Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 09.07.2004 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 09.07.2004
ПАМ'ЯТАЮТЬ ГОРИ СИВІ КОБЗАРЯ СЛІПОГО...
Катерина Плохова

Українськомовних факультетів журналістики в Криму нема. Є російськомовні відділення в декількох ВНЗ. В Таврійському національному університеті, наприклад, є кафедра міжмовних комунікацій та журналістики, звідки попросилися до нас на практику дві студентки - Таня Бланк і Катя Плохова (вони на фото). Дівчата знають мову (читайте їхні перші публікації!) і шукають таку газету, де б їм не треба було кривити душею.
То, може, нам по дорозі?

Благодатна природа, розлогі чорноземи, густі ліси та чаруюча музика бандури. Не віриться, що це голос інструмента, створеного руками людини. Коли відчуваєш тепло прогрітої землі, гіркуватий дим вогнища з його золотими іскрами, що, спалахуючи, тягнуться до далеких яскравих нічних зірок, тоді чуєш ці звуки, які не мають меж. Вони летять угору, звучать протяжно, відлунюючись від величних скель Карпат і затихаючи десь в оксамиті лісів Полісся... Там століттями формувалась та атмосфера, що надає творчості наших земляків той особливий національний колорит, величезну художню силу. Подібні твори стають всесвітнім явищем, таке мистецтво не має національних обмежень і може бути зрозумілим та оціненим в усьому світі.
Вагомий внесок до фольклорної скарбниці зробив український кобзар та поет Євген Адамцевич. На багатій народними талантами українській землі розвивався його творчий геній. Сліпий, не маючи спеціальної освіти, він заворожував слухачів своєю віртуозною грою, підсилюючи витонченою мовою мелодій полум'яні слова відомих та невідомих авторів. Чародій музики, неординарна, обдарована людина, що подарувала світові неперевершену гру на бандурі.
В селищі Холмівка Бахчисарайського району живе дочка Євгена Адамцевича Тетяна Бобрикова, з якою зустрілися студенти Таврійського національного університету, проходячи тут фольклорно-діалектологічну практику 23 - 25 червня 2004 р. З її спогадів про батька
вимальовується образ енергійної, веселої, невтомної людини: "Батько мій народився 1 січня 1904 року в Полтавській області, в сім'ї залізничника. В три роки він осліп. Слух у нього був унікальним, пам'ять феноменальною. На чому він тільки не грав: і на кларнеті, і на скрипці, і на сопілці... йому було 15 років, коли він зацікавився кобзою. Був тоді один кобзар - Мусій Петрович Алексеєнко - який і навчив його грати. В 1927 році батько вже їздив з капелою бандуристів. Виконував він історичні, гумористичні пісні, думи ("Про козака Голоту", "Морозенко", "Маруся Богуславка" та ін.).
Вершиною музичного мистецтва залишається його техніка виконання. У нього вся п'ятірня ходила по бандурі. Такого кобзаря як Адамцевич вже не буде! Талановитих учнів у нього не було. Намагався він навчити і мене, але в нього не вистачало терпіння, та й я не виявляла особливого бажання, про що тепер дуже шкодую.
Деякий час батько прожив у Ромнах, лише у 1972-му тато переїхав до мене, в оцю кімнату, а через три тижні його не стало."
Тихо в кімнаті - останньому притулкові українського кобзаря. Над ліжком висить портрет немолодого чоловіка з незрячими, але лагідними очима. В його руках - бандура, яка нині знаходиться у Канівському музеї. Та сама бандура, на якій намальований козак Голота (малюнок виконаний на прохання кобзаря), та бандура, що народжувала піднесену музику "Запорозького маршу". Саме цей твір, за словами О. Вертія, є квінтесенцією "нездоланної української душі, що, мов той фенікс, щоразу сяяла блиском козацької відваги, лицарства і мужності на руїнах і попелищах нашої історії, у часи піднесення національних змагань за волю й незалежність".
Голос у Адамцевича, за свідченнями очевидців, був приємним, але хриплуватим і не дуже сильним, однак його гра - це справді віртуозність, оскільки одна кобза в руках цього кобзаря звучить як сто інструментів, що випромінюють море музики.
Сьогодні шанувальники його таланту збирають усе, що пов'язане з іменем
Є. Адамцевича. В Красномаківській загальноосвітній школі створений музей кобзаря. Там знаходиться портрет Т. Шевченка, який подарував Є. Адамцевичу невідомий художник, коли він виступав на могилі великого поета, ксерокопії рукописів жінки Лідії Дмитрівни, яка записувала пісні та вірші кобзаря, складені ним особисто, "Кобзар" 1861 року видання, подарований музею родиною Адамцевичів...
М. В. Гоголь вважав українські пісні "поезією, історією та батьківською могилою України". Справді, в них духовний образ країни, де стільки ж доброзичливості, скільки і народної мудрості. І яка б музика не лилася зі сцен розкішних зал, ніщо не витіснить бандуру із серця того, хто хоч раз почув її голос. Її шепіт, її пронизливий крик, відчайдушна відвертість кожної струни родить хор, що зворушує своєю неповторною виразністю, адже гама звуків бандури дещо схожа на гаму почуттів і пристрастей душі!
Яким величезним запасом любові потрібно володіти, щоб укласти стільки в пісню, щоб через стільки років голосом та музикою змусити нас, замкнених, відчужених, втомлених політикою, виснажених міською метушнею, - затихнути, вслуха-тися й посміхнутися, передати тепло від одного серця до іншого, зробити нас ближчими!?
Євген Адамцевич - унікальна постать в українській культурі. Як справжній митець, він збагатив національну духовну скарбницю, тому грішно забувати таких людей. Відвідування студентами оселі, де жив митець, його могили, намагання зібрати якомога більше інформації від родичів та знайомих митця, аби вберегти все, що пов'язане з життям та творчістю кобзаря - це все є свідченням того, що мистецтво стає близьким та зрозумілим кожному чуйному слухачеві в будь-яку історичну епоху.
Катерина Плохова,
студентка філологічного факультету ТНУ ім. В. І. Вернадського.


В ПОШУКАХ ДУХОВНИХ СКАРБІВ

Тихим та теплим червневим ранком в селі Красний Мак зупинився автобус, що привіз групу студентів з Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Ніхто з мешканців села навіть не підозрював, що ці хлопці та дівчата невдовзі  почнуть стукати мало не до кожної оселі і випитувати у людей все, що їх цікавить. Дехто навіть подумав, що вони шукають скарби!
І виявилося, що селяни мали рацію. Але те, що студенти так ретельно відшукували, не оцінити мірилом матеріальних благ. Воно зберігається у пам'яті, традиціях, звичаях українців Криму і є духовним багатством, яке можна оцінити вище срібла та золота.
Розбивши табір на околиці села, юні дослідники стали розробляти план пошукових робіт. Студенти озброїлися диктофонами, записниками, бадьорим настроєм і, розділившись на дві групи, почали цікаву творчу роботу. Перша група вирушила в село Холмівку, друга - в село Красний Мак. Спілкування місцевого населення з молоддю принесло величезне задоволення всім. В процесі довгих пошуків необхідної інформації було зібрано чимало давніх українських пісень, анекдотів, бувальщин, легенд українців Криму. Ввечері студенти зібралися в Красномаківській школі, де відвідали музей, створений колишнім вчителем Василем Соколовським та його учнями. Екскурсію провели вчителі школи, які розповіли про українського кобзаря Євгена Адамцевича, про його життя та творчість. Цього вечора в актовій залі школи для молоді співали солістки українського ансамблю "Калинка". Вони виконали старовинні українські пісні, балади, частівки та ін. Відвертість та простота проспіваного зворушили серця всіх присутніх.
Наступного дня студенти відвідали печерне місто Ескі-Кермен. Враження були незабутніми! Коли стоїш на краєчку скелі, відкривається мальовничий пейзаж і здається, що ось-ось злетиш з подихом теплого вітру! Мандруючи печерами, молодь намагалася відтворити в своїй уяві ті далекі часи, коли ще це печерне місто було наповнене людьми. Після повернення до табору всі ділилися враженнями, серця були переповнені емоціями. Висловити словами свої відчуття складно, тому, як говорять, краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
Коли останні промені сонця заховалися за блакиттю Кримських гір і на небі засвітилися яскраві зірки, відбулася зустріч з цікавою і талановитою людиною -  Сергієм Олександровичем Герасимовим. Під акомпанемент бандури він виконав пісню, присвячену ювілею Є. Адамцевича,  музику до якої склав сам. Згодом гість взяв у руки гітару, і тишу вечора наповнили мелодії українських народних пісень, серед яких були й твори літературного походження. Майже до сходу сонця студентство просиділо біля вогнища, зачароване побаченим та почутим, зворушене чарами кримської ночі.
Можна сказати, що пошуки скарбів пройшли досить плідно. Але, мабуть, важливо навіть не це, а те, що майбутні філологи змогли безпосередньо поспілкуватися з носіями українських традицій та звичаїв, відчути багате розмаїття рідної мови... врешті, почути живий голос бандури, відчути гармонійне поєднання музики та слова. Можна бути впевненим, що збирачам буде чим зацікавити майбутніх вихованців. І хочеться повторити за П. Грабовським:
Гей, докупи, певні діти!
Всіх веде мета одна:
Шлях любові та освіти
Нас навіки поєдна!
Тетяна Бланк,
студентка філологічного факультету ТНУ ім. В. І. Вернадського.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 09.07.2004 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2178

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков