Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
9 жовтня у С╕мферопол╕, в Кримськ╕й ун╕версальн╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤. Я. Франка, в╕дбувся...


«ФРАНКО» ╤З АМЕРИКИ
В Музе╖ укра╖нсько╖ д╕аспори в Ки╓в╕ продовжу╓ експонуватися виставка «Нью-Йорк –...


ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ: РОМАНТИК ТА ╤ДЕАЛ╤СТ
╤м’я Олега Ольжича (1907-1944) – в╕домого пол╕тичного д╕яча, державника, нац╕онал╕ста...


З ЮВ╤ЛЕ╢М!
Цього тижня наша кримська землячка, поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни...


ЛЮБОВ К ОТЧИЗН╤ ДЕ ГЕРО╥ТЬ
До 250-р╕ччя в╕д дня народження ╤вана Котляревського




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2019 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 13.09.2019
ЗНАКОВИЙ ПОЕТ РОЗСТР╤ЛЯНО╥ ЕПОХИ

7 вересня минуло 110 рок╕в в╕д дня народження знакового укра╖нського поета Михайла Пронченка. Траг╕чна доля митця, засланого у далекосх╕дний таб╕р московським б╕льшовицьким режимом у 1933-му ╕ розстр╕ляного нацистами у 1942-му, неспростовно засв╕дчу╓, яким геро╖чно-жертовним був шлях боротьби, обраний кращими синами поневолено╖ Укра╖ни, роз╕п’ято╖ м╕ж б╕льшовицькою ╕ нацистською ╕мпер╕ями зла.
Михайло Пронченко ╓ безумовно знаковою ф╕гурою не лише для м╕сцево╖, а й ус╕╓╖ укра╖нсько╖ дово╓нно╖ л╕тератури. Адже важко в╕днайти в радянськ╕й п╕дцензурн╕й л╕тературн╕й спадщин╕ цього пер╕оду таке в╕дкрите, палке й пристрасне бажання побачити Укра╖ну в╕льною, яке висловив у сво╖х поез╕ях в╕н. «Моя поез╕я сумна! Моя з╜валтована Вкра╖на!» – з г╕ркотою писав поет в одному з╕ сво╖х в╕рш╕в, виданих у Кривому Роз╕ вже в пер╕од н╕мецько╖ окупац╕╖ окремою зб╕ркою «Кобза».
«Н╕хто вов╕ки ╕ н╕коли Так не топтав нас, як Москва», – написав поет, повернувшись ╕з заслання у 1939-му. «За наругу, знущання ╕ ╜рати Наша правда, ╕ гн╕в, ╕ сльоза На ру╖ну ╕ голову ката Упаде, наче судна гроза!» – так╕ пров╕сницьк╕ рядки поета з’явилися в окупованому нацистами Кривому Роз╕ у 1941-му. Як ╕ в 30-т╕ – 40-в╕ роки минулого стор╕ччя визвольний дух поез╕й Михайла Пронченка й сьогодн╕ кличе укра╖нц╕в до боротьби.
Михайло Семенович Пронченко (* 7 вересня 1909 року, Вошиве-Покровське (Апостолове) – †11 лютого 1942, Кривий Р╕г) – представник укра╖нського розстр╕ляного в╕дродження, полум’яний поет-патр╕от, в’язень стал╕нського ГУЛАГу, учасник нац╕онал╕стичного п╕дп╕лля в окупованому Кривому Роз╕ (редагував укра╖нський часопис «Дзв╕н», видав в окупац╕╖ поетичну зб╕рку «Кобза»). Заарештований ╕ розстр╕ляний гестапо 11 лютого 1942 року ╕ кинутий у шурф шахти.
Михайло Пронченко народився в б╕дн╕й селянськ╕й родин╕. З дитинства мусив наймитувати й одночасно навчатися в школ╕. Тож змалку мав гостре в╕дчуття справедливост╕ й зац╕кавлене сприйняття всього, що було пов’язане з укра╖нською минувшиною та культурою, традиц╕ями й геро╖чною ╕сторичною спадщиною Запорозького козацтва. Власне, глибина страждань укра╖нського народу ╕ геро╖ка боротьби за в╕льну Укра╖ну й в╕ддзеркалюються в поез╕ях полум’яного поета, як╕ в╕н почав писати ледве не за шк╕льною партою.
Становлення Михайла Пронченка як сво╓р╕дного укра╖нського поета в╕дбувалося в 20-т╕ роки. Видавши в Кривому Роз╕ свою першу зб╕рку «Здобуваю надра» (1927), в╕н в╕дразу ж привернув увагу знаних майстр╕в слова, отримав схвальн╕ в╕дгуки в╕д Миколи Хвильового та Дмитра Яворницького. В подальшому з академ╕ком Яворницьким у нього зав’язалися приязн╕ стосунки, адже мав неабияке захоплення добою козацтва. Був близько знайомий ╕ з видатним укра╖нським поетом Володимиром Сосюрою, з яким тривалий час листувався. Входив до ВУСППу, ф╕л╕я яко╖ в той час в╕дкрилася ╕ в Кривому Роз╕. Друкувався в газетах «Червоний г╕рник», «Зоря», часописах «Молодняк», «Кривбас».
В╕д 1930 року Пронченко працю╓ л╕тпрац╕вником редакц╕╖ газети «Червоний г╕рник» ╕ часопису «Кривбас». Однак у пер╕од згортання стал╕нським режимом процесу так звано╖ укра╖н╕зац╕╖, започатковано╖ укра╖нськими нац╕онал-б╕льшовиками, нац╕онально св╕домим людям з незалежницькими переконаннями в жорстких лабетах тотал╕тарно╖ б╕льшовицько╖ системи м╕сця вже не було. Звинувачений в антирадянськ╕й аг╕тац╕╖ та укра╖нському буржуазному нац╕онал╕зм╕, 1933 року Михайло Пронченко отримав 5 рок╕в заслання, опинившись у далекосх╕дному табор╕ в Тахтамигд╕. На думку деяких сучасник╕в, одн╕╓ю з причин пересл╕дування поета радянським режимом був написаний ним в╕рш про голодомор.
Однак ╕ в невол╕ Пронченко продовжував творити. Щоправда, щоби зберегти написане, поез╕╖, а серед них були й досить значн╕ за обсягом твори, треба було т╕льки запам’ятовувати, адже нагляд за «пол╕тичними» був надто суворим. У табор╕ Михайло Пронченко познайомився з в╕домим укра╖нським письменником ╤ваном Багряним, який п╕зн╕ше присвятив йому свою пов╕сть-вертеп «Розгром» (1948).
До Кривого Рогу Михайло Пронченко повернувся наприк╕нц╕ 1939 року. Повернувся з так званим «вовчим б╕летом», тому на роботу його н╕де не брали. У в╕дча╖ в╕н неодноразово зверта╓ться за допомогою щодо працевлаштування до Володимира Сосюри, з яким мав товариськ╕ стосунки, але й в╕домий поет був на той час п╕д суворим наглядом, тож допомогти сво╓му кривор╕зькому товаришев╕ н╕чим не м╕г. З наближенням фронту перед приходом н╕мц╕в протягом тижня мусив переховуватись «у куширах», щоби перед в╕дходом його не «зачистили» енкаведисти разом з ╕ншими «ворогами народу».
У пер╕од н╕мецько╖ окупац╕╖ Михайло Пронченко став одним з пров╕дник╕в нац╕онал╕стичного п╕дп╕лля. Видавав ╕ редагував започаткований ним у 1941-му округовий укра╖нський часопис «Дзв╕н», кожен випуск якого, що виходив у св╕т за його редакц╕╓ю, був присвячений висв╕тленню под╕й, пов’язаних з визвольним рухом пер╕оду укра╖нсько╖ революц╕╖ 1917-1921 рр., д╕яльност╕ УНР, рол╕ таких видатних д╕яч╕в укра╖нського в╕дродження як Симон Петлюра, ╢вген Коновалець, Андр╕й Кащенко, Микола Хвильовий, а також нещадн╕й критиц╕ радянського режиму ╕ палк╕й аг╕тац╕╖ за потвердження укра╖нського самост╕йницького життя.
В окупац╕╖ поет видав зб╕рку п╕сень час╕в визвольних змагань «Тризуб» ╕ свою невеличку поетичну зб╕рку «Кобза», до яко╖ вв╕йшли його пристрасн╕ поез╕╖, сповнен╕ г╕ркоти смутку, в╕дчаю ╕ болю за т╕ страждання, як╕ випали на долю укра╖нського народу.
Не сп╕вала с╕м’я солов’╖на,
Де печаль, де наруга ╕ мла, –
У сльозах утопала Вкра╖на
╤ втопитись н╕як не могла.
(«Укра╖на в сльозах утопала», 1941)
Пронченко ╓ одним з небагатьох укра╖нських митц╕в слова, що в той час насм╕лився торкнутися ╕ найболюч╕шо╖ теми у в╕тчизнян╕й ╕стор╕╖ – голодомору 1932–1933 рок╕в. Написав що назива╓ться по гарячих сл╕дах в╕рш «Забирали останню зернину», датований 1933 роком, в якому ╓ так╕ вбивчо правдив╕ слова:
В хат╕ – д╕тки, а батька нема╓.
╤ нема повороту йому…
Комсомолець м╕шок п╕д╕йма╓
╤ несе, як життя, у п╕тьму.
 («Забирали останню зернину», 1933)
Але разом з тим «Кобза» Михайла Пронченка просякнута ╕ пафосом визвольно╖ боротьби:
Ми устали з ру╖ни ╕ горя,
╤з льох╕в ми устали – ╕ йдем! –
Розлива╓ться хвилями моря
Наша правда, що ся╓ вогнем.
(«Ми устали з ру╖ни», 1941)
У цей надзвичайно складний ╕ разом з тим сповнений над╕й на потвердження Укра╖ни як самост╕йно╖ держави окупац╕йний пер╕од Михайло Пронченко виступа╓ ╕ як драматург, захоплений ╕сторичною визвольною тематикою. Його перу належать написан╕ в цей час ╕сторичн╕ драми «Мазепа», «Тарас Трясило», «Байда». У 1941 роц╕ було створено поетом ╕ поему «Симон Петлюра», яка користувалася неабиякою популярн╕стю. Як згаду╓ син поета Анатол╕й Пронченко, наприк╕нц╕ листопада 1941 року в клуб╕ «Просв╕ти» виступала капела бандурист╕в п╕д кер╕вництвом Назаренка, яка виконувала й твори поета, зокрема сп╕вала його поему «Симон Петлюра». На жаль, доля цих твор╕в нев╕дома. За словами Анатол╕я Пронченка, батьк╕в арх╕в разом з його творами було конф╕сковано в 1947 роц╕ радянськими органами. («Кобза», Дн╕пропетровськ, 1995. – Анатол╕й Пронченко. Та в серце гн╕в багнетом коле, с. 84).
У сво╖х спогадах про д╕яльн╕сть поета в пер╕од н╕мецько╖ окупац╕╖ його земляк, в╕домий журнал╕ст ╕ громадський д╕яч укра╖нсько╖ д╕аспори Юр╕й Семенко писав: «…Його в╕рш╕, як ╕ видавнича д╕яльн╕сть, знаходять палкий в╕дгом╕н серед населення Кривор╕жжя ╕ мають пом╕тний вплив на розв╕яння б╕льшовицько╖ г╕пнози й страху заляканих комун╕стичним терором людей, що енерг╕йно взялися за в╕дбудову укра╖нського нац╕онального життя». («Кобза», Дн╕пропетровськ, 1995. – Юр╕й Семенко. Пам’ят╕ Михайла Пронченка, с. 93).
Однак поблажливе ставлення зайнятого проблемами фронту н╕мецького в╕йськового командування до нац╕онально-державницьких устремл╕нь укра╖нц╕в дуже швидко минулося. З прибуттям до Кривого Рогу цив╕льного начальства – геб╕тском╕сар╕в ╕ райх╕нспектор╕в, зодягнених у руду форму член╕в нацистсько╖ парт╕╖, ситуац╕я дуже швидко зм╕нилася. Щойно створений н╕мецький в╕дд╕л пропаганди почина╓ втручатися в редакц╕йну роботу Михайла Пронченка. Зв╕сно, незалежницька позиц╕я редактора ╕ редакц╕йна пол╕тика часопису «Дзв╕н» новому окупац╕йному режиму була не до вподоби. Невдовз╕ його усувають в╕д редакторства, а на початку 1942 року заарештовують. Але й п╕д арештом думки про долю Укра╖ни не залишають поета.
Не треба нам н╕чого в╕д життя,
Н╕ почестей, н╕ грошей, ан╕ слави.
Лише Держави треба вороття –
Свято╖ Укра╖нсько╖ Держави!
(Лютий 1942)
Ц╕ рядки Михайло Пронченко написав незадовго до розстр╕лу, а п╕д час розстр╕лу, як згадували св╕дки, сп╕вав «Ще не вмерла Укра╖на».
Пройшовши через голодомори ╕ репрес╕╖ б╕льшовицького режиму, поет загинув в╕д н╕мецько╖ кул╕, розстр╕ляний нацистами у лютому 1942 року разом з його кривор╕зькими товаришами по нац╕онал╕стичному п╕дп╕ллю Серг╕╓м Шерстюком, ╤ваном Потапенком ╕ Ганкою Максимець. Так траг╕чно склалася доля пров╕сника укра╖нсько╖ незалежност╕, що опинився м╕ж жорнами двох найжорсток╕ших в ╕стор╕╖ ╕мперських режим╕в – рос╕йського б╕льшовизму ╕ н╕мецького нацизму.
За сво╓ коротке, але напрочуд насичене життя (32 роки – земний в╕к Христа) Михайло Пронченко звичайно багато не встиг зробити, та було в ньому найголовн╕ше – велика любов до Укра╖ни та боротьба за омр╕яну багатьма покол╕ннями укра╖нц╕в незалежн╕сть р╕дно╖ земл╕. За що й в╕ддав найдорожче – сво╓ життя.
Ще будучи на засланн╕ в Тахтамигд╕, поет писав:
Мен╕ не страшно, що загину.
За думку страшно, за одну,
Що у ярм╕ ╕ я покину
Мою печальну сторону!
На жаль, в╕н п╕шов з життя, залишивши Укра╖ну в ярм╕, але його палке бажання ╕ тверде переконання, що рано чи п╕зно вона таки його скине ╕ стане в╕льною, були недаремними.
Сьогодн╕ незалежну Укра╖нську Державу ми таки ма╓мо. Але на не╖ знову заз╕ха╓ кривава недо╕мпер╕я, яка, за поетичними висловами Михайла Пронченка, не раз ╕шла на нас ордою ╕ «в сутан╕ чорн╕й ╕ кривав╕й ╕шов московський Ч╕нг╕с-Хан». ╤ знову лл╓ться кров, ╕ «в╕д наруги, в╕д туги люто╖ ╕ б╕д» знову никне укра╖нське дерево життя. Але да╓ йому сили ╕ снаги одв╕чна енерг╕я боротьби, з якою кращ╕ сини Укра╖ни йшли ╕ йдуть сьогодн╕, «щоб неволю нав╕к повалить» ╕ щоб «розбивши облуди кайдани, засп╕вали ми в╕льно п╕сн╕». («Укра╖но моя!», 1941).
З поверненням окупац╕йного московського режиму ╕м’я полум’яного поета-патр╕ота Михайла Пронченка у пово╓нн╕ роки було п╕ддане забуттю. ╤ лише п╕сля здобуття Укра╖ною незалежност╕ в 1995 роц╕ побачило св╕т видання, яке фактично повернуло нам пам’ять про натхненного сп╕вця визволення Укра╖ни – дивовижно╖ кра╖ни, багатшо╖ в╕д яко╖, за словами поета, нема╓, але й б╕дн╕шу важко знайти, й н╕де нема╓ б╕льше геро╖в, але й раб╕в б╕льше н╕де не зустр╕ти, й «н╕хто не мав тако╖ вол╕ духа, та ╕ оков таких н╕хто не мав».  («Я п╕вземл╕ пройшов», 1940).
╤деться про книгу «Кобза», яку п╕дготували до друку син поета Анатол╕й Пронченко та знаний л╕тературознавець, кра╓знавець, ╕сторик л╕тератури з Дн╕пра Микола Чабан. / Пронченко М.С. Кобза: Зб╕рка вибраних твор╕в ╕ спогади сучасник╕в (упорядники Микола Чабан ╕ Анатол╕й Пронченко), Дн╕пропетровськ: ВПОП «Дн╕про», 1995, 160 с. (ISBN 5-7707-7475-4) /.
Видання побачило св╕т у видавничо-пол╕граф╕чному орендному п╕дпри╓мств╕ «Дн╕про» завдяки сприянню ╕ спонсорськ╕й допомоз╕  багатьох небайдужих укра╖нц╕в з Укра╖ни та д╕аспори. До книги повн╕стю вв╕йшла однойменна поетична зб╕рка, видана поетом в 1941 роц╕ в окупованому Кривому Роз╕, а також поез╕╖ р╕зних рок╕в, виявлен╕ в пер╕одиц╕ та л╕тературних арх╕вах. Творчий доробок автора доповнюють його ╕сторичн╕ й мемуарн╕ нариси, листи до академ╕ка Дмитра Яворницького та укра╖нського поета Володимира Сосюри, а також спогади сучасник╕в. До реч╕, ╓диний прим╕рник першого окупац╕йного видання «Кобзи» упорядникам вдалося розшукати аж у далек╕й Австрал╕╖ – його дивом збер╕г укра╖нський письменник-ем╕грант Дмитро Васильович Нитченко. За св╕дченнями сучасник╕в, майже весь наклад видано╖ Пронченком в окупац╕╖ зб╕рки «Кобза» було знищено н╕мецькою окупац╕йною владою, а т╕ прим╕рники, як╕ лишилися у його найближчого оточення, з поверненням б╕льшовицько╖ влади або вилучили пильн╕ прац╕вники НКВД-МГБ, або знищили сам╕ ж ╖хн╕ власники, адже тримати ╖х на руках було вже вкрай небезпечно.
На жаль, до цього часу Кривий Р╕г не вшанував належним чином полум’яного поета-патр╕ота н╕ назвою вулиц╕, н╕ пам’ятною дошкою на буд╕вл╕, де в пер╕од н╕мецько╖ окупац╕╖ розташовувалась м╕ська «Просв╕та» ╕ де жив ╕ працював Михайло Пронченко, н╕ пам’ятником. Очевидно, це все ще попереду, коли, за словами поета, в╕дбудеться «вороття свято╖ Укра╖нсько╖ Держави».
Володимир СТЕЦЮК

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2019 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21533

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков