Версiя для друку Обговорити в форумi

На початку червня у "Кримській світлиці" було опубліковано кілька відгуків на редакційне звернення до читачів з приводу однієї делікатної теми: чи варто передруковувати у "Світлиці" роман молодого українського автора Андрія Миронюка "Скіф", герой якого воював у Чечні, як ви, напевне, здогадалися, не на боці "старшого брата"? Перед тим, як зважитися на таку публікацію, ми вирішили порадитися з читачами: чи готове наше суспільство до того, щоб обговорювати таку тему публічно?
Поки що редакція отримувала, як правило, позитивні відгуки: так, друкувати треба, лиш би це не зашкодило газеті (цікаво, львів'яни чи кияни теж допускають, що таке може зашкодити їхнім газетам?). Але ось нещодавно до редакції надійшов лист, автор-ка якого навіть наше прагнення порадитися із нею з означеної теми зустріла просто в штики! Та ще й звинуватила працівників редакції в усіх смертних гріхах.
Передбачаючи, що ця публікація може викликати адекватний "штиковий" резонанс, ми з делікатності не подаємо прізвище автор-ки (слово ранить!). Але пропонуємо читачам ознайомитися з цим листом, бо він - це ще один штрих про те, які ми, українці...

І "КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ" РОБЛЯТЬ НАЙМАНЦІ?!

"Малошановні панове!
Якщо ви вже вирішили друкувати пригоди українських найманців в Чечні, то надрукуйте вже тоді і про не менш захоплюючі пригоди українських повій в Туреччині, Еміратах і т. п. Нехай дітки вчаться. Невже вам не соромно?
У мене особисто "славні подвиги" онопрієнків за кордоном захвату не викликають. Схоже, що і ви найманці, тільки от чиї?
Бо політика Української держави - мудрість, толерантність і благородство, жаль тільки, що не вистачає любові до власного народу, що вимирає і замінюється поступово іншим етносом. Та вас, найманців, це не хвилює. Тепер вашій газеті бракує не тільки цікавих тем, а й гідності.
Мій чоловік - росіянин. Вивчився читати українською мовою на цікавій українській літературі, зокрема фантастиці, і не тільки на ній. Гончар, Загребельний, Олесь Бердник та інші - цих авторів ми любимо і поважаємо. Можливо, є і молоді цікаві автори, але ми про них нічого не знаємо, а Бузина, Миронюк - не наші кумири, попри всю вашу рекламу.
...Повернеться поранений найманець з Чечні, а його подруга-сифілітичка з Еміратів, а на землі їхній вже чужі люди живуть, чужою мовою розмовляють, так що знову в наймити, вже на колись своїй землі? Тож ганьба вам і такому вашому "світлому" майбутньому!
Сподіваюсь, що наперекір таким, як ви, ще надрукуються в Україні талановиті та світлі книжки молодих авторів, що навчать наших дітей будувати дійсно гарне майбутнє. І всі будуть поважати нашу державу, а не сміятися з неї, і не будемо ми задрипанцями серед Європи, а станемо дійсно культурною цивілізованою країною з гарним добробутом і шанованими громадянами.
А ви беріть автомата у свої випещені руки і манячте собі десь в інших світах, аж до власного безславного кінця.
Любов М-ВА.
м. Бахчисарай.

P. S. Завдяки гарній радянській (на жаль, не незалежній) українській літературі мій чоловік з гордістю згадав про українське коріння своєї мами, бо він сам з Сибіру, а свого часу туди багато українців переселилося.
Краще б ви дійсно гарну і талановиту літературу з анотаціями рекомендували, щоб ми читали і гордилися тим, що ми - українці. Та вам, найманцям, не за це голова болить. А жаль..."

ВІД РЕДАКЦІЇ.
Навіть в голову прийти не могло, що "Світлицю" не гидують читати люди, які вважають її працівників найманцями. Але й справді - чиїми? Може, Москви? Чи американського імперіалізму? А може, міжнародного сіонізму? (Бо ж радив колись один київський високопосадовець редактору "бути трішки євреєм", щоб спритніше виживати...).
І хто ж ті найманці? Данило Кононенко, Тамара Соловей, Лідія Степко, Сергій Лащенко чи, може, редактор, який роками без обіцяної державою та особисто Президентом допомоги не може найняти до "Світлиці" ні заступника собі, ні відповідального секретаря, ні редактора відділу політики та інформації, ні репортерів молодих, всюдисущих, щоб поставити, нарешті, на ноги і "Світлицю", і "Джерельце", і "Будьмо!", і "Кримспорт". Та хоч би "найманця"-оператора комп'ютерної верстки знайти (до речі, ви не хочете зайти до редакції та подивитися на наші "випещені" руки і "накомп'ютеризовані" очі?), щоб мати хоч трохи часу чимось більш стратегічним займатися. Наприклад, тим, як в непростих кримських умовах наростити тираж і досі єдиної на півострові державницької українськомовної газети та дійти до якомога більшої кількості ось таких М-вих, щоб спонукати їх задуматися: а хто ж винуватий у тому, що в Української держави (за словами самої ж пані авторки) "не вистачає любові до власного народу, який вимирає і замінюється поступово іншим етносом"? Хто повинен відповісти за те, що пані М-ва має сьогодні сором говорити про українських повій в Туреччині і Еміратах?
(А "Комсомольская правда в Украине" нещодавно навіть надрукувала розцінки за їхні послуги для гостей футбольного чемпіонату Європи в Португалії. До слова, про таксу на послуги росіянок вона чомусь не згадала, напевне, різниця не дуже відчутна).
Найхарактерніше ж у листі пані М-вої те, що вона роману Андрія Миронюка ще не читала, а вже засудила його і навіть поставила автора в один ряд... з Бузиною,  самого Скіфа урівняла із серійним вбивцею Онопрієнком, а "світличан" охрестила продажними найманцями (тільки де ви ще таких найманців бачили, що місяцями без зарплати працюють?). Звідки така безапеляційність - чи не з пріснопам'ятного ще присталінського "Не читал, но осуждаю"?
Тому треба все-таки читати. І порівнювати: пушкінське "Смирись, Кавказ - идет Ермолов!" з Шевченковим "Борітеся - поборете!", толстовським "Хаджи-Муратом", з "Ночевала тучка золотая..." Анатолія Приставкіна; миронюковського  "Скіфа" - з бравими "античеченськими" серіалами на російських телеканалах. А ще, вибачте за нескромність, читайте "Кримську світлицю": вона відкрита для дискусій на будь-які насущні, може, часом і незручні теми, і ще, як бачите, виходить. Тож приєднуйтеся, поки не пізно!
P. S. До речі, українські предки матері вашого чоловіка, пані М-ва, до Сибіру (а це ж не курорт) самі втрапили чи, може, їм свого часу хтось "допоміг", як це сталося з мільйонами наших і не наших співвітчизників? І ще одне: якби "чеченського" найманця Скіфа авторська уява раптом перенесла із сучасної Ічкерії, скажімо, у 1918 рік, в наш український Київ, розтерзаний посланими Москвою військами під орудою колишнього царського полковника-карателя Муравйова, та якби прославився він там, як такий собі антибільшовицький Рембо - ви б його теж тепер прирівнювали до "онопрієнків"?

ТИМ ЧАСОМ...

Аслан Масхадов: "Як же можна йти проти власного народу?"

Аслан Масхадов, колись загальновизнаний президент невизнаної держави, а нині "терорист", дає інтерв'ю з чеченського лісу
У Чечні розгортається нова виборча президентська кампанія - треба обрати наступника президентові промосковської адміністрації Чеченської Республіки Ахмадові Кадирову, якого вбили борці проти російської влади. Керівник Міністерства внутрішніх справ проросійського уряду Чечні Алу Алханов побував нещодавно
у Москві - його викликали на зустріч із президентом Росії В. Путіним. Ця зустріч, як вважають російські оглядачі, стала ніби офіційним благословенням чеченському міліційному генералові від Кремля. Тим часом у Чечні є ще одна людина, яку вважають президентом - а саме президентом незалежної й ніким не визнаної Чеченської Республіки Ічкерія. Це Аслан Масхадов. Днями він дав інтерв'ю журналістам Північнокавказької служби "Радіо Свобода".

Аслан Масхадов, навіть утративши на користь Росії контроль за значною частиною Чечні, не здається й розповідає: "Чеченські бійці в своїй боротьбі дотримуються жорсткої дисципліни. Я зараз із ними в лісах. Там, де раніше був десяток бійців, нині їх стає сорок, шістдесят, сто, і день-що-день їх стає все більше".
За словами Масхадова, усе нові люди приєднуються до лав бійців за незалежність Чечні від Росії, бо не витримують придушення невинних людей, до якого вдається проросійська влада, і спротив повстанців, каже він, зростає: "Щодня - росіяни, звичайно ж, намагаються це приховати - ми здійснюємо значні операції проти їхніх сил. День-у-день ми здійснюємо диверсії у восьми-десяти місцях. Щодня чеченські бійці вбивають 10-20 їхніх солдатів". Таких самих втрат, стверджує Масхадов, зазнають і чеченці, що воюють на боці російської влади. Раніше обидві сторони чеченського конфлікту зазвичай завищували втрати супротивника й занижували свої. Тим часом Аслан Масхадов нині обіцяє змінити тактику й перейти від диверсій до великих атак.
Президентських виборів, що їх влаштовує промосковська влада, Масхадов не визнає: "Я обраний (на президента Чечні) народом, у чесних виборах, які визнали і міжнародна спільнота, і російська держава. Якби я спробував піти на ці майбутні вибори, я став би зрадником, я б пішов проти свого народу".
На думку Аслана Масхадова, так само неможливо, щоби кандидатом на виборах став хтось із сил чеченського спротиву: "Це просто неможливо. Хто б не пішов на ці вибори, той буде зрадником народу. Ця людина стане ворогом народу - вона муситиме разом із росіянами нищити свій власний народ. Як же можуть ті, хто клявся звільнити свій народ від російського гноблення, брати участь у виборах, організованих росіянами за російською конституцією, і йти проти власного народу?"
Аслан Масхадов має кілька пропозицій, як покласти край війні в Чечні. Це, на його думку, може бути спільне здійснення Росією й Чечнею деяких повноважень, як-то економіка, оборона, охорона кордону, валюта, дипломатія, і підписання угод про колективну безпеку й про боротьбу з тероризмом. Або ж можливий шлях "умовної незалежності", з виведенням російських військ і введенням міжнародних миротворців та створенням міжнародної адміністрації, яка б також була посередником у переговорах незалежницьких сил Чечні з Росією.
Аслан Масхадов не має ілюзій: на його погляд, Росія не приймає цих пропозицій через свої давні імперські амбіції. Але чеченці не відмовляться від думки про свою незалежність, переконаний він: "Я лише одне знаю: ми не припинимо боротьбу, ми не відступимо, доки ворог топче нашу землю. Ми боротимемось, доки він не піде геть із нашої країни. І тільки так!" - сказав в інтерв'ю для "Радіо Свобода" Аслан Масхадов. 1997 року його було обрано президентом Чеченської Республіки Ічкерія. Республіку так ніхто й не визнав, а от Масхадова визнавала як чеченського президента навіть Москва. Тепер у Кремлі його називають терористом.
Сергій Драчук ("Радіо Свобода").

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "Резонанс"