"Кримська Свiтлиця" > #24 за 11.06.2004 > Тема ""Джерельце""
#24 за 11.06.2004
"Мені тринадцятий минало..."
КС
УВАГА: КОНКУРС! "Мені тринадцятий минало..." 24 серпня наша держава святкуватиме 13-ту річницю своєї Незалежності. Цей конкурс "Джерельце" оголошує для ровесників нашої Незалежної України, для тих, хто народився в 1991 році і кому цього року виповнилося чи виповнюється 13! Пригадуєте Шевченкові слова: "Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом..." А чим ви, любі тринадцятирічники, займаєтесь, окрім того, що навчаєтеся в школі? Чим захоплюєтесь, як допомагаєте рідним, яким було ваше життя ці тринадцять незалежних українських років, якою вам бачиться подальша доля нашої Вітчизни, чи любите ви її і чим би хотіли та могли прислужитися їй? Пишіть нам про своє життя і захоплення, разом з матеріалом надсилайте і свої фотознімки, та пам'ятайте, що цей конкурс лише для тринадцятирічних! "Джерельце" чекає ваших листів до 1 жовтня. Переможці отримають грамоти, дипломи та сувеніри від Сімферопольської міжнародної школи (директор Ю. І. Король) та, сподіваємося, від інших спонсорів. Запрошуємо до участі в нашому конкурсі і дорослих! Пригадайте, якими ви були у 13 літ, про що мріяли, чого прагнули, у що вірили? Надсилайте й ваші "тринадцятилітні" фотографії - ми із задоволенням опублікуємо їх разом із вашими дитячими спогадами. Сучасним дітям буде особливо цікаво їх читати і порівнювати із сьогоденням! Адреса редакції: 95006, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 5, к. 19, "Джерельце", на конкурс "Мені тринадцятий минало...".
НА КОНКУРС! Ровесниця незалежної України Мене звуть Катерина Кооп. Народилася я 24 серпня 1991 року, тобто я - ровесниця нашої незалежної держави Україна. І хоча місце мого народження Тирасполь в Молдові, а за національністю я німкеня, - вважаю Україну, Крим і Сімферополь своєю Батьківщиною, бо тут живу, вчусь, тут живуть мої рідні і друзі. Мені подобається жити в незалежній демократичній державі, в якій, як я гадаю, обов'язково все змінюватиметься на краще. Навчаюсь я в НВК "Школа-ліцей" № 3, закінчила 7-й клас. Мої улюблені шкільні предмети - англійська мова та алгебра. У вільний час я займаюсь аеробікою, ходжу з друзями в боулінг, опановую комп'ютер, а ще читаю "Кримську світлицю" і "Джерельце". Вважаю, що знати мову держави, в якій ти живеш, - необхідно. А взагалі, я звичайна 13-річна дівчинка, люблю спілкуватися з друзями, обожнюю солодке. А в майбутньому мрію стати інженером-проектувальником, як моя матуся.
КОЛИ МЕНІ БУЛО ТРИНАДЦЯТЬ... Народився я на Луганщині, в селі Гармашівка, заснованому в ХVІІ столітті гармашами із запорозьких козаків, що входили в Острогозький слобідський полк. На світ божий з'явився в 1924 році - в рік, коли помер Володимир Ленін. Мій перший маленький ювілей - 10-річчя - настав відразу після страшного 1933-го - року голодомору в Україні. Нам, учням, почали видавати по сто грамів хліба на день. Пам'ятаю, як я та й інші хлоп'ята просили, щоб різали хліб тоненько, бо тоді він здавався нам більшим шматочком. А ще в цей, 1934 рік, в Ленінграді було вбито Сергія Кірова, одного з відомих в той час партійних керівників. Для Сталіна та його прибічників це стало приводом, аби розгорнути в країні криваву репресивну кампанію, особливого розмаху яка набула в 1937 році, тобто коли мені виповнилося 13 літ. Цей страшний час торкнувся також села, в якому я тоді жив. Кілька чоловік арештували й повезли до райцентру. Одного дня в наш 4-й клас зайшов директор школи Чирков і повів розмову про те, що кожній радянській людині треба бути дуже пильним, адже вороги повсюди займаються шкідництвом. - Ось, чи знаєте ви, хто такі... - назвав він прізвища двох учнів. - Грицько!.. Ванько! - загомоніли учні, перебиваючи один одного. - Ні, вони не просто Грицько та Ванько. Вони - підкуркульники, - наголосив директор. - Їхні батьки розкуркулені... Клас затих, а хлопчики, про яких ішлося, заплакали. Ще запам'яталися соціалістичні змагання. Так, так. Ми, учні, брали на себе соціалістичні зобов'язання. Було це чи то в четвертому, чи в п'ятому класі. Я написав, що зобов'язуюся вчитись на "відмінно" (бо був дійсно відмінником). А Володя Лобов, що сидів поруч зі мною, якого я викликав на змагання, зобов'язався вчитися на "посередньо" і "добре". Коли підбили підсумки, то виявилося, що переміг Володя. Бо в нього оцінки були ті, на які він обіцяв вчитися. А у мене, на жаль, крім "відмінно" стояло одне чи два "добре". Отож, мій суперник дійсно виконав свої зобов'язання і одержав заслужену нагороду - кольорові олівці та зошит, а я - ні. В цей рік я вперше побував в піонерському таборі. Розташований він був в тому ж шкільному будинку (великій хаті), де ми вчилися. Спав на столі, покритому скатертиною, її дала старша за мене сестра - ми жили вдвох, бо батьків не було, і простирадла у нас не було... Хочу згадати про щось світле, радісне - й не можу. А попереду на нас чекало ще одне важке випробування - війна. Отаким було моє дитинство. Петро ГАРМАШ, ветеран війни та праці, учасник бойових дій.
* * *
Любі джерелята! Сподіваємося, вам цікаво було читати спогади Петра Єгоровича Гармаша про його нелегке дитинство. Нехай і ваші дідусі та бабусі пригадають, якими вони були тоді, коли їм "тринадцятий минало". Шановні дорослі! Надсилайте до "Джерельця" свої спогади і фотознімки сьогоднішні й дитячі, які ми вам обов'язково повернемо!
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 11.06.2004 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2086
|