Версiя для друку Обговорити в форумi

Будьмо знайомі, мій дорогий читачу! Моє ім’я - Лук’яненко Катерина Олександрівна. Я – українка за походженням і за покликанням душі і серця. Народилася я в 1988 році в Ромнах - древньому місті з тисячолітньою історією.
Література, книги, вірші – це значима частина мого життя. Можна навіть сказати, що це та його частина, без якої я взагалі не уявляю себе як особистість. Пишу вірші з самого дитинства. Тематика різна: лірика, патріотичні твори, філософські роздуми, дитячі вірші. За роки свого життя маю багато творчих досягнень.
З 2006 року по цей час мої твори є майже в кожному виданні Літературно-історичного альманаху «Ромен». В 2014 році друкувалася у популярному літературно-художньому журналі «Дніпро» (м. Київ). Брала участь у фестивалі «Дні української культури в Болгарії» (м. Бургас), стала учасницею народного Віче на Майдані Незалежності (м. Київ), здобула перемогу у конкурсі «Молода муза» від редакції часопису «Дзвін» (м. Львів), стала фіналістом ІІІ-го Всеукраїнського літературного конкурсу поезії «ProPatria!» («За Батьківщину!») (м. Дрогобич) та переможцем міні-конкурсу «Лікуємо сміхом» (м. Дрогобич). Також я є співавтором Збірки революційної поезії «Говорить майдан» (Київ, 2014), збірки віршів Клубу Поезії «Різдвяний карнавал поезій» (Київ, ТОВ "Редакція журналу "Дніпро", 2014), літературного альманаху «Рідний шлях» (Київ, 2015), альманаху літераторів Сумщини «Слобожанщина» (Суми, 2018).
А однією з найважливіших для мене подій став вихід у світ моєї першої друкованої поетичної збірки «Революція свідомості» (грудень 2017 р.). На мою думку, - це не просто поезія у її первозданному вигляді, це, скоріше, думки про суспільно-політичну ситуацію в Україні, зашиті у римовані рядки, які я хочу донести до широкого кола читачів. У кожному творі – заклик і надія. Ця книга адресована кожному українцю, який прагне змін у своїй державі. А я вірю в те, що зміни в нас самих.
В цій добірці я пропоную до вашої уваги декілька віршів з моєї книги.
Вірю в світле майбутнє нашої країни!

МОЯ КРАЇНА
Ці пейзажі не п'ються залпом, їх не можна проковтнути, не можна відчути, не пропускаючи крізь кожен атом свого розм'яклого на сонці тіла, обмежуючи прискіпливість смаків своїх, стишуючи жадобу свою, спиняючи потоки невидимих енергій, які вириваються на волю крізь пальці. Лиш пальці занурюєш в пісок глибоко, невимушено так смакуючи бурхливу безмежність, цю досконалість, цю бездоганність з дитинства рідної сторони. І в такі моменти народжується СИЛА, могутня така, болюча, загартована віками під гаслами древніх предків, записана літописами з присмаком крові у історію, яка спогадами малює у пам'яті правдиве відображення нашої винятковості. Ця країна - МОЯ! Трохи стомлена, трохи засмучена, налякана і зранена тупими кинджалами людської жадоби. Але подивися навкруги! Такої краси немає ні в кого! І отам, де сходить сонце - вже народжується нова ера, нова епоха, нове життя! Це ера нашого ВІДРОЖЕННЯ!
Ти чуєш як шумить море, перекочуючи хвилі бурхливо і впевнено, викидаючи на сушу рештки замулених прикрас?! Ти бачиш як очищає воно нашу пам'ять, задимлену, змучену, зречену; як вливається силою у наше єство. Як надихає і збуджує, лякає і стверджує. Ця неприборкана стихія - моя! Ця країна - моя! І ці пейзажі не п'ються залпом...

Революція свідомості

Переродилася, змінилася, дійшла
До того краю, де немає страху.
Я гідність скуту в серці віднайшла.
Кайдани стерті кидаю на плаху.

Повстала знов і більше не спинюсь.
Воскресла, я прямую до свободи.
З джерел гірських я силою нап’юсь.
Моя земля від Заходу до Сходу.
Моя земля від Криму до Карпат.
Я відвоюю все без слів, без зради,
Щоб змовк назавжди вовчий автомат.
Спиню потоки вражого параду.

Я відродилася. Моя земля свята.
Я горда, сильна, вільна, норовлива.
Під захистом Покрови і Хреста
За правду, волю, думку нефальшиву
Іду вперед. Тримаю з вітром стяг.
Співаю гімн в новому виконанні.
Під прапором минулих всіх звитяг
Я оголошую останнє вже повстання
За Україну! За її світання!

Незалежно-залежна країна
Незалежно-залежна країна
Розчиняє всю правду у святі.
Причаївшись, сховавшись за спини
Матерів потерпілих солдатів.
У піснях надриваючи голос,
Прапорами здіймаючи зраду,
Вихилясами бродить по колу
І шукає у цьому розраду.
За парадом ховаються будні,
За словами високими – сором.
Ми крокуємо гордо в майбутнє,
Не сплативши борги кредиторам.
Незалежно-залежна держава
Обирає салюти і свято.
Хтось вигукує з натовпу: «Слава»!
А чи правди у слові багато?!

Переродження

Ми довго йшли, не знаючи куди,
Навпомацки, маршрутами сліпими.
Вишукуючи згублені сліди,
Ховаючись за ризами святими.
Збираючи несказані слова,
Спростовуючи обрані мотиви.

А ще ж душа по-справжньому жива,
От тільки голова давно вже сива.

Ми без думок читали маячню,
Ми обирали з вірою, натхненно.
На лінії пекельного вогню
Ми гартувались довго і буденно.
Ми падали, без права на життя,
Мовчали, виливаючи зневіру,
Але у грудях є ПЕРЕДЧУТТЯ,
Яке прорветься скоро до ефіру.

Бо зміни будуть! Зміни в нас самих!
У кожному озвученому слові.
Ці зміни в істинах одвічних і простих,
У доброті, повазі, і любові.
І Україна зміниться для всіх,
Коли гуртом, бо у єднанні сила.
З маленьких справ, і непомітних крихт
Ми склеїмо скуйовджені ці крила.

І злетимо, коли усі почнуть…
Бо починати, справді, треба з себе.
У цьому правда, істина і суть.
Тоді ми злетимо до Сонця й Неба.

Коли усі без зайвих пишних фраз
По справі зроблять, віддано й натхненно,
Коли усі, без критики й образ
За руки візьмуться, завзято, дружньо, чемно.

Тоді настане час тих СПРАВЖНІХ змін,
Які відродять стомлену країну.
І ми на весь безмежний світ
Прославимо СЛАВЕТНУ УКРАЇНУ!

Захисник

Назад дороги вже нема.
І сліз нема… Лиш біль повсюди
З отих часів, коли зима
У перший раз стріляла в груди.
Коли під зраджене крило
Тікали всі сховати сором.
Коли в цілюще джерело
Вливався сум сповитий горем.
Назад немає вже шляхів…
Змінилась суть, що в серці б’ється.
Серед колючих реп’яхів
Пшениці колос в’ється, рветься
Увись до сонця, до небес,
До щастя, миру, до свободи.
Наш дух у котрий раз воскрес,
Але прокляті ляльководи
Тугіше стягують нитки,
Стискають груди, щоб мовчали.
Шкода, що ви захисники
Життя із смертю повінчали.
Шкода, що Гетьман гріє трон,
А не веде у бій на полі.
Поставив вас, немов кордон –
Живу мішень на видноколі.
Шкода, що ти сплела вінок
Не на вінчання, а в могилу.
А ти із безлічі стежок
Обрав оту, що понад силу…
Рахунок цей страшний на вік.
Злякались ми, але не можна…
Бо кожен з нас – це ЗАХИСНИК
У пеклі днів оцих тривожних.

***
Так стало страшно жити на землі,
Зневірившись, молитися до Бога,
Не знаючи де ворог, де "свої",
У серці відчуваючи тривогу.
Так стало боляче дивитися в екран,
Вбираючи журбу відзнятих кадрів,
Не знаючи де правда, де обман,
Чекати результат наступних раундів.
Так стало сумно, сумно аж до сліз
За наш Майдан, за незворотні втрати...
За мрії ті, що в когось не збулись...
Доводиться і далі воювати....
"Небесна сотня" - вас уже нема..
Небесна сотня чи уже мільйони
Поранених, убитих... Це війна!
Війна без правил, правди і законів...
Людське життя... Амбіції чиїсь...
Скажіть: хіба такий можливий вибір?
Коли у матері не вистачає сліз,
Бо серце вирвали і кинули на вітер...
Коли немає батька у дітей?
Коли житло зруйноване, розбите?
Коли не перелічиш всіх смертей?
За що повинні ми усі платити?
Нехай оті, що рішення кують,
На полі бою Неньку захищають!
Життям бійців хоч місяць поживуть,
Тоді, можливо, біль оцей спізнають...
Тоді, можливо, зміниться цей світ,
І шлях до миру знайдеться скоріше,
Настане в Бога вимолена мить,
Настане в неба виблагана тиша!
Майдан змінив нас! Ми тепер вже інші!

Я - українка

Я - українка! І я горда цим званням!
Іду. Пишаюся. Заквітчана барвінком
Моя душа. І прадідів земля
Веде мене в майбутнє. На хвилинку
Я зупинюся, щоб напитися життя
З криниці, щоб набратись сил від сонця,
Відчути серцем пісню солов'я,
Відчути долю у своїй долоньці.

Я - українка! Це моє ім'я!
Моє покликання! Моя болюча туга...
Ступаю боса... Зорана рілля
Димить у полі під залізним плугом.
Цвіркун скликає гучно на обід,
У пелюстках квіток бджола працює.
Я хочу відродити славний рід,
Де мир, любов і щастя запанують!

Я - українка! Горді куполи
Повстануть брамою. Земля моя священна
Воскресне. З першим паростком з землі
Повстане. І вогнем благословенна
Очиститься, умиється від сліз,
Відродиться, вдихне на повні груди.
На сцену гордо вийде з-за куліс!

Я - українка! І ніколи не забуду
Цього звання!..

***
Ми зреклися прадавніх істин,
І так щільно втоптали правду,
Зачитались фальшивим змістом.
Відцурались. А там позаду
Наша пам'ять, яку спалили,
Підірвали, лишивши попіл,
Вкоротивши, сліпим нам, крила,
Задушивши на правду попит.
Перетерши брехню і зраду
На солодку малину з цукром,
Ми крокуємо цим парадом,
І смакуємо знов отруту,
Яка ллється крізь наші пальці,
Висипаючись в душі сіллю,
Без історії - ми скитальці
Під дієвим чужинським зіллям.
Але пам'ять вже б'є на сполох!
Прокидайся, моя країно!
Викидай цей набутий мотлох,
Який гнув вольові коліна.
Історично-прадавній спогад
Розтривожить князів могили,
Розворушить на днищі осад,
І відродить славетну силу!
Україна розправить спину
Як згадає своє минуле.
І прокинеться гордість в сина,
Яка вкрита чужинським мулом.
І прорветься на волю правда,
Воскресивши одвічну славу.
Щоб ця гідність, що йде від серця,
Відродила мою державу.

***
Світанково-незмушені сльози
Зафарбовані зраненим сонцем
Знов стікають гіллям верболозу
На долоні тому оборонцю,
Що незмінно утримує стіни
Знаних мурів, схилившись додолу,
Обійнявши свою Україну,
Він крокує невтомно по колу.
Оця варта під смерті покровом,
За свободу, за волю, за правду.
В час лихий, коли обраних змова
Знов видряпує нігтями зраду.
І по пальцях стікає отрута,
Викликаючи гид і блювоту.
Вимагаю розправи і суду
Екіпажу всьому і пілоту!
За брехню, за убивства, за втечу,
За каліцтва, за біль і за втрати,
За невтримно-заряджені сльози,
За крадіжку… життєвого свята!
Світанкова стривожена туга
Осідає у ранішніх росах.
І зростає колишня напруга,
Заплітаючи помсту у косу…
За життя відлетілі, за сльози…

Запали мені слово "ПОМСТА".
Напиши мені слово "зрада".
Зупини цю війну! Вже доста!
Виший хрестиком білим правду!
Прищепи мені знову крила
На пробиту стрілками спину.
Хай вони, наче ті вітрила,
Як не все, то хоча б частину,
Донесуть до країни світло,
Розсипаючи страх на друзки,
Розмітаючи біль за вітром,
Проростивши зерно у пустці.
Надрукуй мені слово "ВОЛЯ".
Огорни мене словом "БУДЕ".
В України - своя доля!
Україна весь світ збудить!

Ці роки не змиває пам’ять,
Кожен день, як болючий спогад.
Кожна згадка пече і ранить,
І слізьми застилає погляд.

Перемноживши дні на вічність,
Аж у небо злітають душі.
Ми списали оцю трагічність,
І всі стали якісь байдужі.

А десь там ще війна на Сході,
А десь там ще вмирають люди
За майбутнє, за дух свободи!
Тільки вбивці не знають суду.

Хто наш кат? Хто нитками грає?
Хто вирішує? Може, досить!
Вже терпіння і сліз немає…
Тільки милості серце просить.
_____

Обійнявши свою країну,
Я крокую вперед наосліп!
І прошу, не стріляйте в спину…
Я благаю, спиніться, досить!

***
Незалежність. Ви чули це слово?
Тільки чули... А знаєте ви
Скільки сліз, скільки поту і крові
За це слово діди пролили?

Гучні гасла не варті уваги.
В стоголоссі розчиниться суть
Перемог. І незнані дороги
Нас в "нікуди", сліпих, заведуть.

Незалежність - це зовсім не слово!
Це - тавро, що на серці болить.
Це багрянець душі світанковий.
Цей вогонь споконвіку горить.

В боротьбі загартовані м'язи.
А думок роздоріжжя сумні
Знов шукають в пітьмі перелази,
Коли хмари ридають німі.

Кожен з нас незалежний по праву.
Тільки ми обираємо шлях.
Хай іде стороною лукавий,
І не топчеться вік по піснях
Тих, що ненька в дитинстві співала,
Бо корінням в життя проросли.
Ми так довго на світло чекали,
А утримати знов не змогли...

Ми до сонця наосліп летіли
На одне недолуге крило.
Малювали життя, як уміли...
А боротися треба було!

І тепер незалежна держава
На помості крихкому стоїть.
А ми тільки гукаємо "Слава...",
Коли рана сильніше болить...

Кожен з нас українець по праву!
І історію пишемо ми!
Щоб нащадки не просто читали,
А за приклад узяти змогли!

***
Не така зима як треба...
Замість снігу - потоки крові...
Замість льоду - вогонь і щебінь...
Замість діла - лише розмови...

Не такі весна і літо...
Ми самі не такі... Змінились...
Попід кулями наші діти,
Попід кулями Божа милість...

Наше серце не знає страху,
Наша воля міцна, мов камінь,
Незалежність - то наше благо!
Не здамося, бо ми незламні.

Україно, ти наша матір!
Батьківщина у нас єдина!
Хай не плаче сестра за братом.
Хай батьки не ховають сина.

Ми повстали за нашу гідність,
Ми молились в думках до неба,
Щоб Господь дарував нам милість,
А війни нам повік не треба.

Хай вже спинять війну ті блазні,
Запродавши безсмертну душу,
Каяття вже не буде вчасним...
Каяття вже не буде слушним...

Не така зима як треба...
Замість снігу - потоки крові...
Замість льоду - вогонь і щебінь...
Замість діла - лише розмови...
10.10.2014

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 01.03.2019 > Тема "Душі криниця"