Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3269)
З потоку життя (6506)
Душі криниця (3527)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1677)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤ВАН П╤СНИЙ — ОСЕН╤ БАТЬКО ХРЕСНИЙ
На ╤вана Хрестителя журавл╕ потягнулися на п╕вдень - до ранньо╖ зими.


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...


Л╤ТЕРАТУРНА ПРЕМ╤Я ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Прем╕я ╓ творчою в╕дзнакою, якою нагороджуються л╕тератори Укра╖ни за високохудожн╕ твори...


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...


МУС╤Й, МУС╤Й, ЛИСТОМ ПОС╤Й!
10 вересня - свято Мус╕я. У давнину цього дня завершували збирати конопл╕ ╕ перевозити ст╕жки до...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 09.08.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 09.08.2019
ЩОБ Н╤КОЛИ НЕ ГОЛОСИЛА ТИША

Письменник ╕ час
 
Кримська письменниця, член НСПУ Галина Литовченко нещодавно у в╕нницькому видавництв╕ «Твори» опубл╕кувала книгу «Голосила тиша» з п╕дзаголовком «Не дамо загасити св╕чу пам’ят╕». Авторку ми б╕льше зна╓мо як поетесу. В ц╕й книжц╕ вона виступа╓ в к╕лькох ╕постасях – як проза╖к, публ╕цист ╕ досл╕дник, до того ж, ╖╖ опов╕дки дещо опоетизован╕, хоч ╕ в темних тонах. Все це дозволя╓ приск╕пливому читачев╕ сприймати ╖х ╕ розумом, ╕ серцем.
 Сама назва змушу╓ замислитись: х╕ба здатна тиша голосити? А саме так ╕ було. У зб╕рц╕, з одного боку, тиша символ╕зу╓ чорну смерть, з ╕ншого – тотальне замовчування протягом десятил╕ть панування радянсько╖ влади такого страшного злочину, яким був голодомор 1932–1933 рок╕в. Та й нин╕ деяк╕ правител╕ продовжують ту страшну традиц╕ю – бояться, аби народи не взнали правду.
 А ╖╖ варто знати. Якщо старше покол╕ння хоч трохи знайоме з тими под╕ями ╕з розпов╕дей сво╖х д╕д╕в, бабусь, батьк╕в та матер╕в, то для нин╕шньо╖ молод╕ про них н╕чог╕с╕нько не в╕домо. У ╖хн╕й св╕домост╕ не вклада╓ться, як це залишитись без ╖ж╕ та померти в╕д голоду. Адже супермаркети та магазини переповнен╕ на╖дками та напоями. Однак так було. ╤ це не просто ╕стор╕я нашого народу, а ╖╖ страшн╕ уроки, як╕ не сл╕д забувати. Бо ж в╕д голоду, який влаштували компарт╕йн╕ вожд╕, у т╕ роки загинули м╕льйони людей – цифри р╕зняться, адже до цих п╕р досл╕дники не можуть точно п╕драхувати, ск╕льки постраждало чи зникло без в╕ст╕ (чимало могил так ╕ не встановлено або ж не вп╕знано). То був конвей╓р смерт╕.
 Галина Литовченко в деталях розпов╕да╓, як голод у 1932–1933 роках косив людей у ╖╖ р╕дному Рудому Сел╕ Володарського району на Ки╖вщин╕. Чимало про т╕ страхи вона ще в дитинств╕ д╕зналась в╕д сво╖х старших земляк╕в, як╕ пережили т╕ дик╕ часи. Багато розпов╕дей з╕брали м╕сцев╕ вчительки Ра╖са Рожк╕вська, Н╕на Кукла, с╕льський голова В╕тал╕й Федорчук. ╥хн╕ досл╕дження ув╕йшли до Книги пам’ят╕. ╤, як зазнача╓ авторка, вони стануть «потр╕бним ╕нформац╕йним надбанням для нин╕шн╕х та майбутн╕х покол╕нь не лише окремо взятого села, а й усього св╕ту». Варто нагадати, що чимало кра╖н уже визнали голодомор у тридцят╕ роки геноцидом укра╖нського народу, зокрема Канада та низка штат╕в США. Тим самим св╕т застер╕га╓ – под╕бне не повинно повторитись н╕де й н╕коли.
 Характерною ознакою книги ╓ те, що персонаж╕ – не завжди конкретн╕ особи, скор╕ше – зб╕рн╕ образи мешканц╕в села. Хоча читач╕ зможуть знайти схож╕сть доль серед сво╖х пращур╕в. Бо ж голод косив людей однаково у багатьох областях Укра╖ни. Б╕льше того, часом в╕д недо╖дання люди перетворювались у зв╕р╕в – вони не лише байдужо спостер╕гали, як гинули сус╕ди, а й ладн╕ були розтерзати будь-кого, нав╕ть р╕дних. Авторка св╕дчить, що «крад╕жки, розб╕й, вбивства стали страшною буденн╕стю». Так радянська влада гнобила укра╖нц╕в, зв╕льняла плодюч╕ земл╕ для переселенц╕в з п╕вноч╕ та сходу.
 Ось т╕льки к╕лька фрагмент╕в ╕з опов╕док…
 «…Гвалт стояв над селом. Прокльони, голос╕ння розривали морозне пов╕тря. Виганяли з хат родини селян-середняк╕в. Без жалю ╕ сп╕вчуття викидали на сн╕г велик╕ с╕м’╖ з малими д╕точками. Чолов╕к╕в, як куркул╕в – зл╕сних «ворог╕в народу» – висилали до Сиб╕ру. Хати розбирали на облаштування ферм, куди з╕гнали в╕д╕брану у людей худобу та птицю»…
 Так починалося винищення укра╖нц╕в. Люди намагалися втекти у м╕ста. Але ╖х не випускали спец╕альн╕ прислан╕ в╕йськов╕ загони. ╤ от насл╕дки…
 «Були два хлопчики-п╕дл╕тки. Батьки в╕д голоду померли. Прийшли актив╕сти ╕ почали вимагати хл╕ба. Та зв╕дки в╕н у д╕тей? Виходить, що дарма прийшли? Хоча б щось та треба ж в╕д╕брати. О-о, подушки ╓ в осел╕! Забрали. То й ╕нших злидар╕в таким чином покарати можна, а назавтра – торги влаштувати… ╤ купляли люди сво╖ ж реч╕, якщо якась коп╕йка за пазухою лишилася»…
 А один д╕д, знетямившись в╕д голоду, вир╕шив заманити до сво╓╖ хати хлопчину, збирався задушити, як дичину. Добре, що сус╕ди почули крик ╕ вирвали малого з д╕дових лабет.
 Таких страшних приклад╕в у зб╕рц╕ вдосталь. ╤ злочини творили як м╕сцев╕ пройдисв╕ти, так ╕ прислан╕ за завданням парт╕йних та комсомольських орган╕в. Авторка дел╕катно назива╓ ╖х актив╕стами, хоч то були нелюди – саме на таких влада покладалась у вс╕х темних справах.
 Особливо безчинствував у Рудому Сел╕ так званий голова с╕льсько╖ ради Б╕лий з такими ж прибульцями. У нарис╕ «Чорн╕ справи Б╕лого» авторка розпов╕да╓: «Грушову Федору першу схопив за барки, вимагаючи в╕д не╖ к╕лька к╕п зерна, або сплату грошима. Чолов╕к Федори був десь далеко на зароб╕тках, ╕ ваг╕тна ж╕нка сама б╕дкалася з малим сином… Б╕лий к╕лька раз╕в з ус╕╓╖ сили ударив ж╕нку головою об ст╕ну контори. Та геть заюшилася кров’ю ╕ упала, не втримавшись на ногах. Вдома вона розродилась дитиною, а сама померла. Дитя в╕двезли до Ки╓ва та залишили там у якомусь будинку для немовлят»…
 Жорсток╕сть на гран╕ шизофрен╕╖ – таке «обличчя» ново╖ влади у сел╕. Суц╕льний терор, залякування, знущання, грабунки стали звичайним явищем «комун╕стично╖ пол╕тики», на тл╕ яко╖ нав╕ть фашизм меркне. Ось ще один доказ:
 «На шию ╕ншо╖ ж╕нки за невиконання норми кат (все той же Б╕лий – авт.) накинув дошку з написом «Нездатчик хл╕ба» ╕ наказав актив╕стам водити ╖╖ в такому вигляд╕ селом. Молодиця з╕рвала з себе дошку та жбурнула подал╕, чим накликала ще б╕льшу б╕ду. «Киньте ╖╖ в яму з вапном! – розпорядився розлючений голова. – Може посидить та розуму набереться!» То була страшна кара. В глибок╕й сир╕й ям╕ вапно роз’╖дало ноги до к╕сток, т╕ло пекло нестерпно… Та ж╕нка в╕д жаху та болю втратила розум».
 У нарис╕ «Л╕то – пора рят╕вна» Галина Литовченко змалювала таке страшне явище як людо╖дство – до такого стану довела «турбота» «батька ус╕х народ╕в товариша Стал╕на», якого дехто знову почина╓ вихваляти, прикрашати його пам’ятники кв╕тами. Розпов╕да╓ться про двох д╕вчаток-подружок, як╕ бачили все: як катафалки в╕двозили за село неб╕жчик╕в, що сп╕ткала голодна смерть. Вони були шокован╕ страшним еп╕зодом: «З╕нька з Яринкою завмерли п╕д кущем безу ╕ не ворушилися. Страж╕ порядку почали обшукувати сад ╕ хату. З в╕дчинених дверей смачно запахло холодцем, ╕ д╕вчатка ковтнули слину»… То батько, доведений до в╕дчаю, зварив двох сво╖х доньок. Як виявля╓ться, то був не ╓диний страшний випадок у часи голодомору.
 Так зд╕йснювалась колектив╕зац╕я, так приборкувався непок╕рний укра╖нський народ. «Нема людини – нема проблем» – це головний стал╕нський дев╕з у боротьб╕ з╕ сво╖м народом. ╤ в╕н безв╕дмовно д╕яв протягом десятил╕ть на укра╖нськ╕й земл╕ – в роки голодомору, репрес╕й, в╕йни, депортац╕й. Насл╕дки усього цього – плачевн╕. Вони й дос╕ негативно впливають на розвиток укра╖нського сусп╕льства ╕ держави в ц╕лому. Можна лише уявити, якою стала б Укра╖на, якби не було людиноненависного комун╕стичного режиму. Принаймн╕, жила б не г╕рше, н╕ж ╢вропа.
 В заключному нарис╕ «Покарання» авторка констату╓, до чого призвели от╕ «хл╕бозагот╕вл╕», що спровокували голод, под╕бного якому не було з прав╕ку: «Важко виходило село з╕ страшного двор╕чного пер╕оду голодомору. Не залишилося хат, в яких мешканц╕ не втратили б р╕дних. Деяк╕ родини вимерли повн╕стю. Т╕, що вижили на крайн╕х кутках та хуторах, почали перебиратися ближче до центральних садиб, до людей… Залишен╕ хутори згодом розорали п╕д колгоспн╕ поля, стар╕ дуби та сади вирубали п╕д кор╕нь ╕ викорчували. З тих п╕р Рось в╕д села в╕дд╕ля╓ широкий лан. Про Карпенк╕в та ╕нш╕ хутори залишилася лише згадка».
 Ось таку зб╕рку для нин╕шнього ╕ майбутн╕х покол╕нь залишила Галина Литовченко. З над╕╓ю, що вони не допустять под╕бного на сво╖й плодюч╕й богодан╕й земл╕, ╕ б╕льше н╕де й н╕коли не голоситиме тиша.

В╕ктор Стус,
письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни, заслужений журнал╕ст АР Крим
 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 09.08.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21404

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков