"Кримська Свiтлиця" > #26 за 25.06.2004 > Тема "Душі криниця"
#26 за 25.06.2004
Іван Левченко: "У мене є слова і ніжність..."
.
З творчістю українського поета з Севастополя Івана Левченка знайомий ще звідтоді, як він кілька років тому приїхав до міста-героя працювати в Севастопольській регіональній державній телерадіокомпанії генеральним директором. Його українські радіо- і телепередачі на культурно-мистецькі теми полонять слухачів і глядачів. Його чарівний, артистичний голос доносить і до українців, і до росіян, і до кримських татар Севастополя без-смертні твори Лесі Українки і Тараса Шевченка, вірші сучасних українських поетів Криму та України. Нинішнього 2004 року Іван Левченко за радіопередачі "Відзвук Кобзаревої струни", "Дві дороги" та поему-репортаж "В гостях у сина" здобув перше місце на Всеукраїнському конкурсі "Українська мова - мова єднання" в номінації "На видноті усього світу"! А нещодавно в Івана Левченка побачила світ книга віршів "Мигдаль на руїні", в якій зібрано його кращі поезії, написані останніми роками. Вірші Івана Левченка - з чіткою громадянською позицією, глибоко патріотичні і ліричні. Він один з тих, хто відроджує і утверджує на кримських теренах і, зокрема, в Севастополі, рідне слово, національну духовність. Його вірші "Дійшов Шевченко в Севастополь", "Українцям", "Мигдаль на руїні", "Земля Севастополя" та багато інших - зразки справжньої громадянської лірики, мужньої і ніжної Поезії. Іван Левченко - обдарований поет, великий патріот рідного слова і його невтомний творець та пропагандист. Я з радістю для себе відкрив цього поета і хочу, щоб про нього знало якомога більше шанувальників красного слова не лише в Криму, а й у нашій славній Україні. А тому із задоволенням пропоную читачам "Кримської світлиці" добірку віршів з його книжки "Мигдаль на руїні" з надією і вірою в подальше творче майбуття одного із сучасних українських поетів міста-героя Севастополя. Данило КОНОНЕНКО, редактор відділу літератури "КС".
ЗУПИНІТЬ ЙОГО, МАМО... Зупиніть його, мамо, бо хлопець нівроку! Розпакуйте сакви і натільник порвіть... Він - гарячий такий і такий синьоокий. Він послухає Вас. Зупиніть. Зупиніть! ...Мати сина у путь виряджала як мати. І зібралась рідня. І зійшлось півсела. "Ти ж, синочку, гляди - не лінуйся писати. І частіше пиши", - вже в сльозах додала. - Теє море мені буде снитися, сину. Може б, ти передумав - зостався-таки? Ти ж у мене один. В цілім світі єдиний - Синьоокий такий і гарячий такий!" Він втішав, як умів: то, мовляв, забобони... На те юність і є, щоб стихію скорить! ...В далину стукотять за вагоном вагони. На пероні одна тихо мати стоїть... Море різним бува, мамо-ненечко, різним: Тихе-тихе - то штиль. А як піниться - шторм. Я ж казав - зупиніть, а тепер уже пізно: У відкритому морі не спинить ніхто! І такі відчайдушні - курсанти всі, мамо. А один - несподівано - випав за борт: Змило хвилею вмить. І на дно - наче камінь: Мамо, море - робота. Важка - не курорт. А Ваш син - він те бачив: меткий він на око. А вода крижана - до кісток пропіка. Ще й туман. І той шторм - чорний вітер жорстокий. Двоє морем пливуть... Чайка - сина рука. Як Вам спалось тоді? Як сміялося, мамо? В рамці - лист нагородний. Утішні слова. В вікна стука зима. Та такими вітрами, Що до часу сріблиться у вас голова. Так велося: біда йшла укупі із лихом: Син із морем прощавсь - креслив долю нефрит. І до Вас, як не марив, не зміг, не доїхав. І крізь марення "Мамо!" неслося у світ... Ми ховали його. Вас утішить не вміли. Гайворонням упали грудки до труни. Якщо світ наш гіркий називається білим, То як зветься отой, де вікують сини? Але хто ж нам пораду дасть, мамо, у тому, Як спинить відчайдушних, гарячих таких? В мене син підроста. Знаю - вирушить з дому. Бо від долі нема, як на двері, замків.
ДІЙШОВ ШЕВЧЕНКО В СЕВАСТОПОЛЬ 24 серпня 2003 року в Севастополі відкрито пам'ятник Великому народному поетові України. Полотнище спало зі скульптури об 11-й годині 35 хвилин.
В душі навіки ця хвилина: (Вона найвищих варта слів!) Мов усміхнулась Україна - І Севастополь заяснів. У мить, коли і сонце встало, Ти випростався поміж нас: Став на гранітнім п'єдесталі Поет-пророк, бунтар Тарас.
Духовний батьку України, Дійшов-таки до нас єси, Де Чорне море, як перлина, І місто дивної краси.
Тут шлях проліг з варяг у греки, Яким ти щиру шану склав. Переплелось близьке й далеке, Щоб нам і ти ще ближчим став.
А як інакше, бо у слові Твого святого "Кобзаря" - Людської гідності основа І волі нашої зоря!
Звучить розбудженим набатом В краю, де море й кораблі: "І буде син, і буде мати, І будуть люди на землі!"
Душа вслухається у слово, Душа ніжнішою стає, Бо то не просто - звуки мови, То - серце зболене твоє!
За тих рабів, німих і голих, Яких душею возлюбив, Підняв ти свій пророчий голос І возвеличив їх, рабів.
Ти мріяв сам і вчив нас жити, Щоб вільні, бачиться, були. Щоб українцями у світі Без страху зватися могли.
А ще - в сім'ї великій, вольній, Щоб не забули пом'януть Тебе незлим і тихим словом. Незлим і тихим - в тому суть.
Бо все величне, нелукаве Не потребує ні литавр, Ані фанфар, і навіть слави: Воно в серця людські вроста!
Отак і ти постав у місті, Де море, сонце й кораблі, Величний, як безсмертна пісня Про нашу долю на Землі.
Ми в ній живем - від батька-неньки. І я кажу - у добрий час! Тарас Григорович Шевченко, А ти дійшов-таки до нас!
МИГДАЛЬ НА РУЇНІ 1. Вже місто дихає весною. І чепуриться, як до свят. ...У серця - знову перебої Від квіту, сонця і дівчат...
Чиновник лоба тре ретельно: Шляхи й дахи - у голові. А на руїні повоєнній Проріс мигдаль. І теж зацвів.
В однім - святкове і буденне. Весна дорогу проклада. І так кольнуло серце в мене, Як бабця гладила мигдаль!
2. В старім воєннім бліндажі Зацвів мигдаль - уже у лютім. Немов хтось гірко затужив За тим, кого не повернути.
І цей квітучий острівець Пробивсь до сонця на руїнах. Де зайда фріц знайшов кінець, Де батько мій, матрос, загинув.
А що на крові тій зійшло? Гіркий мигдаль і більш нічого. Каміння мохом обросло. Війни нема. І слава Богу!
3. І все ж знайшлась лиха рука, Що жить не може без вогнива: Миттєвий спалах сірника - І вже горить квітуче диво.
А де ж ми всі тоді були, Коли вогонь мигдаль той нищив, Немов фашисти знов прийшли І запалало бойовище.
Зайшлося серце від жалю - Одна обвуглена руїна. ...А як хотілось мигдалю Нам нагадать тих, хто загинув.
І їх очима глянуть в світ, Що вже не сивіє від туги. ...Згорів мигдаль. Зів'янув цвіт, Мов поховав я батька вдруге.
Життя у сонці - мирний день. І ми щасливі, бо живі ще. Не треба нищить, що цвіте, Бо знов займеться бойовище.
Я вірю - корінь не згорів. Мигдаль до світла знов проб'ється. Нам не загрожує бліцкриг, Допоки пам'ять має серце.
* * *
Лаура. Беатріче. І... Любов. Твоє ім'я - воно зрідні їм. Я так до тебе довго йшов, - Шукав тебе. Знайшов... Радію: Та ти поглянь, як я ожив, Які в очах - щасливі зорі. А ще слова... Я їх відкрив, Щоб почуття були прозоріш. Сказать по правді - тільки й є У мене, що слова та ніжність... Цілую все єство твоє - Таке святе, солодке й грішне. Але, по суті, хто я? Мить, Яка приходить раз в ніколи Сп'янить - розбурхать - розбудить І стать частиночкою долі. Все, як було - все так і є. В житті нічого не змінилось: Так само день новий встає. Так само ти - чарівна й мила. Так само любиш і живеш. А я тону - тону в безмежжі. ...Світ - то тісний, то він - без меж: Кому які судились межі! Літають сизі голуби. Блакить. І сонячно. І люди. Ти любиш іншого - люби! А я - твоїм відлунням буду: Минуть роки. Спливуть роки. І, може, якось випадково Хтось знайде сонячні рядки - І оживеш ти в них, Любове! І я з безмежжя обізвусь. Прийду тривожний і щасливий. За воскресіння помолюсь І за любов - любов красиву.
* * *
Ти ще звучиш... Інерція любові, Щасливих днів незгасний резонанс Іще у снах, у пам'яті, у слові. Лише - зокрема в кожному із нас. Слова й мотив - які вони нарізно?! Ти запитай у того, хто співа. На партитуру згубленої пісні Кладу невтішні сироти-слова.
* * *
Оце і є звичайне щастя: Не спати, мучитись, любить... Зійти зорею і упасти В твоїх очей ясну блакить.
Твоєму погляду радіти. До вуст торкнутись і сп'яніть. І лиш тобою в цілім світі Щомиті марити й горіть.
І вірить: пристрасть ця - взаємна. Я весь в тобі, як ти - в мені. Оце і щастя - ти у мене. Зі мною. Поруч. День при дні.
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 25.06.2004 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2141
|