Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3410)
З потоку життя (6643)
Душі криниця (3590)
Українці мої... (1476)
Резонанс (1530)
Урок української (995)
"Білі плями" історії (1699)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РАДА УХВАЛИЛА ЗАКОН ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНИХ Ц╤ННОСТЕЙ У МУЗЕЯХ ДОНБАСУ ТА КРИМУ
Документ визнача╓ ╖хн╓ призначення за спрощеною процедурою, а також передачу Укра╖н╕ культурних...


ПРЕДСТАВНИК ЗЕЛЕНСЬКОГО ОБГОВОРИВ ╤З Л╤ДЕРАМИ МЕДЖЛ╤СУ ЗВ╤ЛЬНЕННЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР
Одним з майбутн╕х напрямк╕в сп╕впрац╕ також визначили п╕дтримку, зокрема ╕ на державному р╕вн╕,...


МЗС УКРА╥НИ В╤ДПОВ╤ЛО ╤ЗРА╥ЛЮ НА ЗАЯВУ ЩОДО «ВШАНУВАННЯ ВБИВЦЬ ╢ВРЕ╥В»
У МЗС наголосили, що збереження ╕сторично╖ пам'ят╕ та в╕дновлення справедливост╕, зокрема, щодо...


ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЗВЕРНУВСЯ ДО УКРА╥НЦ╤В: УС╤ ВИНН╤ В КАТАСТРОФ╤ МАУ БУДУТЬ ПОКАРАН╤
Оф╕с Президента наводить повний текст звернення


ЗАКОНОПРО╢КТ ЩОДО ДЕЦЕНТРАЛ╤ЗАЦ╤╥: КОМ╤ТЕТ РАДИ ВРАХУВАВ СТАТУС СЕВАСТОПОЛЯ
Зг╕дно з законопро╓ктом, громада ╓ первинною одиницею у систем╕ адм╕н╕стративно-територ╕ального...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2019 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 06.12.2019
Тарас Петриненко, музикант: ДЯКУЮ ТОБ╤, ГОСПОДИ, ЩО СП╤ВАТИ «Н╤ ПРО ЩО» Я ТАК ╤ НЕ НАВЧИВСЯ!

На м╕сце заплановано╖ зустр╕ч╕ в╕н з’явля╓ться як “перел╕тна птаха”, яку завжди вихоплю╓ш поглядом з-посеред величезних та др╕бних сп╕вплем╕нник╕в. У Тараса Петриненка – “Nissan Qashqai”, а на даху – ще й ╕з “shuttle”! Ляскають двер╕, квака╓ сигнал╕зац╕я – ╕ ми разом ╕з директором артиста Валер╕╓м Кул╕чк╕ним робимо к╕лька крок╕в назустр╕ч.
Та сама скуйовджена неслухняна грива, х╕ба що – пом╕тно зсив╕ла. Той самий, трохи примружений погляд. В╕дкрита щира усм╕шка, а в одяз╕ – звичний для нього стиль casual з акцентом на зручн╕сть ╕ практичн╕сть: кенгурушка, джинси, крос╕вки. Н╕ вишиванок, н╕ костюм╕в в╕д “Brioni”. Нащо? У царин╕ сучасно╖ укра╖нсько╖ поп-музики в╕н сам – еталон, живий камертон, за яким мають зв╕рятися.
В╕та╓мося: тепло, але не без напускного пан╕братства уц╕нених репер╕в.
У Тараса некваплив╕, розм╕рен╕ рухи. На правах господаря ситуац╕╖ звичним поглядом в╕н кида╓ у б╕к “Мега-Маркету” на Новообух╕вському шосе:
- Ну-то, п╕шли… Поговоримо.

СТОЛИЦЯ НЕЗАЛЕЖНО╥ УКРА╥НИ ПЕРЕТВОРЮ╢ТЬСЯ НА БАНАЛЬНИЙ МЕГАПОЛ╤С, У МЕН╤ ЦЕ ВИКЛИКА╢ ОГИДУ
- Дякувати Богов╕, ти, Тарасе, не в Канад╕!
- Хто, до б╕са, ото дурницю придумав, мовляв, я живу в Канад╕… ╤з ким би не побачився, кого не зустр╕в, кожен оту н╕сен╕тницю верзе: “Так ти, Тарасе, що – ╕з Канади вже повернувся!?” Ось в╕н я, ось, див╕ться… (Трохи гучн╕ше, але наче для всього укра╖нського народу, зауважу╓ Тарас. – О.Р.)
- ╥хали до тебе на зустр╕ч… Вал╓ра також на це скаржився: “Куди б не зателефонував, що б не запропонував, у в╕дпов╕дь чую: А х╕ба Тарас Петриненко не ви╖хав на ПМЖ до Канади?”
- Як бачиш, друже, св╕т не без “добрих” людей. Ото б д╕знатися – яка паскуда таку побрехеньку ╕ нащо пустила! Скористуюся нагодою ╕ передам укра╖нцям через ваше видання: н╕коли я не збирався залишати Укра╖ну! Це – моя Батьк╕вщина, тут ╕ житиму, хай там що.
- П╕дхоплю тему… Перше ╕нтерв’ю ми з тобою, Тарасе, робили 32 роки тому, коли ╕з Тули, залишивши В╤А “Червон╕ маки”, ти повернувся в Укра╖ну. Для початку – розкажи: де ╕ як тепер живеш?
- Живу я на б╕лому св╕т╕ (Продовжуючи грайливий лейтмотив. – О.Р.). Нин╕ мешкаю за межами Ки╓ва, далеченько так – к╕лометр╕в п╕д ш╕стдесят.
- Чому раптом?
- У тому вигляд╕, в якому в╕н тепер, Ки╖в мене д╕став. ╤ б╕льш╕сть того, що там в╕дбува╓ться, мене не влаштову╓. Столиця незалежно╖ Укра╖ни перетворю╓ться на банальний мегапол╕с, у мен╕ це виклика╓ огиду.
- Назад до природи?
- Справд╕, я живу на природ╕, на власн╕й дач╕, яку ще батьки почали будувати. Серед пташок, зв╕рини… Переобладнав там спец╕альну залу на репетиц╕йну точку, де ми з музикантами збира╓мося та готу╓мося до живих концерт╕в.
- Кор╕вку, може, зав╕в? Курей?
- Н╕-н╕-н╕ (Грайливий лейтмотив п╕дсилю╓ться запереченням руками. – О.Р.), без фанатизму. До такого занурення у природу я ще не д╕йшов!

НА ТЕБЕ ДИВЛЯТЬСЯ ДЕСЯТКИ, А ТО Й СОТН╤ ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ. ╤ В╤Д ТОГО, ЯК ТИ ТРИМА╢ШСЯ СВО╢╥ ПОЗИЦ╤╥, ЗАЛЕЖИТЬ: ЧИ СКЛАДУТЬ ЛАПКИ ВОНИ, ЧИ – Н╤
- Почну ╕з простого, але л╕н╕йного запитання. Як так трапилося, Тарасе, що за п╕в стол╕ття на укра╖нськ╕й музичн╕й сцен╕ ти став справжньою легендою, а м╕льйонером не став?
- Зна╓ш, це – р╕зн╕ шляхи. Людина – або хоче стати м╕льйонером, або займа╓ться любленою справою, бо йде вона ╕з глибин серця. ╤ коли ти вважа╓ш, що можеш принести бодай якусь користь сво╖й кра╖н╕, не розраховуй, що за це тоб╕ круто заплатять. Часом – ганьбою, зненавидою, байдуж╕стю.
- ╤ будуть невдячн╕ за це…
- Саме так. Взагал╕, це не дуже вдячна справа – любити р╕дну кра╖ну, шанувати свою нац╕ю. Особливо – у нин╕шн╕ часи суц╕льного попул╕зму та пол╕тично╖ все╖стивост╕.
- У чому хова╓ться причина, як вважа╓ш?
- Величезний вплив на укра╖нц╕в справили жахлив╕ роки Совка, який, на превеликий жаль, не минув до сьогодн╕. Але н╕чого ╕ншого нам не залиша╓ться. За будь-яку ц╕ну треба вистояти, адже на тебе дивляться десятки, а то й сотн╕ тисяч людей. ╤ в╕д того, як ти трима╓шся сво╓╖ позиц╕╖, залежить: чи складуть лапки вони, чи – н╕. Я це буквально в╕дчуваю шк╕рою.
- Ма╓ш рац╕ю, Тарасе… В╕д ╕мен╕ тих людей скажу: не перше десятил╕ття ми стежимо за тво╓ю творч╕стю ╕ за тобою. Як написав колись великий англ╕йський поет Д╕лан Томас: “В мен╕ живуть зв╕р, ангел та божев╕льний; мо╖ сумн╕ви ╕ запитання – робота ╖хня; моя проблема – п╕дкорення ╕ перемога ╖х, пад╕ння й бунт; мо╖ зусилля – ╖хн╓ самовираження.…”
- Справд╕, безл╕ч простих укра╖нц╕в з дня у день додають мен╕ снаги, ╕ вс╕ ц╕ роки я намагаюсь ╖х не зрадити. Фактично, ось що стало мо╓ю долею. Розраховувати на як╕сь там кап╕тали, преференц╕╖ – не доводиться… Та, власне, в╕д кого? В╕д Януковича?.. Йому та йому под╕бним це не було потр╕бне. Трохи В╕ктор Ющенко начебто якось виявляв власну укра╖нськ╕сть, хоча й мляво.
- У принцип╕, й Петро Порошенко – так само.
- Так, вважаю, що Петро Олекс╕йович багато зробив саме для збереження, як м╕н╕мум, укра╖нського в Укра╖н╕.
- А решта гетьман╕в – сучасних наших?
- Якщо не вороги, то, принаймн╕, сторонн╕ для Держави люди.

УПЕРШЕ “ДЗВОНАМ” СЛУХАЧ ТАК МАСОВО ЗАПЛАТИВ СВО╢Ю УВАГОЮ ТА ПРИХИЛЬН╤СТЮ. ТАКЕ ДОРОГОГО ВАРТУ╢
- Ти – автор добрих двох десятк╕в х╕т╕в: духовний г╕мн укра╖нц╕в “Укра╖на”, “П╕сня про п╕сню”, “Господи, помилуй нас”, “Любов моя”, “Новий р╕к”, “Ми не зак╕нчили розмову” тощо. Яку суму роялт╕ щом╕сяця тоб╕ виплачу╓ Державне агентство Укра╖ни з авторських ╕ сум╕жних прав (ДААСП)?
- Капають як╕сь там сльози, за сучасними ц╕нами – просто коп╕йки…
- Читав, що лише за одну п╕сню – “Every Breath Your Take” – Ст╕н╜ щодня (!!!) отриму╓ дв╕ тисяч╕ фунт╕в стерл╕н╜╕в авторських в╕драхувань… Взагал╕, за роялт╕ в╕д шлягера типу “Бесаме мучо” можна безтурботно жити.
- Траплялися пер╕оди (були це часи великих гонорар╕в), коли я приходив у ДААСП, а мен╕ ╕з сумом пов╕домляли: наб╕гла така величезна сума, що ╖╖ ф╕зично видати неможливо… З огляду на це, заплатять лише ст╕льки-то; ну, ви ж можете вв╕йти у наше становище…
- Не лише ти мен╕ про це говориш, що вони там щось х╕м╕чать та д╕лять м╕ж собою.
- Врешт╕-решт, я просто перестав на це звертати увагу, та й усе. Працю╓ш же не за грош╕, хоча за твою чесну творчу працю належним чином повинн╕ платити.
- Мусять платити, але не платять. Чому, як ти вважа╓ш? Непорядн╕сть?
- У тому числ╕. Ут╕м, ╕сну╓ й ╕нша причина. Концертн╕ майданчики та еф╕ри заполонили ╕нш╕ п╕сн╕, ╕нший репертуар, ╕нш╕ артисти.
- Ма╓ш рац╕ю… ще рок╕в десять тому я звернув увагу: чому Тараса Петриненка браку╓ на велик╕й сцен╕? Чому в╕н кудись ╕з еф╕р╕в зник.
- Не в мен╕ причина.
- А в чому тод╕?
- У час╕ писати п╕сн╕, виконувати – теж, давати концерти – також.
О, любоньки добр╕, не дочека╓теся (гучно см╕╓ться та погрожу╓ пальцем. – О.Р.), – живий я, живий! (Раптом оч╕ сумн╕шають, усм╕шка зника╓ ╕ так символ╕чно в╕н в╕дсову╓ в╕д себе: спочатку склянку чаю, пот╕м – яблучний пир╕г; мовляв, не до жиру. – О.Р.) Якщо на сцен╕ я вряди-годи ще з'являюся, то в еф╕р╕ мене майже не крутять. Дякую тоб╕ Господи, що сп╕вати «н╕ про що» я так ╕ не навчився!
- ╤ як це пояснюють?
- А кому ╕ що – не лише у нас, в Укра╖н╕, а й по ц╕л╕м св╕т╕ – поясню╓ шоу-б╕знес? Коли починалася кар’╓ра, такого слова ще не знали. В╕д початку нульових у нац╕ональну музичну ╕ндустр╕ю вломилися дуже прагматичн╕ молод╕ люди, як╕ вм╕ли працювати л╕ктями та кол╕нами, бо в╕д пол╕тик╕в навчилися: у випадку чого – сл╕д проплатити...
- Вважа╓ш, про талант в укра╖нськ╕й популярн╕й музиц╕ б╕льше не йдеться?
- Отож бо й воно. Усе перетворилося на музичну ╕ндустр╕ю, де д╕ють власн╕ закони, договорняки, тимчасов╕ альянси. Н╕, у нас купа талановитих артист╕в, музикант╕в, сп╕вак╕в. Але вони, як це правильно сказати б, …поза грою. Запроваджена та д╕╓ продюсерська модель.
- Що це, на тв╕й погляд, значить?
- Аби стати популярним, особливого таланту не потр╕бно.
- Що тод╕ потр╕бно?
- Стати в ротац╕ю, потрапити в обойму, на кому сьогодн╕ заробляють. Але ж ми, укра╖нськ╕ музиканти, боролися проти одних визискувач╕в, аби на зм╕ну ╖м наб╕гли ╕нш╕: наш╕, доморосл╕…
- Розум╕ю, чому тво╖ стосунки ╕з укра╖нським шоу-б╕знесом не склалися: занадто в╕дверто ти р╕жеш правду в в╕ч╕...
- Це – щира правда. Просто я не можу йти всупереч тому, що дано мен╕ в╕д Бога. Хто ма╓ пильн╕ оч╕, розчахнут╕ вуха й в╕дкрите серце, в╕др╕знить зерно в╕д полови.
- Згоден, “Укра╖на”, “П╕сня про п╕сню”, “Господи, помилуй нас”, “Ми не зак╕нчили розмову” – золотий фонд укра╖нсько╖ популярно╖ музики, зроблений добротно, на десятил╕ття, а не на один сезон.
- Зверни увагу: т╕ п╕сн╕, якими я багатий, та творч╕сть, яка мен╕ належить, – вона, як би це м’як╕ше висловитися, за великим рахунком – не комерц╕йна. Под╕бн╕ реч╕, мабуть, потр╕бн╕ людям за якихось ╕нших мотив╕в. Не лише для того, щоб фоном слугувати. Чи – заст╕лля супроводжувати.
- Духовних мотив╕в?
- Так, духовних. Але, можливо, ще б╕льше – моральних, якщо на те п╕шло. Тим часом сучасний укра╖нський шоу-б╕знес в основному прода╓ несмак: зовн╕шн╕й блиск, а не внутр╕шн╓ сяйво. Фактично, ╕з тих двох сл╕в – шоу-б╕знес – ╕ склада╓ться саме бездушне явище... Н╕коли я не займався шоу-б╕знесом, взагал╕ н╕коли. Адже б╕знес вимага╓ певних комерц╕йно виправданих вчинк╕в, певних економ╕чних крок╕в задля досягнення слави (зростання продаж╕в) ╕ прибутк╕в (зм╕цнення грошових в╕дносин).
- Ц╕каво, Тарасе: а ти пригаду╓ш, яким був тв╕й перший гонорар?
- Був то чи 1972-й, чи 1973-й р╕к. ╤з б╕╜-б╕т-групи “Еней” ми з барабанщиком Олександром Бл╕новим стали учасниками ╕ншо╖ б╕╜-б╕т-групи – “Дзвони”.
- ╤ що?
- При╖хали ми вл╕тку до Криму, зда╓ться, – не в╕дпочивати, а на як╕сь концерти, бо з нами був апарат. Вешталися ввечер╕ ми Севастополем ╕ якось неспод╕вано зупинилися перед якимось санатор╕╓м. ╤з його парку линула музика, а через паркан було видно, що на танцмайданчику п╕д грамплат╕вку кружляють пари. Наступного дня ми зав╕тали до директорки парку ╕ запропонували: – “А давайте ми у вас вживу гратимемо!” ╤, о, диво! вона погодилася.
- ╤ як прийшла мирська слава?
- Виставили ми апарат, зробили саунд-чек – ╕ ввечер╕ почали грати. Лаба╓мо: людей повно, але вс╕… стоять по периметру за парканом, ╕, Господи праведний, н╕хто не заходить… Стоять, слухають. Почали ми людей кликати, ╕ т╕ якось неохоче зайшли – та як роз╕йшлися. Одне слово, витоптали не те що танцмайданчик, а п╕в парку! Наступного дня, думалося, директриса парку здасть нас у м╕л╕ц╕ю – за завдан╕ збитки, а вона гаряче нас розц╕лувала ╕ запропонувала залишатися в ╖╖ будинку в╕дпочинку: – “Жив╕ть, хлопчики, т╕льки грайте на танцмайданчику, а ми нав╕ть платитимемо вам”. Ми чемно в╕дмовилися: ми свою справу зробили, ╕ добре… Н╕ бельмеса не розум╕ли т╕ “Дзвони” у шоу-б╕знес╕.
- Тарасе, до чого тут гонорар?
- Уперше “Дзвонам” слухач так масово заплатив сво╓ю увагою та прихильн╕стю. Таке дорогого варту╓. Под╕бн╕ випадки не забуваються.
- ╤ не мало значення, що в Севастопол╕ ви укра╖нською мовою сп╕вали?
- Сп╕вали р╕зне – ╕ «ф╕рму» грали, ╕ сво╓ сп╕вали, всяке.
- ╤ то був перший гонорар – все безплатно. Так?
- Так. Фактично так, наск╕льки я пригадую. Була ц╕кав╕сть займатися саме сво╓ю справою.
ЯКЩО У МОСКВ╤ ЛИШЕ ОДИН РАЗ ЧХАЛИ, ВСЯ МУЗИЧНА УКРА╥НА МУСИЛА ЛЕЖАТИ З НЕЖИТТЮ
- Минуло десять рок╕в, в╕дданих укра╖нськ╕й популярн╕й музиц╕. Совок м╕цн╕шав, ╕ його жертвою стала твоя “П╕сня про п╕сню”. Хочу почути з перших вуст, як це сталося? Ви розучували потенц╕йний х╕т, а на репетиц╕ю зайшов директор Укрконцерту ╕…
- Д╕ялося це, зда╓ться, у 1982-му. В Укрконцерт╕ я тод╕ працював кер╕вником ансамблю “Мр╕я” ╕ одного дня вир╕шив розучити з музикантами якраз новий тв╕р, бо ж репертуар для слухача сл╕д повсякчас розширювати… Отож, грали ми “П╕сня про п╕сню”, патр╕отично, без чи╓╖сь зайво╖ п╕дказки, сп╕вали: – “Укра╖но, Укра╖но, / П╕сля далеч╕ дор╕г / В╕рне серце твого сина / Я кладу тоб╕ до н╕г!”
- ╤?
- Аж раптом на репетиц╕ю зайшов директор Укрконцерту, трохи послухав – ╕ заявив нам: “Що це ви нявка╓те? Однаково ви цього не сп╕ватимете!”
- Чому?
- Так в Укра╖н╕ розпочався пер╕од, коли дозволялося виконувати лише твори член╕в Сп╕лки композитор╕в. Уявля╓ш, у Рос╕╖ можна було грати сво╖, а в Укра╖н╕ – зась!
- Якась валу╓вщина наприк╕нц╕ ХХ стол╕ття! Тарасе, а не зна╓ш, що то був за наказ – виконувати п╕сн╕ виключно член╕в Сп╕лки композитор╕в?
- Циркуляр той, подейкували, спустили з Москви. Це при тому, що Б╕локам’яна у творчому в╕дношенн╕ дозволяла соб╕ набагато б╕льше, н╕ж вона вимагала в╕д “братн╕х” республ╕к, а особливо – в╕д “посестри”, Укра╖ни. Цей циркуляр був ╕з М╕н╕стерства культури СРСР. Пер╕од застою поставив Совку новий д╕агноз: якщо у Москв╕ лише один раз чхали, вся музична Укра╖на мусила лежати з нежиттю. До реч╕, в╕д такого диктату Центру ╕нш╕ союзн╕ республ╕ки в╕дбивались – як могли, ус╕ма можливими засобами; наш╕ ж чинуш╕ лише брали п╕д козирок.
- То була остання крапля – чому ти вир╕шив залишити Укра╖ну?
- Це спонукало мене д╕яти. Хот╕лося мати можлив╕сть творити, виконувати власн╕ музичн╕ твори, а не те, що нав’язувала худрада Укрконцерту. Не вс╕ однозначно сприйняли той циркуляр. В Укра╖н╕ д╕яло чимало голодних автор╕в, член╕в Сп╕лки композитор╕в; для них розпочалися солодк╕ часи, власну творч╕сть вони здобули право поширювати у будь-який спос╕б. Я та мен╕ под╕бн╕ митц╕ такого права не мали.
- Отже, у пошуках творчо╖ свободи в 1982-му ти вирушив до Тули. У В╤А “Червон╕ маки”, що на той час складався виключно з укра╖нських музикант╕в, тебе кликали ╕ давно чекали.
- Саме так. Здавалося, пров╕нц╕я, дв╕ст╕ к╕лометр╕в в╕д Москви – а грай та сп╕вай, чого душ╕ заманеться. Колись мандр╕вний ф╕лософ Григор╕й Сковорода запрошував до “Саду ангельських п╕сень”, а я запросив слухача у св╕т мо╖х нерозкручених п╕сень.
- Це в╕дпов╕да╓ д╕йсност╕ – факт, що саме у склад╕ В╤А “Червон╕ маки” у 1982-му ти написав славнозв╕сну п╕сню “Укра╖на”?
- Н╕. Цей тв╕р виник ран╕ше, у друг╕й половин╕ 1970-х. У чернетках в╕н з’явився тод╕, коли я ще грав в ансамбл╕ “Чар╕вн╕ г╕тари”.

КОЛИ ПИСАВ “УКРА╥НУ”, РОБИВ Я ЦЕ БЕЗ НАЙМЕНШО╥ НАД╤╥, ЩО КОЛИСЬ П╤СНЯ БУДЕ КИМОСЬ ПОЧУТА
- А ти не можеш в╕дтворити ╕стор╕ю виникнення цього, як багато хто каже, духовного г╕мну Укра╖ни?
- Це не типово, але першим виник засп╕в; присп╕в з’явився трохи п╕зн╕ше. Я не посп╕шав з “Укра╖ною”, бо знав: у т╕ часи н╕де я ╖╖ сп╕вати не зможу. Це було нереально. ╥╖ народження тривало не один р╕к. Я часто повертався до п╕сн╕, щось згадував, зм╕нював, перебирав.
- Так, техн╕чн╕ можливост╕ у композитор╕в тод╕ були скромн╕ш╕: н╕яких тоб╕ секвенсор╕в, музичних станц╕й, рекордин╜ових комплекс╕в “Pro Tools”.
- Усе треба було якимось чином грати з ансамблем. Але з яким ансамблем, де такий узяти?.. ╤ншими словами, дивним чином ми “Укра╖ну” записали в Будинку звукозапису Укра╖нського рад╕о. Пот╕м, правдами ╕ неправдами, якимось чином я впхав цю п╕сню на Худраду, ╕ ми новий тв╕р зарепертуарили, але дозволу на трансляц╕ю н╕хто не давав.
- Як вдалося оминути бюрократичний апарат?
- На рад╕о “Пром╕нь” музичним редактором тод╕ працювала Верон╕ка Маков╕й. Вона запросила мене на черговий прямий еф╕р, ╕ вир╕шили ми поставити “Укра╖ну” в еф╕р, попри те, що побоювались, що завтра нас ус╕х можуть посадити за ╜рати. Тепер у голов╕ таке не вклада╓ться, але нап╕вп╕дп╕льно, як ти кажеш, “духовний г╕мн Укра╖ни” – потрапив в еф╕р УРСР.
- Р╕к пригаду╓ш?
- На жаль, н╕. Може, Верон╕ка Маков╕й пригада╓.
- У буцегарню вас тод╕ не запроторили, але один еф╕р – нав╕ть на рад╕о “Пром╕нь” – погоди зробити не м╕г. Що реально допомогло у розкрутц╕?
- Хоч як це дивно, – зн╕мальна група телепрограми “Ранково╖ пошти” Центрального телебачення, що до Ки╓ва саме при╖хала з Москви. Ми зустр╕лися, ╖хн╕й музичний редактор поц╕кавився – що у мене нового. Я й в╕дпов╕в, мовляв, ось ╓ така п╕сня. Москвич╕ зрад╕ли ╕ заявили, що “Укра╖на” стане прекрасним зак╕нченням випуску “Ранково╖ пошти” ╕з Ки╓ва.
- Кращо╖ розв’язки год╕ було й шукати!
- Справд╕, участь укра╖нського музиканта в “Ранков╕й пошт╕” скидалася на ╕ндульгенц╕ю, на оф╕ц╕йний дозв╕л виконувати будь-що. ╤ на другий день п╕сню вже знали вс╕. Одразу за цим був у нас концерт у Черн╕гов╕; не пригадую – що за прив╕д, але то був якийсь обласний конкурс краси. Виступав там Олег ╫азманов ╕з сво╖м колективом у першому в╕дд╕ленн╕, а пот╕м, в другому – ми.
- Тобто др╕бний осавул рос╕йсько╖ попси коником стрибав на роз╕гр╕в╕ в укра╖нських “Чар╕вних г╕тар”?
- Щось таке… Бачиш, якого р╕вня колись була укра╖нська популярна музика?
- Так.
- Так ось. Наприк╕нц╕ програми ми викону╓мо “Укра╖ну” – ╕ в╕дбува╓ться щось дивне, дос╕ не бачене! Увесь зал п╕дводиться ╕ сто╖ть всю п╕сню, а ми сп╕ва╓мо: – “Ще св╕чка наша не згор╕ла, / Ще наша молод╕сть при нас, / А те, чи варте наше д╕ло – /То скажуть люди й скаже час”… Н╕чого под╕бного ми не оч╕кували, це д╕ялося щось поза межами нашого розум╕ння – щоб слухач╕ вставали п╕д час виконання яко╖сь ╕з п╕сень. Але, мабуть, тод╕ вперше я зрозум╕в, що вдалося написати щось, варте уваги.
- Коли виникала твоя “Укра╖на”, чи усв╕домлював ти, що пишеш свого роду духовний г╕мн сво╓╖ в╕тчизни?
- Не переб╕льшуй, друже: духовний г╕мн я не писав. ╤ тод╕ я казав, ╕ нин╕ повторюю – я просто осв╕дчився в любов╕ сво╖й Кра╖н╕, р╕дному народу. ╤ – все; решта – вигадки журнал╕ст╕в та музикознавц╕в. Якщо говорити ще в╕дверт╕ше, послухай таке. Коли я писав “Укра╖ну”, робив я це без найменшо╖ над╕╖, що колись ця п╕сня буде кимось почута. Я просто написав – ╕ мо╓ осв╕дчення в любов╕ якось тихенько-тихенько вийшло в люди. Ну, ╕ гаразд!
- З╕знайся, ти давно чув, як п╕д мак╕вками Михайл╕вського Золотоверхого монастиря у Ки╓в╕ “Укра╖ну” грають кожн╕ п’ятнадцять хвилин?
- Так, я знаю, що п╕сня там мелод╕йно луна╓. Мен╕ про це казали знайом╕, та й я сам чув, коли якось був там. Б╕льше того, ╕ джазов╕ комбо, й рок-групи, й дитячий хор, ╕ р╕зноман╕тн╕ ╕нструментальн╕ ансамбл╕ – хто мою “Укра╖ну” лишень не виконував.
- Найдивн╕шим виконання яке вважа╓ш?
- Важко пригадати. Реп читали, корейський квартет якийсь сп╕вав. Мабуть, ту кавер-верс╕ю, яку на минулий День Незалежност╕ виконали прем’╓р-м╕н╕стр Великобритан╕╖ та члени британського уряду, зачитуючи рядок за рядком текст п╕сн╕. А наприк╕нц╕ нин╕шн╕й прем’╓р Борис Джонсон густо так вигукнув: – “Слава Укра╖н╕!”
Олександр Рудяченко
(Укр╕нформ)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2019 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21803

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков