Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3197)
З потоку життя (6418)
Душі криниця (3506)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1503)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1672)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СПОГАДИ ПРО ╤ВАНА КЛИМ╤ВА-ЛЕГЕНДУ
пропону╓мо спогади Григор╕я Петровича ВАШК╤ВА (1912 р.н., мешканця с. С╕лець) про ╤вана...


«В╤Н БУВ СПРАВЖН╤М ПАТР╤ОТОМ...»
У ц╕ скорботн╕ дн╕ висловлю╓мо щире та глибоке сп╕вчуття близьким пок╕йного, кохан╕й дружин╕...


«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2019 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 26.04.2019
«СВЯТИЙ ВОГОНЬ, ЩО ЙОГО МИ СМ╤ЛИВО ЗАПАЛИЛИ, УЖЕ Н╤КОЛИ НЕ ПОГАСНЕ»…

Знати власну ╕стор╕ю… Бути самим собою ╕ до к╕нця залишиться в╕дданим сво╖й Нац╕╖… Чи розум╕╓мо ми ступ╕нь в╕дпов╕дальност╕ перед прийдешн╕х покол╕ннями? Чи не забува╓мо ╕мена тих св╕точ╕в, як╕ сво╖м житт╓вим прикладом змусили нас стати кращими? Серед яскравого грона ╕мен яскравою з╕ркою св╕титься ╕м’я письменника, культурного ╕ громадського д╕яча ╤вана Липи. Його житт╓вий шлях – приклад безкорисливого служ╕ння р╕дн╕й земл╕, р╕дному народу.
Народився ╤ван Липа 24 лютого 1865 року в сел╕ Дальнику поблизу Одеси в с╕м’╖ священика. Згодом родина перебралася в Керч. Першу осв╕ту ╤ван Липа здобув у народн╕й школ╕ при грецьк╕й церкв╕. Отримавши початкову осв╕ту, вступив до Керченсько╖ г╕мназ╕╖. П╕д час навчання ц╕кавився л╕тературою, ╕стор╕╓ю, природничими науками. У 19 рок╕в вступив на медичний факультет Харк╕вського ун╕верситету. Саме Харк╕вщина в╕д╕грала вагому роль у формуванн╕ св╕тогляду ╤вана Липи. Харк╕в вважався культурною столицею Укра╖ни, тож юнак використав ус╕ можливост╕ для свого саморозвитку. «У сво╓му студентському середовищ╕ в╕н не под╕ляв погляд╕в укра╖ноф╕л╕в, як╕ не в╕рили у в╕дродження укра╖нсько╖ культури, розглядали ╖╖ у склад╕ рос╕йсько╖, возвеличували роль рос╕йсько╖ л╕тератури й культури. Насл╕дком сп╕лкування нац╕онально св╕домо╖ молод╕ стало формування першо╖ молод╕жно╖ укра╖нсько╖ та╓мно╖ орган╕зац╕╖ «Братство Тарас╕вц╕в». По╖здка в кол╕ сво╖х однодумц╕в – Миколи Байздренка, Михайла Базелькевича, В╕тал╕я Боровика до Канева в 1891 роц╕, клятва на могил╕ Тараса Шевченка в тому, що вони будуть займатися конкретною аг╕тац╕йною роботою, виданням лист╕вок, брошур, часопису, в╕рно служитимуть сво╓му народов╕, п╕дноситимуть славу Укра╖ни, поширюватимуть знання про ╖╖ ╕стор╕ю, культури, активно впроваджуватимуть укра╖нську мову нав╕ть у м╕жнародних зносинах зак╕нчилася утворенням та╓много товариства. К╕нцева мета «Братства» - проголошення самост╕йно╖ держави з╕ сво╓ю автокефальною пом╕сною церквою», - пише науковець Володимир Половець.
Зв╕сно, пол╕ц╕я не дала можливост╕ «тарас╕вцям» розгорнути свою д╕яльн╕сть. Тринадцять м╕сяц╕в допит╕в, сл╕дство, суд ╕ – вирок. За «стремление к отделению Малороссии от Великой России» Лип╕ заборонили протягом трьох рок╕в жити в центральних губерн╕ях, натом╕сть в╕н мав повсякчас перебувати п╕д наглядом пол╕ц╕╖. Згодом ╤ван Липа напише: «Я ск╕нчив середню й вищу школу, але найвищу осв╕ту д╕став у тюрм╕». Зв╕сно, про подальше навчання в ун╕верситет╕ можна було лише мр╕яти. Так почалися для юнака житт╓в╕ «ун╕верситети». П╕д наглядом пол╕ц╕╖ ╤ван Липа жив спочатку в Керч╕, а пот╕м в Казан╕, де у 1897 роц╕ зак╕нчив ун╕верситет, отримавши диплом л╕каря. Напевно, сама доля розпорядилася, аби ╤ван Липа став л╕карем. Не рахуючись з власними потребами та часом, в╕н л╕кував б╕дних людей на хуторах, в селах, роб╕тничих селищах. ╢ в цьому певна законом╕рн╕сть: л╕кар╕ з часом перетворюються на талановитих л╕кар╕в, одночасно зц╕люючи т╕ло та душу. ╤ван Липа не став виключенням з правил, активно займаючись л╕тературною творч╕стю. У його творчому доробку - казки, новели, поез╕╖. Кр╕м того, Липа склав 13 притч ╕ щоденно протягом 33 рок╕в писав «Казку буття».
Анал╕зуючи л╕тературну спадщину ╤вана Липи, ╤ван Половець пише: «Його в╕дом╕ зб╕рки «Опов╕д╕ про смерть, в╕йну ╕ любов», «Тринадцять притч» св╕дчать про обдарован╕сть у л╕тературн╕й справ╕, якою в╕н займався з п’ятнадцятир╕чного в╕ку. Нев╕д’╓мною складовою творчого доробку ╤вана Липи ╓ його еп╕столярна спадщина. У написанн╕ лист╕в письменник залишався насамперед майстром слова. З еп╕столяр╕ю ╤вана Липи можна дов╕датися не лише про важлив╕ ╕сторичн╕ под╕╖, а й про те, що б╕льш╕сть лист╕в сам╕ по соб╕ були довершеними творами. Саме в листах, у сп╕лкуванн╕ з╕ сво╖ми адресатами розкрива╓ться його неповторний внутр╕шн╕й св╕т, особливост╕ характеру, в╕добража╓ться громадська ╕ пол╕тична д╕яльн╕сть, засв╕дчу╓ться низка ╕сторичних под╕й ╕ факт╕в к╕нця XIX – початку XX стол╕ття». Так сталося, що саме Одеса стала для ╤вана Липи тим особливим м╕стом, в якому йому вдалося вт╕лити сво╖ мр╕╖. Починаючи з 1902 року впродовж 16 рок╕в ╤ван Липа працював л╕карем в Одес╕. Саме у цьому п╕вденному м╕ст╕ в╕н зустр╕в свою майбутню дружину. Медсестра Мар╕я Булдовська походила з╕ священицько╖ родини з Полтавщини. ╥╖ брат п╕дтримував нац╕ональний укра╖нський рух у церкв╕ ╕ згодом був висвячений на ╓пископа Феоф╕ла Харк╕всько╖ ╓парх╕╖ Укра╖нсько╖ автокефально╖ православно╖ церкви.
На жаль, родинне щастя тривало недовго. П╕сля траг╕чно╖ смерт╕ дружини ╤ван Липа знайомиться з Мар╕╓ю Шепель-Шепеленко, як╕й судилося стати його обраницею. Ф╕лолог за осв╕тою, Мар╕я походила з╕ старовинного укра╖нського роду. Для ╤вана Липи наста╓ сприятливий пер╕од життя: в╕н сповнений сил, заповзято працю╓. Мар╕я виявилася турботливою дружиною, зам╕нивши чотирир╕чному Юрку – сину л╕каря Липи – померлу мат╕р. ╤ван Липа в╕дчува╓, що саме на Одещин╕ в╕н знайде душевний спочинок, адже сп╕лкування ╕ допомога б╕дним людям була нев╕д’╓мною частиною його життя. ╤ван Липа розпочина╓ буд╕вництво л╕карн╕ у Великому Дальнику, спод╕ваючись допомогти стражденним. П╕зн╕ше син Юр╕й Липа так описав цей насичений пер╕од життя свого батька: «В Одес╕ життя ╤вана зацв╕та╓ дивними садами. В╕н знайшов себе. Знайшов у частих мандр╕вках по Укра╖н╕ (Черн╕г╕в, Катеринославщина, Херсонщина, Полтавщина, Крим, Кубань, Галичина, Буковина). Тепер – праця. Праця над народом – для нац╕╖». ╤ван Липа справд╕ багато мандру╓, в╕дв╕дуючи р╕зн╕ куточки Укра╖ни. Паралельно займа╓ться громадською та творчою роботою. Цей пер╕од його життя довол╕ ╕нтенсивний. В╕н чита╓ лекц╕╖ у «Просв╕т╕», працю╓ у видавничому гуртку «Одеська л╕тературна сп╕лка», «Укра╖нському клуб╕», бере участь у виданн╕ л╕тературно-мистецьких журнал╕в «Основа», «Степ», в яких друкувалися твори молодих талановитих автор╕в. У його альманахах друкувалися твори Бориса Гр╕нченка, Ольги Кобилянсько╖, Панаса Мирного, Данила Мордовця, Дн╕прово╖ Чайки, Олеся Кандиби, Миколи Вороного. У 1913 роц╕ ╤ван Липа друку╓ пов╕сть «Острови Самотност╕», присвячений дружин╕ Мар╕╖, який високо оц╕нили критики.
╤ванов╕ Лип╕ вдалося зд╕йснити свою мр╕ю – заснувати видавництво «Народний стяг» - ╓дине на той час укра╖нське видавництво в Одес╕. Саме в цьому видавництв╕ побачили св╕т так╕ твори, як «Табори полонених укра╖нц╕в» О.Скоропис-Йолтуховського, «Приказки про москал╕в ╕ н╕мц╕в» Степана Руданського, «Контрасти» та «Малюнок життя» ╤лька Гаврилюка, сер╕ю «Казок про волю» ╤вана Липи. У цьому видавництв╕ надрукував сво╖ брошури також Юр╕й Липа: «Союз визволення Укра╖ни» (╕стор╕я ╕ д╕яльн╕сть)», «Гетьман ╤ван Мазепа», «Нос╕ть сво╖ в╕дзнаки», «Корол╕вство Ки╖вське по проекту Б╕смарка». Тим часом Укра╖ну сколихнули под╕╖ Лютнево╖ революц╕╖ 1917 року. Життя ╤вана Липи кардинально зм╕нилося. Його обирають делегатом в╕д Одеси до Укра╖нсько╖ Центрально╖ Ради, згодом в╕н ста╓ ком╕саром уряду Одеси, а за гетьманату Павла Скоропадського об╕ймав посаду л╕карського ╕нспектора Одеси. П╕д час Директор╕╖ ╤ван Липа збира╓ автокефальний Собор, при ньому Автокефальна церква отримала самост╕йн╕сть ╕ п╕дтримку уряду. До реч╕, ╤ван Липа був одним ╕з автор╕в проекту першо╖ Конституц╕╖ УНР (1918). 24 грудня 1918 року Директор╕я сформувала св╕й перший уряд – Раду Народних М╕н╕стр╕в, яку очолив Володимир Чех╕вський. У цьому уряд╕ ╤вана Липу призначили кер╕вником управл╕ння культ╕в при М╕н╕стерств╕ осв╕ти.
2 с╕чня 1919 року ╤ван Липа прибува╓ з Одеси до Ки╓ва ╕ в╕дразу береться за справи. П╕зн╕ше в╕н розпов╕сть про пережите у статт╕ «Як я п╕шов у революц╕ю»: «Усе м╕н╕стерство мо╓ складалося ╕з 160 чолов╕к, але евакуювалося лиш чолов╕к ╕з 30, найб╕льш св╕домих ╕ потр╕бних м╕н╕стерству. З ви╖здом ╕з Ки╓ва робота в масштаб╕ державному в мо╓му м╕н╕стерств╕ ск╕нчилася». У новому Каб╕нет╕ Народних М╕н╕стр╕в, який очолив Серг╕й Остапенко, ╤ван Липа об╕йняв посаду кер╕вника справами м╕н╕стерства культ╕в. На жаль, уряд Остапенка не протримався й двох м╕сяц╕в, невдовз╕ новим прем’╓р-м╕н╕стром став Борис Мартос. ╤ван Липа виконував сво╖ обов’язки на правах тимчасового кер╕вника м╕н╕стерства, проте Директор╕я на черговому зас╕данн╕ зв╕льнили його з кер╕вно╖ посади (при цьому задн╕м часом – 23 кв╕тня). Попри те, що м╕н╕стерська кар’╓ра ╤вана Липи тривала лише чотири м╕сяц╕, в╕н встиг дещо зд╕йснити. На початку червня 1919 року Кам’янець-Под╕льський став тимчасовою столицею Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки. ╤ван та Юр╕й Липи на деякий час оселяються у цьому м╕ст╕. Про ц╕ буремн╕ дн╕ Юр╕й Липа залишив сво╖ враження: «Невеличка укра╖нська арм╕я, оточена в Кам’янц╕ на Под╕лл╕ з ус╕х бок╕в б╕льшовиками ╕ поляками, не мала н╕зв╕дки помоч╕. День ╕ н╕ч в╕дбивалися в╕д ворога частини Директор╕╖, обороняючи свою тимчасову столицю. Над╕я була, що окрем╕ повстання по ц╕л╕й Укра╖н╕ сполучаться в одно загальне, ╕ тод╕ вда╓ться наново здобути обидв╕ столиц╕ Укра╖ни. Треба було б т╕льки видержати. Не вистачало харч╕в, обмаль було амун╕ц╕╖, але з тим ще так-сяк давали раду укра╖нськ╕ б╕йц╕. Не було чим л╕кувати хворих ╕ ранених. В╕йськов╕ й цив╕льн╕ шпитал╕ були переповнен╕, але перемучен╕ л╕кар╕, сестри й фельдшери не могли хворим багато помогти. Люди вмирали ╕ недалеко в╕д фронту, ╕ в самому Кам’янц╕ в╕д нестач╕ найпотр╕бн╕шого. А на це не було ради. Батько м╕й, тод╕ л╕кар В╕йськового м╕н╕стерства, приходив сумний ╕ мовчазний. Дуже часто доводилося т╕льки безпорадно дивитися, як гинуть в╕д пошестей ╕ хвороб найкращ╕ люди». У листопад╕ 1920 року розпочався наступ б╕льшовик╕в, тож ╤ванов╕ Лип╕, як ╕ багатьом укра╖нських д╕яч╕в, довелося ем╕грувати до Польщ╕.
24 березня 1921 року ╤ван Липа став м╕н╕стром здоров’я й оп╕кування в ем╕грац╕йному уряд╕. ╤ знову вдалося реал╕зувати лише дещицю з того, що замислювалося, адже наказом Директор╕╖ УНР 5 серпня 1921 року було зв╕льнено весь уряд. На початку 1922 року, п╕сля поразки нац╕онально-визвольних змагань, ╤ван Липа пере╖хав до Львова ╕ оселився у Винниках, де активно почина╓ займатися л╕карською практикою. Багатьом стражденним була в╕дома адреса медично╖ лаборатор╕╖ з вив╕скою «Прийма╓ д-р мед. ╤ван Липа». Доводилося виживати, потерпаючи в╕д матер╕ально╖ скрути. Було морально важко в╕д того, що не мав можливост╕ возз’╓днатися з родиною. На той момент дружина Мар╕я залишалася в Одес╕, а син Юр╕й, який на той час був студентом медичного факультету ун╕верситету, навчався в Познан╕. ╤ван Липа м╕г дозволити соб╕ х╕ба що листування з близькими людьми. На щастя, доля подарувала Лип╕ щаслив╕ хвилини сп╕лкування з ╕сториком, мовознавцем, м╕н╕стром осв╕ти ╕ в╕роспов╕дань в уряд╕ УНР митрополитом ╤ваном Ог╕╓нком (в╕домим як православний митрополит ╤лар╕он). Сп╕лкування з ц╕╓ю неперес╕чною особист╕стю додавало Лип╕ житт╓во╖ снаги. Залишив сво╖ спогади про ╤вану Липу ╕ митрополит ╤ван Ог╕╓нко, опубл╕кувавши сво╖ спогади в часопису «Наша культура»(1937 р.). У спогадах ╤ван Ог╕╓нко циту╓ ╤вана Липу: «Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить ус╕ жив╕ укра╖нськ╕ душ╕, ╕ свого часу таки принесе в╕дпов╕дний пл╕д. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми см╕ливо запалили, уже н╕коли не погасне. Це те, що переживе нас ╕ створить найрозк╕шн╕ш╕ легенди в Укра╖н╕…» У Винниках ╤ван Липа створив сво╖ новели «Кара» ╕ «Утома», про як╕ син Юр╕й писав, н╕би вони «виткан╕ блакитним цв╕том».
На жаль, стан здоров’я ╤вана Липи пог╕ршувався з кожним днем (з травня 1919 року хвор╕в на рак шлунка). Його життя згасло 13 листопада 1923 року – помер на руках ╤вана Ог╕╓нка. З дозволу митрополита Андрея Шептицького у похоронах православного Липи брав участь греко-католицький священик о.Г╕рняк. Сам ╤ван Липа н╕би передчував наближення смерть, зробивши такий запис у щоденнику: «Чогось мен╕ зда╓ться, що тринадцята дата буде щастити мен╕ ╕ що саме в цю дату я маю вмерти». У 1937 роц╕ син Юр╕й встановив на Винник╕вському цвинтар╕, неподал╕к Стр╕лецько╖ могили, пам’ятник батьков╕. ╤ присвятив йому в╕рш: «Шляхетне чоло мого батька укрийте пелюстками в╕д троянд». А Микола Вороний, найближчий друг неб╕жчика, присвятив сво╓му побратимов╕ поему «╢вшан-з╕лля», в як╕й майстерно передав тугу ╤вана Липи, який вимушено опинився без с╕м’╖, доживаючи в╕ку у самот╕. Напевно, його щастям було те, що в╕н так ╕ не д╕знався про траг╕чну долю свого сина Юр╕я.
Про Юр╕я Липу варто згадувати не лише з певними юв╕лейними датами. Його д╕яльн╕сть ще потребу╓ детального вивчення. Адже Юр╕й Липа – всеб╕чно обдарована особист╕сть: л╕кар, письменник, пол╕толог. У контекст╕ сучасних геопол╕тичних под╕й особливо актуальною ╓ його досл╕дження «Чорноморська доктрина». Юр╕й Липа об╜рунтував перспективи Укра╖ни як л╕дера кра╖н басейну Чорного моря. На той час думки геопол╕тика сприймали скептично, адже Юр╕й Липа вважав, що основною в╕ссю для Укра╖ни ма╓ бути не Сх╕д-Зах╕д, а П╕вдень-П╕вн╕ч. Юр╕й Липа переконливо доводив, що в╕с╕ «П╕вн╕ч-П╕вдень» дотримувалися ще ки╖вськ╕ княз╕, зокрема Ярослав Мудрий, намагаючись побудувати свою державу «в╕д моря до моря». Цей же напрям був визначальним за час╕в Литовсько-Русько╖ держави, а трохи п╕зн╕ше «усп╕х революц╕╖ Богдана Хмельницького правдопод╕бно був уможливлений п╕дтримкою осман╕в», тобто «опертям на п╕вдень». Геопол╕тична в╕сь Укра╖ни П╕вдень-П╕вн╕ч да╓ ключ для розум╕ння сучасно╖ ситуац╕╖, спонука╓ замислюватися над ╖╖ майбутн╕м. Недаремно сьогодн╕ концепц╕я Липи виклика╓ всеб╕чне вивчення, адже це реальна можлив╕сть позбутися багатов╕ково╖ залежност╕ в╕д Рос╕╖. Укра╖нська нац╕я в уяв╕ Юр╕я Липи – д╕╓ва та р╕шуча. Висновок письменника лакон╕чний та актуальний: «Отже, треба бути, ставати самим собою». Цю ж думку Юр╕й Липа вт╕лю╓ у таких поетичних рядках: «Вперед, Укра╖но! В тебе тяжк╕╖ стопи! Пожари хат димлять з-п╕д них: н╕ Рос╕╖, н╕ ╢вроп╕ не зрозум╕ти син╕в тво╖х…», та наполяга╓ на тому, що «в╕дв╕чна в╕сь Батьк╕вщини магнету╓» до П╕вдня. «Не в рос╕йському тип╕ орд╕ ╕ не в змехан╕зован╕й по-н╕мецьки мас╕ можуть висловити себе укра╖нц╕, лишень у традиц╕йних ╕ м╕цних групах, - зазначав Юр╕й Липа. – Одн╕сть, власна рел╕г╕я, власна висока мораль ╕ в╕дв╕чн╕ геопол╕тичн╕ п╕дстави – це ╓ величезн╕ запов╕ти». Недаремно за так╕ погляди за Юр╕╓м Липою полювали вороги. П╕д час г╕тлер╕всько╖ окупац╕╖ вл╕тку 1943 року Юр╕й Липа пере╖хав на Явор╕вщину, де став орган╕затором укра╖нського п╕дп╕лля. Як л╕кар, орган╕зував п╕дп╕льн╕ курси з п╕дготовки медичних кадр╕в для УПА. Були спроби з╕ сторони окупац╕йно╖ влади встановити з ним контакт, проте жодно╖ пропозиц╕╖ доктор Липа не прийняв. Б╕льшовики мали конкретне завдання: в╕дшукати ╕ знищити вкрай небезпечного ворога комун╕стичного режиму. Юр╕ю Лип╕ пропонували залишити р╕дну землю та ем╕грувати. В╕н р╕шуче в╕дкинув цю пропозиц╕ю: «Я не залишу тих, що ст╕кають кров’ю в боротьб╕ за волю Укра╖ни». 20 серпня 1944 року чек╕сти схопили доктора Липу, згодом закатувавши в Шутов╕й Явор╕вського району. Коли його разом з ╕ншими селянами тримали, в╕н спитав в одного з хлопц╕в: «Чу╓ш, дзвони в сел╕ дзвонять, люди святять яблука, а нас – як з тобою посвятили?» Пам’ятаймо про нащадк╕в козацького роду – батька та сина ╤вана та Юр╕я Лип, справжн╕х укра╖нц╕в.
Натал╕я Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2019 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21104

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков