Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 18.06.2004 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#25 за 18.06.2004
ГЕНЕРУВАТИ ІДЕЇ, ЗАПОВНЮВАТИ НІШІ!
Сергій ЛАЩЕНКО.

Статтю Олександра Чубатенка "Стратегія розвитку України" ("КС" від 20 лютого 2004 р.) прочитав з великим інтересом. Звичайно, в чомусь з автором можна й не погодитись, десь хотілося б з ним подискутувати. Скажімо, пункт: "Кордони України закриті від проникнення аморальної культури, що пропагує ниці інстинкти" не зовсім в'яжеться із світлою, як вважає автор, туристичною перспективою нашої держави: "Щорічно Україну відвідують десятки мільйонів туристів, побудовано сотні новітніх готелів і розважальних центрів, де зайнята величезна кількість населення..."
Але, попри все, оптимістична стаття президента Центру стратегічних ініціатив будить сплячих, мобілізує зневірених, змушує наш мозок активно працювати, генерувати ідеї. Хотілося б висловити деякі свої думки
з приводу побудови саме "української України". Можливо, в чомусь вони доповнять роздуми Олександра Чубатенка.

ПЛЕКАННЯ ТРАДИЦІЙ ЧИ РУХ НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ?

Чверть століття тому я знімав на плівку весільний обряд на Закарпатті. Через деякий час дізнався, що відзняте мною верховинське весілля було останнім у тому районі... Ні, місцеві молодята ставали на весільний рушник і наступного року. Ставали й через рік, через два, через п'ять... Ось тільки справжнього горянського весілля - із скрипкою та цимбалами - там уже давно ніхто не бачив. Обряд настільки осучаснили, що традиційного місцевого колориту в ньому майже не залишилося...
Прикро, але факт: наголошувати на плеканні та збереженні традицій (як це ще можна було робити у 30-ті роки) уже запізно. Традиції можуть бути доповненням, але не стрижнем національної ідеї.
Через Україну пронеслося стільки воєн та лихоліть, що їй, при всьому бажанні, буде важко "змагатися" у цій царині з державами Західної Європи. З центральноєвропейськими - також... Це в Амстердамі при бажанні можна зайти до будь-якого будинку в центрі міста і поцікавитись: хто там жив у 1805-му або в 1792 році? І вам скажуть, бо домові книги, про всяк випадок, цивілізовані гол-ландці зберігають...
В західній частині Чехії є містечко Люби. З другої половини XVII століття місцеві майстри виробляють там музичні інструменти, що вважаються одними з найкращих у Європі. Вдумайтеся: три з половиною століття... Очевидно, якість інструментів (тепер там функціонує відома музична фабрика "Strunal") пов'язана саме з тяглістю традицій. Де щось подібне є в Україні? Російський письменник Володимир Мегре (автор ідеї створення "родових помість" на величезних просторах Росії) був здивований, коли дізнався, що в деяких районах південної Німеччини є родові помістя, що існують з початку XІV століття, тобто 700 років!
І люди там ніколи не шукали щастя за океаном, не виїздили з рідних осель, хіба що на навчання. Сумнівно, щоб після революції та голодомору 1933 року щось аналогічне збереглося хоча б десь в Україні.
Отже, трепетне ставлення до традицій, до свого коріння, не є сильною стороною українців. І до японців, і до чехів з німцями нам таки далеченько. Ставку треба робити на щось інше.

АГРАРІЙ-ПАТРІОТ СТАВ ПРЕЗИДЕНТОМ ЕСТОНІЇ

Одного прекрасного ранку навіть вперті і послідовні у плеканні своїх традицій естонці це зрозуміли. Радянський Союз уже стрімко котився до свого занепаду, а кремлівські мудрагелі продовжували гарячково втілювати у життя свої асиміляційні програми. Вирішили ощасливити естонців грандіозною новобудовою, яка б дала можливість збільшити виробництво фосфоритів і сланцю в республіці з 25 до 60 млн. тонн. Це означало понад 100 тисяч чоловік додаткової робочої сили. Разом із сім'ями - у кілька разів більше. Зайве говорити - що б це означало для Естонії з її одним мільйоном корінного населення... Нинішній президент Естонії Арнольд Рюйтель (тоді він ще був ректором сільськогосподарської академії) так описує ті часи: "Настав період, коли естонське суспільство усвідомило: ще трохи - і міграційні хвилі просто змиють Естонію з лиця землі, залишивши від неї тільки назву. Перешкодити цьому, використовуючи силу, було неможливо. Занадто різні були вагові категорії... Залишилося шукати вихід з допомогою розуму і винахідливості. Саме тоді в політику прийшло багато вчених, в тому числі і я. Ми розуміли, що нема ніякого сенсу займатися фундаментальними науками та іншим, якщо це означає загибель нас як народу".
 Нагадаю, що в Україні в цей час уже почали робити революцію поети. Теж непогано. Але якби в політику масово пішли науковці, думаю, було б ще ліпше.

МОВА, СИМВОЛІКА І... ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ

Що не кажіть, а вчені мислять конструктивніше! Ще в радянські часи естонці багато продукції поставляли на Захід. Вже тоді вони мали передові, як на той час, технології. Тому й могли продавати свої меблі Франції та іншим країнам. Тепер же, щоб стабільно почуватися на європейському ринку, треба через кожні п'ять років змінювати засоби виробництва, аби вони відповідали західним стандартам.
Естонську еліту це не лякає: "Ми маленький народ, що живе у суворих кліматичних умовах, - пояснює ментальні особливості естонців Арнольд Рюйтель, - тому на генетичному рівні розуміємо: аби вижити, необхідно працювати, а не мітингувати. Не зробив чогось вчасно - природа, як хороший учитель, неодмінно нагадає. Це стосується і країни в цілому. Саме тому ми хотіли якнайшвидше досягти європейських стандартів.
І, слава Богу, за десять років нам це вдалося".
Президент не перебільшує. Коли рівень комп'ютеризації населення в Україні становив лише 0,5%, в Естонії він уже "перевалював" за 40%! Потім - ще більше. Естонці створили перший у світі електронний уряд. Тобто таку інформа-ційну систему, коли відпала потреба в папері (до цього одна лише сесія уряду потребувала 17 000 аркушів паперу формату А-4). "Хай росте естонський ліс!" - під таким гаслом йшла робота над унікальним проектом.
Треба сказати, що естонці з самого початку були націлені на максимально ефективне використання "людського капіталу" (зокрема й науковців), причому без огляду на національність. Не вірте міфам про гіпертрофовану русофобію прибалтів! Росіян-спеціалістів не відштовхували, траплялося, що й з Росії переманювали найперспективніших, обіцяючи високу зарплату. Звичайно, попереджали: мову треба вчити! І ті вчать... Опір "естонізації" якщо й відчувається, то не настільки сильний, як це випливає з російських теленовин. Багато громадян ставляться до вивчення державної мови як до чогось неминучого. Адже не кожен мігрант радянського періоду готовий до альтернативних варіантів - "бомжування" або повернення в російське Нечорнозем'я... А покоління, що народилося в Естонії, вже буде пишатися своєю державою. І державною мовою також.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ "ЗЕКІВ"

"Солом'яний" (спалахнули й погасли) патріотизм українців не в останню чергу пояснюється вищезгаданою обставиною: нас повели на барикади емоційні поети, а не раціональні та далекоглядні вчені, як це сталося в Естонії. Однак треба віддати належне і нашим літераторам: серед них трапляються доволі працездатні і жертовні особистості.
Перекладач з багатьох іноземних мов Юрій Покальчук вже понад 15 років займається малолітніми в'язнями України. Якось у одній із колоній він прочитав підліткам свої вірші. Виявилося, що дехто з них також пише. Тоді поет запропонував створити літературний гурток, аби мати змогу приїжджати.
Окрилені "зеки" почали працювати над випуском літературного журналу. Перший номер був рукописним. Потім кілька чисел надрукували на машинці. Юрій Покальчук включив туди й свої матеріали, написані на основі побаченого й почутого в колонії. Зайве говорити, що поет і досвідчений педагог тепер не пропустить жодного "ув'язненого" українського таланту, не дасть йому згаснути в неволі. А якби таких подвижників в Україні було хоч з десяток! Вони б повністю заповнили важливу, з точки зору суспільства, пенітенціарну нішу. А старатися є для кого - Юрко Покальчук в цьому переконаний: "Зараз тільки в Прилуках сидить приблизно триста осіб.
З них, може, тільки двадцять - справжні злочинці. Дуже багато сидять за кольоровий метал: украв моток алюмінієвого дроту і... отримав свої два роки. У переважній більшості це або сироти, або ті діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав. Я намагаюся в кожному з них бачити людину. І ставимося до них як до дорослих - із однією лише поправкою: їм просто бракує досвіду, а все інше - і розум і душа - у них є".
Ось що значить - добре робити свою справу! І не так вже й важливо - у якій галузі. Як бачимо, в даній ситуації візит в тюрму перекладача ще більш доречний, ніж візит священика...
 І нічого страшного, коли перекладацького хліба захоче скуштувати музикант. Віктор Морозов спробував: швидко і якісно переклав з англійської роман про Гаррі Поттера. Український переклад п'ятої книги вийшов у світ на чотири місяці раніше, ніж російський. Не повірите: москвичі билися за цей україномовний варіант, давилися в чергах... Я вже не кажу про наші Донбас і Харків, бо найбільше книг розійшлося саме там. Найбільшим шанувальникам перекладацького таланту Віктора Морозова став не його рідний україномовний Львів, не двомовний Київ, а вічно "проблемний" стосовно мови Донецьк. І жодних скарг на "насильницьку українізацію"! Бачите, як добре, коли "наші люди" вчасно займають важливі для суспільства ніші і працюють як одержимі! Відразу відпадає потреба у суворих законах.

КРИМСЬКІ ТАТАРИ НА ВІРНОМУ ШЛЯХУ

Кримські татари, як і естонці свого часу, також зрозуміли: закрившись від світу, заховавшись у власну шкаралупу, довго не проіснуєш. "Наша біда в тому, - пише відомий журналіст Тимур Дагджі, - ми самі говоримо, самі слухаємо, самі читаємо, а якщо й плачемо самі, то самі собі й сльози витираємо..." У своїй програмній статті "Без чіткої стратегії у народу немає майбутнього" він закликає земляків бути причетними до кожної важливої справи в Криму: "Чому ми не вболіваємо за екологію, за знищення рибних запасів у морі, за вирубку лісів, зменшення популяції кримського оленя? Чому переймаємося долею пам'ятників мусульманського періоду Криму і з байдужістю спостерігаємо, як руйнуються пам'ятники грецькі? Чому не вболіваємо за українських та російських бабусь, яким по кілька місяців не виплачують пенсії? Якщо ми господарі цієї землі, то вони повинні знаходити захист не в прокомуністичному парламенті Криму, а в нашому Меджлісі. Розповідаючи про Росію, злочини комуністів, не можна забувати про національне приниження українців, яке також тривало сотні років. Люди, якої б національності вони не були, повинні знати, що саме наші лідери здатні вирішити багато їхніх проблем. Спираючись на діючі закони, ми повинні сміливо входити в усі державні структури..."

ЗАПОВІТ МОЛОДОГО ПОВСТАНЦЯ

Така тактика, безумовно, була б виграшною для кримських татар. Зростав би їхній авторитет в очах слов'янського населення Криму, згодом виграла б і кримськотатарська мова, оскільки легше було б вирішувати безліч конкретних питань, пов'язаних з її відродженням, у Києві та на місцях. Точнісінько таким же чином треба діяти й українцям, яких хвилює доля держави, рідної мови і культури.
На жаль, навіть жорстке мовне законодавство не в змозі буде компенсувати нашої пасивності (згадуються терміни "скраюхатство" і "якосьвонобудьство" харківського професора Івана Белебехи). Пригадую й слова знайомого литовця: "Чому українці так багато лають братів Кличків за їхню російськомовність? У Литві навколо них вже крутилося б безліч фанатів, які були б одночасно фанатами мови і боксу. А в Україні? Невже українські патріоти не знають про той мовний вакуум, який існує навколо Кличків? Знають. І нічого не намагаються змінити. Роблять натомість те, що найлегше - лають чемпіонів..." (Ну, про Кличків "Кримська світлиця" нещодавно писала. Наші богатирі рано чи пізно заговорять українською,
оскільки є вже у них така "установка". А заплановане вони завжди здійснюють). Роздратування литовця зрозуміти можна: збоку взагалі краще помітні наші недоліки; це тільки ми їх не помічаємо...
Лише окремі наші патріоти, вивчаючи український менталітет, роблять невтішні, але вірні висновки: "У нас існують цілі галузі, якими ніхто не цікавиться і не любить їх..." Зауважте, слова ці належать не професору. Їх написав у своєму щоденнику молодий повстанець Мирослав Кушнір. Згодом він підірве себе гранатою, коли його бункер буде оточений військами НКВД. Це станеться у 1944 році (рівно 60 років тому). Думка, висловлена молодим філософом, заслуговує на нашу увагу. Адже в лісових криївках, як це випливає з його щоденникових записів, Мирослав також чимало думав над долею свого народу і над стратегією розвитку України. Його висновок "треба щиро цікавитись усім, що навколо" міг би бути своєрідним заповітом для нащадків. Реалізувати його на волі значно легше, ніж у підпіллі...
м. Львів.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 18.06.2004 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2112

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков