Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КУДИ ДИВИТЬСЯ М╤СЯЦЬ...
23 жовтня — свято ╢вламп╕я ╕ ╢вламп╕╖


ГАЛИНА ЛИТОВЧЕНКО: ╥ДУ В ГОСТ╤!
Сьогодн╕ господинею Л╕тературно╖ стор╕нки КС ╓ в╕дома кримська укра╖нська поетеса пан╕ Галина...


ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 25.01.2019
ЧОМУ В ТВО╢МУ ╤МЕН╤ ПРИЧА╥ЛАСЯ ЖУРБА?..

На жаль, життя часом наст╕льки непередбачуване ╕ жорстоке, що н╕коли не зна╓ш, чого в╕д нього чекати. ╤нод╕ св╕танок життя вида╓ться наст╕льки блискучим та багатооб╕цяючим, що про подальш╕ карколомн╕ сюжети якось не замислю╓шся. Проте н╕коли не зна╓ш, який сюрприз приготувала тоб╕ доля.
Лише нин╕ ╕м’я письменниц╕, сп╕вачки Олени Котово╖ (Журливо╖) поверта╓ться з небуття. Олена Котова (д╕воче пр╕звище Пашинк╕вська) народилася 24 червня 1898 року на Черкащин╕ у м╕стечку См╕ла в укра╖нсько-польськ╕й родин╕. С╕м’я була велика – дев’ятеро душ, тож, як кажуть, «не вилазили з борг╕в та злидн╕в». Семеро д╕тей померли з голоду, бо батько втратив роботу. Вижили лише дво╓ д╕тей – Оленка та Катруся. Попри важке життя, Олена прагнула вчитися. Маючи лише одинадцять рок╕в, Оленка просить, щоб ╖╖ в╕дпустили до Ки╓ва. Дивно, як вдалося маленьк╕й д╕вчинц╕ та╓мно здати в часопис «Р╕дне слово» св╕й перший в╕рш, проте його не лише надрукували, а нав╕ть виплатили гонорар. Ц╕каво, що в╕рш було написано рос╕йською мовою з довол╕ претенз╕йною назвою – «Чего хочу, сама не знаю». «П╕сля цього вона почала багато писати в╕рш╕в, але н╕кому не показувала свого зошита, - згадувала сестра Катерина, - ховала у стр╕с╕ бабусино╖ хати». Перша перемога переконала Олену: треба прагнути до мр╕╖ та наполегливо до не╖ йти. Олен╕ вдалося витримати ╕спит до Печерсько╖ г╕мназ╕╖ Плетньово╖ ╕ зак╕нчити там в╕с╕м клас╕в з педагог╕чним нахилом. Попри те, що сама ледь виживала, проте зум╕ла забрати до себе молодшу сестру. Тепер мала подв╕йну в╕дпов╕дальн╕сть, адже потр╕бно було дбати про хл╕б насущний. Олена, волод╕ючи ун╕кальним мецо-сопрано, почина╓ сп╕вати в церковних хорах. Юна красуня-г╕мназистка мала безл╕ч шанувальник╕в. Здавалося, життя налагоджу╓ться, попереду на д╕вчину чека╓ блискуче майбутн╓. Н╕що не в╕щувало б╕ди, проте вона вже прича╖лася, лише чекала слушно╖ хвилини.
Олена перебувала на кан╕кулах в сел╕ Тальному, де працювали ╖╖ батьки. Власне, саме батьки, не п╕дозрюючи н╕чого поганого, попросили Олену позичити пачку чаю у сус╕да, опереткового актора Луки Будн╕ченка. Олена зазнала насильства в╕д знайомо╖ людини, ╕ це найб╕льше ╖╖ пригн╕чувало. Як вона давала раду сво╖м дорослим проблемам, як╕ так неспод╕вано ув╕рвалися в ╖╖ життя? Якби ж то вчасна допомога дорослих, якби ╖хня порада… Проте д╕вчина залагоджу╓ вс╕ проблеми самост╕йно, адже незапланована ваг╕тн╕сть аж н╕як не входить в ╖╖ плани. Але зам╕сть квал╕ф╕кованого л╕каря потрапля╓ до баби-повитухи. Саме в╕дтод╕, як Олена Пашинк╕вська д╕зналася, що в не╖ н╕коли не буде д╕тей, життя розд╕лилося навп╕л. Безжурно╖ д╕вчинки Оленки б╕льше не було. Саме тод╕ з’явився псевдон╕м Журлива. Згодом оперетковий актор Лука Будн╕ченко нав╕ть просив ╖╖ руки, проте для себе д╕вчина вир╕шила: сво╓ життя присвятить мистецтву. Той пер╕од життя видався справд╕ неоднозначним: з журбою рад╕сть обнялась. Поразки ╕ злет, ганьба ╕ слава. Г╕мназ╕ю Олена Журлива зак╕нчила з в╕дзнакою, згодом почина╓ брати уроки вокалу у в╕домого сп╕вака Михайла Микиш╕. П╕д час театрального сезону 1909-1010 рок╕в ╖╖ запрошують до хору ки╖вського драмтеатру, а в 1912 роц╕ Олена Журлива друку╓ться в часопис╕ «Укра╖нська хата». Це був найкращий час для мисткин╕ – красуня-поетка вм╕ла зачарувати ╕ сво╖ми модерновими в╕ршами, ╕ власною приваблив╕стю. На л╕тературних вечорах не лише читали поез╕ю, а й поринали в «паморочн╕ романи». Письменниця Галина Журба п╕зн╕ше згадувала, що головною д╕йовою особою на цих л╕тературних вечорах була поетка Олена Журлива, «пантера мужських сердець». До реч╕, сама Галина Журба аж н╕як не була родичкою Олени. Ба б╕льше: на той час нав╕ть не зустр╕чала ╖╖ ╕ не бачила. Проте Олена була наст╕льки в╕домою у л╕тературних колах, що Галину пост╕йно плутали з нею. Одного разу ошелешили запитанням: «То це ви поетеса наша, що через вас хот╕ли пов╕ситися?» Не витримавши, Галина Журба поц╕кавилася у головного редактора «Р╕дно╖ хати» Павла Богацького: «Хто ця фатальна ж╕нка?» На що почула в╕дпов╕дь Богацького: «Це було щось неймов╕рне – вс╕ наш╕ хлопц╕, включно з╕ мною, мусили пережити чуму в╕д Олени Журливо╖».
Сама ж «фатальна ж╕нка» в цей час усп╕шно робить кар’╓ру. У 1916 роц╕ знайомиться з композитором Миколою Лисенком, п╕д його акомпанемент виступа╓ в ки╖вському клуб╕ «Родина» ╕ викону╓ укра╖нськ╕ п╕сн╕ та романси. П╕д час театрального сезону 1929-30 рок╕в Олена Журлива викону╓ парт╕ю Кончак╕вни в опер╕ Олександра Бород╕на «Князь ╤гор» в оперному театр╕ Харкова (на той час столиц╕ Укра╖ни). П╕сля того, як Олена пере╖хала до Харкова, ╖╖ учениця Неон╕ла Францева, писала: «Ми дуже жалкували за Оленою Кост╕вною, яка у 1926 роц╕ пере╖хала до Харкова. Пам’ятаю ╕ дос╕, як╕ затишн╕ вечори, що в╕дбувалися в школ╕, як╕ хороводи ми сп╕вали на них: ╕ «Подоляночку», ╕ «Ой, нумо, заплетемо шума», Олена Кост╕вна завжди була з нами (Олена Журлива певний час викладала в 61-й трудов╕й школ╕. – Авт.). ╥╖ голос – неповторне мецо-сопрано ╕ дос╕ згадую, як казку. Пот╕м нам стало в╕домо, що у 1926 роц╕ вийшла ╖╖ зб╕рка «Металом горно», а в 1930 р. – «Багряний цв╕т».
У 1929 роц╕ Олена вийшла зам╕ж за ╕нженера Петра Котова, проте подружн╓ життя не можна було назвати щасливим. Хоча чолов╕ков╕ зради переживала бол╕сно, проте саме в цей час народжувалися ╖╖ найкращ╕ поез╕╖: «Чи ти пригаду╓ш той день?», «Так, ми обо╓ винуват╕», «Зустр╕лися дв╕ хмаринки». Пробу╓ сили в журнал╕стиц╕, пише л╕тературно-критичн╕ статт╕, друку╓ться в пер╕одиц╕. Про запаморочлив╕ романи Олени Журливо╖ складали легенди. Н╕жний л╕рик Володимир Сосюра також був закоханий в цю красуню-поетку. До реч╕, ╕з ж╕нками Сосюри теж були пов’язан╕ дивовижн╕ ╕стор╕╖. Поет вважав себе м╕стиком та мав звичку призначати побачення на цвинтар╕. Перше побачення В╕р╕ Берз╕н╕й, колишньому пол╕труку червоноарм╕йського ескадрону, Сосюра теж призначив на цвинтар╕. Атмосфера була справд╕ «романтичною»: кохання-з╕тхання б╕ля… могили. Саме В╕р╕ Берз╕н╕й Сосюра-м╕стик присвятив св╕й знаменитий в╕рш «Так н╕хто не кохав». Вони одружилися у 1922 роц╕, мали двох син╕в Олега ╕ Миколу. Але с╕мейний пазл так ╕ не склався. Причина? В╕дпов╕дь – у цих рядках: «Ми з тобою з╕йшлися в маю, ще не знав я, що значить ╕дея. Ти й тод╕ Укра╖ну мою не любила, см╕ялася з не╖». А от з Оленою Журливою все було, як в авантюрному роман╕: шал почутт╕в, пристрасть. Словом, яскравий фе╓рверк, який спалахнув ╕ згас. Не оминув пазур╕в «пантери чолов╕чих сердець» ╕ Павло Тичина.
Попри романтичн╕ почуття, Олена все-таки в╕ддала перевагу с╕м’╖. Вир╕шивши залишитися з чолов╕ком Петром Котовим, Олена в╕д’╖жджа╓ до Москви. Столичне життя закружляло у вихор╕ повсякденних турбот. Олена працю╓ в школах, орган╕зову╓ л╕тературн╕ вечори. Та надвор╕ злов╕сною т╕нню нависав 1937-й р╕к. Год╕ було чекати милост╕ в╕д тотал╕тарно╖ машини. У справ╕ Олени Котово╖ насправд╕ дуже багато незрозум╕лого. А головне, так ╕ нез’ясованим залишилося питання: хто дон╕с на Олену Костянтин╕вну? Вар╕ант╕в було дек╕лька: як╕сь знайом╕, двоюр╕дний брат, нав╕ть… власний чолов╕к. Подейкували, що Петро Котов хот╕в позбутися законно╖ дружини через те, що мав коханку. Словом, у «справ╕» красун╕ Котово╖ було ст╕льки питань, що в╕дпов╕дь на них дос╕ не знайдено. Яскрава, незалежна, улюблениця чолов╕к╕в, вона митт╓во опинилася сам-на-сам з безжальною каральною системою. Критики в╕дзначають, що попри репутац╕ю богемно╖ письменниц╕, яка осп╕вувала природу кохання, Олена залишалася сильною особист╕стю, яка вм╕ла покладатися на власн╕ сили. Проте перед безжальним червоним молохом була безсилою. 5 жовтня 1938 року о друг╕й ноч╕ чек╕сти прийшли за укра╖нською поетесою. Сестра Катерина згадувала: «Ск╕льки тортур ╕ страждання перенесла б╕дна моя сестра. За що ╖й таке?... П’ятого жовтня 1938 року о друг╕й годин╕ ноч╕ прийшли ╕ заарештували. Повезли на Луб’янку, де до ранку робили допит, а пот╕м в╕двезли в Бутирську тюрму. Це були часи «╓жовщини», коли людей брали нав╕ть за рознарядкою, але сестру взяли саме як укра╖нську поетесу, на цьому найб╕льше наполягали сл╕дч╕ п╕д час допит╕в». Який страшний оксюморон: тюремн╕ кат╕вн╕ ╕… мармелад. Сл╕дч╕ пригощали заарештовану Котову мармеладом, т╕льки вона такою люб’язн╕стю не скористалася. Сл╕дч╕ провокували, пригадували як╕сть приватн╕ розмови. Колись була випадкова розмова Олени Журливо╖ з двоюр╕дним братом В’ячеславом Пашинк╕вським, зачепили тему колектив╕зац╕╖. Мовляв, тод╕ Олена сказала: «Це буде ще не скоро, бо наше селянство не зразу усв╕домить користь колектив╕зац╕╖». Кр╕м брата, чолов╕ка ╕ сестри на той момент в к╕мнат╕ не було н╕кого, але сл╕дчий, пригощаючи мармеладом, з ╓зу╖тською посм╕шкою ц╕кавився: «Так що, колектив╕зац╕я буде не скоро?»
За «аг╕тац╕ю проти радянсько╖ влади» Олену Журливу на 10 рок╕в було в╕дправлено на Алтай, де знущання й важка ф╕зична праця в умовах суворого кл╕мату п╕д╕рвали ╖╖ здоров’я. «Сестра етапом прибула в Барнаул, – писала сестра Катерина, – де почалися справжн╕ ╖╖ муки. Таку молоду, тенд╕тну, вродливу ж╕нку призначили… конюхом диких киргизьких коней!». Одного разу впала з коня й ледь не вбилася. Люди допомогли д╕статися до бараку – землянки з двоповерховими нарами. При╖хав чолов╕к, який продовжував працювати в Москв╕. В╕дразу не вп╕знав красуню-дружину. В╕д колишньо╖ «пантери чолов╕чих сердець» лишилася сумна посм╕шка на змарн╕лому обличч╕. Котов, гарно вбраний, вдивлявся в ╖╖ риси обличчя, проте так ╕ не вп╕знав колишню красуню. Олена зм╕нилася наст╕льки, що й сама б себе не вп╕знала. Соромилася свого вбрання - була у ватяних штанях, «кухвайц╕». Нав╕ть вартовий не стримався. Мовляв, нав╕ть не в╕риться, що такий гарний чолов╕к при╖хав до «зечки».
Була виснажена морально й ф╕зично. А одного разу почула знущальне в╕д наглядача-землячка: «Це тоб╕, Котова, не ялти й не курорти…» Лише з╕тхнула тяжко. Правду люди кажуть: не так т╕ вороженьки, як добр╕ люди вм╕ють «п╕дсолодити» г╕рку п╕люлю життя. Наглядач╕ не шкодували виснажену укра╖нську поетесу, примушуючи тяжко працювати. Виконувала важку ф╕зичну роботу, вирощувала буряки. Немилосердна хвороба прогресувала, остаточно виснажуючи змучену Олену Журливу. В не╖ в╕днялися руки й ноги, а тут ще нова б╕да: укус ╕нфекц╕йного кл╕ща вразив центральну нервову систему. Доля трохи змилостивилася над б╕долашною заарештованою: ╖╖ в╕дправили на молочну ферму. Там трохи було легше, Олена нав╕ть засп╕вала одну з в╕домих ар╕й. Та це було тимчасове полегшення, в ц╕лому хвороба прогресувала.
Нев╕домо, якою була б ╖╖ подальша доля, якби не клопотання Павла Тичина – так неспод╕вано в╕длунило далеке романтичне кохання. Т╕льки завдячуючи клопотанню Павла Григоровича, який на той час мав л╕тературну славу й визнання, Олена Журлива достроково зв╕льнилася у 1944 роц╕. Ут╕м, на вол╕ на не╖ чекали нов╕ випробування. Чолов╕к спершу прив╕з Олену до сво╓╖ матер╕ в Дн╕пропетровськ, «бо в Ки╓в╕ жив з ╕ншою». В╕дтод╕ «особистим секретарем, другом ╕ порадником» стала сестра Катерина. Саме Катерина стала справжн╕м ангелом–охоронцем для сво╓╖ багатостраждально╖ сестри, яка ще в юност╕ запрограмувала свою подальшу долю, обравши журливий псевдон╕м. В╕дтепер журба стала пост╕йною супутницею Олени Котово╖. «Ск╕льки тортур ╕ страждання перенесла б╕дна моя сестра», – писала сестра Катерина. - Були л╕карн╕ Ки╓ва. Знову Дн╕пропетровськ. Волога п╕двальна к╕мната. Завдяки Микол╕ Бажану отримала Олена паспорт. Знову – Харк╕в. Тичина надсилав грош╕ для л╕кування… Але вже н╕чого не допомагало». Л╕кар вищо╖ категор╕╖ Маньк╕вський з╕ столично╖ Жовтнево╖ л╕карн╕, в як╕й л╕кувалася Журлива, сказав: «Котова – молода, красива, пише в╕рш╕, проте вона вже не п╕дведеться, парал╕ч настане скоро. Уся нервова система уражена».
Останн╕ двадцять рок╕в свого життя Олена Журлива провела у К╕ровоград╕ (нин╕ Кропивницький). Нав╕ть встигла попрацювати в школ╕, ╤нститут╕ удосконалення вчител╕в. Оск╕льки родич виявився директором театру ╕мен╕ М. Л. Кропивницького, Олена з Катериною стали його пост╕йними в╕дв╕дувачами. Н╕кому не казала, що Олена Котова ╕ Олена Журлива – одна й та сама людина. Але хвороба все-таки перемогла мужню ж╕нку – на ноги вона так ╕ не п╕днялася, пролежавши парал╕зованою 20 рок╕в ╕ 5 м╕сяц╕в. Померла у червн╕ 1971 року.
Що ж, у дол╕ Олени Журливо╖, наче у крапл╕ води, в╕дбилася траг╕чна епоха, яка нищила цв╕т укра╖нсько╖ нац╕╖. Насл╕дки цього «покосу» укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ ми в╕дчува╓мо повсякчас. В╕дчува╓мо на ф╕зичному та на ментальному р╕внях. Адже система нищила, насамперед, тих, хто не корився, хто мав г╕дн╕сть, «прямостояння». В Олен╕ Журлив╕й справд╕ було щось неповторне, вишукане: ╓вропейський вишк╕л, укра╖нський аристократизм, осв╕та, приваблив╕сть. Все те, що ми назива╓мо ╓мким словом «шарм». П╕зн╕ше про не╖ писали: «П╕сля того, як парт╕я р╕шуче засудила порушення норм соц╕ал╕стично╖ законност╕ ╕ в╕дновила лен╕нськ╕ норми життя, Олена Журлива знову поверта╓ться в Укра╖ну, ╕ знову п╕д ╖╖ пером народжуються нов╕ рядки в яких вона бачить р╕дну землю в цв╕ту. З незалежних в╕д поетеси причин наставала вимушена перерва, яка на багато рок╕в в╕д╕рвала ╖╖ в╕д активно╖ громадсько╖ ╕ творчо╖ д╕яльност╕». ╤ жодно╖ згадки про те, що то була за «вимушена перерва», ╕ якою повернулася укра╖нська поетеса на р╕дну землю. Ф╕зично нем╕чною, з покал╕ченою долею. Чи не тому ╖╖ душа так прагне в╕д╕гр╕тися, в╕дтанути, знаходячи порятунок у сп╕лкуванн╕ з природою? Вона вслуха╓ться в сп╕в пташок, вдиха╓ на повн╕ груди аромат чабрецю та ц╕лющих трав. У 1962 роц╕ виходить зб╕рка «Земля в цв╕ту», у 1964 – «Ой л╕течко, л╕то». А ще Олена Журлива – авторка св╕тлих поез╕й для д╕тей. В╕ршики «Не д╕вчинка, а кв╕тка», «Хазя╓чка», «У нашо╖ Натал╕», «Наш Воркотик», «Гиля, гиля, гусоньки», «Ласт╕вка», «Узяла лисичка скрипку» полюбилися не одному покол╕нню д╕тей.
Долаючи власний ф╕зичний б╕ль, Олена Костянтин╕вна знаходила в соб╕ сили, щоб допомагати ╕ншим. В╕дома ╕стор╕я про те, як поетеса сво╖ми порадами повернула до життя Тетянку Постн╕кову – д╕вчинку, яка важко хвор╕ла та знев╕рилася у житт╕. Поетеса зум╕ла переконати дитину, що жити варто попри все – попри б╕ль, в╕дчай страх. Недаремно у юност╕ Журлива зустр╕чалася з Лесею Укра╖нкою, ╕ ця зустр╕ч виявилася знаковою…
Пон╕вечена г╕лка життя Олени Журливо╖, здавалося б, вже н╕коли не в╕дродиться до нового життя. Та надламана г╕лка все ж вибухнула молодими бруньками. А поез╕я Олени Журливо╖ одержала друге дихання. Щемлива п╕сня «Мовчи» на слова укра╖нсько╖ поетеси ╓ в репертуар╕ рок-гурту «С.К.А.Й» та «Pianoбой»: «Мовчи, мовчи, не треба сл╕в старих одноман╕тних; ляка╓ш перший ср╕бний сп╕в бажань мо╖х розкв╕тлих; п╕дстав лице сво╓ в╕трам на любощ╕ розкущ╕; поглянь на небо – зор╕ там весною прехорош╕».
…Н╕би й не було кат╕вень, знущань, принижень, ф╕зичного та морального болю. Пон╕вечена г╕лка життя знову кв╕тне, даруючи життя молодим брунькам. ╤ все лише почина╓ться, адже поез╕я завжди лиша╓ться юною, сповнено╖ жаги та почутт╕в.

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20806

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков