"Кримська Свiтлиця" > #34 за 23.08.2019 > Тема "Душі криниця"
#34 за 23.08.2019
Михайло ЖАЙВОРОН: РУЙНАЦ╤Я СТ╤Н
В сьогодн╕шньому числ╕ «КС» пропону╓ сво╖м читачам реценз╕ю добре в╕домого вже ╖м автора, поета Михайла Жайворона на книжку в╕рш╕в грузинсько╖ поетеси Като Джавах╕шв╕л╕ «Колискова для чолов╕к╕в», що у переклад╕ Серг╕я Лазо вийшла минулор╕ч у Терноп╕льському видавництв╕ «П╕дручники ╕ пос╕бники». Нещодавно цю реценз╕ю, щоправда, дещо у скороченому вигляд╕ опубл╕кувала гезета «Л╕тературна Укра╖на». «Кримська св╕тлиця» пода╓ ╖╖ повн╕стю.
Михайло ЖАЙВОРОН: РУЙНАЦ╤Я СТ╤Н Реценз╕я
Ус╕, хто ц╕кавиться сучасною грузинською поез╕╓ю та ма╓ гарний л╕тературний смак, не могли не пом╕тити книгу Като Джавах╕шв╕л╕ «Колискова для чолов╕к╕в», що нещодавно з’явилася на полицях книгарень, у чудовому переклад╕ укра╖нською мовою Серг╕я Лазо. Мен╕ пощастило читати цю поез╕ю ще в рукописних текстах та нав╕ть бути ╖х л╕тературним редактором ╕, кажучи по правд╕, вельми був вражений верл╕брами авторки, ╖╖ нестандарним осмисленням под╕й ╕ явищ, ум╕нням пом╕чати незвичайне у звичайному, близьке у далекому, велике у малому, зазирати за край внутр╕шнього всесв╕ту людського буття. Безперечно, творам Като Джавах╕шв╕л╕ притаманн╕ нац╕ональний колорит ╕ сучасний ╓вропейський верл╕бр, традиц╕╖ класично╖ поетики та повсякденна мова вулиць, соц╕альна проблематика та л╕ризм теплих людських почутт╕в. Це да╓ можлив╕сть яскраво в╕добразити плин часу на житт╓в╕й р╕ц╕, по╓днати во╓дино насущне ╕ в╕чне, що, у свою чергу, св╕дчить про високий р╕вень справжньо╖, неп╕дробно╖ поез╕╖. На початку – к╕лька сл╕в про Като, або Катерину Джавах╕шв╕л╕. Народилася 1979 року у Тб╕л╕с╕. Що стосу╓ться профес╕╖, то, як вона сама з╕зналася, – це повний абсурд: медичний ╕нститут, юридичний, мистецтвознавство та ╕нститут громадсько╖ справи Груз╕╖ (менеджмент та управл╕ння). Ось така абсолютно вза╓мовиключена р╕знобарвна пал╕тра. У сво╖й кра╖н╕ вона одна ╕з найв╕дом╕ших сучасних поеток. Автор ц╕лого ряду публ╕цистичних нарис╕в та п’яти поетичних книжок, численних публ╕кац╕й у пер╕одиц╕, альманахах та антолог╕ях. Лауреат л╕тературних прем╕й «Месхет╕» (2009), журналу «Наше письменство» (2010), поетичних конкурс╕в ╕м. Г. Рчеул╕шв╕л╕ та «Виставка в╕рш╕в» (2011). Веде рубрику у журнал╕ «Л╕тературна пал╕тра». Учасниця авторських м╕жнародних читань (2017) та всесв╕тнього книжкового ярмарку у Франкфурт╕ (Frankfurter Buchmesse-2018). Призер, ном╕нант безл╕ч╕ конкурс╕в, лауреат Британського м╕жнародного конкурсу Poetry Soop. Рад╕оп’╓са за однойменним опов╕данням «В╕вця» вийшла у ф╕нал фестивалю «Приз ╢вропи». ╥╖ в╕рш╕ перекладен╕ англ╕йською, словацькою, укра╖нською, литовською, чеською, шведською, польською ╕ рос╕йською мовами. В Укра╖н╕ ╕з книжкою вперше. Ось така вона – Като Джавах╕шв╕л╕: одна – та, котра живе стандартним ╕ дуже проза╖чним життям, отриму╓ р╕зн╕ рахунки, ╕нод╕ надм╕рно перейма╓ться побутовими проблемами, й ╕нша – волелюбна «д╕вчинка середнього в╕ку, з розпатланим волоссям, у кедах ╕ дут╕й куртц╕», як╕й усе байдуже ╕ яка нада╓ значно б╕льшу перевагу нап╕вхвороблив╕й ейфор╕╖, н╕ж одноман╕тн╕й ╕дил╕╖. ╤нколи застряга╓ м╕ж «маю» ╕ «хочу», ╕ дума╓, що б таке трапилося, якби вона жила де-небудь у чужому курному м╕ст╕, де нема╓ жодного знайомого обличчя, де н╕хто з нею не в╕та╓ться, н╕хто нею не ц╕кавиться. Ну, просто живе соб╕ й живе, без зайво╖ поез╕╖ ╕ зайвих сентимент╕в. «Колискова для чолов╕к╕в» якраз аж н╕як не заколису╓ читача солоденькими в╕ршами, що в╕двол╕кають увагу в╕д злободенних проблем, а навпаки, – загострю╓ увагу на них, змушу╓ думати ╕ сп╕впереживати з╕ сво╖м л╕ричним геро╓м. Як справжн╕й патр╕от ╕ громадянин, вона не сто╖ть осторонь сусп╕льно-пол╕тичних под╕й, як╕ свого часу пережили грузини ╕ нараз╕ переживають укра╖нц╕. Як для одних, так ╕ для ╕нших сп╕взвучн╕ та зрозум╕л╕, скаж╕мо, ось ц╕ ф╕лософськ╕ рядки: Якщо вс╕ в╕йни брехлив╕, Люди доводять сво╓ ╕снування Лише власним запереченням. Якщо насильство – слабк╕сть, То будь-яка слабк╕сть – це надбання сили. Це дуже легко, Не сприймати людей такими, якими вони ╓ насправд╕, ╤, мабуть, боляче У ╖хн╕х недол╕ках вп╕знавати себе самого. Упродовж останн╕х десятил╕ть у Груз╕╖ точно не було спок╕йно, тут пройшли через в╕йну, яку ╕ сьогодн╕ не зак╕нчено, ╕ сьогодн╕ вона трива╓ у вигляд╕ повзучо╖ окупац╕╖. Тому поет, бажа╓ в╕н цього чи н╕, завжди залиша╓ться на л╕н╕╖ ц╕╓╖ окупац╕╖, на ╖╖ передньому кра╖, а значить в╕дпов╕дальний за т╕ процеси, як╕ в╕дбуваються у кра╖н╕. Будь-який поет перш за все людина, – в╕н також голоду╓, його також мучить спрага ╕, зрештою, у пер╕од будь-яких епохальних руйнувань саме в╕н ма╓ якось рятувати ╕ себе, ╕ поез╕ю. Це законом╕рно. Авторка не розмежову╓ себе з╕ сво╖ми в╕ршами, вони ╓ одним ц╕лим. ╥╖ л╕ричний герой, передовс╕м, – ж╕нка-мат╕р, в╕ддана патр╕отка, док╕р яко╖ чолов╕кам можна зрозум╕ти: т╕ не змогли захистити ус╕ сво╖ прадавн╕ земл╕ п╕д час рос╕йсько╖ агрес╕╖. У в╕рш╕, що, власне, ╕ визначив назву зб╕рки, цей док╕р звучить на повну силу: Ви – т╕, що з’явилися на цьому св╕т╕ Й наш╕ слабкост╕ ╕ тягар звалили на себе. Ви – т╕, у кого в грудях ми застрягли, наче к╕стка, а в матц╕ пл╕д ваш зародили. Ви т╕, як╕ нас нарекли ребром ╕ з нас, переповнених вашим оч╕куванням, пил струсили. Ви – т╕, хто об╕цяв: Захистимо, нагоду╓мо, стерегтимемо дитячий мирний ваш сон. Ми – т╕, хто пов╕рили, притулилися до вас ╕ т╕сто оч╕кування зам╕сили... Ви – ст╕ни. Ви – окопи. Ви – спок╕й... ... ╤ зруйнуються вс╕ ст╕ни, ╕ у житт╓вих окопах не знайдеться нам м╕сця й терп╕ння не буде, ╕ пок╕рност╕ не стане, ╕ сам╕ ми перетворимося на окопи, Щоб життя, витягнуте ╕з т╕л наших, якось захистити. Так╕ твори розкривають ╕стинну природу речей, ╕нод╕ жаску ╕ траг╕чну. Найкращ╕ ╖╖ в╕рш╕ розгортаються по сп╕рал╕, це рух виру чи вихору, це рух новонароджено╖ галактики. ... ╤ колиска, сповнена смерт╕, хай змусить прокинутись там, де давно вже спите, бо ми тверез╕сть засво╖ли, як почуття вини. Сво╓р╕дною пересторогою ╕ заклинанням ╓ останн╕ акорди цього верл╕бра: Для вас, як╕ прийшли у цей св╕т, щоб звалити на плеч╕ ус╕ слабкост╕ й тягар╕ наш╕, Тепер ╕ гр╕хи наш╕ – Нехай вашою здобиччю стануть. Руйнуванням ст╕н байдужост╕ до спротиву, пробудженням св╕домост╕ та зц╕ленням людських душ в╕рою у перемогу пройнята б╕льш╕сть в╕рш╕в Като. Нараз╕ ц╕ рядки швидше адресован╕ вже укра╖нському читачев╕, особливо т╕й чолов╕ч╕й половин╕, яка спогляда╓ на в╕йну з╕ сво╖х затишних осель ╕ столичних квартир, ╕з ресторан╕в ╕ паб╕в, тихцем попиваючи пиво та оч╕куючи мир за будь-яку ц╕ну. Як сказано в одн╕й ╕з поез╕й Като, це т╕, «що втратили мр╕╖, пороззявляли роти, бо ╖х перемога – р╕г ╕з вином, випитим марно». Було й не було. Не було й було. Йшла в╕йна ╕ постав герой. Тл╕в поп╕л. Були к╕стки. Розкришен╕. У м╕дних тазах варилося чекання. Зодягали сни селяни ╕ верхи неслися на в╕трах-в╕дьмах. С╕льська дорога рясн╕ла калюжами, на довг╕й терас╕ Чекала на в╕тер д╕вчина, яка наче зернятко. Найкращ╕ ╖╖ поез╕╖ сповнен╕ глибоких ф╕лософських роздум╕в над су╓тою су╓т, м╕сцем людини у цьому багатоликому ╕ почасти несправедливому св╕т╕, врешт╕, над «життям, ув’язненим у шкаралупц╕ гор╕ха». Вони не позбавлен╕ впливу ╖╖ улюблених поет╕в ╕ книг, як╕ зм╕нювалися в╕дпов╕дно настрою, зокрема Н╕цше, Борхеса, Фолкнера, Томаса Мана, Досто╓вського... Це пом╕тно з ╖╖ творчост╕, яку вона вибудову╓, наче ст╕ну, а пот╕м руйну╓ без жалю. Без цього йти дал╕ неможливо. Вона знаходиться у пост╕йному пошуку само╖ себе, а пот╕м у соб╕ шука╓ сво╖ в╕рш╕, сво╖ слова, а життя н╕би тече в ╕ншому вим╕р╕. Саме тод╕ ╕ народжуються неспод╕ван╕ ритми, схож╕ на молитви: прийди, батьк╕вщино, закинь с╕т╕ в оч╕ цих голодних д╕тей. у зарослому озер╕ риби ч╕пляються хребтами за водорост╕. прийди, батьк╕вщино, не шкодуй нас, в╕ддайся ненавист╕. як легко берегти себе серед виблиск╕в каяття... а щодо глобальних б╕д: ми виправда╓мо час, який зм╕нив не тебе, н╕, – це ми перевт╕лились у небезпечних зв╕р╕в. Як ╕нод╕ р╕дко людин╕ випада╓ розк╕ш бути самим собою! Для Като Джавах╕шв╕л╕ головне – це людина, якою вона ╓ насправд╕. Всесв╕т ще не придумав н╕чого досконал╕шого. Орган╕зуючою основою будь-яко╖ неримовано╖ поез╕╖ ╓ ритм. Це в╕дчуття закладене у людин╕ природою, багато що у св╕т╕ орган╕зовано за принципом ритм╕чно╖ повторюваност╕. Й хоча верл╕бри за сво╓ю будовою апр╕ор╕ позбавлен╕ римування, ритм╕чна ╓дн╕сть забезпечу╓ться здеб╕льшого композиц╕йними ╕ стил╕стичними чинниками, поетичними образами та метафорами, вдало п╕д╕браною лексикою тощо, що наповню╓ твори Като Джавах╕шв╕л╕ особливою енергетикою та зм╕стом: Зовн╕ дороги солен╕. Певно далек╕. Ближн╕. Можливо. Тепер я слово. Й зола. ╤ у т╕л╕ живеш ти. Тепер на дороз╕ оц╕й я разом з тобою й з собою. Като з╕зна╓ться, що, «наче локшину, збира╓ слова, смаку╓», ╕ разом з тим, ще «не готова до життя, яке посередин╕ шляху заклякло... ╕ прим╕ря╓ комб╕незон... дитинства», а «прожит╕ роки сво╖ пожмакають, мов найсолон╕ш╕ корж╕». Для не╖ «розжован╕ зерна мигдалю рясн╕ють у переходах, наче м╕ни», «к╕мната, сповнена метеликами... сну», а тонка зморшка «навшпиньки тягнеться чолом». Ц╕ пор╕вняння наск╕льки неспод╕ван╕, наст╕льки ╕ природн╕, що зайвий раз св╕дчить про неперес╕чний талант автора. Груз╕я завжди була кра╖ною поет╕в. Люди тут завжди розмовляли верл╕брами, тобто розмовна мова була водночас поетичною. Поез╕я звучала всюди: у молитвах, псалмах, сп╕вах, людських почуттях, урбан╕стичн╕й щоденност╕; тому й сьогодн╕, коли у нашому житт╕ надм╕рно прози, коли у нашого читача, як ╕ у нас самих, накопичилося безл╕ч побутових проблем, поез╕я залиша╓ться притулком, зв╕дки можна глянути правд╕ в оч╕ ╕ хоча б спробувати знайти вих╕д. Так╕ порятунки ╕снують: не ховатися у мушлю, а рятуватися, в╕дкрито дивлячись прямо в оч╕. Для Като Джавах╕шв╕л╕ поез╕я – не лише спос╕б життя, спроба вилити на пап╕р свою душу, а й д╕алог з╕ св╕том. Склада╓ться враження, н╕би вона так ╕ розмовля╓, це ╖╖ природня мова. ╤ говорить вона не лише про себе, про набол╕ле, а й пов╕ду╓ ╕стор╕╖, як╕ можуть стати ╕ загальними, тому що св╕тов╕ проблеми ╕ б╕ль окремо╖ людини дуже схож╕. Попри це, ╖╖ поез╕я б╕льш правдива, н╕ж саме життя. Можливо, це звучить банально, епатажно, але це правда. У розмов╕ ╕з Серг╕╓м Лазо, якому, без сумн╕ву, вдалося перекласти закодован╕ матер╕али одних твор╕в на р╕внозначн╕ ╕нш╕, Като з╕зналася: «Коли пишу, про читача не думаю. Це пот╕м згадую про нього, ╕ його оц╕нка для мене дуже важлива. Але якщо хоча б десяток людей зрештою зрозум╕ють, що я написала, спод╕ваюся, цього ц╕лком достатньо. А ф╕нансово, що тут сказати... Це одна з некомерц╕йних сфер, ╕ жити на це неможливо. Але я люблю цю «небезпечну» гру, нав╕ть так скажу: небезпечну – як життя». © Михайло ЖАЙВОРОН м. Житомир
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 23.08.2019 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21459
|