Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3435)
З потоку життя (6666)
Душі криниця (3603)
Українці мої... (1481)
Резонанс (1538)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1711)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЮЛ╤Я СТИРК╤НА: КОЛИСЬ Я ВЕРНУСЬ ДО ТЕБЕ
Сьогодн╕ «КС» радо представля╓ сво╓му читачев╕ чудову поетесу Юл╕ю Стирк╕ну.


ГОРТАЮЧИ СТОР╤НКИ СВОГО ЖИТТЯ…
Згадуючи т╕ р╕дн╕ укра╖нськ╕ села, де колись довелося жити, хочеться б╕льше д╕знатися про ц╕...


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
ВПИШ╤ТЬ СВО╥ ╤МЕНА В ╤СТОР╤Ю В╤ДРОДЖЕНОГО УКРА╥НСЬКОГО КОНКУРСУ «З КРИМСЬКИМ...


ГРОМНИЦЯ — ЗИМИ ПОЛОВИЦЯ
15 лютого — величне церковне свято Стр╕тення Господнього, яке у народ╕ називають просто...


НАТАЛ╤Я ХАММОУДА: ШЕЙМА
Коли я т╕льки пере╖хала до сво╓╖ осел╕ в маленькому сел╕ Ель Хажеб, перша, ╕з ким я...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 03.05.2019
ШЕВЧЕНКОВА ВЕСНА

(205 р╕чниц╕ з Дня народження Тараса Шевченка присвячу╓ться)

╢лизавета КОСТОМАРОВА,
учениця 11 класу школи-л╕цею №9, м. Ялта

Я так ╖╖, я так люблю
Мою Укра╖ну убогу,
Що проклену святого Бога,
За не╖ душу погублю!
Тарас Шевченко

Живе п╕д сонцем любов╕ Шевченкова весна…
Тарас прийшов на св╕т, коли, ще скутий кригою, сив╕в у берегах Дн╕про. Березень благословив першу сльозу немовляти, що, мов ╕з серця, упала Славутичу на груди ╕ розтопила кригу. Перший крик тонесенькою тр╕щиною прол╕г у глибоких льодах, щоб лавиною очистити древн╕м руслом праслов’янсько╖ р╕ки льодох╕д весняних над╕й.
Кв╕тень землю укв╕тчав зеленим рястом ╕ прин╕с на веселих крилах молодому кр╕паков╕ вистраждану волю.
Травень кв╕ти з╕брав з╕ вс╕╓╖ Вкра╖ни, ╕ сльозою скропив, ╕ в╕рою повив та встелив Кобзарев╕ останню путь з Петербурга до його в╕чного ╕ тихого дому – на Чернечу гору, що стала Тарасовою горою.
Маленька громадка проводжала холодного березневого дня 1861року свого Тараса на Смоленський цвинтар, а за два м╕сяц╕, серед травневого розмаю, за труною, покритою козацькою червоною китайкою, ╕шла за сво╖м Кобзарем уся Укра╖на. Нин╕ ж шляхи до могили на Дн╕пров╕й круч╕ пролягли з усього св╕ту, ╕ не буде цьому вселюдському походу к╕нця-краю, поки ╓ Укра╖на ╕ св╕тить сонце…

У кримськ╕й Ялт╕ щороку проходять зустр╕ч╕ з Кобзарем саме весною. ╢ в м╕ст╕ сквер ╕мен╕ Тараса Шевченка, де сто╖ть ╕ пам’ятник поету, який мр╕яв побувати на ц╕й чудов╕й Кримськ╕й земл╕, але не встиг…За пер╕од свого короткого життя Тарас Шевченко не встиг побачити красу цього райського куточка земл╕, пон╕житися на пляжах П╕вденнобережжя, п╕рнути у щаслив╕ хвил╕ Чорного моря. Про вс╕ красоти Криму Тарас Шевченко д╕знавався з нечастих лист╕в графа Воронцова, який також закохався у цю м╕сцев╕сть ╕ побудував на берез╕ Чорного моря в Алупц╕ палац, який ╕ сьогодн╕ приваблю╓ в╕дв╕дувач╕в сво╓ю красою.
Щовесни у березн╕, кв╕тн╕ ╕ травн╕ у нас, учн╕в Ялтинсько╖ школи-л╕цею №9, проходять уроки-зустр╕ч╕ з поетичним словом Кобзаря на тому святому для ялтинц╕в м╕сц╕, де сто╖ть пам ’ ятник Шевченку. Тарас неначе слуха╓ нашу розмову, дивиться на нас зверху ╕, я думаю, задоволений тим, що його слово не вмира╓, воно живе, воно звучить ╕з уст укра╖нц╕в, кримських татар ╕ рос╕ян живою Шевченковою мовою.
Весна несе на сво╖х крилах тепло, нове життя, нов╕ мр╕╖, нов╕ спод╕вання… А ще весна несе в наш╕ серця кохання, робить нас щасливими. ╤ саме про коханих ж╕нок Тараса Шевченка хот╕лося б мен╕ розпов╕сти.
Кохання – це щастя. А чи був щасливим наш поет? Чи принесло кохання йому щастя? Д╕зна╓мося про це ╕з самих в╕рш╕в «Кобзаря». Перечитавши вже який раз поез╕╖ Шевченка, я знайшла багато ц╕кавого. Цим я под╕лилася з╕ сво╖ми однокласниками та ╕ншими учнями, захищаючи свою роботу в Мал╕й академ╕╖ наук школяр╕в Криму «Шукач», написавши невелике досл╕дження на тему «Кохан╕ ж╕нки Тараса Шевченка».
Cтраждання людини, особливо душевн╕, завжди були, ╓ ╕ будуть стражданнями, як╕ в╕дносяться ╕ до Тараса Шевченка . Т╕льки той, хто не ма╓ серця, душ╕ або ма╓ значн╕ псих╕чн╕ розлади, може зневажливо ставитися до страждань людей у минулому як до др╕б'язкових, звертаючи свою увагу на ступ╕нь ф╕зичного покарання, зосереджуючись т╕льки на ф╕з╕олог╕чн╕й та матер╕альн╕й сторон╕ життя .
Звичайно, переживання закохано╖ молодо╖ людини ╕ муки в'язня чи приреченого на смерть – поняття не сп╕вм╕рн╕, та в обох випадках – стражда╓ людська душа. Хот╕лося б, щоб ╕з ус╕х терзань людських лишилися т╕льки страждання ╕ муки творчост╕, без яких неможливе створення шедевр╕в мистецтва, л╕тератури, в╕дкриття в науц╕, винаходи в техн╕ц╕.
Велик╕ св╕ту цього полишили нам твори, в яких в╕добразили сво╖ страждання, сп╕взвучн╕ б╕льшост╕ людей, тому вони сп╕взвучн╕ саме стражданням людства. У творах великих, в листах, щоденниках та й у спогадах про ╖хн╕х сучасник╕в ми черпа╓мо ту животворну силу, яка да╓ нам опору, щоб п╕днятися над ус╕м буденним, ╕ у такий спос╕б стати справжньою людиною, творцем духу, духовност╕, аби хоча б зменшити т╕ страждання людства, якщо вже не можна уникнути ╖х зовс╕м.
Тарас Григорович Шевченко - укра╖нський ген╕й, мудр╕сть твор╕в якого, зда╓ться, не осягнула сповна ще жодна людина св╕ту . Найвищий р╕вень Шевченкового духу не збагнула ще повною м╕рою ╕ св╕това громадськ╕сть . Адже наш Кобзар – це ун╕кальне явище не т╕льки в поез╕╖, в духовному жит╕, а й у св╕тов╕й культур╕ .
Талант – це така ун╕кальна п╕щинка-труд╕вниця, яка т╕льки тод╕ утворю╓ перлину ген╕альност╕, що залиша╓ться у в╕чност╕, коли попада╓ в певне живильне середовище, незважаючи на р╕зн╕ п╕дводн╕ теч╕╖, надводн╕ бур╕, шторми буденност╕. Треба в╕ддати належне ╕ тому, хто сво╓ю тяжкою працею в╕дшуку╓ ╕ д╕ста╓ з глибин буття ту перлину, щоб ╖╖ краса радувала людство.
Так ╕ наш Тарас Шевченко потрапив на животворчий ╜рунт укра╖нсько╖ культури, розораний до нього; це створило умови для зростання та розвитку таланту по е та ╕ художника, який п╕днявся до справдження ген╕альних твор╕нь. ╤, звичайно, дяка ╕ в╕чна пам'ять тим, хто знайшов ╕ п╕дтримав нашу перлину Укра╖ни. Сл╕д в╕дм╕тити ╕ особливу працьовит╕сть, завзяту вперт╕сть укра╖нсько╖ натури Шевченка, завдяки як╕й в╕н, незважаючи на нерозум╕ння, на критику нав╕ть деяких друз╕в ╕ земляк╕в, на матер╕альн╕ нестатки чи душевн╕ негаразди, настирно ╕ впевнено в╕дстоював ╕ в╕дстояв укра╖нську мову - символ ╕ головну ознаку укра╖нсько╖ нац╕╖.
Через усе життя Тарас Шевченко прон╕с не т╕льки любов ╕ повагу до сво╓╖ родини, зв'язки з майже вс╕м розгалуженим "г╕ллям" свого розлогого "родинного древа", а й збер╕г у сво╖й душ╕ пам'ять про дитяче, найперше, найщир╕ше кохання до мило╖ серцю д╕вчинки Оксани.
Вперше це ╕м'я поет осп╕ва╓ в поем╕ "Гайдамаки" як суджену одного з головних геро╖в Яреми Галайди, якого Шевченко вважав особою реальною, зазначивши у передмов╕, що в╕н т╕льки "вполовину видуманий". Долю наймита Яреми поет ототожню╓ з╕ сво╖м життям, згадуючи про те, що «таким ╕ я колись був» багатим сиротою, коли його кохало «серденько д╕воче». В╕н пише:
Сирота Ярема – сирота багатий,
Бо ╓ з ким заплакать, ╓ з ким з ким засп╕вать:
╢ кар╕╖ оч╕ – як з╕роньки сяють,
Б╕л╕ рученята – мл╕ють-об╕ймають,
╢сть серце ╓дине, серденько д╕воче,
Що плаче, см╕╓ться, ╕ мре, й ожива╓.
╤ дал╕ ностальг╕я за минулим щасливим коханням, за яким настало не з ╖х вини розлучення, що в╕д╕брало у них щастя бути разом:
Доле моя, доле! Де тебе шукать?
Вернися до мене, до мо╓╖ хати,
Або хоч приснися… Не хочеться спать.
Коханою д╕вчиною Яреми виявля╓ться дочка титаря Оксана:
Кращо╖ нема╓
Н╕ на неб╕, н╕ за небом ,
Н╕ за син╕м морем ,
Нема кращо╖ за тебе!
Так у вуста Яреми Шевченко вклав спогади про свою першу кохану д╕вчину. Як у Галайди вкрали кохану, так ╕ в Тараса зла недоля викрала те найперше, найщир╕ше кохання :
Доле моя! Серце мо╓!
Оксано, Оксано!
Де ти д╕лася-под╕лась?
Сл╕дом за "Гайдамаками", як╕ Шевченко писав ще навчаючись в Академ╕╖ мистецтв, з'являються поеми "Катерина" та "Мар'яна -черниця", в яких також згаду╓ться Оксана. Поема «Мар’яна-черниця» мала нав╕ть окрему в╕ршовану присвяту з ╕м'ям ╕ прихованим пр╕звищем: "Оксан╕ К...ко".
Таким чином, з ' ясовано, що п ершим захопленням Тараса Шевченка була Оксана Коваленко, про яку поет згадав у в╕рш╕ « Мен╕ тринадцятий минало …». Вона була на три роки молодшою ╕ мешкала по сус╕дству . Матер╕ ╖хн╕, дивлячись на дитяч╕ забавки, планували, що д╕ти колись одружаться:
Ми вкупочц╕ колись росли,
Маленькими соб╕ любились,
А матер╕ на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо ╖х.
Дитяча дружба переросла у дитячу любов, про що поет напише п╕д час заслання в одному з╕ сво╖х найкращих в╕рш╕в-спогад╕в «Мен╕ тринадцятий минало…» На 14 роц╕ життя в╕н став «громадським пастухом овець». ╤ от одного разу, коли в╕н «пас ягнята за селом», ╕ до нього в черговий раз на зм╕ну доброго настрою прийшла туга, «╕ хлинули сльози – як в╕н пот╕м згада╓ на засланн╕. – Тяжк╕ сльози!» А в той час недалеко коло нього д╕вчина
Плоск╕нь вибирала
Та й почула, що я плачу,
Прийшла, прив╕тала,
Утирала мо╖ сльози
╤ поц╕лувала…
╤ в душ╕ хлопця «неначе сонце зас╕яло» - так зародилося в його серц╕ перше кохання.
Кохання було дуже коротким, та залишило воно яскравий сл╕д у поетичн╕й душ╕ на все життя. Шевченко згадував про це в сво╖х листах. Проте Тарас по╖хав супроводжувати Павла Енгельгардта до В╕льно, де отримав початкову художню осв╕ту, пот╕м був Петербург та Академ╕я мистецтв, перш╕ публ╕кац╕╖, перше визнання, викуп ╕з кр╕пацтва … Коли через чотирнадцять рок╕в Тарас повернувся до р╕дно╖ Кирил╕вки в╕льною людиною ╕ столичним художником, Оксана була давно зам╕жня за кр╕посним ╕з сус╕днього села ╕ виховувала двох доньок .
Музи солодких митт╓востей дитинства зринають спогадами на схил╕ в╕ку. У ген╕╖в легк╕ хмарки тих спогад╕в перетворюються в житт╓дайн╕ дощов╕ хмари натхнення, що зрошують уяву, з яко╖ виростають ╕ розкв╕тають невмирущ╕ твори для насолоди прийдешн╕х покол╕нь.
П╕сля викупу з кр╕пацтва, Шевченко знайомиться з ╤ваном Сошенком, який одним ╕з перших звернув увагу на художн╕й хист Тараса. На думку Сошенка, робота - це те, що да╓ хл╕б насущний, а такою роботою для Шевченка ╕нод╕ було малярство. Та в╕льна душа вимагала простору, ╕ в╕н не м╕г силувати свою душу, свою природу, що схильною була до поез╕╖ . Сошенко був людиною практичною. ╤ хто зна╓, як би склалося Шевченкове життя, аби в╕н дослухався до порад свого старшого на с╕м рок╕в друга ╕ визволителя.
У пер╕од з осен╕ 1838 по с╕чень 1839, 25-р╕чний Тарас Шевченко закоху╓ться у сир╕тку-плем╕нницю хазяйки - Мар╕ю Як╕вну ╢вропеус, прегарненьку 15-р╕чну н╕мкеню, доньку виборзького бургом╕стра.
Сошенко довгий час приховував невдоволення приязними стосунками Тараса ╕ Маш╕, та якось не витримав ╕ вилаяв Шевченка. Та цим не розлучив закоханих : Маша продовжувала зустр╕чатися з Тарасом ╕ сама ходила до його академ╕чно╖ квартири - мансарди.
В 1839-1840 роки учень Академ╕╖ мистецтв Тарас Шевченко малю╓ погрудний портрет молоденько╖ натурниц╕ - Мар╕╖ ╢вропеус, який назива╓ "Ж╕нка в л╕жку". В даних до портрета записано, що на ньому зображено наречену Сошенка. А найголовн╕ше, що автор п╕дписав цей портрет так, як Шевченко т╕льки раз п╕дписався, - "Чевченко" (можливо, так називала поета н╕мкеня).
Як склалася подальша б╕ограф╕я Мар╕╖ ╢вропеус, музи Тараса, нев╕домо. Р╕к ╖╖ смерт╕, або ╕нформац╕я про подальш╕ стосунки з письменником втрачен╕, але перо ╕ пензель Шевченка лишили ╖╖ на небосхил╕ в╕чност╕, серед яскравих з╕рок його натхнення. Узагальнюючи образ музи. поет писав :
╤ я живу, ╕ надо мною
З сво╓ю Божою красою
Гориш ти, зоренько моя,
Моя порадонько святая!
На початку 1840-х рок╕в, Шевченко разом ╕з ╢вгеном Греб╕нкою та його сестрою по╖хав до Укра╖ни. Як пише П. Жур, Тарасов╕ подобалися у Греб╕нц╕ його доброзичлив╕сть, м ' який, прив╕тний характер, широка осв╕чен╕сть, демократизм. В╕н п╕дтримував поета матер╕ально, допомагав йому в самоосв╕т╕, брав участь у викуп╕ з кр╕пацтва, сприяв виданню першого "Кобзаря", пров╕вши його через цензуру.
Спочатку друз╕ в╕дв╕дали пом╕щика Г. Тарновського в Качан╕вц╕. Однак, побачивши в хазя╖нов╕ типового кр╕посника, Шевченко незабаром покида╓ Качан╕вку ╕ вируша╓ до Ки╓ва. З Ки╓ва, за словами П. Жура, Шевченко по╖хав до р╕дно╖ Кирил╕вки, де вже котрий р╕к на нього чекала р╕дня. П╕сля цього, поета запросив до Березово╖ Рудки пом╕щик Платон Закревський. М╕ж 29-р╕чним поетом ╕ красунею-дружиною господаря, 21-р╕чною Ганною спалахнуло кохання . Почуття до Ганни Закревсько╖ було серйозним, тому що Тарас Шевченко згадуватиме ╖╖ через к╕лька рок╕в на засланн╕, приховуючи ╕м ’ я кохано╖ п╕д л╕терами «Г. З.» у в╕рш╕ «Нема╓ г╕рше, як в невол╕…» Але невдовз╕ Тарас змушений був залишити гостинну садибу через справи, ╕ зв ’ язок ув╕рвався . Ганн╕ Закревськ╕й поет присвятив не один в╕рш, зокрема :
Якби зустр╕лися ми знову ,
Чи ти злякалася б, чи н╕ ?
Яке╓ тихе╓ ти слово
Тод╕ б промовила мен╕ ?
Н╕якого . ╤ не вп╕знала б.
А може б, пот╕м нагадала,
Сказавши: "снилося дурн╕й" .
А я зрад╕в би, мо╓ диво!
Турботою про душевний спок╕й кохано╖ ж╕нки, глибоким ╕ щирим почуттям у св╕тлих спогадах про минуле пронизаний ╕ наступний в╕рш-звернення до т╕╓╖ ж таки, як вважають, Ганни Закревсько╖:
А ти, м╕й покою!
Мо╓ свято чорнобриве,
╤ дос╕ меж ними
Тихо, пишно походжа╓ш?
╤ тими очима,
Аж чорними - голубими,
╤ дос╕ чару╓ш
Людськ╕ душ╕?
На жаль, зустр╕тися б╕льше ╖м не довелося – пан╕ Закревська померла у 35 рок╕в, саме тод╕, коли Шевченко зв╕льнився в╕д десятил╕тньо╖ солдатчини.
Варвара Микола╖вна Р╓пн╕на була людиною незвичайною. Народилася вона 1808 рок. ╥╖ дитинство минуло в кра╖нах Зах╕дно╖ ╢вропи, де батько був посланником. Вона згадувала, як трир╕чною дитиною в Париж╕ гралася "з д╕тьми корол╕в". У Швейцар╕╖ В. Р╓пн╕на познайомилася ╕ заприятелювала з письменником-морал╕стом Ш. Ейнером, якого, незважаючи на р╕вний в╕к, вважала сво╖м учителем ╕ наставником, була у дружн╕х стосунках ╕ з його дружиною Соф╕. Вони часто листувалися...
Вл╕тку 1843 року, коли Тарас Шевченко, не дочекавшись зак╕нчення Академ╕╖, вирушив в Укра╖ну з ╢вгеном Греб╕нкою, який знайомить його з О. Капн╕стом, який у свою чергу, знайомить Тараса з князем Миколою Р╓пн╕ним, що в цей час при╖хав з-за кордону з╕ сво╓ю дружиною княгинею Варварою Олекс╕╖вною ╕ донькою Варварою Микола╖вною. П╕д час зустр╕ч╕ з М. Р╓пн╕ним, Шевченко об╕ця╓ зробити к╕лька коп╕й його портрета, написаного знаменитим художником Горнунгом. Тарасу наст╕льки сподобалося в родин╕ Миколи Григоровича Р ╓пн╕на - Волконського, що в╕н повернувся на тривал╕ший час, залишившись на р╕к у його ма╓тку . Хазя╖н був людиною б╕льш, н╕ж неординарною – князь, генерал, високоосв╕чений чолов╕к ╕з ф╕лософським складом розуму, старший брат декабриста Серг╕я Волконського.
Прекрасна. розумна княжна Варвара, нехтуючи пл╕тками ╕ забобонами, см╕ливо протягла поетов╕ руку через соц╕альну безодню, що була м╕ж нею ╕ Шевченком. Мабуть, якраз тод╕ у ╖╖ серц╕ з'явилося почуття до поета. На жаль, ця любов не мала майбутнього, ╕ княжна вир╕шила, що ╖й Богом дано бути янголом - охоронцем поета, тож ус╕ма силами сво╓╖ душ╕ вона боролася з пристрасним почуттям . У листах до Ш . Ейнара, вона в╕дверто з╕знавалася у сво╖х стражданнях : " Я п╕дступним чином, довгими годинами п╕ддаюся влад╕ сво╓╖ уяви, котра малю╓ мен╕ палк╕ картини пристраст╕ …» .
Дуже в╕дверте з╕знання. Можна т╕льки уявити, що було б з Шевченком, якби в╕н п╕дкорився ц╕й вольов╕й ж╕нц╕. Та вона ╕ сама соб╕, зда╓ться, не рада. "О, хитр╕сть ╕ п╕дступн╕сть "я", - пише досить самокритично Варвара Микола╖вна, - цього ненажерливого"я" ; яке не хоче вмерти ╕ якого мен╕ не сила см╕ливо убити!"
На щире кохання Варвари Микола╖вни Тарас Григорович в╕дпов╕в глибокою пошаною, як до сестри, як до друга. Про не╖ Шевченко не написав н╕ одного окремого в╕рша, за винятком присвяти рос╕йською мовою до поеми «Тризна»:
Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать,
И дар господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать…
А зак╕нчу╓ться присвята такими рядками:
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.
Безперечно, ця ж╕нка в╕д╕грала значну роль у житт╕ ╕ творчост╕ поета, тому це да╓ нам повне право в╕днести ╖╖ до Шевченкових муз. Варвара Р╓пн╕на надовго пережила свого кумира ╕ померла на 83-му роц╕ життя - 1891 року.
У засланн╕, яке тривало десять рок╕в, Шевченко закохався в дружину коменданта Новопетровсько╖ фортец╕ Ганну Омелян╕вну Ускову . На жаль, пл╕тки ╕ осуд перервали ╖хн╕ приятельськ╕ розмови, але Ускова протягом довгих рок╕в залишалася щирим другом поета . В лист╕ до Залеського (10 лютого 1855 р.) в╕н писав: ''Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей''.
Ганна Ускова протягом свого життя вела щоденник. Ось деяк╕ викладки з нього : « Першого враження не пам’ятаю : Шевченко не був св╕тською людиною — в╕н не м╕г одразу привернути вашу увагу . На зр╕ст був середн╕й, кремезний, трохи вайлуватий, нав╕ть незграбний . Обличчя в╕дкрите, добродушне, високе чоло з великою лисиною, що надавало йому сол╕дного вигляду ; рухи некваплив╕, голос при╓мний, говорив чудово, плавно, особливо добре читав уголос . Бувало, довгими зимовими вечорами в╕н принесе журнал ╕ вибере, що йому до смаку, й почина╓ читати ; якщо ж тв╕р йому особливо подоба╓ться, то в╕н одкладе книжку, п╕дведеться, ходить, розм╕ркову╓, пот╕м знову в╕зьметься за не╖ ; а в╕рш╕, як╕ йому дуже подобались, в╕н завчав напам'ять ╕ дн╕в по три декламував .
Ближче познайомившись ╕з ним, я знайшла в ньому чесну, правдиву, моральну людину . Що ж до рел╕г╕╖ — я в церкв╕ його н╕коли не бачила ╕ тому про це н╕чого не можу сказати . У товариств╕ в╕н тримався скромно, б╕льше любив бувати в нас, коли н╕кого ╕з сторонн╕х не було ; великого товариства уникав . Карт не любив. Ж╕ночого товариства також не шукав ╕ майже н╕ в кого з с╕мейних, кр╕м нас, не бував . Любов╕ до музики я в ньому не пом╕чала, але сп╕в в╕н, зда╓ться, любив; так ул╕тку, гуляючи в саду, в╕н майже завжди мугикав соб╕ яку-небудь просту п╕сеньку ; пам'ятаю, наприклад, одну з них: «Стоит парень у ворот, у ворот красотка ждет» — ╕ т. д ....
Розмови про його сердечн╕ почуття у нас н╕коли не було : чолов╕к м╕й був людиною серйозною, Шевченко таких розмов не в╕в н╕ з ним, н╕ з╕ мною.
Спочатку Шевченко боявся мого чолов╕ка, вважав його деспотом; мен╕ багато доводилося з ним сперечатись, ╕ я нарешт╕ досягла того, що вони зблизились . Шевченко часто гуляв з╕ мною; я була рада такому сп╕вбес╕дников╕ ; ми найчаст╕ше ходили на киргизьке, воно ж ╕ туркменське, кладовище, яке було недалеко в╕д город╕в . Тут в╕н розбирав викарбуван╕ на пам'ятниках знаки, — знаряддя, ╕нструменти, з яких визначав, чим займався за життя неб╕жчик."
Померла Ганна Ускова в 1899 роц╕. ╥╖ донька, Натал╕я, зберегла малюнки та фотограф╕╖ Шевченка. Весь цей спадок вона передала 1929 року в Укра╖ну, ╕ в╕н збер╕га╓ться в Нац╕ональному музе╖ поета в Ки╓в╕.
Коли ╕мператор, не без посиленого втручання та заступництва Варвари Р╓пн╕но╖, п╕дписав указ про помилування, Тарасов╕ Григоровичу йшов 44-ий р╕к . В╕н був пригн╕чений засланням ╕ солдатчиною, в╕дпустив патлату бороду ╕ в╕дчув себе старим не по роках… Проте, як св╕дчать листи, мр╕яв про молоденьку дружину «з простих», поруч з якою хот╕в повернути втрачен╕ на каторз╕ роки молодост╕ .
Оск╕льки у Петербурз╕ в╕н перебував п╕д пост╕йним наглядом пол╕ц╕╖, Шевченко на деякий час « зависа╓ » в Нижньому Новгород╕ . ╤ тут в╕н уповн╕ в╕дчув свою популярн╕сть . Ж╕нки з м╕сцевого бомонду наввипередки замовляли йому сво╖ портрети . Саме серед них в╕н зустр╕в сво╓ наступне кохання – молоду актрису Катю П╕унову, яка видалась йому ╕деалом ж╕ночо╖ вроди . Заради ╖╖ подальшо╖ театрально╖ кар'╓ри, в╕н викликав до пров╕нц╕╖ свого знайомого, великого актора ╤мператорського театру Михайла Щепк╕на (колишнього кр╕пака), ╕ той протягом трьох дн╕в грав у виставах разом з нею. Поет ублагав директора Харк╕вського театру погодитися на умови актриси ( як╕, зважаючи на ╖╖ юний в╕к, в╕дсутн╕сть досв╕ду ╕ таланту, були неймов╕рно невиправданими ) ╕ зарахувати ╖╖ до сво╓╖ трупи . Проте, скориставшись поетом, актриса зрештою втекла до Казан╕ з 25-р╕чним актором, за якого згодом вийшла зам╕ж . Пот╕м вона згадувала : «Але ж мен╕ ще ш╕стнадцяти не було ! Що я там розум╕ла ! Мен╕ здавалося, що в Тарасов╕ Григоровичу жених╕вського н╕чого не було . Чоботи дьогтярн╕, кожух ледь не на голе т╕ло, шапка смушева чи не найпрост╕ша …». Проте вона змогла зрештою визнати правду: «Так, про душевний св╕т, про розум великого поета позабула - розуму не вистачило ! .. Тод╕ 15-л╕тня д╕вчинка, я, звичайно, не могла поц╕нувати цього великого чолов╕ка, та зате все життя пот╕м пишалася ╕ пишаюся тим, що привернула до себе його увагу ».
Як кажуть, приходить каяття, та нема╓ вороття. Ось так ╕ пров╕нц╕йна акторка, яка приторкнулася до ген╕я, залишилася в ╕стор╕╖ назавжди, як його муза Тал╕я, муза комед╕╖, ╕ як його муза Мельпомена, муза сумно╖ п╕сн╕, трагед╕╖, театру взагал╕. ╥╖ портрет займа╓ видне м╕сце в Нац╕ональному музе╖ Т. Шевченко в Ки╓в╕.
╥й був призначений знаменитий триптих : "Доля", "Муза" ╕ "Слава".
...Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли ; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вноч╕
╤ вдень, ╕ ввечер╕, ╕ рано
Витай зо мною ╕ учи,
Учи неможними устами
Сказати правду.
Проклинаючи славу, яка н╕бито забула за поета, в╕н зверта╓ться все ж до не╖, як до кохано╖:
Горнись лишень до мене
Та витнемо з лиха,
Гарнесенько об╕ймемось
Та любо, та тихо
Пожарту╓м, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована!
Померла П╕унова Катруся, яку Шевченко ще назвав Тетяною за ╖╖ роль в "Москал╕-чар╕внику", в грудн╕ 1909 року, у в╕ц╕ 68 л╕т, надовго переживши свого закоханого шанувальника.
З Нижнього Новгорода, прямуючи до столиц╕, Шевченко погостював у Москв╕ в родин╕ Максимович╕в . Михайло Максимович був давн╕м старшим другом поета. Це укра╖нський природознавець, ╕сторик, ф╕лолог, фольклорист ╕ мовознавець, перший ректор Ки╖вського ун╕верситету (1834-1835 рр .). Шевченко був зачарований його 29-р╕чною дружиною Мар╕╓ю . В╕н ╖й тут же подарував автограф свого знаменитого в╕рша "Садок вишневий коло хати ".
" За╖хали до Максимовича. Незабаром з'явилася вона, та похмура обитель вченого просв╕тл╕ла . Яке миле, прекрасне створ╕ння ", — писав в╕н . А про Максимовича жовчно : "Де в╕н, старий антиквар, викопав таке св╕же ╕ чисте добро? ╤ сумно, ╕ за здр╕сно ..." Максимович був старш им в╕д Мар╕╖ на двадцять рок╕в . Шевченко попросив ╖╖ ... п╕дшукати йому наречену . Можливо, це було просто приводом для сп╕лкування : н╕яко╖ наречено╖ Мар╕я поетов╕ не п╕дшукала .
26 березня 1858 року Шевченку був змушений покинути Москву. Його шлях лежав до Петербурга. Весною наступного року поетовою душею знов заволод╕ва╓ нестерпне бажання одружитися, ╕ в╕н буквально штурму╓ листами Мар╕ю Васил╕вну, повторюючи неодноразово сво╓ прохання знайти соб╕ дружину. В березн╕ поет пише до не╖ : "Спасиб╕ вам, мо╓ серденько, що ви мене згаду╓те ╕ не забува╓те мо╓╖ просьби... Аж страх об╕с╕ло вже мен╕ бурлакувати. На сей раз посилаю вам св╕й портрет, т╕льки ви його не показуйте мо╖й молод╕й, а то зляка╓ться". Як видно, портрет посила╓ться не для майбутньо╖ наречено╖, а для адресата.
26 липня поет надсила╓ листа Максимовичам, де, зверта╓ться до сво╖х друз╕в, спов╕ща╓, що невдовз╕ буде в Ки╓в╕ на вимогу начальства ╕ просить ╖х прибути туди, щоб побачитися. бо на Михайлов╕й Гор╕ не швидко прийдеться побувати. А 14 серпня Шевченка зв╕льняють з-п╕д арешту ╕ наказують ви╖хати до Петербурга.
╤ т╕льки в жовтн╕ поет пов╕домля╓ Максимович╕в про сво╖ вимушен╕ мандрування ╕ домовля╓ться о наддн╕прянськ╕й зустр╕ч╕. Це буде ╖х остання зустр╕ч. Лише п╕сля смерт╕ поета, над св╕жовикопаною могилою Максимович прочита╓ сво╓ в╕ршоване велике прощальне слово :
...Уволили твою волю
Укра╖нськ╕ д╕ти -
На Чернечу несуть гору,
Де ти хот╕в жити...
...Прощай, славний наш Тарасе,
Прощай, милий брате!
Справд╕, краще в сво╖й земл╕
╤ к╕стками лежати!
Останн╕м коханням великого поета стала служниця його петербурзьких друз╕в, укра╖нка Ликер╕я Полусмакова . Дуже швидко Шевченка заполонила думка, що перед ним ╕деал - укра╖нська проста д╕вчина : молода, середнього зросту, кароока, чорнобрива, кругловида, з пишними червоними устами, з густою темно русою косою, широкими, круглими плечима ╕ гарною постаттю. Отож якраз Ликера була тако╖ краси, що до вподоби Шевченку. Вона видавалася досить розумною, трохи вм╕ла читати, мала схильн╕сть до любовних залицянь з лакеями, попавши п╕д вплив столично╖ цив╕л╕зац╕╖. Бо, як пише Конинський, за вивезеною ╕з села д╕вчиною н╕хто особливо не наглядав, б╕льш дбали про ╖╖ екзотичне вбрання, н╕ж про ╖╖ моральне виховання.
Ликер╕я Полусмакова бачилася Тарасу Шевченку останньою над╕╓ю на його сумному шляху створення с╕м'╖. ╤ невдовз╕, уже 27 липня 1860 року, поет свата╓ться до Ликер╕╖, а вона в╕дразу погоджу╓ться стати його дружиною.
Ликер╕я з на╖вним цин╕змом признавалася хазяйц╕, що вона не любить свого жениха, бо "в╕н старий ╕ поганий та ще й сердитий", а йде вона за нього зам╕ж, бо, кажуть, що в╕н багатий та й заради того, щоб позлити сво╖х подруг. А поет ╕ не здогадувався, якою була його мила, ╕деал його рожевих мр╕й.
Правду кажуть : закоханий не бачить темних плям на сонц╕ свого кохання.
Це п╕дштовхнуло д╕вчину, вже заручену з Тарасом Григоровичем, до см╕ливого фл╕рту з його друзями та знайомими, що прикро ╕ боляче вдарило по поетових почуттях . ╤ цього разу його мр╕╖ про спок╕йну стар╕сть у родинному кол╕, у вишневому саду, були пон╕вечен╕ й знищен╕ чужою байдуж╕стю… Поет розрива╓ стосунки . За три м╕сяц╕ в╕н помира╓. Вона пережила його на б╕льш, н╕ж п╕встол╕ття . Кажуть, останн╕ десять рок╕в свого життя, поховавши чолов╕ка-перукаря ╕ залишивши д╕тей на Московщин╕, Ликер╕я провела на могил╕ Тараса в Канев╕ … Приносила гостинц╕ й роздавала д╕тям, довго сид╕ла на могил╕ й одного разу написала в книз╕ в╕дв╕дувач╕в : « спод╕ваюсь, ти бачиш, як я каюсь…».
Давн╓-колишн╕й та ясний
Присниться сон мен╕!.. ╕ ти!..
Н╕, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. ╤ в малий
Райочок м╕й сп╕дтиха-тиха
П╕дкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай м╕й самотн╕й.
П╕дбираючи ╕ анал╕зуючи матер╕али про Шевченков╕ музи, дуже важко було в╕дд╕лити ╖х в╕д загального житт╓вого шляху поета, в╕д його переживань за долю Укра╖ни, яку в╕н ототожнював з коханою ж╕нкою, д╕вчиною.
Можна з впевнен╕стю стверджувати, що саме завдяки сво╖м коханим ж╕нкам нав╕ки залиша╓ться з нами той, «хто зробив сво╓ велике д╕ло, хто не зазнав щастя живим ╕ кого ждало ╕нше щастя вже по смерт╕, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово вов╕ки - в╕к╕в…».
Шевченка можна назвати першим трибуном, що сво╖м мистецьким ген╕╓м в повн╕й сил╕ став в оборон╕ прав укра╖нського ж╕ноцтва. Сво╓ю душею в╕н в╕дчув знущання над ж╕ночою честю ╕ чистотою ╕ тому то з такою силою змалював всю глиб╕нь ╖хнього траг╕зму. У сво╖х творах поет з великою н╕жн╕стю та глибокою любов'ю опису╓ життя ж╕нки .
Укра╖на була музою Шевченка протягом усього життя. Образ Батьк╕вщини став для нього образом найвищого ╕деалу, мабуть, чи не з перших рок╕в св╕домого життя, про що неодноразово згаду╓ поет у сво╖й поез╕╖, аж до останнього в╕рша :
Дн╕про, Укра╖ну згада╓м,
Весел╕ селища в гаях,
Могили-гори на степах -
╤ веселенько засп╕ва╓м...
Це останн╕ рядки, написан╕ нашим пророком.
«Дн╕про, Укра╖ну згада╓м» - це як останн╓ «прощай», як запов╕т Кобзаря ус╕м нам, укра╖нцям - «╕ мертвим, ╕ живим, ╕ ненарожденним». Пам ’ ятайте, мовляв, завжди про свою Укра╖ну, щоб ви не робили; це як наказ «землякам мо╖м в Украйн╕ ╕ не в Украйн╕».
Це ╓ наказ ╕ нам, молодим укра╖нцям, у чи╖х руках сьогодн╕шня Укра╖на. Береж╕мо ╖╖,захист╕мо ╖╖, полюб╕мо ╖╖, як любив ╖╖ наш Тарас Шевченко!!!
Весна…2019…Я з синьо-жовтими п╕вниками прийшла до пам ’ ятника Тарасу Шевченку в Ялт╕, прив╕тати з 205 р╕чницею з дня народження… Я випускниця. Зовс╕м скоро стану студенткою одного з ки╖вських ун╕верситет╕в. Чому ж так бол╕сно забрин╕ли струни мого серця в цю мить?.. Прийшла до Кобзаря попросити пробачення за наше покол╕ння, за те, що у кол╕ нашо╖ велико╖ сучасно╖ укра╖нсько╖ родини ╓ багато манкурт╕в, як╕ перекрикують солов’╖ну «великим ╕ могутн╕м», п╕дколупують калинове кор╕ння.
Але не журися, бо нас багато, ╕ вс╕ ми з тобою, з тво╓ю Кобзою нездоланн╕. Наш народ обов’язково збуду╓ св╕й Собор, який н╕хто й н╕коли не зможе зруйнувати, - свою Укра╖ну!!!

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21114

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков