Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3389)
З потоку життя (6609)
Душі криниця (3572)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1519)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1689)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОДАРУНОК З ДН╤ПРА
Дн╕про – так зараз зветься це м╕сто, також р╕дне для мами ╕ для мене.


ЗАГАДАЮ НА АНДР╤Я
Хоч Андр╕й Первозваний (вшанову╓мо 13 грудня) — християнський святий, але народн╕ обряди...


ЛЮБОВ ГОЛОТА: М╤Й ГОЛОС ТИХНЕ У БЕЗМОВ’╥
До ц╕╓╖ доб╕рки, нещодавно оприлюднено╖ поетесою на сво╖й стор╕нц╕ ФБ, входять в╕рш╕ р╕зних...


«НЕВ╤ДВОРОТНЕ»
Нещодавно вийшла друком сьома книга в╕рш╕в Юл╕╖ Бережко-Кам╕нсько╖ «Нев╕дворотне».


ЛЮДМИЛА ВЕСЕЛА: ЗЕРНЯТКО У СЕРЦ╤ ГРАНАТА
В Св╕тлиц╕ запахло Кримом: без назв, без ╕мен, незримо, немов пелюстками мак╕в - хай без...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 22.11.2019
ВАЛЕНТИН БУТ: ЗАЧАРОВАН╤ СКЕЛ╤ АТЛЕШУ

(Продовження, попередн╕ частини в №№ 44-46)

В╕тер не вщухав. Здавалося, нав╕ть посилився. Щок╕лька секунд з п╕тьми виринала чергова хвиля, п╕дхоплювала нас на свою ковзьку спину так, що корма опинялася високо вгор╕ ╕, прон╕сши з десяток метр╕в, котилася дал╕, полишаючи на забаву наступн╕й. Насправд╕, було не зовс╕м темно. Десь там, над хмарами, п╕днявся м╕сяць, ╕ хоч його пром╕ння не могло пробитися кр╕зь ╖х товсте укривало, трохи примарного св╕тла, розс╕яного в ╖х товщ╕, робило темряву, сказати б, прозорою. Було видно палубу з виступами надбудовок ╕ темн╕ обриси в╕трил угор╕.
Зл╕ва по борту, в тому м╕сц╕, де раз-по-раз зблискував маяк, з’явилися дек╕лька вогник╕в – др╕бних як найменш╕ ╕скорки над багаттям. От лиш, на в╕дм╕ну в╕д ефемерних ╕скор, ц╕ н╕куди не зникали, трималися свого м╕сця ╕, сказати б, ро╖лися. Число ╖х повол╕, але невпинно зростало. Так минуло з п╕вгодини. Аж раптом вони порснули вшир, бризнули розсипом пломен╕ючих жаринок, немов якийсь невидимий велетень поворушив сво╓ багаття. Заворожен╕, ми витр╕щалися на те видовище, не в змоз╕ в╕двести очей. Вогник╕в, тим часом, ставало все б╕льше й б╕льше. ╥х далеке тремтливе св╕тло приваблювало нас, наче н╕чних метелик╕в. То була Евпатор╕я. ╤ ╖╖ не було в наших планах. Тож н╕чим, окр╕м чар╕в, не пояснити, з якого дива, зам╕сть прокласти курс на Херсонес*, кап╕тан поклав завернути до не╖. Не приймати ж за чисту монету його незграбн╕ спроби мотивувати сво╓ р╕шення п╕дозр╕лою тенденц╕╓ю яко╖сь синусо╖ди, викреслено╖ самописцем барографа*!
Та повернути виявилося не так просто. Хвиля була чималою, а в╕тер занадто сильним, аби п╕дставляти ╖м борт, не спускаючи в╕трил. Треба сказати, що «Свята Мар╕я» не мала ан╕ важкого фальшк╕ля, н╕ якогось баласту взагал╕. Грот ми зняли досить просто, а от з гену╓ю довелося поморочитись. Легке в╕трило надсилу витримувало натиск в╕тру. По-доброму, мали б зам╕нити його на менший та м╕цн╕ший стаксель ще з пару годин тому, коли в╕тер лише почав посвистувати в такелунку. Але ми продовжували нести його до останнього. Слабеньким виправданням такого гусарства був х╕д. О, який то був х╕д! Наше восьмитонне суденце ковзало з хвил╕ на хвилю так жваво, так весело, наче й не було позаду десятил╕ть марудно╖ служби, наче й не гальмував його в╕льного лету п╕вметровий пропелер, розпорюючи товщу води за кормою. Було таке враження, що в чимало зв╕давше на сво╓му в╕ку суденце вселився дух яко╖сь юно╖ перегоново╖ яхти. Тепер же мали платити за отримане задоволення. Зняти в╕трило, зшите з благенько╖ тканини, не давши в╕тру розпустити його на клапт╕, виглядало справою вельми непростою.
В╕ддавши штурвал кап╕танов╕, я пробрався на бак ╕, виждавши мить м╕ж хвилями, проб╕г на край триметрового бушприту. Негайно ж, як було домовлено, Гена в╕дпустив шкот* та фал*, а Женя повернув суденце носом проти в╕тру. Зв╕льнене полотнище жахливо затр╕пот╕вши, рвонулося вб╕к, пот╕м назад, заходилося хльоскати мене по плечах, по руках, по голов╕. Воно в╕дчайдушно борсалося, торгало мною навс╕б╕ч, мов очман╕ла коняка, намагаючись з╕штовхнути в нуртуюч╕ хвил╕. Я ж не м╕г вчинити з ним так п╕дло. Мусив терп╕ти ╕ мовчки робити свою справу. Врешт╕ я таки притис розшал╕лу ганч╕рку, прихопив ╖╖ штертами до бушприта ╕ приборкання дико╖ гену╖ було завершено.
Ми повернули ╕ п╕шли до мису, що лежав на в╕ддал╕ двох-трьох миль Але що то був за х╕д! Пробираючись уздовж фронту хвиль, скочуючись з ╖хн╕х крутосхил╕в, суденце щок╕лька секунд валилося з борту на борт. ╤ то з такими розмахами, що нав╕ть сидячи в кокп╕т╕ мусили впиратися ногами в рубку, а руками ч╕плятися за планшир чи такелунок. Проте суденце трималося добре, воду на палубу не брало. Шлункоочисна гойданка, приправлена нашими солоними жартами, тривала з п╕вгодини ╕ зникла, немов за помахом чар╕вно╖ палички, щойно ми зайшли за прикриття мису. Контраст був разючим: ще к╕лька хвилин тому, видряпуючись по ковзьких крутосхилах хвиль, ми хилиталися з боку на б╕к майже в ц╕лковит╕й темряв╕, а тут, прикрит╕ в╕д в╕тру ╕ хвиль берегом, опинилися немов в ╕ншому св╕т╕. Тут було зовс╕м тихо. Ми легко, мов привиди, ковзали п╕д самим берегом по гладенькому, немов поверхня якогось с╕льського ставка, аквену, в якому в╕ддзеркалювалися сотн╕ вогн╕в. Це було так, немов ми йшли вздовж святково ╕люм╕нованого проспекту. Щоправда, о ц╕й п╕зн╕й пор╕ нас н╕хто не зустр╕чав – ба! – нав╕ть не чекав. На берез╕ не було видно екзальтованих натовп╕в, не зблискували з набережних захоплен╕ д╕воч╕ погляди, кинут╕ н╕жною ж╕ночою ручкою, в воду перед форштевнем не лет╕ли букети яскравих кв╕т╕в. Залит╕ яскравим св╕тлом л╕хтар╕в пляж╕ були мовчазними ╕ геть пустими. Якби не осв╕тлен╕ в╕кна численних панс╕онат╕в, якби не деренчання п╕знього трамвая та шум зап╕зн╕лого авто, можна було подумати, що якась ображена фея зачарувала ц╕ле м╕сто, зануривши його в царство непробудного сну. Проте, якщо не рахувати Гени, ми ан╕трохи не переймалися такою в╕двертою неувагою до нас.
За сонно блимаючими руб╕новим та смарагдовим вогниками Карантинного мису, за торг╕вельним портом др╕мав яхт-клуб. Погойдувалися на лисн╕юч╕й чорн╕й вод╕ б╕л╕ корпуси яхт, креслили в темному неб╕ химерн╕ кола ╖х висок╕ щогли. Деяк╕ з них стояли на якорях, та б╕льш╕сть горнулися до дерев’яних м╕стк╕в причалу, що тягнулися на в╕дстан╕ двадцяти-тридцяти метр╕в уздовж високо╖ бетонно╖ набережно╖. Здавалося, тут не було жодного в╕льного м╕сця. Та наш кеп таки углед╕в одне ╕ за десять хвилин мороки, накрутивши на пропелер сус╕дський швартовний к╕нець, таки утисся кормою до м╕стка. Накручений швартов, проте, був не його, а мо╓ю та Гениною «заслугою», оск╕льки кап╕тан з╕ сво╓╖ рубки нав╕ть пом╕тити його не м╕г. А закусило його добряче, бо вс╕ наш╕ спроби розкрутити – що машиною, що вручну, були марними. Вовтузилися ми з ним, щоправда, недовго. Щойно стало зрозум╕ло, що ╕ншо╖ ради нема╓, ми його обр╕зали, зростили к╕нц╕, перепросивши сус╕д╕в за шкоду та незручност╕, знову закр╕пили ╖х суденце, завели сво╖ власн╕ швартови ╕ вимкнули двигун. Тут треба б написати - запала, мовляв, мертва тиша. Але ж н╕. Хоч ╕ було вже далеко за п╕вн╕ч, не спали не лише ми. На яхтах то тут, то там чути було тих╕ розмови, десь ледь чутно брин╕в передз╕н г╕тарних струн, а з вулиц╕, в╕дд╕лено╖ в╕д набережно╖ неширокою смугою парку, час в╕д часу долинав шелест кол╕с прип╕зн╕лого авто. В чорн╕й вод╕ в╕ддзеркалювалися св╕тл╕ корпуси яхт, мов зм╕╖ вигиналися ╖х тонк╕ щогли, вигадливо розтягувалися в╕дблиски берегових л╕хтар╕в. Тут, п╕д самим берегом, було тихо, мов у вус╕. Лиш з╕тхала час в╕д часу хвиля, сонно жебон╕ла щось, протискаючись пом╕ж паль причалу та корпус╕в яхт. Лег╕т, що п╕д╕ймався в╕д води, був сповнений запахами моря та водоростей. Зм╕шуючись з р╕зким ╕ надзвичайно при╓мним ароматом в╕д просочених дьогтем вант╕в*, з хвилями нагр╕того пов╕тря з машини, те створювало незабутн╕й букет. Все було дуже незвичним, ╕ то не лише для нас з Геною. За плечима Жен╕ були роки практики, десятки порт╕в, але й в╕н не посп╕шав до каюти. П╕дпавши п╕д непереборн╕ чари цього невеличкого яхтового коша, ми ще довго сид╕ли рядком на обтягнут╕й профарбованим брезентом гаряч╕й покр╕вл╕ машинного в╕дд╕лення, всотуючи очима, вухами, н╕здрями, вс╕м сво╖м ╓ством тиху ос╕нню н╕ч евпатор╕йського порту.
Хтось скаже, ну що, мовляв, за дивина? Не раз бували в т╕й ваш╕й Евпатор╕╖. Бачили. Н╕чого особливого. М╕сто як м╕сто, порт як порт, н╕ч як н╕ч. Та дозволю соб╕ запевнити скептик╕в, що ╓ велика р╕зниця м╕ж тим, щоб при╖хати в ту ж таки Евпатор╕ю потягом, автобусом чи авто ╕ прийти морем. А особливо ж на маленькому суденц╕. В останньому випадку все ма╓ дуже особливий вигляд, набува╓ нового значення, сприйма╓ться геть по-╕ншому. Найбуденн╕ш╕ реч╕ стають загадковими, забарвлюються невловимими кольорами романтики. Якщо вам хоч раз пощастить пережити так╕ в╕дчуття, ви не забудете ╖х дов╕ку. Через роки й десятил╕ття, кр╕зь с╕ру зав╕су будн╕в ╕ сльоту житт╓вих хуртовин, не вгасаючи, св╕титимуть вам, вабитимуть вас до себе вогники вашого першого порту. З вашо╖ пам’ят╕ н╕коли не вив╕триться пряний запах риби, запах рибальських мереж, запах лискучих капронових канат╕в, кислуватий запах латун╕, ол╕йно╖ фарби, лакованого дерева, запах вологих в╕трил ╕ ще багато ╕нших аромат╕в, яким год╕ знайти визначення, п╕д╕брати назву, перекласти на слова. Я не беруся стверджувати, що так яскраво ви пам’ятатимете кожен св╕й порт, але перший залишиться з вами назавжди.
На ранок п╕шов дощ. В╕н тихо шаруд╕в по палуб╕, плюскот╕в за бортом, наганяючи сум за минулим л╕том ╕ теплом. В таку погоду особливо ц╕ну╓ш затишок каюти. Не розплющуючи очей, потягнувся, щоб роззирнутися ╕… з розмаху луснувся головою об палубу, до яко╖ було не б╕льше п’яд╕*. В очах спалахнули ╕скри, вмить прогнавши залишки сну.
- А чи не казав тоб╕, лягай внизу, пробурмот╕в Гена, визираючи з-за краю койки. – Ц╕лий?
- Ц╕лий, - в╕дказав, потираючи лоба. – Н╕чого, до к╕нця плавання звикну.
- Якби той к╕нець не настав надто швидко, - з╕тхнув Женя. – Он-о, бач яка погода.
Прокинувшись, ми не посп╕шали вставати. Н╕жилися в м’яких постелях, дивилися ранков╕ теленовини, гомон╕ли про те, про се. Скоро дощ ущух. Треба було братися до д╕ла. П╕сля легкого сн╕данку Ген╕ випала нагода сяйнути сво╖ми зд╕бностями в якост╕ п╕дводного плавця. Натягнувши трохи замалий, як на його нем╕ряний зр╕ст, г╕дрокостюм, в╕н стрибнув у воду ╕ за якихось чверть години зр╕зав з валу пропелера залишки злощасного швартова. Пот╕м ми трохи поприбирали ╕ могли нарешт╕ роззирнутися навкруги. Ми стояли посеред чимало╖ флотил╕╖ яхт р╕зного типу, класу ╕ розм╕ру. Тут було к╕лька чвертьтонник╕в ╕ пару стареньких фолькбот╕в з кл╕нкерною обшивкою, зо три вузьких, мов лезо, лен╕нградських «ш╕стки» ╕ к╕лька «картер╕в», три чи чотири ц╕лком пристойно збудованих великих армоцементних крейсери ╕ нав╕ть пару каютних тримаран╕в. На око того флоту було тут не менше п’ятдесяти вимпел╕в. Вже одна ╖х к╕льк╕сть давала здогад, що то не просто так. ╤ ми не помилилися. Як виявилось, на десяту був призначений старт останн╕х того сезону перегон╕в. Отож, попри те, що лиш нещодавно розвидн╕лось, яхт-клуб вже не спав. Кожен ек╕паж намагався п╕дготуватися до под╕╖ якнайкраще. На яхтах прибирали, перебирали шкоти, п╕дтягували такелунок, в╕дпов╕дно до погоди м╕няли в╕трила. Сам╕ лише маленьк╕ д╕тлахи – яхтов╕ д╕ти, здавалося, зовс╕м не переймалися клопотами сво╖х батьк╕в. ╥х невеличкий гурток так ╕ снував уздовж ряд╕в пришвартованих яхт. Дзв╕нк╕ голоси малеч╕ чулися то тут, то там. Вони приск╕пливо оглядали кожну яхту, ц╕лком реал╕стично оц╕нюючи ╖╖ шанси на перемогу. Але горе було тим, на чи╓му борту ╖х пильн╕ оченята пом╕чали якийсь непорядок. Отут вже дорослим дядькам було непереливки. Знаю те достеменно, бо й нам перепало. «Свята Мар╕я» не могла не привернути уваги малих. Адже з╕ сво╖м високим дебелим корпусом з грубими дошкуватими бортами, з╕ щоглою, витесаною з простого соснового стовбура, яка нав╕ть з подовжуючою ╖╖ екзотичною стеньгою* виглядала закороткою, з довжелезним бушпритом ╕ прикр╕пленою до його топу* розлапистою саморобною телеантеною, мала вигляд допотопного птеродактиля, що затесався до згра╖ грац╕озних лебед╕в. Кап╕тан ще при наближенн╕ д╕тей завбачливо спустився в каюту. Сл╕дом п╕рнув ╕ я. На палуб╕ залишився Гена. Але нав╕ть його житт╓рад╕сно╖ натури не вистачило надовго: короткий д╕алог, к╕лька вибух╕в веселого дитячого см╕ху ╕ в╕н з палаючими вухами скотився трапом сл╕дом за нами. Ми чули, як хтось з дорослих, аби врятувати наше добряче постраждале самолюбство, запросив ╖х допомоги у розплутуванн╕ шкот╕в. Ми були врятован╕.

(Зак╕нчення в наступному числ╕)

*поненто (ponente)– зах╕дний в╕тер;
*бушприт – горизонтальний брус, що вида╓ться перед носом судна ╕ служить для постановки носових в╕трил;
*кеч – двощоглове в╕трильне оснащення з великою щоглою попереду та меншою щоглою на корм╕, попереду баллера стерна;
*б╕зань – в╕трило на кормов╕й (б╕зань-)щогл╕;
*грот – основне в╕трило, ставиться на основн╕й (грот-)щогл╕, позаду не╖;
*стаксель – зазвичай трикутне в╕трило, що розтягу╓ться м╕ж першою в╕д носа судна щоглою та кр╕пленням на нос╕ судна;
*летючий кл╕вер – трикутне в╕трило, що розтягу╓ться м╕ж першою в╕д носа судна щоглою та ноком* (к╕нцем) бушприта;
*суднова роль – список ек╕пажу судна з позначенням функц╕ональних обов’язк╕в;
*бак – п╕двищена передня частина судна;
*клюз – отв╕р в борту чи палуб╕ судна;
*Приб╕йний – найзах╕дн╕ший мис Кримського п╕вострова;
*Олен╕вка (Караджа) – село на самому краю Тарханкутського п╕вострова;
*генуя – велике в╕трило для легких в╕тр╕в, ставиться на грот-щогл╕, розтягуються м╕ж ╖╖ топом (верхом) та ноком бушприта;
*фал – линва, за допомогою яко╖ п╕дн╕мають в╕трило;
*шкоти – линви, за допомогою яких управляють в╕трилом;
*гострий (ostro) – п╕вденний в╕тер;
* бакштаг – курс судна в╕дносно в╕тру, коли в╕тер ду╓ приблизно п╕д 45* в корму;
*Урет, мис - п╕вденний край Тарханкутського п╕вострова;
*затока – автор ма╓ тут на уваз╕ Карк╕н╕тську затоку;
*Whitbread Round the World Race (WRWR) – навколосв╕тн╕ перегони яхт, що в╕дбуваються раз на чотири роки. Тепер Volvo Round the World Race;
*МК╤ – Микола╖вський кораблебуд╕вний ╕нститут;
*Херсонес - п╕вденно-зах╕дний мис Кримського п╕вострова. В стародавн╕ часи звався Парфеноном;
*барограф – самописний прилад, що показу╓ величину атмосферного тиску;
*ванти – троси, що тримають щоглу з бок╕в;
*п’ядь – застар╕ла м╕ра довжини (в╕дстань м╕ж к╕нцями вказ╕вного та великого пальц╕в) = 17,78 см;
*стеньга – подовження основно╖ щогли;
*топ – верх╕вка;

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21739

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков