Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3342)
З потоку життя (6569)
Душі криниця (3553)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1515)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МОЖНА ПОБУДУВАТИ ЛИШЕ В НАСТУП╤
5 листопада в будинку к╕но в Ки╓в╕ в╕дбулася презентац╕я документального ф╕льму «Соловей...


ТА╢МНИЦЯ П'ЯТНИЦ╤
10 листопада вшановують Святу Параскеву-П'ятницю, мученицю за Христову в╕ру.


ЗАЧАРОВАН╤ СКЕЛ╤ АТЛЕШУ
Ще др╕бця зусиль на п╕дняття - ╕ ось вже величезне рожеве полотнище ухопило в╕тер. Натягнулися...


ПОЧЕРК МАЙСТРА
До 65-р╕ччя художника Мирослава Добрянського


ВДОСТАЛЬ ХЛ╤БА ╤ МУКИ
31 жовтня вшановують Святого апостола ╕ ╓вангел╕ста Луку.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 11.10.2019
У ПОШУКУ СВО╢╥ АГАПЕ

Поетична матер╕я у проз╕ Петра Кухарчука
Реценз╕я

Дякуючи небесам, наш╕ серця здатн╕ наповнюватися любов’ю, у як╕й ми в╕дда╓мо себе один одному, прийма╓мо милосердя, що ста╓ осердям нашого буття, додаючи зм╕сту та розум╕ння його божественно╖ сут╕», – ця духовна спов╕дь одного ╕з л╕ричних геро╖в наскр╕зь пройма╓ нову книгу члена Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Петра Кухарчука п╕д красномовною назвою «Агапе». Це гарно ╕люстроване ╕ видрукуване житомирським видавцем О.О. ╢венком видання вже набуло неабиякого розголосу у пошановувач╕в його письма.
Це спов╕дь зболено╖ ╕ стомлено╖ св╕том людини, котра знайшла свою агапе – милосердну любов до ж╕нки, приречено╖ невил╕ковною хворобою, але яка не втратила снаги до життя. Бо ма╓ мр╕ю – посадити гор╕ховий сад (це дерево почина╓ плодоносити аж через с╕м–десять рок╕в), щоби д╕тям був достаток, щоби згадували маму... Хвилююча розпов╕дь вряд чи залиша╓ байдужим читача, позаяк струменить ╕з глибин самого серця, торка╓ться найтонших душевних струн. «Зна╓ш: я чолов╕к! – так повторю╓ казати про себе л╕ричний герой. – Сутн╕сть мо╓╖ любов╕ поляга╓ не у тому, аби вберегти тебе в╕д труднощ╕в, а в тому, аби допомогти у майбутньому легше долати перешкоди».
В╕н нав╕ть не в╕да╓, що сталося у св╕т╕, який перекинувся дригом, ╕ самотн╕сть у ньому стала правити бал. Тепер н╕би зна╓ немало й ум╕╓ багато. Зна╓, як чинити так, аби заслужити повагу ╕ визнання, викликати усм╕шку або ж змусити себе ненавид╕ти. Навчився прощати ╕ прощатися. «Але я так ╕ не знаю, що необх╕дно зробити, аби мати кохання, – з╕зна╓ться в╕н. – Це ╓дине почуття, яке неможливо створити, випросити, купити. Воно не належить нам – це безц╕нний дарунок вищих сил природи. Воно або ╓, або його нема╓. Воно не ма╓ н╕ часу, н╕ в╕ку, н╕ пори року, н╕ нав╕ть смутку».
Петро Кухарчук – надзвичайно тонкий л╕рик, про якого важко сказати – поет в╕н чи проза╖к. Як висловився про письменника в╕домий науковець ╕ л╕тературознавець Петро Б╕лоус, його словесна форма вираження лише формально нагаду╓ проза╖чний текст (в╕н не д╕литься на ритм╕чно-семантичн╕ л╕н╕╖), однак за сво╓ю художньою природою це в╕рш, л╕рика, оск╕льки воно ма╓ переносне насичення, сво╓р╕дний стиль, в╕дпов╕дний пафос ╕ це нарахову╓ться з багатими асоц╕ац╕ями. У нов╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕ ця форма найб╕льш ч╕тко виявля╓ться у творах Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Юр╕я Яновського, Олександра Довженка та ╢вгена Гуцала.
Ориг╕нальн╕сть Петра Кухарчука була показана у його пропозиц╕ях читачам поетично-прозайських м╕н╕атюр, як╕, под╕бно до осколк╕в кольорового скла або смальту, блискуч╕ з ус╕ма ╖х гранями, несучи естетичне задоволення та глибоке мислення у житт╕ людини.
Власне, Петро Кухарчук ╕ починався як поет у традиц╕йному розум╕нн╕ слова – на початку сво╓╖ л╕тературно╖ д╕яльност╕ нав╕ть видав зб╕рку поез╕й «Несказане», яка, по правд╕, була не найб╕льш вдалою пробою пера. До поез╕╖ в проз╕, ц╕╓╖ призабуто╖ ╕ р╕дк╕сно╖ л╕тературно╖ техн╕ки, в╕н прийшов природньо, наче зчитуючи сво╖ одкровення ╕з висоти свого св╕тобачення. Внутр╕шн╓ естетичне чуття, спроба висловитися саме таким ун╕кальним способом, дали читачев╕ прекрасну можлив╕сть насолодитися його витонченими м╕н╕атюрами, емоц╕йними сплесками буття, представленими у книгах «Роздуми», «Мова душ╕», «Коло», «Прол╕ски», а тепер ╕ «Агапе». У цьому жанр╕ автор зм╕г проявити св╕й л╕тературний талант вповень. Невдовз╕ став лавреатом II та IV Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу ╕м. Леся Мартовича (м. Жовква) з врученням диплом╕в I ступеня у ном╕нац╕╖ «Проза. Доб╕рки». Згодом за книгу образк╕в «Коло» був удосто╓ний Всеукра╖нсько╖ л╕тературно-мистецько╖ прем╕╖ ╕м. Василя Юхимовича (м. Коростень), диплому лавреата Всеукра╖нсько╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Яра Славутича (м. Херсон).
На злам╕ епох, у часи локальних во╓нних конфл╕кт╕в, розпаду усталених традиц╕й ╕ н╕велювання духовних ц╕нностей, посеред розма╖тих небезпек нищення всього прекрасного творчий доробок Петра Кухарчука вигляда╓ тривкою скелею. Його мистецтво – це мистецтво слова, позначене милосердною любов’ю до ╕стини ╕ людей, тож ц╕лком може претендувати на м╕сце у соц╕ально значущ╕й л╕тератур╕. «Св╕т залиша╓ мен╕ так мало, – б╕дка╓ться л╕ричний герой м╕н╕атюри «Вуаль з╕ сл╕в». – Невже у цьому хаос╕ сьогодення можливо споглядати дивосв╕т ╕ншими очима – очима людини, яка входить веселкою у схолол╕ дн╕?». В╕н в╕дчува╓ себе прибульцем на земл╕, де у «високост╕ дос╕ не розцв╕ла веселка, бо, вочевидь, вона тепер блука╓ пом╕ж нас, аби хоч трохи в╕д╕гр╕ти сполохан╕ мр╕╖, що у вуал╕ сл╕в нечутно блукають бездор╕жжям людських земних душ…».
Це та╓мниця, як автор неспод╕вано для самого себе прийшов до тако╖ художньо╖ форми осмислення почутт╕в. Бо вона виявилася найб╕льш орган╕чного для вт╕лення задуму. Що стосу╓ться складу л╕тературного тексту, то в м╕н╕атюрах Петра Кухарчука важко не пом╕тити: основним принципом формування образного мовлення ╓ внутр╕шн╕й д╕алог. Його мова душ╕ спрямована до в╕ртуального сп╕врозмовника. Автор розкрива╓ йому те, що було розголошено для себе, ставить йому риторичн╕ запитання або ж висловлю╓ сво╓ занепоко╓ння чи захоплення. Характерною у цьому план╕ ╓ образки «Коли тебе нема», «Сторонн╕й», «Якби тебе не було, я вигадав би», «Ти плачеш?», «Коли б веч╕р м╕г говорити» та ╕нш╕.
Зрештою, у книз╕ м╕стяться роздуми про людське життя ╕ людськ╕ стосунки, про диво навколишнього св╕ту, яке не вс╕ можуть пом╕тити, але те, як автор у деталях опов╕да╓ про це, виклика╓ естетичну емоц╕ю, св╕тл╕ думки та неспод╕ван╕ асоц╕ац╕╖.
Поетична матер╕я його поез╕╖ у проз╕ г╕дна подиву. Так, ми ладн╕ заприсягтися, що ц╕ образи, так само як ╕ слова, витворен╕ уявою, схильною до фантазування, не визнають ╕ншого закону, ан╕ж творча примха: «веселка п’╓ ╕з очей кольоров╕ сни», «зеленаве р╕знотрав’я думок»; «жита жовторото тягнулися до неба»; «дерева зацв╕ли сн╕гами, п’янким ароматом морозу, а височ╕нь заваг╕тн╕ла с╕рими хмарами, готовими будь-яко╖сь мит╕ розродитися» ╕ т.д.
За сво╖м високим звучанням, стил╕стичними та ритм╕чними особливостями проза Петра Кухарчука наближа╓ться до поем; так само й «Агапе», можливо, почасти нагаду╓ природознавчий ╕ водночас мистецтвознавчий трактат або принаймн╕ тв╕р, написаний на жанровому пограничч╕. Автор вже не може роз╕брати, де межа д╕йсност╕ та ╕люз╕й. П╕дкорювати св╕т сн╕жинками, як╕ тихо падають на долон╕ перехожим, прихованою ожеледицею ╕ пухкими заметами? А в╕н чомусь бачить серед усього цього лише хурделицю, – не ворожу, а ср╕бнокрилу, яка чаклу╓ так, що аж ряб╕╓ в очах в╕д б╕лизни ╕ чистоти думок про те, н╕би це ж╕нка св╕тла посипа╓ сн╕жинками ╕з неба.
Твори письменника пронизан╕ одн╕╓ю-╓диною «вольовою дом╕нантою» та ╓диним стих╕йним пориванням: з його прозово-поетичних замальовок вичиту╓ться роздум про високе призначення митця, охоронця незглибимих культурно-╕сторичних традиц╕й та ц╕нностей, проз╕рливого досл╕дника пота╓мних в╕дхланей св╕тотвору та людсько╖ душ╕, невпинне у сво╓му плин╕, щедротне, та╓мниче ╕ невичерпне людське та косм╕чне Буття.
Сенс усього свого життя автор вклав в уста свого л╕ричного героя у прик╕нцев╕й замальовц╕ ц╕╓╖ книги: «Ус╕ мо╖ молитви – про вдячн╕сть. З тобою св╕тл╕ша╓ дорога життя, мо╓ серце прозр╕ва╓, я прохаю сили для тебе у Всевишнього: нехай погане твою душу покида╓, нехай у тебе не ослабнуть крила над╕╖, все зм╕ниться на краще. У душ╕ та св╕т╕ правдиве св╕тло завжди переможе. Безмежно вдячний тоб╕ за усе, що маю. Не перестану просити тоб╕ добру долю. Я розмальовуватиму тоб╕ зорями ноч╕. Може, сьогодн╕ прийду, – лиш поклич, не б╕йся, що мороз людських пересуд╕в ста╓ колючим. Ус╕ ми прагнемо затишку ╕ тепла. Як би там не було, прийду хоча б у сни, у яких ми обн╕мемося крильми».
Поетика текст╕в, що м╕стяться у ц╕й книз╕, резону╓ з в╕чними поняттями в╕ри, над╕╖ ╕ любов╕, душевного болю та розкв╕тлого серця, ж╕ночо╖ дол╕ та химерного щастя.
Cв╕т письменника витворений з образ╕в, завжди дуже природних, ╕ про ╖хню природу Петро Кухарчук, вочевидь, ма╓ не лише глибок╕ й досконал╕ знання, а й особист╕ переживання. Щоб зрозум╕ти автора, варто поринути у потужн╕ хвил╕ його ритм╕в, властивих лише йому, перейнятих високими почуттями. Величав╕й потужност╕ його пафосу в╕дпов╕да╓ врочиста розк╕ш словесних убрань: «Паморозь сьогодн╕ малю╓ в╕зерунки на шибках, за в╕кнами сн╕жить. За плечима – вeсни ╕ л╕тa, а в душ╕ залиша╓мося такими ж недосв╕дченими, а н╕ч шепоче нам: це ╓ т╕льки сном. Я намагаюся притулити свою руку долонею до тво╓╖, вустами торкнутися вуст, випити тв╕й б╕ль до сам╕с╕нького дна. Хочу, щоби ми роз╕пнули наш╕ душ╕ на сн╕жно-холодному лон╕ серед безл╕ч╕ доль. Я – тв╕й, ╕ ти у мене – одна».
У св╕т╕ письменника ╕снують ╕ страждання, ╕ смерть, але нема╓ драми. В╕н осп╕ву╓ не в╕дмову шляхетно╖ людини в╕д життя, а невичерпну могутн╕сть життя, здатного оновлюватися ╕ здобувати перемогу над ус╕ма нещастями: ╕ природними, ╕ людськими. В╕н шука╓ ╕ прагне висловити у кожному з╕ сво╖х л╕тературних твор╕в священну першооснову усього сущого. Його душа н╕коли не стомлю╓ться шукати свою агапе. Н╕коли! Заради цього ╕ живе людина, – стверджу╓ автор: вирощу╓ кв╕ти, висаджу╓ сад, ╕з якого н╕коли не зможе скуштувати плод╕в, але насаджу╓.
Звичайно, це далеко ще не «екзотична л╕тература», але на догоду автору вдаймося до ╕ншого вислову: «перем╕щення в ╕нший вим╕р». Тобто, йдеться про ту понадчасову зачарован╕сть, що до не╖ тяж╕╓ всяка поез╕я, ╕ що ╖╖ несхибно виклика╓ «Агапе» Петра Кухарчука.
Михайло ЖАЙВОРОН
м. Житомир

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21611

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков