Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3410)
З потоку життя (6643)
Душі криниця (3590)
Українці мої... (1476)
Резонанс (1530)
Урок української (995)
"Білі плями" історії (1699)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ХРЕЩЕННЯ
19 с╕чня — трет╓ велике свято Р╕здвяного циклу - Богоявлення Господн╓, яке у народ╕...


П╤ДТРИМАЙТЕ ВСЕУКРА╥НСЬКИЙ КОНКУРС З КРИМСЬКИМ КОР╤ННЯМ «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╕м. ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
Пов╕домля╓мо, що зм╕нився номер банк╕всько╖ картки для поповнення призового фонду Всеукра╖нського...


ПУСТ╤ТЬ У ХАТУ МЕЛАНКУ...
13 с╕чня — свято Мелан╕╖ Римлянки (у народ╕ — Меланки) ╕ зустр╕ч Старого Нового року....


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
1 С╤ЧНЯ СТАРТУВАВ П’ЯТИЙ ВСЕУКРА╥НСЬКИЙ (15 КРИМСЬКИЙ) Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ...


ВПРОДОВЖ 780 РОК╤В ДВА «Р╤ЗНОКАЛЕНДАРН╤» Р╤ЗДВА ЩЕ ЯКОСЬ УЖИВАТИМУТЬСЯ
Чи перейдуть укра╖нц╕ колись на «╓вропейську» традиц╕ю святкування Р╕здва однозначно...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 06.12.2019
ЛЮДМИЛА ВЕСЕЛА: ЗЕРНЯТКО У СЕРЦ╤ ГРАНАТА

Поетична Св╕тлиця

В Св╕тлиц╕ запахло Кримом: без назв, без ╕мен, незримо, немов пелюстками мак╕в - хай без розд╕лових знак╕в - нам послано в наш╕ тиш╕ з далеких Дуна╖вц╕в в╕рш╕. Не в╕рш╕ – жагу-ностальг╕ю. Я мучити дал╕ не см╕ю, бо в л╕риц╕ лиш неотеса. Хай мовить сама поетеса. Тож, тихше, м╕ста ╕ села. Знайомтесь: Людмила Весела! ╤ ось, що вона пише про себе (для початку, прозою): Народилася в 1977 роц╕ в с. Лисець Дуна╓вецького району на Хмельниччин╕. Авторка поетичних зб╕рок «Вереснева м╕стер╕я» (2003 р., Гопак, Ки╖в), «Кленовий пасьянс» (2009 р., вид-во Серг╕я Пантюка, Ки╖в), «М╕ж р╕ками ╕ Богом» (2017 р., Хмельницький). Друкувалася в пер╕одиц╕, була учасником та переможцем л╕тературних конкурс╕в ╕ фестивал╕в. Членкиня Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни з 2001 року та Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни з 2012 року. Працю╓ в редакц╕╖ газети м. Дуна╖вц╕.
В.Б.

Зернятко у серц╕ граната
***
рожевим по с╕рому, в╕тряним по голубому
весна ув╕рветься у м╕сто ╕ в пуп’янки кв╕т╕в.
у вихор╕ цьому лише не з╕знайся н╕кому,
куди тебе кличе оцей непричесаний в╕тер;
куди ц╕ коти, перехож╕ ╕ ц╕ самокати,
ц╕ блиск╕тки перш╕ ╕з присмаком ледь солонавим,
╕ м╕стом звучатиме юний в╕нтажний С╕натра -
бере у полон, не питаючи дозволу нав╕ть.
╕ знову не видно н╕ дна, ан╕ берега риски
в ц╕╓╖ хитко╖ весни, що дозр╕ла любити.
тому ╖╖ гори гойдаються, наче колиска,
щоб вт╕шено спалося нам, заспоко╓ним д╕тям.

***
сотвори мене заново
пензлем/р╕зцем/чи пером
чи на круз╕ гончарному
вил╕пи теплу й податливу
бо допоки я т╕нь
я в╕длуння тво╓
я ребро
╕ така нереальна
як непроголошена клятва
ще до того як ми перейдемо
як спека чи сн╕г
об╕рвемось раптово
як дощ над розпеченим садом
розпочни мен╕ в╕дл╕к
в╕д лаг╕дних пальц╕в сво╖х
п╕д якими так солодко падати ╕ воскресати
ти придумай мене в веселковому вибуху фарб
в березневому м╕ст╕ що дос╕ одягнуте в с╕ре
щоб була тоб╕ контуром
дороговказом м╕ж мап
або плямкою фарби
що просто присохла до шк╕ри
╕ бентежно мен╕ у тво╓му найперш╕м мазку
починатися з╕ркою/пташкою/╕ еп╕логом
щонайперш╕ штрихи
щонайперш╕ сл╕ди на п╕ску
так немов не було перед нами на св╕т╕ н╕кого

ос╕нньо-еп╕столярне
так холодно
любий
мен╕ ╕ горобчику в стр╕с╕
у кожн╕й шпарин╕ в╕днин╕ замешкав циклон
╕ справа не в тому що в мене скупеньких «плюс» в╕с╕м
ц╕ дн╕ мов останн╕ вони як листки м╕ж долонь –
тремтяч╕ пожухл╕ - вони не р╕зняться по сут╕
в тривоз╕ в чеканн╕ в плодах як завжди восени
╕ св╕титься вогник – твоя невловима присутн╕сть
в кутку мон╕тора так близько – рукою торкни
та все ж я по правд╕ немов у в╕дкритому мор╕
чи зна╓ш ти як то – самому у шлюпц╕ м╕ж хвиль
триматись-тремт╕ти в ц╕й вигадан╕й лавстор╕
шукати хитку р╕вновагу допоки ╓ сил
ц╕ ноч╕ уже не годяться в присп╕в колисковим
бо трави приспали сво╖х найдзв╕нк╕ших цикад
у ноч╕ так╕ залиша╓ться в╕рити знову
лише в милосердя Господн╓
лише в листопад
в╕н ще шматуватиме небо чумне на фрактали
зриватиме груш╕ пускатиме в вир╕й слова
…добран╕ч
коханий
нам гн╕зда в╕три розгойдали
бувай/засинай/оживай/повертай до Р╕здва

***
╕ ладан ╕ миро ╕ сизе сум’яття дощ╕в
ще мить - й за спиною у м╕ста прор╕жуться крила
цей подих не сплутати з жодним з тутешн╕х в╕тр╕в -
в╕н з тих що веде у порти кольоров╕ в╕трила
╕ буде безсоння тягуче немов карамель
╕ с╕ль коливань у цикл╕чному шум╕ прибою
╕ Господу дивно в╕д власних старечих химер:
вказавши на тебе - в╕дпустить п╕ти за тобою
та доки мен╕ кожна думка про тебе легка
допоки щоденно читаю тебе мов акаф╕ст
я марити буду тим св╕тлом з твого маяка
з далекого берега що на краю географ╕й

***
так легко тебе любити,
так довго до тебе йти.
солодк╕ св╕танки наш╕,
коротк╕ тво╖ листи.
а стишеними ночами
з гортан╕ балкона й стель,
неначе витка галузка,
весна кругом нас росте.
на цю любов нашу м’ятну
ще вистачить часу й сил.
а пот╕м збува╓ться раптом
усе, що ран╕ш просив.
╕ можна отак носити
цю весну довго в соб╕,
╕ хай там на смужку пляжу
накочу╓ться приб╕й.
... п╕д першим дощем весняним
сичить придорожн╕й пил.
найкращ╕ сни перед ранком.
коханий, солодко спи.

***
дален╕╓ неначе тривога н╕чно╖ р╕ки
╕ в╕длуню╓ голос тв╕й
╕ догоря╓ бол╕дом
м╕ж б╕лизни готельно╖ - сум без╕менний хрумкий
бо тв╕й потяг веч╕рн╕й паку╓ вал╕зи на п╕вдень
ми залишимось/кожен/такими ж як були ран╕ш
щоб свободою власною не зар╕катись/усоте/
а я знаю напевно - за мною ходитиме в╕рш
у найближчому в час╕ безсонн╕ високовольтн╕м
ти мен╕ залиша╓ш несходжен╕ стигми долонь
ти дороги мен╕ пророку╓ш на вистигл╕й гущ╕
але ж день догорить
але ж зойкне спекотний перон
╕ зб╕жать за тобою вс╕ трави сполохан╕ з круч╕
ти ловитимеш ╖х у картинки в дорожн╕й айфон
ф╕ксуватимеш мит╕ останн╕ спекотного липня
╕ вростатимеш в нього неначе в купейний св╕й сон
як в останню з адрес ╕з яко╖/мандруючи/випав
╕ коли тебе знову в╕дпустять сп╕рал╕ св╕т╕в
ти повернешся в л╕то яке уже буде на спад╕
я тебе не спитаю чого ти найб╕льше хот╕в
бо також не скажу що чекала на тебе насправд╕

***
пташку м╕й перел╕тний,
де тв╕й спекотний вир╕й,
що ти забув у ньому,
сидячи там один?
диму прог╕ркл╕ ц╕вки
л╕то ╕з серця вирве,
щоб пропливти над нами
привидами хмарин.
чи тоб╕, любий, добре?
в пам’ят╕ й дос╕ зелень,
л╕та солодкий присмак
колами по вод╕...
т╕льки вже зимн╕ ранки
╕ сут╕нкова тем╕нь
нишком позаповзали
в м╕й опуст╕лий д╕м.
хай в наш╕ сни проникне
обр╕й св╕танку твого,
пром╕нь на берег ступить
тишею сонних п’ят,
й легко зимовим пляжем
нас поведе дорога,
там, де п╕д першим сн╕гом
Бож╕ сл╕ди горять

***
десь на св╕т╕ ╓ та, до котро╖ так довго ╕деш -
в сарафан╕ рожевому, з сонячною головою.
ус╕ дн╕ ╖╖ - мов на голках, невгамований треш -
а не те, що тво╖ - впорядкован╕, наче набо╖.
вечорами та ж╕нка лиша╓ться з с╕рим котом,
бо ╕з ким ╖й ╕ще, в кого ще таке мудре обличчя :)
може, саме тому зам╕сть голосу в не╖ - дифтонг,
муркотливий, сп╕вучий, ну словом, якийсь автентичний.
ти ╕з нею говориш, коли допече самота,
в вас одна з нею мова, р╕зняться лише д╕алекти.
╕ хтозна, чи для не╖ нестрашно усе - й неспроста,
бо ти завжди з’явля╓шся з ╕ншого боку планети.
тож вона вже не зна╓, чи варто чекати дзв╕нк╕в,
а чи може, вже досить ходити протоптаним колом.
т╕льки ти кожен раз, коли чу╓ш дифтонги м’як╕,
знову ладний за нею ╕ти на один т╕льки голос;
знову згодний ╕з нею дивитися в темне в╕кно,
заглядати ╖й в оч╕ ╕ гладити нишком волосся,
говорити й мовчати, ╕ пити червоне вино,
й розум╕ти для себе, що все головне вже збулося.

***
я жил как мог - но так, как жить не мог,-
я ждал тебя и этим был доволен.
И. Дж. Курас
_________________
фонтани наповнено, скошено першу траву.
у нас майже л╕то. ╕ як я без тебе живу?
у нас вечори повн╕ цв╕ту й гуд╕ння хрущ╕в,
нагр╕та брук╕вка гуде в╕д кол╕с ╕ м’яч╕в.
ще дуже далеко, в сам╕с╕ньк╕м серц╕ земл╕,
вантажать у трюми спекотн╕ в╕три корабл╕.
╕ще пота╓мно, мабуть, з передгроззя аорт,
чекання мо╓ опада╓ в старенький блокнот,
аби набрякати в╕д суму, аби день при дн╕
бездомним безсонням тягнутися тут, при мен╕.
╕ це передгроззя, ╕ зах╕д рожевий в в╕кн╕
повол╕ потоне, неначе цитринка в вин╕.
лиш блискавка перша окреслить сл╕пучу криву
на чист╕й стор╕нц╕: я й дос╕ без тебе. живу.
 
***
ц╕ трави вже н╕коли не минуть,
лиш перейдуть у шепоти ласкав╕.
перехрещу я в незбагненну путь
св╕й золотий благословенний травень;
благословлю його печаль дзв╕нку,
його п╕сень легк╕/зелен╕ ноти
╕ ув╕йду у л╕то, як в р╕ку -
лякливо ╕ тепер безповоротно...

***
ось воно, любий, - це л╕то все наше без меж,
ще одне л╕то мел╕сово-злаково-п╕нне.
ти наче серпень високими травами йдеш,
н╕би на св╕т╕ лиш трави оц╕ по кол╕на.
кожна пелюстка - ще смужечка зл╕тна для бдж╕л,
пром╕нь ╕ще - сонце-спад, сонце-вир, сонце-теча...
ще одне л╕то в над╕йному прихистку г╕р,
хмари молочн╕ тут завжди ст╕кають надвеч╕р.
ким я була би без тихих об╕йм╕в тво╖х,
св╕тла в в╕кн╕ ╕ знайомо╖ стежки до тебе?
л╕то, м╕й любий, вже сушить на схилах ча╖,
море вийма╓ наповнений мушлями нев╕д.
сни наш╕ ср╕бн╕, мов сх╕д, ╕ багатий улов,
серпень - як вдих, як безкрайн╕й сезон сухоцв╕т╕в.
л╕то несе, наче кульку, цю нашу любов,
м╕цно стиска╓ в долоньц╕, аби не впустити.

***
лиш ми ╕ л╕то в м╕ст╕. ╕ н╕хто
не зна╓, що насниться небу нин╕.
там одинокий лис мете хвостом
чиюсь планетку сут╕нково-синю.
╤м’я т╕й з╕рц╕ ми дамо сам╕...
хай зливи невагом╕ заколишуть
тв╕й теплий шеп╕т ╕ неспок╕й м╕й,
╕ буде та дзв╕нка солодка тиша
ловцем мо╖х втамованих з╕тхань,
предв╕сником чекання ╕ покори,
╕ стане н╕ч суз╕р’ями мовчань,
прологом ц╕й намр╕ян╕й лавстор╕, -
нечутним як найперший падолист,
як г╕р веч╕рн╕х обриси розмит╕...
планетка синя ╕ премудрий лис,
╕ ми удвох - назавжди в тому л╕т╕.

***
нас покличе ця ос╕нь - ╕ тиша не буде нестерпна
кр╕зь ус╕ к╕лометри дор╕г, що з╕йшлися тут клином.
ми як вогники, протяги, д╕ти засмаглого серпня,
╕ ми зна╓м обо╓ - ╕накше не буде в╕днин╕.
тож давай просто бути. тримати у пам’ят╕ л╕то,
╕ в╕дт╕нки вина, ╕ солон╕ краплини на шк╕р╕,
спинки персик╕в тепл╕, затерпл╕ ╕з ноч╕ л╕кт╕,
╕ уривки розмов, у як╕ безумовно в╕рим;
╕ ц╕лунки, що носиш льодяником за щокою,
╕ в╕три перегр╕т╕, що нас у польот╕ тримали...
а давай просто знати: т╕ зливи не стануть ст╕ною -
це як мури фортечн╕, як╕ зупиняють навалу.
бо нам суджено так: пом╕ж нами - настояний обр╕й,
╕ з╕рки перезр╕л╕, ╕ св╕тла ще ╖хнього стане.
а давай не боятись того, що в╕дбудеться скоро
й проживати ц╕ дн╕, наче спалах - у св╕тл╕ чекання.

***
коли серце св╕танку в╕длуню╓ наче в пташини
коли плента╓ спека м╕стами неначе причинна
п╕дглядаю далеких приплив╕в цикл╕чн╕ послання
у дощ╕ що звисають над стомленим пляжем вже зрання
╕ коли перелистують хвил╕ ранкове латаття
╕ з найближчого острова моляться верби патлат╕
я вивчаю граф╕т╕ ╕з в╕кон брудних електрички
у як╕й я у зиму везу сво╓ л╕то троп╕чне
шум р╕ки
сплеск весла
аромати соснового бору
тихий в╕дчай того що ск╕нчилося все надто скоро
╕ пилюку дороги ╕ в╕дблиски зах╕дних в╕кон
нав╕ть те що зловити не встиг м╕й пошарпаний «н╕кон»
бо за кадром лишились веселка ╕ спека хрон╕чна
╕ чекання дзв╕нк╕в ╕ розломи мо╖ тектон╕чн╕
╕ чим ближче додому тим дал╕ ╕з л╕та в н╕куди
кр╕зь мости ╕ безсоння в╕длуню╓: ти не забудеш?..

***
розкажи мен╕, л╕то, про хвойно-лавандовий веч╕р,
про зелений н╕чник у в╕кн╕ при бузков╕й гор╕,
де втрачаються обриси ╕ розпливаються реч╕,
залишаючи т╕льки цикад нерозсп╕ваний р╕й;
про стриножену тишу, що кришиться в шум╕ прибою,
про дощ╕, що збираються ╕ в передг╕р’╖ тремтять,
п╕рует голуб╕в над сам╕с╕нькою головою
╕ про те, як вноч╕ розцв╕та╓ у парку гранат.
розкажи мен╕, л╕то, як довше триматись за рад╕сть,
серед вулиць розпечених жити з тобою/в тоб╕ -
усм╕хатись/пливти/переходити/не оглядатись,
кожен скарб ц╕нувати ╕ не розчинитись в юрб╕.

***
замикаючи коло навкруг його ши╖ й плеча
понад н╕ч ╕ з╕тхання ста╓ш вартовим безгом╕нним
ти ста╓ш як маяк понад св╕том як вежа н╕чна
осяваючи муку свою ╕ його сновид╕ння
╕ проступлять у т╕нях як розпис обмерзлого скла
тих╕ русла мовчань що пливуть соб╕ ген поза часом
╕ еп╕чн╕ хрущ╕ понад схроном н╕чного села
╕ далеких суз╕р’╖в невистигл╕ ╕коностаси
╕ не хочеться бачити як календарик н╕мий
розгубив стор╕нки – непотр╕бн╕ уламки санскрит╕в
замикаючи коло окреслю╓ш злами зими
╕ вже зна╓ш напевно що зможеш ╖╖ пережити

***
нап╕всолодке - залишком на денц╕,
вал╕зи повн╕ мандр╕вного в╕тру,
а цей окрайчик сп╕льного в нас л╕та -
немов морський кам╕нчик в форм╕ серця.
балкончик над проспектом - наше небо,
над нами м╕сяць - кульчиком у вус╕.
я знаю - ти лише тому вернувся,
що я аж надто думала про тебе.
тож говори усе, що думав доти -
хай уп╕рна╓ н╕ч листочком чайним.
коли ж слова втрачатимуть звучання,
хай ╖х розв╕╓ нетутешн╕й протяг.
лиш назавжди - оця безм╕рна н╕жн╕сть,
тво╖ й мо╖ фортец╕ й узбережжя,
╕ те, що ми соб╕ вже не належим,
далекий м╕й кам╕нчику нар╕жний...

***
з тво╖х л╕тн╕х полотен вт╕кають гранати й агави
╕ вроста╓ ╕ тягнеться ос╕нь неначе желейка
та найперш╕ листки вже лягають сл╕дами на грав╕й
павутинкою тонко прядуться ще залишки спеки

к╕лька дн╕в цьому вересню - скалц╕ в мо╓му безсонн╕
ще пружинку затиснуто - венами л╕то ст╕ка╓
тануть наш╕ об╕йми неначе суз╕р’я солон╕
кр╕зь веч╕рн╕ багаття туманом стерня набряка╓

зимн╕ р╕ки пульсують м╕ж нами на в╕дстан╕ л╕та
може ти ще побудеш? бо хто мене буде тримати?
на кра╓чку на гран╕ отих м╕жсезонь перел╕тних
просто знай: ти в мен╕ як зернятко у серц╕ граната

***
ск╕льки всього тут сталось
поки тебе не було
птахи крильми на зиму
землю перевернули
вина набрались сонця
а криниц╕ вологи
╕ в╕дчинились навст╕ж
вс╕ св╕тов╕ дороги
наше маленьке м╕сто
у пилюз╕ галактик
людство сво╓ др╕бненьке
н╕жно вклада╓ спати
тож ╕ гривасте сонце
рано п╕рна╓ в морок -
поки тебе не було
ос╕нь склювала зор╕
╕ вечорова сут╕нь
палить натхненно св╕ч╕
поки п╕вн╕чний в╕тер
коле шибки у в╕ч╕
поки «╕мейли» блудн╕
сл╕по шукають броду
глухо кр╕зь сни озвуться
в березн╕ льодоходи
... сторожко приглядаюсь
в т╕нь на н╕чних дорогах
якось боюсь запитати:
ти там у св╕тах ще надовго?

***
коли в╕н по╖де - тод╕ хай почнеться зима
у м╕ст╕ порожньому, що зупинилось над урвищем.
╕ я буду знати - до свого сумного письма
в старенькому зошит╕ знов повертатися буду ще.
бо в ньому ус╕ стор╕нки - як стареньк╕ боги,
слова в них молились, а пот╕м безмовно застигли;
коли в╕н по╖де - нехай колобродять сн╕ги,
кадруючи св╕т на проталини ╕ серпантини;
явивши засилля хурделиц╕ ╕ самоти,
свав╕лля циклону ╕ мокру ходу м╕жсезоння,
забувши нечитаним скопом новини й листи,
зм╕таючи в╕тром чекання пекуче/солоне...
та поки в╕н тут - я ч╕пляюсь за кожен листок,
за кожну травину ╕з голосом теплим/зеленим
╕ думаю тихо що б╕льше на св╕т╕ н╕хто
не був таким р╕дним, таким недосяжним для мене...

***
у час, коли тиша заповнена нав╕ть без сл╕в,
а наш календар переплутали сонн╕ дороги,
в╕дсунь мен╕, Боже, ц╕ ст╕ни спов╕льнених дн╕в,
котр╕ проживаю печально ╕ пусто без нього.
допоки цей св╕т, що до часу зда╓ться н╕мим,
н╕як╕ опори тримати уже не змогли би,
ут╕ш мене, Боже, на денц╕ т╕╓╖ зими,
в котро╖ дощ╕ переходять в раптов╕ в╕длиги.
щоби у м╕стечку м╕ж г╕р, у свав╕лл╕ сад╕в,
збагнути раптово: в мен╕, наче щебет пташини,
живе наше л╕то. й дзв╕ночком в╕длуню╓ д╕м,
турботливо нами мальований в сонячне й син╓.

***
понад трави дими ╕ до обр╕ю впали дими,
зачекай ще хоч мить - не сп╕ши в горобинов╕ ноч╕,
я ж туди не д╕йду - перестр╕нуть в дороз╕ громи,
в них потоне цей липень, який в╕дпускати не хочу.
перед тим, як п╕ти спов╕датись найпершим димам,
горобинов╕ сни чи з╕тхнуть потойб╕ч, а чи схлипнуть.
багрян╕ють але╖. тримай мене. м╕цно тримай.
я у зиму в╕зьму соб╕ цей нерозхлюпаний липень

***
обтрушу╓ ос╕нь айви
╕ варить в’язк╕ повидла,
╕ в╕тер ганя╓ листям,
збира╓ в под╕л опеньки.
та т╕льки тоб╕ в цей ранок
н╕ сн╕в, н╕ дор╕г не видно,
лиш чутно кр╕зь гул вокзальний:
«ти будь на зв’язку, маленька...»
куди б ви не роз’╖жджались -
будете завжди вертатись,
╕ ваш╕ вал╕зи нав╕ть
не встигнуть припасти пилом.
на ниточц╕ - пам’ять л╕та,
в соснов╕й ╕мл╕ к╕мнати
застигне п╕вденний вир╕й,
натягнуться дн╕, мов жили.
аби через теплу ос╕нь
ступати нечутно й св╕тло
╕ перегортати легко
рукописи листопада,
пом╕ж стор╕нок якого -
гор╕хова пам’ять л╕та
й соснова ╕мла к╕мнати,
в як╕й тоб╕ завжди рад╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21791

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков