Версiя для друку Обговорити в форумi

Тарасу Григоровичу Шевченку – 205 років, і у зв’язку з цією датою я не можу не згадати про ставлення Віри Сергіївни Роїк, моєї мами, до нашого українського генія. І це вже другий мій спогад в розрізі – великий поет і проста вишивальниця.
А перша моя стаття до 200-річчя Кобзаря з’явилась у «Кримській світлиці» 7 березня 2014 року під назвою «Тарас Шевченко очима Віри Роїк». До речі, це матеріал був надрукований у низці газет України, а російською мовою в інших газетах Криму.
На цей раз я розповім трішки про деякі музеї, основа яких – це велика спадщина Т. Г. Шевченка, і про їхню співпрацю з Вірою Роїк. У мами завжди була мрія і бажання виставляти свої роботи в таких музеях. І, як я розумію, свої мрії вона намагалася втілювати у життя. Так, друга її персональна виставка у жовтні-листопаді 1974 року з великим успіхом пройшла в музеї Т. Г. Шевченка у Києві, а через 5 років вона взяла участь у творчому конкурсі «У вінок Кобзареві», вишивши кілька оригінальних робіт з нагоди 165-річниці від дня народження поета і, як переможець, отримала запрошення організувати свою персональну виставку в Канівському Шевченківському музеї-заповіднику, та ще й не сама а з 14 її ученицями, яка і відбулась у Каневі в серпні-вересні 1980 року.
Навесні 1981 року науково-дослідницький музей Академії мистецтв СРСР і громадська рада Меморіальної майстерні Т. Г. Шевченка запросили Віру Сергіївну взяти участь у заходах, присвячених дню народження Кобзаря, і провести виставку «Український рушничок». Ця виставка відбулась, і від її організаторів Віра Роїк отримала подяки і грамоти.
У 1995 році мама дізналась, що заступник голови товариства «Україна – Світ» Василь Іванович Савенко з українською делегацією їде в Канаду і, звичайно, буде в музеї Тараса Шевченка в Торонто. Зрадівши цій новині, вона терміново вишила новий рушник, який назвала «Букетики», і попросила Василя Савенка подарувати його від її імені музею Т. Шевченка в Торонто.
Її прохання було виконано – Василь Іванович в урочистій обстановці подарував музею цей рушник і привіз Вірі Сергіївні подячний лист, у ньому, зокрема, йшлося: «Безмежно і щиро Вам вдячні за неоціненний подарунок душевного пориву та велику працю талановитих рук – рушник «Букетики». Воістину, Ваша щедра українська душа любить і свято береже українське, тож рушник, Вами вишитий, займе почесне місце в музеї Великого Кобзаря». Так розпочалась її дружба з цим музеєм.
Я не забув про стосунки мами з канадським музеєм. Завдяки внучці Євдокії Іванівни Шеко, я передав у музей друге видання книги «Мелодії на полотні», а також розповідь про кримський семиметровий рушник, вишитий за візерунками мами до 200-річчя Т. Г. Шевченка у 2014 році. Так почалась вже моя дружба з музеєм в Торонто.
Його директор Людмила Погорєлова періодично повідомляє мені новини музею, який видає власну газету. Одна з останніх новин в музеї - це відкриття до 205-річчя Шевченка виставки українських художників. Наводжу переклад з англійської мови статті з останнього номера музейної газети, присвяченої цій події:

«Музей Тараса Шевченка
березень 2019 р. № 15

МУЗЕЙ ОТРИМАВ В ДАР 49 ТВОРІВ МИСТЕЦТВА З УКРАЇНИ

Музей Тараса Шевченка в Торонто відкрив свій 66-й сезон виставкою сучасного образотворчого мистецтва «Живописна Україна», щедро подарованою нам 41 художником практично з усіх регіонів України.
Усі твори з цієї колекції виконані олійними і акриловими фарбами, акварелі, пастелі, графіка та колажі, були створені на честь 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Раніше вони були представлені у 2014 році в Національному музеї Шевченка у Києві в рамках багатоетапного заходу під назвою «200 українських художників до 200-річчя Тараса Шевченка».
Ці 49 робіт зображують красу, природу, людей, культуру і звичаї України. Вони з любов’ю і повагою ставляться до традицій предків, славної історії та її героїв.
Зрозуміло, що особливе місце в колекції належить Тарасу Шевченку, великому поету і художнику, генію зі світовим ім’ям. Протягом багатьох поколінь його життя і творчість надихали і продовжують надихати на створення незліченних творів мистецтва на різноманітні теми в широкому діапазоні стилів і жанрів.
Не випадково назва цього вернісажу – «Живописна Україна». У 1844 році Шевченко створив серію гравюр, які мав намір видавати як періодичне видання під назвою «Живописна Україна». Воно мало бути присвячене історії, людям, звичаям, фольклору, природі та історичним пам’ятникам України. Через фінансові труднощі та арешт він не зміг здійснити свій шляхетний план. Однак один альбом із шістьма гравюрами, який йому вдалося опублікувати, отримав широке визнання в пресі.
Музей Тараса Шевченка мав честь отримати цей багатий і щедрий подарунок. Ці твори образотворчого мистецтва є значним і важливим доповненням до колекцій і послужать популяризації української культури не тільки серед канадців, а й серед людей у всьому світі. Музей висловлює щиру подяку Юлії Шиленко, головному зберігачу фондів Національного музею Тараса Шевченка в Києві, за те, що вона зіграла важливу роль у передачі цієї колекції в наш музей».
Сподіваюсь, ця стаття зацікавить читачів «Світлиці» і стане гідним вшануванням пам’яті Великого Кобзаря.
Вадим РОЇК

На фото: заступник голови товариства «Україна – Світ» Василь Савенко передає рушник, вишитий В. С. Роїк, у дарунок музею Тараса Шевченка в Торонто
Більше фото – на Фейсбук-сторінці «Світлиці» з Криму:
https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2019 > Тема "Душі криниця"