Версiя для друку Обговорити в форумi

Поетична Світлиця

Олександр ПЕЧОРА:
ПРО  ХВАЛЬБУ

Нам є чим кожному хвалитись,
та тільки ж хваляться не всі.
Не варто воду в ступу лити, –
постануть всі у всій красі,
коли душа гайне на небо
й лишаться справи на землі.
Тож вихвалятися – ганебно,
в столиці ти чи у селі.

Були ж такі, що владу мали
і славу – і таку, й таку.
Які хвалителів наймали,
здіймалися, як в літаку.
Вони так високо літали
у вирі пафосних ідей!..
А пам’ять гасла та й розтала,
не світить бо серед людей.

Покращення життя ще вчора
нам обіцяли… брехуни.
Роби добро або нічого.
Гей, самі ті!
Та де ж вони?

Стривай, пронирливий вельможo,
якого совість не шкребе.
Хвалитись, звісно ж, може кожен,
та чи хвалитимуть тебе?

*   *   *

Скільки різних бар’єрів зборов я!
Скільки втрат незворотних зазнав!
Розгубив, роздарив я здоров’я,
та мій голос ще не відлунав.

Бо коріння моє – міцно вдома.
І літаю я ще по світах.
Хоч політ пригальмовує втома –
до гнізда повертається птах.

Хоч близенько підкралася старість,
хоч болить – підіймаюсь і йду.
І злітаю, і падаю. Й знаю,
що на шлях заповітний впаду.

Посумую, а чи порадію,
та натхненно труджуся щодень.
І не плачуся, праведно дію –
гарні справи роблю для людей.

І минувшину гідно шаную,
і в майбутнє будую місток.
І служу, і привітно паную.
Наживусь, наборюсь на всі сто!

Чітко чую вже поклик лелеки.
Вже мені – рік за три чи й за п’ять.
Чи близенько впаду, чи далеко?..
Із гнізда пташенята злетять!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2019 > Тема "Душі криниця"