Версiя для друку Обговорити в форумi

книга в газеті
(Продовження. Поч. у № 25 - 26).
В історії ВКП(б), в громадянській війні, якої вона не бачила, Таня вбачала героїзм і великі ідеї, для яких варто було жити. Скільки підступних і злющих ворогів вони били, як дуже трудились для добра працюючих, яку велику розпочали будову. Хоч біди і нужди у них ще багато, але без цього й майбутнього не було б, розуміла Таня. Вона вірила партії і Сталіну. Її молоде серце хотіло ідеї і віри і не бачило інших, крім тих, що давала, пхала кожного дня партія, комсомол. Таня була чесна і думала, що те, що дають їй, дають чесно, що воно велике і святе, таке, як у гарно розмальованих підручниках чи на пишних парадах.
Свою віру дитини, вихованої комсомолом, Таня хотіла передати і цим тридцятьом босоногим Івасям і Ганнусям, що засіли в лавках її четвертої кляси.
На вступ вона придумала зворушливу і гарну, на її думку, історію про малого Леніна. Вона пробувала розказати її дітям. Та діти, що  виглядали як тридцять витріщених, трошки переляканих її новою особою, жовтодзюбих писклят, під впливом її оповідання почали швидко перемінятись у злосливе шершеняче гніздо. Таня бачила, як вони зразу почали крутитися, а потім щораз голосніше шепотіти, а далі вже можна було чути і тут, і там понурі півголосні викрики та найзлосливіші завваження на її адресу. Тані гаряча кров ударила в лице. Спочатку вона здивувалась і збентежилась, а потім обняв її пекучий сором і гнів. Вона була до глибини душі вражена і як учителька, і як ідейна большевичка.
Шум у клясі Таня опанувала. Та це не була її перемога. Вона відчувала, що засадничо розійшлась із своїми дітьми. Учителька і діти опівдні покинули школу як два вороги.
Антипатія шкільної дітвори швидко вийшла зі школи і перенеслась у село. Куди йшла Таня, чула, як на її вид рвались розпочаті розмови, як за нею слідкували підозрілі очі. Коли вона входила в якусь хату, чула попередню метушню і часто мала враження, ніби щось швидко заховувано. Таня  переконалася, що в світі йде друге, незнане їй життя, що діється щось, що для неї дуже пахло "бандерівським бандитизмом", про який чула в райкомпартії і райвно.
В обидвох цих інституціях були добре відомі Танині вперті комсомольсько-піонерські й інші щиро радянські заходи і пляни. Її тут добре бачили, завжди не забували остерігати перед "бандерівською" небезпекою. Та й сама Таня неодноразово уже чула про якісь вбивства, бої, засідки.
В райпарткомі знайшовся навіть її земляк - Ілля Васильович Сидоренко, що викладав колись марксизм-ленінізм в їхньому Харківському педінституті.
Він тепер був першим секретарем у райкомпартії, погруб, розжився. Ділові справи часто тягли його у Гринівку, де він ніколи не поминав Таниної хати. У Таниній самотності він став їй єдиним другом, довіреником.
У Тані не було гараздів. І її велика кімната майже порожня. Тут, поза згадуваним уже ліжком, чемоданом, поправленим уже столом без ніжки та кількома стільцями із школи, не було більш нічого. Бракувало і найпотрібнішого - миски, ложки, та, по-правді, і класти в них не дуже було що. Зарплата скупа і повривана, допомоги - нізвідки. У великій Таниній кімнаті довгими осінніми вечорами, що вже надійшли, гуляють голод і холод.
Нині надворі шаліє зимова хуга. Та в Тані день винятковий. Вчора вона таки вивоювала в голови сільради дві фіри дров і платню теж отримала вчора. Нині вперше вдосталь напалила і повечеряла вже. Але спати не хочеться. Таня погасила лямпу (нафта дорого коштує) і притулила обличчя до шиби у вікні. Дивилася в мерехтливі сніжинки і мріяла. Їй хотілося бути доброю і з усіма жити по-доброму. Таня бачила, що шкільні діти любили і гарно вчились у неї, вона бачила, що тітка Настя добра до старого і малого, до всіх, крім неї, вона бачила, як село працювало, жило чесно, без крадіжок, бійок, незгод - вона не могла сказати, що всі вони злі, нечесні.
Одного не могла вона зрозуміти: чого вони так ненавидять совєтську владу і її. Були, щоправда, арештування, навіть розстріли якісь, але це не задурно. Це, власне, за цю ненависть. Не було б її, не було б спротиву - не було б, певно, і кар.
Ах, і жити хотілось якось інакше, краще і повніше... Світ минав білою казкою. Хотілось любити і радісно працювати. Та цього вона не бачила перед собою.
Любити - кого, за що? А працювати? Її праці не хотіли, не потребували. Все тут жило своїм життям і без неї. Таню за її працю лише ненавиділи. А їй самій - що з цього всього? Не має морального вдоволення і не має нічого іншого. Доросла і самостійна, з патентом в руках, працює і не потрапить навіть заробити на власне людське життя. І не видно тому ніякого кінця. Щасливою хочеться бути. Добре мріяти, задивленій у казку, коли в хаті палиться, тихо і тепло. Але не таке вже рожеве це радянське життя.
У хугу десь близько понеслись автоматні черги. За хвилю група озброєних людей пробігла через її подвір'я. Таня зжахнулася та скрита темрявою не відходила від вікна. З-за рогу хати, дивно кульгаючи, підходила скулена постать. Вона трималась за груди і йшла помалесеньку. "Якийсь ранений", - подумала схвильована Таня. Постать підсунулась під саме вікно і піднесла руку, щоб застукати. У темряві Таня докладно не бачила її. Вона лише завважила військову большевицьку шапку і зброю. Таня швидко з розмахом відчинила вікно і зворушеним голосом скрикнула:
- Ви ранені?!
Постать здригнулась і живо зашепотіла:
- То-о-о... пустіть...
Таня завмерла: "Певно, бандити близько... нещасний!" Щоб не стягнути до хати бандитів, вона відчинила двері тихесенько і, не говорячи, потягнула бійця в хату. Він поволікся в кімнату і безвладним упав на долівку. Таня приклякла біля нього, безрадна, дрижуча. "Він зараз умре", - була її перша думка. Та зараз закрутилися ще сотні інших. Треба рятувати. Лікаря нема. До лікарні далеко. Вона мусить сама все зробити. У неї є аптечка для школи. Світити не можна, бо бандити побачать і прийдуть. Хто він, властиво?
Таня задає бійцеві по-російськи різні питання. Та він не рухається і не відзивається.
Таня в темряві розстібає його куртку і гімнастьорку та кладе руку на серце. Воно легесенько стукає, та в пазусі зовсім мокро.
Ранений починає щось шепотіти. Таня нахиляється над ним:
- Я український повстанець. На засідку вийшов... енкаведисти ранили... Сховайте мене... Ви ж українка... Не світіть...

Далі буде

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "Урок української"