Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3708)
З потоку життя (6918)
Душі криниця (3714)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1616)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: ГОЛОСИЛА ТИША
╫валт стояв над селом. Прокльони, голос╕ння розривали морозне пов╕тря. Виганяли з хат родини...


ВАСИЛЬ ЛАТАНСЬКИЙ: У СНИ ПРИХОДИТЬ ЗНОВУ ПОЛЕ
На уроц╕ мене спитали, що таке голод, чи зм╕г би я пережити те, що було в тридцять третьому. Я...


МИКОЛА СУП╤НКА: ПОЕЗ╤╥
Вже небозв╕д на землю мряку с╕╓. В╕д шовку трав зостався т╕льки тл╕н. ╤ пром╕нь сонця св╕тить, та...


АРХ╤СТРАТИГ НЕБЕСНИХ СИЛ
21 листопада — велике церковне свято на честь «ангельських лик╕в...


РОДЗИНКИ НА КУЗЬМИНКИ
Свято Ос╕нн╕х Кузьми ╕ Дем'яна припада╓ на 14 листопада, але молодь готувалася до нього...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 25.06.2004 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 25.06.2004
Іван Левченко: "У мене є слова і ніжність..."
.

З творчістю українського поета з Севастополя Івана Левченка знайомий ще звідтоді, як він кілька років тому приїхав до міста-героя працювати в Севастопольській регіональній державній телерадіокомпанії генеральним директором.
Його українські радіо- і телепередачі на культурно-мистецькі теми полонять слухачів і глядачів. Його чарівний, артистичний голос доносить і до українців, і до росіян, і до кримських татар Севастополя без-смертні твори Лесі Українки і Тараса Шевченка, вірші сучасних українських поетів Криму та України.
Нинішнього 2004 року Іван Левченко за радіопередачі "Відзвук Кобзаревої струни", "Дві дороги" та поему-репортаж "В гостях у сина" здобув перше місце на Всеукраїнському конкурсі "Українська мова - мова єднання" в номінації "На видноті усього світу"!
А нещодавно в Івана Левченка побачила світ книга віршів "Мигдаль на руїні", в якій зібрано його кращі поезії,  написані останніми роками.
Вірші Івана Левченка - з чіткою громадянською позицією, глибоко патріотичні і ліричні. Він один з тих, хто відроджує і утверджує на кримських теренах і, зокрема, в Севастополі, рідне слово, національну духовність. Його вірші "Дійшов Шевченко в Севастополь", "Українцям", "Мигдаль на руїні", "Земля Севастополя" та багато інших - зразки справжньої громадянської лірики, мужньої і ніжної Поезії. Іван Левченко - обдарований поет, великий патріот рідного слова і його невтомний творець та пропагандист.
Я з радістю для себе відкрив цього поета і хочу, щоб про нього знало якомога більше шанувальників красного слова не лише в Криму, а й у нашій славній Україні. А тому із задоволенням пропоную читачам "Кримської світлиці" добірку віршів з його книжки "Мигдаль на руїні" з надією і вірою в подальше творче майбуття одного із сучасних українських поетів міста-героя Севастополя.
Данило КОНОНЕНКО,
редактор відділу літератури "КС".


ЗУПИНІТЬ ЙОГО, МАМО...
Зупиніть його, мамо, бо хлопець нівроку!
Розпакуйте сакви і натільник порвіть...
Він - гарячий такий і такий синьоокий.
Він послухає Вас. Зупиніть. Зупиніть!
...Мати сина у путь виряджала як мати.
І зібралась рідня. І зійшлось півсела.
"Ти ж, синочку, гляди - не лінуйся писати.
І частіше пиши", - вже в сльозах додала. -
Теє море мені буде снитися, сину.
Може б, ти передумав - зостався-таки?
Ти ж у мене один. В цілім світі єдиний -
Синьоокий такий і гарячий такий!"
Він втішав, як умів: то, мовляв, забобони...
На те юність і є, щоб стихію скорить!
...В далину стукотять за вагоном вагони.
На пероні одна тихо мати стоїть...
Море різним бува, мамо-ненечко, різним:
Тихе-тихе - то штиль. А як піниться - шторм.
Я ж казав - зупиніть, а тепер уже пізно:
У відкритому морі не спинить ніхто!
І такі відчайдушні - курсанти всі, мамо.
А один - несподівано - випав за борт:
Змило хвилею вмить. І на дно - наче камінь:
Мамо, море - робота. Важка - не курорт.
А Ваш син - він те бачив: меткий він на око.
А вода крижана - до кісток пропіка.
Ще й туман. І той шторм - чорний вітер жорстокий.
Двоє морем пливуть...
Чайка - сина рука.
Як Вам спалось тоді?
Як сміялося, мамо?
В рамці - лист нагородний.
Утішні слова.
В вікна стука зима. Та такими вітрами,
Що до часу сріблиться у вас голова.
Так велося: біда йшла укупі із лихом:
Син із морем прощавсь - креслив долю нефрит.
І до Вас, як не марив, не зміг, не доїхав.
І крізь марення "Мамо!" неслося у світ...
Ми ховали його. Вас утішить не вміли.
Гайворонням упали грудки до труни.
Якщо світ наш гіркий називається білим,
То як зветься отой, де вікують сини?
Але хто ж нам пораду дасть, мамо, у тому,
Як спинить відчайдушних, гарячих таких?
В мене син підроста. Знаю - вирушить з дому.
Бо від долі нема, як на двері, замків.


ДІЙШОВ ШЕВЧЕНКО В СЕВАСТОПОЛЬ
24 серпня 2003 року в Севастополі відкрито пам'ятник Великому народному поетові України.
Полотнище спало зі скульптури об 11-й годині 35 хвилин.

В душі навіки ця хвилина:
(Вона найвищих варта слів!)
Мов усміхнулась Україна -
І Севастополь заяснів.
У мить, коли і сонце встало,
Ти випростався поміж нас:
Став на гранітнім п'єдесталі
Поет-пророк, бунтар Тарас.

Духовний батьку України,
Дійшов-таки до нас єси,
Де Чорне море, як перлина,
І місто дивної краси.

Тут шлях проліг з варяг у греки,
Яким ти щиру шану склав.
Переплелось близьке й далеке,
Щоб нам і ти ще ближчим став.

А як інакше, бо у слові
Твого святого "Кобзаря" -
Людської гідності основа
І волі нашої зоря!

Звучить розбудженим набатом
В краю, де море й кораблі:
"І буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі!"

Душа вслухається у слово,
Душа ніжнішою стає,
Бо то не просто - звуки мови,
То - серце зболене твоє!

За тих рабів, німих і голих,
Яких душею возлюбив,
Підняв ти свій пророчий голос
І возвеличив їх, рабів.

Ти мріяв сам і вчив нас жити,
Щоб вільні, бачиться, були.
Щоб українцями у світі
Без страху зватися могли.

А ще - в сім'ї великій, вольній,
Щоб не забули пом'януть
Тебе незлим і тихим словом.
Незлим і тихим - в тому суть.

Бо все величне, нелукаве
Не потребує ні литавр,
Ані фанфар, і навіть слави:
Воно в серця людські вроста!

Отак і ти постав у місті,
Де море, сонце й кораблі,
Величний, як безсмертна пісня
Про нашу долю на Землі.

Ми в ній живем -
від батька-неньки.
І я кажу - у добрий час!
Тарас Григорович Шевченко,
А ти дійшов-таки до нас!


МИГДАЛЬ НА РУЇНІ
1.
Вже місто дихає весною.
І чепуриться, як до свят.
...У серця - знову перебої
Від квіту, сонця і дівчат...

Чиновник лоба тре ретельно:
Шляхи й дахи - у голові.
А на руїні повоєнній
Проріс мигдаль. І теж зацвів.

В однім - святкове і буденне.
Весна дорогу проклада.
І так кольнуло серце в мене,
Як бабця гладила мигдаль!

2.
В старім воєннім бліндажі
Зацвів мигдаль - уже у лютім.
Немов хтось гірко затужив
За тим, кого не повернути.

І цей квітучий острівець
Пробивсь до сонця на руїнах.
Де зайда фріц знайшов кінець,
Де батько мій, матрос, загинув.

А що на крові тій зійшло?
Гіркий мигдаль і більш нічого.
Каміння мохом обросло.
Війни нема. І слава Богу!

3.
І все ж знайшлась лиха рука,
Що жить не може без вогнива:
Миттєвий спалах сірника -
І вже горить квітуче диво.

А де ж ми всі тоді були,
Коли вогонь
 мигдаль той нищив,
Немов фашисти знов прийшли
І запалало бойовище.

Зайшлося серце від жалю -
Одна обвуглена руїна.
...А як хотілось мигдалю
Нам нагадать тих, хто загинув.

І їх очима глянуть в світ,
Що вже не сивіє від туги.
...Згорів мигдаль. Зів'янув цвіт,
Мов поховав я батька вдруге.

Життя у сонці - мирний день.
І ми щасливі, бо живі ще.
Не треба нищить, що цвіте,
Бо знов займеться бойовище.

Я вірю - корінь не згорів.
Мигдаль до світла
 знов проб'ється.
Нам не загрожує бліцкриг,
Допоки пам'ять має серце.

*  *  *

Лаура. Беатріче. І... Любов.
Твоє ім'я - воно зрідні їм.
Я так до тебе довго йшов, -
Шукав тебе. Знайшов... Радію:
Та ти поглянь, як я ожив,
Які в очах - щасливі зорі.
А ще слова... Я їх відкрив,
Щоб почуття були прозоріш.
Сказать по правді - тільки й є
У мене, що слова та ніжність...
Цілую все єство твоє -
Таке святе, солодке й грішне.
Але, по суті, хто я? Мить,
Яка приходить раз в ніколи
Сп'янить - розбурхать - розбудить
І стать частиночкою долі.
Все, як було - все так і є.
В житті нічого не змінилось:
Так само день новий встає.
Так само ти - чарівна й мила.
Так само любиш і живеш.
А я тону - тону в безмежжі.
...Світ - то тісний, то він - без меж:
Кому які судились межі!
Літають сизі голуби.
Блакить. І сонячно. І люди.
Ти любиш іншого - люби!
А я - твоїм відлунням буду:
Минуть роки. Спливуть роки.
І, може, якось випадково
Хтось знайде сонячні рядки -
І оживеш ти в них, Любове!
І я з безмежжя обізвусь.
Прийду тривожний і щасливий.
За воскресіння помолюсь
І за любов - любов красиву.

*  *  *

Ти ще звучиш... Інерція любові,
Щасливих днів незгасний резонанс
Іще у снах, у пам'яті, у слові.
Лише - зокрема в кожному із нас.
Слова й мотив - які вони нарізно?!
Ти запитай у того, хто співа.
На партитуру згубленої пісні
Кладу невтішні сироти-слова.

*  *  *

Оце і є звичайне щастя:
Не спати, мучитись, любить...
Зійти зорею і упасти
В твоїх очей ясну блакить.

Твоєму погляду радіти.
До вуст торкнутись і сп'яніть.
І лиш тобою в цілім світі
Щомиті марити й горіть.

І вірить: пристрасть ця - взаємна.
Я весь в тобі, як ти - в мені.
Оце і щастя - ти у мене.
Зі мною. Поруч. День при дні.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 25.06.2004 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2141

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков