Версiя для друку Обговорити в форумi

Поняття інформаційної експансії в сучасному світі не є абстрактним. Впливаючи на засоби масової інформації певної держави, інша держава цілком може виграти війну, не зробивши жодного пострілу.
В.Б. КС #3 за 09.03.2010 (http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8373)

Виносити в епіграф свої власні слова, написані скоро вже дев’ять років тому, не найкраща думка. Легко можна потрапити до розряду самозакоханих борзописців. Проте, з огляду на розвиток подій, які не раз і не два доводили резонність висловлених застережень, все ж наважився розмістити їх тут. Взяті вони з допису до КС в часі, коли їй вчергове намагалися зламати хребта.
Брудним і гидким було те дійство. А ще підлим, бо ж єдину на тотально змосковленому півострові україномовну державницьку газету силувалася знищити… сама українська держава. Руками своїх інституцій, Міністерства культури та Газетно-журнального видавництва, зокрема. За чотири роки до того, виморену багатомісячними невиплатами зарплат, редакцію переконали визнати за співзасновника свого видання Міністерство культури, молоді та спорту (2006 р.). Тепер цей «співзасновник» затягував удавку. Видавалося все, звісно ж, за боротьбу з фінансовими зловживаннями «загрузлого по шию в корупції» головного редактора, який вперто стояв на заваді «прогресивного» реформування тижневика, зростанню його тиражів на півострові, а отже й блискучих фінансових перспектив. За мовчазного невтручання мовчанівської «Просвіти» - єдиного, окрім самого трудового колективу газети, реального співзасновника – головного редактора Віктора Качулу було звільнено, і доки він намагався захистити своє чесне ім’я в судах, газету було переформатовано, випущено три здвоєних числа і… закрито.
Відродити видання тоді надсилу вдалося майже через рік. І то лише завдяки тому, що тогочасні суди ще не були мобілізовані вертухаями двічі несудимого, поняття не встигли ще запанували там над законами, ще траплялися в них порядні, неприручені судді.
Сьогодні все набагато складніше. Крим загарбано і анексовано. Вина Кремля в тім беззаперечна. Проте, чи зміг би він реалізувати свої плани без допомоги цілої армії холуїв у нашій-ненашій владі – холуїв, які самовіддано підігрували йому тут упродовж всіх років формальної незалежності, запопадливо відступаючи йому військові бази, дипломатичне (аж до вільного роздавання московійських паспортів), освітнє (сім українських шкіл з 589), мовне, інформаційне поле? І не кажіть мені, що більшість тих людей і на думці не мала нічого подібного. Адже в кінечному результаті немає жодного значення, робилося те умисно, з прицілом на досягнення поставленої Кремлем мети, у пошуках особистих вигод, чи через елементарну нефаховість, недалекоглядність, недоумкуватість та боягузство. Не кажіть, щo перед лицем зовнішнього ворога маємo гуртуватися навколо хай і злодійкуватої, продажної, хай і недалекої, але нашої влади. Втрачені колосальні можливості Краю, приведена в наш світ затяжна війна з її тисячами загиблих, окупованими і анексованими територіями – ось результвт того безвольного, холопського «єднання».
Відкриваймо очі, товариство. Виклики, що стоять перед нацією сьогодні, є надзвичайно серйозними, а десь і загрозливими. Ледь дихаюча, нереформована економіка, недореформована правоохоронна система, підім’ята під сірих кардиналів судова гілка влади, закумлена прокуратура, імпотентні антикорупційні органи – список, на жаль, довгий, аби наводити його повністю – все те загрожує не лише нашому благополуччю, але й існуванню незалежної держави Україна на загал.
Не відповівши належним чином на виклики часу, розчарувавши націю, попередня влада об’єктивно створила умови для реваншу відверто антиукраїнських сил. Не треба ж пояснювати, що у порівнянні з однією лише фактично стагнуючою економікою, і хвалений «безвіз», і підігнане під президентську кампанію надання «томосу» є не більше, аніж пил в очі публіці для, бодай, косметичного маскування своїх шкурних оборудок, знак того, за кого ту публіку насправді мають. І відповідь, волею отих самих 73%, не забарилася. Але біда навіть не в тому, що державна влада внаслідок цього потрапила до рук людей, які не надто розуміють, що з нею робити. Справжня небезпека в тім, що під їх прикриттям, зловтішно топчучи знецінені, спаплюжені, фактично зраджені кланом язикатих нездар і злодюг плани відродження вільної незалежної, самодостатньої України – рівної серед рівних у світі, до влади кількома колонами нестримно йдуть ті, які навіть не приховують свого піїтету перед Кремлем. Нестримно. Бо нездари не стримують того повзучого наступу, як не стримували колись і тут, в Криму. А десь і помагають йому.
Власне, процес цей не сьогоднішній. Його ознаки ясно прослідковуються, найперше, в інформаційному полі. І то не випадково. Ми ж не забули, що інформаційне поле, то перше, яке намагається захопити супротивник? Мова тут не лише і не стільки про кардинальну зміну тональності найбільших інформаційних телеканалів, не про те, що замість розумних, порядних, фахових журналістів, політиків/політологів/експертів, на них тепер рояться позавчорашні, з якихось темних щілин повиповзали таргануваті піховшики, джангірови, бризкає отруйною слиною трафлена міллю свита двічі несудимого. Мова про перелицювання всього інформаційного простору країни, коли взяті під контроль основні телеканали уможливить перекодування дезорієнтованої нації, перетворення її на безвольну, легко контрольовану людську масу. Купівля чи не єдиного справді популярного внаслідок своєї збалансованої редакційної політики телеканалу ZIK особою, напряму афільованою з представником Кремля в Україні, є беззаперечним свідченням того процесу. Бентежить тут не стільки те, що прокремлівськомислячі купують – їх бажання цілком зрозумілі – як те, що записні патріоти продають. Хоча – як казав Еклезіаст, немає нічого нового під зорями – адже ще в 2016-му, не дочекавшись реакції московійських спецслужб, наші вишивані патріоти зробили все від них залежне, аби зачистити інформаційне поле півострова від Кримської світлиці. Цього разу значно ефективніше, аніж в 2010-му, бо не лише звільнили непокірну редакцію, а й зімітувавши переведення тижневика до Київа, покористувавшись наробками звільнених журналюг, в тому числі оцифрованим ними архівом газети, довели свого клона до фактичного банкрутства. Тепер, закривши його, можуть офіційно оголосити про Світличчину смерть. Чи не цього й добивалися наші голосисті нищуки-щекуни разом з карандєєвими-кириленками? А проте ж літературний хвилософ Козьма Прутков радив, побачивши на клітці слона напис «буйвол», не вірити очам своїм. Попри всі старання карлуватих, справжня Кримська світлиця ще й досі подає свій голос з Криму. Сьогодні вона застерігає націю про те, що інформаційне поле держави під великою загрозою. Не даймо нищукам здати ще й Україну, як вони здали нас.

Валентин БУТ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 21.06.2019 > Тема "Резонанс"