Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3132)
З потоку життя (6348)
Душі криниця (3489)
Українці мої... (1461)
Резонанс (1491)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1666)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УРЯД ПРИСУДИВ ПРЕМ╤Ю ╤МЕН╤ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО ЮЛ╤╥ ДЖУГАСТРЯНСЬК╤Й
Книга вийшла у видавництв╕ «Навчальна книга - Богдан» у Тернопол╕. «К╕м»...


ШАНУЙМО НЕВТОМНИХ МАТЕР╤В!
Ц╕каве, зворушливе л╕тературно-мистецьке д╕йство «Весна сплела в дарунок ╖м в╕нок»,...


СМ╤ЮТЬСЯ, ПЛАЧУТЬ СОЛОВ'╥
Наш╕ традиц╕╖


НАТАЛКА ЯРЕМА: МЕН╤ ЗАПАХЛО ВЕСНАМИ
Ще тр╕шечки! О як втомились крила! Найкраща мить - ця мить серцебиття! О Укра╖но сонячна ╕ мила!...


МИ ПЕРЕМОЖЕМО
Нещодавно в м╕ст╕ Б╕ла Церква на Ки╖вщин╕ вийшла друком зб╕рка публ╕цистичних роздум╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 03.05.2019
КОРОЛЬ ЧИ КОРОЛЕВА?

Соф╕я ЗАХАРЕНКО, 15 рок╕в, 9 клас,
вихованка дитячо╖ л╕тературно╖ студ╕╖ ╕мен╕ Данила Кононенка.
м. Кам’янка, Черкаська обл.

Двигун автомоб╕ля вередливо попирхував, намагаючись звернути увагу вод╕я на м╕зерний вм╕ст пального, але все було марно. За 7 миль в╕д Дебрецену маленька полум’яна мигавка дала сигнал, що пальне ось-ось зак╕нчиться й авто потихеньку почало гальмувати, аж поки остаточно не зупинилося.
 Стефан╕я, замислившись, про╜авила автозаправку ╕ тепер зосереджено розглядала мапу. Намагалася роз╕братися в плетив╕ жовтих, син╕х ╕ зелених стр╕чок. Темрява наздогнала ╖╖ ран╕ше, н╕ж вона змогла покинути тенета веч╕рнього л╕су. Зор╕╓нтувавшись, у якому напрямку ╓ поселення, д╕вчина вир╕шила, що зможе швидко подолати незначну в╕дстань.
 «Н╕ч. Темрява. Безпросв╕тна пов╕нь всмоктала все навколо. Я насолоджувалася задумливим, др╕мливим л╕сом. Чи в╕дчувала страх? ╤ сама не знаю. Уявляла себе рудоволосим д╕вчиськом у човн╕, м╕ж дерев. Ураз притихли вс╕ звуки й голоси у мо╖й голов╕. Л╕с затамував подих, як ╕ я…
 Вдалин╕ проступив силует ж╕нки. Бл╕де обличчя на тл╕ плахти кольору воронячого крила. Аристократичн╕ риси незнайомки, постава та горда осанка засв╕дчували знатне походження. Неспод╕ван╕сть видива змушувала серце шалено калататися. М╕стична господиня мого вид╕ння наближалася все ближче й ближче. Я майже в╕дчувала ╖╖ подих. Здавалося, що вуста незнайомки м╕цно стиснут╕, але н╕зв╕дки пролунав голос: «Шлях до твого минулого… Знайди його». Ж╕нка простягла руку – ╕ в н╕й зблиснуло щось коштовне, н╕би шматочок ср╕бла…»
 Змучена тяжкою н╕ччю, Стефан╕я ледве пересувала ноги. Нарешт╕ вона натрапила на м╕сцеву автозаправну станц╕ю, де можна було зателефонувати ╕ попросити про допомогу. Прив╕тний власник гостинно запропонував стомлен╕й мандр╕вниц╕ ф╕л╕жанку кави з цитриною. Стефа з ц╕кав╕стю оглядала наст╕нн╕ фотокартки, на яких були зображен╕ усм╕хнен╕ в╕дв╕дувач╕. Враз ╖╖ погляд зупинився на св╕тлин╕ з рудоволосою д╕вчиною, обличчя яко╖ здалося дуже знайомим.
 «Це ж я!» – вигукнула за╕нтригована Стефан╕я, продовжуючи приск╕пливо розглядати фото.
 «Д╕вчину, яка вас так зац╕кавила, звати Олеся Задорожна, дуже мила ╕ прив╕тна особа, до того ж, ви з нею дивовижно схож╕», – господар добродушно пов╕домив ╕нформац╕ю про одну з випадкових, але симпатичних в╕дв╕дувачок придорожнього кафе.
 Морозний подих грудневого ранку сиротливо заглядав до ще не прогр╕то╖ добре к╕мнати мотелю. Стефа з чашечкою пахкого лате гр╕лася б╕ля старого цегляного комина. Мандр╕вниця вписувала л╕тери в пошуковий рядок браузера. ╥╖ наст╕льки за╕нтригувала д╕вчина з фото, що Стефан╕я нав╕ть забула про мету по╖здки до Дебрецену. Арх╕в почека╓.
 Спочатку було нелегко в╕дшукати рудоволоску з╕ смарагдовими очима у всесв╕тн╕й мережев╕й павутин╕, але дек╕лька десятк╕в в╕дкинутих акаунт╕в – ╕ вже через годину Стефа розглядала стор╕нку чар╕вно╖ укра╖нсько╖ д╕вчини й вир╕шила написати ╖й листа:
 «Прив╕т, Олесю. Можливо, тебе здиву╓ це пов╕домлення, а ще б╕льше – мо╓ фото. Мене теж дуже вразила наша схож╕сть, от ╕ вир╕шила тоб╕ написати. Ран╕ше н╕коли б не пов╕рила, що десь у св╕т╕ ╓ такий под╕бний до мене дв╕йник. А може, в цьому прихована якась та╓мниця..?»
 Стефан╕я повн╕стю заглибилась у власн╕ думки. Нахлинули спогади… Вона рано залишилася сиротою. Батька зовс╕м не пам’ятала, а мама померла, коли д╕вчина т╕льки-но вступила до ун╕верситету. Довелося перейти на заочне в╕дд╕лення ╕ спод╕ватися лише на власн╕ сили. Робота в нац╕ональн╕й б╕бл╕отец╕ дозволяла Стеф╕ в╕дчути себе справжньою книгинею. Романи, детективи в╕дкривали браму до пригодницького захопливого св╕ту, де вона могла ставати учасницею ╕сторичних под╕й минулих в╕к╕в. Життя текло неквапливо, розм╕рено до сьогодн╕ …
 В к╕мнат╕ мотелю раптово згасло св╕тло. Стефа вийшла в коридор, аби когось покликати.
 «Допоможи! Допоможи мен╕! Лише ти зможеш мен╕ допомогти!» - при╓мний ╕ водночас вкрадливий голос прор╕зав др╕мотливу тишу. Д╕вчина роззирнулася в обидва боки… ╥╖ злякан╕ оч╕ заф╕ксували ж╕ночий силует. Це була та╓мнича пан╕ з минулого вид╕ння. Смарагдово-шифонова сукня, що ледь-ледь торкалась п╕длоги, невимушено в╕дкривала плеч╕, надаючи образу легко╖ окриленост╕: «Я втомлена в╕чними скитаннями. Я хочу в╕дпочити… у серц╕ коханого…»
 …Прохолодн╕ скрадлив╕ сут╕нки розпл╕тали з╕рчасту косу, розсипаючи неонов╕ вогники, що мигот╕ли яскрав╕ше в╕д вуличних л╕хтар╕в. Старезна рипуча п╕длога, вкрита вицв╕лим паркетом, потр╕скувала в такт ╕з жевр╕ючими др╕вцями в комин╕. Стефа майже не спала ц╕╓╖ ноч╕. Д╕вчина з нетерп╕нням чекала ранку, щоб продовжити св╕й маршрут.
 «Як розгадати сутн╕сть незбагненних вид╕нь? Хто вона та вта╓мничена незнайомка? Н╕, я не маю часу на м╕стику. Потр╕бно ╖хати до арх╕ву. Може, знайду нарешт╕ в╕дпов╕д╕ на родинн╕ та╓мниц╕».
 …Величезн╕ полиц╕ ломилися п╕д натиском том╕в старосв╕тських книг, газет, р╕зноман╕тних документ╕в. На перших шпальтах випалено╖ жорстокими под╕ями ╕ просочено╖ часом газети «Правда» надрукован╕ слова поваги й пошани радянського народу до правлячо╖ влади. Ран╕ше преса б╕льше нагадувала пол╕тичну брошуру, яка не мала н╕чого сп╕льного з╕ свободою слова. Стефан╕я вчитувалася в невеликий список жертв пол╕тичних репрес╕й, серед яких – знайоме ╕м’я: Яворський Мстислав (1896-1921). Д╕вчина знову ╕ знову перев╕ряла арх╕вн╕ дан╕, знаходила в╕домост╕ про дату смерт╕ прад╕дуся. Адже вона точно знала в╕д мами, що помер в╕н у 1973. Але питань залишалося б╕льше, н╕ж в╕дпов╕дей.
 Дорогою додому Стефа продовжувала розм╕рковувати над долею прад╕дуся. Д╕вчина картала себе, що не розпитала детально в мами, коли та ще була жива, про ╖╖ батьк╕в та ╕нших р╕дних. Але тепер н╕хто не в╕дпов╕сть на хвилююч╕ питання.
 …Будапешт зустр╕в Стефан╕ю справжньою р╕здвяною казкою. У сяйв╕ веч╕рн╕х ламп, що осв╕чували довг╕ тротуарн╕ дор╕жки, переливалися крижан╕ сн╕жинки, пов╕льно спадаючи ср╕бно-б╕лою пеленою на дорогу, на автомоб╕л╕, на людей. Ув╕йшовши в д╕м, д╕вчина в╕дразу вв╕мкнула ноутбук. Засв╕тилось одне нове пов╕домлення – в╕д Олес╕.
 …У передсвятково-новор╕чн╕й метушн╕ час невпинно наближав омр╕яну зустр╕ч двох подруг.
  Вони активно вели переписку в соц╕альних мережах ╕ сп╕лкувалися за допомогою скайпу, ставши за короткий час близькими. Олеся напередодн╕ запланувала по╖здку до Будапешта в пошуках матер╕ал╕в для дипломно╖ роботи. ╤ ось д╕вчата незчулися, як за склянкою гарячого шоколаду вже см╕ялися ╕ плакали з╕ Стефиних дитячих св╕тлин. Фото р╕зних рок╕в нагадували Олес╕ ╖╖ саму. Неспод╕вано д╕вчина перестала посм╕хатися ╕ зосередила погляд на одн╕й з фотограф╕й.
 Найпочесн╕ше м╕сце в шагреневому фотоальбом╕ займало чорно-б╕ле прад╕дусеве фото.
 - Але… але зв╕дки в тебе це фото? Як воно тут опинилося, адже в мене точн╕с╕нько таке ж?! – Олеся не стомлювалась ставити питання.
 - Що ти говориш? Це м╕й прад╕дусь!
 - М╕й прад╕дусь…
 ╤ вони майже одночасно вигукнули: «Мстислав Яворський?!»
 Д╕вчата не могли вимовити й слова, боялися почути ще щось, б╕льш неймов╕рне, аж поки Олеся не наважилась на очевидний для вс╕х аргумент:
 - То, що ж це виходить? Ти моя… сестра?!
 - У третьому кол╕н╕, якщо бути точним! – додала Стефан╕я, об╕ймаючи знайдену родичку.
 - Моя прабабуся до к╕нця життя любила свого Мстислава ╕ не в╕рила, що в╕н загинув. ╥╖ серце в╕дчувало…
 Довго обговорювали важлив╕сть неспод╕ваного в╕дкриття. Згадували р╕дних, ╖хн╕ розпов╕д╕ та спомини про далек╕ часи. Нарешт╕ пазли з багатьма нев╕домими у Стефин╕й голов╕ з╕йшлися. Вона зрозум╕ла, чому арх╕вн╕ дан╕ помилялися з датою смерт╕ прад╕дуся. Олеся добре пам’ятала згаданки бабус╕ про те, що батько ╖╖ матер╕ у 1921 роц╕ разом з УПА в╕дступив ╕ опинився за кордоном. Згодом родина д╕зналася про його загибель. Отож, насправд╕ в╕н вижив, а с╕м’я, яку вважав втраченою, теж уц╕л╕ла. Д╕знатися про це довелося ╖хн╕м нащадкам через багато рок╕в.
 - У мене дещо ╓ вдома, дуже р╕дк╕сне, – родинна рел╕кв╕я, що переда╓ться з покол╕ння в покол╕ння, – Олеся розпов╕ла сестр╕ про дерев’яну р╕зьблену скриньку з╕ ср╕бною монетою, що у зв’язку з останн╕ми под╕ями належала також ╕ Стефан╕╖.
 Д╕вчата разом спланували мандр╕вку до Закарпаття, де й почалася дивовижна ╕стор╕я, що об’╓днала дв╕ кра╖ни.
 «Вибо╖ст╕ шляхи; чолов╕ки заливаються гор╕лкою, а д╕вчата прагнуть зв’язатися з п╕дстаркуватими багат╕ями; маленька зарплатня, в╕дсутн╕сть план╕в на майбутн╓… Небезпечно, б╕дно й некомфортно, укра╖нц╕ не знають ╕ноземних мов…» – така поширена мадярська думка супроводжувала Стефан╕ю у ╖╖ нев╕дкладн╕й подорож╕, але побачене…
 ...Райськ╕ г╕рськ╕ кра╓види, чисте пов╕тря, оперезане ялицевими ╕ смерековими л╕сами селище в Закарпатт╕, не в╕дпускало захоплених погляд╕в мандр╕вник╕в, а головне – прив╕тн╕ м╕сцев╕ мешканц╕ справляли на турист╕в чудове враження гостинного укра╖нського села. Кольористе м╕стечко Колочава полонило серце угорсько╖ д╕вчини. Cестри блукали лаб╕ринтами р╕здвяного ярмарку, поки не загубили одна одну. Стефан╕я стояла б╕ля зал╕зно╖ будки з ледь видним написом «КАСА» ╕ уявляла себе десь там, на вершечку карусел╕…
 «В╕ддай мен╕ цю р╕ч! В╕ддай – ╕ я тебе полишу! Ти прир╕ка╓ш себе на в╕чн╕ муки нескорен╕стю сво╓ю. Допоможи мен╕, благаю…»
 - Д╕вчино! Д╕вчино! Ви як?
 - Що…
 - Все добре? Ви знепритомн╕ли посеред ярмарку, – незнайомець тримав за руку перелякану Стефан╕ю. Вона нарешт╕ опанувала себе ╕ побачила усм╕хнен╕ блакитн╕ оч╕. Перед нею стояв високий чорнявий чолов╕к з ледь пом╕тною щетиною.
 - Мене звати ╤ван…
 - Я – Стефан╕я. Дякую, що допомогли…
 - Нарешт╕ я тебе знайшла! – зеленкувате св╕тло вогник╕в в╕дбивалося в╕д Олесиного обличчя, надаючи йому бл╕дого в╕дт╕нку. Д╕вчина зац╕кавлено глянула на незнайомця, що попрямував у протилежний б╕к.
 - Ну що, ход╕мо? – звернулася до сестри.
 …«Черговий вологий засн╕жений ранок, здавалося, приховував якусь та╓мницю. Посеред пухових перин я не в╕дчувала свого т╕ла, воно н╕би набувало невагомост╕. А в голов╕ продовжували звучати загадков╕ слова, промовлен╕ ж╕ночим голосом з мо╖х вид╕нь. Що це все означа╓? Що я повинна в╕ддати? ╤ хто та загадкова незнайомка, що пересл╕ду╓ мене?»
 …Шумливий пот╕к бурхливих карпатських р╕к притишував кроки б╕ля безлюдних кам’янистих стежок. Сестер оточувала непроглядна гущавина смерекового л╕су. Як раптом мелькнуло щось схоже на чорну к╕шку.
 Д╕вчата вийшли на пагорб ╕ опинилися перед охайненькою хижкою мольфарки, до яко╖ порадила звернутися Олесина бабуся, д╕знавшись про Стефин╕ вид╕ння.
 «Ти привела в╕дв╕дувач╕в, Василино? – старенька сивокоса ж╕ночка лаг╕дно звернулася до сво╓╖ чорняво╖ улюблениц╕, – прошу, заходьте!»
 - Не б╕йся, вона не причинить тоб╕ шкоди, – через якусь мить сказала в╕щунка.
 - Хто? Зв╕дки ви..? – Стефа не розум╕ла, що ко╖ться.
 - Я знаю, донечко, чому ти прийшла до мене.
 Д╕вчата терпляче чекали, що ж дал╕ скаже ╖м непередбачувана провидиця. Але та, погладжуючи к╕шку, довго мовчала, аж поки знову не заговорила: «Дов╕ряти ц╕й ж╕нц╕ я просити не буду, але дослухайся до ╖╖ сл╕в. Пам’ятай, у кожн╕й загадц╕ ╓ в╕дпов╕дь, яка кри╓ться в питанн╕. А ти, Лесю, стережись. Не дов╕ряй сл╕по випадковим знайомим».
 Верх╕вки поодиноких ялиць огороджували г╕рськ╕ стежини, що вдало прокладали шлях додому. Наполохан╕ дивними натяками ворожбитки, д╕вчата роздумували над ╖╖ словами.
 Легкий, пухнастий сн╕жок розм╕рено вкутував землю та вс╕х ╖╖ мешканц╕в, виб╕люючи думки, ояснюючи помисли.
 «А подивись-но, це, випадково, не той красень, з яким ти вчора на ярмарку познайомилася? Зда╓ться, його зац╕кавив наш музей», – вигукнула Олеся.
 Охайно вдягнений, статний, приязно усм╕хнений ╤ван теж пом╕тив д╕вчат: «Яка при╓мна зустр╕ч! Не хочете оглянути експозиц╕ю?»
 …В╕йськове, побутове, с╕льськогосподарське начиння доповнювало автентичн╕ к╕мнати. Репродукц╕╖ в╕домих золотих майстр╕в пензля прикрашали амарантов╕ фарбован╕ ст╕ни. Знайом╕ св╕тлини ╕з нац╕онального будапештського музею привабили погляд Стефи, а особливо зображення колекц╕йних монет XIII стол╕ття.
 Сестер зац╕кавили зображення з прад╕дусевою монетою, хоча була й невеличка в╕дм╕нн╕сть. На музейному експонат╕ виграв╕юваний король, а в д╕вчат – королева.
 В розмову втрутився ╤ван: «Д╕вчата, хочу вас заспоко╖ти. Под╕бно╖ монети ╕з зображенням королеви – не ╕сну╓. ╢дина, з королем династ╕╖ Арпад, знаходиться в Будапешт╕, у найб╕льшому кра╓знавчому музе╖ Угорщини».
 Розмова продовжувалась ╕ поза музе╓м. При╓мний, осв╕чений ╤ван зачарував Олесю. Стефан╕я ще н╕коли не бачила ╖╖ такою рад╕сною ╕ п╕днесеною.
 Сестри запросили хлопця на вечерю, але в╕н чемно в╕дмовився, пооб╕цявши розкрити якось ще б╕льше в╕домих йому та╓мниць ╕стор╕╖…
 Набридливий дощ лив безперестанку всю н╕ч, н╕би вказуючи пронизливим грюкотом важких крапель, що в╕н тут головний. П╕д його барабанний др╕б Стеф╕ не спалося.
 Увагу д╕вчини привернув сайт Ужгородсько╖ обласно╖ б╕бл╕отеки. Вона переглянула к╕лька документ╕в, присвячених великим королям Угорщини, ╕ вразив ╖╖ нав╕ть не т╕сний зв'язок м╕ж правителем династ╕╖ Арпад Стефаном ╤╤╤ ╕ Ки╖вським князем Мстиславом, а те, що н╕яких даних про його першу кохану дружину Ярославну Галицьку не збереглося. Хоча, саме ╖хн╕й син Белла унасл╕дував трон, згодом – онук Стефан IV. Дал╕ королем став правнук Белла ╤╤.
 «…Стефани ╕ Белли… Невже ╕нших ╕мен не було? Дивно. У наш час це ╕м’я в Угорщин╕ зовс╕м не популярне. Але мене батьки назвали саме Стефан╕╓ю. Черговий зб╕г… Шкода, що вони п╕шли рано з життя. Сьогодн╕ я багато б чого розпитала…».
 Син Белли ╤╤ ╤мр╕х унасл╕дував угорський престол, п╕сля нього був Ласло, а згодом – Андр╕й. Белла ╤╤╤… Андр╕й ╤╤… Владислав… Андр╕й ╤╤╤ – останн╕й король Угорщини з династ╕╖ Арпад╕в.
 «Що ж сталося з такою потужною династ╕╓ю? Мало ╕нформац╕╖. Монета, зображення яко╖ ми бачили в музе╖, належала Стефану ╤╤╤. ╤ван мав рац╕ю. До наших дн╕в ╓диний зразок збер╕гся в Будапештському музе╖. А наша монета, з королевою? Знати б, якого вона року? Треба врешт╕ поглянути на той родинний скарб.»
 …Д╕вчина скурпульозно придивлялася до поср╕блено╖ поверхн╕ д╕д╕вського скарбу. На кожну виграв╕ювану деталь, символ…
 Раптово все похилилося л╕воруч, Стефу н╕би покрило чорне рядно…
 Коли вона в╕дкрила оч╕, побачила два обличчя – Олес╕ й ╤вана.
 Думка, що про╜авлено потр╕бний пазл, не давала спокою знесилен╕й Стефан╕╖, та вона все одно загор╕лася азартним бажанням перечитати вс╕ до одного листи прад╕дуся, аби скле╖ти нев╕доме й в╕дтворити картину минулого. Д╕вчина згадала, що вчора тримала в руках монету ╕… коли падала…
 «Треба негайно сказати Олес╕!»
 Сестри заглянули в кожну шпаринку, у кожний куточок. Монета зникла. Вир╕шили не втрачати дорогоц╕нного часу ╕ знову звернутися по допомогу до мольфарки.
 - Здрастуй, доню, з чим на сей раз ти до мене зав╕тала? – запитала стара ворожбитка. Стефа, цього разу була одна, Олеся зустр╕чалася з ╤ваном.
 - Монета… Вона зникла, але перед цим…
 - Не посп╕шай, що ти хочеш д╕знатися чи, може, вислухати пораду?
 - Чи пов’язано зникнення монети й вид╕ння? Чому вона приходить до мене? Чому саме я? У мене нема╓ чого ╖й дати. – Стефан╕я, не замовкаючи, запитувала про все, що накип╕ло.
 - Тебе ц╕кавить ця ж╕нка. Прад╕дусева монета ╓ в╕дпов╕ддю на деяк╕ тво╖ питання, але наск╕льки мен╕ в╕домо, ╖╖ хтось поцупив. Я попереджала, що небезпека варту╓ ╕ вдень, ╕ вноч╕. Ви запросили ╖╖ в д╕м ╕ в╕дкрили найпота╓мн╕ше.
 - Але зв╕дки ви зна╓те про монету ╕ що вона належала прад╕дусю?
 - Знайди ср╕бляк ╕ зачини браму в астральний темний л╕с. – Мольфарка, н╕би ╕гноруючи слова збентежено╖ д╕вчини, продовжувала говорити загадками.
 Ще б╕льше сполохана Стефан╕я виб╕гла з будинку. Десь високо вгор╕ кружляли чорн╕ круки, розтинаючи небо на сотн╕ маленьких частин. Д╕вчина почула н╕би поштовх зсередини, а знайомий голос промовив: «Не зупиняйся, доню, ти на правильному шляху, допоможи нам ╕ я дам тоб╕ спок╕й!» За хвилину Стефа в╕дчула легке дзижчання в кишен╕, телефонувала Олеся. Вона пов╕домила, що ╤ван ╖й допом╕г знайти матер╕али з╕ справи прад╕дуся.
 …Виявля╓ться, прабабуся ╖хнього д╕да Мстислава була донькою Августи Баварсько╖. Та ж взяла шлюб ╕з Фр╕др╕хом Каленбергським, князем тод╕шньо╖ Австро-Угорщини. Його наступниця Барбара Бранденбургська – одна з величних представниць династ╕╖ Ягеллон╕в, була видана зам╕ж у 8 рок╕в. Беззахисна, самотня дитина, помстившись св╕тов╕ за кривду, незабаром поставила на кол╕на всю ╢вропу. Спадко╓мц╕в у подружжя не було. Династ╕ю Ягеллон╕в зам╕нили так╕ потужн╕ роди, як: Габсбурги, Люксембурги ╕… Арпад, що князювала з к╕нця дев’ятого стол╕ття по 1301 р╕к. У ╢вроп╕ ╖х називали «Д╕м Святих Корол╕в». Олеся ч╕тко в╕дсл╕дковувала зв'язок м╕ж прабабусею д╕да Слави ╕ правнуком короля Угорщини Андр╕я IV. Виявилось, що д╕дусь не випадково натякав на корол╕вську кров. В╕н напевно знав про сво╓ походження. Доклавши чимало зусиль, сестри д╕знались, що та старовинна монета – це вес╕льний подарунок Стефана III сво╖й дружин╕, галицьк╕й княжн╕, доньц╕ Ярослава Осмомисла.
 Ось так за дек╕лька хвилин вражен╕ д╕вчата усв╕домили, що належать до найвпливов╕шо╖ мадярсько╖ династ╕╖ Арпад: «Шкода, що монета зникла, вона б допомогла нам скласти вс╕ за ╕ проти, так ╕ н╕, чорне ╕ б╕ле».
 Наступного дня сестри, щоб в╕двол╕ктися в╕д проблем, з рад╕стю згодилися виконати доручення бабус╕ й вирушили на базар до Ужгорода.
 Залите сонцем, розм╕рене старовинне м╕стечко припало Стеф╕ до душ╕.
 Затишн╕ дворики, тих╕ кав’ярн╕, магазинчики з яскравими в╕тринами, в╕д яких перехоплювало погляд, зачаровували й без того приголомшених тутешньою красою турист╕в.
 Оглянувши майже вс╕ пам’ятки ужгородсько╖ арх╕тектури, д╕вчата д╕йшли й до базару. Вони поринули у св╕т вишивки: яскрав╕ сорочки, рушники, скатертини. Орнаментика вражала сво╖м р╕зноман╕ттям: геометричн╕ ф╕гури та рослинн╕ мотиви, багатство кольор╕в… Сестри просувалися у сам╕с╕нький глиб торжка, з ╕нтересом розглядаючи вироби ╕з глини, дерева, лози. Дал╕ було ще ц╕кав╕ше.
 «Ринок чорних археолог╕в?» – здивовано запитала Стефа, та в╕дпов╕д╕ Олесино╖ вже не чула. Обличчя сестри збл╕дло, а зосереджений погляд пронизував натовп.
 «Сестро!? Щось сталося?» Та д╕вчина на не╖ не реагувала, лиш м╕цно схопила Стефу за руку ╕ потягнула в густий натовп покупц╕в.
 За одним з останн╕х прилавк╕в стояв ╖хн╕й добрий знайомий ╕ тримав в руках не аби що…
 Олеся готова була кинутися з кулаками на того, кому сама показала родинний скарб, але Стефа ╖╖ зупинила: «Треба подумати».
 Вже через годину д╕вчата здалеку спостер╕гали за розк╕шною молодою блондинкою (Олесиною студентською подругою), що демонстративно прогулювалась перед прилавками. Д╕йшовши до потр╕бного об’╓кту, вона задумливо промовила: «Що ж мен╕ робити?! Н╕де не можу знайти щось справд╕ варт╕сне й ц╕нне! Вс╕ ц╕ зал╕зяки – лише дешева п╕дробка! М╕й д╕дусь – в╕домий колекц╕онер ╕ в╕н розум╕╓ться на справжн╕х артефактах. Але що подарувати йому на юв╕лей?»
 Приманка спрацювала. ╤ за мить д╕вчин╕ запропонували придбати старовинну р╕ч, що належала угорськ╕й династ╕╖ Арпад. Раптова поява пол╕ц╕╖ застала злод╕я на гарячому…
 Затишна с╕мейна в╕тальня збирала за родинним столом не одне покол╕ння Яворських-Задорожних ╕ передостанн╕й день Стефино╖ в╕дпустки не був винятком. Згодом д╕вчина вже пакувала вал╕зу, згадуючи вс╕ пригоди, що супроводжували ╖╖ п╕д час подорож╕.
 В╕дл╕тати дуже не хот╕лося, але робота кликала. Через дек╕лька годин Стефа вже самотилася в порожн╕й квартир╕, залишивши на пот╕м розбирання речей.
 Вноч╕ вона довго не могла з╕мкнути очей, автоматично перемикала телев╕з╕йн╕ канали, заглибившись у сво╖ незбагненн╕ думки, але раптом увагу привернуло одне слово: «Арпад». Д╕вчина ув╕мкнула звук гучн╕ше. Кандидат ╕сторичних наук В. Яблонський розпов╕дав про останн╕ досл╕дження угорсько╖ та укра╖нсько╖ академ╕й наук ╕ запрошував небайдужих при╓днатися до проведення М╕жнародно╖ конференц╕╖, яку цього року присвячували в╕дом╕й династ╕╖.
 Вранц╕, розбираючи вал╕зу, Стефан╕я мимов╕льно натрапила на дивний предмет, приск╕пливо замотаний в картату хустку. То був родинний скарб –
прад╕дусева монета! Здивована д╕вчина в той момент не пов╕рила власним очам: «Олеся!»
 Монета… Конференц╕я… Промовист╕ знаки. Д╕вчина вже знала, що робитиме дал╕.
 …Вона впевнено зайшла до велико╖, яскраво осв╕тлено╖ зали кра╓знавчого музею. Вчен╕, науковц╕, ╕сторики займали сво╖ м╕сця. Першим слово взяв професор ╕стор╕╖ Будапештського ун╕верситету М╕клош Кун. Згодом виступив кандидат ╕сторичних наук, вже в╕домий Стефан╕╖ з телев╕з╕йно╖ програми, Василь Яблонський. Мова йшла про об╕рван╕ зв’язки прямих нащадк╕в корол╕в Угорщини ╕з сучасн╕стю. Стефа уважно вслухалася в кожне слово ╕ коли нарешт╕ був вид╕лений регламент для запитань, п╕д╕йшла до м╕крофону: «Я не погоджуюся ╕з висновками, що прозвучали в ц╕й зал╕. Адже маю прям╕ докази того, що в св╕т╕ ╕снують нащадки угорсько╖ корони. Нещодавно я д╕зналася про те, що маю сестру в Укра╖н╕. Разом ми провели розсл╕дування, завдяки якому ма╓мо зал╕зн╕ аргументи й факти, як╕ п╕дтверджують наш родинний зв'язок ╕з династ╕╓ю Арпад. Я знаю, що пов╕рити в це складно, сама не зовс╕м оговталася в╕д неспод╕ванки, але в мене ╓ доказ…» Д╕вчина простягнула ср╕бну прад╕д╕вську монету ╕з виграв╕юваним силуетом дружини Стефана ╤╤╤. Директор музею та ╕нш╕ науковц╕ з ц╕кав╕стю розглядали давню р╕ч. Монету пом╕стили в м╕дну скриньку ╕з позолоченим об╕дком ╕ пооб╕цяли швидко зробити експертизу.
 Погляди всього залу були прикут╕ до д╕вчини. На конференц╕╖ оголосили перерву. ╤ в цей момент журнал╕сти з ус╕х бок╕в оточили Стефу. Вона не встигала давати в╕дпов╕д╕ на питання. Врешт╕, в╕дкараскавшись в╕д набридливих ЗМ╤, д╕вчина-сенсац╕я виб╕гла на вулицю. Треба про все розпов╕сти Олес╕. Вони не могли наговоритися. Стефан╕я докладно описала вс╕ останн╕ под╕╖, але сестра ще ╕ ще хот╕ла знати детал╕.
 А дал╕… Зал аплодував стоячи. Д╕вчину довго не в╕дпускали. Знову розпитували, фотографували та зн╕мали на камеру. Тепер Стеф╕ не доводилося сумувати, як, власне, ╕ в наступн╕ дн╕. Нав╕ть стомилася в╕д надм╕рно╖ уваги. Вид╕ння ╖╖ б╕льше не турбували.
 Одного засонценого кв╕тневого ранку д╕вчина вдягнула свою найнеприм╕тн╕шу сукню, пов’язала на голову прозору хустинку, не забула й про затемнен╕ окуляри. Вона вийшла з дому непом╕тно для вс╕х, через службовий х╕д. Довго блукала вуличками р╕дного м╕ста, аж поки ноги сам╕ не привели до музею. Стефа намагалася не привертати увагу прац╕вник╕в. Ходила нап╕впорожн╕ми залами, аж поки не знайшла потр╕бний. Тут вона в╕дразу попрямувала до невелико╖ старовинно╖ в╕трини, п╕д склом яко╖, на бурштинов╕й оксамитов╕й подушечц╕, лежали дв╕ ср╕бн╕ монети. Д╕вчина довго вдивлялася в обличчя прапрапра… прад╕дуся ╕… прабабус╕. Раптом здалося, що королева повернула голову, поглянула на не╖ ╕… посм╕хнулася.
 «Так! Вона посм╕хнулася… А, може… все ж, здалося?»

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21120

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков