Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3342)
З потоку життя (6569)
Душі криниця (3553)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1515)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МОЖНА ПОБУДУВАТИ ЛИШЕ В НАСТУП╤
5 листопада в будинку к╕но в Ки╓в╕ в╕дбулася презентац╕я документального ф╕льму «Соловей...


ТА╢МНИЦЯ П'ЯТНИЦ╤
10 листопада вшановують Святу Параскеву-П'ятницю, мученицю за Христову в╕ру.


ЗАЧАРОВАН╤ СКЕЛ╤ АТЛЕШУ
Ще др╕бця зусиль на п╕дняття - ╕ ось вже величезне рожеве полотнище ухопило в╕тер. Натягнулися...


ПОЧЕРК МАЙСТРА
До 65-р╕ччя художника Мирослава Добрянського


ВДОСТАЛЬ ХЛ╤БА ╤ МУКИ
31 жовтня вшановують Святого апостола ╕ ╓вангел╕ста Луку.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 11.10.2019
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Л╕на КОТЛАК

Л╕на КОТЛАК
В╤РШ╤

***
Хтиво похиту╓ жад╕бн╕сть стегнами,
дурня збагачу╓ думка,
пер╕одичними модними трендами
жаба в болот╕ й та кумка.
Не на╖дяться перлами свин╕,
перли - у скриню: як повна скриня,
то й ми газдин╕.
Нащо сл╕пому кротов╕ люстерко?
В рад╕сть цимбали глухому Оверку?
Дума╓ш, вхопиш за роги бика?
А може, рибкою в ятер╕ будеш?
В св╕т╕ настане найтяжча пора -
серце студене носитимуть люди.
Б╕дний см╕╓ться взувком д╕рявим,
╕нший лисн╕╓ в маселц╕ сиром,
в ложе Прокрустове втиснут╕ мляв╕,
з гнотика сльози скапують миром...

***
Серце гаряче л╕тепло в оч╕ щедро виплеску╓,
поглядом хоче з╕гр╕ти цей св╕т, хоч в╕н ╕ с╕рий,
часто байдужий…
Св╕те, м╕й св╕те, мен╕ небайдужий,
в╕зьми мо╓ серце, в╕зьми мо╖ оч╕ -
з╕гр╕йся, з'ясн╕й...

***
Розгублена, маленька, серед м╕ста,
засмучена, з душею не на м╕сц╕,
одна-одн╕с╕нька, покинута, ╕ в╕дчай
застиг у вкрай розширених з╕ницях,
загублена, мов тр╕сочка у хвилях моря...
Кого ц╕кавить сум тв╕й, б╕ль тв╕й, а чи горе?
Кому така у цьому св╕т╕ ти потр╕бна?
Тремтять од страху плеченята др╕бно-др╕бно...
Таких у св╕т╕, н╕би й ненавмисне,
зривають, кидають п╕д ноги як намисто,
таку жорстоке м╕сто вмить роздушить...
Зберись, з╕жмись в кулак,
постав на м╕сце душу!

***
Пнеться до сонця брунька маленька,
з бруньки листочок у св╕т вигляда:
тепло достатньо чи ще зачекати,
поки вже прийде справжня весна?
не обпектися б холодом ноч╕,
сн╕гом нежданим... якби ж то знаття!
Сонце см╕╓ться, а сонце морга╓,
╕ об╕ця╓ чудо-життя!
Довго сид╕ти в бруньц╕ затишн╕й
геть не годиться новому життю,
вигулькне раптом, ╕ вже не спинити
стуж╕ н╕коли паросль оцю!

***
Ой б╕ла пташко, люба подружко,
чого тр╕поче тво╓ серденько,
чого тр╕почуть гаряч╕ крильця?
Тр╕почуть крильця – лет╕ти хочуть,
лет╕ти хочуть, але не можуть -
лиха недоля зламала крила,
гаряче сонце забрало силу.
Ой б╕дна пташко, мила подружко,
за тебе плаче мо╓ серденько.
Я пол╕кую маленьк╕ крильця,
втаму╓ш спрагу в вод╕ краплинц╕...
Тоб╕ вже легше? л╕тати будеш!
л╕тати будеш, та ще й високо!
прибуде сила, не пройде й року.
Маленьк╕ лапки лоскочуть руку,
наб╕к гол╕вка – ск╕нчились муки,
блискуч╕ очка – за все подяка.
О моя пташко! мене покинеш,
мене покинеш, у даль полинеш.
Лети, пташинко, бережи крила.
Мене самотню лиша╓ сила...

***
Зачумлена, отру╓на дурманом,
Скуйовджена, у в╕дча╖ заклякла,
Засл╕плена, неволею приспана,
В глух╕й безмовност╕ давно закута,
Замотана в тугий холодний саван
Змарнованих знев╕рою житт╕в,
Падка й захланна на ман╕рну славу,
Неправдою за╖жджена заклято,
Чи ж ворухнеться коли-небудь слабо,
Байдужост╕ ╕ржею зашкарубла,
Охоплена хоча б поривом вутлим,
Очищена хоча б до Великодня свята,
Над╕╓ю просв╕тлена душа?

***
Трива╓ час. Повзе по вертикал╕
для ледар╕в, байдужих та нездар,
для працьовитих ╕ для творчо╖ уяви
б╕жить чимдуж, п╕дстрибу╓ до хмар.
Для мене час нурту╓ по сп╕рал╕,
то мр╕╓ю вперед, то згадкою навспак,
то вл╕во порива╓ться, то вправо,
верта╓ться до рук  як бумеранг,
то котиться невпинно в син╕ дал╕
прозор╕стю холодних р╕к,
летить р╕внесенько стр╕лою,
то каменем зрива╓ться в пот╕к,
горить красою пекторал╕,
тремтить як пам’ят╕ св╕ча
╕ скапу╓ в гарячий присок
нап╕взотл╕лого життя.
Для кожного св╕й в╕дл╕к часу –
початок ╓, нема йому к╕нця.

***
Мурашками-зомб╕ снують люди долом,
╕ ╖х не "колише" велика вода,
що скоро нарине ╕ зми╓ мурашник,
накри╓ вс╕х чисто...
У мул╕ липкому, у т╕нях примар
залишаться й св╕тл╕...
Надовго...

***
Затиснута скелями,
б╕жить, не спиня╓ться р╕чка,
не скаржиться, не нар╕ка╓ на долю,
та часто на камен╕ кида╓ться з серцем,
вихлюпу╓ стриманий б╕ль -
в╕д того чист╕ша ста╓...

***
То щиро сонцем у безхмарну днину
то бл╕до м╕сяцем в туманну н╕ч
сприймаю св╕т цей неповинний
спотворений  ненавистю нав╕к
Котигорошком п╕дставляю плеч╕
щоб св╕т тримався лиху на б╕ду
за батьком чую тихий плач малеч╕
руками лиш безсило розведу
то можу все а то нав╕ть не годна
здмухнути пил байдужий з╕ св╕тлин
картаюсь ц╕пен╕ю неприродно
вуста печуть-горять як кармазин
гублюся поглядом в гор╕ха крон╕
крий боже впасти плодом шкереберть
ворожкою читаю на долонях
знаходжу все не бачу я тебе...

***
Минувшина, самотня, кострубата,
скрипить сухими в╕тряками,
байдужа до страждань
чи радощ╕в людських,
бл╕дою ходить т╕нню,
стиска╓ нишком груди
порепаними в╕д бруду й кров╕
старечими, та цупкими, руками...

***
...╤ нависають в╕втарем над морем гори...
На скел╕ на кол╕нах я й оголена моя душа поряд...
Страждання й болю груз ос╕в на дно в море,
╕ мулом затягло (над╕юсь назавжди) горе...

***
Що ╖м до того менше нас буде
зовс╕м зм╕л╕╓ роду криниця
рветься на шмаття серце у люду
пийте та знайте кров не водиця
дратвою грубо рану зашито
страшно бо кровю заплачено мито

***
З╕брали свиту корол╕
╕ правлять бал на всю ╢вропу?
а в╕лл! а яхт! у "крутел╕в",
на Марс торують твердо кроком
дорогу? ╥х би, як в сметан╕
вареники пухк╕ з окропу, -
на з'╖жу водам Сомал╕.
Тягуча гле╓м ╕ густа,
що й ложкою не провернути,
людей окутала ╕мла,
а воля, воленька закута
╕ гине цв╕том п╕д ногами.
А що той цв╕т? в╕н як спокута
за гр╕х, якого й не було?

***
Шукають ╕стину в вин╕, як голку в с╕н╕,
на дн╕ святого джерела, дух невловимий,
блукають лаб╕ринтами, на диво безпорадн╕,
тримаючи в руках хитких клубочок Ар╕адни.
Самодостатня ж Вер╕тас
майне хвостом комети чи жар-птиц╕,
лови-хапай ╖╖ за хв╕ст, п╕ймав - а там синиця.
Куценьким розумом з нори т╕сно╖
широку ╕стину не осягнути,
а щоб д╕стати ╖╖ ╕з неба -
то закоротк╕ для цього руки.

***
Вирван╕ шматки з окремих фраз
вдало п╕дтасован╕ як карти
мудрий й той сп╕ткнеться ╕ не раз
щоб вловити зм╕ст круто╖ мантри
р╕ч така вступа╓ в резонанс
з всесв╕ту в╕брац╕ями й в╕льний
донедавна розум став нев╕льним враз
загрим╕ти можна в божев╕льню
щоб пропав гн╕тючий дисонанс
щоб в душ╕ ╕ в т╕л╕ в╕дновився
схитаний до ручки геть баланс
краще помандруй з безв╕зом
в сонячно-лавандовий Прованс
чи задовго наперед
вибий бронь на м╕сце в ╤ль-де-Франс
забарикадуй св╕й номер й тет-а-тет
ти ╕ закодований в поез╕╖ пас'янс
св╕ту павукових нетр╕в
в стил╕ "в╕чноактуальний Ренесанс"…
там його ╕ розкладеш нарешт╕...

***
╤ сунуть гр╕зно хвостат╕ хмари
пер╕щать землю як батогами
дощ╕ холодн╕ у саму душу
залазять болем душа вже повна
пекучим болем а оч╕ сл╕зьми
а серце коле стерня чубата
а руки хочуть розвести хмари
до сонця хочуть д╕стати марно
душа рида╓ а серце коле
як не порветься в стерн╕ на пол╕
не розлетиться червоним кв╕том
чи др╕бним шматтям у верхов╕тт╕...

***
Листком кружляю з╕в'яну швидко
ще й не долину земл╕ живо╖...
рида╓ г╕рко за мною г╕лка
спадають сльози рясним дощем
гойда╓ г╕лку сам╕тник-в╕тер
вт╕ша╓ н╕жно а ╖й болить
╕ плаче г╕лка лиш би не всохла
чи вт╕шить б╕дну весна затишна
бо стане г╕лка зелено-пишна?

***
Гидкою жабою
в розщелинах-ярах душ╕
зас╕ла людська ниц╕сть.
Копнеш чим глибше,
щоб витурити зв╕дтам
╖╖, мерзенну, -
яруга ширшою ста╓,
що й можна оступитись
на нест╕йких грунтах...

***
Холодним взором на в╕кн╕,
легеньким брижем по вод╕,
на яблуках румянцями,
а то п╕ском м╕ж пальцями,
то шовком пада╓ш до н╕г,
сн╕жинкою - на рукав╕,
ти - т╕нь-не-т╕нь,
ти - видих-вдих,
ти завжди поруч,
ти заступив мен╕ весь св╕т,
ти, м╕й солодкий болю...

***
Кажуть з╕ллям чар╕вним спо╖ла
╕ для не╖ теж це дивина
ну не може закохатись красень
вся у ластовиннячку руда...
розметав ╕ диха╓ на коси
в оч╕ загляда╓ не змигне
╕ н╕як не визбира╓ просо
що по н╕й струм╕╓ золоте…
кажуть люди кажуть люди кажуть
що не пара ну не пара й край…
таж в╕д не╖ серце роз╕мл╕ло!
в╕льний дух забаг лишень в ЦЕЙ рай...

***
Нарешт╕ сонце зачепило струни душ╕ мо╓╖,
повно╖, як жбан по сам╕ в╕нця, печал╕ й смутку.
Пов╕льно полилась журби мелод╕я несм╕ла,
ст╕кала, тонучи в сн╕гах, з ус╕х душ╕ закутк╕в.
Бринить оновлена струна, теплом сповня╓ серце.
Те сонце - ти! Моя душа рад╕╓ щедрому здобутку.

***
Клоп╕т дня ще сидить на плечах,
густо-син╕м малю╓ веч╕р,
перша з╕рка морга╓ мило,
н╕ч м'яка розправля╓ крила...
Роз╕мл╕л╕ в╕д н╕жност╕ в росах
запахт╕ли ромашкою коси,
загор╕лися пристрастю оч╕,
вгамувати вогонь мало й ноч╕...
Зд╕йнялися й опали враз руки,
запекла хрипким зойком розпука,
стеля каменем ╖й душить груди...
Б╕ль вдовиний. Чи ж в╕н убуде?!!!

***
З╕рка погасла в чорному мороц╕
кам╕нь на душу горем нал╕г
крапл╕ любов╕ переливаю
в серце тво╓ щоб затремт╕ло
щоб ожило з попелу фен╕ксом
щоб заясн╕ли л╕теплом оч╕...

***
День стомленим равликом всоту╓ться у л╕нивий веч╕р,
який несп╕шно переходить у н╕ч м'якеньку...
Хто спить, а хто зор╕╓, на бл╕дий м╕сяць видивля╓ться,
а в╕н байдуже - мимо, може б, ╕ вподобав яку -
небо широке й високе - та не зупиниться,
не прихилиться, бо та, одна-╓дина,
не в╕дпуска╓, хоч ╕ трима╓ на в╕дстан╕,
уже м╕льярди л╕т...

***
Ми як два береги вузько╖ р╕чки,
що н╕би й поряд, але все ж не разом,
хоч ма╓м сп╕льне дно, а ще -
мости ╓днають зр╕дка нас.
Удень впада╓ у далек╕ оч╕
краса незаймано-крихка,
й мовчать, мовчать т╕ береги,
лиш серед ноч╕ в густому л╕с╕
очерету тихенько схлипу╓ вода.
Тече-б╕жить р╕ка життя, а вже як
пересохне, чи стане гoрбом дно
й зр╕вня╓ нас, з╕йдемось ми докупи,
та вже не тут, а в ╕ншому житт╕,
де ми - не ми, ╕ наш╕ руки
можe й зустр╕нуться,
та не в╕дчують
кохання трем...

***
Солодке, полином запахчене,
кохання визр╕ло г╕рким.
У б╕лоп╕нну гречку втрапили -
знайшлися п╕зно на Земл╕.
Син╕ло небо незабудками,
гойдало сонце в пелен╕,
мигт╕ла спека ср╕бним маревом,
весь св╕т, здавалося, брин╕в...

***
Щему солодкого ф╕брами-жилками
прагла тривожно, та все без пори.
З холоду й стуж╕ з'явився зненацька,
сяйно всм╕хнувся ╕ руки з╕гр╕в.
Стр╕пнулось птахою серце у грудях!
Н╕жний св╕танок... Рожев╕ сн╕ги...
Доля нарешт╕ подарувала
щире, як правда, кохання мен╕...

***
Зима мо╓ серце зв╕льнила
сн╕гами сл╕пучими, морозом рипучим,
стовпами дим╕в аж до самого неба!
╤ все, що складалось-в’язалось
нитками надтонкими в душ╕ засторонках,
здим╕ло у вис╕... Воно вже не треба!
Я в╕льна! Я в╕льна!
Як довго у с╕р╕й свитин╕ нев╕льниц╕
блукала, нев╕льно було нав╕ть погляд
звести в син╓ небо.
Нарешт╕ я в╕льна!

***
А я так любила ╕ зраду прощала,
хоч як не бол╕ло ╕ пеком пекло,
а серце, мов зранена птаха,
просило прихистку,
╕ ради цьому не було...
А ти не зум╕в т╕
надломлен╕ крильця
любов'ю зц╕лити
╕ птаху до теплих грудей
не притис...
А серце тремт╕ло,
а серце кохало
в байдужих
лещатах
долонь...

***
Як серпом полоснуло слово
як жариною погляд обп╕к
╕ скривились вуста полиново
день принишк а дзвен╕в малиново
розлучалися дво╓ нав╕к…

***
Схот╕в у рай, бо д╕м вважав,
Хоч ╕ не пеклом, тягарем
Хитк╕й сво╖й душ╕...
Вернувся, як побитий пес...
Бол╕ло ╕ пекло ус╕м.
Не вигнали проте.
Пробачили. Змирилися.
Св╕тився аж - с╕м'я тепер,
Як в спеку джерело...
Маленькими ковточками
З надщербленого келиха
Г╕рке кохання п'ю,
Торкаючись вустами ледь...
Прийма╓ зранена душа
За л╕ки г╕ркоту.
А доля (в╕дчуваю я;
Н╕, знаю - буде точно так)
В новенький келишок налл╓
Роками витриманого
Солодко-терпкого вина...

***
У божев╕льн╕м лет╕ палаюча стр╕ла нестямного кохання
пронизу╓ наскр╕зь байдужост╕ холодн╕ мури,
сичить ╕ пада╓, знесилена, у воду,
╖╖ п╕дхопить сильний струм╕нь спод╕вання,
в скелястий  берег безнад╕╖ реал╕╖ життя
стр╕лу безжально роз╕б’ють ущент,
╕ пам’ят╕ р╕ка др╕бн╕ уламки закрутить виром,
на дн╕ затягне мулом забуття.

***
В╕дчайдушна, зарано запрагла багато,
Далеченько у прост╕р життя забрела.
Важко вибратись зв╕дти, та сором гукати....
Стежку м╕сяць узявся стелити завзято,
Ну а кам╕нь - той твердо плече п╕дставляв,
В╕тер д╕вчину в плеч╕ п╕дштовхував м'яко...
Б╕ля р╕дного дому впади в спориш╕,
Ухопися, дитино, за ружу трояку
╤ заклякни на мить, склади Богу подяку...
М╕сяць зорями гра╓ в д╕воч╕й душ╕...

***
Узявся н╕зв╕дк╕ль серед зими в душ╕ без серця,
терпляче позбирав, любов'ю скле╖в
др╕бнесеньк╕ холодн╕ скельця.
П╕д теплим поглядом вселилася весна у душу.
╤ стиха капле дощ легкими сл╕зьми
в медовий кв╕т, з╕тхання глушить...

***
Н╕жно торкнулась у сн╕
дужих грудей незнайомця -
т╕ло скупалось в тепл╕,
в ос╕нь заглянуло сонце...
Чом ти приходиш лиш в сни,
сумно блука╓ш навколо?
Доле моя, в╕дгукнись
щастям мен╕, а не болем...
Чом не прийдеш наяву?
В╕тром постукай в в╕конце -
душу в╕дкрию свою,
зранку всм╕хнусь тоб╕ сонцем...
Рада, що встр╕ла хоч так...
Кров стугонить в тонких жилах -
знак, що душа ще жива,
╓ без над╕╖ над╕я...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21609

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков