Версiя для друку Обговорити в форумi

На Покрову народилася на Тернопільщині наша кримська землячка, колега по письменницькому цеху і по кримській українській долі, член Національної спілки письменників України Ярослава Степанівна Шумляківська. Щиро вітаємо шановну пані Ярославу з її особистим святом і зі святом Покрови та Днем захисника Вітчизни! Бажаємо міцного здоров’я і сил та натхнення – творити!
Пропонуємо увазі читачів добірку поезій Я. Шумляківської, які раніше публікувалися у «Кримській світлиці».

Ярослава ШУМЛЯКІВСЬКА

СИН
Як знищити потворну тінь війни?
Росте мій син і вчиться
розмовляти,
Вже вміє гарно сонце
малювати –
Мине два роки сину восени.
Лебідкою у космосі пливе
Земля натхненна,
час невпинно плине:
Майбутнє я
вимріюю для сина –
Завжди щасливе і завжди нове.
Ось він мерщій
до рук моїх біжить,
Ось він заплутавсь
у траві зеленій...
Притишило століття
біг шалений,
Шовковим листям
липа шелестить.
Як знищити
потворну тінь війни?

МОЇ ЧИТАЧІ
Мої читачі –
у майбутніх сторіччях,
Я їх впізнаю
по натхненних обличчях.
В моєму ж сторіччі –
не люди, а звіри:
Не мають в душі
ні шляхетства, ні віри.
Хіба поодинці,
подекуди, нишком
Читають „Псалтир”
і Шевченкову книжку.
В моєму сторіччі
повбивані люди –
Їм влада радянська
стріляла у груди.
Сибір загатили
дітьми і жінками.
Хто вижив –
набрався гріхів між катами.
Навіщо їм вірші –
духовній голоті?
Ховають хвости у грошах,
як в болоті.

ЛИСТ
У сусіда до обіду
пила я горівку.
Його жінка Катеринка
подалась в мандрівку.
У Венеції далекій
гроші заробляє,
Її Йванко ще із ранку
розум пропиває.
«Мила Катю, в твоїй хаті
свята щогодини.
Усіх грошей не заробиш
в світі, Катерино.
Повертайся в рідні злидні,
в клопіт, в негаразди,
Повертайся до оселі,
бо гуляє ґазда.
Діти виросли, онуки
ще не знають баби,
Без хазяйки твоя хата —
наче та незграба.
З ким ти будеш, Катерино,
вік свій доживати?
Хоть Венеція прекрасна,
та у ній чужа ти.
Там потрібні твоя сила,
і краса, і руки.
На чужині, Катерино,
старим людям — мука…»
...У сусіда до обіду
пила я горівку,
Його жінка Катеринка
подалась в мандрівку.

КАТИ
«Де ви тепер, кати мого народу?» (В. Симоненко)
Кати поета Симоненка, де ви?
Із Сміли ви були, міліціянти.
Тепер, напевне, лисуваті франти,
То в шістдесятих, як голодні леви,
Прив’язаного жерли…
Рикошетом
Прибула грамота вам — нагорода:
«За катування власного народу
І за каліцтво генія-поета».
...Будь інопланетяни або німці,
А то ж свої катують Україну!
Суспільство їм не ставить це в провину:
Нема його у нас,
всі — поодинці.
Кати поета Симоненка, де ви?
Великі пузани собі наїли?
Господь наш бачив,
як поета били!
Від вас піти поміг Він
Василеві.
Бо совісті нема у вас, угоду
Не скласти з вами.
Що ви за гатунок?
Гадаєте, Христос —
лише малюнок?
Кати поета — то кати народу.

МОЛИТВА
Як обступить серце туга
За коханим або другом,
Помоліться щиро Богу,
Хай відступляться тривоги.
Наш Господь – це наше свято,
Ми до нього, як до тата
Повертаємось в молитві,
Щоб набратись сил для битви
З лихом, з бідністю,
 з гріхами...
Божій Матері, як мамі,
Ми повинні помолитись,
У молитві душі вмити.
Помоліться Богу щиро.
Бо як є в народі віра,
Той народ не подолати:
Віра владна всіх з’єднати.
Не лініться — помоліться,
Щастя-доля всім згодиться.

«ЗАСТИДАЛИСЬ ДІТИ МАМИ...»
Застидались діти мами,
Присяглися образами,
Що вона – не їхня ненька:
«Не така» і застаренька.
Другі маму на тортури
Повели за міцні мури,
Кажуть: — Мама завинила,
Не такого їх навчила.
Треті матінку на плаху
Вже поклали, та й з розмаху
Мамі голову відтяли,
Бо чогось їм не додала.
Інші вправно заховались,
Як з їх матері знущались
Вкрай розбещені сусіди,
Що такі цнотливі з виду.
Не дадуть порядні люди
Маму нищити (так всюди),
Рідну мову – на поталу...
Хіба розуму б не стало.

ПІДСТАВА
У комуняків підстава чергова –
Вбить Україну
задушенням мови:
Щоб аж дві мови
були в нас державні –
Рідна, а з нею
ще й тоталітарна.
Мова, з якою червоні іуди
Схід підім’яли,
де вугіль і руди.
Мова, з якою тягнули
на страту
Мого татуся і кревного брата.
Подруга каже:
«А мого ж, а мого
Вбили фашисти,
загнавши в облогу!»
Ой, коліжанко,
велика різниця —
Вмерти в бою
чи з плювками на лицях!
Мова катів аж нестерпно ворожа.
Як відмолить її, Господи Боже?
У комуняків жадання чергові –
Вбить Україну
задушенням мови.
Встаньмо на сполох!
Встаньмо на сполох!
Знов заганяє в провалля нас
молох.
Будем без мовоньки
аборигени,
Мамину пісню сховаєм
у гени?!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2019 > Тема "Душі криниця"