Щорічні Всеукраїнські олімпіади виявляють досить високий рівень підготовки севастопольських школярів, але більшість сьогоднішніх випускників, що мають намір продовжувати навчання, змушені обмежитись місцевими ВНЗ. Це тривожить сьогодні не лише випускників та їхніх батьків. Занепокоєні цим і в управлінні освіти міста. Адже перешкодою для вступу севастопольських абітурієнтів до провідних ВНЗ України залишаються слабкі знання державної мови. - Випускаємо ми цього року майже 10 тисяч школярів, каже заступник управління освіти міста Галина Кунцевська. Якщо орієнтуватися на щорічні середні показники, то приблизно 80% школярів, що закінчили 9-ті класи, 1 вересня продовжать навчання в 10-х класах. Решта або навчатиметься в навчальних закладах 1-го, 2-го рівня акредитації або продовжить навчання в профтехучилищах. Ті, хто закінчують сьогодні 9 класів і отримують базову середню освіту, мають абсолютне право продовжити навчання у своїй школі. Ніяких перешкод для цього не існує. Це питання найчастіше ставлять сьогодні батьки, позаяк керівництво школи інколи рекомендує змінити тип навчального закладу. Але по закону школяр, незважаючи на рівень успішності, має право на повну загальну освіту. 11-класники сьогодні прощаються зі школою і треба зазначити, що більше половини з них вже визначилося з подальшим навчанням. З числа наших випускників 6,2%, тобто 341 випускник, нагороджені срібними та золотими медалями. Це - майже константа, яка щороку повторюється, змінюючись досить незначним чином. Більшість севастопольських випускників вступають до Севастопольського національного технічного університету. Хоч є й такі, що продовжать навчання в інших ВНЗ України. Слід сказати, що й досі вступ наших випускників до інших ВНЗ залишається проблемою через слабкі знання державної мови. Свого часу запровадження української мови в школах міста проводилось поступово і сталося так, що наприклад, цьогорічні випускники однієї з найсильніших шкіл міста, школи № 3, вивчали мову всього три роки замість п'яти. Це вже проблеми становлення. Я готова погодитися з пані Галиною Миколаївною, перехідний період завжди породжує чимало проблем. Та все ж дозволю собі власний коментар ситуації. Директори шкіл, у яких, як виявилося зараз, випускники не повністю вивчали українську, протягом майже десятиріччя займали вичікувальну позицію і не квапилися з впровадженням державної мови. Дехто прислухався до запевнень політиків зробити російську мову державною, хтось піддався на обіцянки Москви про приєднання Криму до Росії. Неабияка допомога надходила від тодішньої "червоної" міськради. Багато хто кивав убік філій російських ВНЗ, що виростали, як гриби після дощу. А тепер розводимо руками, мовляв, "издержки становления". Їх, тих "издержек", було б наполовину менше, якби хоч інколи за них хтось відповідав. А ситуація сьогодні могла б бути ще гіршою, якби не спохватилися батьки. Хто йшов в управління освіти, вимагаючи дати повноцінну освіту дитині, що проживає в державі Україна, хто мовчки наймав репетитора, готуючи школяра самотужки. Тепер ці випускники мають необмежений вибір ВНЗ. Решта, і їх більшість, все-таки міцно прив'язана через це до місцевого університету. Не менш міцно прив'язали й програму "Про розвиток української мови у навчальних закладах міста" у севастопольській міськраді. Як відомо, півтора місяця тому її і не ухвалили, і не повернули на доопрацювання в управління освіти. Пам'ятається, дехто з депутатів назвав ту Програму надуманою і передчасною. Як довго вона перебуватиме у такому підвішеному стані, ніхто не знає. З часом це виллється вже у нові "издержки". Правда, освітяни вважають, що про забезпечення цієї Програми мала б подбати держава і не віддавати її на відкуп місцевого самоврядуванню. Та держава сьогодні знову - у передвиборній борні, і їй не до розвитку та поглибленого вивчення державної мови у школах. "Издержки" цього періоду ми пожинатимемо трохи пізніше. Хто відповість за них, як і за обмежені можливості сьогоднішніх севастопольських абітурієнтів?