди – зайдуть,побалакають
Й д╕док знаходився – отой, Кивайгол╕в.
А Цур ╖м з Пеком, той д╕док-кропив'яний!
Вдов╕╓ дал╕ бабця досхочу...
Ось в╕зьме горщик, зв╕сно,що полив'яний,
╤ зварить нам веселого борщу!
Кип╕тиме, а пот╕м – умл╕ватиме,
З╕тхне кабиця – щелепи до вух!
В╕н вискочить ╕ шасне поза хатами,
Тепер не зловиш – солом'яний дух!
В╕н шаламенний, дух отой солом'яний-
Невидимий, невловний, молодий,
Його дощисько в полудень полоха╓,
Оп╕вноч╕ нагледить молодик,
А в╕н сюди, у в╕нниччя, занадивсь,
А в╕н з кабиц╕ виганя╓ дим,
Такий солом'яний... ╤ до ладу й до ладу
Стол╕тн╕й баб╕ д╕вувалось з ним!
Оно – толочить латочку гороху,
Розгойду╓ на шворц╕ рушники,
╤ щось ╖й скаже – наче ненароком
╤ заведе у стигл╕ вишняки
Де стигл╕ вишн╕ доять молодиц╕,
Де в╕н ввижався – та не раз, не два.
Де ходить бабця – все чогось костричиться,
Вже л╕т ╕з сто – солом'яна вдова...
1980

ЗАБУТА КРИНИЦЯ
Сп╕ва╓ жайв╕р – небу й сонцю люб.
Збирають трави шовком шите в╕но.
Прийду сюди ╕ стану на кол╕на,
Й рука сама погладить сивий зруб,
╤ тихий подих зата╖ться в грудях
– Мовчить вода, не хоче говорить:
╥й кожен подих аж на дн╕ болить,
╥й серце тисне омертв╕ле груддя...
Мовчить вода – осл╕пле джерело
Б╕льмасто св╕тить невидющим зором,
╤ журавель у чорному спрозор╕
Волочить перетл╕ле в прах крило.
...У воду цю живо╖ б влить водиц╕,
Щоб солов'ями тьохнула лоза,
Щоб затремт╕ла й пролилась сльоза
– Земл╕ сльоза,що вмерла в ц╕й криниц╕.
Мовчить криниця.
Мовчечки пророчить
Що нове явить св╕ту джерело,
Яке у н╕й
п╕д серцем зацв╕ло
У мить оцю, вв╕бравши мо╖ оч╕...
1980

***
М╕й перший спогад: л╕то, вечор╕╓.
Високу з╕рку птах наздоганя. ╤ пальц╕ – в грив╕
╤ од страху – мл╕ю.
А батько за узду веде коня.
Я вже й не знаю – б╕лий к╕нь чи чорний.
Не пам'ятаю – бачив хто чи н╕.
А т╕льки шлях. ╤ з╕рка вечорова.
╤ ╖ду я на батьков╕м кон╕.
Складне життя у вершника, ╖й-право,
Галоп, алюр – ╕ степом, навмання!
Зверта╓ш вл╕во, об'╖жджа╓ш вправо,
Але при т╕м – не зрадь свого коня.
Х╕ба й по тому, що прибудеш першим,
Х╕ба й всього, що хтось наздоганя?!
Впущу узду, в сво╖м с╕дл╕ померши
– Мен╕ м╕й батько вибирав коня!
1982

ПОРТРЕТ У В╤КН╤ З С╤МЕЙНИКОМ
╤ цв╕в с╕мейник на в╕кн╕ –
Така с╕льська, небалувана кв╕тка,
Й просила бабця:
Ви шануйтесь, д╕тки,
Не дозоляйте в пустощах мен╕.
╤ я тод╕ стихала при в╕кн╕,
При нашому с╕мейнику латат╕м,
А бабця бралася в'язати чи латати –
Перетужити лихо на п╕сн╕...
Коли, було, б╕ду перегуде,
Ус╕ сво╖ огуди-перегуди,
З╕тхне, з╕тханням випроставши груди,
╤ тихо в казку поведе мене:
Не дай-то, кажуть, плюнути на в╕кна,
Там янголята, янголи живуть.
Вноч╕ нам п╕ч ╕ хату стережуть,
Вдень тихо сплять.
У них крильцята з св╕тла…
 – Давайте, бабо, зловим янголя!
Таке, маленьке, хоч з одним крилечком...
╤з волосини сплетемо вервечку
– Нехай з╕ мною тр╕шки погуля!
Всм╕ха╓ться бабуся, янгол св╕тла.
Мале теля в солом╕ дибуля.
 – Ну хто, скажи ти, ловить янголя?
Воно нивидимим живе на цьому св╕т╕…
 – Невидиме?! То, значить, – ╖х нема!
То ви, навмисне, щоб я тут сид╕ла!
Я з гр╕маком ╕ти на л╕д хот╕ла,
А ви – як змалились, ще й ...дурите! Дарма...
Примхливиця мала, пащекувата,
Хилилась над с╕мейником, що цв╕в.
╥╖ сльоза, легенька ╕ оката,
Топила янгола в одному з його сн╕в.
Той янгол спурхував,
С╕дав на вушко голки,
Хитав гол╕вкою: Ну що це за дитя?!
...Цв╕те с╕мейник. ╤ сп╕ва╓ бабця
– Сво╓ й мо╓ висп╕ву╓ життя:
То посм╕ха╓ться, то тужне чоло хилить,
То довгим поглядом прив╕ти мен╕ шле,
То сяйво тихе мо╖х в╕кон хвилить
– Кр╕зь ╖х сльозу н╕як не пропливе.
1982
Дн╕пропетровськ

***
М╕й голос тихне у безмов’╖
Ще мить – ╕ голосу нема.
Вже загн╕здилася зима
П╕д т╕нями брат╕в безкровних.
Вони пливуть самотиною
В еф╕рах горн╕х, там де слова
Чи звуку – й р╕сочки не чуть
╤ розб╕гаються як ртуть
Важенн╕ схлипи – наш╕ мови.
╤ тиш╕, й самоти обнови
╤з крил сн╕гами опадуть.


 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21810

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков