Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3239)
З потоку життя (6464)
Душі криниця (3517)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1508)
Урок української (990)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СПОГАДИ ПРО ╤ВАНА КЛИМ╤ВА-ЛЕГЕНДУ
пропону╓мо спогади Григор╕я Петровича ВАШК╤ВА (1912 р.н., мешканця с. С╕лець) про ╤вана...


«В╤Н БУВ СПРАВЖН╤М ПАТР╤ОТОМ...»
У ц╕ скорботн╕ дн╕ висловлю╓мо щире та глибоке сп╕вчуття близьким пок╕йного, кохан╕й дружин╕...


«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 12.04.2019 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#15 за 12.04.2019
ПРОЖИТИ ЖИТТЯ Г╤ДНО

Поки пол╕тикум ╕ сусп╕льство обговорюють результати першого туру президентських вибор╕в, спробуймо спок╕йно (наск╕льки це можливо) роз╕братися, чому так сталося ╕ куди загалом руха╓ться наша держава. Змоделюймо ситуац╕ю, що склалася на день сьогодн╕шн╕й ╕ замислимося, чого варто оч╕кувати в╕д колон╕ального сусп╕льства, позбавленого ╕сторично╖ пам’ят╕. Пригадаймо слова Олександра Довженка: «Наш народ нагаду╓ мен╕ тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цв╕ту де-не-де». Часи зм╕нилися, а характеристика класика не втратила сво╓╖ актуальност╕ по сьогодн╕.
Якби… Якби ми вчилися так, як треба… Якби знали свою ╕стор╕ю, то не повторювали б помилок у майбутньому. Якби вчили школяр╕в не лише в╕ртуозно користуватися досягненнями сучасно╖ техн╕ки, а й проживати життя г╕дно. Як? Просто ставитися до сво╓╖ роботи в╕дпов╕дально, усв╕домлюючи, що несеш персональну в╕дпов╕дальн╕сть за майбутн╓. Чи багато вчител╕в керуються такими настановами? Напевно, результати минулор╕чного ЗНО найкраще ╕люструють стан сьогодн╕шньо╖ осв╕ти.
К╕льк╕сть учасник╕в ЗНО, як╕ не склали тест з ╕стор╕╖ Укра╖ни, склала 22 692 особи, що дор╕вню╓ 14,19% в╕д загально╖ к╕лькост╕ учасник╕в тестування!
╤ це – майбутн╕ виборц╕, яким за к╕лька рок╕в нести в╕дпов╕дальн╕сть за майбутн╓ Укра╖ни. Чи готов╕ вони взяти в╕дпов╕дальн╕сть за майбутн╓ держави? Чи розум╕ють, наск╕льки небезпечною ╓ помилка ╕ якою вона може бути фатальною для майбутнього Укра╖ни? ╤ як це – прожити життя г╕дно, взоруючи на житт╓вий приклад видатних укра╖нц╕в? Поки що запитань б╕льше, ан╕ж в╕дпов╕дей. Ут╕м, в ╕стор╕╖ Укра╖ни, кр╕м «б╕лих плям», ╓ чимало геро╖чного. Хот╕лося б, аби про укра╖нц╕в, як╕ прожили г╕дне життя, не забували ан╕ сучасники, ан╕ прийдешн╕ покол╕ння. Можливо, тод╕ щось почне зм╕нюватися у нашому житт╕ на краще.
Серед когорти г╕дних людей – незламна Оксана Мешко, яку називали «легендою дисидентського руху», «козацькою мат╕р’ю». Вона народилася 30 с╕чня 1905 року в сел╕ Стар╕ Санжари на Полтавщин╕. Напевно, основи мужнього незламного характеру закладалися в дитинств╕ – ╖╖ батьки були вих╕дцями з козак╕в, як╕ уникли покр╕пачення. «Доля ╖╖ родини показова як приклад нищення укра╖нства окупац╕йною рос╕йською владою, яка називала себе радянською, - писав у спогадах Василь Овс╕╓нко. – Д╕вчин╕ ледь виповнилося п’ятнадцять, як почалися для не╖ кривав╕ порахунки з принесеною в Укра╖ну на рос╕йських багнетах б╕льшовицькою владою». Справд╕, у сво╖х спогадах «М╕ж смертю ╕ життям» Оксана Як╕вна розпов╕дала про те, як нещадно нищили ╖╖ р╕дних - незламних укра╖нц╕в: «Розстр╕ляли батька в Харков╕, на Холодн╕й гор╕, у грудн╕ 1920 року; невдовз╕ в╕д руки актив╕ста-бандита загинув 17-р╕чний брат ╢вген, член «Просв╕ти», режисер ╖╖ художньо-драматичного гуртка. Гоним╕ та пересл╕дуван╕ уламки нашо╖ родини – дв╕ сестри В╕ра ╕ Катерина та брат ╤ван – розбрелися по св╕ту, хто куди». Життя випробовувало з юност╕, тож потр╕бно було не лише вижити, а й перемогти. Попри родинну трагед╕ю, Оксан╕ Мешко вдалося зд╕йснити свою мр╕ю, вступивши на х╕м╕чний факультет ╤нституту народно╖ осв╕ти в Дн╕пропетровську. Про те, як ╖й велося в студентськ╕ роки, можна д╕знатися з╕ спогад╕в сина незламно╖ козачки, ш╕стдесятника Олеся Серг╕╓нка. Оксану Мешко дв╕ч╕ виключали з ╕нституту як вих╕дця з «соц╕ально ворожого середовища», проте вона поновлювалася ╕ все-таки здобула вищу осв╕ту. У 1930 роц╕ Оксана Мешко вийшла зам╕ж за ╕нститутського викладача Федора Серг╕╓нка. Здавалося б, родинний затишок допоможе на деякий час забути про пересл╕дування та втрати. Ут╕м, на молоду родину чекали нов╕ випробування. «Двох сво╖х син╕в, ╢вгена ╕ Олександра, народження 1930 ╕ 1932 рок╕в, ростила в лих╕ часи штучного голоду в Укра╖н╕ на пайку по карточн╕й систем╕, в задус╕ стал╕нського беззаконня, страху й загально╖ подавленост╕ у громадському й сусп╕льному житт╕ кра╖ни», - напише п╕зн╕ше у сво╖х спогадах Оксана Як╕вна. На початку 1935 року Федора Серг╕╓нка заарештували, а для молодо╖ дружини розпочалися ход╕ння пекельними колами. Оксана Як╕вна майже р╕к доводить, що чолов╕к не винен – зверта╓ться до «начальник╕в та начальничк╕в», доходить нав╕ть до генерального прокурора. Зрештою, вдалося домогтися зв╕льнення Федора Серг╕╓нка, проте про працевлаштування в Дн╕пропетровську не могло бути й мови. Чолов╕к ви╖хав на Урал, а Оксана разом з мат╕р’ю, за словами Василя Овс╕╓нка, «мусили пхати б╕ду сам╕». Ситуац╕я ускладнювалася через те, що Оксану Як╕вну, як родичку ст╕лькох «ворог╕в народу», теж зв╕льнили «за скороченням» з ╤нституту зернового господарства, де вона працювала у х╕млаборатор╕╖. З╕ старшим сином ╢вгеном вирушила до чолов╕ка, який на той час «прижився» в Тамбов╕. Невдовз╕ до батьк╕в при╓днався молодший син Олесь, ╕ на деякий час багатостраждальна родина воз’╓дналася. Дивно, але коли чита╓ш спогади Оксани Мешко, не втомлю╓шся дивуватися, ск╕льки випробувань може лягти на плеч╕ тенд╕тно╖ ж╕нки. Ск╕льки ще горя потр╕бно було для одн╕╓╖ людини, нехай нав╕ть сильно╖ духом та незламно╖? Як вистачило сил пережити смерть старшого сина ╢вгена, який загинув п╕д час н╕мецького бомбардування? А чолов╕к теж не затримався у родинному кол╕ – невдовз╕ його моб╕л╕зували до арм╕╖. «Удвох ╕з маленьким Олесем опинилася Оксана Мешко в розбурханому в╕йною людському океан╕», - писав у спогадах Василь Овс╕╓нко. Життя випробовувало на м╕цн╕сть – лише встигай боронитися. Повернувшись у травн╕ 1944 року до Дн╕пропетровська, Оксана Як╕вна змушена була починати все спочатку. Родинн╕ негаразди не випускали з╕ сво╖х лабет╕в. Потр╕бно було прид╕ляти багато часу сину Олесю, а на руках – хвора матуся Мар╕я; чолов╕к, який повернувся з в╕йни ╕нвал╕дом. Зрештою, родина Мешко-Серг╕╓нко опинилася у Ки╓в╕, куди з Р╕вненщини при╖хала старша сестра В╕ра Худенко. На долю ц╕╓╖ ж╕нки теж випали нелегк╕ випробування. У вир╕ во╓нного лихол╕ття В╕ра втратила син╕в, нев╕стку, чолов╕ка. ╥╖ старший син Василь потрапив до н╕мецького полону, був у повстанцях. Його смерть болем в╕длуння у згорьованому материнському серц╕. А тут нов╕ випробування. «Сус╕ди-╕нформатори накликали енкаведист╕в, - чита╓мо у спогадах Василя Овс╕╓нка. – Одного дня В╕ра зникла – п╕шла на вулицю й не повернулася. Оксана кинулася на розшуки». Можна лише уявити, що довелося пережити Оксан╕ Мешко, коли кожен день приносить г╕рке розчарування. «Мо╖ турботи про сестру, елементарне людське ставлення до людини в б╕д╕ вир╕шило траг╕чний напрямок мо╓╖ дол╕, - писала у спогадах Оксана Мешко. – 19 лютого 1947 року на Льв╕вському майдан╕ серед дня три чолов╕ки в б╕лих кожухах силом╕ць запхали мене до легково╖ машини ╕ привезли у внутр╕шню тюрму КГБ на Короленка, 33. Пред’явили ордер на арешт ╕ п╕сля знущально╖ процедури «особистого» трусу загнали в бокс, м╕стк╕стю в одежну шафу, але вищу, темну, ╕з зачиненою кватиркою вгор╕ ╕ маленькою електролампою. Дал╕ перший допит, пот╕м тюремна камера, темна сира одиночка». Абсурдн╕ обвинувачення вражали сво╓╖ зухвал╕стю та в╕двертим цин╕змом. Обох сестер – Оксану та В╕ру – обвинувачували у замаху на першого секретаря ЦК КПУ Микиту Хрущова. Так розпочався новий етап життя Оксана Мешко, кожен день якого став викликом систем╕. Як витримати допити, коли щохвилини в тоб╕ згаса╓ життя? Як не скоритися, дов╕вши, що ти – г╕дна людина? Сво╖м чином Оксана Мешко довела це право. Вона вижила – ╕ перемогла. «Не призналась я ╕ п╕сля 21 доби сл╕дства без сну, що зд╕йснювалося в такий спос╕б: н╕чн╕ допити починалися через 30-40 хвилин п╕сля «отбою», к╕нчались за годину, часом менше, перед «п╕дйомом». Вдень пильнував «вовчок», щоб не др╕мала. Можна було сид╕ти на л╕жку, але не лежати. За «клювання носом» саджали до карцеру в холодний п╕двал ╕ забирали верхн╕й теплий одяг. Часом за др╕мання саджали в бокс, де швидко бракло пов╕тря, ╕ я непритомн╕ла».
Попри шалений тиск та катування, ж╕нц╕ вдалося вистояти. «Я лишилася незворушною, приготувавшись до найг╕ршого к╕нця, аби т╕льки не посв╕дчити, чого в╕д мене так довго вимагали, - з╕знавалася Оксана Мешко. – Разом ╕з сестрою нам було близько 90 рок╕в, в╕к досить поважний, щоб к╕нчати митарювання на наш╕й гр╕шн╕й земл╕, але треба з честю та г╕дн╕стю». Зрештою, сестрам зачитали вирок: 10 рок╕в виправно-трудових табор╕в. Думала лише про одне: як полишити «сердешну мат╕р» разом з малол╕тн╕м сином. Перед очима довго стояла траг╕чна картина: згорьована мати та малий синок. А попереду – нов╕ пекельн╕ кола, виживання в гулаг╕вському пекл╕. Правозахисник, багатол╕тн╕й пол╕тв’язень Василь Овс╕╓нко , анал╕зуючи автоб╕ограф╕чний нарис Оксани Мешко «М╕ж смертю ╕ життям», слушно зауважу╓: «Це правдивий погляд укра╖нки на потворний св╕т, витворений чужинським духом, насильницькою, ворожою людин╕ ╕деолог╕╓ю. Шкода, що спогади Оксани Мешко донин╕ лишаються фактично нев╕домими в нашому народ╕ – книжка, видана 1991 року нап╕всамвидавським способом, невеликим накладом, стала б╕бл╕ограф╕чним раритетом, майже недоступним для загалу». А цей важливий документ епохи варто було б опубл╕кувати в наш буремний час, коли Укра╖на продовжу╓ виборювати право на в╕льне та г╕дне життя. Як потр╕бен цей правдивий документ в час боротьби з рос╕йським агресором.
Про сво╖ понев╕ряння в гулаг╕всьому табор╕ Оксана Мешко залишила правдив╕ св╕дчення: «Ми ходили на роботу ╕ з роботи як очман╕л╕ – так╕ втомлен╕ ╕ голодн╕. Голод так доп╕кав, що не можна було думати про щось ╕нше. Завжди голодн╕, виснажен╕ ╕ тому квол╕ й хвор╕, ми повинн╕ були працювати до «труни, до н╕мо╖ снаги». Оце саме так виглядало оте наше смертовбивче коло! ╤ н╕хто не см╕в з нього вийти до останнього подиху».
Нарешт╕ дочекалася такого жаданого зв╕льнення. У 1954 роц╕ Оксану Як╕вну ком╕сували, випустивши на волю. 11 липня 1956 року полковник юстиц╕╖ Захарченко вручив Оксан╕ Як╕вн╕ реаб╕л╕тац╕йне посв╕дчення ╕ сказав: «Родина просит извинения». Здавалося б, реаб╕л╕тована людина ма╓ ус╕ шанси розпочати нове життя. Спочатку Оксан╕ Мешко, як реаб╕л╕тован╕й, надали невеличку к╕мнатку. Згодом, п╕сля смерт╕ Федора Серг╕╓нка, разом ╕з сином замешкали у приватн╕й батьк╕вськ╕й садиб╕ по Верболозн╕й, 16. Мине зовс╕м небагато часу, ╕ ця адреса стане в╕дома багатьом дисидентам, духовним побратимам Оксани Як╕вни. Хрущовська в╕длига принесла перш╕ паростки свободи. Громада збиралася б╕ля пам’ятник╕в Франков╕, Шевченков╕, орган╕зовувалися мистецьк╕ заходи та л╕тературн╕ вечори. Починаючи з 1964 року, склалася традиц╕я вшановувати Тараса Шевченка в день його перепоховання в Канев╕ 22 травня 1861 року. «В цей день збиралася сила людей до парку, - згадувала Оксана Мешко. – 22 травня 1966 року в товариств╕ активних шанувальник╕в Тараса Шевченка б╕ля пам’ятника був ╕ м╕й син. З п’╓десталу монумента Олесь Серг╕╓нко читав в╕рш╕ поета». Проте «не др╕маюче око КГБ» усе ретельно ф╕ксувало. Висновки не забарилися. Олеся Серг╕╓нка спочатку заарештували на 15 д╕б, згодом виключили з мед╕нституту. Довелося йти викладачем малювання ╕ креслення в школу, проте й там не затримався. За виступ на похорон╕ 8 грудня 1970 року вбито╖ художниц╕ Алли Горсько╖ Олеся Серг╕╓нка зв╕льнили з роботи. Вже зовс╕м скоро перш╕ несм╕лив╕ паростки були безжально вбит╕ морозом.
«Пок╕с почався 12 с╕чня 1972 року – п╕д нього потрапив ╕ Олесь Серг╕╓нко, - писав у спогадах Василь Овс╕╓нко. – 22 травня спорожн╕лим Ки╓вом йшла Оксана Як╕вна з кв╕тами до пам’ятника Шевченков╕. ╥╖ заштовхали в авто ╕ завезли в КГБ, де в до болю знайомих обставинах влаштували допит у справ╕ сина. Обшук за обшуком, виклики в КГБ, допити ╕ наполеглив╕ намагання Оксани Як╕вни хоча б якось полегшити умови утримання в невол╕ хворого на туберкульоз леген╕в сина. Це вже була не просто материнська турбота про сина – це ход╕ння по лезу бритви. ╥╖ заяви, пристрасн╕ й довершен╕ за стилем, були доказовими, бо ╜рунтувалися на знанн╕ закон╕в, на зал╕зн╕й лог╕ц╕ й почутт╕ сво╓╖ правоти й морально╖ переваги. Це блискуч╕ зразки правозахисно╖ публ╕цистики. Це вже був не просто голос матер╕ на захист сина. Це вже була в╕дкрита боротьба за права людини – супроти ц╕ло╖ ╕мпер╕╖ зла».
╤ тут ми бачимо Оксану Як╕вну як оборонця тисяч закатованих, принижених та упосл╕джених. ╥й не йшлося суто про приватн╕ ╕нтереси – вона захища╓ право кожного на г╕дне життя. Здавалося, у спорожн╕лому Ки╓в╕ год╕ було в╕днайти бодай натяк на волю. «Цей погар раю, храм зазналий скверни», - так писав Василь Стус про Ки╖в 1975 року, коли його привозили «промивати м╕зки» в КДБ. Про це залишив блискуч╕ спогади Василь Овс╕╓нко. Проте завжди знайдеться мужн╕й одинак, який, ризикуючи життям, п╕днесе св╕й правдивий голос. Коли у колах ╕нтел╕генц╕╖ з’явилася ╕дея створити громадськ╕ групи сприяння виконанню Гельс╕нкських угод, це викликало широкий резонанс. «Восени 1976 року до мене прийшов Микола Данилович Руденко з╕ сво╓ю дружиною Ра╖сою з пропозиц╕╓ю вступити до групи, - пригадувала Оксана Як╕вна. – «А решта групи хто?» - питаю. В╕н каже: «Оце я, а ви будете друга». За спогадами Оксани Як╕вни, вона в╕дразу зрозум╕ла, чим завершиться ця ╕н╕ц╕атива. Руденков╕ так ╕ заявила: «Ми будемо заарештован╕». ╤ пояснила: «Вовк линя╓, але шкуру не м╕ня╓». Св╕домо йшла на Голгофу, розум╕ючи, що хтось мусить це зробити. «Я не боюся, що буду заарештована. Я згодилася ╕ стала другою», - пригадувала Оксана Мешко. ╤ розпочалося: пересл╕дування, пост╕йн╕ провокац╕╖, життя п╕д приц╕лом КДБ. П╕сля арешту Миколи Руденка фактично координац╕я д╕й Укра╖нсько╖ Гельс╕нсько╖ Групи лягла на Оксану Мешко. В ╖╖ осел╕ зробили 9 обшук╕в, роз╕грали п╕д дверима збройний напад «граб╕жника», розраховуючи на ╕нфаркт л╕тньо╖ ж╕нки. Часом, збираючись на зустр╕ч╕, Оксан╕ Як╕вн╕ доводилося вибиратися з дому через в╕кно. Чи боялася? Чи оч╕кувала чогось лихого чи чергового нападу? «Я вже не т╕льки н╕чого не боялася, але вважала, що це м╕й громадянський обов’язок ╕ мо╓ призначення», - писала Оксана Мешко. Побратими так говорили про свою «козацьку мат╕р»: «Якби п’ять таких бабусь в Укра╖н╕, то все КГБ мало б ╕нфаркт».
Проте за цю незламн╕сть доводилося розплачуватися. Власним здоров’ям, пост╕йним наглядом, обшуками. Довелося пережити примусове утримання у прих╕атричн╕й л╕карн╕. Згодом кагеб╕сти влаштували ще одне судилище над «особливо небезпечним державним злочинцем». Не зупинив поважний в╕к пан╕ Оксани( на той момент ╖й було 76 рок╕в). ╤ знову на не╖ чекали Голгофа - 6 м╕сяц╕в табору суворого режиму ╕ 5 рок╕в заслання. На м╕сце заслання у поселення Аян Хабаровського краю на берез╕ Охотського моря Оксану Мешко везли 108 д╕б! В цей час в Аян╕ добував заслання син Олесь. Його св╕домо поставили перед складним вибором. Тут, серед сн╕г╕в, його старенька мама. А десь далеко, на р╕дн╕й земл╕ – дружина з малими д╕тьми. Проте Оксана Як╕вна не вагалася жодно╖ хвилини: «Сину, ╖дь, рятуй родину». Вона витримала ту каторгу, вижила серед в╕чно╖ мерзлоти. ╤ попри все, повернулася на р╕дну землю. Де брала сили продовжувати боротьбу, бути активною та незламною? У 1988-1989 роках Оксана Мешко на запрошення укра╖нсько╖ д╕аспори вирушила в Австрал╕ю. ╥й потр╕бна була операц╕я на очах, а кагеб╕сти намовляли: «╥дьте, ╖дьте, Оксано Як╕вно. ╤ не вертайтеся». «Н╕, я таки повернуся, - в╕дказувала – На ваш╕ голови!» Вона ще справд╕ встигла багато зробити. 29 кв╕тня 1990 року в╕дкривала з’╖зд УГС, яка згодом перетворилася на Укра╖нську Республ╕канську парт╕ю. Разом з ╕ншими пол╕тв’язнями п╕дтримала студентське голодування 1990 року. Здавалося б, вона завжди буде серед тих, хто сво╖м чином дов╕в право нац╕╖ на г╕дне та в╕льне життя. У сво╖й розв╕дц╕ «Самост╕йна Укра╖на»(1900 р.) Микола М╕хновський писав, що в ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ нац╕╖ ╕нтел╕генц╕я часто зраджувала, ╕нтригувала, не бажаючи бачити сп╕льност╕ сво╖х ╕нтерес╕в та ╕нтерес╕в ц╕ло╖ нац╕╖. Та було й чимало ╕нших приклад╕в – в╕дданост╕, самопосвяти та саможертви. Невтомне серце нескорено╖ «козацько╖ матер╕» перестало битися 2 с╕чня 1991 року. ╤ саме того року постала в╕льна Укра╖на, яку мають зберегти й утвердити прийдешн╕ покол╕ння. Тож пам’ятаймо ╕мена тих, хто поклав сво╓ життя заради Укра╖ни. Хто сво╓ю жертовн╕стю робив цей св╕т кращим. Адже там, в невол╕, де каралися укра╖нц╕, як згадував Василь Овс╕╓нко, «тепл╕шало на серц╕, коли згадували ми, що ╓ в нас така невсипуща ╕ невмируща козацька мат╕р».
…Прожити г╕дне життя… Бути в╕дпов╕дальним за долю кра╖ни… Вивчаймо минуле, щоб бути народом, який творить майбутн╓, не дозволяючи чужинцям та зайдам ман╕пулювати власною долею.

Натал╕я Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #15 за 12.04.2019 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21063

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков